Постанова

Іменем України

07 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 757/28450/21-ц

провадження № 61-7704св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 листопада 2022 року в складі судді Ільєвої Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2023 року в складі колегії суддів: Гуля В. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С. і за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») та просив: розірвати договір банківського вкладу «Стандарт» від 20 липня 2012 року № SAMDN25000727323788, укладений на строк 12 місяців між ним та АТ КБ «ПриватБанк»; стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь суму заборгованості в розмірі 16 361, 04 долар США.

На обґрунтування вимог зазначав, що 20 липня 2012 року уклав з АТ КБ «ПриватБанк» договір банківського вкладу № SAMDN25000727323788 «Стандарт» на строк 12 місяців, за умовами якого вніс на депозитний рахунок 9 470,00 доларів США до 20 липня 2013 року включно під 10 % річних.

Станом на дату подання позову сума вкладу за договором № SAMDN25000727323788 не змінювалась, він не вносив додаткові кошти на депозитний рахунок.

25 листопада 2016 року він надіслав до АТ КБ «ПриватБанк» засобами поштового зв`язку заяву про розірвання договору № SAMDN25000727323788 та повернення депозитних коштів, однак вказана вимогу банк не виконав.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень

РішеннямПечерського районного суду м. Києва від 14 листопада 2022 року позов задоволено частково.

Розірвано договір банківського вкладу «Стандарт» від 20 липня 2012 року № SAMDN25000727323788, укладений між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк».

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором «Стандарт» від 20 липня 2012 року № SAMDN25000727323788 в розмірі 16 361, 04 долар США, що складається з суми депозитних коштів у розмірі 9 470, 00 доларів США та суми відсотків у розмірі 6 891, 04 долар США.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму пені за договором «Стандарт» від 20 липня 2012 року № SAMDN25000727323788 в розмірі 252 005, 33 грн.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави 8 503, 33 грн судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з доведеності факту укладення між сторонами договору банківського вкладу, оскільки позивачем підтверджено внесення грошових сум на вкладний (депозитний) рахунок.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо повернення позивачу банківського вкладу та відсотків, наявні підстави для стягнення з відповідача пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», розмір якої становить 2 759 458,10 грн.

Враховуючи, що розмір нарахованої позивачем неустойки значно перевищує розмір збитків, її розмір підлягає зменшенню на підставі частини третьої статті 551 ЦК України.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 березня 2023 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 листопада 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором «Стандарт» від 20 липня 2012 року № SAMDN25000727323788 у розмірі 9 470, 00 доларів США, суми депозитних коштів та процентів в розмірі 1 328, 50 доларів США.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави 8 657, 92 грн судового збору.

В решті позовних вимог відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що 29 листопада 2016 року позивач подав заяву про повернення коштів та розірвання договору банківського вкладу, тому згідно пункту 7 він вважається розірваним з 02 грудня 2016 року.

Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються, тому відсутні підстави для нарахування процентів за договором банківського вкладу з 02 грудня 2016 року.

З моменту розірвання договору банківського вкладу за заявою клієнта на спірні правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 цього Закону не нараховується.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг

У травні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 листопада 2022 року і постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2023 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування касаційної скарги зазначало про застосування судом апеляційної інстанції норм прав без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц, від 10 березня 2021 року в справі № 607/11746/17, від 06 жовтня 2021 року в справі № 263/11275/18, від 27 квітня 2022 року в справі № 321/1260/19, від 01 червня 2022 року в справі № 904/1721/20, від 28 вересня 2022 року в справі № 530/1995/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вказувало, що апеляційний суд не надав належну оцінку доказам, наявним у справі, які свідчать про відсутність зобов`язання банку перед позивачем та неналежність відповідача у справі у зв`язку з переведенням боргу на ТОВ «ФК «Фінілон».

Розміщення банком повідомлення від 15 лютого 2015 року на офіційному сайті про подання (надсилання) письмових заперечень (висловлення незгоди) щодо переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон» було правомірною дією банку. У зв'язку з неотриманням заперечень відбулося переведення боргу на підставі договору від 17 листопада 2014 року.

У червні 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2023 року та залишити в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 листопада 2022 року.

На обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування судом апеляційної інстанції норм прав без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2021 року в справі № 320/5115/17, від 11 листопада 2021 року в справі № 183/3248/16, від 17 листопада 2021 року в справі № 757/19/19-ц, від 23 листопада 2021 року в справі № 334/2750/20, від 01 грудня 2021 року в справі № 757/13186/19-ц, від 01 грудня 2021 року в справі № 757/18534/19, від 08 грудня 2021 року в справі № 644/2177/19, від 09 грудня 2021 року в справі № 201/7316/16, від 28 листопада 2022 року в справі № 202/5076/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Безпідставними є висновки про автоматичне розірвання договору банківського вкладу у зв'язку з направленням позивачем відповідної заяви на адресу банку. Така позиція суду позбавляє його можливості захистити свої права та стягнути пеню на підставі Закону України «Про захист прав споживачів».

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» та витребувано її матеріали з Печерського районного суду м. Києва.

Ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1

28 вересня 2023 року справа № 757/28450/21-ц надійшла до Верховного Суду.

Оскільки рішення Печреського районного суду м. Києва від 14 листопада 2022 року скасоване постановою Київського апеляційного суду від 23 березня 2023 року, воно в касаційному порядку не переглядається.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 20 липня 2012 року ОСОБА_1 уклав з АТ КБ «Приватбанк» о договір банківського вкладу № SAMDN25000727323788 «Стандарт» на строк 12 місяців, за умовами якого позивач вніс грошові кошти в загальній сумі 9 470,00 грн до 20 липня 2013 року включно під 10 % річних.

Пунктом 7 вказаного договору передбачено, що сторони мають право достроково розірвати договір, повідомивши про це іншу сторони за два банківських дні до дати розірвання договору.

29 листопада 2016 року позивач звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про розірвання договору, видачу вкладу та відсотків, яку банк отримав, однак залишив без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Частиною першою статті 1075 ЦК України передбачено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).

Встановлено, що 29 листопада 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» отримало заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , у якій вона просила розірвати договір № SAMDN25000727323788 від 20 липня 2012 року та повернути йому суму вкладу і нараховані відсотки.

Відповідно до пункту 7 договору банківського вкладу з02 грудня 2016 року між сторонами припинилися договірні правовідносини за вказаним договором.

З урахуванням наведеного, правильними є висновки апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про розірвання договору банківського вкладу.

Відповідно до статей 526 530 598 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, встановивши факт укладення між сторонами договору банківського вкладу, внесення позивачем грошових коштів у заявленому розмірі, врахувавши невиконання банком покладених на нього зобов`язань з повернення коштів на вимогу вкладника, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми вкладу та відсотків за користування вкладом в межах дії договору.

Відповідно до частини другої статті 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

У статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Отже, Законом України «Про захист прав споживачів» врегульовані договірні відносини за участі споживача.

Частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством.

Якщо вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) викладено правову позицію про те, що пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача, однак якщо між сторонами припинено правовідносини з договорів банківського вкладу, то з часу такого припинення частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини.

Оскільки з02 грудня 2016 року між сторонами припинилися договірні правовідносини за договором банківського вкладу, на спірні правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 цього Закону не нараховується.

Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених в касаційних скаргах постановах.

Доводи касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що банк є неналежним відповідачем у справі, оскільки уклав з ТОВ «ФК «Фінілон» договір про переведення боргу, відповідно до якого останнє стало боржником за спірним договором банківського вкладу, відхиляються Верховним Судом з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 520 ЦК України передбачає, що у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, особа, третя особа, яка має намір стати боржником. Звідси, боржником або особою, яка висловила намір стати боржником, кредитору може бути запропоновано здійснення заміни боржника, або сам кредитор запропонував здійснити заміну боржника.

У будь-якому випадку для здійснення такої заміни має бути наявна тристороння згода: а) боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений; б) третя особа виявила згоду на те, щоб набути обов`язків боржника; в) кредитор надав згоду на заміну боржника. Відсутність згоди хоча б однієї із сторін не дає підстав для заміни боржника.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Статтею 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Крім того, згідно зі статтею 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

Статтею 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на те, що оспорюваний договір укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 у письмовій формі, містить умову про їх двостороннє волевиявлення, передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до правовідносин сторін у цій справі.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 22 вересня 2021 року у справі № 757/64382/17 (провадження № 61-9229св21); від 10 листопада 2021 року у справі № 757/50904/17-ц (провадження № 61- 9151св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 757/18534/19 (провадження № 61-13157св20).

Інші доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2023 року залишити без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко