ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2021 року

м. Київ

справа № 757/25135/16-ц

провадження № 61-4392св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: прокуратура Київської області, Державна казначейська служба України,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 5 вересня 2017 року, ухвалене у складі судді Новака Р. В., та постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Мазурик О. Ф., Кравець В. А., Махлай Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до прокуратури Київської області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 16 листопада 2009 року слідчим відділом Броварського міськрайонного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (далі - Броварський МВ ГУ МВС України в Київській області) порушено кримінальну справу щодо нього за фактом розтрати майна, яке було ввірене особі, за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 191 Кримінального кодексу України (далі - КК України), та пред`явлено відповідне обвинувачення.

30 листопада 2009 року постановою старшого слідчого накладено арешт на належну йому частину квартири та застосовано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.

24 грудня 2009 року постановою слідчого відділу Броварського МВ ГУ МВС України в Київській області кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 191 КК України, закрита та порушена кримінальна справа за фактом розтрати майна за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України; 25 грудня 2009 року справа направлена до Броварської міжрайонної прокуратури Київської області, а 5 лютого 2010 року - до Броварського міськрайонного суду Київської області.

Позивач вказував на те, що протягом лютого 2010 року-січня 2013 року справа неодноразово розглядалася судами як першої, так і апеляційної інстанцій, та поверталася до прокуратури для проведення додаткового розслідування.

У зв`язку з набранням у 2012 році чинності Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України, 2012 року), 11 липня 2013 року Броварським МВ ГУ МВС України в Київській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне провадження № 42013100130000268 за ознаками вчинення позивачем з липня до жовтня 2009 року кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 191 КК України.

Із відповіді Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 26 листопада 2014 року № 07/16908 йому стало відомо, що кримінальне провадження, відомості про яке 11 липня 2013 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013100130000268 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 191 КК України, закрито 30 серпня 2014 року на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, а саме за відсутністю складу кримінального правопорушення.

Позивач зазначав, що внаслідок протиправних дій працівників прокуратури безпідставно було арештовано його майно та обрано відносно нього запобіжний захід у виді підписки про невиїзд; притягнуто до кримінальної відповідальності; кримінальна справа неодноразово поверталася на новий досудовий розгляд; неодноразово вручалися акти про підозру у вчиненні злочину; проводилися слідчі дії, що суттєво змінило його звичний спосіб життя, підірвало здоров`я та завдало душевних страждань.

Вважав, що вказані обставини є підставою для відшкодування моральної шкоди у відповідності до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати незаконними дії прокуратури Київської області, а саме незаконну організацію та здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні щодо обвинувачення його у вчиненні тяжкого злочину, і стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь 371 200 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 5 вересня 2017 року у позові відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами спричинення йому моральних страждань.

Постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2019 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 5 вересня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу позивача, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з`ясованих обставин справи. Водночас апеляційний суд вказав, що позивачем не доведено безпосередній причинно-наслідковий зв`язок між погіршенням його стану здоров`я та притягненням його до кримінальної відповідальності, зокрема здійсненням досудового розслідування у кримінальному провадженні №4201310130000268.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У березні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу передати на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення є незаконними та необґрунтованими, постановлені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вирішуючи справу, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надали належної оцінки зібраним у справі доказам, що, на думку заявника, призвело до неправильного вирішення справи.

Заявник вказує на те, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, відмовляючи у позові, виходив з того, що в матеріалах справи наявні докази щодо кримінального провадження відносно нього, а саме постанова слідчого СВ Броварського МВ ГУ МВС України в Київській області від 30 листопада 2009 року, якою накладено арешт на його майно; обвинувальний висновок у кримінальному провадженні № 07-5545, затверджений заступником Броварського міжрайонного прокурора 5 лютого 2010 року про обвинувачення його у вчинення злочину, передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України; постанова слідчого СВ Броварського МВ ГУ МВС України в Київській області від 3 лютого 2011 року; обвинувальний висновок у кримінальному провадженні № 07-5545, затверджений заступником Броварського міжрайонного прокурора 20 липня 2012 року, про обвинувачення його у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 191 КК України. Але апеляційний суд зробив помилковий висновок, що наявні в матеріалах справи докази стосуються кримінального провадження № 4201310130000101, в межах якого йому було пред`явлено обвинувачення, накладено арешт на майно, повідомлено про підозру, натомість ці слідчі дії проводились в межах однієї кримінальної справи № 07-5545.

Посилаючись на зазначене, заявник просив судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Позиція інших учасників справи

У червні 2019 року перший заступник прокурора Київської області подав відзив на касаційну скаргу, у якому посилається на безпідставність її доводів. Вказав, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, та дійшли обґрунтовано висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження незаконних дій чи бездіяльності відповідачів, унаслідок яких порушені його права та завдано моральної шкоди у визначеному ним розмірі, а також причинний зв`язок між ними.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 5 березня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою і ухвалою цього суду від 23 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 16 листопада 2009 року слідчим відділом Броварського МВ (обслуговування м. Бровари та Броварського району) ГУ МВС України Київській області (далі - Броварський МВ) порушено кримінальну справу № 07-5545 щодо ОСОБА_1 за фактом розтрати майна, яке було ввірене особі, за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 191 КК України.

Постановою слідчого СВ Броварського МВ від 30 листопада 2009 року накладено арешт на частину квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 .

Постановою слідчого СВ Броварського МВ від 24 грудня 2009 кримінальну справу щодо ОСОБА_1 , порушену за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 191 КК України, закрито та порушено кримінальну справу відносно нього за фактом розтрати майна, яке було ввірене особі, вчинене у великих розмірах, за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України.

Постановою слідчого СВ Броварського МВ від 24 грудня 2009 року виділено з кримінальної справи № 07-5545 матеріали для проведення додаткової перевірки.

Кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України, 5 лютого 2010 року скеровано до Броварського міськрайонного суду Київської області в порядку статті 232 КПК України (в редакції 1960 року).

Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2010 року кримінальну справу щодо ОСОБА_1 повернуто Броварському міжрайонному прокурору для усунення виявлених порушень, допущених при складанні обвинувального висновку.

Постановою слідчого СВ Броварського МВ ГУ МВС України від 28 травня 2010 року закрито кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України, в частині, виключивши з обвинувачення певні епізоди продовжуваного злочину.

Постановою слідчого СВ Броварського МВ ГУ МВС України в Київській області від 13 жовтня 2011 року закрито кримінальну справу № 07-5545 в частині порушення за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України, за фактом розтрати чужого майна, яке було ввірене особі, вчинене у великих розмірах. Порушено кримінальну справу № 07-5545 за фактом розтрати чужого майна, яке було ввірене особі, вчинене у великих розмірах, за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України.

У зв`язку із закриттям кримінальної справи за частиною епізодів злочину, дії ОСОБА_1 у цій кримінальній справі перекваліфіковано на частину першу статті 191 КК України та за результатами досудового розслідування кримінальну справу скеровано повторно до Броварського міськрайонного суду Київської області в порядку статті 232 КПК України (в редакції 1960 року).

Вироком Броварського міськрайонного суду від 23 листопада 2012 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 191 КК України, призначено йому покарання у виді двох років обмеження волі та звільнено його від відбування призначеного покарання на підставі статті 75 КК України з випробуванням, встановивши іспитовий строк терміном два роки.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 23 січня 2013 року вказаний вирок скасовано, кримінальну справу повернуто Броварському міжрайонному прокурору Київської області для проведення додаткового розслідування.

Відомості про вказану подію внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 7 лютого 2013 року за № 42013100130000101 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 191 КК України.

2 жовтня 2013 року в межах справи № 42013100130000101 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 191 КК України.

За результатами досудового розслідування вказане кримінальне провадження скероване до Броварського міськрайонного суду Київської області з клопотанням про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 9 червня 2015 року ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 191 КК України, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013100130000101 від 7 лютого 2013 року, у зв`язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності. Вказане кримінальне провадження закрите. Це судове рішення в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувалось.

11 липня 2013 року слідчим Броварського МРВ ГУ МВС України в Київській області на підставі виділених матеріалів внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013100130000268 відомості про кримінальне правопорушення за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 191 КК України.

Постановою слідчого Броварського МРВ ГУ МВС України в Київській області кримінальне провадження № 42013100130000268 закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України за відсутністю складу кримінального правопорушення.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до пунктів 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі -Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду») підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Частиною другою статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність чи досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент розгляду справи.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на незаконність дій прокуратури Київської області, які полягали у тому, що посадові особи Броварської міжрайонної прокуратури Київської області незаконно організували та здійснювали процесуальне керівництво досудовим розслідуванням відносно нього, а також незаконно підтримали публічне обвинувачення в суді відносно нього.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку з приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї зі складових цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи справу, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт заподіяння йому шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між діями посадових осіб прокуратури Київської області щодо проведення кримінального провадження відносно нього та настанням шкоди.

Крім того, апеляційний суд звернув увагу на те, що на обґрунтування позовних вимог позивачем надано копію витягу з кримінального провадження № 4201310130000268 та лист Броварського МВ ГУ МВС України в Київській області від 26 листопада 2014 року № 07/16.908, відповідно до змісту яких вказане кримінальне провадження закрито за відсутністю складу правопорушення, але наявне інше кримінальне провадження № 4201310130000101, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 7 лютого 2013 року за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 191 КК України.

Також апеляційний суд врахував доводи заявника щодо наявності в матеріалах справи доказів, які стосуються кримінального провадження відносно ОСОБА_1 , а саме: постанови слідчого СВ Броварського МВ від 30 листопада 2009 року, якою накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 ; обвинувального висновку у кримінальному провадженні від 5 лютого 2010 року щодо обвинувачення його у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України; постанови слідчого СВ Броварського МВ ГУ МВС України в Київській області про зміну обвинувачення від 3 лютого 2011; обвинувального висновку від 20 липня 2012 року щодо обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 191 КК України. Проте ці докази стосуються іншого кримінального провадження, а саме № 4201310130000101, в межах якого ОСОБА_1 пред`являлося обвинувачення, накладався арешт на майно, повідомлялося про підозру.

Апеляційний суд правильно зауважив, що оскільки суд вирішує позов в межах заявлених позовних вимог і позивачем не заявлялися вимоги щодо встановлення факту незаконних дій відповідача у кримінальному провадженні № 4201310130000101, судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги надані позивачем докази на підтвердження спричинення йому моральної шкоди, погіршення стану здоров`я внаслідок кримінального переслідування відносно нього.

Необґрунтованими є аргументи заявника щодо помилковості висновків апеляційного суду про розмежування кримінальних проваджень, зокрема, що наявні в матеріалах справи докази стосуються кримінального провадження № 4201310130000101, в межах якого йому пред`являлось обвинувачення, накладався арешт на майно та повідомлялось про підозру, в той час як всі ці слідчі дії проводились в межах однієї кримінальної справи № 07-5545.

Судами встановлено, що кримінальна справа № 07-5545 порушена відносно позивача за кількома епізодами злочину, передбаченого статтею 191 КК України, в подальшому матеріали цієї справи були виділені в окремі кримінальні провадження. Під час проведення слідчих дій до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальні провадження № 4201310130000268 та № 4201310130000101, порушені відносно ОСОБА_1 за окремими епізодами злочину (кримінального правопорушення), та за якими проводились слідчі дії як за окремими провадженнями.

Позивач, звертаючись з цим позовом, посилався на порушення його прав органами досудового слідства саме в межах кримінального провадження № 4201310130000268, вказуючи обставини, які стосувались кримінального провадження № 4201310130000101, за яким його звільнено від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження

№ 14-446цс18).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень

На думку судової колегії, судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.

Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення позову та не дають підстав вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального чи порушили процесуальне право.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні, суд касаційної інстанції відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року, статтями 401 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 5 вересня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. ФаловськаСудді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук