№ 757/365/15-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2020 року

м. Київ

справа № 757/365/15-ц

провадження № 61-11844св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 травня 2016 року, ухвалене у складі судді Москаленко К. О., та рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Мараєвої Н. Є., Андрієнко А. М., Заришняк Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що ним та ОСОБА_2 8 квітня 2011 року укладено договір позики, за яким він передав позичальнику грошові кошти у сумі 1 935 023,90 грн, що еквівалентно 242 950 доларів США за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на дату підписання договору, а позичальник зобов`язувалася повернути зазначені грошові кошти та виконувати інші умови договору в порядку та строки, ним передбачені.

Позивач зазначає, що грошові кошти передані позичальнику у іноземній валюті, а саме в доларах США.

Відповідно до пункту 1.2 договору позика надається строком на 9 місяців, кінцевим терміном повернення якої є 8 січня 2012 року.

Якщо позичальник не поверне грошові кошти до 8 січня 2012 року, вона повинна повернути грошові кошти у сумі 1 935 023,90 грн, що є еквівалентом 242 950 доларів США за курсом НБУ на дату підписання договору, разом зі штрафними санкціями, що будуть нараховані з розрахунку 7% від невиплаченої суми протягом двох років, починаючи з 8 січня 2012 року (пункт 3.2 договору позики).

Враховуючи те, що позичальник не виконала свої зобов`язання щодо повернення позики, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та, з урахуванням поданої заяви про збільшення позовних вимог, просив стягнути з відповідача:

- 5 586 319,42 грн основного боргу за договором позики, що еквівалентно 242 950 доларам США за кусом НБУ на 2 листопада 2015 року;

- 3 099 382,91 грн, що еквівалентно 134 792,70 доларів США за курсом НБУ на 2 листопада 2015 року, суми процентів за користування коштами, розрахованими на підставі частини першої статті 1048 ЦК України на рівні облікової ставки НБУ;

- 640 513,66 грн, що еквівалентно 27 856,05 доларам США за курсом НБУ на 2 листопада 2015 року, суми 3% річних, нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України;

- 391 030,86 грн, що еквівалентно 17 006,50 доларам США за курсом НБУ на 2 листопада 2015 року, суми штрафних санкцій, передбачених пунктом 3.2 договору у розмірі 7% від невиплаченої суми позики.

Загальна сума, заявлена до стягнення ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , складає 9 717 246,85 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28 квітня 2016 року з урахуванням ухвали про виправлення описок від 15 липня 2016 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 8 квітня 2011 року у загальному розмірі 4 465 649,88 грн, яка складається із: суми основного боргу у розмірі 1 935 023,90 грн; процентів у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 8 січня 2011 року до 2 листопада 2015 року, які становлять 2 022 497,57 грн; штрафних санкцій у розмірі 277 026,50 грн з розрахунку 7% від невиплаченої суми позики в розмірі 3 957 521,47 грн; 3% річних в розмірі 231 101,91 грн від простроченої суми позики в загальному розмірі 4 234 547,97 грн за період з 8 січня 2014 року до 2 листопада 2015 року. Також на користь позивача з відповідача стягнено судовий збір у розмірі 6 090 грн.

У іншій частині позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції погодився з доводами позивача щодо надання ним відповідачу позики та неповернення такої позики, однак з умов договору позики встановив, що позика надана у національній валюті України - гривні, і, відповідно, стягненню підлягає сума позики, зазначена у договорі у гривневому вираженні; розрахунок сум процентів, штрафної санкції та 3% річних здійснено судом з урахуванням валюти зобов`язання.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 квітня 2016 року скасовано в частині стягнення 3% річних і в цій частині ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Змінено рішення суду першої інстанції в частині загальної суми стягнення, яку зменшено з 4 465 649,88 грн до 4 234 547,89 грн; у іншій частині рішення суду залишено без змін.

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції в частині стягнення 3% річних, посилаючись на те, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор має право вимагати стягнення 3% річних з боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, проте пунктом 3.2 договору позики встановлено штрафні санкції у розмірі 7% від невиплаченої суми, тому, за висновком апеляційного суду, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернулась до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що судами попередніх інстанцій не визначено правову природу договору, не враховано її доводи щодо непідтвердження належними доказами факту надання їй грошових коштів. На думку заявника, договір позики від 8 квітня 2011 року укладений під впливом тяжкої обставини і побудований на моделі двостороннього, консенсуального правочину, тоді як такий договір позики має бути реальним. Як зазначає відповідач, сам по собі факт наявності письмового договору позики від 8 квітня 2011 року, хоч і нотаріально посвідченого, не може слугувати беззаперечним доказом отримання нею коштів. Зі змісту договору не вбачається безумовна констатація факту передання грошей від позикодавця позичальнику. Вважає, що договір позики є неукладеним, що не враховано судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні рішень у справі.

Позиція інших учасників справи

У вересні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому посилається на безпідставність її доводів. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими. Посилання відповідача на недоведеність факту передачі їй коштів вважає необґрунтованим, оскільки у письмовому та нотаріально посвідченому договорі позики вказано, що кошти передають готівкою у момент підписання договору. Крім того, відповідач для забезпечення виконання умов договору позики передала відповідачу в іпотеку належне їй нерухоме майно, що додатково свідчить про реальність позики. Відповідач ні договір позики, ні договір іпотеки не оспорювала, судом недійсними вони не визнавались. Законодавством не встановлено вимоги щодо обов`язкового складання розписки про одержання грошей додатково до договору позики.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 7 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вказана справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2018 року зупинено виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 8 квітня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за яким позивач надав відповідачу у позику грошові кошти у розмірі 1 935 023,90 грн, що еквівалентно 242 950,00 доларів США за курсом НБУ на дату підписання договору (100 доларів США = 796,47 гривень), а відповідач зобов`язалася повернути позивачу зазначені грошові кошти, а також виконувати всі інші зобов`язання в порядку та у строки, передбачені цим договором, кінцевим терміном повернення яких є 8 січня 2012 року. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. та зареєстрований у реєстрі за № 1406.

Відповідно до п. 2.1 договору грошові кошти, передбачені п. 1.1 цього договору, передаються позивачем відповідачу готівкою в момент підписання цього договору.

Відповідно до п. 3.2 договору якщо позичальник не поверне грошові кошти до 8 січня 2012 року, вона повинна повернути грошові кошти в сумі 1 935 023,90 гривень, що є еквівалентом 242 950 доларів США за курсом НБУ на дату підписання договору (100 доларів США = 796,47 гривень), разом зі штрафними санкціями, що будуть нараховані з розрахунку 7% від невиплаченої суми протягом двох років, починаючи з 8 січня 2012року.

Відповідно до п. 3.3 договору сума позики (відповідна її частина) вважається повернутою в момент зарахування її на банківський рахунок позивача або передачі позивачу готівкою, а факт готівкового розрахунку підтверджується письмовою заявою позивача про розрахунок з ним, який є невід`ємною частиною цього договору, справжність підпису на якій засвідчується нотаріально.

Суди вважали доведеним факт передачі відповідачу грошових коштів у розмірі 1 935 023,90 грн на підставі нотаріально посвідченого договору позики у момент підписання такого договору.

Відповідач ні у визначений договором строк, ні у подальшому суму позики не повернула.

Наявність обставин, на які посилається відповідач, як-то укладення договору позики під впливом тяжких обставин, іншої правової природи договору позики, яка, на думку відповідача, була гарантією зобов`язання інвестувати в повному обсязі у будівництво будинку, що знаходиться у котеджному містечку «Северинівка», судами не встановлено і відповідачем не доведено.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (стаття 1049 ЦК України).

Відповідно до статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Стаття 1051 ЦК України встановлює, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судами встановлено, що 8 квітня 2011 року ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. та зареєстрований в реєстрі за № 1406, відповідно до якого позивач передав відповідачу у позику грошові кошти у розмірі 1 935 023,90 грн, що еквівалентно 242 950,00 доларів США за курсом НБУ на дату підписання договору (100 доларів США = 796,47 гривень), а відповідач зобов`язалася повернути позивачу зазначені грошові кошти, а також виконувати всі інші зобов`язання в порядку та у строки, передбачені цим договором, з кінцевим терміном повернення до 8 січня 2012 року.

Відповідно до п. 3.2 договору якщо позичальник не поверне грошові кошти до 8 січня 2012 року, він повинен повернути грошові кошти в сумі 1 935 023,90 грн, що є еквівалентом 242 950 доларів США за курсом НБУ на дату підписання договору (100 доларів США = 796,47 гривень), разом зі штрафними санкціями, що будуть нараховані з розрахунку 7% від невиплаченої суми протягом двох років, починаючи з 8 січня 2012 року.

Відповідач ні у визначений договором строк, ні у подальшому суму позики не повернула.

Касаційний суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи та дослідивши наявні у справі докази, правильно застосували наведені норми права і дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення боргу за договором позики у розмірі 1 935 023,90 грн.

Касаційний суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що стягненню з відповідача підлягає сума боргу за договором позики, виражена у гривні, оскільки, як встановлено судами з умов договору позики, позивач передав відповідачу грошові кошти у гривні, еквівалент яких виражено у договорі у доларах США.

Доводи заявника щодо укладення договору позики від 8 квітня 2011 року під впливом тяжкої обставини касаційний суд відхиляє, оскільки судами попередніх інстанцій відповідні обставини досліджені з наданням їм правової оцінки. Судами встановлено, що такі доводи відповідача необґрунтовані та не знайшли свого підтвердження, цей договір не оспорювався з вказаних обставин та підстав у порядку, встановленому частиною першою статі 1051 ЦК України.

Також судами першої та апеляційної інстанцій надано оцінку доводам заявника щодо іншої правової природи договору позики, який, на думку відповідача, був гарантією виконання зобов`язання з інвестування в повному обсязі у будівництво будинку, що знаходиться у котеджному містечку «Северинівка», та встановлено, що належних і допустимих доказів на підтвердження вказаних доводів відповідач суду не надала, тому ці доводи відхиляються і судом касаційної інстанції.

Посилання заявника на те, що одержання позики позичальником має бути підтверджене виключно розпискою позичальника, є безпідставним, оскільки стаття 1047 ЦК України встановлює, що договір позики укладається у письмовій формі; додатково зазначає, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника і не містить положень про обов`язкове посвідчення передання суми позики розпискою позичальника.

Передання визначеної договором суми позики позичальнику підтверджується змістом нотаріально посвідченого договору позики, у якому відповідач засвідчила отримання позики у момент підписання цього договору.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, договір позики від 8 квітня 2011 року відповідач не оспорювала і недійсним він не визнаний.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Позивач заявив, зокрема, позовні вимоги щодо стягнення процентів на підставі частини першої статті 1048 ЦК України. Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, здійснив розрахунок процентів на підставі частини першої статті 1048 ЦК України (оскільки, як зазначив суд першої інстанції, розрахунок має бути здійснений з урахуванням гривні як валюти зобов`язання) та встановив, що стягненню з відповідача підлягає сума у розмірі 2 022 497,57 грн, розрахована з подвійної облікової ставки НБУ за період з 8 січня 2011 року до 2 листопада 2015 року.

Суд касаційної інстанції не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій у зазначеній частині та вважає, що такі рішення не відповідають нормам матеріального права, оскільки, по-перше, договором позики не визначений розмір процентів за користування грошовими коштами, тому застосуванню підлягає розмір, визначений законом, а саме частиною першою статті 1048 ЦК України - на рівні облікової ставки НБУ, а не подвійної, як визначив у рішенні суду першої інстанції.

Також судами неправильно визначений період, за який здійснено розрахунок процентів. Згідно з умовами договору грошові кошти передані відповідачу у момент підписання такого договору, датою підписання договору визначено 8 квітня 2011 року, натомість суд першої інстанції зазначає датою початку періоду нарахування процентів 8 січня 2011 року.

Відносно кінцевої дати нарахування процентів за договором позики касаційний суд зазначає, що правовий висновок щодо нарахування та стягнення процентів від суми позики після спливу строку, встановленого договором для повернення позики, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц. Зазначена постанова містить посилання на позицію Великої Палати, викладену раніше у справі № 444/9519/12, та зазначає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Враховуючи, що умовами договору позики від 8 квітня 2011 року, а саме пунктом 3.2, кінцевим строком повернення позики визначено 8 січня 2012 року, задоволення позовних вимог про стягнення процентів за користування позикою після закінчення строку, на який її надано, не відповідає законодавству.

З огляду на те, що для проведення перерахунку процентів встановлених судами у справі обставин достатньо, касаційний суд здійснює перерахунок процентів і визначає їх у сумі 113 397,70 грн, виходячи із суми позики у розмірі 1 935 023,90 грн, розміру однієї облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який обраховано проценти, та періоду, за який здійснено розрахунок, а саме з 8 квітня 2011 року до 8 січня 2012 року.

Крім того, у справі позивачем заявлено вимогу про стягнення суми, нарахування якої передбачено пунктом 3.2 договору позики, а саме сплата позики в сумі 1 935 023,90 грн, що є еквівалентом 242 950 доларів США за курсом НБУ на дату підписання договору (100 доларів США = 796,47 гривень), разом зі штрафними санкціями, що будуть нараховані з розрахунку 7% від невиплаченої суми протягом двох років, починаючи з 8 січня 2012 року, у разі неповернення позики до 8 січня 2012 року.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частини третя статті 549 ЦК України).

Частиною другою статті 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтями 6 та 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, зокрема, що визначення сторонами його умов.

Згідно з умовами договору позики від 8 квітня 2011 року (пункт 3.2) сторони визначили розмір неустойки, що підлягає стягненню з позичальника у разі неналежного виконання умов договору, а саме неповернення позики у строк до 8 січня 2012 року.

Однак суд першої інстанції помилково здійснив стягнення такої неустойки у розмірі 7% від суми неповернутої позики та нарахованих судом процентів, що не відповідає положенням статті 549 ЦК України та умовам договору, оскільки сума неустойки розраховується виходячи із суми основного зобов`язання за договором.

Враховуючи те, що для перерахунку суми неустойки, передбаченої договором, необхідність у встановленні нових обставин відсутня, касаційний суд здійснив перерахунок неустойки, заявленої до стягнення позивачем, та визначив її у розмірі 135 451,67 грн, який розрахований як 7% від суми неповернутої позики у розмірі 1 935 023,90 грн.

Згідно з частиною третьою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц.

Висновок апеляційного суду про те, що оскільки пунктом 3.2 договору позики передбачено інший розмір процентів за порушення зобов`язання боржником (7%), тому підстави для стягнення з відповідача 3% річних на підставі частини третьої статті 625 ЦК України відсутні, є помилковим, оскільки передбачена договором неустойка має відмінну правову природу від 3% річних, що, як вказано вище, має компенсаційний характер.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення з відповідача 3% річних за прострочення виконання ним зобов`язання щодо своєчасного повернення позики відповідає нормам матеріального права. Однак суд першої інстанції також припустився помилки під час обрахунку компенсаційної суми, оскільки сума, з якої здійснено розрахунок 3% річних, визначена судом першої інстанції як сума неповернутої позики разом з нарахованими процентами та сумою штрафної санкції, передбаченою умовами договору, тоді як розрахунок мав бути здійснений тільки з суми основного зобов`язання - неповернутої позики, враховуючи межі заявлених позовних вимог.

Для перерахунку суми 3% річних від суми простроченого зобов`язання необхідність у встановленні нових обставин відсутня, тому касаційний суд здійснив перерахунок 3% річних з суми неповерненої позики за період з 9 січня 2012 року (наступного дня після закінчення строку, встановленого договором для повернення позики) до 2 листопада 2015 року (дата, обумовлена позивачем у позові) та визначив, що їх розмірі складає 221 865,07 грн.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Підстав, визначених цивільним процесуальним законодавством для направлення справи на новий розгляд, касаційним судом не встановлено.

На підставі викладеного касаційний суд задовольняє касаційну скаргу частково, змінює рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення з відповідача на користь позивача процентів від суми позики та зменшує їх з 2 022 497,57 грн до 113 397,70 грн; суму стягненої з відповідача на користь позивача неустойки зменшує з 277 026,50 грн до 135 451,67 грн; скасовує рішення апеляційного суду в частині відмови у стягненні 3% річних та змінює рішення суду першої інстанції в цій частині, зменшивши суму стягнення з 231 101,91 грн до 221 865,07 грн.

У частині задоволення позовних вимог про стягнення неповернутої суми позики у розмірі 1 935 023,90 грн суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення судових рішень у цій частині без змін.

Також підлягає відповідному зменшенню загальна сума стягненої заборгованості до 2 405 738,34 грн.

Щодо поновлення виконання судових рішень

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

За таких обставин касаційний суд поновлює виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року з урахуванням змін, внесених цією постановою.

Керуючись статтями 409 412 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року в частині відмови у стягненні 3% річних скасувати. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 квітня 2016 року у цій частині змінити, зменшивши стягнену суму з 231 101,91 грн до 221 865,07 грн.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року в частині стягнення суми процентів у розмірі облікової ставки НБУ за користування позикою, штрафних санкцій з розрахунку 7% від неповерненої суми позики змінити, зменшивши ці суми з 2 022 497,57 грн до 113 397,70 грн та з 277 026,50 грн до 135 451,67 грн відповідно.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року в частині визначення загального розміру заборгованості змінити, визначивши її у сумі 2 405 738,34 грн.

У іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року з урахуванням змін, внесених цією постановою.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов