№ 757/25586/18-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

08 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 757/25586/18

провадження № 61-821св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Свято-Михайлівська громада Української православної церкви Київський патріархат, приватний нотаріус Ківерцівського районного нотаріального округу Волинської області Грудзевич Тетяна Олександрівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 листопада 2019 року у складі судді Григоренко І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Свято-Михайлівська громада Української православної церкви Київський патріархат (далі - Свято-Михайлівська громада), приватний нотаріус Ківерцівського районного нотаріального округу Волинської області Грудзевич Т. О. (далі - ПНКРНОВО Грудзевич Т. О. ), про визнання права власності на депозитний вклад в порядку спадкування за законом та стягнення коштів за договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12 березня 2015 року за її заявою було відкрито спадкову справу після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Однак при прийнятті спадщини відповідачем не було зазначено рахунки, відкриті на підставі депозитного договору № 10514702 від 24 жовтня 2014 року та депозитного договору № 7446902 від 16 грудня 2013 року.

В подальшому вона дізналася, що 26 лютого 2016 року грошові кошти за депозитним договором № 10514702 від 24 жовтня 2014 року були перераховані на рахунок Свято-Михайлівської громади на підставі нотаріально посвідченого договору пожертви від 25 листопада 2014 року.

ОСОБА_1 вважала незаконними дії відповідача в частині списання коштів з рахунку, який належав ОСОБА_3 , та перерахування на рахунок Свято-Михайлівської громади.

Враховуючи наведене просила суд: визнати за нею право власності на банківський вклад за договором від 24 жовтня 2014 року № 10514702 в порядку спадкування за законом; стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 205 000 грн з відповідними відсотками, що знаходились на депозитному рахунку за договором від 24 жовтня 2014 року № 10514702.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що на момент перерахування АТ «Ощадбанк» на рахунок Свято-Михайлівської громади грошових коштів договір пожертви, укладений між ОСОБА_3 та Свято-Михайлівською громадою, був чинним та підлягав виконанню, а тому відповідач діяв правомірно та в межах своїх повноважень.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У січні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 липня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 686/14764/16-ц (провадження № 61-19285св18), від 12 грудня 2018 року у справі № 159/1061/16-ц (провадження № 61-10297св18), від 28 листопада 2018 року у справі № 201/5110/15-ц (провадження № 61-31337св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що підставою для перерахування спірних грошових коштів стала заява представника Свято-Михайлівської громади від 25 січня 2016 року, до якої було долучено нотаріально посвідчений договір пожертви від 25 листопада 2014 року. Вказує, що обдарований був обізнаний про смерть ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1.

Заявник посилається на те, що частиною другою статті 729 ЦК України передбачено, що договір про пожертву вважається укладеним з моменту прийняття пожертви.

Проте, судами не було враховано, що згідно пункту 1.3 договору пожертви пожертва передається пожертвувачем обдарованому готівкою та/або шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок обдарованого частинами, але не пізніше закінчення строку дії депозиту по договору № 10514702. Строк повернення депозиту за вказаним договором є 29 жовтня 2015 року.

Пунктом 3 договору пожертви визначено, що обдарований набуває право власності на пожертву з моменту її прийняття. Моментом прийняття пожертви, а саме грошових коштів у сумі 205 000 грн з належними відсотками є їх перерахування на рахунок обдарованого.

Таким чином, заявник вважає, що грошові кошти у розмірі 205 000 грн мали бути передані ОСОБА_3 представнику обдарованого до 29 жовтня 2015 року, проте такі останнім не були отримані у визначений строк, а тому договір пожертви в цій частині не є укладеним, оскільки не відбулась передача-приймання пожертви.

Крім того, ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 205 000 грн зі свого депозитного рахунку в АТ «Ощадбанк» не зняв, нікому ці кошти не передав, обдарований вказані кошти у власність не отримував, а тому депозитний вклад на вказану суму у банківській установі належить до спадкового майна, що залишилось після смерті ОСОБА_3 . Також посилається на те, що договір пожертви передбачає передачу в пожертву грошових коштів, а не майнових прав за депозитними договорами.

З огляду на викладене вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не було порушено її права та інтересів, є помилковими, а тому з банку підлягає стягненню сума депозиту та відсотків, які були ним безпідставно перераховані на рахунок Свято-Михайлівської громади.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від АТ «Ощадбанк», у якому вказано, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

16 грудня 2013 року ОСОБА_3 уклав договір № 7446902 на вклад «Депозитний» на ім`я фізичної особи з АТ «Ощадбанк», згідно умов якого вкладник вносить, а банк приймає на вкладний (депозитний) рахунок кошти в сумі 32 100 грн строком на 12 місяців 1 день з датою повернення депозиту 17 грудня 2014 року.

24 жовтня 2014 року ОСОБА_3 уклав договір № 10514702 на вклад «Депозитний» на ім`я фізичної особи з АТ «Ощадбанк», згідно умов якого вкладник вносить, а банк приймає на вкладний (депозитний) рахунок кошти в сумі 205 000 грн. строком на 12 місяців 5 днів з датою повернення депозиту 29 жовтня 2015 року.

25 листопада 2014 року ОСОБА_3 (пожертвувач) уклав договір пожертви із Свято-Михайлівською громадою (обдаровувана), посвідчений ПНКРНОВО Грудзевич Т. О. та зареєстрований в реєстрі за реєстраційним номером 988.

Відповідно до пункту 1.1 договору пожертви пожертвувач передає безоплатно у власність «Обдаровуваної» згідно порядку та умов цього договору грошові кошти загальною сумою 237 100 грн (двісті тридцять сім тисяч сто гривень) з належними відсотками, які знаходяться на рахунках в ПАТ «Ощадбанк» та належать пожертвувачу згідно депозитного договору № 10514702 від 24 жовтня 2014 року (205 000 грн) та депозитного договору № 7446902 від 16 грудня 2013 року (32 100 грн).

У пункті 1.2 договору пожертви сторони погодили, що обдаровувана зобов`язується використати зазначені вище грошові кошти з метою: ремонту приміщення церкви (перекриття даху, заміна вікон, ремонт та фарбування стін, встановлення котла і системи опалення приміщення) та благоустрою території церкви (викладення бруківки) за адресою: АДРЕСА_1 .

17 грудня 2014 року ОСОБА_3 відповідно до заяви на видачу готівки № 7446902 одержав грошові кошти в сумі 32 100 грн згідно договору № 7446902 від 16 грудня 2013 року. Вказані грошові кошти було ОСОБА_3 було передано обдарованому, що визнається позивачем.

Згідно пункту 1.3 договору пожертва передається пожертвувачем настоятелю обдаровуваної готівкою та/або шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок Обдаровуваної частинами, але не пізніше закінчення строку дії депозиту по договору № 10514702.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 про що видано свідоцтво від 02 січня 2015 року Серії НОМЕР_1 .

З заочного рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 25 квітня 2016 року у справі № 158/708/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Липненської сільської ради Ківерцівського району Волинської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Ківерцівського районного нотаріального округу Грудзевич Т. О., про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності в порядку спадкування вбачається, що від імені ОСОБА_3 було посвідчено заповіт на користь іншої особи, щодо якої відсутні будь-які відомості, окрім прізвища, імені та по-батькові. Дана особа не зверталась із заявою про прийняття спадщини за заповітом.

20 липня 2016 року ОСОБА_1 одержала свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене ПНКРНОВО Грудзевич Т. О. та зареєстроване в реєстрі за № 649, згідно якого успадкувала майно померлого ОСОБА_3 , а саме грошові кошти у сумі 11 691,91 грн, що знаходяться на рахунку № НОМЕР_2 в установі АТ «Ощадбанк».

Як вбачається з листа АТ «Ощадбанк»від 11 жовтня 2017 року № 51-09/233/2053/2017-02/6, 26.02.2016 року, згідно меморіального ордера № 77871151 на рахунок отримувача (Свято-Михайлівська громада) були перераховані грошові кошти в сумі 235 536, 93 грн з депозитних рахунків ОСОБА_3 . Підставою для здійснення цієї операції став нотаріально завірений договір пожертви від 25 листопада 2014 року, за умовами якого пожертвувач, клієнт банку ОСОБА_3 , безоплатно передав у власність обдарованій особі, а саме Свято-Михайлівській громаді грошові кошти в сумі 205 000 грн з належними відсотками, які належать ОСОБА_3 на підставі договору № 10514702 від 24 жовтня 2014 року, та грошові кошти в сумі 32 100 грн, які належать останньому на підставі договору № 7446902 від 16 грудня 2013 року.

Згідно меморіального ордеру № 77871151 26 лютого 2016 року на підставі письмової заяви від 25 січня 2016 року Свято-Михайлівській громаді було виплачено 235 536,93 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Статтею 729 ЦК України визначено, що пожертвою є дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, особам, встановленим частиною першою статті 720 цього Кодексу, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети.

Договір про пожертву є укладеним з моменту прийняття пожертви.

До договору про пожертву застосовуються положення про договір дарування, якщо інше не встановлено законом.

Право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 723 ЦК України договором дарування може бути встановлений обов`язок дарувальника передати дарунок обдарованому в майбутньому через певний строк (у певний термін) або у разі настання відкладальної обстаини.

У разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановлених договором дарування з обов`язком передати дарунок у майбутньому, обдарований має право вимагати від дарувальника передання дарунка або відшкодування його вартості.

Судами встановлено, що 25 листопада 2014 року ОСОБА_3 уклав договір пожертви із Свято-Михайлівською громадою, посвідчений ПНКРНОВО Грудзевич Т. О. та зареєстрований в реєстрі за реєстраційним номером 988.

Згідно пункту 1.3 вказаного договору пожертва передається пожертвувачем настоятелю обдаровуваної готівкою та/або шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок Обдаровуваної частинами, але не пізніше закінчення строку дії депозиту по договору № 10514702.

Пунктом 3.1 договору пожертви передбачено, що обдаровувана набуває права власності на пожертву з моменту її прийняття. Моментом прийняття пожертви, а саме: грошових коштів у сумі 32 100 грн з належними відсотками є їх отримання настоятелем обдаровуваної у Ківерцівському відділенні № 10002/059 ПАТ «Ощадбанк», грошових коштів у сумі 205 000 грн з належними відсотками є їх перерахування на рахунок обдаровуваної.

Строк дії депозитного договору № 10514702 встановлено до 29 жовтня 2015 року.

17 грудня 2014 року ОСОБА_3 відповідно до заяви на видачу готівки № 7446902 одержав грошові кошти в сумі 32 100 грн згідно договору № 7446902 від 16 грудня 2013 року та передав їх Свято-Михайлівській громаді, з чого випливає, що договір пожертви було укладено.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , про що видано свідоцтво від 02 січня 2015 року Серії НОМЕР_1 .

Частиною третьою статті 723 ЦК України передбачено, що, якщо до настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановленої договором дарування з обов`язком передати дарунок майбутньому, дарувальник або обдаровуваний помре, договір дарування припиняється.

Таким чином, враховуючи те, що за життя ОСОБА_3 грошові кошти згідно депозитного договору № 10514705 від 24 жовтня 2014 року у розмірі 205 000 грн з належними відсотками не було перераховано на рахунок обдаровуваного, тому договір пожертви від 25 листопада 2014 року в цій частині є припиненим з дня смерті ОСОБА_3 , тобто з ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавець), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Статтею 1228 ЦК України передбачено, що вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі).

Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним.

Під час розгляду справи АТ «Ощадбанк» не посилалось на наявність розпорядження банку ОСОБА_3 щодо права на вклад на випадок смерті. В якості підстави для перерахування грошових коштів на користь Свято-Михайлівської громади зазначено лише договір пожертви.

Право на вклад є майновим правом й в розумінні статті 190 ЦК України визнається неспоживною річчю.

У постанові Верховного Суду України від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12 сформульовано правову позицію, відповідно до якої майнове право визначено як «право очікування», обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Враховуючи те, що договір пожертви з ІНФОРМАЦІЯ_1 був припинений в частині отримання обдаровуваним грошових коштів у розмірі 205 000 грн з належними відсотками у зв`язку із смертю пожертвувача до настання строку, встановленого у вказаному договорі, його не можна вважати розпорядженням банку (фінансової установи) на випадок смерті в розумінні частини першої статті 1228 ЦК України, й банком не було доведено наявність іншого розпорядження, право на вклад ОСОБА_3 згідно договору від 24 жовтня 2014 року № 10514702 увійшло до складу спадщини.

Єдиним спадкоємцем ОСОБА_3 є позивач.

Отже, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували норми, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку із тим, що договір пожертви, укладений між ОСОБА_3 та Свято-Михайлівською громадою, був чинним та підлягав виконанню.

Разом із тим, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення позову у повному обсязі відсутні з огляду на таке.

Щодо позовної вимоги про визнання права власності на банківський вклад в порядку спадкування за законом.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У позовній заяві ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на банківський вклад за договором від 24 жовтня 2014 року № 10514702 в порядку спадкування за законом.

Судами встановлено, що 24 жовтня 2014 року ОСОБА_3 уклав договір № 10514702 на вклад «Депозитний» на ім`я фізичної особи з АТ «Ощадбанк», згідно умов якого вкладник вносить, а банк приймає на вкладний (депозитний) рахунок кошти в сумі 205 000 грн. строком на 12 місяців 5 днів з датою повернення депозиту 29 жовтня 2015 року.

26 лютого 2016 року згідно меморіального ордера № 77871151 на рахунок отримувача (Свято-Михайлівська громада) було перераховано грошові кошти в сумі 235 536,93 грн з депозитного рахунку ОСОБА_3 . Підставою для здійснення цієї операції став нотаріально завірений договір пожертви від 25 листопада 2014 року (а. с. 22).

Із вказаним позовом ОСОБА_1 звернулась у травні 2017 року.

Так, як вказувалось вище, право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним (стаття 1228 ЦК України), та є в розумінні частини другої статті 190 ЦК України неспоживною річчу.

Разом із тим, на момент пред`явлення позову про визнання права власності на банківський вклад в порядку спадкування за законом такий об`єкт вже не існував, оскільки грошові кошти з відповідного рахунку було перераховано Свято-Михайлівській громаді й, відповідно, визнати на нього право власності в порядку спадкування неможливо.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 205 000 грн з належними відсотками, що знаходились на депозитному рахунку за договором від 24 жовтня 2014 року № 10514702.

Судами встановлено, що 24 жовтня 2014 року ОСОБА_3 уклав договір № 10514702 на вклад «Депозитний» на ім`я фізичної особи з АТ «Ощадбанк», згідно умов якого вкладник вносить, а банк приймає на вкладний (депозитний) рахунок кошти в сумі 205 000 грн строком на 12 місяців 5 днів з датою повернення депозиту 29 жовтня 2015 року.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Положеннями статті 1061 ЦК України передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Згідно статті 608 ЦК України зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Статтею 1219 ЦК України визначено, що не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Смерть однієї зі сторін у зобов`язанні за загальним правилом не призводить до припинення зобов`язання. У такому разі відбувається перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла, до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 512 ЦК України самостійною підставою заміни кредитора кредитора в зобов`язанні є правонаступництво.

З наведеного випливає, що у зв`язку з тим, що зобов`язання за договором вкладу, укладеному між банком та вкладником, не пов`язане з особою вкладника, а тому не припинилися у зв`язку з його смертю, до спадкоємця вкладника переходить право на вклад у банку та відсотки нараховані на суму вкладу.

Наведене узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 201/5110/15-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 686/14764/16-ц.

Як вказувалось вище, право на вклад ОСОБА_3 згідно договору від 24 жовтня 2014 року № 10514702 увійшло до складу спадщини, а єдиним спадкоємцем останнього є ОСОБА_1 , тобто до позивача перейшло право на вклад у банку та проценти, нараховані на суму вкладу до дня фактичного повернення коштів.

Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Відповідно до пункту 3.2 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), грошові кошти на вкладні (депозитні) рахунки фізичних осіб можуть бути внесені готівкою, перераховані з іншого вкладного (депозитного) рахунку або поточного рахунку і повертаються банками готівкою або в безготівковій формі на зазначений у договорі рахунок вкладника для повернення коштів чи за заявою вкладника на інший його рахунок.

Згідно пункту 10.13 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (далі - Інструкція № 492) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), видаткові операції за вкладними (депозитними) рахунками фізичних осіб здійснюються за розпорядженням власника рахунку або за його дорученням на підставі довіреності, засвідченої нотаріально, а у випадках, визначених законодавством України, - іншими уповноваженими на це особами.

Згідно пункту 7.1 Інструкції № 492 видаткові операції за поточними рахунками фізичних осіб здійснюються за розпорядженням власника або за його дорученням на підставі довіреності (копії довіреності), засвідченої нотаріально, а у випадках, визначених законодавством України, - іншими уповноваженими на це особами.

Разом із тим, банк, на підставі лише нотаріально завіреного договору пожертви від 25 листопада 2014 року, який у зв`язку із смертю ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 був припинений в частині отримання обдаровуваним грошових коштів у розмірі 205 000 грн з належними відсотками, право власності на які до обдаровуваного не перейшло, 26 лютого 2016 року неправомірно перерахував грошові кошти у розмірі 235 536,93 грн з депозитного рахунку ОСОБА_3 на користь Свято-Михайлівської громади.

Згідно статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, банк безпідставно списав грошові кошти з рахунку ОСОБА_3 , оскільки після його смерті зобов`язання банку за вкладом перед спадкоємцями останнього не припинились, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення на її користь вкладу з належними відсотками є правомірними та підлягають задоволенню з підстав, передбачених статтею 1073 ЦК України.

Вирішуючи питання щодо розміру грошових коштів, які підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 , колегія суддів виходить із того, що згідно меморіального ордера № 77871151 від 26 лютого 2016 року банк перерахував Свято-Михайлівській громадігрошові кошти у розмірі 235 536,93 грн на підставі договору пожертви, а отже вказана сума є вкладом з належними відсотками, яку мала успадкувати ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи те, що судами достатньо та повно встановлено обставини справи, необхідні для ухвалення судового рішення по справі, однак при цьому було неправильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення банківського вкладу з належними відсотками та ухваленням нового в цій частині про задоволення позовних вимог.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подання позову у розмірі 2 754,8 грн, судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4 132 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 5 509,61 грн, а всього 12 396,41 грн. Разом із тим, оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню частково, тому з АТ «Ощадбанк» підлягає стягненню судовий збір на користь ОСОБА_1 у розмірі 9 225 грн.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року в частині позовних вимог про стягнення з акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» грошових коштів у розмірі 205 000 грн з належними відсотками, що знаходились на депозитному рахунку за договором від 24 жовтня 2014 року № 10514702, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 235 536,93 грн (двісті тридцять п`ять тисяч п`ятсот тридцять шість гривень дев`яносто три копійки), що знаходились на депозитному рахунку за договором від 24 жовтня 2014 року № 10514702.

В іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року залишити без змін.

Стягнути з акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 9 225 грн (дев`ять тисяч двісті двадцять п`ять гривень).

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович