№ 757/21608/18-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 757/21608/18

провадження № 61-3331св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Генеральна прокуратура України, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційні скарги ОСОБА_1 , подану адвокатом Тищенком Олександром Олексійовичем, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України на рішення Подільського районного суду м. Києва від 09 липня 2020 року у складі судді Гребенюка В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Іванової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), Генеральної прокуратури України (далі - ГПУ), Служби безпеки України (далі - СБУ), Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України) про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.

Позов обґрунтований тим, що 19 червня 2015 року вироком Подільського районного суду м. Києва позивача визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, та виправдано за відсутністю в його діях складу злочину. Вирок набрав законної сили 19 червня 2015 року.

У результаті кримінального переслідування до нього протягом тривалого часу застосовувалися запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою та застави, у тому числі за кордоном, його притягнено до кримінальної відповідальності, тому його правам та законим інтересам завдано майнової та моральної шкоди, яку він просить стягнути з держави.

Будучи підприємцем, протягом тривалого перебування під вартою, втратив можливість управляти своїм бізнесом та значну частку своїх доходів.

Просив стягнути на його користь 960 996,00 грн на відшкодування втрати доходу, 378 750,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу, 100 000 000,00 грн - моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 09 липня 2020 року позов задоволено частково. Стягнено шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошовий дохід, який він втратив внаслідок незаконних дій, у розмірі 960 996,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу - 378 750,00 грн, у відшкодування моральної шкоди - 3 000 000,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що достатньою та справедливою компенсацією втрат, яких зазнав позивач у зв`язку з незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності є відшкодування моральної шкоди в розмірі 3 000 000,00 грн, а вимоги щодо стягнення суми втраченого доходу та витрат на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню в повному обсязі, з огляду на їх обґрунтованість та доведеність.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року апеляційні скарги ДКС України та СБУ задоволено частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 09 липня 2020 року в частині відшкодування на користь ОСОБА_1 моральної шкоди змінено, визначено її розмір 242 000,00 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Змінивши рішення Подільського районного суду м. Києва від 09 липня 2020 року в частині відшкодування на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, суд апеляційної інстанції виходив з того, що її розмір повинен розраховуватись, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на час ухвалення судового рішення, що становить 6 000,00 грн, за період з 29 липня 2012 року (з моменту затримання ОСОБА_1 ) до 09 грудня 2015 року (до набрання законної сили виправдувальним вироком) - 40 місяців 10 днів, тому моральна шкода підлягає відшкодуванню в розмірі 242 000,00 грн (40*6 000,00 грн+1/3*6 000,00 грн).

В іншій частині суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У березні 2021 року ОСОБА_1 через адвоката Тищенка О. О. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Подільського районного суду м. Києва від 09 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року, просив рішення Подільського районного суду м. Києва від 09 липня 2020 року скасувати в частині відшкодування йому моральної шкоди в розмірі 3 000 000,00 грн, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін; постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року скасувати в частині відшкодуваня йому моральної шкоди в розмірі 242 000,00 грн, в іншій частині рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін; ухвалити в цій частині нове рішення про відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000 000,00 грн.

У березні 2021 року ГПУ звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Подільського районного суду м. Києва від 09 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року, просила їх скасувати в частині стягнення з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 960 996,00 грн грошового доходу, який він втратив внаслідок незаконних дій, 378 750,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

У серпні 2021 року СБУ звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Подільського районного суду м. Києва від 09 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року, просила їх скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана через адвоката Тищенка О. О., мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Розмір моральної шкоди, завданої йому незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, є значно вищим ніж визначений судами.

Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Отже, розмір відшкодування моральної шкоди необхідно розраховувати, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Водночас законодавець вказав на мінімальний розмір відшкодування, що надає право суду з урахуванням конкретних обставин справи стягнути його в більшому розмірі.

Суди не врахували, що досудове та судове слідство щодо ОСОБА_1 тривало 54 місяці 13 днів, з яких протягом 13 місяців та 19 днів він перебував під вартою, а протягом 26 місяців та 20 днів - під заставою, як наслідок він зазнав та зазнає втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, завданих йому незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.

На момент незаконного притягнення до кримінальної відповідальності він був одним із самих відомих, успішних та впізнаваних українських бізнесменів у ресторанному бізнесі.

У результаті його незаконного переслідування органами досудового розслідування та прокуратури деякі з його ресторанів вимушено припинили свою діяльність, що призвело до звільнення працівників.

Суд першої інстанції не врахував, що за відсутності правових та фактичних підстав, органами досудового розслідування СБУ та МВС України, а також прокурорами ГПУ, проти нього було незаконно порушено кримінальну справу, незаконно притягнено до кримінальної відповідальності, затримано та взято під варту, накладено арешт на все його рухоме та нерухоме майно, внаслідок чого йому було завдано моральної шкоди.

Суди мали врахувати, завдане вказаними діями СБУ, МВС України та ГПУ, приниження його честі та гідності, престижу та ділової репутації, погіршення здоров`я, порушення права власності у зв`язку з арештом його майна, порушення нормальних життєвих зв`язків.

Суди попердніх інстанцій не застосували Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Маруценко проти України», «Шаповалова проти України», «Волчкова проти України», «Соболев проти України», «Омеляненко проти України», «Скороход проти України», «Щуров проти України», «Жужа проти України», «Пономаренко проти України», «Махонько проти України», «Сверчков та Сверкова проти України», «Ларіонов проти України», «Черниш проти України», «Паламарчук проти України» та «Крижанівський проти України») як джерело права для ефективного захисту його порушеного права саме в обраний ним спосіб через відшкодування йому моральної шкоди, з врахуванням правових підстав, визначених статтею 1176 ЦК України та статтями 1, 4, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон).

Суд першої інстанції не врахував усі доводи та аргументи позивача щодо зухвалості дій органів досудового розслідування, прокуратури протягом тривалого часу, надмірної та нічим невиправданої тривалості досудового слідства, тривалості та тяжкості вимушених змін у його житті, глибини його душевних страждань та переживань, які він зазнав у результаті перебування під вартою та слідством.

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що позивач без відповідної правової підстави перебував під кримінальним переслідуванням лише 40 місяців та 10 днів з моменту затримання ОСОБА_1 - 29 липня 2012 року до дня набрання вироком законної сили - 09 грудня 2015 року.

Початком строку перебування ОСОБА_1 під слідством та судом є дата порушення кримінальної справи щодо нього (27 травня 2011 року) згідно з частиною третьою статті 13 Закону.

Подібні правові висновки щодо визначення початку перебігу строку перебування позивача під слідством та судом, зокрема, і загального періоду, за який відшкодовується моральна шкода, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, провадження №14-342цс18; Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17, провадження № 61-6127св19; від 17 червня 2020 року у справі № 404/4110/17, провадження № 61 -48987св18; від 18 листопада 2020 року у справі № 554/5980/18, провадження № 61- 7636св19.

Суди застосували норми права без урахування наведених висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що призвело до неправильного визначення загального строку перебування позивача під слідством та судом протягом 40 місяців та 10 днів замість правильного строку - 54 місяці та 13 днів, відповідно до безпідставного заниження розміру морального відшкодування на користь позивача.

Суд апеляційної інстанції не навів будь-яких мотивів ухвалення такого рішення, не дослідив в цій частині докази та не надав їм відповідної правової оцінки.

Суд апеляційної інстанції повинен був з`ясувати всі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості та справедливості.

Оскільки суд першої інстанції безпідставно відмовив у відшкодуванні моральної шкоди у заявленому позивачем розмірі, а суд апеляційної інстанції визначив моральну шкоду у мінімально можливому розмірі та не навів належного обґрунтування такого висновку, то не можна вважати правильними, законними та обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про те, що розмір відшкодування моральної шкоди становить 242 000,00 грн.

Касаційна скарга ГПУ мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Безпідставними є висновки судів попередніх інстанцій про підстави щодо стягнення на користь позивача відшкодування грошових доходів, які він втратив внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування, він такого права не набув, оскільки кримінальне покарання не відбував та відповідно рішення щодо відсторонення ОСОБА_1 від займаної роботи не приймалися.

На підтвердження отриманих позивачем доходів суди врахували звіт суб`єкта малого підприємства за 4 квартал 2011 року (жовтень, листопад, грудень), відповідно до якого дохід позивача становив 350 000,00 грн, податкову декларацію платника єдиного податку за 3 квартал 2012 року (липень, серпень, вересень), проте втрачений дохід обчислено та стягнено з моменту перебування позивача під екстрадиційним арештом та під вартою, з 29 липня 2012 року.

Суди в порушення вимог пункту 9 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» (далі - Положення) здійснили обчислення середнього заробітку на підставі доходу, який позивач отримав під час перебування під екстрадиційним арештом та під вартою.

Суди безпідставно не врахували, що обов`язковою умовою для відшкодування втраченого заробітку є неотримання особою заробітку чи доходу. Якщо позивач отримував дохід, то суди дійшли помилкового висновку щодо стягнення 960 996,00 грн грошових доходів, які позивач нібито втратив, внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування.

Не відповідають фактичним обставинам справи висновки судів щодо підстав відшкодування на користь ОСОБА_1 сум, сплачених у зв`язку з наданням професійної правничої допомоги, в розмірі 378 750,00 грн.

Суди дійшли помилкового висновку щодо відшкодування витрат на правничу допомогу у кримінальній справі та відшкодування суми, сплаченої за правничу допомогу при підготовці цієї цивільної справи (надання позивачу відповідних консультацій та підготовка позовної заяви). Відшкодування таких витрат регулюється главою 8 ЦПК України, а не Законом, який застосували суди.

Крім того, суди послались на угоду від 09 грудня 2015 року № 2 про внесення змін до договору від 23 вересня 2013 року, відповідно до якої адвокат надає правову допомогу ОСОБА_1 у цивільній справі, яку укладено в день набрання чинності вироком суду у кримінальній справі, тобто ця угода діє після завершення кримінального провадження щодо позивача.

Крім того, у матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження понесення ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в межах кримінальної справи у визначеному розмірі.

Отже, витрати пов`язані із наданням професійної правничої допомоги ОСОБА_1 у цивільній справі, не можуть бути відшкодовані відповідно до статті 1176 ЦК України та Закону, оскільки вони не є шкодою, а судовими витратами.

Суди безпідставно обчислили надання юридичної допомоги за період з 01 лютого 2013 року до 31 січня 2017 року, оскільки останнім процесуальним документом у період кримінального проваження щодо позивача була ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2016 року, тому висновки судів, що позивачу надавались послуги до 31 січня 2017 року спростовуються матеріалами справи.

Суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 335/2436/18, провадження № 61-3552св19, від 02 вересня 2020 року у справі № 556/896/18, провадження № 61-8182св19, від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13-ц, провадження № 61-97св18, від 01 червня 2020 року у справі № 910/12945/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 336/4785/18, провадження № 61-4555св19, від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18.

Касаційна скарга СБУ мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Висновки судів щодо відшкодування майнової шкоди у розмірі 960 996,00 грн грошового доходу у зв`язку з незаконним засудженням ОСОБА_1 є помилковими, оскільки його не було притягнено до кримінальної відповідальності за інкримінований злочин.

Жодних норм матеріального та процесуального права при здійсненні досудового розслідування СБУ не порушило.

Заходи обрання запобіжного заходу ОСОБА_1 у вигляді взяття під вартою були обґрунтованими, оскільки він ухилявся від слідства, був оголошений у міжнародний розшук, тому більш м`який запобіжний захід не міг забезпечити належної поведінки позивача.

Жодним судовим рішенням незаконність накладення арештів на майно не встановлено.

СБУ при здійсненні досудового розслідування жодних норм законодавства не порушило, тому відшкодування моральної та майнової шкоди на корить позивача є необґрунтованим.

З наданих позивачем документів (квитанцій до прибуткових ордерів) неможливо відокремити суми, сплачені за надання професійної правничої допомоги у кримінальній та цивільній справах.

Крім цього, із доданих до позовної заяви документів на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, неможливо встановити, що правова допомога ОСОБА_1 була надана саме у справі № 757/21608/18-ц, а не у зв`язку з його зверненням за юридичною допомогою в інших питаннях.

Отже, позивач не довів обставин надання адвокатом йому правничої допомоги саме за цією справою та обставин здійснення ним оплати послуг за надання правничої допомоги в розмірі, зазначеному у прибуткових касових ордерів.

Суд апеляційної інстанцій не застосував правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 335/2436/18, провадження № 61-3552св19, від 02 вересня 2020 року у справі № 556/896/18, провадження № 61-8182св19, від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13-ц, провадження № 61-97св18, від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, від 01 червня 2020 року у справі № 910/12945/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 336/4785/18, провадження № 61-4555св19.

Аргументи інших учасників справи

Відзив СБУ на касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивований тим, що згідно з частинами другою та третьою статті 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Позивач не надав належних доказів на підтвердження необхідності відшкодування йому моральної шкоди у розмірі 100 000 000,00 грн, не зазначив, з яких конкретно розрахунків він виходив, чим підтверджуються завдання йому моральної шкоди.

СБУ не погоджується з обчисленням позивачем строку його кримінального переслідування з 27 травня 2011 року (порушення щодо нього кримінальної справи) до 19 квітня 2016 року (повернення Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційної скарги прокурору), оскільки позивач перебував під слідством і судом з моменту його затримання - 29 липня 2012 року до набрання вироком законом сили - 09 грудня 2015 року, тобто 28 місяців 10 днів.

Безпідставними є позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування грошових доходів, які він втратив внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування, оскільки слідчі прийняли рішення про накладення арештів на майно відповідно до закону, з метою забезпечення відшкодування завданих збитків і можливої конфіскації майна, під час досудового розслідування керівники деяких підприємств, на майно яких накладено арешт, звертались із заявами про його, зняття, які були задоволені та арешт з майна знято.

ОСОБА_1 як власник майна, керівник, або засновник підприємств до органів досудового слідства із заявами про зняття арешту з майна не звертався.

Жодним судовим рішенням незаконність накладення арештів на майно не встановлено.

Просила відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 .

Відзив ГПУ на касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивований тим, що касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Помилковими є доводи ОСОБА_1 про обчислення строку його перебування під слідством і судом саме з 27 травня 2011 року (дата порушення щодо нього кримінальної справи) до 19 квітня 2016 року (повернення Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційної скарги прокурору).

Суд апеляційної інстанції правильно врахував доводи Офісу Генерального прокурора, що після порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_1 органи слідства вжили передбачених законом заходів для ознайомлення його з цим рішенням: ОСОБА_1 викликався до слідчого телефоном і повістками (врученими належним чином), стосовно нього винесено постанову про привід, яку не виконано з об`єктивних причин.

ОСОБА_1 був обізнаний про порушення кримінальної справи щодо нього, про що свідчить заява його адвоката щодо неможливості явки, проте він ухилився від слідства і виїхав за межі України.

У зв`язку з ухиленням ОСОБА_1 від слідства його оголошено в розшук. Ухилення ОСОБА_1 від слідства стало однією із причин тривалого досудового розслідування.

Процесуальні дії, що обмежують права позивача, з якими Закон визначає підстави для матеріальної відповідальності держави, розпочались 29 липня 2012 року, з моменту його затримання в Республіці Хорватії.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що початком строку перебування ОСОБА_1 під слідством та судом є момент його затримання в Республіці Хорватії.

Посилання ОСОБА_1 на постанови Верховного Суду щодо початку строку на відшкодування, як на практику, що підтверджує його доводи, є необґрунтованими, оскільки у наведених ним постановах ухвалено рішення за інших обставин.

Помилковими є доводи ОСОБА_1 і висновки суду першої інстанції про те, що кінцевою датою його перебування під слідством і судом, є дата постановлення ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2016 року про повернення касаційної скарги прокурору, оскільки вирок суду про визнання невинуватим позивача у вчиненні злочину набрав законної сили 09 грудня 2015 року.

Подання прокурором касаційної скарги не зупиняє набрання законної сили судовим рішенням, тому строк розгляду справи в суді касаційної інстанції не входить у період перебування особи під слідством та судом.

09 грудня 2015 року є кінцевою датою перебування ОСОБА_1 під слідством і судом. Загальний період, за який підлягає відшкодуванню моральна шкода, становить 40 місяців, з 29 липня 2012 року до 09 грудня 2015 року.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано стягнув на відшкодування моральної шкоди 242 000,00 грн.

Докази про завдання позивачу моральних страждань у більшому розмірі, ніж встановлений Законом, відсутні.

ОСОБА_1 не навів детального розрахунку необхідності стягнення на його користь саме 100 000 000,00 грн, тому визначення цієї суми є виключно його припущенням.

Доводи касаційної скарги, що ОСОБА_1 зазнав втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, завданих йому незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, зокрема через незаконне перебування під вартою 417 днів та незаконне повідомлення про підозру, є безпідставними, оскільки його тримання під ватрою здійснювалося у законний спосіб, а саме на підставі постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 22 лютого 2012 року.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач належними та достатніми доказами не довів підстави для відшкодування йому моральної шкоди у розмірі 100 000 000,00 грн.

Відзив МВС України на касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивований тим, що касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Позивач належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами не довів про підстави для відшкодування йому моральної шкоди у розмірі 100 000 000,00 грн, а також немайнових втрат.

Докази щодо понесення позивачем витрат за надання професійної правничої допомоги також не надано.

Позивач не довів, що внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури він втратив 960 996,00 грн втраченого доходу.

Відзив МВС України на касаційну скаргу СБУ мотивований тим, що касаційна скарга СБУ є обгрунтованою та підлягає задоволенню.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГПУ. У задоволенні клопотання ГПУ про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою СБУ.

У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

ОСОБА_1 оскаржує судові рішення в частині відшкодування моральної шкоди.

Касаційне провадження за касаційною скаргою ГПУ відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

ГПУ оскаржує судові рішення в частині стягнення 960 996,00 грн на відшкодування втрати доходу та відшкодування професійної правничої допомоги.

Касаційне провадження за касаційною скаргою СБУ відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389, статтею 411 ЦПК України.

СБУ оскаржує судові рішення повністю.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, відзиви на них, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційних скарг з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 08 червня 2011 року старший слідчий в ОВС 4 відділу 1 управління Головного слідчого управління СБУ Кучерук В. С. виніс постанову про притягнення позивача як обвинуваченого у кримінальній справі № 544, порушеній згідно з частиною четвертою статі 190 КК України.

23 січня 2012 року постановою старшого слідчого в ОВС 4 відділу 1 управління Головного слідчого управління СБУ Кучерука В. С. позивача оголошено в розшук.

22 лютого 2012 року постановою Шевченківського районного суду м. Києва позивачу обрано запобіжний захід - взяття під варту.

29 липня 2012 року позивача затримано на території Республіки Хорватії, а 17 вересня 2013 року передано українським правоохоронним органам, що підтверджується листом ГПУ від 27 травня 2016 року. Протягом цього часу позивач перебував під екстрадиційним арештом.

19 вересня 2013 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва позивачу змінено запобіжний захід з тримання під вартою на заставу.

Вироком Подільського районного суду м. Києва від 19 червня 2015 року у справі № 758/15476/13-к позивача визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України та виправдано за відсутністю в його діях складу злочину.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 09 грудня 2015 року вирок Подільського районного суду м. Києва від 19 червня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2016 року повернено касаційну скаргу прокурора на вирок Подільського районного суду м. Києва від 19 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 09 грудня 2015 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 15 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до пунктів 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55 Конституції України).

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Згідно з частинами першою, другою та сьомою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові, зокрема, внаслідок, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (частина друга статті 1 Закону).

Відповідно до статті 3 Закону у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода.

Щодо відшкодування моральної шкоди

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

За змістом пункту 5 статті 3 Закону у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже, у Законі передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися та обґрунтовуватися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Згідно з пунктом 17 Положення, передбачене частиною п`ятою статті 4 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Розмір моральної шкоди визначається судом з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди відповідно до частини першої статті 4 Закону провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може визначити й більший розмір відшкодування.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, провадження № 14-538цс19.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18, зроблено висновок, що законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавствомрозміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідствомта судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, провадження № 14-4цс19, Верховного Суду у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 468/901/17, провадження № 61-2934св18, від 18 грудня 2019 року у справі № 199/8734/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, провадження № 61-9673св20, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, провадження № 61-7643св20, від 09 лютого 2022 року у справі № 757/6203/21-ц, провадження № 61-20656св21.

З огляду на викладене є обґрунтованими доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про незастосування судами правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, провадження №14-342цс18; Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17, провадження № 61-6127св19; від 17 червня 2020 року у справі № 404/4110/17, провадження № 61 -48987св18; від 18 листопада 2020 року у справі № 554/5980/18, провадження № 61- 7636св19.

Суди встановили, що вироком Подільського районного суду м. Києва від 19 червня 2015 року у справі № 758/15476/13-к ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, та виправдано за відсутністю в його діях складу злочину, що надає право на відшкодування шкоди.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач довів завдання йому моральної шкоди, оскільки безпідставне кримінальне переслідування, зокрема, через обмеження свободи, звинувачення у шахрайстві призвело до поширення інформацію про позивача (як в Україні, так і за кордоном) як про особу, яка причетна до вчинення злочинів, що негативно вплинуло як на суспільну оцінку щодо нього, так і на самосприйняття. Перебування позивача під вартою та екстрадиційним арештом змінило звичайний уклад його життя, змусило нести значні матеріальні витрати. Також, позивач витрачав значну частину свого часу, зусиль та інших ресурсів на здійснення юридичних кроків, спрямованих на своє виправдання і реабілітацію.

З такими висновками суду першої інстанції погодився й суд апеляційної інстанції.

Вирішивши спір в частині відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанці фактично визнали порушення прав позивача, протепо різному визначили розмір відшкодування моральної шкоди, застосувавши частину третю статті 13 Закону.

Суд першої інстанції, стягнувши на відшкодування моральної шкоди 3 000 000,00 грн, виходив з того, що з урахуванням принципів розумності та справедливості, такий розмір відшкодування моральної шкоди є достатньою та справедливою компенсацією втрат, яких зазнав позивач у зв`язку з незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності. Визначений позивачем розмір моральної шкоди у розмірі 100 000 000,00 грн є необґрунтований, не відповідає засадам розумності та є завищеним.

Суд апеляційної інстанції, змінивши рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди, виходив з того, що її розмір повинен розраховуватись виходячи з розміру мінімальної заробітної плати - 6 000,00 грн, який був встановлений на час ухвалення судового рішення, тому за період з 29 липня 2012 до 09 грудня 2015 року (40 місяців та 10 днів) у відшкодування моральної шкоди підлягає стягненню 242 000,00 грн

Проте суд першої інстанції не навів розрахунку відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону, а стягнувши 3 000 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди виходив з установлених обставин та вказав на принципи розумності та справедливості. Суд апеляційної інстанції помилково вказав період, за який підлягає відшкодування моральна шкода, погодовшись з мотивами суду першої інстанції.

Оцінивши доводи касаційних скарги ОСОБА_1 та СБУ, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статті 13 Закону моральна шкода відшкодовується за час перебування під слідством чи судом.

Для встановлення періоду перебування особи під слідством і судом, за який вона має право на відшкодування моральної шкоди, необхідно вважати моментом початку перебігу такого періоду є винесення слідчим постанови про порушення стосовно особи кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 176 КК, а моментом закінчення - закриття кримінальної справи у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення

Відповідні правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, провадження № 14-342цс18; Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17, провадження № 61-6127св19; від 17 червня 2020 року у справі № 404/4110/17, провадження № 61 -48987св18; від 18 листопада 2020 року у справі № 554/5980/18, провадження № 61- 7636св19, від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17, провадження № 61-12505св19.

Згідно з матеріалами справи 27 травня 2011 року старший слідчий в ОВС 4 відділу 1 управління Головного слідчого управління СБУ виніс постанову про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_1 (том 1, а. с. 43).

З урахуванням того, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з моменту порушення кримінальної справи щодо нього (27 травня 2011 року) до набрання законної сили вироком - 09 грудня 2015 року (54 місяці 12 днів), мінімальний розмір заробітної плати, який відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 01 січня 2022 року (на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) був встановлений у розмірі 6 000,00 грн, тому згідно з частиною третьою статті 13 Закону на його користь підлягає відшкодуванню моральна шкода у розмірі 326 400,00 грн (6 000,00 грн х 54 місяці 12 днів).

Отже, постанова суду апеляційної інстанції в частині відшкодування моральної шкоди підлягає зміні, шляхом збільшення розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню на користь ОСОБА_1 з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, а саме з 242 000,00 грн до 326 400,00 грн.

З урахуванням особливостей цієї справи в контексті встановлених судами обставин такий розмір відшкодування моральної шкоди позивачу з держави відповідає вимогам Закону та принципам розумності та справедливості, тому немає підстав збільшувати її розмір.

Доводи касаційної скаргиСБУ, що позивач не має право на відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з тим, що СБУ при здійсненні досудового розслідування жодних норм законодавства не порушила, є безпідставними, оскільки невинуватість позивача встановлено вироком суду, який набрав законної сили, та відповідно це надає йому право відповідно до Закону на відшкодування моральної шкоди, а перебування під слідством та судом, як встановили суди попередніх інстанцій, завдали моральної втрати позивачу, що призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Посилання СБУ у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 на те, що позивач перебував під слідством і судом з моменту його затримання 29 липня 2012 року до набрання вироком законої сили 09 грудня 2015 року, тобто 28 місяців 10 днів, є безпідставним, оскільки моментом початку перебігу такого періоду є винесення слідчим постанови про порушення відносно особи кримінальної справи, а саме 27 травня 2011 року.

З цих підстав помилковими є аналогічні доводи, зазначені у відзиві ГПУ щодо обчислення строку перебування позивача під слідством і судом.

Твердження ГПУ, що початком строку перебування ОСОБА_1 під слідством та судом є момент його затримання в Республіці Хорватії, є необґрунтованими, оскільки час тримання виданої особи під вартою на території запитуваної держави у зв`язку з вирішенням питання про видачу в Україну, а також час її етапування зараховуються до загального строку відбування покарання.

Щодо доводів ОСОБА_1 про збільшення відшкодування моральної шкоди до 100 000 000, 00 грн, то Верховний Суд зазначає, що вони є необґрунтованими, з огляду на викладене. Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Щодо стягнення суми втраченого доходу

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених ним, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Закону у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону відшкодування шкоди розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

Верховний Суд зазначає, що розмір інших грошових доходи, які втратив позивач внаслідок незаконних дій має визначатисяза час перебування під слідством і судом.

Суд першої інстанції, враховуючи строк перебування під екстрадиційним арештом та під вартою (з 29 липня 2012 року до 19 вересня 2013 року - 417 днів або 13 місяців і 27 днів), дійшов висновку, що розмір втрачених позивачем доходів становить 70 833,33*13+70 833,33*27/30=984 583,33 грн.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, з урахуванням того, що позивач заявив до стягнення меншу суму (960 996,00 грн), керуючись принципом диспозитивності, а також взявши до уваги, що перебуваючи в умовах обмеження свободи (під екстрадиційним арештом та під вартою) позивач був позбавлений можливості отримувати доходи від своєї підприємницької діяльності, дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення суми втраченого доходу у розмірі 960 996,00 грн.

Вирішуючи спір в цій частині суди взяли до уваги надані позивачем докази.

Суд першої інстанції відхилив доводи відповідачів про те, що грошові доходи не підлягають відшкодуванню, оскільки органи досудового розслідування не приймали рішення про відсторонення позивача від посади.

Суд першої інстанції виходив з того, що перебування позивача в умовах обмеження свободи (у в`язниці Республіки Хорватії під екстрадиційним арештом) саме по собі свідчить про неможливість здійснення ним своєї професійної діяльності та втрату у зв`язку з цим доходів. З таким висновком погодився суд апеляційної інстанції.

Оцінивши доводи касаційних скарг ГПУ, СБУ, Верховний Суд не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відшкодування позивачу суми втраченого доходу, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

З огляду на вказані норми процесуального права метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторони.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Із змісту позовної заяви випливає, що позивач був фізичною особою -підприємцем, від підприємницької діяльності отримував дохід.

На підтвердження доходів позивач надав звіт суб`єкта малого підприємництва - фізичної особи-платника єдиного податку за 4 квартал 2011 року, відповідно до якого його дохід за цей період становив 350 000,00 грн (том 1, а. с. 62), податкову декларацію платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 3 квартали 2012 року, згідно з якою його дохід за вказаний період становив 500 000,00 грн (том 1, а. с. 63-64). З урахуванням наданих позивачем цих доказів суд першої інстанції розрахував середньомісячний заробіток позивача за вказаний період - 70 833,33 грн за місяць.

Верховний Суд зазначає, що згідно з податковим законодавством доходом вважають грошові кошти, отримані від ведення діяльності, як в готівковій, так і в безготівковій формі. Загальний оподатковуваний дохід фізичної особи-підприємця - виручка, яка отримана ним у грошовій та/або натуральній формі від здійснення господарської діяльності.

Вирішуючи питання про законність та обґрунтованість рішень судів в частині стягнення втрачених грошових доходів, Верховний Суд зазначає, що в Законі вказано на визначення розміру заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення (статті 3, 4).

Позивач просив стягнутиінші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій (пункт 1 статті 3 Закону), які не можуть визначатися щодо позивача з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання.

Тому Верховний Суд бере до уваги висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19, провадження № 14-24цс21, як підхід до визначення втраченого доходу фізичної особи-підприємця. Зокрема у цій постанові вказано, якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (пункт 78)).

Верховний Суд вважає, що втрачені грошові доходи фізичної особи-підприємця необхідно розглядати як такі, які є упущеною вигодою(стаття 22 ЦК України).

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Верховний Суд зазначає, що підставою відшкодування грошових доходів, які втратив позивач внаслідок незаконних дій є неотримання ним доходу.Позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та надати відповідні докази.

Суд апеляційної інстанції, погодившись з висновками суду першої інстанції про стягнення у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 960 996,00 грн грошового доходу, не перевірив, чи є підстави для стягнення саме в такому розмірі на користь позивача з держави відшкодування грошових доходів, які він втратив внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування, та за який період; з урахуванням того, що певний період з моменту порушення кримінальної справи позивач не перебував під арештом чи під вартою, не з`ясувавчи отримував він дохід під час здійснення щодо нього досудового розслідування, та в разі підтвердження вказаного перевірити який дохід мав позивача за рік, який передуваввчиненню щодо нього незаконних дій, з`ясувати чи дійсно у зв`язку з досудовим розслідуванням належні ОСОБА_1 ресторани (всі чи частина з урахуванням накладених на них арештів) припинили діяльність, чи були звільнені працівники, чи такі підстави вплинули на дохід позивача.

Крім того, суди, на підтвердження отриманих доходів позивачем, врахували звіт суб`єкта малого підприємства за 4 квартал 2011 року (жовтень, листопад, грудень) та податкову декларацію платника єдиного податку за 3 квартал 2012 року (липень, серпень, вересень), проте, не звернули уваги, що згідно з підпунктом 3 пункту 9 Положення середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється для інших громадян, які не відносяться до категорії робітників і службовців, - шляхом поділу на 12 суми річного доходу за попередній рік, не з`ясував, чи надав позивач суду належні докази на підтвердження суми отриманого ним доходу за попередній рік.

Як на підставу касаційного оскарження в частині стягнення на користь позивача втраченого доходу, ГПУ, СБУ посилалися на застосування судами норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 335/2436/18, провадження № 61-3552св19, від 02 вересня 2020 року у справі № 556/896/18, провадження № 61-8182св19, від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13-ц, провадження № 61-97св18, від 03 лютого 2021 року у справі № 336/4785/18, провадження № 61-4555св19.

У постанові від 17 січня 2020 року у справі № 335/2436/18, провадження № 61-3552св19, Верховний Суд дійшов висновку, що відмовивши в частині стягнення компенсації втраченого заробітку, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив з того, що в межах кримінального провадження від займаної посади позивача не відсторонювали, розірвання трудового договору відбулося на підставі статті 38 КЗпП України - за власним бажанням працівника, а не у зв`язку із притягненням його до кримінальної відповідальності і триманням під вартою.

У постанові від 02 вересня 2020 року у справі № 556/896/18, провадження № 61-8182св19, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції при зміні ухвали суду першої інстанції не застосував підпункт 3 пункту 9 Положення при визначенні заробітку, не одержаного ОСОБА_2 за час відсторонення від посади арбітражного керуючого, оскільки визначення розміру відшкодування майнової шкоди за час відсторонення від посади арбітражного керуючого пов`язане з перевіркою правильності розрахунків здійснених судом першої інстанції.

У постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13-ц, провадження № 61-97св18, Верховний Суд дійшов висновку, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, при розрахунку належного до відшкодування втраченого заробітку помилково послався на те, що позивачу належить відшкодувати втрачений заробіток за 66 місяців, тобто за період до закриття порушеної щодо неї кримінальної справи, не звернувши увагу, що згідно зі статтею 4 Закону такий заробіток відшкодовується виключно за час відсторонення від роботи чи посади та за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

У постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 336/4785/18, провадження № 61-4555св19,Верховний Суд дійшов висновку, що суди не звернули уваги, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою прокуратури Запорізької області та моральною шкодою. Крім того, заявлені до стягнення позивачем витрати, а саме оплати послуг фахівця у галузі права за складання заяв про кримінальне правопорушення до органів прокуратури та скарги до слідчого судді, та поштового пересилання відповідних заяв рекомендованими цінними листами, не є збитками в розумінні статті 22 ЦК України, оскільки із виду та характеру понесення позивачем вищезазначених витрат, які він вважає збитками, вбачається, що такі вчинялися ним з метою відновлення порушених, на його думку, відповідних прав у кримінальному судочинстві, порядок відшкодування яких визначений нормами КПК України, а тому підстави для їх відшкодування також відсутні.

Вказані ГПУ, СБУ підстави касаційного оскарження знайшли підтвердження під час перегляду судових рішень, оскільки правові висновки, викладені у наведених ГПУ, СБУ постановах Верховного Суду є подібними до спірних правовідносин та мають бути враховані судом апеляційної інстанції під час нового перегляду справи.

З огляду на вказане, постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення суми втраченого доходу підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо відшкодування сум, сплачених позивачем у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 Закону у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги.

Верховний Суд зауважує, що встановивши факт понесення витрат у зв`язку з поданням юридичної допомоги, суд стягує витрати саме за час перебування під слідством і судом.

Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому, у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у Рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

У Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідні правові висновки викладені у постановах від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17, провадження № 61-12505св19, від 07 липня 2021 року у справі № 335/10173/19, провадження № 61-5223св21, від 09 червня 2022 року у справі № 759/2952/20, провадження № 61-16694св21.

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12 46 56 ЦПК України). Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18, провадження № 61-9124св20, вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Згідно з частинами першою, третьою, п`ятою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

На підтвердження вказаних витрат позивачем надано Угоду про надання правової допомоги адвокатом від 29 серпня 2012 року (том 1, а. с. 67-68), угоду про внесення змін до угоди про надання правової допомоги адвокатом від 29 серпня 2012 року (том 1, а. с. 69), договір про надання правової допомоги адвокатом від 23 версеня 2013 року (том 1, а. с 70-71), угоду № 1 про внесення змін до договору про надання правової допомоги адвокатом від 24 вересня 2013 року (том 1, а. с 72), угоду № 2 про внесення змін до договору про надання правової допомоги адвокатом від 09 грудня 2015 року (том 1, а. с. 73).

Також у матеріалах справи є оборотно-сальдова відомість за рахунком на підтвердження понесених ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 378 750,00 грн (том 1, а. с. 72), прибуткові касові ордери та квитанції (том 2, а. с. 32-63).

Фактичне понесення позивачем витрат на правову допомогу підтверджується прибутковими касовими ордерами та квитанціями на загальну суму 378 750,00 грн (том 2, а. с. 32-63) та актами прийому-передачі правової допомоги (том 1 а. с. 83 -84).

Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку про відшкодування позивачу сум, сплачених позивачем у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги, оскільки сукупність наявних в матеріалах справи договорів та угод свідчить про надання адвокатом Тищенком О. О. правничої допомоги під час розслідування кримінальних проваджень № 544 та 12013000000000267 за підозрою позивача у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України.

Враховуючи значний період кримінального переслідування позивача та відповідно тривалий період надання вказаних послуг (близько чотирьох років), суди дійшли правильного висновку, що визначений їх розмір є співмірним з обсягом наданих юридичних послуг.

Отже, постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про відшкодування позивачу сум, сплачених позивачем у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги підлягає залишенню без змін.

Доводи касаційних скарг про відсутність доказів понесених позивачем витрат на юридичну допомогу, є безпідставними, оскільки відшкодування таких коштів передбачено пунктом 4 статті 3 Закону, оцінку щодо належності та допустимості доказів надано судами попередніх інстанцій.

З огляду на викладені мотиви у цій постанові, доводи касаційних скарг відповідачів, що з наданих позивачем доказів неможливо встановити, що правова допомога була надана у кримінальному провадженні, а не за зверненням за юридичною допомогою з будь-яких інших питань, а також що відсутні належні докази на підтвердження понесення вказаних витрат, є необґрунтованими.

Безпідставними є доводи касаційних скарг відповідачів, що вказана сума є неспівмірною обсягу наданих юридичних послуг, оскільки суди взяли до уваги значний період кримінального переслідування позивача та відповідно тривалий період надання вказаних послуг (близько чотирьох років). Крім того, значна частина юридичних послуг була пов`язана з висококваліфікованою правовою допомогою в рамках міжнародного співробітництва під час кримінального провадження, а також, із закордонними поїздками з метою захисту позивача, який перебував під екстрадиційним арештом.

Як на підставу касаційного оскарження щодо відшкодування сум, сплачених позивачем у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги ГПУ, СБУ посилалися на застосування судами норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, від 01 червня 2020 року у справі № 910/12945/19.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У додаткові постанові від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

У постанові від 01 червня 2020 року у справі № 910/12945/19,Верховний Суд дійшов висновку, що витрати, пов`язані із наданням правової допомоги (оплата послуг адвоката) не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення) та не набувають відповідних ознак внаслідок нереалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку. Законодавством не передбачено можливості стягнення витрат на оплату правової допомоги в адміністративній справі у порядку господарського судочинства, як і немає правових підстав для ототожнення витрат на правову допомогу і шкоди (збитків) у розумінні положень законодавства.

Верховний Суд не бере до уваги правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 01 червня 2020 року у справі № 910/12945/19, від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, на які посилаються ГПУ та СБУ, оскільки у цих справах та у справі, що розглядається, встановлені різні обставини справи. Крім того, узагальнені висновки, викладені у наведених ГПУ та СБУ постановах щодо відшкодування професійної правничої допомоги не суперечать висновкам у оскаржуваних судових рішеннях.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Згідно з частинами першою - третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Перевіривши в межах касаційних скарг правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційні скарги задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди змінити, шляхом збільшення її розміру, постанову суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про стягнення суми втраченого доходу скасувати з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог про відшкодування позивачу сум, сплачених у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги залишити без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 411 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 , подану адвокатом Тищенком Олександром Олексійовичем, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки Українизадовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди змінити, шляхом збільшення розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню на користь ОСОБА_1 з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, а саме з 242 000 (двісті сорок дві тисячі) грн 00 коп до 326 400 (триста двадцять шість тисяч чотириста) грн 00 грн.

Постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року в частині позовних вимог про стягнення суми втраченого доходу скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 09 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року в частині позовних вимог про відшкодування сум, сплачених позивачем у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко