Постанова
Іменем України
11 березня 2020 року
м. Київ
справа № 757/25076/15-ц
провадження № 61-37610св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), суддів:Олійник А. С., Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 07 травня 2018 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Волошиної В. М., Панченка М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики у розмірі 1 181 100,00 дол. США, що станом на день звернення до суду еквівалентно 25 941 388,00 грн, з яких сума боргу - 93 000,00 дол. США, що еквівалентно 2 042 629,03 грн, та пеня - 1 088 100,00 дол. США, що еквівалентно 23 898 759,64 грн.
Позов обґрунтовано тим, що 17 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики № 12-14/1, згідно з умовами якого ОСОБА_1 надав відповідачу грошові кошти у розмірі 110 000,00 дол. США строком до 30 грудня 2015 року. Позичальник зобов`язався повертати борг рівними частинами, починаючи з 20 лютого 2015 року. Посилаючись на те, що ОСОБА_2 умови договору було порушено, а станом на день звернення до суду повернуто лише 17 000,00 дол. США, позивач просив стягнути на свою користь залишок суми боргу та пеню у відповідності до пункту 7 договору позики.
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики у розмірі 1 181 100,00 дол. США, що станом на 15 липня 2015 року еквівалентно 25 941 388,00 грн, з яких сума боргу - 93 000,00 дол. США, що станом на 15 липня 2015 року еквівалентно 2 042 629,03 грн, та пеня - 1 088 100,00 дол. США, що станом на 15 липня 2015 року еквівалентно 23 898 759,64 грн. Вирішено питання судових витрат.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що, оскільки відповідач належним чином не виконав зобов`язань за договором позики, тому із нього на користь позивача підлягає стягненню сума позики та пеня.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 07 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики у розмірі 1 181 100,00 дол. США, що станом еквівалентно 25 941 388,00 грн, з яких сума боргу - 93 000,00 дол. США, що еквівалентно 2 042 629,03 грн, та пеня - 1 088 100,00 дол. США, що еквівалентно 23 898 759,64 грн. Вирішено питання судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції на підставі положень пункту 3 частини третьої статті 376 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду, яке відбулось 17 листопада 2015 року.
Ухвалюючи нове рішення у цій справі, апеляційний суд дійшов висновку про те, що умови договору позики боржником порушено, тому заявлений у справі позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У червні 2018 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Апеляційного суду міста Києва від 07 травня 2018 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції:
- порушив вимоги статей 73 74 76-79 81 ЦПК України, оскільки неналежним чином не дослідив наявні у справі докази;
- не врахував те, що відповідачем позичальнику було повернуто значну частину грошових коштів, оскільки дружиною заявника та її матір`ю, з метою повернення боргу за договором позики від 17 грудня 2014 року № 12-14/1 за 1 260 879,00 грн було продано квартиру АДРЕСА_1 й отримані від реалізації кошти були сплачені позичальнику;
- вийшов за межі повноважень, визначених статті 374 ЦПК України, оскільки, задовольнивши апеляційну скаргу представника заявника та скасовуючи повністю заочне рішення суду першої інстанції, виніс постанову, якою фактично залишив указане заочне рішення суду першої інстанції в силі.
У липні 2018 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернулась до Верховного Суду із клопотанням про зупинення виконання постанови Апеляційного суду міста Києва від 07 травня 2018 року.
Також улипні 2018 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду пояснення до касаційної скарги на постанову Апеляційного суду міста Києва від 07 травня 2018 року, в яких додатково зазначила, що суд апеляційної інстанції:
- не перевірив повноваження представника позивача ОСОБА_4 та безпідставно допустив її до участі у судових засіданнях;
- не врахував положення частини третьої статті 551 ЦК України та не вирішив питання про зменшення розміру неустойки, хоча її розмір значно перевищує суму боргу за договором позики.
У березні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 на вказану касаційну скаргу, у якому заявник просить оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на необґрунтованість її доводів.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 23 червня 2018 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 передано на розгляд судді-доповідачу Лесько А. О.
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 07 травня 2018 року, витребувано матеріали справи № 757/25076/15-ц із Печерського районного суду м. Києва та надано учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу. Крім того, вищевказаною ухвалою задоволено клопотання заявника про зупинення виконання постанови Апеляційного суду міста Києва від 07 травня 2018 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
У вересні 2018 року матеріали справи № 757/25076/15-ц надійшли до Верховного Суду.
Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 01 жовтня 2019 року № 1737/0/226-19 призначено повторний автоматизований розподіл касаційної скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 жовтня 2019 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та матеріали справи № 757/25076/15-ц передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2020 року справу № 757/25076/15-ц призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково із таких підстав.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики № 12-14/1, згідно з умовами якого позивач надав відповідачу грошові кошти у розмірі 110 000,00 дол. США строком до 30 грудня 2015 року, які позичальник повинен був повертати рівними частинами, починаючи з 20 лютого 2015 року.
Пунктом 5 вказаного договору позики визначено, що при неповерненні чергової частини позики своєчасно позикодавець вправі буде вимагати дострокового повернення йому всієї суми позики, що залишилась несплаченою, з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.
Також пунктом 7 вказаного договору позики передбачено, що у разі порушення позичальником графіка повернення отриманих сум, зазначених у пункті 1 даного договору, позичальник буде зобов`язаний сплатити позикодавцю пеню з розрахунку 10 % від вчасно неповернених сум позики за кожен день прострочення.
ОСОБА_1 виконав умови договору та передав відповідачу кошти у розмірі 110 000,00 дол. США, а ОСОБА_2 передані в позику кошти отримав.
Згідно з розписками, на вчинення вказаного правочину були надані згоди дружини позивача - ОСОБА_5 , та дружини відповідача - ОСОБА_6 .
Як свідчать матеріали справи, взяті умовами договору зобов`язання про повернення до 30 грудня 2015 року рівними частинами з 20 лютого 2015 року суми позики відповідач порушив, сплативши лише 17 000,00 дол. США.
Із розрахунку, наданого позивачем, вбачається, що розмір заборгованості позивача за договором позики становить 1 181 100,00 дол. США, що станом на день звернення до суду еквівалентно 25 941 388, 70 грн, з яких: 93 000,00 дол. США, що еквівалентно 2 042 629,03 грн - сума позики; 1 088 100,00 доларів США, що еквівалентно 23 898 759,64 грн - пеня.
Нормативно-правове обґрунтування
Статтею 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до вимог статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (абзац перший частини першої статті 1049 ЦК України).
Згідно з частиною третьою статті 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Висновки за результатами розгляду справи
Скасовуючи заочне рішення суду першої інстанції з огляду на процесуальні порушення та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм обґрунтовану оцінку, правильно виходив із того, що відповідач належним чином не виконав зобов`язань за договором позики, тому із нього на користь позивача підлягає стягненню сума позики та пеня.
Доводи касаційної скарги про те, що відповідачем позичальнику повернуто значну частину грошових коштів, оскільки дружиною відповідача та її матір`ю, з метою повернення боргу за договором позики від 17 грудня 2014 року № 12-14/1, за 1 260 879,00 грн продано квартиру АДРЕСА_1 й отримані від реалізації кошти були сплачені позичальнику, були предметом розгляду апеляційного суду та їм надана правильна оцінка.
Зокрема апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що такі доводи є безпідставними, оскільки належними доказами не підтверджені.
Разом з тим апеляційний суд обґрунтовано прийняв до уваги наявні у справі докази про те, що між сторонами існують інші зобов`язальні відносини, на підтвердження чого було долучено договір позики № 12-14/2 з доповненнями до нього від 20 грудня 2014 року, згідно з умовам якого ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 40 000,00 дол. США зі строком повернення до 05 лютого 2015 року, і що саме на виконання умов вказаного договору відповідачем було сплачено позичальнику грошові кошти, отримані від реалізації згаданої квартири (а. с. 54 - 64 т. 2).
Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі повноважень, визначених статтею 374 ЦПК України, оскільки задовольнивши апеляційну скаргу представника заявника та скасовуючи повністю заочне рішення суду першої інстанції, виніс постанову, якою фактично залишив указане заочне рішення суду першої інстанції в силі, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони фактично зводяться до неправильного тлумачення заявником норм чинного ЦПК України.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині його постанови, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, який їх спростував. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України(у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року № 63566/00).
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Викладене дає підстави для висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в частині висновків про наявність підстав для стягнення із відповідача неповернутої суми позики та пені підлягає залишенню без змін з підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України, а касаційна скарга в частині таких доводів - підлягає залишенню без задоволення.
Разом з тим Верховний Суд не може погодитись із розміром стягнутої із відповідача пені з огляду на таке.
Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, частина третя статті 551 ЦК України, з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов`язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав, дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.
Згідно з розрахунком заборгованості, наданим позивачем, заборгованість за договором позики складає 93 000,00 дол. США, що еквівалентно 2 042 629,03 грн, а пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором складає 1 088 100,00 дол. США, що еквівалентно 23 898 759,64 грн.
Тобто розмір пені (неустойки) значно більший від розміру боргового зобов`язання (майже в 12 разів).
Враховуючи викладене суд касаційної інстанції, виходячи з засад цивільного судочинства, а саме, розумності та справедливості, вважає можливим на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, зменшити розмір штрафної санкції пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за період з 20 березня по 14 липня 2015 року до половини заборгованості за договором позики, а саме з 1 088 100,00 дол. США до 46 500,00 дол. США.
Відповідно до статті 412 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Викладене свідчить про те, що судами попередніх інстанцій встановлено всі обставини справи, проте неправильно застосовано норму матеріального права, яка підлягала застосуванню, а тому оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає зміні шляхом зменшення розміру пені, стягнутої із відповідача на користь позивача до 46 500,00 дол. США, що еквівалентно 1 021 314,51 грн.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Оскільки у цій справі позовні вимоги ОСОБА_1 , що становлять 1 181 100,00 дол. США (еквівалентно 25 941 388,67 грн), задоволено судом частково, а саме на 11,8 % -139 500,00 дол. США (еквівалентно 3 063 943,54 грн), то судові витрати, сплачені сторонами у зв`язку з розглядом цієї справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій у вигляді судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зокрема відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу 11,8 % від суми судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної заяви, що складає 431,17 грн (3 654,00 грн ? 11,8 %), а позивач ? повернути відповідачу 88,2 % суми судового збору, сплаченого останнім за подання апеляційної та касаційної скарг, що складає 11 279,90 грн ((5 481,00 грн + 7 308,00 грн) ? 88,2 %). В іншій частині судові витрати залишаються за сторонами.
Згідно з частиною десятою статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Таким чином, суд касаційної інстанції вважає за доцільне стягнути із позивача на користь відповідача 10 848,73 грн (11 279,90 грн - 431,17 грн) на відшкодування судових витрат.
Щодо поновлення виконання оскаржуваної постанови апеляційного суду
Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки виконання оскаржуваної постанови Апеляційного суду міста Києва від 07 травня 2018 року зупинено ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2018 року, то таке виконання, з огляду на закінчення розгляду цієї справи касаційним судом, підлягає поновленню у незміненій частині постанови.
Керуючись статтями 141 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.
Постанову Апеляційного суду міста Києва від 07 травня 2018 року змінити, зменшивши розмір стягнутої із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пені із 1 088 100,00 доларів США до 46 500,00 доларів США, що еквівалентно 1 021 314,51 гривень.
В іншій частині постанову Апеляційного суду міста Києва від 07 травня 2018 року залишити без змін.
Стягнути із ОСОБА_1 на користьОСОБА_2 10 848,73гривень на відшкодування судових витрат, понесених за розгляд справи в суді апеляційної та касаційної інстанцій.
Поновити виконання постанови Апеляційного суду міста Києва від 07 травня 2018 року у незміненій частині.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийІ. Ю. Гулейков Судді:А. С. Олійник С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В. Яремко