Постанова
Іменем України
15 червня 2022 року
м. Київ
справа № 757/1990/20
провадження № 61-20389св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом), ОСОБА_3 ,
треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Житло-Капітал», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська Олена Володимирівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сандулєєва Вікторія Вікторівна, на рішення Печерського районного суду міста Києва
від 27 квітня 2021 року у складі судді Бусик О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Левенця Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Житло-Капітал», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська Олена Володимирівна, про визнання правочину недійсним, визнання майна власністю подружжя, витребування майна з чужого незаконного володіння, поділ майна подружжя, стягнення коштів.
Позовну заяву мотивовано тим, що у період з 14 лютого 2006 року до
16 січня 2017 року позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , під час якого ними набуто у власність таке майно:
- квартиру АДРЕСА_1 ;
- квартиру АДРЕСА_2 ;
- квартиру АДРЕСА_3 у вигляді майнових прав за договором від 10 листопада 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «ФК «Житло-Капітал»;
- автомобіль Hyundai I30, 2008 року випуску.
-
Зазначала, що після розірвання шлюбу між сторонами не досягнуто згоди щодо порядку поділу майна.
Стосовно квартири
АДРЕСА_3 позивач зазначала, що під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, 10 листопада 2016 року ОСОБА_2 уклав з ТОВ «ФК «Житло-Капітал» договір про участь у Фонді фінансування будівництва цієї квартири. На фінансування будівництва квартири у розмірі 2 943 390 грн були використані грошові кошти від продажу автомобіля Kia Sorento, 2011 року випуску, у сумі 22 000 доларів США, який належав на праві спільної сумісної власності подружжя, а також грошові заощадження подружжя в розмірі 100 000 доларів США.
Вказувала, що ОСОБА_2 , незважаючи на те, що фінансування будівництва квартири
АДРЕСА_3 було здійснено за спільні кошти подружжя, розпорядився цим майном без згоди позивача, відчуживши це майно на користь ОСОБА_4 шляхом укладення 14 лютого 2017 року договору про відступлення прав та переведення обов`язків за договором про участь у Фонді фінансування будівництва від 10 листопада 2016 року. У подальшому на підставі цього договору за актом прийняття-передачі об`єкту інвестування, виданого 20 березня 2018 року ТОВ «Укрбуд Девелопмент», вказана була передана ОСОБА_4 яка 02 травня
2018 року зареєструвала за собою право власності на це житлове приміщення.
Посилаючись на те, що вона не надавала своєї усної та письмової згоди на укладення відповідачем ОСОБА_2 14 лютого 2017 року договору про відступлення прав та переведення обов`язків за договором про участь у Фонді фінансування будівництва, а тому вважала, що цей договір має бути визнаний недійсним з підстав порушення під час його укладення приписів статей 203 215 369 ЦК України та статті 65 СК України.
Вважала, що на підставі укладеного з ознаками недійсності договору відступлення прав та переведення обов`язків від 14 лютого 2017 року підлягають визнанню недійсними в судовому порядку і довідка фонду фінансування будівництва виду, видавник ТОВ «ФК «Житло-Капітал» та акт прийняття-передачі об`єкту інвестування, підписаний 20 березня 2018 року між ТОВ «Укрбуд Девелопмент» та ОСОБА_4 .
Враховуючи те, що майнові права на квартиру
АДРЕСА_3 вибули з володіння позивача поза її волею, то до спірних правовідносин мають бути застосовані положення статті 388 ЦК України з метою витребування спірного майна з володіння ОСОБА_4 на користь законних власників - колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яке підлягає поділу між ними в рівних частках як об`єкт спільної сумісної власності подружжя.
Посилаючись на викладене, позивач просила суд:
- визнати недійсними договір про відступлення прав та переведення обов`язків від 14 лютого 2017 року, укладений між ТОВ «ФК «Житло-Капітал», ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , акт прийняття-передачі об`єкта інвестування від 20 березня 2018 року, довідку фонду фінансування будівництва, видану 15 березня
2018 року ТОВ «ФК «Житло-Капітал»;
- визнати квартиру
АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю подружжя;
- витребувати на її користь з незаконного володіння ОСОБА_3
1/2 частки квартири АДРЕСА_3 та визнати за нею право власності на Ѕ частку цієї квартири;
- визнати за нею та ОСОБА_2 право власності по Ѕ частці на квартиру АДРЕСА_1 ;
- визнати за нею та ОСОБА_2 право власності по Ѕ частціна квартиру АДРЕСА_2 ;
- стягнути з ОСОБА_2 на її користь компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля Hyundai I30, 2008 року випуску, у розмірі
91 145,00 грн.
У травні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, в якому, з урахуванням уточнених вимог, просив визнати право особистої приватної власності за ОСОБА_1 на квартиру
АДРЕСА_1 ; визнати право особистої приватної власності за ним на трикімнатну квартиру
АДРЕСА_2 ; припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 на Ѕ частину квартири
АДРЕСА_4 ; визнати право власності за позивачем на цю квартиру.
Посилався на те, що у період шлюбу подружжям, крім двох зазначених у первісному позові квартир у м. Донецьку, було придбано квартиру
АДРЕСА_4 , а також автомобіль Kia Sorento, 2011 року випуску. Вартість спірного автомобіля та вартість зазначеної квартири є приблизно рівною.
Зазначав, що 23 серпня 2016 року, коли подружжя вже не прожило разом та не вело спільне господарство, ОСОБА_1 продала автомобіль Kia Sorento, 2011 року випуску, без його на те згоди.
Враховуючи наявність у нього права на грошову компенсацію за відчужений без його згоди автомобіль, він бажає отримати таку компенсацію за рахунок іншого спільного майна подружжя та здійснити його поділ за запропонованим ним варіантом у зустрічному позові.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25 травня 2020 року зустрічнийпозов прийнято судом до спільного розгляду з первісним позовом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 27 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у порядку поділу спільного майна подружжя за кожним право власності на Ѕчастку: квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 , що знаходяться в м. Донецьку.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості Ѕ частки автомобіля марки Hyundai I30, 2008 року випуску, у розмірі 35 000,00 грн.
У задоволенні іншої частини вимог ОСОБА_1 відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Вирішено питання про судові витрати, скасовано заходи забезпечення позову.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог
ОСОБА_1 , суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що дві квартири у м. Донецьку набуті сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі, презумпція спільного майна подружжя відповідачем ОСОБА_2 не спростована, а тому вказане нерухоме майно є спільним сумісним майном подружжя і підлягає поділу шляхом визнання за кожним із подружжя права власності по Ѕ частці на ці квартири. Стягуючи з ОСОБА_2 компенсацію вартості Ѕ частки автомобіля Hyundai I30, 2008 року випуску, у розмірі 35 000 грн, суд виходив із того, що цей автомобіль був реалізований відповідачем без згоди позивача за ціною 70 000 грн, а тому саме із цієї суми суд виходив вирішуючи питання щодо стягнення компенсації.
Вирішуючи спір в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними договору про відступлення прав та переведення обов`язків, акта прийняття-передачі об`єкта інвестування, визнання квартири АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю колишнього подружжя, витребування з незаконного володіння
Ѕ частки цієї квартири, визнання в порядку поділу спільного майна подружжя права власності на Ѕ частку квартири, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено, що вказаний об`єкт будівництва проінвестований за спільні сумісні кошти подружжя, навпаки матеріали справи містять докази, що вказане майно набуто за особисті кошти ОСОБА_2 , а тому не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
Тобто, на момент укладення оспорюваного договору єдиним власником майнових прав на об`єкт інвестування, що є предметом цього договору, був відповідач ОСОБА_2 , який реалізував своє право на відступлення прав та переведення обов`язків за договором після розірвання шлюбу, а тому для вчинення цього правочину не вимагалось згоди колишньої дружини ОСОБА_1 .
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними оспорюваних правочинів та безпідставність вимог позивачки про витребуванням на її користь з володіння ОСОБА_3 1/2 частки квартири АДРЕСА_3 .
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив із того, що правові підстави поділу майна подружжя за запропонованим ОСОБА_2 варіантом відсутні. При цьому, необґрунтованими визнав вимоги ОСОБА_2 в частині врахування при поділі майна вартості автомобіля Kia Sorento, 2011 року випуску, який за встановлених судом обставин справи відчужений під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі (серпні 2016 року) та за змістом статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 квітня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення компенсації вартості 1/2 частки автомобіля та в частині розподілу судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.
Позов ОСОБА_1 в частині вимог про стягнення компенсації вартості 1/2 частки автомобіля задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля Hyundai I30, 2008 року випуску, у розмірі
91 145 грн.
В частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними: договору про відступлення прав та переведення обов`язків, акта прийняття-передачі об`єкта інвестування, довідки фонду фінансування будівництва, визнання квартири АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю колишнього подружжя, витребування Ѕ частки цієї квартири з незаконного володіння, визнання в порядку поділу спільного майна подружжя права власності на 1/2 частку квартири рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 квітня 2021 року залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15 250 грн у рахунок оплати судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, за представництво в суді першої інстанції, та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції помилково визначив суму компенсації вартості Ѕ частки автомобіля виходячи з ціни транспортного засобу на час його реалізації,
а не станом на час розгляду справи.
Щодо визнання правочинів недійсними, витребування майна та визнання за позивачем права власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_3 , то суд апеляційної інстанції погодився із висновком місцевого суду про те, що позивач не довела факту придбання цієї квартири у стані незавершеного будівництва та закінчення її будівництва під час шлюбу, отже не довела наявності у неї права спільної сумісної власності на це майно, що є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на оплату послуг адвоката, суд апеляційної інстанції виходив із того що визначений позивачем та її адвокатом розмір таких послуг 52 000 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованим.
Суд апеляційної інстанції, враховуючи складність справи та обсяг наданих адвокатом послуг, час, витрачений адвокатом позивача на виконання відповідних робіт (надання послуг) в суді першої інстанції, дійшов висновку про необхідність зменшення розміру суми, що підлягає сплаті позивачу ОСОБА_1 у порядку компенсації витрат за надану їй професійну правничу допомогу з 52 500 грн до 10 000 грн.
В частині поділу квартир у м. Донецьку та відмови у задоволенні зустрічного позову рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку не оскаржувалося, а тому у цій частині судом апеляційної інстанції не переглядалося.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи
До Верховного Суду 10 листопада 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати в частині поділу квартири АДРЕСА_3 та в частині розподілу судових витрат та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Визнати недійсними: договір про відступлення прав та переведення обов`язків, акт прийняття-передачі об`єкта інвестування, довідку фонду фінансування будівництва, визнати квартиру АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю колишнього подружжя, витребувати з незаконного володіння
Ѕ частки цієї, визнати у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на Ѕ частку квартири
АДРЕСА_3 та стягнути з відповідачів на її користь усі судові витрати, понесені нею у зв`язку із розглядом цієї справи.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що майнові права на квартиру АДРЕСА_3 набуто під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, за спільні кошти подружжя, а тому є об`єктом спільної сумісної власності сторін у справі. Відчуження відповідачем майнових прав на квартиру на користь ОСОБА_4 без згоди позивача є наслідком визнання оспорюваного договору, акта та довідки недійсними, витребування із власності
ОСОБА_4 Ѕ частки квартири та визнання за позивачем права власності на цю частку нерухомого майна.
Посилання судів на те, що частину коштів інвестування будівництва квартири було отримано відповідачем за договором позики
від 08 листопада 2016 року, а інша частина була сплачена відповідачем вже після розірвання шлюбу між сторонами, тому спірне майно було особистою приватною власністю ОСОБА_2 і останній мав одноосібно розпоряджатися цим майном є помилковими, оскільки договір позики укладено у період перебування сторін у шлюбі в інтересах сім`ї, а тому майно, кошти за яке частково отримано за договором позики, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Крім того, заявник вважає помилковими посилання судів на те, що інша частина коштів була сплачена після припинення шлюбу між сторонами, оскільки заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 16 січня 2017 року про розірвання шлюбу сторін набрало законної сили 07 жовтня 2020 року, тобто вже після сплати усіх коштів за договором про участь у Фонді фінансування будівництва квартири від 10 листопада
2016 року, укладеним між ОСОБА_2 та ТОВ «ФК «Житло-Капітал», та укладення оспорюваного договору про відступлення прав та переведення обов`язків від 14 лютого 2017 року між ТОВ «ФК «Житло-Капітал», ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , а тому на спірне майно розповсюджується презумпція спільності права власності подружжя, яку відповідач не спростував.
Зазначає, що суди попередніх інстанцій, за відсутності мотивованого клопотання відповідача про зменшення витрат на правову допомогу, безпідставно зменшили такі витрати за наявності в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження цих витрат та факту надання послуг у відповідно обсягу. Зокрема, суд апеляційної інстанції при визначенні суми відшкодування, здійснив розрахунок витрат виходячи з обсягу правової допомоги, яка була надання позивачу лише під час участі адвоката у судових засіданнях та взагалі не врахував такий вид роботи як підготовка процесуальних документів у справі, на який було витрачено більшу частину часу надання послуг позивачу.
Оскільки ОСОБА_1 не оскаржує судові рішення в частині поділу квартир у м. Донецьку, автомобіля Hyundai I30, 2008 року випуску, а також в частині вирішення зустрічного позову, то відповідно до статті 400 ЦПК України в цій частині їх законність колегією суддів не перевіряється.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 07 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 14 лютого 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.
Заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2017 року у справі № 185/8492/16-ц, яке змінено постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року шляхом виключення з мотивувальної частини рішення фрази: «Шлюбні відносини припинені з травня 2016 року», шлюб між сторонами у справі розірвано.
Під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі ними набуто у власність:
- квартиру АДРЕСА_1 ;
- квартиру АДРЕСА_2 ;
- автомобіль Hyundai I30, 2008 року випуску.
Відповідно до договору про участь у фонді фінансування будівництва
від 10 листопада 2016 року довіритель ОСОБА_2 зобов`язується передати управителю ТОВ «ФК «Житло-Капітал» в управління грошові коши у розмірі 2 943 390 грн з метою отримання у власність об`єкта інвестування -однокімнатної квартири АДРЕСА_3 .
Згідно з розпискою від 08 листопада 2016 року ОСОБА_2 отримав у борг від ОСОБА_6 30 000 доларів США (еквівалент до гривні дорівнює 783 000грн), які зобов`язувався повернути до 31 травня 2018 року.
Квитанціями до прибуткового касового ордера від 15 листопада 2016 року № № 6247, 6248 підтверджується внесення відповідачем
ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 26 490,51 грн та 735 847,50 грн,
а також 13 лютого 2017 року на підставі квитанції до прибуткового касового ордера № 1469 суми 2 315 245, 50 грн за призначенням платежу: для внесення на рахунок ФФБ.
14 лютого 2017 року відповідно до договору про відступлення прав та переведення обов`язків за договором про участь у фонді фінансування будівництва від 10 листопада 2016 року відповідач ОСОБА_2 передав ОСОБА_5 усі права та обов`язки, що йому належали за вказаним вище договором про участь у фонді фінансування будівництва.
Згідно з довідкою від 15 березня 2018 року фонду фінансування будівництва виду А «Аристократ», що видана ТОВ «ФК «Житло-Капітал», підтверджено право довірителя ОСОБА_4 на набуття у власність закріпленого за нею об`єкта інвестування - однокімнатної квартири АДРЕСА_3 , з внесенням коштів довірителем до ФФБ у сумі 3 197 720 грн.
Відповідно до підписаного акту від 20 березня 2018 року між забудовником ТОВ «Укрбуд Девелопмент» та довірителем ОСОБА_4 на виконання умов договору від 10 листопада 2016 року про участь у фонді фінансування будівництва, на підставі довідки управителя фонду фінансування будівництва ТОВ «ФК «Житло-Капітал» від 15 березня
2018 року забудовник передав, а довіритель приняв об`єкт інвестування.
02 травня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В., як державним реєстратором прав на нерухоме майно, прийнято рішення про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_3 за ОСОБА_3 .
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Щодо правового статусу спірного майна
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 63 СК України).
У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Вирішуючи спори між подружжям про майно, потрібно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.
Системний аналіз наведених норм матеріального права свідчить про існування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц
(провадження № 14-325цс18).
Частиною першою статті 57 СК України встановлено перелік майна, яке є особистою приватною власністю дружини, чоловіка: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Відповідно до частини шостої статті 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Згідно зі статтями 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суди попередніх інстанцій правильно установили, що майнові права на квартиру АДРЕСА_3 було набуто ОСОБА_2 за особисті кошти та після розірвання між сторонами шлюбу, а тому на нього не розповсюджувався режим права спільної сумісної власності подружжя.
Так, перший внесок інвестицій в рахунок оплати вартості квартири спірної квартири був внесений 15 листопада 2016 року у сумі 26 490,51 грн та
735 847,50 грн. Відповідач ОСОБА_2 на підтвердження внесення ним першого внеску інвестицій в рахунок оплати вартості спірної квартири за особисті кошти посилався на розписку від 08 листопада 2016 року про те, що він взяв у борг від ОСОБА_6 30 000,00 доларів США (еквівалент до гривні дорівнює 783 000 грн), які зобов`язувався повернути до 31 травня
2018 року.
Обставини укладення договору позики від 08 листопада 2016 року та отримання ОСОБА_2 у борг грошових коштів для здійснення інвестиційного внеску в рахунок оплати вартості зазначеної квартири підтвердив під час судового розгляду свідок ОСОБА_6 , який виступає позикодавцем за договором позики. Також позикодавець засвідчив, що сума позики у повному обсязі повернута йому ОСОБА_2 .
Встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_2 доведено, що сума внесених перших внесків в рахунок оплати вартості квартири складається з його особистих коштів.
Сплата наступного платежу, що здійснений відповідачем ОСОБА_2 13 лютого 2017 року, відбулась після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2017 року.
Це рішення суду набрало законної сили 07 жовтня 2020 року після прийняття постанови Дніпровським апеляційним судом за наслідками апеляційного його перегляду, якою змінено рішення місцевого суду шляхом виключення з мотивувальної частини рішення фрази: «Шлюбні відносини припинені з травня 2016 року».
Суд апеляційної інстанції, виключаючи з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції дату припинення шлюбних відносин, іншої дати не зазначив.
При цьому матеріали справи не містять даних, що після розірвання шлюбу судом першої інстанції сторони перебували у фактичних сімейних стосунках, мали спільний бюджет і за спільні кошти придбали 13 лютого 2017 року майнові права на спірну квартиру на суму 2 315 245, 50 грн.
Отже, суди попередніх інстанцій правильно установили, що майнові права на спірну квартиру ОСОБА_2 набув за особисті кошти, а тому вони не могли вважатися спільною сумісною власністю подружжя у розумінні статті 60 СК України.
Доводи касаційної скарги позивача про належність спірної квартири АДРЕСА_3 сторонам на праві спільної сумісної власності подружжя є неприйнятними, оскільки позивач не довела факту придбання цієї квартири у стані незавершеного будівництва та закінчення її будівництва під час шлюбу, а тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у визнанні цього нерухомого майна спільною власністю подружжя та його поділі.
Щодо підстав для оспорювання правочину особою, яка не є його стороною
Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша
Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним
є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
При цьому правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215 216 ЦК України).
З огляду на зазначені приписи та правила статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3 15 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
Таким чином, захисту у суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес» як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.
Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
У справі, що переглядається, позивач не є стороною договору від 14 лютого 2017 року про відступлення прав та переведення обов`язків за договором про участь у фонді фінансування будівництва від 10 листопада 2016 року, який укладено між ТОВ «ФК «Житло-Капітал», ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .
Отже, позивач зобов`язана була довести, що оспорюваним договором порушуються її певні права та інтереси, що є умовою надання судового захисту порушеному, невизнаному або оспорюваному праву особи.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 зазначала, що спірне майно набуто за спільні кошти подружжя, а тому відчуження цього майна без її згоди на користь ОСОБА_5 є підставою для визнання недійсним оспорюваного договору від 14 лютого 2017 року, а також виданого на його підставі акту прийняття-передачі об`єкта інвестування
від 20 березня 2018 року та довідки фонду фінансування будівництва, виданої 15 березня 2018 року ТОВ «ФК «Житло-Капітал».
Разом з тим, у справі, яка переглядається, позивачем не доведено та судами не встановлено, що об`єкт будівництва (квартира
АДРЕСА_3 ) проінвестований за спільні сумісні кошти подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Тобто, на момент укладення оспорюваного договору від 14 лютого
2017 року єдиним власником майнових прав на об`єкт інвестування, що є предметом цього договору, був відповідач ОСОБА_2 , який реалізував своє право на відступлення прав та переведення обов`язків за договором після розірвання шлюбу, а тому для вчинення цього правочину не вимагалось згоди колишньої дружини ОСОБА_1 .
Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для визнання недійсними оспорюваних правочинів є правильними, оскільки позивач не довела належними та допустимими доказами порушення її прав та інтересів оспорюваними правочинами.
Оскільки вимоги позивача про витребуванням на її користь з володіння ОСОБА_3 1/2 частки квартири
АДРЕСА_3 є похідними від вимог про визнання недійсними правочинів, за якими до останньої перейшло право власності на майнові права на квартиру, то суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у їх задоволенні.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу
Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесених ОСОБА_1 витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду надано договір про надання правової допомоги від 10 січня 2020 року, укладеного між Адвокатським бюро Вікторії Сандулєєвої «Консалт» та ОСОБА_1 , додаток № 1 до договору про надання правничої допомоги від 10 січня 2020 року з розрахунком розміру гонорару за фактичний витрачений час адвокатом за одну годину, розрахунок (детальний опис наданих послуг) з обсягом наданих послуг правничої допомоги на загальну вартість 52 500,00 грн., акт приймання-передачі послуг від 26 квітня 2021 року за договором про надання правничої допомоги від 10 січня 2020 року на загальну вартість послуг 52 500,00 грн. та платіжні документи про оплату адвокатських послуг за договором про надання правничої допомоги від 10 січня 2020 року в сумі 7 500,00 грн. (а. с. 26-34, т. 3).
Відповідач у справі ОСОБА_2 подав письмові пояснення, в яких зазначив, що стягнення з нього вартості судових витрат на підставі наданих до суду позивачем документів, відповідно до яких вартість таких витрат складає 52 500 грн не відповідає принципу розумності, співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом Сандулєєвою В. В. на виконання робіт (а. с. 147-153, т. 3), отже, доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд самостійно, без клопотання відповідача, зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу є помилковими.
Визначаючи розмір витрат на надану позивачу професійну правничу допомогу адвокатом Сандулєєвою В. В. та розподіляючи вказані витрати між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції врахував складність справи, час, витрачений адвокатом Сандулєєвою В. В. на виконання робіт зі складання позовної заяви, вимоги якого уточнені в процесі розгляду справи, заяви про витребування доказів, про виклик свідків, відзиву на зустрічний позов, у тому числі, уточненого в процесі розгляду справи, збір доказів, пов`язаних зі справою, шляхом оформлення адвокатських запитів та участь адвоката Сандулєєвої В. В. у судовому засіданні Печерського районного суду міста Києва 04 лютого 2021 року, яке тривало 0,36 хвилин, 15 лютого 2021 року, яке тривало 1 годину 12 хвилин, 13 квітня 2021 року, яке тривало 1 годину 36 хвилин, 26 квітня 2021 року, яке тривало 0,36 хвилин. Розгляд справи, призначений судом на 06 липня 2020 року та 17 вересня 2020 року, не відбувся з підстав неявки в судове засідання учасників справи, про що свідчить довідка складена секретарем судового засідання від 06 липня 2020 року та від 17 вересня 2020 року.
Отже, суд апеляційної інстанції, враховуючи складність справи та обсяг наданих адвокатом послуг, час, витрачений адвокатом Сандулєєвою В. В. на виконання відповідних робіт (надання послуг) у суді першої інстанції, обґрунтовано зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу з 52 000 грн до 10 000 грн, а тому доводи касаційної скарги про безпідставність зменшення розміру судових витрат є необґрунтованими.
Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Суди попередніх інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сандулєєва Вікторія Вікторівна, залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Житло-Капітал», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська Олена Володимирівна про визнання недійсними договору про відступлення прав та переведення обов`язків, акта прийняття-передачі об`єкта інвестування, довідки фонду фінансування будівництва, визнання квартири АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю колишнього подружжя, витребування з незаконного володіння 1/2 частки цієї, визнання у порядку поділу спільного майна подружжя права власності на 1/2 частку цього майна залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович