Постанова

Іменем України

05 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 757/19016/15-ц

провадження № 61-4407св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної реєстрації), Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Зубко Вероніка Володимирівна, ОСОБА_4 ,

треті особи: ОСОБА_5 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кударенко Віра Миколаївна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська Інеса Володимирівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_4 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2020 року у складі судді Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року в складі колегії суддів: Пікуль А. А., Борисової О. В., Ратнікової В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної реєстрації), Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Зубко В. В., ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М., Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська І. В., про визнання договорів купівлі-продажу, іпотеки недійсними, зняття заборони з відчуження квартири, витребування майна, визнання права власності, усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення, вселення, скасування державної реєстрації права власності, зобов`язання здійснити реєстрацію права власності.

Позов обґрунтовано тим, що 27 січня 2011 року згідно з договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ващенко В. В., зареєстрованим в реєстрі за № 98, позивач прийняв у дар (власність) від матері ОСОБА_7 квартиру під АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності 21 вересня 2012 року, номер запису: 44243 в книзі: 413-97. 02 листопада 2014 року між позивачем (наймодавець) і ОСОБА_8 (наймач) укладено договір найму (оренди) нерухомого майна, а саме цієї квартири та передано квартиру ОСОБА_8 (наймач) за актом приймання-передачі жилого приміщення разом із побутовою технікою. Строк дії договору складав з 02 листопада 2014 року по 02 листопада 2015 року, орендна плата складає 19 500,00 грн. ОСОБА_8 сплатила тільки за перший місяць найму квартири, листопад 2014 року, в подальшому орендну плату не вносила. Позивач розшукував наймача, проте його спроби були марними. У кінці травня 2015 року, в черговий раз, розшукуючи ОСОБА_8 , позивач прийшов до своєї квартири, двері якої відчинив ОСОБА_2 , який представився її власником.

Згодом позивачу стало відомо, що його квартира на підставі договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 04 лютого 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М. за реєстровим № 246, перейшла від нього за підробленим паспортом та правовстановлюючими документами ОСОБА_3 . Потім, на підставі договору про задоволення вимог іпотекдержателя перейшла до ОСОБА_5 , а згодом на підставі договору купівлі-продажу від 15 квітня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубко В. В. за реєстровим № 832 перейшла квартира у власність від ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , яку останній передав в іпотеку ОСОБА_4 на підставі договору іпотеки від 25 червня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубко В. В. та зареєстрованим в реєстрі за № 1231.

З урахуванням уточнень, ОСОБА_1 просив суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 04 лютого 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М. за реєстровим № 246; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 15 квітня 2015 року укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубко В. В. за реєстровим № 832; визнати недійсним договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 від 25 червня 2015 року укладений між іпотекодавцем ОСОБА_2 та іпотекодержателем ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубко В. В. та зареєстрованим в реєстрі за № 1231; зняти заборону на відчуження квартири АДРЕСА_1 та виключити з Державного реєстру іпотек записи про обтяження її іпотекою; витребувати від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 ; визнати право власності на квартиру АДРЕСА_1 за позивачем, ОСОБА_1 ; усунути ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права користування та володіння квартирою АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 ; вселити ОСОБА_1 у належну йому квартиру АДРЕСА_1 ; скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ; зобов`язати Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) зареєструвати право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 стягнути на користь ОСОБА_1 понесені позивачем судові витрати по справі, в тому числі витрати на правничу допомогу.

Також ОСОБА_1 просив поновити строк на звернення до суду з позовними вимогами про визнання договору іпотеки недійним, оскільки про наявність такого договору йому стало відомо 26 червня 2018 року із Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 04 лютого 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М. за реєстровим № 246. Визнано недійсним договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 від 25 червня 2015 року, укладений між іпотекодавцем ОСОБА_2 та іпотекодержателем ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубко В. В. та зареєстрованим в реєстрі за № 1231. Витребувано від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . Усунено ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права користування та володіння квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 . Вселено ОСОБА_1 у належну йому квартиру АДРЕСА_1 . У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір з ОСОБА_2 -10 218,00 грн, з ОСОБА_3 - 352,40 грн, з ОСОБА_4 - 352,40 грн.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 04 лютого 2015 року, укладений з порушенням положень статті 203 ЦК України поза волею позивача і за документами, що посвідчують особу ОСОБА_1 та правовстановлюючого документу на квартиру (договору дарування), які не відповідають дійсності, а тому такий договір купівлі-продажу підлягає визнанню недійсним.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки спірна квартира вибула з власності позивача поза його волею на підставі недійсного договору, то він має право витребувати таке майно від добросовісного набувача ОСОБА_2 у свою власність на підставі статті 388 ЦК України.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки у спірній квартирі проживає відповідач ОСОБА_2 , а позивач не має можливості користуватись вказаною квартирою, то позовні вимоги про усунення ОСОБА_1 перешкод у здійсненні права користування та володіння квартирою АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 з квартири та вселення ОСОБА_1 у належну йому квартиру підлягають задоволенню, як похідні від задоволення позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу квартири позивача недійсним та витребування її від добросовісного набувача.

Також, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовна вимога про визнання недійсним договору іпотеки квартири АДРЕСА_1 від 25 червня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубко В. В. також є похідною вимогою щодо позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартир та її витребування, а тому підлягає задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 15 квітня 2015 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубко В. В. за реєстровим № 832, суд першої інстанції виходив із того, що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Крім того, суд врахував, ОСОБА_5 у справі має процесуальний статус третьої особи, а не відповідача.

Також відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 за позивачем, ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку про те, що право позивача на спірне майно захищено шляхом визнання договору купівлі-продажу квартири від 04 лютого 2015 року недійсним та витребування її від добросовісного набувача, а це виключає можливість суду за належних позивачу правовстановлюючих документів на квартиру - договору дарування вирішити питання про визнання права власності на цю квартиру, тим більше, що позивачем не доведені обставини, викладені у статті 392 ЦК України.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зняття заборони на відчуження квартири АДРЕСА_1 та виключення з Державного реєстру іпотек записи про обтяження її іпотекою, скасування державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень щодо прийняття останнім рішення в межах компетенції, а також того, що рішення суду є самостійною підставою для внесення відповідних даних для державної реєстрації права власності та інших речових прав щодо квартири позивача.

Додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 29 квітня 2020 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 397,41 грн.

Ухвалюючи у справі додаткове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що питання щодо розподілу судового збору у сумі 397,41 грн, сплаченого позивачем, не вирішувалось, а тому такий піддягає стягненню з ОСОБА_2 на користь позивача.

Постановою Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2020 року в частині розгляду позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, вселення скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення яким відмовлено в задоволенні зазначених позовних вимог. Зменшено розмір стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування судових витрат по сплаті судового збору з 10 218,00 грн до 8 810,00 грн. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання недійсним договору іпотеки квартири, витребування квартири залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині розгляду позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, вселення, та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, віндикаційний позов про витребування майна із чужого незаконного володіння і негаторний позов про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення невласника зі спірного житла, про вселення власника у спірну квартиру, є взаємовиключними.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині розгляду інших позовних вимог, колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновками суду першої інстанції в цій частині та виходила із того, що доводи апеляційної скарги не суттєві та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг та позиція інших учасників справи

17 березня 2021 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог, скасувати постанову апеляційного суду в частині стягнення з відповідачів судових витрат і в частині, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції, та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ; в іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не звернули увагу на те, що факт того, що спірна квартира була відчужена поза волею позивача, в ході розгляду цієї справи, за наявних доказів та фактичних обставин справи, не знайшов своє підтвердження;

- не надали належної оцінки висновку судової-почеркознавчої експертизи від 20 травня 2018 року № 93/18, висновку експертного почеркознавчого дослідження від 10 жовтня 2017 року № 107/17, висновку від 29 листопада 2017 року № 8939, висновку судово-почеркознавчої експертизи від 04 грудня 2020 року № 425/1 які підтверджують дійсність підпису ОСОБА_1 на договорі купівлі-продажу квартири від 04 лютого 2015 року;

- не врахували, що висновок експерта про «ймовірність» не може бути підставою для висновку про те, що підпис вчинений не стороною правочину;

- проігнорували те, що факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача;

- не звернули увагу на те, що позивачем пропущено позовну давність щодо звернення до суду з позовними вимогами про визнання недійсним договору іпотеки спірної квартири від 25 червня 2015 року;

- не врахували, що на момент посвідчення договору купівлі-продажу квартири від 04 лютого 2015 року існував обов`язок нотаріуса переконатися, що перехід права власності стався відповідно до закону;

- застосували норми права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 760/10691/18, від 18 липня 2019 року у справі № 761/8051/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц, від 09 квітня 2019 року у справі № 912/1104/18, від 20 вересня 2019 року у справі № 904/4342/18, постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-832цс15, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-2165цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-2165цс15, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1503цс16, від 08 червня 2016 року у справі № 6-3029цс16.

Також у касаційній скарзі заявник вказує на те, що висновок експерта від 29 вересня 2020 року № СЕ-19-20/25012-ПЧ, в сукупності з іншими доказами, що наявні в матеріалах справи, викликає сумнів щодо його об`єктивності та неупередженості під час проведення дослідження, а тому не мав бути прийнятий до уваги апеляційним судом.

18 березня 2021 року засобами поштового зв`язку представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції повністю, постанову апеляційного суду скасувати в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю.

Касаційна скарга, мотивована тим, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно визнали ймовірний висновок судової почеркознавчої експертизи від 09 серпня 2016 року № 988/тдд достатнім для вирішення питання підписання позивачем оспорюваного правочину;

- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували подані 11 грудня 2017 року та долучені до матеріалів справи заявником висновок експертного почеркознавчого дослідження від 18 жовтня 2017 року № 107/17 та третьою особою висновок почеркознавчого дослідження від 29 листопада 2017 року, які категорично встановлюють факт, що оспорюваний договір від 04 лютого 2015 року підписаний позивачем;

- суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відхилили рецензії на висновки експертів, як докази у справі;

- суди першої та апеляційної інстанцій неправомірно встановили, що спірна квартира вибула із власності позивача поза його волею;

- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 760/10691/18, від 29 серпня 2018 року у справі № 761/41032/16-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 371/640/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 2-694/11;

Також касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:

- протиправно відмовив у клопотанні ОСОБА_2 про проведення почеркознавчої експертизи;

- безпідставно прийняв до уваги висновок експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 29 вересня 2020 року № СЕ-19-20-25012-ПЧ, оскільки клопотання позивача про його долучення до матеріалів справи на етапі апеляційного розгляду не містить причин, які об`єктивно не залежали від нього (позивача), з яких він не міг долучити такий висновок експерта в суді першої інстанції;

- неправильно визнав недопустимим висновок експерта Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтернатива» від 20 вересня 2018 року № 93/18;

- дійшов помилкового висновку про незастосування позовної давності до позовних вимог про визнання недійсним договору іпотеки;

- не надав належної оцінки доводам заявника щодо наявності у заяві позивача про збільшення позовних вимог від 06 грудня 2016 року клопотань про одночасну зміну предмету та підстав позову.

Касаційні скарги ОСОБА_4 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 не містять жодних доводів щодо оскарження рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року в частині розгляду позовних вимог про зняття заборони на відчуження квартири, визнання за позивачем права власності на квартиру, скасування державної реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_2 , зобов`язання зареєструвати право власності на квартиру, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, вселення, а тому такі судові рішення у вказаній частині не перевіряються Верховним Судом.

У квітні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_9 із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзиви на касаційні скарги ОСОБА_4 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 , в яких заявник зазначив про їх необґрунтованість та безпідставність їх доводів, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Також у квітні 2021 року Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної реєстрації) із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду заяву про розгляд справи без участі його представника.

У липні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_9 надіслав до Верховного Суду клопотання про виклик учасників справи для надання пояснень.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу справи між суддями Верховного Суду від 18 та 22 березня 2021 року касаційні скарги ОСОБА_4 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано із Печерського районного суду міста Києва матеріали справи № 757/19016/15-ц; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

29 квітня 2021 року матеріали справи № 757/19016/15-ц надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування від 27 січня 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ващенко В. В., зареєстрованим в реєстрі за № 98.

При цьому в договорі дарування зазначено прізвище обдаровуваного « ОСОБА_10 » замість правильного « ОСОБА_11 ».

Відповідно до довідки Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району «Печерська брама» Печерської районної в місті Києві Ради від 04 серпня 2012 року № 1182 ОСОБА_1 раніше належав паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 28 березня 1996 року Ленінським районним відділом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області на ім`я « ОСОБА_1 ». Згодом був здійснений обмін паспорту у зв`язку з уточненням прізвища « ОСОБА_10 » на « ОСОБА_11 » на підставі свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого повторно 07 грудня 2011 року Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції.

Право власності на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1 зареєстровано в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності 21 вересня 2012 року, номер запису: 44243 в книзі: 413-97 відповідно до порядку, встановленому законодавством України, що діяв на час посвідчення договору дарування.

Отже ОСОБА_1 на законних підставах набув у власність зазначену квартиру АДРЕСА_1 та є її власником.

З часу набуття у власність ОСОБА_1 належним чином, відкрито, добросовісно володів, користувався та розпоряджався належною йому на праві власності квартирою.

02 листопада 2014 року між ОСОБА_1 (наймодавець) та ОСОБА_8 (наймач) укладено договір найму (оренди) нерухомого майна, а саме: двохкімнатної квартири загальною площею 95,9 кв. м, житлова площа 42,4 кв. м на 18 поверху за адресою: АДРЕСА_1 , строком на один рік, тобто до 02 листопада 2015 року.

У цей день ОСОБА_1 передано квартиру ОСОБА_8 (наймач) по акту приймання-передачі жилого приміщення разом із побутовою технікою.

Відповідно до пункту 1.1 договору найму (оренди) нерухомого майна предметом договору є тимчасова здача в найм (оренду) на оплатній основі двокімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 4.1 договору найму (оренди) нерухомого майна від 02 листопада 2014 року строк дії договору складав період часу з 02 листопада 2014 року по 02 листопада 2015 року.

ОСОБА_8 відповідно до підпункту 3.2.1 пункту 3.2 договору сплатила лише за перший місяць найму квартири, листопад 2014 року (з 02 листопада 2014 року по 02 грудня 2014 року). З грудня 2014 року ОСОБА_8 перестала вносити орендну плату.

ОСОБА_1 неодноразово звертався до ОСОБА_8 із письмовими заявами про дострокове припинення дії договору оренди, повернення об`єкту найму, телефонував, проте належних результатів вказане не дало.

Зазначені обставини призвели до виникнення заборгованості по орендній платі за 6 місяців (грудень 2014 року - травень 2015 року) та до неможливості перевірки стану використання квартири, як це передбачено умовами договору найму (оренди) нерухомого майна від 02 листопада 2014 року.

У зв`язку з чим ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_8 про усунення перешкод й користуванні нерухомим майном, розірвання договору, зобов`язання вчинити дії (виселення) і стягнення заборгованості.

В кінці травня 2015 року під час з`ясовування питання про надання позивачем згоди на переоформлення договору про надання послуг від менеджерів інтернет-провайдера позивачу стало відомо про можливу зміну власника квартири.

Вказане стало підставою позивачу перевірки інформації про квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна позивач дізнався, що власником його квартири є ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 15 квітня 2015 року.

У зв`язку з цим 09 червня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного управління Головного управління Міністерства внутрішній справ України в м. Києві із заявою про вчинення кримінального правопорушення та до Печерського районного суду м. Києва з вказаним позовом.

Відомості за заявою позивача внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12 червня 2015 року, кримінальне провадження № 12015100060003949 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 190 Кримінального кодексу України.

З матеріалів кримінальної справи встановлено, що 04 лютого 2015 року нібито між ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М. за реєстровим № 246.

Для посвідчення вказаного договору нотаріусу було надано договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 27 січня 2011 року, укладений між ОСОБА_1 (а не ОСОБА_1 за договором дарування, оригінал якого оглянуто в судовому засіданні) та його матір`ю, ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ващенко В. В., за реєстровим № 98.

Також при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу було надано паспорт на ім`я ОСОБА_1 та картку платника податків, які суттєво відрізняються від оригіналу паспорту позивача та картки платника податків за фотографією, шрифтом набору тексту в картках платника податків, печатками, підписами, датами та особами, що видали картку платника податків.

В межах кримінальної справи було призначено судову почеркознавчу експертизу, за результатами якої експертами Київського міського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру складено висновок від 09 серпня 2016 року № 988/тдд, відповідно до якого: підпис та рукописний запис у графі «продавець» в договорі купівлі-продажу квартири від 04 лютого 2015 року виконано ймовірно не ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зразки якого були надані для порівняння, а іншою особою; підпис та рукописний запис у графі «Обдаровуваний» в договорі дарування квартири від 27 січня 2011 року виконано не ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зразки якого були надані для порівняння, а іншою особою; підпис та рукописний запис у графі «підпис» в заяві від імені ОСОБА_1 на ім`я Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М. від 04 лютого 2015 року виконано ймовірно не ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зразки якого були надані для порівняння, а іншою особою; підпис та рукописний запис у графі «Замовник» в звіті про оцінку майна № FO-150130-002 виконано не ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зразки якого були надані для порівняння, а іншою особою; підпис та рукописний запис у графі «підпис» в нотаріальному примірнику довіреності від ОСОБА_1 від 26 січня 2015 року виконано не ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зразки якого були надані для порівняння, а іншою особою.

Відповідно до вступної частини цього висновку для проведення експертного дослідження було надано вісім документів, які місять вільні зразки підписів та почерку ОСОБА_1 за період з грудня 2009 року до травня 2015 року.

Згідно зі змістом дослідницької частини цього висновку при порівнянні досліджуваного підпису та рукописного запису в графі «Продавець» в Договорі купівлі-продажу квартири від 04 лютого 2015 року., підпису та рукописного запису в графі «ПІДПИС:» в заяві від імені ОСОБА_1 на ім`я приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М. від 04 лютого 2015 року зі зразками почерку та підписів ОСОБА_1 у кожному випадку порівняння було встановлено розбіжність перерахованих діагностичних, деяких загальних ознак, а також окремих ознак (експертом перераховано одинадцять розбіжностей). Поряд із розбіжностями було встановлено збіги за деякими загальними та окремими ознаками (експертом перераховано три збіги).

Вказані розбіжності суттєві, але у зв`язку із простотою будови елементів та обмеженим обсягом почеркової інформації досліджуваних підписів та рукописних записів, а також виконанням їх викривленими рухами, в повній мірі оцінити їх стійкість не виявляється можливим, а тому встановлені ознаки достатні лише для ймовірного негативного висновку про те, що підпис та рукописний запис у графі продавець в договорі купівлі-продажу квартири від 04 лютого 2015 року, підпис та рукописний запис в графі «Підпис:» в заяві ОСОБА_1 на ім`я приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко М. В. від 04 лютого 2015 року - виконано, ймовірно, не ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зразки якого були надані для порівняння, а іншою особою. Що ж стосується встановлених збігів, то вони в даному випадку несуттєві, на негативний висновок експерта не впливають, відносяться до числа ознак, які часто зустрічаються в почерках багатьох осіб, а також можуть пояснюватися виконанням досліджуваних підписів та рукописних записів із наслідуванням підпису та почерку ОСОБА_1 .

У висновку експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 20 березня 2017 року № 521/тдд встановлено, що у договорі дарування квартири АДРЕСА_1 від 27 січня 2011 року, укладеному між ОСОБА_1 та його матір`ю, ОСОБА_7 , що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ващенко В. В., за реєстровим № 98, який знаходиться у архіві приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М. при примірнику договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 04 лютого 2015 року підпис виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою. Також підпис нотаріуса Ващенко В. В., дарувальника ОСОБА_7 у договорі дарування, який знаходився у приватного нотаріуса Кударенко В. М. при посвідченні договору купівлі-продажу спірної квартири також виконані не нотаріусом ОСОБА_12 та не ОСОБА_7 відповідно, а іншими особами.

Разом з тим, відповідно до висновку від 20 вересня 2018 року № 93/18, складеного експертом ТОВ «Центру судових експертиз «Альтернатива» Фраймович Л. В., висновку почеркознавчого дослідження від 18 жовтня 2017 року № 103/17 складеного експертом ТОВ «Центру судових експертиз «Альтернатива» Фраймович Л. В., висновку почеркознавчого дослідження № 8939 від 29 листопада 2017 року, складеного експертом ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз» Панчошніком І. З. підпис у договорі купівлі-продажу квартири від імені ОСОБА_1 та рукописний запис « ОСОБА_1 » виконані ОСОБА_1 .

Матеріали справи також містять і рецензію від 08 грудня 2017 року, складену ОСОБА_13 , на висновок експертизи № 988/тдц від 09 серпня 2016 року.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 02 лютого 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_5 передав у власність ОСОБА_3 грошові кошти в гривнях, в сумі еквівалентній 300 000,00 дол. США. Строк повернення позики визначений до 12 лютого 2015 року.

Актом про фактичну передачу та отримання коштів сторони договору позики підтвердили отримання ОСОБА_3 коштів в сумі 300 000,00 дол. США.

3 метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики 05 лютого 2015 року між сторонами договору укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І. В., про що зроблений запис в реєстрі за № 319, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_3 на праві приватної власності.

13 лютого 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І. В. та зареєстрований в реєстрі за № 402, відповідно до якого ОСОБА_5 набув прав власності на належну квартиру, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .

15 квітня 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубко В. В. та зареєстрований в реєстрі за № 832, відповідно до якого ОСОБА_2 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

На виконання вказаного договору ОСОБА_2 надані всі необхідні документи для укладення цього договору, сплачено вартість квартири.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24 червня 2015 року накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , що на даний час належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2

25 червня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_14 укладено договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубко В. В., тобто через місяць після купівля квартири ОСОБА_2 .

Відповідно до вказаного договору строк виконання основного зобов`язання - 25 червня 2020 року, розмір основного зобов`язання - 4 375 000,00 грн, правочин, в якому встановлено основне зобов`язання - договір позики, серія та номер: б/н, виданий 25 червня 2015 року, видавник: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 іпотекодержатель: ОСОБА_4 , іпотекодавець: ОСОБА_2 .

Підставою внесення запису до Державного реєстру іпотек є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 22398618 від 25 червня 2015 року, здійснений о 21:07:16, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубко В. В.

Також приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубко В.В. 25 червня 2015 року о 21:31:25 внесено відомості про державну реєстрацію обтяжень у зв`язку із укладенням договору іпотеки квартири АДРЕСА_1 від 25 червня 2015 року, обтяжувач ОСОБА_4 .

Крім того, під час апеляційного розгляду досліджено наданий позивачем висновок експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 29 вересня 2020 року № СЕ-19-20/25012-ПЧ, відповідно до якого підпис від імені ОСОБА_1 та рукописний запис: «/ ОСОБА_1 /» в договорі купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 04 лютого 2015 року, в графі: «Продавець», виконано не ОСОБА_1 .

Відповідно до вступної частини цього висновку для проведення експертного дослідження було надано двадцять дев`ять документів, які містять вільні зразки підписів та почерку ОСОБА_1 за період з 2011 року до березня 2017 року, з яких, вісім документів за період з листопада 2014 року до квітня 2015 року.

З дослідницької частини цього висновку убачається наступне.

При порівнянні досліджуваного підпису зі зразками підписів ОСОБА_1 було встановлено розбіжність за темпом письма, натиском та наведеними експертом шістьома ознаками. Поряд із виявленими розбіжними ознаками встановлено збіжність за загальним виглядом, транскрипцією підпису, нахилом, формою рухів, що переважає, розміром, розгоном, розстановкою, формою і напрямом основи підпису та окремими переліченими експертом шістьома ознаками.

Виявлені розбіжні ознаки стійкі, суттєві не можуть бути пояснені варіаційністю ознак підпису ОСОБА_1 , дією на ОСОБА_1 збиваючих факторів в момент виконання підпису або будь-якими іншими чинниками і тому достатні для категоричного негативного висновку.

Виявлені збіжні ознаки разом із виявленими діагностичними ознаками штучного характеру можуть пояснюватися виконанням досліджуваного підпису від імені ОСОБА_1 іншою особою з ретельним наслідуванням якимось справжнім підписам ОСОБА_1 , або перемальовуванням на просвіт із якогось справжнього підпису ОСОБА_1 . Тому вони несуттєві і на зроблений категоричний негативний висновок не впливають.

Таким чином, підпис від імені ОСОБА_1 в графі «ПРОДАВЕЦЬ» договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 04 лютого 2015 року, виконаний не ОСОБА_1 .

При порівнянні почерку, яким виконано досліджуваний рукописний запис «/ ОСОБА_1 /» із порівняльними зразками почерку ОСОБА_1 було встановлено розбіжність за темпом, зв`язністю рухів та наведеними експертом сімома окремими ознаками. Поряд із розбіжними ознаками встановлено збіжність за будовою почерку, ступенем виробленості рухів, формою та напрямом рухів, розміром, розгоном, нахилом та наведеними експертом чотирма окремими ознаками.

Виявлені розбіжні ознаки стійкі, суттєві не можуть бути пояснені варіаційністю ознак почерку ОСОБА_1 , дією на ОСОБА_1 збиваючих факторів в момент виконання ним рукописного запису або будь-якими іншими чинниками і тому достатні для категоричного негативного висновку.

Виявлені збіжні ознаки разом із виявленими діагностичними ознаками штучного характеру можуть пояснюватися виконанням досліджуваного рукописного запису з ретельним наслідуванням якимось справжнім рукописним записам ОСОБА_1 , або перемальовуванням на просвіт із якогось справжнього рукописного запису ОСОБА_1 . Тому вони несуттєві і на зроблений категоричний висновок не впливають.

Таким чином, рукописний запис: «/ ОСОБА_1 /» в графі: «Продавець» договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 04 лютого 2015 року, виконаний не ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх нормативно-правове обґрунтування

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За правилами частини першої статі 627, статті 629 ЦК України згідно статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умова про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).

Підпис у договорі - це дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, що підпадає під поняття «правочин» (стаття 202 ЦК України), і стверджує про волевиявлення сторони.

Вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Зі змісту частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 Цього Кодексу

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Проте застосування наслідків недійсності правочину, передбачених статтею 216 ЦК України, а саме реституції як способу захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використання правового механізму, установленого статями 215 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Така правова позиція, висловлена Верховним Судом України від 19 листопада 2014 року № 6-170цс14, від 13 травня 2015 року у справі 6-67цс15, від 25 червня 2014 року у справі 6-6714цс.

Крім того, така позиція підтверджена і постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц, а також у справі № 127/17971/15-ц відповідно до якої на практиці слід розмежовувати випадки застосування двосторонньої реституції як наслідку недійсності правочину та витребування майна від добросовісного набувача, як способу захисту прав власника, порушених незаконним відчуженням цього майна. Так, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, яке було передане на виконання недійсного правочину та відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які, зокрема, дають право витребувати майно у добросовісного набувача. Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем. Так, від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише в разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (частина перша статті 388 ЦК України)

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, важливою умовою звернення з віндикаційним позовом (стаття 388 ЦК України) є відсутність між позивачем і відповідачем зобов`язально-правових відносин.

Добросовісним повинен вважатися той набувач, який не знав і не повинен був знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати, а недобросовісним володільцем - та особа, яка знала або повинна була знати, що її володіння незаконне.

За пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України можливість витребувати майно від добросовісного набувача є за наявності у діях власника майна волі на передачу майна.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого у нескасованій частині рішення погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, враховуючи висновок судової почеркознавчої експертизи, від 09 серпня 2016 року № 988/тдд, правильно виходив із того, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 04 лютого 2015 року, укладений з порушенням положень статті 203 ЦК України поза волею позивача і за документами, що посвідчують особу ОСОБА_1 та правовстановлюючого документу на квартиру (договору дарування), які не відповідають дійсності, в тому дійшов обґрунтованого висновку про те, що такий договір купівлі-продажу підлягає визнанню недійсним.

Також, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскільки спірна квартира вибула з власності позивача поза його волею на підставі недійсного договору, то спірне майно підлягає витребуванню від добросовісного набувача ОСОБА_2 на користь позивача на підставі статті 388 ЦК України.

Крім того, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовна вимога про визнання недійсним договору іпотеки квартири АДРЕСА_1 від 25 червня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубко В. В. є похідною вимогою щодо позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартир та її витребування, а тому також підлягає задоволенню.

Разом з тим, суд першої інстанції врахував, що договір іпотеки від 25 червня 2015 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 після накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 .

Доводи касаційних скарг відповідачів щодо того, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно визнали ймовірний висновок судової почеркознавчої експертизи від 09 серпня 2016 року № 988/тдд достатнім для вирішення питання підписання позивачем оспорюваного правочину, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно з цивільним процесуальним законодавством, у разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може відповідно до частини одинадцятої статті 83 ЦПК України просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

При відсутності з її боку таких процесуальних дій, особа, яка подала заяву, має згідно із загальними правилами доказування (стаття 81 ЦПК) подати відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою неприйняття його до уваги під час оцінки доказів.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач на підтвердження тієї обставини, що він не підписував оспорюваний ним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 04 лютого 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М. за реєстровим № 246, окрім висновку експерта Київського міського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 09 серпня 2016 року № 988/тдд, надав ще ряд письмових доказів.

Зокрема пакет документів, які знаходилися у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М. при примірнику оспорюваного договору купівлі-продажу (т. 1, а. с. 186-211), серед яких наявні: правовстановлюючий документ на квартиру - договір дарування; технічна копія паспорта продавця ОСОБА_1 ; довідка про присвоєння продавцю ідентифікаційного номера; свій дійсний паспорт та картку платника податків, копії яких приєднані до матеріалів справи (т. 1, а. с. 212-213).

Аналіз вказаних документів здійснений судом першої інстанції, свідчить про те, що для посвідчення оспорюваного договору купівлі-продажу нотаріусу було надано паспорт продавця, який за наявною у ньому фотографією не відповідає дійсному паспорту ОСОБА_1 , довідка, яка ідентифікує особу продавця як платника податків, також не відповідає дійсній картці платника податків позивача.

Крім того, на підтвердження тієї обставини, що правовстановлюючий документ, на підставі якого відбулося відчуження спірної квартири за оспорюваним договором, - договір дарування, не відповідає дійсному правовстановлюючому документу на квартиру, -договору дарування квартири, оригінал якого досі знаходиться у ОСОБА_1 , позивач надав суду висновок експерта Київського міського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру № 521/тдд від 20 березня 2017 року.

Всі ці докази у сукупності з висновком експерта Київського міського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 09 серпня 2016 року № 988/тдд отримали належну оцінку судів першої та апеляційної інстанцій, не були спростовані відповідачами, та стали підставою для висновків про не підписання позивачем оспорюваного правочину.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що позивачем пропущено позовну давність щодо звернення до суду з позовними вимогами про визнання недійсним договору іпотеки спірної квартири від 25 червня 2015 року, були предметом розгляду судів попередніх інстанцій та їм надана належна правова оцінка.

Зокрема суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не пропущено позовну давність за вимогою про визнання договору іпотеки недійсним, виходячи з такого.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (статті 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 258 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В матеріалах справи наявні письмові заперечення Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві від 08 вересня 2015 року (т. 1, а. с. 102-104), до яких долучено Інформаційну довідку щодо права власності на спірну квартира та наявності на неї обтяження за договором іпотеки від 07 вересня 2015 року (т. 1 а.с. 106-123).

Разом з тим, лише 18 грудня 2018 року до Печерського районного суду м. Києва від відповідача приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Зубко В. В. на виконання ухвали суду від 26 вересня 2018 року надійшла копія договору іпотеки квартири АДРЕСА_1 від 25 червня 2015 року та документів на підставі яких він укладений (т. 4 а. с. 102-118), у зв`язку з чим представник позивача мав змогу ознайомитись з ними та ознайомився 11 лютого 2019 року з матеріалами судової справи № 757/19016/15-ц (т. 4 а. с. 122), а з позовом про визнання договору іпотеки недійним позивач звернувся 18 квітня 2019 року (т. 1 а. с. 155-164), тому позивачем не пропущено позовну давність.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що факт того, що спірна квартира була відчужена поза волею позивача, в ході розгляду цієї справи, за наявних доказів та фактичних обставин справи, не знайшов своє підтвердження, Верховний Суд відхиляє вони не відповідають дійсності.

Посилання у касаційній скарзі представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 на те, що апеляційний суд протиправно відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про проведення почеркознавчої експертизи, є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України, суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

За правилами статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом (судом апеляційної інстанції) лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як вбачається із матеріалів справи разом з апеляційною скаргою представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 подав клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.

У якості підстави для призначення указаної експертизи на стадії апеляційного провадження представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 зазначив, що суд першої інстанції всупереч вимогам законодавства, визнав недопустимими доказами три почеркознавчі дослідження, а також рецензію, які однозначно та категорично встановлювали абсолютно протилежні обставини до тих, що визнано рішенням суду першої інстанції встановленими, визнав допустимим доказами експертизи, проведені у кримінальному проваджені, в якому немає вироку по суті справи, прийняв як єдиний доказ ймовірний висновок почеркознавчого дослідження. Тобто районний суд не здійснив повний та всебічний розгляд справи. Крім того, заявник вказав, що районний суд не роз`яснив сторонам право клопотати про призначення повторної судової експертизи, що є порушенням пункт 3 частини п`ятої статті 12 ЦПК України, а також не призначив за власної ініціативи повторну експертизу, що є порушенням вимог частини другої статті 113 ЦПК України.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 про призначення судової почеркознавчої експертизи залишено без задоволення.

Також із матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи у суді першої інстанції 17 березня 2017 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_15 зверталась до суду із письмовим клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи, яке було продубльоване 20 березня 2017 року (т. 2, а. с. 168-169; 231-234).

Згідно з відомостями журналу судового засідання від 20 березня 2017 року (дія № 19 о 16:59:50) представник відповідача ОСОБА_15 відкликала клопотання про призначення експертизи для усунення недоліків (т. 2, а. с. 233-234).

У подальшому, 11 грудня 2017 року представник ОСОБА_2 , адвокат Гук Т. І., подав до суду заяву про відмову від клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи (т. 3, а. с. 112).

Отже, у суді першої інстанції відповідач ОСОБА_2 через своїх представників скористувався своїм правом та двічі звертався із клопотанням про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, однак з власної ініціативи відмовився від них.

Таким чином апеляційний суд керуючись положеннями частини третьої статті 367 ЦПК України дійшов цілком правильного висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_15 про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи на етапі апеляційного провадження.

Доводи касаційних скарг ОСОБА_4 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладених у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 761/41032/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц, від 09 квітня 2019 року у справі № 912/1104/18, від 18 липня 2019 року у справі № 761/8051/16-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 760/10691/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 2-694/11, від 16 вересня 2020 року у справі № 371/640/16-ц, від 20 вересня 2019 року у справі № 904/4342/18, постановах Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-3029цс16, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-2165цс15, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-832цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1503цс16, є безпідставними з урахуванням того, що у наведених заявниками постановах судів касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях встановлено різні фактичні обставини справ.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Інші наведені у касаційних скаргах ОСОБА_4 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Оскаржувані судові рішення судів першої інстанції в нескасованій частині та апеляційної інстанцій відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій

Викладене дає підстави для висновку, що касаційні скарги є необґрунтованими, а тому підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_9 про виклик учасників справи для надання пояснень

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Оскільки суд касаційної інстанції не встановив необхідності надання пояснень сторонами у цій справі на стадії касаційного перегляду судових рішень, то у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_9 необхідно відмовити.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_9 у задоволенні клопотання про виклик учасників справи для надання пояснень.

Касаційні скарги ОСОБА_4 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик