№ 757/19294/13 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2022 року

м. Київ

справа № 757/19294/13

провадження № 61-4692св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Родовід банк», правонаступником прав та обов`язків якого є Товариство з обмеженою

відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 липня 2014 року, ухвалене у складі судді Москаленко К. О., та постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Іванченка М. М., Желепи О. В., Рубан І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2013 року Публічне акціонерне товариства (далі - ПАТ) «Родовід банк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову вказувало, що 20 грудня 2007 року ВАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 38.3/АА-008.07.2, за умовами якого банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 33 548 доларів США терміном до 20 грудня 2014 року зі сплатою 12,5% річних.

Належне виконання зобов`язань за кредитним договором забезпечено заставою транспортного засобу Mitsubishi Grandis відповідно до укладеного сторонами договору застави транспортного засобу № 38.3/АА-008.07.2, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Палладій Н. В. 21 грудня 2007 року.

Посилаючись на невиконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором щодо повернення коштів, просить стягнути заборгованість, яка виникла на 7 серпня 2013 року у розмірі 318 298,72 доларів США, що складається із заборгованості за кредитом у розмірі 34 166,57 доларів США, пені у розмірі 282 681,13 доларів США та 3 % річних у розмірі 1 451,03 доларів США.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 30 липня

2014 року позов задоволено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід банк» заборгованість за кредитним договором № 38.3/АА-008.07.2 від 20 грудня 2007 року

у розмірі 318 298,72 доларів США.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід банк» 3 441 грн у відшкодування судових витрат.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач в порушення умов кредитного договору взяті на себе зобов`язання з погашення кредитної заборгованості на 7 серпня 2013 року не виконала, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у загальному розмірі 318 298,72 доларів США, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Також суд вважав відсутніми підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, зазначивши, що строк повернення грошових коштів за кредитним договором встановлено до 20 грудня 2014 року.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , задоволено частково.

Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 липня 2014 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», якого залучено до участі у справі як правонаступника ПАТ «Родовід банк», заборгованість за кредитним договором № 38.3/АА-008.07.2 від 20 грудня

2007 року у розмірі 34 166,57 доларів США, з яких 24 615,38 доларів США - сума основного боргу, 9 551,17 доларів США заборгованість за процентами, і пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань у розмірі 174 507,97 грн.

Компенсовано за рахунок держави понесені ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» витрати з оплати судового збору у розмірі 746,70 грн.

Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції не погодився з поданим банком розрахунком заборгованості та зазначив про необхідність застосування спеціальної позовної давності за вимогами банку про стягнення пені.

Апеляційний суд вважав доведеним розмір заборгованості, визначений висновком експерта за результатами проведення економічної експертизи

від 16 липня 2019 року № 2649/19-72, згідно з яким на 7 серпня 2013 року заборгованість ОСОБА_1 перед ПАТ «Родовід Банк» за кредитним договором становить 34 166,57 доларів США, з яких 24 615,38 доларів США - заборгованість за основним боргом та 9 551,17 доларів США - заборгованість за процентами, і 174 507,97 грн неустойки за несвоєчасне виконання фінансових зобов`язань, з яких 143 950,73 грн - пеня за прострочення основного боргу, 21 758,92 грн - пеня за прострочення процентів, 5 543,34 - штраф (3% річних за прострочення основного боргу) та 3 254,98 грн - штраф (3% річних за прострочення процентів).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У березні 2020 рокуОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просила скасувати заочне рішення Печерського районного суду міста Києва

від 30 липня 2014 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що справу розглянуто неповноважним складом суду як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді. Зокрема, розпорядженням керівника апарату Печерського районного суду міста Києва № 281 від 2 червня 2014 року призначено повторний автоматичний розподіл даної справи, однак у справі відсутні протокол про її автоматичний розподіл та ухвала про відкриття провадження новим складом суду. Крім того, після створення Київського апеляційного суду та передання справи на розгляд цьому суду до справи не долучено протокол про її автоматичний розподіл, ухвалу про відкриття провадження Київський апеляційний суд не приймав.

Суд апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права замінив сторону позивача у справі ухвалою, яка занесена до журналу судового засідання, не постановив окремого процесуального документа. При цьому відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України ухвала суду апеляційної інстанції про заміну сторони підлягає касаційному оскарженню. Постановивши ухвалу у такий спосіб, суд апеляційної інстанції порушив права заявника на касаційне оскарження вказаної ухвали.

Заявник вказує, що суд першої інстанції розглянув справу за її відсутності, не повідомивши належним чином про дату, час і місце судового засідання. Повістка про її виклик у призначене на 30 липня 2014 року судове засідання повернулася без вручення з причин «закінчення терміну зберігання». Суди не врахували, що приписи ЦПК України не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року

у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18), від 12 лютого 2019 року

у справі № 906/142/18 (провадження № 12-233гс18), від 10 квітня 2019 року у справі № 461/10610/13-ц (провадження № 14-108цс19) та постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 922/4508/16, від 5 грудня 2019 року у справі № 0529/278/2012 (провадження № 61-25125св18), від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц (провадження № 61-4668св18).

Суди попередніх інстанцій не врахували, що протягом розгляду справи позивач не надав суду оригінали заяви на видачу готівки № 1347_1 від 20 грудня

2007 року та квитанцій № 1347_2, № 557_40_20, № 557_24_20 і № 557_23_20

від 20 грудня 2007 року. Подання вказаних доказів в копіях, на думку відповідача, свідчать про їх недопустимість. Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17, подання недопустимих доказів є підставою для відмови у задоволенні позову.

Заявник вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив її клопотання про призначення повторної економічної експертизи у зв`язку з виявленими недоліками у висновку експерта № 2649/19-72 від 17 липня

2019 року.

Суд апеляційної інстанції, на думку заявника, помилково не застосував наслідки спливу позовної давності та не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 28 березня 2018 року у справі у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 2 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього суду від 1 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника:

- про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня

2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18), від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 (провадження № 12-233гс18), від 10 квітня

2019 року у справі № 461/10610/13-ц (провадження № 14-108цс19),

від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 922/4508/16, від 5 грудня 2019 року у справі № 0529/278/2012 (провадження № 61-25125св18), від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц (провадження № 61-4668св18), від 11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17 (пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України);

- про розгляд і вирішення справи неповноважним складом суду; розгляд справи за відсутності заявника, належним чином не повідомленої про дату, час і місце судового засідання; недослідження судом зібраних у справі доказів; необґрунтоване відхилення судом клопотання про призначення повторної судової економічної експертизи та клопотання про витребування доказів; встановлення судом обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 20 грудня 2007 року ВАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 38.3/АА-008.07.2, за умовами якого банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 33 548 доларів США терміном до 20 грудня 2014 року зі сплатою

12,5% річних.

8 грудня 2007 року ТОВ «Автоград» та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу № 1884, згідно з умовами якого відповідач придбала автомобіль марки Mitsubishi Grandis вартістю 169 082 грн.

Пунктом 1.3 укладеного сторонами кредитного договору № 38.3/АА-008.07.2

від 20 грудня 2017 року визначено, що для обліку виданих кредитів банк відкриває позичальнику позичковий рахунок № НОМЕР_1 .

Зі змісту пункту 1.4 кредитного договору № 38.3/АА-008.07.2 від 20 грудня

2017 року суди встановили, що кредити надаються позичальнику готівкою з подальшим їх обов`язковим продажем через касу банку для проведення подальших розрахунків за договорами, вказаними у пункті 1.2 договору, згідно з чинним законодавством України. Надання першого кредиту здійснюється після надання позичальником банку документів, що підтверджують страхування у страховій компанії, визначеній банком, заставленого майна на користь банку від ризиків втрати, ушкодження і викрадення.

Зі змісту заяви на видачу готівки № 1347_1 від 20 грудня 2007 року суди встановили, що ОСОБА_1 отримала грошові кошти у сумі 33 548 доларів США, що еквівалентно 169 417,40 грн, з вказівкою про видачу кредитних коштів на купівлю автомобіля згідно з кредитним договором № 383/АА-008.07.2

від 20 грудня 2007 року.

З висновку експерта за результатами проведення економічної експертизи

від 16 липня 2019 року № 2649/19-72 апеляційний суд встановив, що на 7 серпня 2013 року заборгованість ОСОБА_1 перед ПАТ «Родовід банк» за кредитним договором становить 34 166,57 доларів США, з яких 24 615,38 доларів США - заборгованість за основним боргом та 9 551,17 доларів США - заборгованість за процентами, і 174 507,97 грн неустойки за несвоєчасне виконання фінансових зобов`язань, з яких 143 950,73 грн - пеня за прострочення основного боргу, 21 758,92 грн - пеня за прострочення процентів, 5 543,34 - штраф (3% річних за прострочення основного боргу) та 3 254,98 грн - штраф

(3% річних за прострочення процентів).

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи і перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Щодо вимоги про дострокове повернення кредиту та обчислення розміру заборгованості за процентами і пенею

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення

параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження

№ 14-10цс18).

Суд апеляційної інстанції вважав доведеним розмір заборгованості за процентами та пенею, який розрахований експертом за результатами проведення економічної експертизи, і дійшов висновку про існування правових підстав для стягнення процентів та пені, нарахованих на 7 серпня 2013 року.

З вказаними висновками суду апеляційної інстанції повністю погодитись не можна, виходячи з наступного.

Пунктом 1.1 кредитного договору № 38.3/АА-008.07.2 від 20 грудня 2017 року сторони погодили відкриття банком позичальнику відновлювальної кредитної лінії терміном до 20 грудня 2014 року.

Згідно з пунктом 3.1 кредитного договору позичальник зобов`язується, починаючи з місяця, наступного за звітним, щомісяця до 10 числа (включно) кожного календарного місяця частково погашати заборгованість за кредитами у сумі 400 доларів США на рахунок, вказаний у пункті 1.3 договору, шляхом внесення готівки чи перерахування зі свого поточного рахунку.

У справі, що переглядається, суди встановили, що останній платіж на погашення заборгованості за вказаним договором ОСОБА_1 внесла 13 липня

2010 року.

Відповідно до пункту 5.2 кредитного договору у разі недотримання позичальником умов цього договору банк має право вимагати дострокового його розірвання, повернення одержаних кредитів, сплати нарахованих за ними процентів, відшкодування збитків, заподіяних банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником умов цього договору.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що у матеріалах справи міститься адресована ОСОБА_1 претензія ПАТ «Родовід банк» № 102.1-11-б.б/12377 від 3 червня 2010 року та докази її направлення (т. 3 а.с. 168-169). За змістом вказаної претензії, банк, посилаючись на пункт 5.2 кредитного договору, вимагав від боржника протягом 30 днів з моменту отримання претензії сплатити у повному обсязі заборгованість за кредитним договором у розмірі

25 590,24 доларів США, яка виникла на 3 червня 2010 року.

Апеляційний суд не надав належної оцінки вказаній претензії та не встановив, чи може направлення банком цієї претензії, з урахуванням пункту 5.2 кредитного договору та частини другої статті 1050 ЦК України, свідчити про реалізацію ним свого права вимагати достроково погашення кредиту. Для вирішення цього питання апеляційний суд мав би встановити розмір поточної заборгованості ОСОБА_1 за кредитом і процентами на 3 червня 2010 року та розмір зобов`язання позичальника до повного погашення кредиту. У випадку встановлення, що вказана претензія є достроковою вимогою про стягнення заборгованості у повному обсязі, встановити дату її отримання ОСОБА_1 і з урахуванням змісту претензії встановити дату закінчення строку кредитування.

Встановлення цих обставин має істотне значення для правильного визначення строку кредитування та питання щодо існування у кредитора права після закінчення цього строку нараховувати визначені кредитним договором проценти за його користування (пункт 1.5) та пеню (пункт 3.9).

Щодо позовної давності

Заперечуючи проти задоволення позову, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про застосування позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Вирішуючи питання щодо дотримання позивачем позовної давності, суд апеляційної інстанції врахував внесення ОСОБА_1 останнього платежу на повернення кредиту 13 липня 2010 року та зазначив про відсутність підстав вважати позовну давність за вимогами банку щодо стягнення заборгованості за кредитом та процентами такою, що спливла.

Залишивши поза увагою претензію ПАТ «Родовід банк» № 102.1-11-б.б/12377

від 3 червня 2010 року, суд апеляційної інстанції не врахував, що за умови пред`явлення банком до позичальника вимоги про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором згідно з частиною другою

статті 1050 ЦК України, змінюється в односторонньому порядку строк виконання основного зобов`язання (пункт 80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження

№ 14-265цс18)). У разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України строк повернення неохопленої попередніми періодами заборгованості за кредитним договором вважається таким, що настав, а право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання

(пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18)).

Апеляційному суду, у випадку встановлення, що вказана претензія є достроковою вимогою про стягнення заборгованості у повному обсязі, необхідно, з урахуванням дати отримання цієї претензії ОСОБА_1 , визначити, коли у останньої виник обов`язок сплатити заборгованість за кредитним договором у повному обсязі; дата виникнення у ОСОБА_1 цього обов`язку і буде початком перебігу позовної давності за вимогами банку про стягнення заборгованості за кредитом та процентами і пенею, нарахованими в межах строку кредитування.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Не врахувавши правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження

№ 14-10цс18), суд апеляційної інстанції внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, щодо закінчення строку кредитування за укладеним сторонами договором, права кредитора нараховувати проценти та пеню протягом усього періоду, за який він просить стягнути вказані складові боргу, і початку перебігу позовної давності за пред`явленими у цій справі вимогами про стягнення заборгованості. Тому висновок апеляційного суду про часткове задоволення позову є передчасним, а ухвалене судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим та підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

За таких обставин касаційна скарга частково є обґрунтованою, наведена заявником в цій частині підстава касаційного оскарження, передбачена

пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, щодо застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку постанові

від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) підтверджена під час касаційного провадження.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Під час нового розгляду справи суд має врахувати викладене, надати належну оцінку доказам і запереченням, поданим сторонами; встановити строк кредитування з урахуванням направленої кредитором боржнику претензії; перевірити право кредитора нараховувати визначені кредитним договором проценти та пеню за охоплений у цій справі період; встановити початок перебігу позовної давності за вимогами банку і ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Апеляційному суду також належить врахувати висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 7 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18), про те, що, виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням додатковою підставою для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону.

Доводи касаційної скарги про вирішення справи в суді першої інстанції неповноважним складом суду відхиляються касаційним судом. Розпорядженням керівника апарату Печерського районного суду міста Києва

від 2 червня 2014 року № 281 призначено повторний автоматичний розподіл даної справи у зв`язку з перебуванням судді Пилаєвої К. М. у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; на виконання вказаного розпорядження відповідальна особа суду здійснила повторний автоматичний розподіл справи, про що зробила відмітку на розпорядженні (т. 1 а.с.166). Відсутність у матеріалах справи протоколу про автоматичний розподіл справи зумовлене тим, що Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затверджене рішенням Ради суддів України 26 листопада 2010 № 30 в редакції, яка діяла на 2 червня 2014 року, не передбачало формування такого протоколу.

Посилання заявника на відсутність ухвали про відкриття провадження у справі суддею Москаленко К. О., не вказують на порушення судом першої інстанції норм процесуального справи, оскільки повторне відкриття провадження у справі після її передачі новому складу суду ЦПК України не передбачено.

Посилання заявника про відсутність у матеріалах справи протоколу автоматичного розподілу судової справи в Київському апеляційному суді у жовтні 2018 року спростовуються матеріалами справи (т. 3 а.с. 34). Безпідставними є також посилання заявника на порушення апеляційним судом норм процесуального права з огляду на відсутність у матеріалах справи ухвали про відкриття апеляційного провадження у жовтні 2018 року, оскільки повторне постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження ЦПК України не передбачено.

Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права замінив сторону позивача у справі ухвалою, яка занесена до журналу судового засідання, а не окремим процесуальним документом, оскільки вказані обставини не вплинули на право заявника оскаржити таку ухвалу в касаційному порядку, яким вона не скористалася.

Посилання заявника про розгляд справи судом першої інстанції за її відсутності та не повідомлення належним чином про дату, час і місце судового засідання не впливають на висновок суду касаційної інстанції про направлення справи на новий апеляційний розгляд, оскільки таким обставинам, з урахуванням

пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, має надати оцінку саме апеляційний суд.

Доводи касаційної скарги про встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів відхиляються касаційним судом. Подання позивачем копій заяви на видачу готівки № 1347_1 від 20 грудня

2007 року та квитанцій № 1347_2, № 557_40_20, № 557_24_20 і № 557_23_20

від 20 грудня 2007 року не свідчать про те, що вказані докази, з урахуванням змісту статті 78 ЦКК України, є недопустимими.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення повторної експертизи з огляду на наступне.

Статтею 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необгрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

У справі, що переглядається, ухвалою Київського апеляційного суду

від 13 лютого 2020 року, занесеною до журналу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення повторної економічної експертизи.

Враховуючи, що позивачем не надано переконливих доказів, які б свідчили, що висновок експерта Київського НДІСЕ № 2649/19-72 від 16 липня 2019 року є необґрунтованим та таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення повторної економічної експертизи Сама по собі незгода відповідача з висновком експерта не тягне правових наслідків.

Щодо судових витрат

Так як касаційний суд дійшов висновку про направлення справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, встановлених статтею 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюка