ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 757/20962/18-ц

провадження № 61-8015 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу адвоката Тузової Владислави Олександрівни, яка діє в інтересах акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», на рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 листопада 2018 року в складі судді Матійчук Г. О. та на постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року в складі колегії суддів Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» і просив стягнути з відповідача на свою користь 16 948,99 доларів США грошових коштів, розміщених на банківському рахунку, та 3% річних у сумі 1146,49 доларів США за неналежне надання послуг.

В обґрунтування своїх вимог позивач указував, що він є клієнтом ПАТ КБ «ПриватБанк» і має в цьому банку картковий рахунок № НОМЕР_1 . Навесні 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» заблоковувало належні ОСОБА_1 кошти в сумі 16 948,99 доларів США, розміщені на вказаному рахунку.

У зв`язку з цим 20 січня 2016 року та 24 квітня 2018 року позивач звертався до банку з вимогами щодо повернення йому коштів через касу банку, однак ці заяви були залишені відповідачем без задоволення.

ОСОБА_1 указував, що він як власник банківського рахунку є споживачем фінансових послуг, а відповідач - їх виконавцем та несе передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідальність за неналежне надання цих послуг.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 20 листопада 2018 року позов задоволено, стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 16 948,99 доларів США та 3 % річних у розмірі 1146,49 доларів США.

Суд першої інстанції виходив із того, що на картковому рахунку № НОМЕР_1 , відкритому у ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 , наявний залишок грошових коштів у сумі 16 948,99 доларів США, які ПАТ КБ «ПриватБанк» добровільно не повернуло позивачеві, а тому наявні правові підстави для стягнення цих коштів і пені за невиконання зобов`язання.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 листопада 2018 року - без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що факт відкриття позивачем у ПАТ КБ «ПриватБанк» карткового рахунку, тобто укладення між сторонами договору банківського рахунка, наявність на цьому рахунку грошових коштів і їх розмір доведені позивачем у встановленому законом порядку.

Належних і допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень щодо правильності проведених позивачем та покладених в основу рішення розрахунків пені банк не надав, а тому доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції стягнуто 3% річних, що не стосується пені та судом не зазначено їх природу походження і період часу, за який вони стягуються, підлягають відхиленню.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

22 квітня 2019 року адвокат Тузова В. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 листопада 2018 року та на постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник відповідача просить скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Указує, що суди не врахували відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження факту укладення договору банківського вкладу між ОСОБА_1 і ПАТ КБ «Приватбанк», а також факту зарахування коштів на рахунки.

Зазначає, що оскільки предметом спору в даній справі є банківський поточних рахунок, суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували норми матеріального права, які регулюють правовідносини щодо банківського вкладу та відповідного карткового рахунку.

Відзив на касаційну скаргу

У травні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив представника позивача на дану касаційну скаргу, в якому він просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є клієнтом ПАТ КБ «ПриватБанк» та має картковий рахунок № НОМЕР_1 , який відкритий у відділені ПАТ КБ «Приватбанк» на території Автономної Республіки Крим. При відкритті карткового рахунку банк видав позивачеві платіжну картку № НОМЕР_1 .

Факт унесення на рахунок № НОМЕР_1 грошових коштів у сумі 16 948,99 доларів США підтверджується копіями касових чеків від 02 вересня 2015 року та від 27 червня 2017 року, посвідчених адвокатом Дугіновим Д. А.згідно з оригіналами, які оглянуті в судовому засіданні.

18 січня 2016 року та 24 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до КБ «ПриватБанк» із заявами про видачу йому коштів у сумі 16 948,99 доларів США.

Наявність вказаної суми коштів на рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 підтверджується довідкою ПАТ КБ «Приватбанк» від 29 січня 2018 року № KNKLVCMJAM7BOC9.

ПАТ КБ «Приватбанк» грошові кошти в сумі 16 948,99 доларів США ОСОБА_1 не повернуло.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне

застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.

Відповідно до частини першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно з частинами пешою, другою статті 1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов`язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

Відповідно до пункту 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам поточні рахунки за договором банківського рахунка. Цим же пунктом Інструкції встановлено, що до поточних рахунків також належать карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками відповідно до вимог цієї Інструкції.

Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі (паперовій або електронній). Електронна форма договору має містити електронний підпис/електронний цифровий підпис клієнта (представника клієнта) та уповноваженої особи банку відповідно до вимог, установлених нормативно-правовим актом Національного банку з питань застосування електронного підпису в банківській системі України. Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу можуть укладатися шляхом приєднання клієнта до публічної пропозиції укладення договору (оферта), який розміщений у загальнодоступному для клієнта місці в банку та на його офіційному сайті в мережі Інтернет. Банк зобов`язаний надати клієнту у спосіб, визначений банком та клієнтом, у тому числі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем примірник договору, що дає змогу встановити дату його укладення (пункт 1.9 Інструкції № 492).

Згідно з пунктом 1.16 Інструкції № 492 днем відкриття поточного рахунка клієнта вважається дата, що зазначена на заяві про відкриття цього рахунка в розділі «Відмітки банку».

Пунктом 1.19 Інструкції № 492 передбачено, що у разі відкриття поточного рахунка клієнту в його заяві уповноважений працівник банку зазначає дату відкриття та номер рахунка. На заяві клієнта мають бути зазначені підписи одного з керівників банку або уповноваженої ним особи, на якого (яку) згідно з внутрішніми положеннями банку покладено обов`язок приймати рішення про відкриття поточних рахунків клієнтів, а також уповноважених осіб (особи) банку, які (яка) відповідно до внутрішніх положень банку здійснюють перевірку на достовірність і відповідність чинному законодавству документів та копій документів, що подаються клієнтом, а також контролюють правильність присвоєння номера рахунка клієнта та його відповідність внутрішньому плану рахунків банку.

Операції за рахунками здійснюються з урахуванням особливостей, визначених Інструкцією № 492, Положенням про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 19 квітня 2005 року № 137 (із змінами) (далі - Положення), та відповідними нормативно-правовими актами Національного банку України.

Відповідно до пункту 4.14 Положення емітенти платіжних карток зобов`язані в порядку та строки, визначені договором, надавати клієнтам виписки про рух коштів на їх картрахунках за операціями, що виконані клієнтами та їх довіреними особами.

Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) за картковими рахунками клієнтів обумовлюється у договорі банківського рахунка, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунка.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що укладання договору банківського рахунка під час відкриття банком карткового рахунка клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями слугує доказом укладення такого договору.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року в справі № 520/14809/14-ц (провадження № 61-8842св18) та від 12 квітня 2018 року в справі № 201/11810/15-ц (провадження № 61-3932св18).

Установивши, що номер картки, яка видана банком ОСОБА_1 , збігається з номером відкритого на його ім`я карткового рахунку, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок, що факт відкриття позивачем у ПАТ КБ «ПриватБанк» карткового рахунку, тобто укладення між сторонами договору банківського рахунка, підтверджується належними та допустими доказами.

Із огляду на викладене, доводи касаційної скарги про те, що позивачем не доведений факт відкриття в ПАТ КБ «ПриватБанк» карткового рахунку та наявність на ньому грошових коштів, підлягають відхиленню.

Відповідно до частини першої статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.

Згідно з частинами першою, третьою статті 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

Установивши, що належними та допустими доказами підтверджується факт відкриття позивачем у ПАТ КБ «ПриватБанк» карткового рахунку № НОМЕР_1 та наявність на ньому грошових коштів у сумі 16 948,99 доларів США, які ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовилося повернути позивачеві, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про повернення вказаних грошових коштів.

Апеляційний суд правильно зазначив, що договір банківського рахунка був укладений безпосередньо з ПАТ КБ «ПриватБанк» як юридичною особою, а не з його кримською філією, а тому підлягають відхиленню доводи банку про те, що в нього відсутня інформація про укладення спірного договору та внесення коштів на рахунок.

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 березня 2019 року в справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) зробила висновок, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.

Установивши, що банк не виконав розпорядження клієнта й не повернув грошові кошти, розміщені на банківському рахунку, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення 3 % річних.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин і незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу адвоката Тузової Владислави Олександрівни, яка діє в інтересах акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук