№ 757/25409/22-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 757/25409/22-ц

провадження № 61-907св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер Порт»,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Неведомським Вадимом Олексійовичем, напостанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2023 рокута додаткову постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив витребувати з чужого незаконного володіння відповідача на його користь машино-місця (гаражі) № НОМЕР_1 та АДРЕСА_1 .

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що 07 вересня 2006 року між ВАТ «АК «Укртранс» (виконавець) та ТОВ «Центроінвестбуд-2000» (інвестор) укладено договір № 3-2006 про інвестування будівництва підземних гаражів (місць для паркування машин), за умовами якого інвестор зобов`язується здійснити інвестування будівництва підземних гаражів (місць для паркування машин), що розташоване на АДРЕСА_2 , виконавець зобов`язується здійснити капітальне будівництво паркінгів своїми або залученими силами за власні або залучені кошти і надати інвестору всі необхідні документи для оформлення у власність об`єкту інвестування за умови виконання інвестором інвестиційних зобов`язань за договором у повному обсязі (пункт 1.2 договору).

20 жовтня 2006 року між ТОВ «Центроінвестбуд-2000», АКБ «Київ» та ОСОБА_1 укладено інвестиційний договір № 2п, за умовами якого останній за рахунок власних та/або залучених грошових коштів здійснює інвестування будівництва місця для паркування автомашини АДРЕСА_3 .

Свої зобов`язання за інвестиційним договором № 2п він виконав у повному обсязі, сплативши 157 938,00 грн.

15 квітня 2013 року машино-місце (гараж) № НОМЕР_1 було передано йому згідно акту прийому-передачі. Цього ж дня йому було надано довідку про виконання умов інвестиційного договору.

20 жовтня 2006 року між ТОВ «Центроінвестбуд-2000», АКБ «Київ» та ОСОБА_3 укладено інвестиційний договір № 3п, за умовами якого остання за рахунок власних та/або залучених грошових коштів здійснює інвестування будівництва місця для паркування автомашини АДРЕСА_1 .

Свої зобов`язання за інвестиційним договором № 3п ОСОБА_3 виконала у повному обсязі, сплативши 153 090,00 грн.

В подальшому ОСОБА_3 відступила майнові права на користь свого сина ОСОБА_1 у відповідності до умов договору № 3п-В/МП відступлення права вимоги від 09 вересня 2009 року.

17 квітня 2013 року машино-місце (гараж) № НОМЕР_2 було передано йому згідно акту прийому-передачі. Цього ж дня йому було надано довідку про виконання умов інвестиційного договору.

Отже ОСОБА_1 набув майнові права на машино-місце (гараж) № НОМЕР_1 та машино-місце (гараж) АДРЕСА_1 .

Посилався на те, що зазначені машино-місця (гаражі) незаконно вибули з його володіння, оскільки ПАТ «АК «Укратранс» протиправно повторно продав їх ОСОБА_4 .

Зазначив, що постановою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 29 червня 2022 року, у справі № 757/12235/20 за його позовом визнано недійсним договір № 84-інв12 (нф) про інвестування будівництва від 02 жовтня 2012 року, укладений між ПАТ «АК «Укратранс» та ОСОБА_4 . Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 50510019 від 27 грудня 2019 року 12:18:40, приватного нотаріуса Дульської Т. В., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2000630880000. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 50511880 від 27 грудня 2019 року 12:57:10, приватного нотаріуса Дульської Т. В., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2000711480000.

Однак, під час розгляду справи № 757/12235/20 у суді спірні об`єкти нерухомого майна були відчужені ОСОБА_2 .

Оскільки машино-місця (гаражі) № НОМЕР_1 та АДРЕСА_1 , майнові права на які має позивач, були набуті ОСОБА_2 в особи, яка не мала права його відчужувати, ОСОБА_1 був змушений звернутися до суду із позовом про витребування майна у останнього набувача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Витребувано з володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 машино-місця (гаражі) № № НОМЕР_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2000630880000, площею 19,5 кв м), 2-48 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2000711480000, площею 19,5 кв м), розташовані за адресою: АДРЕСА_4 рівень.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 158, 80 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 52 000, 00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його доведеності та обґрунтованості.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15 березня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду від 17 листопада 2022 року відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що наведені у заяві доводи не спростовують встановлених судовим розглядом обставин та висновків, тому не мають істотного значення для справи і не є підставою для перегляду ухваленого рішення у справі.

16 березня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Поліщук Р. М. звернувся до суду першої інстанції з заявою про ухвалення додаткового рішення, у якій просив стягнути із відповідача на користь позивача 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених останнім у зв`язку з розглядом Печерським районним судом м. Києва заяви про перегляд заочного рішення.

У запереченнях на заяву про ухвалення додаткового рішення представник відповідача - адвокат Неведомський В. О. просив суд відмовити в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Поліщука Р. М. про ухвалення додаткового рішення у справі, вважаючи такі вимоги необґрунтованими та безпідставними.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14 червня 2023 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Поліщука Р. М. про постановлення у справі додаткового судового рішення про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, пов`язану з розглядом заяви про перегляд заочного рішення суду від 17 листопада 2022 року, залишено без задоволення.

Проаналізувавши надані заявником докази на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням заперечень представника відповідача, районний суд дійшов до висновку, що розмір витрат на правничу допомогу в сумі 30 000, 00 грн не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру; такі витрати не співрозмірні з виконаною роботою під час розгляду заяви про перегляд заочного рішення суду.

Не погодившись з заочним рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 листопада 2022 року, адвокат Неведомський В. О. в інтересах ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку.

Не погодившись з ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14 червня 2023 року,адвокат Поліщук Р. М. в інтересах ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

Протокольною ухвалою Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року залучено до участі у справі ТОВ «Інтер Порт» в якості третьої особи.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року апеляційну скаргу адвоката Неведомського В. О. в інтересах ОСОБА_2 на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 листопада 2022 року задоволено частково.

Апеляційну скаргу адвоката Поліщука Р. М. в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 14 червня 2023 року задоволено частково.

Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 листопада 2022 року скасовано.

Ухвалено у справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Витребувано з володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 машино-місця (гаражі) № НОМЕР_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2000630880000, площею 19,5 кв.м.), № 2-48 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2000711480000, площею 19,5 кв.м.), розташовані за адресою: АДРЕСА_4 рівень.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 158,80 грн та витрати на правову допомогу, понесені під час розгляду справи в суді першої інстанції, у сумі 25 000,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що, справа була розглянута у відсутність відповідача, який не був обізнаний про розгляд даної справи, що відповідно до положень пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення апеляційним судом нового судового рішення.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив із його доведеності та обґрунтованості.

Разом з тим, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, зокрема витрат, пов`язаних з розглядом заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду від 17 листопада 2022 року.

Але, вважаючи такі витрати неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, з огляду на те, що понесені витрати не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення їх розміру та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, понесених останнім в суді першої інстанції, в розмірі 25 000,00 грн. (при розгляді справи по суті позовних вимог - 20 000 грн, прирозгляді заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення - 5 000 грн).

21 грудня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Поліщук Р. М. звернувся до апеляційного суду з заявою про ухвалення додаткової постанови, в якій просив суд стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу, понесені останнім при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, в суммі 65 000 грн.

В судовому засіданні, призначеному на 13 березня 2024 року, представник відповідача - адвокат Неведомський В. О. заперечив проти задоволення заяви про ухвалення додаткової постанови.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року заяву адвоката Поліщука Р. М. в інтересах ОСОБА_1 про ухвалення додаткової постанови задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні заяви в іншій частині відмовлено.

Частково задовольняючи вимоги заяви, суд врахував характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходив з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, значимості таких дій у справі та дійшов висновку про наявність підстав для зменшення їх розміру.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

16 січня 2024 року ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Неведомського В. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року у вказаній справі.

В касаційній скарзі заявник просив суд скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове судове рішення про залишення позову ОСОБА_1 без задоволення.

25 березня 2024 року ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Неведомського В. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року.

В касаційній скарзі заявник просив скасувати додаткову постанову апеляційного суду та відмовити у задоволенні заявиадвоката Поліщука Р. М. в інтересах ОСОБА_1 про ухвалення додаткової постанови.

Касаційні скарги мотивовані тим, що вказані судові ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 16 січня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Крупський В. В. просить суд касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року - без змін.

У відповіді на вказаний відзив адвокат Неведомський В. О. в інтересах ОСОБА_2 заперечив проти доводів сторони позивача та підтримав вимоги касаційних скарг.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 29 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , поданою його представником - адвокатом Неведомським В. О., на постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року та витребувано матеріали цивільної справи.

03 квітня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 квітня 2024 року на підставі розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду Олени Грицик від 22 квітня 2024 року № 576/0/226-24 у зв`язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_5 , на підставі службової записки Секретаря Другої судової палати Червинської М. Є., справу № 757/25409/22-ц (провадження № 61-907св24) призначено судді-доповідачеві Коротенко Є. В. Судді, які входять до складу колегії: Зайцев А. Ю., Тітов М. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , поданою його представником - адвокатом Неведомським В. О., на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції

Встановлено, що 07 вересня 2006 року між ВАТ «АК «Укртранс» (виконавець) та ТОВ «Центроінвестбуд-2000» (інвестор) укладено договір № 3-2006 про інвестування будівництва підземних гаражів (місць для паркування машин), за умовами якого інвестор зобов`язується здійснити інвестування будівництва підземних гаражів (місць для паркування машин), що розташоване на АДРЕСА_2 , виконавець зобов`язується здійснити капітальне будівництво паркінгів своїми або залученими силами за власні або залучені кошти і надати інвестору всі необхідні документи для оформлення у власність об`єкту інвестування за умови виконання інвестором інвестиційних зобов`язань за договором у повному обсязі (пункт 1.2 договору).

20 жовтня 2006 року між ТОВ «Центроінвестбуд-2000» (товариство), АКБ «Київ» (повірений) та ОСОБА_1 (інвестор) укладено інвестиційний договір № 2п, за умовами якого інвестор за рахунок власних та/або залучених грошових коштів здійснює інвестування будівництва місця для паркування автомашини, що будується на розі вул. Димитрова та А. Барбюса у м. Києві, з метою отримання права власності на об`єкт після введення будинку в експлуатацію (пункт 1.1 договору); характеристики об`єкта інвестування визначені пунктом 1.4 договору: країна - Україна, місто - Київ, район - Печерський, адреса, № будинку - на розі вул. Димитрова та А. Барбюса, № місця для паркування автомашини 2, рівень 3.300, загальна площа - 18,90 кв.м; запланована дата введення об`єкта в експлуатацію - II квартал 2009 року, термін заселення - III квартал 2009 року, загальна вартість об`єкта на момент укладення договору становить 153 090,00 грн (пункт 2.2 договору).

28 травня 2009 року між ТОВ «Центроінвестбуд-2000» (товариство) та ОСОБА_1 (інвестор) укладено додаткову угоду № 1 до інвестиційного договору № 2п від 20 жовтня 2006 року, за умовами якої сторони виключили з договору пункти 1.3, 3.3, інші виклали в наступній редакції: інвестор здійснює інвестування об`єкту шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок товариства (пункт 2.4 договору); у випадку, якщо загальна площа об`єкту згідно технічного паспорту, виданого Бюро технічної інвентаризації, буде менша, ніж загальна площа згідно даного договору, то ця різниця виплачується товариством інвестору за ціною вимірної одиниці загальної площі об`єкта, встановленої пунктом 2.1 цього договору, протягом двадцяти календарних днів з моменту проведення технічної інвентаризації об`єкта (пункт 2.5 договору); у випадку, якщо загальна площа об`єкта згідно технічного паспорту, виданого Бюро технічної інвентаризації, буде перевищувати загальну площу згідно даного договору, то ця різниця виплачується інвестором товариству за ціною вимірної одиниці загальної площі об`єкта, встановленої пунктом 2.1 цього договору, протягом двадцяти календарних днів з моменту проведення технічної інвентаризації об`єкта (пункт 2.6 договору); у разі оформлення зміни об`єкту сплатити товариству винагороду у розмірі 1 % від загальної вартості об`єкта (підпункт 3.1.3 договору); у випадку розірвання даного договору за власною ініціативою сплатити товариству штраф у розмірі 5 % від загальної вартості об`єкту.

У випадку розірвання інвестором даного договору за власною ініціативою по причині невиконання товариством взятих на себе зобов`язань за цим договором штрафні санкції інвестором не сплачуються (підпункт 3.1.4 договору); у разі відступлення інвестором майнових прав на об`єкт за даним договором на користь третіх осіб сплатити товариству винагороду у розмірі 5 % від загальної вартості об`єкта (підпункт 3.1.5 договору); у випадку дострокового розірвання даного договору повернути інвестору фактично проінвестовані ним кошти на момент розірвання даного договору протягом 90 календарних днів з моменту розірвання (підпункт 3.2.9 договору); при інвестуванні 100 % загальної площі об`єкта отримати від товариства "Довідку про інвестування інвестором 100 % загальної площі об`єкта" (підпункт 4.1.1 договору); у випадку, якщо інвестор порушить строки оплати згідно з підпунктом 2.4.2 та/або пункту 2.6 даного договору більше ніж на п`ять робочих днів, товариство має право розірвати даний договір в односторонньому порядку та стягнути з інвестора на свою користь штраф в розмірі 5 % від загальної вартості об`єкта (пункт 5.6 договору).

02 червня 2009 року між ТОВ «Центроінвестбуд-2000» (товариство) та ОСОБА_1 (інвестор) укладено додаткову угоду № 2 до інвестиційного договору № 2п від 20 жовтня 2006 року, за умовами якої пункти 4.4, 2.2 викладені в наступній редакції: характеристика об`єкта інвестування: країна - Україна, місто - Київ, район - Печерський, адреса, № будинку - на перетині АДРЕСА_5 , № місця для паркування автомашини 2-47 (в осях 11-12, И-К), рівень 3,15, загальна площа - 18,90 кв.м; запланована дата введення об`єкта в експлуатацію - II квартал 2010 року, термін заселення - III квартал 2010 року (пункт 1.4 договору); загальна вартість об`єкту на момент укладення цієї додаткової угоди становить 153 090 грн в тому числі ПДВ 20 % - 25 515 грн (пункт 2.2 договору).

10 травня 2012 року Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна виготовлено технічний паспорт на машино-місце АДРЕСА_3 , відповідно до якого його загальна площа становить 19,50 кв.м.

15 квітня 2013 року між ТОВ «Центроінвестбуд-2000» (товариство) та ОСОБА_1 (інвестор) укладено додаткову угоду № 3 до інвестиційного договору № 2п від 20 жовтня 2006 року, за умовами якої пункти 1.4, 2.2 викладені в наступній редакції: характеристика об`єкта інвестування: місто Київ, адреса, № будинку, АДРЕСА_2 № місця для паркування автомашини 2-48, рівень 2, загальна площа - 19,50 кв.м (пункт 1.4 договору); загальна вартість об`єкту на момент укладення цієї додаткової угоди становить 157 938,00 грн в тому числі ПДВ 20 % - 808 грн (пункт 2.2 договору).

Згідно з довідкою про виконання умов інвестиційного договору від 15 квітня 2013 року ОСОБА_1 виконав в повному обсязі умови інвестиційного договору від 20 жовтня 2006 року № 2п, додаткової угоди № 1 від 28 травня 2009 року, додаткової угоди № 2 від 02 червня 2009 року, додаткової угоди № 3 від 15 квітня 2013 року.

Відповідно до акта приймання-передачі паркінгу, машино-місця від 15 квітня 2013 року ТОВ «Центрінвестбуд-2000» передає, а інвестор ОСОБА_1 сплатив 100 % вартості та приймає паркінг (машино-місце) АДРЕСА_6 .

20 жовтня 2006 року між ТОВ «Центроінвестбуд-2000» (товариство), АКБ «Київ» (повірений) та ОСОБА_3 (інвестор) укладено інвестиційний договір № 3п, за умовами якого інвестор за рахунок власних та/або залучених грошових коштів здійснює інвестування будівництва місця для паркування автомашини, що будується на розі вул. Димитрова та А. Барбюса в м. Києві, з метою отримання права власності на об`єкт після введення будинку в експлуатацію (пунктом 1.1 договору); характеристика об`єкта інвестування визначені пунктом 1.4 договору: країна - Україна, місто - Київ, район - Печерський, адреса, № будинку - на розі вул. Димитрова та А. Барбюса, № місця для паркування автомашини 2, рівень 3.300, загальна площа 18,90 кв. м; запланована дата введення об`єкта в експлуатацію - II квартал 2009 року, термін заселення - III квартал 2009 року, загальна вартість об`єкта на момент укладення договору становить 153 090,00 грн (пункт 2.2 договору).

28 травня 2009 року між ТОВ «Центроінвестбуд-2000» (товариство) та ОСОБА_3 (інвестор) укладено додаткову угоду № 1 до інвестиційного договору № 3п від 20 жовтня 2006 року, за умовами якої виключили з договору пункти 1.3, 3.3, інші виклали в наступній редакції: інвестор здійснює інвестування об`єкту шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок товариства (пункт 2.4 договору); у випадку, якщо загальна площа об`єкту згідно технічного паспорту, виданого Бюро технічної інвентаризації, буде менша, ніж загальна площа згідно даного договору, то ця різниця виплачується товариством інвестору за ціною вимірної одиниці загальної площі об`єкта, встановленої пунктом 2.1 цього договору, протягом двадцяти календарних днів з моменту проведення технічної інвентаризації об`єкта (пункт 2.5 договору); у випадку, якщо загальна площа об`єкта згідно технічного паспорту, виданого Бюро технічної інвентаризації, буде перевищувати загальну площу згідно даного договору, то ця різниця виплачується інвестором товариству за ціною вимірної одиниці загальної площі об`єкта, встановленої пунктом 2.1 цього договору, протягом двадцяти календарних днів з моменту проведення технічної інвентаризації об`єкта (пункт 2.6 договору); у разі оформлення зміни об`єкту сплатити товариству винагороду у розмірі 1 % від загальної вартості об`єкта (підпункт 3.1.3 договору); у випадку розірвання даного договору за власною ініціативою сплатити товариству штраф у розмірі 5 % від загальної вартості об`єкту.

У випадку розірвання інвестором даного договору за власною ініціативою по причині невиконання товариством взятих на себе зобов`язань за цим договором, штрафні санкції інвестором не сплачуються (підпункт 3.1.4 договору); у разі відступлення інвестором майнових прав на об`єкт за даним договором на користь третіх осіб сплатити товариству винагороду у розмірі 5 % від загальної вартості об`єкта (підпункт 3.1.5 договору); у випадку дострокового розірвання даного договору повернути інвестору фактично проінвестовані ним кошти на момент розірвання даного договору протягом 90 календарних днів з моменту розірвання (підпункт 3.2.9 договору); при інвестуванні 100 % загальної площі об`єкта отримати від товариства "Довідку про інвестування інвестором 100 % загальної площі об`єкта" (підпункт 4.1.1 договору); у випадку, якщо інвестор порушить строки оплати згідно з підпунктом 2.4.2 та/або пункту 2.6 даного договору більше ніж на п`ять робочих днів, товариство має право розірвати даний договір в односторонньому порядку та стягнути з інвестора на свою користь штраф в розмірі 5 % від загальної вартості об`єкта (пункт 5.6 договору).

02 червня 2009 року між ТОВ «Центроінвестбуд-2000» (товариство) та ОСОБА_3 (інвестор) укладено додаткову угоду № 2 до інвестиційного договору № 3п від 20 жовтня 2006 року, за умовами якої пункти 1.4, 2.2 викладені в наступній редакції: характеристика об`єкта інвестування: країна - Україна, місто - Київ, район - Печерський, адреса, № будинку - на перетині АДРЕСА_5 , № місця для паркування автомашини 2-48 (в осях 11-12, И-К), рівень 3,15, загальна площа - 18,90 кв м; запланована дата введення об`єкта в експлуатацію - II квартал 2010 року, термін заселення - III квартал 2010 року (пункт 1.4 договору); загальна вартість об`єкту на момент укладення цієї додаткової угоди становить 153 090, 00 грн. в тому числі ПДВ 20 % - 25 515, 00 грн (пункт 2.2 договору).

09 вересня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір № 3-пВ/МП, яким ОСОБА_1 було відступлено право вимоги за інвестиційним договором № 3п від 20 жовтня 2006 року.

10 травня 2012 року Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна виготовлено технічний паспорт на машино-місце АДРЕСА_1 , відповідно до якого його загальна площа становить 19,50 кв.м.

15 квітня 2013 року між ТОВ «Центроінвестбуд-2000» (товариство) та ОСОБА_1 (інвестор) укладено додаткову угоду № 3 до інвестиційного договору № 3п від 20 жовтня 2006 року, за умовами якої пункти 1.4, 2.2 викладені у наступній редакції: характеристика об`єкта інвестування: АДРЕСА_2 , № місця для паркування автомашини 2-48, рівень 2, загальна площа - 19,50 кв м (пункт 1.4 договору); загальна вартість об`єкту на момент укладення цієї додаткової угоди становить 157 938, 00 грн в тому числі ПДВ 20 % - 808, 00 грн (пункт 2.2 договору).

Згідно з довідкою про виконання умов інвестиційного договору від 17 квітня 2013 року ОСОБА_1 виконав в повному обсязі умови інвестиційного договору від 20 жовтня 2006 року N 3п, додаткової угоди № 1 від 28 травня 2009 року, додаткової угоди № 2 від 02 червня 2009 року, додаткової угоди № 3 від 15 квітня 2013 року.

Відповідно до акта приймання-передачі паркінгу, машино-місця від 17 квітня 2013 року ТОВ «Центрінвестбуд-2000» передає, а інвестор ОСОБА_1 сплатив 100 % вартості та приймає паркінг (машино-місце) АДРЕСА_7 .

Разом із тим, 02 жовтня 2012 року між ПАТ «АК «Укртранс» (виконавець) та ОСОБА_4 (інвестор) укладено договір № 84-інв12 (нф) про інвестування будівництва, за умовами якого інвестор зобов`язується здійснити інвестування будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудинковими приміщеннями та підземних гаражем (місцем для паркування машин) на земельній ділянці, що розташована на розі вулиць Димитрова та А. Барбюса у Печерському районі та прийняти у власність майнові права на об`єкт інвестування, виконавець зобов`язується здійснити капітальне будівництво будинку своїми силами або залученими силами за власні або залучені кошти, передати майнові права на об`єкт інвестування, визначеним пунктом 1.2 договору, за умови виконання інвестором інвестиційних зобов`язань за даним договором у повному обсязі (пункт 1.1 договору).

Згідно з пунктом 1.2 договору об`єктом інвестування за цим договором є машино-місця загальною площею 39 кв.м; згідно пункту 2.1 договору загальна вартість об`єкту інвестування складає 124 800,00 грн в тому числі ПДВ - 20 800,00 грн.

Згідно довідки ПрАТ «АК «Укртранс» № 1887 від 05 червня 2018 року ОСОБА_4 , відповідно до умов договору № 84-інв12 (нф) про інвестування будівництва від 02 жовтня 2012 року (зі змінами і доповненнями), укладеного із ПАТ «АК «Укртранс», повністю виконав умови даного договору, сплатив вартість об`єкту інвестування в сумі 124 800, 00 грн. в тому числі ПДВ- 20 800 грн що відповідає повній вартості об`єкту інвестування, а саме: машино-місця 2-47, розташованого в підземному гаражі (підвалі), рівень - 2, по АДРЕСА_8 , та машино-місця № 2-48, розташованого в підземному гаражі (підвалі), рівень - 2, по АДРЕСА_2 .

28 грудня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дульською Т .В. зареєстровано право власності на машино-місце АДРЕСА_9 , за ОСОБА_4 .

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 , Приватного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дульської Т. В. про визнання правочину недійсним та скасування запису про право власності.

Постановою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 29 червня 2022 року, у справі № 757/12235/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір про інвестування будівництва від 02 жовтня 2012 року №84-інв12(нф), укладений між ПАТ «АК «Укртранс» та ОСОБА_4 .

Скасовано Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 50510019 від 27 грудня 2019 року 12:18:40, приватний нотаріус Дульська Т. В., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2000630880000.

Скасовано Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 50511880 від 27 грудня 2019 року 12:57:10, приватний нотаріус Дульська Т. В., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2000711480000.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 виконав свої зобов`язання за Інвестиційними договорами № 2п та № 3п та сплатив кошти, забудовник - ПАТ «АК «Укртранс» втратив право розпоряджатися машино-місцями (гаражами) №№ 2-47, 2-48, а тому не міг укладати договір № 84-інв12 (нф) з ОСОБА_4 про інвестування будівництва від 02 жовтня 2012 року щодо вказаних машино-місць (гаражів).

Разом із тим, в подальшому право власності на машино-місця №№ 2-47, 2-48 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано за ТОВ «Інтер Порт» (директор ОСОБА_4 ), номери запису про право власності 35427500, 35426938.

11 червня 2020 року ТОВ «Інтер Порт» в особі директора ОСОБА_4 за нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу відчужило машино-місця № 2-47 та № 2-48 у буд. АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_2 за ціною 39 000,00 грн кожен.

Згідно інформаційно-консультативних довідок, складених 15 лютого 2023 року суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «ЛЕКС СТАТУС», ринкова вартість машино-місць/гаражів № 2-47 та № 2-48 у буд. АДРЕСА_2 становить 730 000,00 грн закожен .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова Київського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року та додаткова постанова Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Положеннями статей 328 329 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо

не випливає із закону або незаконність набуття права власності

не встановлена судом.

Згідно зі статтею 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою,

яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності

на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)).

При розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути лише власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 766/4410/17.

Таким чином, право на витребування майна у добросовісного набувача має саме власник або інший титульний володілець майна і в тому випадку, коли майно перебувало безпосередньо у його володінні або особи, якій він передав майно у володіння, та вибуло з такого їх володіння не з їхньої волі.

Предмет доказування у справах за віндикаційним позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Схожої правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 27 листопада 2019 року по справі № 203/3937/16-ц.

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.

Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з березня 2020 року на вирішенні Печерського районного суду м. Києва перебував позов, заявлений ОСОБА_1 до ОСОБА_6 та інших про визнання правочину недійсним, скасування запису про право власності (справа № 757/12235/20).

Судами при розгляді справи № 757/12235/20 встановлено, що ОСОБА_1 виконав свої зобов`язання за Інвестиційними договорами № 2п та № 3п та набув майнові права на спірні об`єкти нерухомого майна, сплативши кошти: за машино-місце (гараж) № 2-48 - 153 090 грн, за машино-місце (гараж) № 2-47 - 157 938,00 грн, внаслідок чого забудовник ПАТ «АК «Укртранс» втратив право розпоряджатися вказаними машино-місцями (гаражами), а тому не міг укладати договір № 84-інв12 (нф) з ОСОБА_4 про інвестування будівництва від 02 жовтня 2012 року щодо вказаних машино-місць (гаражів).

Також встановлено, що в подальшому право власності на спірні машино-місця було відчужено ОСОБА_4 та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «Інтер Порт» (директор ОСОБА_4 ), номери запису про право власності 35427500, 35426938.

Таким чином спірне майно вибуло з володіння ОСОБА_1 поза його волею.

ОСОБА_2 є особою, яка є останнім набувачем машино-місць АДРЕСА_10 . При цьому встановлено, що він є добросовісним набувачем та спірне майно отримав за відплатним договором.

За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про витребування з володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 машино-місць (гаражів) АДРЕСА_10 .

При цьому в даному випадку задоволення віндикаційної позовної вимоги про витребування майна у добросовісного набувача достатньо для реалізації позивачем своїх майнових прав.

Разом із тим, слід приймати до уваги, що цивільне законодавство передбачає як право витребування майна його власником (статті 387 388 ЦК України) так і визначає правові наслідки вилучення товару у покупця на користь третьої особи, на підставах, що виникли до його продажу, зокрема і право на відшкодування саме продавцем покупцю завданих збитків (стаття 661 ЦК України), на що має право і відповідач пред`явивши відповідний позов.

Верховний Суд також зауважує, що за обставин цієї справи, безпідставно набувши право власності на спірні машино-місця,ОСОБА_4 без відома та волі позивача відчужив їх на користь ТОВ «Інтер Порт», де є директором, а вказане Товариство (в особі директора ОСОБА_4 ) за нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу також без відома та волі позивача відчужило вказане нерухоме майно на користь ОСОБА_2 за ціною, що вочевидь заниженою, тобто за умов, які мали б викликати сумнів у останнього, який проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом документів, що підтверджують право власності попередніх власників, з урахуванням інформації, яка містилася у Єдиному державному реєстрі судових рішень щодо судового спору у справі № 757/12235/20, будучи професійним юристом, мав би зважити на такі обставини при укладенні правочину купівлі-продажу, а тому не можна вважати, що за таких обставин мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, правильним є висновок суду апеляційної інстанції, що наявні підстави для задоволення позову.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України).

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України визначено, що одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідності до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону № 5076-VI, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Встановлено, що 20 грудня 2020 року ОСОБА_1 уклав з адвокатом Поліщуком Р. М. договір про надання правової допомоги № 171/1, відповідно до якого адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а клієнт зобов`язаний сплатити винагороду (гонорар) та витрати, необхідні для виконання його доручень, у порядку та строки обумовлені сторонами у договорі (пункт 1.1).

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 договору № 171/1, за правову допомогу, передбачену пунктом 1.2, договору клієнт сплачує адвокату винагороду (гонорар), розмір якої, а також умови та порядок розрахунків, визначаються сторонами у додатках до цього договору.

01 серпня 2022 року ОСОБА_1 і адвокат Поліщук Р. М. підписали додаток № 1 «Гонорар. Умови та порядок розрахунків», котрий є невід`ємною частиною до договору про надання правової допомоги № 171/1 від 20 грудня 2020 року, відповідно до якого сторони домовилися, що адвокат на виконання умов договору зобов`язується надати клієнту послуги з написання, підготовка та подання до Печерського районного суду м. Києва позовної заяви, на що витрачено 15 год, й підлягає оплаті сума винагороди (гонорару) у розмірі 52 000,00 грн не пізніше 01 грудня 2022 року.

Крім того, 15 листопада 2022 року клієнт і адвокат склали акт виконаних робіт (наданих послуг) № 1 до договору про надання правової допомоги № 171/1 від 20 грудня 2020 року, яким підтверджують, що роботу виконано повністю, жодних претензій та зауважень щодо наданої правової допомоги у сторін немає.

Долучено до справи й дублікат квитанції № Р24АР24А486362126D06661 від 14 листопада 2022 року на суму у розмірі 52 000,00 грн за надання правничої допомоги згідно з договором № 171/1 від 20 грудня 2020 року.

Відповідач, заперечуючи проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 52 000,00 грн, зазначав, що заявлений розмір витрат на адвокатські послуги є недоведеним та явно не відповідає критеріям справедливості, розумності, співмірності та суті позовних вимог.

З огляду на викладене, а також з урахуванням конкретних обставин справи, колегія суддів суду апеляційної інстанції, прийнявши до уваги заперечення відповідача, дійшла правильного висновку про часткове стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, понесених під час розгляду справи в суді першої інстанції при розгляді справи по суті позовних вимог, у сумі 20 000,00 грн.

Також встановлено, що 16 березня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Поліщук Р. М. звернувся до суду першої інстанції з заявою про ухвалення додаткового рішення у справі, у якій просив стягнути із відповідача на користь позивача 30 000,00 грн понесених позивачем витрат на правову допомогу у зв`язку з розглядом Печерським районним судом м. Києва заяви про перегляд заочного рішення. Про свій намір подати вказану заяву представник позивача повідомив у письмових запереченнях на заяву про перегляд заочного рішення.

На підтвердження понесених судових витрат представник позивача надав копію додатку № 2 від 13 березня 2023 року «Гонорар. Умови та порядок розрахунків» до договору про надання правової допомоги № 171/1 від 20 грудня 2020 року, яким визначено суму винагороди (гонорару) адвоката в розмірі 30 000, 00 грн.

У запереченнях на заяву про ухвалення додаткового рішення представник відповідача - адвокат Неведомський В. О. просив суд відмовити в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у справі, вважаючи такі вимоги необґрунтованими та безпідставними.

Оскільки понесені витрати є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, з урахуванням зазначених обставин, виходячи з конкретних обставин справи, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру таких витрат та підставно стягнув з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн, понесені під час розгляду у суді заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення.

Також встановлено, що 21 грудня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Поліщук Р. М. звернувся до апеляційного суду з заявою про ухвалення додаткової постанови, в якій просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 65 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції. Про свій намір подати вказану заяву представник позивача повідомив у відзиві на апеляційну скаргу.

На підтвердження понесених витрат представником позивача надано додаток № 3 «Гонорар. Умови та порядок розрахунків» до договору про надання правової допомоги № 171/1 від 20 грудня 2020 року, яким визначено суму винагороди (гонорару) в розмірі 65 000,00 грн, акт виконаних робіт (наданих послуг) № 3 до договору про надання правової допомоги № 171/1 від 20 грудня 2020 року на суму 65 000,00 грн, платіжну інструкцію від 20 грудня 2023 року № Р24А2107117089D4514 на суму 50 000,00 грн.

Частково задовольняючи заяву, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що понесені витрати є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та з урахуванням зазначених обставин, дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції, саме в розмірі 10 000,00 грн.

Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Доводи касаційних скарг про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Посилання у касаційній скарзі відповідача на помилковий розгляд судом першої інстанції справи у порядку спрощеного позовного провадження не може бути взятий до уваги, оскільки апеляційний суд рішення місцевого суду скасував та розглянув справу по суті з ухваленням нового судового рішення.

Інші доводи касаційних скарг також не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення апеляційного суду- без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Неведомським Вадимом Олексійовичем, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов