ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2025 року

м. Київ

справа № 757/30813/20-ц

провадження № 61-1705св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОПКАРГО»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності» (УКРПАТЕНТ),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дейнегіна Сергія Миколайовича на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 серпня 2022 року, ухвалене у складі судді Ільєвої Т. Г., та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поліщук Н. В., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У липні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОПКАРГО» (далі - ТОВ «ТОПКАРГО») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (УКРПАТЕНТ) (далі - УКРПАТЕНТ) про визнання недійсним свідоцтва на знак для товарів і послуг, зобов`язання вчинити дії та визнання права інтелектуальної власності.

Позовну заяву ТОВ «ТОПКАРГО» мотивувало тим, що позначення «TOPCARGO», «ТОПКАРГО» використовується ним з початку 2016 року, зокрема в мережі Інтернет, соціальних мережах, публікаціях у засобах масової інформації, при здійсненні різноманітних освітніх та інших заходів, у комерційному найменуванні товариства, що займається діяльністю у сфері транспорту, зокрема, організації перевезень різними видами транспорту, групових та індивідуальних відправлень вантажів, видачі й одержанні транспортної документації та накладних, у сфері надання митних брокерських та агентських послуг, посередницьких послуг з фрахту вантажних місць, вантажно-розвантажувальних робіт, у сфері оптової та роздрібної торгівлі господарськими та іншими товарами, в тому числі через мережу Інтернет, а також іншими видами діяльності, на виконання статутної діяльності при укладенні договорів, у складі доменного імені. Позивач є власником комбінованого знака за заявкою від 02 червня 2017 року № m201712174, про що 12 лютого 2018 року видано свідоцтво № 237958 . Указує, що ці обставини свідчать про використання ним позначення «TOPCARGO», «ТОПКАРГО» набагато раніше, ніж ОСОБА_1 подав заявку № m201808798 від 12 квітня 2018 року та йому видано свідоцтво України на знаки для товарів і послуг № 275869 .

Позивач уважав, що знак для товарів і послуг «TOPCARGO» за свідоцтвом України № 275869 станом на дату подання заявки був таким, що може ввести в оману щодо особи, яка надає відповідні послуги, тобто позивача. Крім того, вважав, що вказана торговельна марка за свідоцтвом України на знаки для товарів і послуги № 275869 порушує його право інтелектуальної власності на комерційне найменування.

Уточнивши позовні вимоги та замінивши відповідача - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на належного відповідача - УКРПАТЕНТ, позивач ТОВ «ТОПКАРГО» просило суд:

- визнати недійсним повністю свідоцтво України на знак для товарів і послуг від 12 квітня 2018 року № 275869 щодо всіх товарів і послуг Міжнародної класифікації товарів та послуг для реєстрації знаків (далі - МКТП), для яких він був зареєстрований;

- зобов`язати УКРПАТЕНТ внести відомості до державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг про визнання недійсним свідоцтва України на знак для товарів і послуг від 12 квітня 2018 року № 275869 для всіх класів МКТП та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені «Промислова власність»;

- визнати за ТОВ «ТОПКАРГО» право інтелектуальної власності на фірмове (комерційне) найменування англійською мовою «TOPCARGO» та українською і російською «ТОПКАРГО».

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18 серпня 2022 року позов ТОВ «ТОПКАРГО» до ОСОБА_1 , УКРПАТЕНТ про визнання недійсним свідоцтва України на знаки для товарів і послуг та зобов`язання вчинити дії, визнання права задоволено.

Визнано недійсним повністю свідоцтво України на знак для товарів і послуг від 25 травня 2020 року № 275869 щодо усіх товарів та послуг, стосовно яких цей знак зареєстровано.

Зобов`язано УКРПАТЕНТ внести відомості до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг про визнання недійсним повністю свідоцтва України № 275869 від 25 травня 2020 року та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені «Промислова власність».

Визнано за ТОВ «ТОПКАРГО» право інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування - «TOPCARGO», «ТОПКАРГО».

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ТОПКАРГО» понесені під час розгляду справи судові витрати у розмірі 4 204,00 грн, які складаються із суми сплаченого судового збору пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ТОПКАРГО» понесені у зв`язку з розглядом справи судові витрати у розмірі 75 000,00 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 серпня 2022 року - без змін.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що реєстрація спірного знака для товарів і послуг за свідоцтвом України № 275869 була здійснена з порушенням прав позивача, тому згідно зі статтею 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» свідоцтво України на знаки для товарів і послуг № 275869 для 39 класу МКТП за заявкою від 12 квітня 2018 року № 201808798, яке було видане на ім`я ОСОБА_1 , підлягає визнанню недійсним.

При цьому суд першої інстанції врахував, що відповідачі не надали іншого експертного висновку та не заявили клопотання про призначення експертизи судом для вирішення питань схожості знаків та можливості введення споживачів в оману внаслідок їх використання щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, в той час як такі питання потребують спеціальних знань.

Відхиляючи посилання відповідачів на висновок про відповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи за заявкою № m201808798, наданий під час прийняття рішення щодо реєстрації знака за свідоцтвом України № 275869 , суд першої інстанції виходив із того, що: по-перше, наслідки такого висновку є предметом судового оскарження у цій справі; по-друге, отримання відповідного висновку є обов`язковою передумовою для реєстрації будь-якого знака для товарів і послуг, і стаття 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» передбачає можливість визнання свідоцтва недійсним, не пов`язуючи таке право або його відсутність з дотриманням відповідних процедур під час реєстрації оспорюваного знака, а пов`язуючи таку можливість лише з невідповідністю зареєстрованого знака умовам надання правової охорони або з порушенням прав інших осіб.

Задовольняючи вимоги про зобов`язання Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (УКРПАТЕНТ) внести відомості до державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів та послуг, суд вказав, що станом на дату ухвалення цього рішення саме до компетенції Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» відноситься ведення Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, і виключно воно може внести до реєстру відомості щодо визнання недійсними відповідних свідоцтв та опублікувати відомості про це у офіційному бюлетені «Промислова власність».

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання права інтелектуальної власності на комерційне найменування, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що позивач є таким, що отримав право інтелектуальної власності та виключні майнові права на комерційне (фірмове) найменування «TOPCARGO», «ТОПКАРГО», передбачені частиною першою статті 490 ЦК України, зокрема виключне право використовувати комерційне (фірмове) найменування «TOPCARGO», «ТОПКАРГО» як знак/частину знака для товарів і послуг, з 11 лютого 2016 року.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, врахував, що УКРПАТЕНТ, відповідно до покладених на нього повноважень, не відслідковує порушення прав власників знаків для товарів і послуг, уважав, що з ОСОБА_1 підлягають стягненню на користь позивача судові витрати, понесені ним під час розгляду справи.

При цьому вказав, що позивач довів обґрунтованість витрат на правову допомогу та витрат, пов`язаних з проведення експертизи.

Спростовуючи доводи апеляційної скарги щодо неналежності поданих позивачем доказів, а саме їх неналежного оформлення та штучного створення, суд апеляційної інстанції послався на положення частини п`ятої статті 95, статті 100 ЦПК України та вказав, що відповідність доданих до позовної заяви копій документів їх оригіналу засвідчена представником позивача, позивач додав до позовної заяви електронні докази в паперових копіях, оригінали електронних доказів знаходяться у позивача, про що останнім зазначено у позовній заяві. Відповідач під час розгляду справи не заявляв клопотання про витребування для огляду оригіналів наданих позивачем електронних доказів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дейнегін С. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2024 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції, іншим учасникам направлено її копії.

У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 910/2503/18, від 06 лютого 2020 року у справі № 910/13822/16, від 26 вересня 2019 року у справі № 910/11158/17, від 23 квітня 2019 року у справі № 910/13119/17, від 23 квітня 2019 року у справі № 910/11159/17.

Судами не досліджено та не спростовано жодного доводу відповідачів, лише прийнято доводи позивача.

Оскаржувані судові рішення ухвалено на підставі доказів, які не відповідають вимогам частини четвертої статті 95 ЦПК України. Крім того, надані письмові докази є неналежними з тих підстав, що вони штучно створені позивачем з метою доказування у справі та не можуть бути перевірені відповідачами та судом. Позивач маніпулює фактами та вводить суд в оману щодо обставин справи.

Заявник указує, що знаки частково є схожими, але не настільки, щоб вводити в оману щодо особи, яка надає послугу.

За результатами кваліфікаційної експертизи заявки № m201808798 закладом експертизи 03 лютого 2020 року винесено Висновок про відповідність знака умовам надання правової охорони щодо усього переліку товарів і послуг, яка проведена УКРПАТЕНТ та має статус науково-технічної експертизи. Цей висновок у суді не досліджений і не спростований.

Вказує, що УКРПАТЕНТ підтвердив дотримання ним порядку здійснення захисту знака для товарів та послуг, а також дотримання прав позивача під час реєстрації знака для товарів та послуг за його заявкою. Отже, реєстрація знака для товарів, робіт та послуг відбувалось при суворому дотриманні вимог чинного законодавства. Під час проведення кваліфікаційної експертизи заявки заявлене позначення перевірялося на відповідність умовам надання правової охорони, визначеним Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

Висновки експертизи, наданої позивачем, є протилежними висновкам спеціалізованої експертизи уповноваженого державного органу на виконання вказаного виду експертиз. Доводи УКРПАТЕНТ, якими керувався орган при прийнятті рішення про видачу спірного свідоцтва, суд не оцінив, оскільки не прийняв до уваги висновок експертизи УКРПАТЕНТ, з причини, що це рішення УКРПАТЕНТу оскаржується.

Усі звинувачення позивача не відповідають законодавству і дійсним обставинам справи та базуються виключно на припущеннях, суб`єктивних думках та оціночних судженнях, не підтверджені жодними фактичними обставинами справи.

Заявник уважає необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, суму судових витрат, оскільки позивач не довів розмір витрат на правову допомогу, понесених під час розгляду справи в суді першої інстанції. Договори, акти та інші документи, додані позивачем як докази у справі, викликають сумнів у їх достовірності, оскільки завірені неналежним чином, а також мають логічні протиріччя у своєму змісті.

Також є необґрунтованим розподіл судових витрат між відповідачами. У рішенні жодним чином не обґрунтовано покладення усіх судових витрат лише на одного відповідача ОСОБА_1 .

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У квітні 2024 року представник ТОВ «ТОПКАРГО» - адвокат Білоцька Т. І. подала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року - без змін, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

У лютому 2024 року Державна організація «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» (далі - УКРНОІВІ), після отримання копії ухвали Верховного Суду, в якій роз`яснено право учасника справи подати відзив на касаційну скаргу, подала до Верховного Суду пояснення, у яких підтримала касаційну скаргу ОСОБА_1 , просила її задовільнити, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Однак такі пояснення про приєднання до касаційної скарги не відповідають положенням частини третьої статті 397 ЦПК України, тому залишаються без розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ТОВ «ТОПКАРГО» внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань осіб 01 лютого 2016 року.

ТОВ «ТОПКАРГО» є власником комбінованого знака для товарів і послуг «TOPCARGO» за свідоцтвом на знак для товарів і послуг від 12 лютого 2018 року № 237958 , частиною якого є комерційне найменування, та який зареєстрований стосовно 35 та 39 класів МКТП.

Позивач з 2016 року і до сьогодні використовує позначення «TOPCARGO», «ТОПКАРГО» у своїй діяльності при здійсненні діловодства, листування, укладення договорів та інших правочинів, у мережі Інтернет, соціальних мережах, при рекламуванні, проведенні публічних заходів (збори, форуми, круглі столи тощо), а також у найменуванні доменного імені та комерційному найменуванні товариства, що підтверджено наданими позивачем письмовими та електронними доказами у паперових копіях, зокрема: відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стосовно ТОВ «ТОПКАРГО», свідоцтвом № 237958 та бібліографічними даними свідоцтва на знак для товарів і послуг № 237958 , відомостями про доменне ім`я «topcargo.ua», експертним висновком від 02 червня 2020 року № 122/2020-ЕВ, складеним за результатами проведення фіксації і дослідження змісту вебсторінок у мережі Інтернет, через які позивач здійснює свою діяльність, паперовими копіями вебсторінок у соціальних мережах ТОВ «ТОПКАРГО».

03 лютого 2020 року УКРПАТЕНТ, на виконання вимог статті 10 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», склало Висновок про відповідність позначення умовам надання правової охорони за результатом кваліфікаційної експертизи за заявкою № m201808798 від 12 квітня 2018 року, який затверджено Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.

На ім`я ОСОБА_1 25 травня 2020 року видано свідоцтво України № 275869 на знак для товарів і послуг «TOPCARGO» щодо послуг 39 класу МКТП.

Згідно з висновком експерта № 59-05/21, складеним 07 травня 2021 року судовим експертом Соповою К. А. за заявою представника ТОВ «ТОПКАРГО» - Адвокатського об`єднання «Берілстоун», перед експертом поставлені такі питання:

1. Чи є знак для товарів і послуг за свідоцтвом України № 275869 тотожним або схожим настільки, що його можна сплутати зі знаком для товарів і послуг № 237958 ? 2. Чи є знак для товарів і послуг за свідоцтвом України № 275869 тотожним або схожим настільки, що його можна сплутати з комерційним (фірмовим) найменуванням «ТОПКАРГО» («TOPCARGO»), яке використовує Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОПКАРГО»?

3. Чи є знак для товарів і послуг за свідоцтвом України № 275869 таким, що може ввести в оману щодо особи, яка надає послуги 39 класу МКТП, а саме Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОПКАРГО»?

За результатами проведеної експертизи встановлено:

- знак «TOPCARGO» за свідоцтвом України № 275869 є схожим зі знаком за свідоцтвом України № 237958 настільки, що їх можна сплутати; знак «TOPCARGO» за свідоцтвом України № 275869 є схожим настільки, що його можна сплутати з комерційним (фірмовим) найменуванням «ТОПКАРГО» («TOPCARGO»), яке використовувало ТОВ «ТОПКАРГО» до дати подання заявки на знак для товарів і послуг за свідоцтвом України № 275869 щодо послуг 39 класу МКТП, а саме: перевезення; пакування і зберігання товарів; автобусне перевезення; автомобільне перевезення; баржеве перевезення; брокерські послуги з фрахтування; буксирування; вантажні перевезення (перевезення товарів суднами); доставляння товарів; доставляння товарів поштою на замовлення; завантажувально-розвантажувальні роботи; залізничне перевезення; захищене перевезення цінностей; зберігання на складах; зберігання; збирання вторинної сировини (перевезення); інформування про рух транспорту; інформування щодо зберігання; інформування щодо перевезення; ліхтерні послуги; логістика транспортна; морське перевезення; обгортання товарів; орендування складів; перевезення броньованими автомобілями; перевезення вантажними автомобілями; перевезення гужовим транспортом; перевезення човнами; перенесення вантажу; повітряне перевезення; попереднє замовляння транспортних засобів; поромне перевезення; посередницькі послуги у перевезенні; прокат контейнерів для зберігання; річкове перевезення; розвантажування вантажів; транспортне експедирування;

- знак для товарів і послуг «TOPCARGO» за свідоцтвом України № 275869 є таким, що може ввести в оману щодо особи, яка надає послуги, а саме щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОПКАРГО».

У висновку експерта зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

ТОВ «ТОПКАРГО» разом із позовною заявою подало докази витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, на суму 75 000,00 грн, а саме: договір про надання правничої допомоги № 22LE-VB/16-04-2020, укладений 16 квітня 2020 року між Адвокатським об`єднанням «Берілстоун» та ТОВ «ТОПКАРГО», рахунок від 16 квітня 2020 року № 22LE-VB/16-04-2020, платіжне доручення від 30 квітня 2020 року № 1132, платіжне дорученням від 20 травня 2020 року № 1137, рахунок на оплату Дочірнього підприємства «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» від 28 квітня 2020 року № 1-1661, платіжне доручення від 01 червня 2020 року № 330, платіжне доручення від 05 червня 2020 року №144.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суди першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Дейнегіна С. М. підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції частково не відповідають.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва на знак для товарів і послуг та про зобов`язання внести відомості до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг

Відносини, які виникають у зв`язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг (далі - знак, торговельна марка) в Україні регулюються Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», а також нормами ЦК України.

Відповідно до статті 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі статтею 420 ЦК України до об`єктів права інтелектуальної власності належать, зокрема, торговельні марки (знаки для товарів і послуг).

Відповідно до статті 492 ЦК України торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Згідно зі статтею 493 ЦК України суб`єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам.

Відповідно до частин першої, другої статті 494 ЦК України набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом. Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з вимогами статті 495 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є: 1) право на використання торговельної марки; 2) виключне право дозволяти використання торговельної марки; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (у редакції на час виникнення спору) правова охорона надається знаку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі, та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені цим Законом. Об`єктом знака може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень. Право власності на знак засвідчується свідоцтвом. Обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру, і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення знака та переліком товарів і послуг.

Відповідно до абзацу п`ятого частини другої, абзацу другого частини третьої статті 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не можуть одержати правову охорону позначення, які є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо особи, яка виробляє товар або надає послугу. Не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати зі знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім`я іншої особи для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг.

Згідно з частинами другою, п`ятою статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» свідоцтво надає його власнику право використовувати знак та інші права, визначені цим Законом.

Свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом:

- позначення, тотожне із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг;

- позначення, тотожне із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання це позначення і торговельну марку можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою;

- позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою;

- позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою.

Згідно з пунктом 3 статті 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (у редакції на час реєстрації торгового знаку за відповідачем) не можуть бути зареєстровані як торговельні марки позначення, які на дату подання заявки або якщо заявлено пріоритет, то на дату пріоритету є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати, зокрема, асоціювати з: торговельними марками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім`я іншої особи для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг; торговельними марками інших осіб, якщо такі торговельні марки охороняються без реєстрації на території України на підставі міжнародних договорів України, зокрема торговельними марками, визнаними добре відомими відповідно до статті 6 bis Паризької конвенції щодо таких самих або споріднених з ними товарів і послуг; торговельними марками інших осіб, якщо такі торговельні марки охороняються без реєстрації на території України на підставі міжнародних договорів України, зокрема торговельними марками, визнаними добре відомими відповідно до статті 6 bis Паризької конвенції щодо неспоріднених товарів і послуг, якщо використання торговельної марки іншою особою щодо таких неспоріднених товарів і послуг свідчитиме про зв`язок між ними і власником добре відомої торговельної марки та може завдати шкоди інтересам такого власника; комерційними найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання до НОІВ заявки щодо таких же або споріднених з ними товарів і послуг; знаками відповідності (сертифікаційними знаками), зареєстрованими у встановленому порядку; торговельними марками, що використовуються іншою особою в іноземній державі, якщо заявка подана від свого імені агентом чи представником такої особи в розумінні статті 6 septies Паризької конвенції без дозволу такої особи і відсутні докази, що обґрунтовують таке подання, за наявності заперечення такої особи.

Пунктом 4.3.1.9 Правил складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, затверджених наказом Держпатенту України від 28 липня 1995 року № 116 (далі - Правила), у редакції, чинній на час складання висновку УКРПАТЕНТ, визначено, що до позначень, що є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу, відносяться позначення, які породжують у свідомості споживача асоціації, пов`язані з певною якістю, географічним походженням товарів або послуг або з певним виробником, які насправді не відповідають дійсності. Позначення може бути визнане оманливим або таким, що здатне вводити в оману, коли є очевидним, що воно в процесі використання як знака не виключає небезпеку введення в оману споживача.

Частиною першою статті 10 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» визначено, що експертиза заявки має статус науково-технічної експертизи, складається з формальної експертизи та кваліфікаційної експертизи (експертизи по суті) і проводиться закладом експертизи відповідно до цього Закону та правил, встановлених на його основі центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності.

Пунктом 4.3.2 Правил в обов`язки експерта входить перевірка позначення щодо наявності підстав для відмови в наданні правової охорони відповідно до пунктів 3, 4 статті 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

Підпунктом «а» пункту 4.3.2.1 Правил визначено, що згідно з пунктом 3 статті 6 Закону не реєструються як знак позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати зі знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім`я іншої особи щодо однорідних товарів і/або послуг.

Згідно з пунктом 4.3.2.4 Правил в обов`язки експерта входить проведення пошуку тотожних або схожих позначень. Позначення вважається тотожним з іншим позначенням, якщо воно збігається з ним у всіх елементах. Позначення вважається схожим настільки, що його можна сплутати з іншим позначенням, якщо воно асоціюється з ним в цілому, незважаючи на окрему різницю елементів. При перевірці позначень на тотожність і схожість необхідно: провести пошук тотожних або схожих позначень; визначити ступінь схожості заявленого позначення та виявлених при проведенні пошуку позначень; визначити однорідність товарів і/або послуг, для яких заявлено знак, в порівнянні з товарами і/або послугами, для яких зареєстровані або заявлені тотожні або схожі знаки, виявлені під час пошуку. Серед позначень, зазначених в пунктах 4.3.2.1 а), б), в), 4.3.2.2. а) Правил, пошук здійснюється щодо тих позначень, які мають більш ранній пріоритет.

Виходячи з аналізу наведених норма права та у контексті предмету цього спору, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно виснував, що право щодо заборони використання будь-яких позначень виникає у позивача - власника знака для товарів та послуг у разі доведеності його тотожності або схожості із зареєстрованою торговельною маркою до тієї міри, що внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою позивача.

Отже, вирішальним для вирішення спору є питання: чи схоже позначення, що використовується ОСОБА_1 , із знаком для товарів та послуг, власником якого є ТОВ «ТОПКАРГО», настільки, що внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою, з урахуванням його графічного та фонетичного сприйняття споживачем відповідної продукції, яку виробляють сторони з використанням своєї торговельної марки.

Відповідно до частин першої та другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Стаття 80 ЦПК України визначає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи докази, які надані учасниками справи та містяться у матеріалах справи, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, звернув увагу, що згідно з висновком експерта № 59-05/21, складеним 07 травня 2021 року за результатами проведення дослідження у сфері інтелектуальної власності, який виготовлений судовим експертом Соповою К. А. (том 2 а. с. 156 - 198), встановлено:

1. Знак «TOPCARGO» за свідоцтвом України № 275869 є схожим зі знаком за свідоцтвом України № 237958 настільки, що їх можна сплутати; знак «TOPCARGO» за свідоцтвом України № 275869 є схожим настільки, що його можна сплутати з комерційним (фірмовим) найменуванням «ТОПКАРГО» («TOPCARGO»), яке використовувало ТОВ «ТОПКАРГО» до дати подання заявки на знак для товарів і послуг за свідоцтвом України № 275869 щодо послуг 39 класу МКТП, а саме: перевезення; пакування і зберігання товарів; автобусне перевезення; автомобільне перевезення; баржеве перевезення; брокерські послуги з фрахтування; буксирування; вантажні перевезення (перевезення товарів суднами); доставляння товарів; доставляння товарів поштою на замовлення; завантажувально-розвантажувальні роботи; залізничне перевезення; захищене перевезення цінностей; зберігання на складах; зберігання; збирання вторинної сировини (перевезення); інформування про рух транспорту; інформування щодо зберігання; інформування щодо перевезення; ліхтерні послуги; логістика транспортна; морське перевезення; обгортання товарів; орендування складів; перевезення броньованими автомобілями; перевезення вантажними автомобілями; перевезення гужовим транспортом; перевезення човнами; перенесення вантажу; повітряне перевезення; попереднє замовляння транспортних засобів; поромне перевезення; посередницькі послуги у перевезенні; прокат контейнерів для зберігання; річкове перевезення; розвантажування вантажів; транспортне експедирування.

2. Знак для товарів і послуг «TOPCARGO» за свідоцтвом України № 275869 є таким, що може ввести в оману щодо особи, яка надає послуги, а саме щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОПКАРГО».

Відповідно до пункту 4.3.1.9 Правил до позначень, що є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу, відносяться позначення, які породжують у свідомості споживача асоціації, пов`язані з певною якістю, географічним походженням товарів або послуг або з певним виробником, які насправді не відповідають дійсності. Позначення може бути визнане оманливим або таким, що здатне вводити в оману, коли є очевидним, що воно в процесі використання як знака не виключає небезпеку введення в оману споживача.

Водночас згідно зі статтею 19 Закону свідоцтво може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі: а) невідповідності зареєстрованого знака умовам надання правової охорони; б) наявності у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці; в) видачі свідоцтва внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.

Проаналізувавши вказаний висновок експерта, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позначення, яке використовується відповідачем ОСОБА_1 , є схожим до ступеня змішування із зареєстрованим за позивачем ТОВ «ТОПКАРГО» знаком для товарів і послуг, при цьому, використання ОСОБА_1 цього позначення може ввести в оману пересічного споживача щодо особи, яка виробляє товар або надає послугу (належності їх іншому надавачу послуг, а саме ТОВ «ТОПКАРГО»).

Доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Суд першої інстанції надав оцінку поданому відповідачами Висновку про відповідність позначення умовам надання правової охорони за результатом кваліфікаційної експертизи за заявкою № m201808798 від 12 квітня 2018 року, який складений 03 лютого 2020 року УКРПАТЕНТом, та відхилив його з тих підстав, що він складений під час прийняття рішення щодо реєстрації знака за свідоцтвом України № 275869 , а наслідки цього висновку є предметом судового оскарження у цій справі. Отримання такого висновку є обов`язковою передумовою для реєстрації будь-якого знака для товарів і послуг.

Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду в постанові від 13 серпня 2019 року у справі № 910/6920/17 вказав: «Вирішуючи спори, пов`язані із визнанням недійсними свідоцтв на знаки для товарів і послуг з підстав невідповідності зареєстрованих знаків умовам надання правової охорони, для з`ясування питань, що потребують спеціальних знань (зокрема про те, чи займає певний елемент домінуюче положення в зображенні знака; чи є підстави вважати, що знак може вводити споживача в оману щодо місця походження та якості товарів, позначених цим знаком; які частини зображення є тотожними з іншим зображенням; чи є схожими знаки настільки, що їх можна сплутати тощо), господарський суд, якщо схожість не має очевидного характеру, може призначити судову експертизу, не перебираючи на себе не притаманні суду функції експерта».

Зі змісту оскаржуваних судових рішень не випливає, що суд перебрав на себе не притаманні суду функції експерта. Натомість суд здійснив дослідження та оцінку експертних висновків та інших доказів у справі з додержанням вимог, передбачених, зокрема, статтею 89 ЦПК України.

Крім того, в якості доказів на підтвердження позовних вимог позивач надав суду першої інстанції скріншоти із соціальних мереж та мережі Інтернет, які надані у формі роздруківки інтернет-сторінок (вебсторінок), які є паперовим відображенням електронного документа.

Тому доводи касаційної скарги щодо того, що суд перебрав на себе функції експерта, не зайшли свого підтвердження.

Посилання заявника на те, що скріншоти із соціальних мереж та мережі Інтернет є неналежними доказами, оскільки вони не засвідчені належним чином, деякі є сумнівного походження, створені для введення суду в оману, не підтверджені електронними оригіналами та інше, колегія суддів спростовує.

Такі доводи не можуть бути прийняті як підстави для скасування оскаржуваних рішень, оскільки ці доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і не впливають на їх правильність. При цьому колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що відповідність доданих до позовної заяви копій документів їх оригіналам засвідчена представником позивача, що відповідає вимогам частини п`ятої статті 95 ЦПК України.

Відповідно до статті 100 ЦПК України позивач подав до позовної заяви електронні докази в паперових копіях, оригінали електронних доказів знаходяться у позивача, про що останнім зазначено у позовній заяві.

Відповідач під час розгляду справи не заявляв клопотання про витребування оригіналів наданих позивачем електронних доказів для огляду.

Позивач скористався процесуальним правом, наданим йому статтею 12 ЦПК України, та надав суду першої інстанції відповідний висновок судової експертизи.

Натомість відповідач таким правом не скористався, а відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Тому колегія суддів погоджується з тим, що позивач довів, що знак «TOPCARGO» за свідоцтвом України № 275869 є схожим зі знаком за свідоцтвом України № 237958 настільки, що їх можна сплутати з комерційним (фірмовим) найменуванням «ТОПКАРГО» («TOPCARGO»), яке використовувало ТОВ «ТОПКАРГО» до дати подання заявки на знак для товарів і послуг за свідоцтвом України № 275869 щодо послуг 39 класу МКТП, а відповідач не спростував сам факт використання ним знаку «TOPCARGO» у мережі Інтернет.

За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про визнання недійсним повністю свідоцтва України на знак для товарів і послуг від 25 травня 2020 року № 275869 щодо усіх товарів та послуг, стосовно яких цей знак зареєстровано, та похідної вимоги про зобов`язання УКРПАТЕНТ внести відомості до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг про визнання недійсними повністю свідоцтва України № 275869 від 25 травня 2020 року та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені «Промислова власність».

Щодо позовної вимоги про визнання за позивачем права інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування

Водночас колегія суддів не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання за ТОВ «ТОПКАРГО» права інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування - «TOPCARGO», «ТОПКАРГО» з огляду на таке.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Особа самостійно, на власний розсуд, обирає спосіб захисту своїх прав та законних інтересів, який спроможний з достатньою ефективністю усунути порушення таких прав та інтересів.

Під час розгляду судових справ про захист права інтелектуальної власності необхідно встановлювати, чи забезпечить судове рішення у випадку задоволення позовних вимог або їх частини ефективний захист прав і законних інтересів позивача.

Враховуючи зміст порушеного права ТОВ «ТОПКАРГО», яке на вимогу позивача захищене судом шляхом визнання недійсним повністю свідоцтва України на знак для товарів і послуг від 25 травня 2020 року № 275869 щодо усіх товарів та послуг, стосовно яких цей знак зареєстровано, та зобов`язання УКРПАТЕНТ внести відомості до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг про визнання недійсними повністю свідоцтва України від 25 травня 2020 року № 275869 та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені «Промислова власність», немає підстав для додатковоговизнання за ТОВ «ТОПКАРГО» права інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування - «TOPCARGO», «ТОПКАРГО».

Щодо розподілу судових витрат

Щодо доводів касаційної скарги про недоведеність позивачем понесення ним витрат на правову допомогу та необґрунтований розподіл судових витрат між відповідачами, колегія суддів зазначає таке.

Щодо витрат на правничу допомогу

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Із поданого суду першої інстанції договору про надання правової допомоги № 22LE-VB/16-04-2020, укладеного 16 квітня 2020 року між Адвокатським об`єднанням «Берілстоун» та ТОВ «ТОПКАРГО», встановлено, що до основних видів правової допомоги, яка надається клієнту за цим довгоміром, зокрема, є складання та подання позовних заяв, скарг, запитів, претензій, документів правового характеру (пункт 2 договору).

Крім того, пунктом 5 договору сторони погодили, що перед початком надання об`єднанням правової допомоги, в кожному конкретному випадку, об`єднання та клієнт узгоджують обсяг конкретної допомоги (доручення) та суму авансу. Кінцевий розрахунок за надану юридичну допомогу здійснюється шляхом множення кількості годин, витрачених партнерами і співробітниками об`єднання, на вартість однієї години роботи співробітника або партнера, які надавали юридичну допомогу клієнту (відповідно до вартості годин роботи, зазначеної в пункті 6 цього договору). Вартість окремих видів правової допомоги передбачається та встановлюється дорученнями до цього договору (пункт 6 договору).

До матеріалів долучено ордер адвоката Коваля М. В., виданий Адвокатським об`єднанням «Берілстоун».

Позивач, на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, у строки, визначені частиною восьмою статті 141 ЦПК України, надав суду: рахунок на оплату від 16 квітня 2020 року№ 22LE-VB/16-04-2020 на суму 40 950,00 грн (том 1 а. с. 25), платіжне доручення від 30 квітня 2020 року №1132 на суму 20 950,00 грн та платіжне доручення від 20 травня 2020 року № 1137 на суму 20 000,00 грн (том 2 а. с. 80, 81).

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18, від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19.

Натомість суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, у справі, яка є предметом касаційного перегляду, не встановив обсяг та види наданої правничої допомоги та виконаних робіт, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт. Не звернув увагу, що умовами договору про надання правової допомоги (пункти 5, 6, 7 договору) передбачено, що перед початком надання Об`єднанням правової допомоги, в кожному конкретному випадку, Об`єднання та Клієнт узгоджують обсяг конкретної правової допомоги (доручення) та суму авансу. Кінцевий розрахунок на надану юридичну допомогу здійснюється шляхом множення кількості годин, витрачених партнерами і співробітниками Об`єднання, на вартість однієї години роботи співробітника або партнера, які надавали юридичну допомогу Клієнту (відповідно до вартості години роботи, зазначеного в п. 6 даного договору) (том 1 а. с. 21).

Пунктом 6 Договору встановлено, що вартість окремих видів правової допомоги встановлюється додатковими угодами до цього Договору (том 1 а. с. 21).

Пунктом 7 Договору встановлено, що вартість окремих видів правової допомоги передбачається та встановлюється дорученнями до цього Договору (том 1 а. с. 21).

Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що матеріали справи не містять будь-яких додаткових угод чи доручень на виконання вимог пунктів 5, 6, 7 Договору та не містять підтверджень того, в якому об`ємі, які саме послуги (які окремі види правової допомоги, їх детальний перелік) надані позивачу, скільки витрачено часу на надання цих послуг, при цьому суди взяли до уваги лише рахунок про надані послуги та платіжні доручення про оплату послуг.

В рахунку від 16 квітня 2020 року на суму 40 950,00 грн зазначено лише опис послуги «Підготовка та подача позовної заяви про визнання Свідоцтва на знак для товарів і послуг «TOPCARGO» недійсним», та також відсутній детальний опис кожного виду послуг, відсутні підтвердження того, в якому об`ємі, які саме послуги (які окремі види правової допомоги, їх перелік) надані позивачу, скільки витрачено часу на надання цих послуг.

Отже, суди дійшли помилкового висновку про те, що позивач довів належними та допустимими доказами зазначений ним розмір понесених витрат на правову допомогу, оскільки матеріали справи не містять детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та інформації про те, які саме послуги (види правової допомоги) надані позивачу, позивачем не доведено обсяг і характер наданих адвокатом послуг, відсутні докази щодо співмірності часу, затраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, що суперечить положенням частини четвертої статті 137 ЦПК України.

За вказаних обставин відсутні підстави для стягнення з відповідачів на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 40 950,00 грн.

При цьому Верховний Суд звертає увагу, що суди також не обґрунтували детально, з яких конкретних сум складається загальна сума стягнутих судових витрат у розмірі 75 000,00 грн (крім витрат на правову допомогу та витрат на експертизу), а арифметичне додавання сум у платіжних дорученнях, на які послався суд, не дає вказану загальну суму у підсумку.

Зокрема, як встановлено матеріалами справи, за експертизу об`єктів інтелектуальної власності (висновок судового експерта Сопіної К. А. від 07 травня 2021 року № 59-05/21), позивачем сплачено 25 000,00 грн, що підтверджено платіжним дорученням від 05 червня 2020 року № 1144 (том 2 а. с. 68), за експертний висновок за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту вебсторінок у мережі Інтернет (висновок Дочірнього підприємства «Центру компетенції адресного простору мережі Інтернет Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес») позивачем сплачено 3900,00 грн, що підтверджено платіжним дорученням від 01 червня 2020 року № 330 (том 2 а. с. 82) та рахунком на оплату від 28 квітня 2020 року № 1-1661 (том 1 а. с. 46), а всього за проведення експертиз позивачем сплачено 28 900,00 грн.

Вказані витрати позивача на проведення експертиз у загальній сумі 28 900,00 грн є підтвердженими, а тому згідно з пунктом 2 частини третьої статті 133, частиною другою статті 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідачів у рівних частках з кожного.

Крім того, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що судові витрати підлягають стягненню лише з відповідача ОСОБА_1 , оскільки позов задоволено також у частині зобов`язання другого відповідача УКРПАТЕНТ внести відомості до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг про визнання недійсним повністю свідоцтва України № 275869 від 25 травня 2020 року та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені «Промислова власність».

За таких обставин судові рішення в частині розподілу судових витрат, понесених у суді першої інстанції, підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про стягнення з відповідачів на користь позивача понесених у зв`язку з розглядом справи судових витрат (витрат на проведення експертиз) у загальному розмірі 28 900,00 грн, тобто по 14 450,00 грн з кожного.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, третьої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, тому рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню в частині вирішення позовних вимог ТОВ «ТОПКАРГО» про визнання за ТОВ «ТОПКАРГО» права інтелектуальної власності на фірмове (комерційне) найменування англійською мовою «TOPCARGO» та українською і російською «ТОПКАРГО» та ухвалення в цій частині судового рішення про відмову у задоволенні цих вимог.

Судові рішення в частині розподілу судових витрат, понесених у суді першої інстанції, підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про стягнення з відповідачів на користь позивача понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на проведення експертиз у розмірі 28 900,00 грн, тобто по 14 450,00 грн з кожного відповідача.

Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дейнегіна Сергія Миколайовича задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року в частині вирішення позовної вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОПКАРГО» про визнання права інтелектуальної власності скасувати та відмовити у задоволенні цієї позовної вимоги.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року в частині розподілу судових витрат скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОПКАРГО» понесені у зв`язку з розглядом справи витрати на проведення експертиз у розмірі 14 450,00 грн (чотирнадцять тисяч чотириста п`ятдесят гривень 00 копійок).

Стягнути з Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (УКРПАТЕНТ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОПКАРГО» понесені у зв`язку з розглядом справи витрати на проведення експертиз у розмірі 14 450,00 грн (чотирнадцять тисяч чотириста п`ятдесят гривень 00 копійок).

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року в частині вирішення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОПКАРГО» про визнання недійсним свідоцтва на знаки для товарів і послуг та про зобов`язання УКРПАТЕНТ внести відомості до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець