ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 757/2801/20-ц
провадження № 61-10762св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»;
третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»;
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 січня2023 року у складі судді Новака Р. В. та постанову Київського апеляційного суду від 10 липня 2023 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Нежури В. А., Соколової В. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»
(далі - ТОВ ФК «Фінілон»), про захист прав споживачів, стягнення грошових коштів за договором депозиту.
Позовна заява мотивована тим, що 30 липня 2012 року між ОСОБА_1 та
АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір банківського вкладу № SAMDN80000727521794 «Стандарт» у розмірі 8 700 доларів США, з виплатою суми вкладу та суми процентів
у кінці терміну дії договору, процентна ставка за вкладом 9% річних, мінімальний строк вкладу 6 місяців.
Позивач зазначав, що неодноразово направляв до відповідача заяви про розірвання договору та повернення коштів. 20 грудня 2019 року ним було направлено чергову таку заяву, яка вручена відповідачу 28 грудня 2019 року. Станом на 14 січня 2020 року відповіді на вказану заяву ним не отримано.
За період з 30 липня 2012 року по 14 січня 2020 року сума нарахованих відсотків становить 5 845,31 доларів США. Також, у зв`язку із невиконанням належним чином зобов`язання з відповідача необхідно стягнути 3% річних та пеню відповідно до
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на його користь грошові кошти у сумі 14 545,31 доларів США та 88 897 грн 28 коп., з яких: 8 700 доларів США - сума за договором банківського вкладу; 5 845,31 доларів США - відсотки за договором вкладу; 70 150 грн 82 коп. - пеня; 18 746 грн 46 коп. -
3% річних.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 січня 2023 року позов
ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 кошти за договором банківського вкладу від 30 липня 2012 року № SAMDN80000727521794, а саме: суму неповернутого вкладу 8 700 доларів США 00 центів, несплачені проценти відповідно до умов договору - 1 568 доларів США 15 центів, 3 % річних за невиконання зобов`язання - 18 746 грн 58 коп.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем порушено взяті на себе зобов`язання за договором щодо повернення вкладнику грошових коштів, заяву позивача з проханням повернути депозитні кошти залишено без реагування, тому з банку підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 сума прийнятого від нього банківського вкладу. При цьому, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 надав згоду переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», а тому АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договором банківського вкладу.
ОСОБА_1 , звертаючись із заявою про повернення коштів до банку, фактично змінив умови зобов`язання щодо строку дії договору, порядок сплати процентів за депозитом, тому втратив право на отримання процентів відповідно до умов договору банківського вкладу з 11 серпня 2014 року, тобто з моменту спливу 2 банківських днів після отримання АТ КБ «ПриватБанк» заяви позивача про виплату вкладу. Суму процентів за ставкою 9 % річних слід розраховувати за період з 30 липня 2012 року по 30 липня 2014 року, що складає: 1 568,15 доларів США. За період з 30 липня 2014 року до 13 серпня 2014 року проценти - за процентною ставкою вкладу «на вимогу», оскільки мінімальний строк вкладу становить 6 місяців (пункт 7 договору банківського вкладу від 30 липня 2012 року), який з дня подання позивачем заяви про розірвання договорів банківського вкладу не сплив. Тому сума процентів, що підлягає стягненню за цей період складає 8 700 доларів США.
Оскільки договір банківського вкладу вважається розірваними з 13 серпня 2014 року, то лише з цієї дати у позивача виникає право на отримання 3% річних відповідно до положень статті 625 ЦК України за невиплату основних сум вкладів за договором, оскільки прострочення виконання зобов`язань почалось з дати розірвання договору. Початком нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат є 14 січня
2017 року, тобто за 3 роки до звернення до суду із вказаним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 у частині стягнення пені, суд вказав, що договір банківського вкладу вважаються розірваними з 11 серпня 2014 року - день отримання банком заяви позивача, плюс 2 банківські дні, відтак позивач втрачає право на отримання пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі трьох відсотків за кожен день прострочення.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції.
Постановою Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року апеляційні скарги акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 січня 2023 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками районного суду про те, що АТ «КБ «ПриватБанк», а не ТОВ «ФК «Фінілон», є належним відповідачем у справі, так як матеріали справи не містять згоди ОСОБА_1 , як кредитора, на заміну боржника АТ КБ «ПриватБанк» на ТОВ«ФК «Фінілон». Укладений між банком та ТОВ «ФК «Фінілон» договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року не створює правових наслідків для позивача.
Оскільки ОСОБА_1 реалізував своє право на повернення вкладів, суд першої інстанції зробив законний та обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» основної заборгованості. Вирішуючи спір у частині стягнення відсотків та пені, судом правильно застосовано норми матеріального і процесуального права й відповідну судову практику.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій скасувати, прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою
АТ КБ «ПриватБанк» з підстав передбачених пунктами 1, 4 частини другої
статті 389 ЦПК Україниу вищевказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки про наявність підстав для стягнення з банка на користь позивача грошових коштів за договорами вкладу, так як у спірних правовідносинах відбулося переведення боргу банка на третю особу. 17 листопада 2014 року між банком та ТОВ «ФК «Фінілон» було укладено договір про переведення боргу з подальшим укладенням 18 листопада 2014 року додаткової угоди до цього договору, внаслідок чого ТОВ «ФК «Фінілон» стало новим боржником у спірному зобов`язанні.
ОСОБА_1 не надав банку письмових заперечень щодо відповідного переведення боргу товариству, тому таке переведення боргу відбулося за його згодою (мовчазна згода). Оскільки банк не є боржником за договором банківського вкладу, тому відсутні правові підстави для стягнення відсотків за вказаним правочином.
Також у жовтні 2023 року на адресу Верховного Суду надійшло клопотання АТ КБ «ПриватБанк», у якому банк просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду як виключну правову проблему для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо надання оцінки правовому статусу договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
30 липня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір банківського вкладу № SAMDN80000727521794, відповідно до умов якого
ОСОБА_1 передав банку 8 700,00 доларів США, з процентною ставкою 9 % річних, строком на 366 днів до 30 липня 2013 року включно (а. с. 5).
Відповідно до пункту 6 укладеного договору у випадку закінчення строку вкладу, клієнт не заявив банку про відмову від продовження строку вкладу і банк не заперечує проти продовження вкладу на новий строк, вклад автоматично уважається продовженим ще на один рік, вказаний у пункті 1 цього договору. Строк вкладу продовжується неодноразово без явки клієнта до банку. При цьому обрахунок нового строку владу і нового мінімального строку вкладу починається з дня, наступного за датою закінчення попереднього строку.
Пунктом 7 вказаного договору визначено, що сторони мають право достроково розірвати цей договір згідно умов діючого законодавства, повідомивши про це іншу сторону за два банківські дні до дати розірвання договору. При поверненні вкладу за ініціативою клієнта до спливу мінімального строку вкладу (див. п.1 цього договору) з дати початку продовження строку вкладу, клієнту повертається сума вкладу та сплачуються проценти, нараховані по ставці вкладу "до вимоги" за фактичний строк користування вкладом. Сума надлишково виплачених процентів клієнт доручає банку утримати із суми вкладу. Сума нарахованих процентів за цілу кількість мінімальних строків вкладу, що сплинули з моменту укладення договору, виплачується в повному обсязі. При поверненні вкладу з ініціативи банку клієнту повертається сума вкладу і виплачуються проценти, нараховані відповідно до умов договору за фактичний строк користування вкладом.
З даних платіжного доручення № 2210551648 від 30 липня 2012 року установлено, що ОСОБА_1 внесено грошові кошти у сумі 8 700 доларів США на передбачений договором рахунок (а. с. 6).
31 липня 2014 року ОСОБА_1 направив ПАТ КБ «ПриватБанк» заяву з вимогою видачі коштів з депозитного вкладу № SAMDN80000727521794 від 30 липня 2012 року, яка була отримана банком, що підтверджується копією листа 11 серпня 2014 року №20.1.0.0.0/7-20140731/3687 (а. с. 7).
24 грудня 2019 року на адресу ПАТ КБ «ПриватБанк» позивачем направлено заяву
від 20 грудня 2019 року про розірвання депозитного договору та повернення коштів
(а .с. 8).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення прийняте з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Щодо договору про переведення боргу та належного відповідача у справі
Боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (стаття 520 ЦК України).
Законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. Вступаючи у договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).
Як випливає зі змісту статей 520 521 ЦК України при заміні боржника первісний боржник вибуває із зобов`язання і замінюється новим боржником.
Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу.
Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 липня 2023 року у справі
№ 175/4639/19 (провадження № 61-11582сво21).
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши, що кредитор - ОСОБА_1 згоди за заміну боржника з банку на ТОВ «ФК «Фінілон» не надавав, дійшов правомірного висновку що саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі, так як банк передав свої обов`язки боржника новому боржнику, не отримавши згоди вкладника.
Отже, є безпідставним посилання у касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» про те, що ТОВ «ФК «Фінілон», як новий боржник за договором, який є предметом спору у цій справі, повинен виконувати всі договірні зобов`язання.
Щодо стягнення вкладу та процентів за договором банківського вкладу
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
У статті 526 ЦК України зазначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом (частина перша статті 1074 ЦК України).
Зважаючи на вищевикладене та враховуючи, що відповідач є функціонуючим загальнонаціональним банком та закриття його відділення не може вплинути на обов`язок банку щодо виплати відсотків та вкладів клієнтам банку, слід дійти висновку про наявність правових підстав для стягнення з банку на користь позивача суми вкладів.
Відповідно до статті 1075 ЦК України, договір банківського рахунку розривається за заявою клієнта у будь-який час. Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.
Згідно з частинами першою, п`ятою-шостою статті 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.
Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.
Проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу. У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти.
Таким чином, повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на всій розсуд.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України
від 28 січня 2015 року у справі № 6-247цс14.
Разом з тим, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому належним виконанням зобов`язання з боку боржника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Відповідно до умов укладеного сторонами договору банківського вкладу передбачено нарахування процентів на суму вкладу по процентній ставці для вкладів даного найменування та строку, що діє в Банку до закінчення попереднього строку вкладу, без укладення додаткових угод за договором.
У пункті 7 договору банківського вкладу передбачено право сторін дострокового розірвання вказаних договорів з повідомленням сторони за 2 банківські дні до дати розірвання договору.
Судами вірно зазначено, що ОСОБА_1 звертався до банку із заявою про повернення банківських вкладу, яку відповідач отримав 11 серпня 2014 року, а тому
з 13 серпня 2014 року договір вважається розірваним.
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048цього Кодексу (частина перша статті 1050 ЦК України).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі
№ 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. Після розірвання договорів банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі
№ 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 лютого 2020 року у справі
№ 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) уже неодноразово вказувалося, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові
Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 23 лютого
2022 року у справі № 363/3965/15 (провадження № 61-11520св20).
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, правильно зазначили про те, що з моменту розірвання договору вкладу нарахування передбачених договором процентів припиняється. Починаючи із 13 серпня 2014року, права та інтереси ОСОБА_1 забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України.
Суди попередніх інстанцій вірно застосували частину другу статті 625 ЦК України до спірних правовідносин, указавши про наявність правових підстав для її застосування, зробивши вірні розрахунки відповідних сум.
Верховний Суд зазначає, що зроблені судами висновки по суті вирішення спору, у частині вирішення позовних вимог про стягнення суми вкладу, процентів, 3 % річних та інфляційних втрат узгоджуються з правовими висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеними у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Такі висновки ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами у цих частинах всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Банк не спростував ані факту укладення депозитних договорів з позивачем, ані факту неповернення грошових коштів на вимогу вкладника. Також у касаційній скарзі
не наведено доводів на спростування по суті висновків суду попередніх інстанції про стягнення відповідних сум.
Щодо клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
У жовтні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що справа містить виключну правову проблему, а тому передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня2018 року у справі № 757/172/16-ц, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
У справі, яка переглядається, заявник належним чином не мотивував наявність виключної правової проблеми.
Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 липня 2023 року в справі № 175/4639/19 (провадження № 61-11582сво21) уже викладала висновки в аналогічних справах щодо нікчемності договору про переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року, який укладений між АТ КБ «ПриватБанк» і ТОВ «ФК «Фінілон».
За наведених обставин Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені у клопотанні аргументи
не свідчать про наявність виключної правової проблеми і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат
не проводиться.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Д. Д. Луспеник