Постанова

Іменем України

03 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 757/37426/17-ц

провадження № 61-7614св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Литвиненко І. В. (суддя-доповідач)

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Фонд соціального страхування України,

третя особа - директор Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Акопян Валерій Григорович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фонду соціального страхування України на постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2019 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Кравець В. А., Махлай Л. Д.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування України, третя особа - директор Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Акопян Валерій Григорович , про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

30 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України (далі - Фонд), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду з 30 червня 2016 року до 04 квітня 2017 року в розмірі 58 204,94 грн, оскільки відповідач не виконує рішення Апеляційного суду міста Києва від 30 червня 2016 року в частині задоволення позовних вимог про поновлення його на роботі.

14 липня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду соціального страхування України, в якому просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду з 04 квітня 2017 року по дату ухвалення рішення за цим позовом у розмірі, виходячи із суми середньоденної заробітної плати 301,58 грн, посилаючись на те, що Фонд соціального страхування України, який є правонаступником Фонду, не виконує рішення Апеляційного суду міста Києва від 30 червня 2016 року в частині задоволення позовних вимог про поновлення на роботі.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 24 квітня 2018 року справу № 757/40594/17-ц за позовом ОСОБА_1 до Фонду та справу № 757/37426/17-ц за позовом ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування України об`єднано в одне провадження та присвоєно справі № 757/37426/17-ц.

01 листопада 2018 року ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги та остаточно просив стягнути з Фонду соціального страхування України на свою користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду з 30 червня 2016 року до 20 листопада 2018 року в розмірі 183 059,06 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 26 грудня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що суд не вирішує спір про право, а лише має перевірити факт невиконання власником або уповноваженим ним органом рішення про поновлення на роботі. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 червня 2016 про поновлення позивача на роботі не виконано, Фонд соціального страхування України не є стороною виконавчого провадження та з 24 листопада 2017 року не вирішувалося питання про заміну сторони. Посади заступників директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України обіймають особи, які були призначені постановами Правління Фонду від 24 травня 2017 року № 35 «Про кадрові питання».

Постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 листопада 2018 року скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову.

Стягнуто з Фонду соціального страхування України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення за період з 30 червня 2016 року до 20 листопада 2018 року в розмірі 183 059,06 грн.

Стягнуто з Фонду соціального страхування України на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 2 745,89 грн.

Стягнуто з Фонду соціального страхування України в дохід держави судовий збір у сумі 1 830,59 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідачем не надано суду належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів того, що ним видано наказ про поновлення на роботі позивача на посаді заступника директора виконавчої дирекції Фонду з 30 вересня 2014 року та фактично допущено до цієї роботи, або що невиконання судового рішення про поновлення на роботі сталося з вини самого працівника.

Також апеляційний суд зазначив про те, що відмова позивачу у задоволенні його заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні (боржника) не є підставою для невиконання відповідачем рішення суду про поновлення на роботі в силу статті 36 КЗпП України.

Вимога про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду є спором про оплату праці, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2019 року Фонд соціального страхування України подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Фонд з 24 листопада 2017 року припинено і саме з цього моменту Фонд соціального страхування України отримав статус правонаступника. Суд апеляційної інстанції неправильно визначив момент виникнення та припинення зобов`язань відповідача.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 27 вересня 2017 року у справі № 757/12885/15-ц задоволено апеляційну скаргу представника Фонду соціального страхування України про скасування ухвали Печерського районного суду міста Києва від 09 березня 2017 року та постановлено нову ухвалу про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження у справі, у зв`язку з тим, що на час розгляду цієї заяви запис про припинення Фонду до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесено, тому Фонд на час судового розгляду не припинив свою діяльність.

Також ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 29 вересня 2017 року у справі № 757/12885/15-ц скасовано постанову державного виконавця про накладення на Фонд соціального страхування України штрафу за невиконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора виконавчої дирекції Фонду з 30 вересня 2014 року.

Апеляційним судом неправильно визначено підстави стягнення з Фонду соціального страхування України на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 04 квітня 2017 року (дата набрання законної сили скасованої апеляційним судом ухвали Печерського районного суду міста Києва від 09 березня 2017 року) по дату винесення рішення.

Також судом апеляційної інстанції залишено поза увагою відсутність вакантних посад заступника директора виконавчої дирекції Фонду.

Підстави для стягнення сум за вимушений прогул саме з Фонду соціального страхування України у позивача відсутні.

Позивач не з`являвся до приміщення Фонду для виконання рішення суду та не здійснював будь-яких дій спрямованих на поновлення на посаді заступника директора виконавчої дирекції Фонду.

Позивач зобов`язаний звернутися до суду, який ухвалив рішення про поновлення на роботі, із заявою про стягнення середнього заробітку на підставі статті 236 КЗпП України саме до Апеляційного суду міста Києва.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У червні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Якібчук В. І. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що невиконання Фондом судового рішення про поновлення позивача на роботі має наслідками виникнення зобов`язання зі сплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Після припинення Фонду 24 листопада 2017 року цей обов`язок покладений на правонаступника Фонд соціального страхування України.

Оскільки правонаступник відповідає за усіма зобов`язаннями первісного боржника, у даному випадку не має правового значення дата припинення Фонду, оскільки воно відбулося значно раніше, ніж дата постановлення рішення Печерського районного суду, яке скасовано оскаржуваною постановою.

Внаслідок невиконання Фондом судового рішення про поновлення позивача на роботі такий обов`язок виникає у правонаступника Фонду соціального страхування України, а невиконання такого обов`язку має наслідками виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Підставою для відмови у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження суд апеляційної інстанції вважав те, що правонаступництво на дату прийняття ухвали Печерським районним судом міста Києва таким, що не наступило. Інших підстав не зазначено.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач не з`являється до Фонду для виконання судового рішення та не здійснював дій, спрямованих на поновлення на роботі, не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи містять відомості про відкриття виконавчого провадження щодо виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 30 червня 2016 року про поновлення на посаді заступника директора виконавчої дирекції Фонду з 30 вересня 2014 року, яке відповідно до частини сьомої статті 235 КЗпП України підлягає негайному виконанню.

Касаційна скарга не доводить жодного порушення норм процесуального або матеріального права, які були б допущені при прийнятті оскаржуваної постанови.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Відповідно до вимог статті 33 ЦПК України Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою визначено колегію суддів у складі: судді-доповідача Фаловської І. М. та суддів: Висоцької В. С. і Пророка В. В.

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Печерського районного суду міста Києва.

20 червня 2019 року справа № 757/37426/17-ц надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 33 ЦПК України, підпунктів 2.3.25 та 2.3.49 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 «Про затвердження положення про автоматизовану систему документообігу суду» (зі змінами), розділу 4.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затвердженими постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8 «Про затвердження Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу та визначення складу суду у Верховному Суді», та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2020 року № 5 «Про внесення змін до рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 травня 2019 року № 3», призначено повторний автоматизований розподіл судових справ в частині заміни суддів, які не входять до складу постійної колегії суддів, в тому числі і за касаційним провадженням № 61-7614св19.

Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою визначено колегію суддів у складі: судді-доповідача Фаловської І. М. та суддів: Висоцької В. С., Калараша А. А.

Суддями Верховного Суду Фаловською І. М. та Висоцькою В. С. заявлено самовідвід з підстав, визначених пунктом 5 частини першої статті 36 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2020 року заяви суддів Верховного Суду: Висоцької В. С. та Фаловської І. М. про самовідвід при розгляді касаційної скарги Фонду соціального страхування України на постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування України, третя особа - директор Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Акопян В. Г. , про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено.

Відповідно до підпункту 2.3.49 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 «Про затвердження положення про автоматизовану систему документообігу суду» (зі змінами), пункту 3.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, призначено повторний автоматизований розподіл цієї судової справи.

Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою визначено колегію суддів у складі: судді-доповідача Литвиненко І. В. та суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 30 червня 2016 року визнано незаконним наказ від 26 вересня 2014 року № 64-к в частині звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та поновлено на посаді заступника директора виконавчої дирекції Фонду з 30 вересня 2014 року.

Стягнуто з Фонду на користь ОСОБА_1 129 679,40 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за вирахуванням обов`язкових податків та зборів. Рішення набрало законної сили з дня проголошення.

06 вересня 2016 року Печерським районним судом міста Києва на виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 30 червня 2016 року видано виконавчий лист.

08 вересня 2016 року Шевченківським районним відділом державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві відкрито виконавче провадження № 52142192 з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року залишено без змін рішення Апеляційного суду міста Києва від 30 червня 2016 року.

Згідно з довідкою ПАТ КБ «ПриватБанк» від 28 березня 2017 року № AEKL-L1R0-4S32-IT91 на виконання рішення суду від 30 червня 2016 року ОСОБА_1 перераховано грошові кошти в сумі 129 031 грн.

Апеляційним судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 30 червня 2016 року в частині задоволення позовних вимог про поновлення позивача на роботі.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною сьомою статті 235 КЗпП України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Як встановлено апеляційним судом, рішення Апеляційного суду міста Києва від 30 червня 2016 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі не виконано.

У відповідності до частини другої статті 129 Конституції України обов`язковість судових рішень є однією із основних засад судочинства.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін.

Згідно з положеннями статей 14 367 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час розгляду справи місцевим судом, та статей 14 367 ЦПК України судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Належним виконання судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі, і цей обов`язок полягає в тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Отже, на порушення вимог частини сьомої статті 235 КЗпП України, а також принципу обов`язковості судового рішення, відповідач не виконав рішення Апеляційного суду міста Києва від 30 червня 2016 року про поновлення позивача на роботі.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Отже, Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки відповідачем не надано належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів видання ним наказу про поновлення позивача на роботі на посаді заступника директора виконавчої дирекції Фонду з 30 вересня 2014 року та фактично допущено його до цієї роботи, або доказів того, що невиконання судового рішення про поновлення на роботі сталося з вини самого працівника.

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

За змістом положень статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.

Оскільки відповідачем не виконано рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі, тому в силу вимог статті 236 КЗпП України наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, які апеляційним судом було правильно розраховано відповідно до положень статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про те, що вимога про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду є спором про оплату праці, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України.

Вказаний висновок апеляційного суду є помилковим, з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (частина перша статті 24 КЗпП України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (частина третя статті 24 КЗпП України).

Припинення, розірвання трудового договору пов`язано зі звільненням працівника.

З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем.

До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У звязку з цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника,отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15 (провадження № 61-25545сво18).

Враховуючи те, що середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі (частина перша статті 233 КЗпП України).

Враховуючи викладене, висновок апеляційного суду про те, що вимога про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду є спором про оплату праці, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України є помилковим, проте не вплинув на правильність вирішення спору, у зв`язку із тим, що рішення Апеляційного суду міста Києва від 30 червня 2016 року про поновлення позивача на роботі не виконано, тому ОСОБА_1 строк звернення до суду з цим позовом не пропущено, а відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги про те, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Фонд з 24 листопада 2017 року припинено і саме з цього моменту Фонд соціального страхування України отримав статус правонаступника, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції неправильно визначив момент виникнення та припинення зобов`язань відповідача, не заслуговують з огляду на таке.

Європейський суд з прав людини вказав, що ліквідація державної установи без правонаступництва не може звільнити державу від необхідності виконання рішення щодо ліквідованого органу. Інший висновок дозволить державі використовувати такий підхід, щоб уникати сплати боргів своїх органів, особливо беручи до уваги те, що потреби, які змінюються, змушують державу часто змінювати свою організаційну структуру, включаючи формування нових органів та ліквідацію старих. Подібний підхід слід застосовувати до судового провадження у справі проти державного органу, в якому особа оскаржує виконавче провадження, враховуючи, що це виконання було і залишається обов`язком держави, незалежно від того, який конкретно орган відповідає за виконання цієї функції у будь-який момент часу (CHUYKINA v. UKRAINE, № 28924/04, § 51, від 13 січня 2011 року).

У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (у редакції, чинній на момент звернення до суду із цим позовом) передбачено утворити Фонд соціального страхування України, реорганізувавши шляхом злиття Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Припинити виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності шляхом приєднання до Фонду соціального страхування України. Рішення щодо припинення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності привести у відповідність із цим Законом протягом 30 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII.

Протягом 30 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII створити робочі органи виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та їх відділення згідно із структурою, затвердженою правлінням цього Фонду, і здійснити заходи з їх державної реєстрації в установленому законодавством порядку.

Припинити управління та відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та виконавчі дирекції відділень цього Фонду, що є юридичними особами, шляхом приєднання до робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України. Порядок, черговість та інші питання, пов`язані з таким приєднанням, визначаються відповідними рішеннями правління Фонду соціального страхування України. Раніше прийняті рішення щодо припинення робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України і робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та його відділень привести у відповідність із цим Законом протягом 15 днів з дня державної реєстрації робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України.

Припинити всі відокремлені підрозділи Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та/або їх робочих органів та відділень протягом 30 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, забезпечивши повне правонаступництво таких відокремлених підрозділів юридичними особами, які їх створили, а за їх відсутності - Фондом соціального страхування України, у тому числі щодо всіх прав, обов`язків та майна.

Припинення управлінь та відділень виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, відділень Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та виконавчих дирекцій відділень цього Фонду, а також їх відокремлених підрозділів, що знаходяться на тимчасово окупованій території, території проведення антитерористичної операції, здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, після прийняття ним відповідного рішення.

Згідно пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (у редакції, чинній на момент звернення до суду із цим позовом) Фонд соціального страхування України та його робочі органи є правонаступниками Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції цього Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділень у районах і містах обласного значення, а також Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, його виконавчої дирекції, відділень цього Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та їх робочих органів.

Тлумачення пунктів 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (у редакції, чинній на момент звернення до суду із цим позовом) свідчить, що цим законом встановлено строк проведення реорганізації Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності шляхом їх злиття та утворення Фонд соціального страхування України, реорганізувавши - протягом 30 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»

від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII набрав чинності з 01 січня 2017 року.

Згідно з інформацією із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яка не заперечується і відповідачем, державна реєстрація Фонду соціального страхування України як юридичної особи була проведена 31 грудня 2015 року номер запису: 1 071 134 0000 035093.

Згідно з інформацією Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яка також не заперечується відповідачем, державну реєстрацію припинення Фонду як юридичної особи було проведено 24 листопада 2017 року номер запису: 10741120024015399.

ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом 30 червня 2017 року.

Європейський суд з прав людини зауважує, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (RYSOVSKYY v. UKRAINE,

№ 29979/04, § 70, ЄСПЛ, від 20 жовтня 2011 року).

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що тривалість процедури реорганізації державних органів не повинна створювати будь-яких значимих перешкод у здійсненні особою її прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією. Оскільки саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду

від 31 жовтня 2018 року у справі № 752/983/17-ц (провадження № 61-27138св18).

Посилання у касаційній скарзі на те, що ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 27 вересня 2017 року у справі № 757/12885/15-ц скасовано ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 березня 2017 року та постановлено нову ухвалу про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження у справі, у зв`язку з тим, що на час розгляду цієї заяви запис про припинення Фонду до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесено, тому Фонд на час судового розгляду не припинив свою діяльність, також не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 09 березня 2017 року у справі № 757/12885/15-ц заяву ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження № 52142192 її правонаступником задоволено.

Замінено сторону виконавчого провадження № 52142192, яке ведеться Шевченківським районним відділом державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві - з Фонду на його правонаступника Фонд соціального страхування України у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 27 вересня 2017 року апеляційну скаргу Смиковського В. П., який на підставі довіреності діє в інтересах Фонду соціального страхування України, задоволено. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 березня 2017 року скасовано та постановлено нову ухвалу про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Згідно з інформацією з Єдиного реєстру судових рішень ухвала Апеляційного суду міста Києва від 27 вересня 2017 року, якою скасовано ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 березня 2017 року та відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження, скасована постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2019 року у справі № 757/12885/15-ц (провадження № 61-15040св18) із залишенням в силі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 09 березня 2017 року.

Вказана постанова Верховного Суду мотивована тим, що перехід обов`язків Фонду до Фонду соціального страхування України в порядку правонаступництва відбувся через 30 днів з дня набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2017 року, тобто з 01 лютого 2017 року. Таким чином, ОСОБА_1 10 лютого 2017 року звернувся до суду першої інстанції із заявою про заміну сторони виконавчого провадження після переходу до Фонду соціального страхування Україниобов`язків Фонду в порядку правонаступництва за законом.

Аргументи касаційної скарги про те, що позивач зобов`язаний звернутися до суду, який ухвалив рішення про поновлення на роботі, із заявою про стягнення середнього заробітку на підставі статті 236 КЗпП України саме до Апеляційного суду міста Києва, не заслуговують на увагу, оскільки між сторонами виник спір, а стороні належить право обирати спосіб захисту, в тому числі шляхом звернення до суду з позовом, що підтверджується постановою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15 (провадження № 61-25545сво18).

Апеляційний суд правильно визначив строк, за який стягнуто на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення, тому посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційним судом неправильно визначено підстави стягнення з Фонду соціального страхування України на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 04 квітня 2017 року є помилковими.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фонду соціального страхування України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. В. Литвиненко Судді:А. І. Грушицький А. А. Калараш Є. В. Петров О. С. Ткачук