Постанова
Іменем України
30 травня 2023 року
м. Київ
справа № 757/22692/17-ц
провадження № 61-344св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі уповноваженої особи Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 січня 2021 року у складі судді Бортницької В. В. та постанову Київського апеляційного суду
від 09 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Мережко М. В.,
Верланова С. М., Савченка С. І.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
20 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі - ПАТ «ВіЕйБі Банк») в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» про внесення змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 грудня 2015 року
у справі № 757/11987/15-ц задоволено позов ОСОБА_1 до
ПАТ «ВіЕйБі Банк» про стягнення суми за банківським вкладом та стягнуто з ПАТ «ВіЕйБі Банк» на її користь грошові кошти у сумі 890 411,65 грн. Зазначене рішення набрало законної сили.
У вересні 2016 року ОСОБА_1 подала до ВДВС Шевченківського РУЮ м. Києва заяву про відкриття виконавчого провадження та виконавчий лист у справі № 757/11987/15-ц від 26 квітня 2016 року, який виданий Печерським районним судом м. Києва, про стягнення з ПАТ «ВіЕйБі Банк» на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 890 411,65 грн. Постановою державного виконавця Шевченківського РВ ДВС ВС м. Києва ТУЮ у м. Києві від 19 вересня 2016 року виконавче провадження закінчено, виконавчий документ переданий уповноваженій особі ФГВФО на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» на виконання.
Вказувала, що звернулась до уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію
ПАТ «ВіЕйБі Банк» з проханням внести пропозицію щодо затвердження виконавчою дирекцією Фонду змін до реєстру акцептованих вимог на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 травня
2015 року. Листом від 09 листопада 2016 року № 22/3-52944 їй було відмовлено у цьому, оскільки рішення суду не містило вимог щодо внесення змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «ВіЕйБі Банк». Вона також зверталася до суду із заявами про ухвалення додаткового судового рішення та встановлення способу і порядку виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 травня 2015 року, проте ухвалами цього суду від 26 грудня 2016 року та від 28 лютого 2017 року у задоволенні її заяв відмовлено.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд внести зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «ВіЕйБі Банк» відносно кредитора ОСОБА_1 , на виконання рішення Печерського районного суду м. Києві від 21 травня 2015 року та ухвали Печерського районного суду м. Києва
від 26 лютого 2016 року про стягнення з ПАТ «ВіЕйБі Банк» на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 890 411,65 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 25 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду
від 09 листопада 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Зобов`язано Фонду гарантування вкладів фізичних осіб внести зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «ВіЕйБі Банк» ОСОБА_1 на виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 травня 2015 року.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що виходячи із встановлених судом обставин та оцінених доказів, вимоги позивача про зобов`язання ФГВФО внести зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «ВіЕйБі Банк» на виконання рішення суду узгоджується з вимогами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Закінчення строку для пред`явлення вимоги позивача, як кредитора, визначеного статтею 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та перевищення кредиторської вимоги позивача у частині, що перевищує суму відшкодування не може бути перешкодою у здійсненні захисту інтересів позивача. Наявність судового рішення стверджують обґрунтованість вимог позивача.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що судом правильно встановлено фактичні обставини справи, застосовано матеріальний закон та додержано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У січні 2022 року до Верховного Суду засобами електронного зв`язку
ФГВФО подав касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду
м. Києва від 25 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі
№ 820/3770/16, від 06 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц,
від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18, не дослідили зібрані у справі докази (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не дослідили докази, наявні у справі, проігнорували обставини, які не спростовуються сторонами, залишили поза увагою те, що кошти не можуть бути включені в повному обсязі до четвертої черги.
При розрахунку суми 890 411,65 грн судом у справі № 757/11987/15-ц застосовано неправильний курс станом на день виплати коштів (28 березня 2015 року), а не станом на 21 листопада 2014 року відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції.
У жовтні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , поданий представником - ОСОБА_2 , на касаційну скаргу
ФГВФО, у якому вона просила зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 травня 2015 року задоволено позов ОСОБА_1 до ПАТ «ВіЕйБі Банк» про стягнення суми за банківським вкладом та стягнуто з ПАТ «ВіЕйБі Банк» на користь позивача грошові кошти в сумі 890 411,65 грн.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 04 листопада 2015 року апеляційну скаргу представника уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію
ПАТ «ВіЕйБі Банк» відхилено. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 травня 2015 року залишено без змін.
За вказаним рішенням 26 квітня 2016 року видано виконавчий лист, який був пред`явлений до виконання в Шевченківський РВ ДВС м. Києва ГТУЮ.
Постановою старшого державного виконавця Шевченківського РВДВС
м. Києва ГТУЮ у м. Києві Шереметом О. В. від 19 вересня 2016 року виконавче провадження закінчено. Підставами для закриття провадження були ті обставини, що постановою правління Національного банку України
від 19 березня 2015 року № 188 відкликано банківську ліцензію
ПАТ «ВіЕйБі Банк» та прийнято рішення про його ліквідацію. Відповідно до зазначеної постанови правління Національного банку України виконавчою дирекцією ФГВФО 20 березня 2015 року прийнято рішення № 63 про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк», згідно із яким призначено уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славкіну М. А. Виконавчий документ переданий ліквідаційний комісії (або ліквідатору).
ОСОБА_1 06 жовтня 2016 року звернулась до уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної М. А. з проханням внести пропозицію щодо затвердження виконавчою дирекцією Фонду змін до реєстру акцептованих вимог на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 травня 2015 року, яке набрало законної сили.
Листом від 09 листопада 2016 року уповноважена особа ФГВФО на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіна М. А. відмовила у задоволені заяви
ОСОБА_1 , посилаючись на те, що рішення Печерського районного суду м. Києва не містить вимог щодо внесення змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «ВіЕйБі Банк».
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ФГВФО задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 1058 ЦК України передбачено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Згідно із положеннями частин першої, другої статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.
Стаття 1074 ЦК України визначає, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.
Згідно із статтею 2 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України є центральним банком України, особливим органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
Здійснення банківського регулювання та нагляду віднесено до компетенції Національного банку України (стаття 7 Закону України «Про Національний банк України»).
Відповідно до положень статті 55 Закону України «Про Національний банк України» головною метою банківського регулювання і нагляду є безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.
Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Пунктом 4 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Статтею 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 грн.
Згідно із частиною п`ятою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відшкодування коштів за вкладом в іноземній валюті відбувається в національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим Національним банком України на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до статті 36 цього Закону.
Статтею 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет. Фонд здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку в газеті «Урядовий кур`єр» або «Голос України» не пізніше ніж через сім днів з дня початку процедури ліквідації банку. Протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження, а саме: складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.
Пунктом 1 частини 1 розділу VII «Положення про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються», затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 21 серпня 2017 року № 3711, підставами для внесення до затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів змін, які підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду, є рішення суду, яке набрало законної сили (у тому числі рішення судів, які набрали законної сили після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторів, визначеного статтею 49 Закону), за яким, зокрема, виникають кредиторські вимоги вкладників у частині, що перевищує суму відшкодування, виплачену Фондом, розмір якої визначено відповідно до вимог статті 26 Закону. Такі вимоги включаються до реєстру акцептованих вимог кредиторів та підлягають задоволенню в черговості відповідно до статті 52 Закону.
Статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплата витрат та здійснення платежів. Вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом відшкодовуються у четвертій черзі.
Отже, правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб`єкта господарювання - банку, що ліквідується), які перевищують встановлений законом граничний розмір гарантованого державою відшкодування за вкладом і задовольняються у порядку черговості визначеної
статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», за рахунок коштів, одержаних внаслідок продажу майна банку у четвертій черзі.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, тягар доказування обґрунтованості заявлених позовних вимог покладено на позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою ту обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Встановивши, що вимоги позивача виникли на підставі невиконаного обов`язку банку, грошові кошти, стягнуті рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 травня 2015 року у сумі 890 411,65 грн, не повернуті позивачу, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку на підставі положень статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що вимоги позивача повинні бути акцептовані як вимоги вкладників - фізичних осіб, які не є пов`язаними особами банку у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом.
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували правових позицій, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16 (провадження № 11-126апп18), від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16 (провадження
№ 11-409апп18), від 06 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц (провадження № 14-180цс18), від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц (провадження № 14-470цс18), від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19), суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки Великою Палатою Верховного Суду у зазначених справах розглядалися спори стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
Разом з тим, спір у цій справі стосується включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів і про стягнення за договором банківського вкладу коштів, що перевищують граничну суму відшкодування, є приватноправовим і залежно від суб`єктного складу має розглядатися за правилами цивільного судочинства. Фонд (його уповноважена особа) у таких правовідносинах виконує не владні управлінські функції, а здійснює представництво інтересів банку-відповідача як сторони відповідного договору (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16, від 23 травня 2018 року у справі № 811/568/16).
Отже, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про те, що посилання у касаційній скарзі на постанови Великої Палати Верховного Суду є нерелевантним.
Аргументи касаційної скарги про те, що при розрахунку суми 890 411,65 грн судом у справі № 757/11987/15-ц застосовано неправильний курс станом на день виплати коштів (28 березня 2015 року), а не станом на 21 листопада
2014 року відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не заслуговують на увагу, оскільки згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 403 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ф. Хопта
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник