№ 757/37614/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

07 червня 2022 року

м. Київ

справа № 757/37614/19

провадження № 61-17157св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -Національне агентство з питань запобігання корупції,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 червня 2020 року у складі судді Ільєвої Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) про захист честі, гідності та ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації.

Позовну заяву мотивовано тим, що відповідачем було здійснено повну перевірку поданої ним декларації за 2016 рік. За результатами перевірки були ухвалені незаконні рішення від 08 грудня 2017 року № 1415 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , Міністром енергетики та вугільної промисловості України» та № 1423 «Про затвердження обґрунтованого висновку щодо корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення та направлення рішення «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , Міністром енергетики та вугільної промисловості України» до Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ).

Вказав, що у рішенні № 1415 зазначено про те, що суб`єкт декларування ( ОСОБА_1 ) подав недостовірні відомості у декларації за 2016 рік, які відрізняються від достовірних на суму понад 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що свідчить про наявність у діях суб`єкта декларування ознак кримінального правопорушення, передбачено статтею 366-1 КК України; суб`єкт декларування не відобразив вартість нерухомого майна, що належить на праві спільної часткової власності члену його сім`ї. Рішенням

від 08 грудня 2017 року № 1423 було вирішено направити рішення від цього ж числа за № 1415 до НАБУ. Вказані рішення були розміщені на офіційному сайті відповідача за посиланням: https://old.nazk.gov.ua/rishennya-8-grudnya, № 43 та № 51.

Крім того, позивач зазначив, що вказані рішення також були направлені до Генеральної прокуратури України.

05серпня 2018 року на веб-сайті відповідача було поширено інформаційний матеріал під назвою «Генеральна прокуратура внесла до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення на підставі обґрунтованих висновків НАЗК. Генеральна прокуратура внесла до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) відомості про кримінальне правопорушення, передбачене статтею 366-1 Кримінального кодексу України, на підставі обґрунтованих висновків Національного агентства з питань запобігання корупції».

У статті міститься недостовірна інформація, яка принижує честь і гідність ОСОБА_1 , а саме:

«Генеральна прокуратура внесла до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) відомості про кримінальне правопорушення, передбачене статтею 366-1 Кримінального кодексу України, на підставі обґрунтованих висновків Національного агентства з питань запобігання корупції. Раніше відповідні висновки направлялись Національним агентством за підслідністю до Національного антикорупційного бюро, однак досудові розслідування так і не були розпочаті.

Відповідні відомості внесені до ЄДРД після звернення НАЗК до Генеральної прокуратури України, як до органу, на якого покладаються функції нагляду за додержанням закону під час досудового розслідування, з метою здійснення перевірки законності невнесення відомостей до реєстру.

Досудове розслідування розпочато за фактом декларування двома посадовими особами недостовірної інформації на суму, що перевищує 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб: суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав та Міністром енергетики та вугільної промисловості ОСОБА_1

Нагадаємо, правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 336-1 Кримінального кодексу України, тягне за собою відповідальність у вигляді штрафу від двох тисяч п`ятисот до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк від ста п`ятдесяти до двохсот сорока годин, або позбавлення волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.»

На думку позивача, наведені твердження не мають ознак оціночних суджень, натомість в статті містяться прямі звинувачення ОСОБА_1 в здійснені конкретних дій та у вчиненні злочину, передбаченого статтею 366-1 КК України, яких він насправді не вчиняв.

Інформаційне повідомлення було поширено на сайті: https://old.nazk.gov.ua та знаходиться у вільному доступі необмеженого кола осіб. Також інформаційне повідомлення було поширено засобами масової інформації на інших інформаційних ресурсах, зокрема, на сайті ukrinform.ua та на сайті ukranews.com .

Позивач також зазначив, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2018 року було визнано протиправним та скасовано зазначені рішення НАЗК від 08 грудня 2017 року за № № 1415, 1423. Відтак, на думку позивача, вся інформація щодо наявності в його діях ознак корупційного діяння та обґрунтованості висновків НАЗК не відповідає дійсності, що встановлено судовим рішенням та не підлягає повторному доведенню.

Посилаючись на викладене, позивач просив:

- визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності інформацію, що міститься в рішенні НАЗК від 08 грудня 2017 року № 1415, що затверджено рішенням від цього ж числа за № 1423;

- зобов`язати НАЗК спростувати недостовірну інформацію, що міститься в додатках до листавід 02 серпня 2018року «Про надання матеріалів», шляхом відкликання з Генеральної прокуратури України зазначеного листа в частині, яка стосується ОСОБА_1 ;

- зобов`язати НАЗК видалити з сайту http:// https://old.nazk.gov.ua рішення від 08 грудня 2017 року за № № 1415, 1423;

- визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, а також зобов`язати НАЗК видалити з офіційного веб-порталу НАЗК наведену вище недостовірну інформацію;

- зобов`язати НАЗК розмістити спростування поширеної недостовірної інформації у спосіб, найбільш близький до способу її поширення на сайті https://old.nazk.gov.ua та https://nazk.gov.ua/uk/, шляхом розміщення публікації про те, що поширена інформація є недостовірною, а рішення НАЗК від 08 грудня 2017 року за № № 1415, 1423 скасовані рішенням суду.

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав заяву про доповнення підстав позову, в якій просив задовольнити позовні вимоги ще й на підставі частини четвертої статті 296 ЦК України, посилаючись на те, що у наведених інформаційних матеріалах та рішеннях використано та поширено ім`я позивача як особи, що обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, однак обвинувального вироку щодо нього суд не ухвалював.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 30 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що інформація, яка поширена відповідачем у своїх рішеннях, не є недостовірною, а є результатом виконання покладених на НАЗК функцій. Інформація, яку позивач просить визнати недостовірною та спростувати, є предметом перевірки органу досудового розслідування під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні за даним фактом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що поширена відповідачем інформація є недостовірною, викладена на підставі рішень, які в судовому порядку визнані незаконними, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в справі, а ухвалою від 31 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

НАЗК була проведена повна перевірка декларації ОСОБА_1 , поданої за 2016 рік.

За результатами проведеної відповідачем перевірки були ухвалені рішення від 08 грудня 2017 року № 1415 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , Міністром енергетики та вугільної промисловості України» та № 1423 «Про затвердження обґрунтованого висновку щодо корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення та направлення рішення «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , Міністром енергетики та вугільної промисловості України»

до Національного антикорупційного бюро України»».

Так, за результатами перевірки декларації позивача за 2016 рік НАЗК дійшло висновку про недостовірність відомостей, що відрізняються від достовірних на загальну суму 1 787 777 грн, що є більшою на суму понад 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб на момент прийняття рішення № 1415.

Вказані рішення були розміщені на офіційному сайті відповідача за посиланням: https://old.nazk.gov.ua/rishennya-8-grudnya, № 43 та № 51.

Крім того, позивач зазначив, що ці рішення також були направлені до Генеральної прокуратури України.

Ц згаданому матеріалі йдеться про те, що: «Генеральна прокуратура внесла до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) відомості про кримінальне правопорушення, передбачене статтею 366-1 Кримінального кодексу України, на підставі обґрунтованих висновків Національного агентства з питань запобігання корупції. Раніше відповідні висновки направлялись Національним агентством за підслідністю до Національного антикорупційного бюро, однак досудові розслідування так і не були розпочаті.

Відповідні відомості внесені до ЄРДР після звернення НАЗК до Генеральної прокуратури України, як до органу на якого покладаються функції нагляду за додержанням закону під час досудового розслідування, з метою здійснення перевірки законності невнесення відомостей до реєстру.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2018 року, яке набрало законної сили 10 квітня 2019 року, визнано протиправними та скасовано вказані рішення НАЗК від 08 грудня 2017 року за № 1415, 1423.

Під час розгляду адміністративної справи № 826/16495/17 суд встановив, що допущені ОСОБА_1 помилки під час заповнення декларації частково обумовлені нечіткістю формулювання законодавчих актів та відсутністю практики щодо її заповнення. Суди з урахуванням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини дійшли висновків, що допущені помилки були виявлені та усунуті декларантом, тому відомості, відображені ним в декларації, слід вважати достовірними.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статей 28 68 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України) та право на недоторканність ділової репутації (стаття 299 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Згідно із частиною другою статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Таким чином, застосування такого способу захисту як визнання недостовірною інформації є можливим у випадку порушення особистого немайнового права особи у відносинах, які за своєю правовою природою є цивільними.

Судами установлено, що на підставі норм абзацу 2 частини першої статті 50 Закону України «Про запобігання корупції» та відповідно до рішень НАЗК від 24 квітня 2017 року № 175 «Про початок проведення повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, поданих Президентом України, Прем`єр-міністром України та членами Кабінету Міністрів України» та від 22 червня 2017 року № 236 «Про продовження повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 та 2016 роки» була проведена повна перевірка декларації ОСОБА_1 , поданої за 2016 рік.

Згідно з частиною першою розділу IV Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого рішенням НАЗК

від 10 лютого 2017 року № 56, (станом час винесення вказаних рішень), за результатами проведення повної перевірки декларації НАЗК приймається рішення про результати здійснення повної перевірки декларації.

При проведенні перевірки декларацій суб`єктів декларування НАЗК встановлює ознаки іншого корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення, а в рішенні про результати здійснення повної перевірки декларації вказуються встановлені на підставі інформації, отриманої в межах проведеної перевірки, фактичні дані.

За результатами проведеної відповідачем перевірки 08 грудня 2017 року були ухвалені рішення № 1415 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , Міністром енергетики та вугільної промисловості України», № 1423 «Про затвердження обґрунтованого висновку щодо корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення та направлення рішення «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , Міністром енергетики та вугільної промисловості України» до НАБУ.

Порядком проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій державі або місцевого самоврядування визначено, що при проведенні повної перевірки декларації НАЗК забезпечує використання лише достовірної інформації, одержаної від суб`єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об`єднань, із засобів масової інформації, мережі Інтернет.

У рішенні про результати здійснення повної перевірки декларації вказуються виключно фактичні дані, встановлені на підставі інформації, отриманої у законний спосіб в межах проведеної перевірки.

НАЗК за результатами перевірки декларації позивача за 2016 рік, дійшло висновку про недостовірність відомостей, що відрізняються від достовірних на загальну суму 1 787 777 грн, що є більшою на суму понад 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Встановивши, на власну думку, ознаки корупційного правопорушення щодо ОСОБА_1 НАЗК рішенням від 08 грудня 2017 року № 1423 затвердило відповідний висновок.

При цьому складові правопорушення встановлюють спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції - органи прокуратури, Національної поліції України, НАБУ та суд.

Відповідно до пункту 16 частини першої статті 11 Закону України «Про запобігання корупції» до повноважень НАЗК віднесено інформування громадськості про здійснювані НАЗК заходи щодо запобігання корупції, реалізацію заходів, спрямованих на формування у свідомості громадян негативного ставлення до корупції.

Ці положення корелюються з пунктом 1.4 Регламенту НАЗК, затвердженого рішенням від 12 квітня 2016 року № 1 (у редакції рішення Національного агентства від 26 липня 2019 року № 2168), згідно з яким діяльність НАЗК є гласною та прозорою, що забезпечується шляхом відкритості засідань Національного агентства, можливістю їх онлайн-трансляції в мережі Інтернет, регулярним розміщенням інформації про діяльність НАЗК на офіційному веб-сайті в мережі Інтернет.

У рамках реалізації зазначених повноважень НАЗК на своєму офіційному веб-сайті 05 вересня 2018 року розмістило інформаційне повідомлення (прес-реліз) про внесення Генеральною прокуратурою України до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення на підставі висновків НАЗК, зокрема за фактом декларування недостовірних відомостей позивачем.

Достовірність інформації, розміщеної 05 вересня 2018 року на веб-порталі НАЗК, підтверджується листом Генеральної прокуратури України від 03 вересня 2018 року.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною шостою статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», крім відомостей, зазначених в абзаці 4 частини першої статті 47 вказаного Закону.

Отже рішення НАЗК, в тому числі про результати здійснення повної перевірки декларації з зазначенням імені особи, щодо якої проводилась така перевірка, є публічною інформацією.

Статтею 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлено, що доступ до інформації забезпечується, зокрема шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет.

Розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати, зокрема акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних) (стаття 15 Закону України «Про інформацію»).

Рішення НАЗК про результати здійснення повної перевірки декларації не тягне за собою безпосередньо виникнення для особи, декларація якої перевірялася, будь-яких правових наслідків, так як саме по собі рішення НАЗК про результати здійснення повної перевірки декларації є по суті формою акта перевірки, що складається за наслідками здійснених заходів контролю уповноваженими органами.

Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що розміщення на веб-сайті НАЗК рішень від 08 грудня 2017 року за

№ № 1415, 1423 та статті від 05 вересня 2018 року було здійснено у межах компетенції відповідача та у порядку викоання покладених на нього державою функцій.

Таким чином, вказану інформацію не може бути визнано недостовірною, оскільки відповідач виклав на офіційному веб-сайті результат проведеної перевірки та інформацію про порушення Генеральною прокуратурою України кримінального провадження на підставі рішень НАЗК та викладених у них відомостей.

Отже, розміщення на сайті НАЗК оспорюваних рішень було здійснено відповідно до вимог законодавства, інформація, викладена у згаданій позивачем статті, ґрунтувалася на відомостях, отриманих від Генеральної прокуратури України у листі від 05 вересня 2018 року, а тому на момент її поширення відповідала дійсності та не підпадала під ознаки недостовірної.

Результати перевірки було розміщено з метою інформування громадськості про здійснені НАЗК заходи щодо запобігання корупції, що безпосередньо передбачено пунктом 16 частини першої статті 11 Закону України «Про запобігання корупції».

Установивши, що інформація, яка поширена відповідачем на офіційному веб-сайті НАЗК, не є недостовірною, оскільки є результатом виконання покладених на нього державою функцій у сфері запобігання корупції, є предметом перевірки органу досудового розслідування під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, порушеному за даним фактом, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про те, що згадані рішення визнано незаконними та скасовано рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2018 року у справі № 826/16495/17, а тому викладені у них висновки є недостовірними, безпідставні.

Під час розгляду вказаної адміністративної справи № 826/16495/17 суд встановив, що допущені ОСОБА_1 помилки під час заповнення декларації частково обумовлені нечіткістю формулювання законодавчих актів та відсутністю практики щодо її заповнення. Суд з урахуванням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини дійшов висновків, що допущені помилки були виявлені та усунуті декларантом, тому відомості, відображені в декларації, слід вважати достовірними.

Тобто, суд не спростував викладення відповідачем у вказаному рішенні обставин та встановлених фактів про зазначення позивачем неповних відомостей. Перевіряючи правомірність прийнятого НАЗК рішення, суд виходив з аналізу причин, на підставі яких позивачем було відображено в декларації відповідну інформацію, а також з характеру допущених ним неточностей (помилок).

Позивач безпідставно посилається на те, що визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень свідчить про те, що таке рішення містить в собі недостовірну інформацію. Крім того, у згаданій справі самостійною підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 було встановлене судами процесуальне порушення НАЗК положень Порядку № 56, а саме недотримання регламентованого строку для прийняття рішення про проведення повної перевірки декларації позивача.

Отже, твердження позивача про недостовірність інформації, наведеної у згаданих рішеннях НАЗК від 08 грудня 2017 року № 1415 та № 1423, є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності.

Є помилковими доводи касаційної скарги про те, що відносно заявника відсутній обвинувальний вироку, а тому зазначення у рішенні про наявність у його діях ознак кримінального правопорушення, передбаченого

статтею 366-1 КК України, свідчить про недостовірність інформації.

Верховний Суд зазначає, що НАЗК не є органом, до повноважень якого належить встановлення наявності умислу чи вини як складової суб`єктивної сторони злочину в діях суб`єкта декларування при заповненні декларації, а є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, має превентивні функції, зокрема, щодо здійснення в порядку, визначеному законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Отже, затвердження висновку та направлення його до спеціального уповноваженого суб`єкта у сфері протидії корупції не є свідченням вчинення суб`єктом декларування кримінального правопорушення.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Колегія суддів вважає, що на виконання положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами попередніх інстанцій надано всебічну, повну та об`єктивну оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Щодо використання імені позивача

Частинами першою, другою статті 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Конституційні права особи мають цивілістичний вимір як абсолютні і невідчужувані цивільні права фізичної особи, які згідно з частиною першою статті 269 ЦК України належать кожній фізичній особі від народження або за законом.

Такими правами є передбачені статтями 294-296 ЦК України право на ім`я, яке забезпечує особі правову індивідуалізацію і надає їй право вимагати від інших звертатися до неї відповідно до її імені; право на зміну імені (імені, по батькові та прізвища); право на використання імені, яке полягає у наданні фізичній особі можливості використовувати своє ім`я у всіх сферах суспільних відносин, а також передбачає певні обмеження щодо використання імені фізичної особи іншими особами.

Частиною четвертою статті 296 ЦК України встановлено пряму заборону на використання (обнародування) імені фізичної особи та передбачено, що ім`я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 272 ЦК України фізична особа має право вимагати від посадових і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення нею особистих немайнових прав, а згідно із частиною третьою статті 273 цього Кодексу діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права.

Наведені положення законодавства виконують функцію дотримання балансу між необхідністю здійснення розслідування кримінальних проваджень з метою забезпечення захисту суспільних інтересів та недопущенням нанесення шкоди репутації підозрюваної чи обвинуваченої особи, яку буде важко відновити у разі закриття кримінального провадження або ухвалення виправдувального вироку суду з підстав, передбачених КПК України.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Фатуллаєв проти Азербайджану» від 22 квітня 2010 року наголошено, що пункт 2 статті 6 Конвенції не забороняє владі інформувати суспільство про здійснювані кримінальні розслідування, проте вимагає робити це із максимальною обережністю та обачністю, які необхідні для дотримання принципу презумпції невинуватості.

Тому колегія суддів зазначає, що наявність суспільного інтересу не виключає необхідності дотримання положення частини четвертої статті 296 ЦК України, адже цивільним законодавством встановлено заборону не на поширення інформації про кримінальні провадження, яка може бути предметом суспільного інтересу, а саме на використання імені обвинуваченої особи до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї при поширенні цієї інформації. Більше того, частиною сьомою статті 296 ЦК України передбачено можливість використання початкової літери прізвища фізичної особи у засобах масової інформації, літературних творах, і це не є порушенням її права.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги про те, що відповідач порушив немайнове право позивача на використання імені у розумінні частини четвертої статті 296 ЦК України, розмістивши оспорюваний інформаційний матеріал на власному інформаційному ресурсі в мережі Інтернет за відсутності обвинувального вироку щодо позивача, який набрав законної сили.

У заяві про зміну підстав позову шляхом їх доповнення (використання імені фізичної особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення усупереч частині четвертій статті 296 ЦК України) позивач не змінював позовні вимоги.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України).

Слід зазначити, що Верховний Суд не може задовольнити позовні вимоги у заявленій редакції, оскільки ОСОБА_1 просив визнати оспорювану інформацію недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, і саме у зв`язку з цим її спростувати, однак не порушував питання про визнання інформації такою, що порушує його немайнове право на використання імені, та зобов`язання видалити інформацію саме з цих підстав.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович