№ 757/37708/21-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

17 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 757/37708/21-ц

провадження № 61-8012св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Фінілон»,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 листопада 2023 року у складі судді Новака Р. В. та постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»(далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ ФК «Фінілон»), про стягнення грошових коштів за договором депозиту.

В обґрунтування позову посилався на те, що 01 вересня 2011 року між ним та банком було укладено договір банківського вкладу № SAMDN01000719306674, вклад «Стандарт», розмір - 5 000,00 доларів США, мінімальний строк - 3 місяці, з умовою автоматичної пролонгації та процентною ставкою за користування банківським вкладом у розмірі 7 % річних.

Крім цього, 08 січня 2014 року між ним та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського вкладу № SAMDNWFD0070053190900, вклад «Стандарт», розмір - 11 500,00 доларів США, мінімальний строк - 6 місяців, з умовою автоматичної пролонгації та процентною ставкою за користування банківським вкладом у розмірі 9 % річних.

26 травня 2021 року позивач надіслав банку рекомендованим листом заяву, відповідно до змісту якої вимагав розірвати договори банківського вкладу № SAMDN01000719306674 та № SAMDNWFD0070053190900, виплатити грошові кошти за депозитними вкладами та нараховані проценти до моменту розірвання договорів.

27 травня 2021 позивачем було повторно направлено відповідачу.

АТ КБ «ПриватБанк» не надав відповіді на його заяви, до цього часу грошові кошти не повернув.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив суд стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість:

за договором банківського вкладу № SAMDN01000719306674 від 01 вересня 2011 року: суму вкладу в розмірі 5 000,00 доларів США, суму нарахованих відсотків по ставці 7 % - 3 414,66 доларів США, відсотки за вкладом «на вимогу» - 06 центів, 3 % річних - 18,08 доларів США, пеню - 1 576,60 грн;

за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070053190900 від 08 січня 2014 року: суму вкладу в розмірі 11 500,00 доларів США, суму нарахованих відсотків по ставці 9 % - 7 664,67 доларів США, відсотки за вкладом «на вимогу» - 10 центів, 3 % річних - 39,70 доларів США, пеню - 1 576,60 грн;

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01 березня 2023 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за договором банківського вкладу № SAMDN01000719306674 від 01 вересня 2011 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 06 листопада 2023 року позов задоволено частково.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 кошти за договором банківського вкладу від 08 січня 2014 року № SAMDNWFD0070053190900 в розмірі: 11 500,00 доларів США - сума неповернутого вкладу, 7 253,97 доларів США - несплачені проценти відповідно до умов договору, 1 058,81 грн - 3 % річних за невиконання зобов`язання.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 147 476,29 грн.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» в дохід держави судовий збір в сумі 5 024,60 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення суми вкладу у розмірі 11 500,00 доларів США, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами було укладено договір банківського вкладу, позивач звертався до відповідача з вимогою розірвати договір і повернути вклад, проте ці вимоги банком виконані не були. Сума отриманих банком коштів від позивача відповідачем не оспорювалась.

При цьому суд зазначив, що саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за вказаним вище договором банківського вкладу та належним відповідачем у цій справі, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 надав згоду на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон» не надано.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення процентів за договором банківського вкладу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, звернувшись із заявою про повернення коштів до відповідача, фактично змінив умови зобов`язання щодо строку дії договору, порядку сплати процентів за депозитом, тому втратив право на отримання процентів відповідно до умов договору банківського вкладу з 04 червня 2021 року, тобто зі спливом двох банківських днів після отримання АТ КБ «ПриватБанк» заяви про розірвання договору. Тому суму процентів за ставкою 9 % річних слід розраховувати за період з 08 січня 2014 року по 08 січня 2021 року, що складає 7 253,51 доларів США. Разом із цим, за період з 09 січня 2021 року до 03 червня 2021 року проценти слід розраховувати за процентною ставкою вкладу «на вимогу», оскільки мінімальний строк вкладу становить 6 місяців, який з дня подання позивачем заяви про розірвання договорів банківського вкладу не сплив. Відповідно до витягу з протоколу Комітету управління активами і пасивами банку від 25 квітня 2017 року було змінено відсоткові ставки по депозитах фізичних осіб в національній та іноземній валюті рахунок «до запитання» у розмірі 0,01% річних. Отже, сума процентів, що підлягає стягненню за цей період складає 0,46 долара США.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних, суд виходив з того, що договір банківського вкладу вважається розірваним з 04 червня 2021 року та саме з цієї дати у позивача виникає право на отримання 3 % річних відповідно до положень статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки прострочення виконання зобов`язань за договором банківського вкладу почалось із дати його розірвання.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення пені за договором банківського вкладу в розмірі 1 578,60 грн за період з 03 червня 2021 року по 14 липня 2021 року, суд виходив з того, що з моменту припинення договору банківського вкладу (04 червня 2021 року) передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пеня не нараховується.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 листопада 2023 року в частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу змінено, зменшено їх розмір з 147 476,29 грн до 50 000,00 грн.

В іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 листопада 2023 року залишено без змін.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, понесені при апеляційному розгляді справи, у розмірі 4 000 грн.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу, процентів за вкладом та 3 % річних, зазначивши, що такі висновки відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Разом із цим, апеляційний суд вважав помилковими висновки місцевого суду в частині стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 147 476,29 грн, зазначивши, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору. Тому вважав, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу слід змінити, зменшивши їх розмір з 147 476,29 грн до 50 000,00 грн.

Крім цього, апеляційний суд вважав, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 4 000,00 грн судових витрат на правничу допомогу, понесених ним у суді апеляційної інстанції (підготовка та подача відзиву на апеляційну скаргу відповідача, забезпечення явки адвоката та представництво адвокатом у судовому засіданні у апеляційному суді), керуючись при цьому такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У червні 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року.

В касаційній скарзі заявник просить вказані судові рішення скасувати в частині задоволених вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідач, зокрема, пояснив, що зобов`язання по поверненню позивачці депозитних коштів та нарахованих процентів ним не виконані, оскільки вказаний борг переведений на ТОВ ФК «Фінілон» згідно договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року.

Доводи інших учасників справи

У липні 2024 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив, у якому позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

26 червня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 08 січня 2014 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського вкладу № SAMDNWFD0070053190900, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав банку 11 500,00 доларів США, з процентною ставкою 9 % річних, строком на 366 днів - до 08 липня 2014 року включно.

Пунктом 7 зазначеного договору передбачено, що у випадку, якщо по закінченню строку клієнт не заявив банку про намір повернути свої кошти, вклад автоматично вважається продовженим ще на 6 місяців.

Мінімальний строк вкладу продовжується неодноразово без явки клієнта до банку (пунктом 8 договору).

Пунктом 10 договору передбачено право сторін дострокового розірвання вказаних договорів з повідомленням сторони за 2 банківські дні до дати розірвання договору.

Внесення грошових коштів у сумі 11 500,00 доларів США на передбачений договором відповідний рахунок у АТ КБ «ПриватБанк» підтверджуються платіжним дорученням № 27020314 від 08 січня 2014 року.

27 травня 2021 року позивач направив АТ КБ «ПриватБанк» заяву з вимогою розірвати договір банківського вкладу № SAMDNWFD0070053190900 від 08 січня 2014 року та виплатити грошові кошти з депозитного вкладу разом з відсотками.

Вказана заява отримана АТ КБ «ПриватБанк» 02 червня 2021 року.

АТ КБ «ПриватБанк» не надано належних та допустимих доказів на підтвердження повернення ОСОБА_1 коштів за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070053190900 від 08 січня 2014 року.

Відповідно до наказу голови правління «Приватбанку» № 07 від 05 січня 2004 року встановлена відсоткова ставка по вкладам «на вимогу» в розмірі 1% річних. Згідно з витягом з протоколу Комітету управління активами і пасивами банку від 25 квітня 2017 року було змінено відсоткові ставки по депозитах фізичних осіб в національній та іноземній валюті рахунок «до запитання» у розмірі 0,01% річних.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині відмовлених позовних вимог в касаційному порядку не оскаржуються, а тому, в силу приписів статті 400 ЦПК України, у вказаній частині не є предметом касаційного перегляду.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У цій справі позовні вимоги стосуються правовідносин, які виникли з укладення договору банківського вкладу.

Відповідно до частини першої статті 1058 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України).

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Таким чином строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.

Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові.

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (пункт 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2003 року за № 1256/8577 (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Положення № 516).

Відповідно до статей 526 530 598 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 08 січня 2014 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського вкладу № SAMDNWFD0070053190900, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав банку 11 500,00 доларів США, з процентною ставкою 9 % річних, строком на 366 днів - до 08 липня 2014 року включно.

Мінімальний строк вкладу продовжується неодноразово без явки клієнта до банку (пунктом 8 договору).

27 травня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про розірвання договору та повернення грошового вкладу та нарахованих процентів.

Доказів повернення банком позивачу коштів за вкладом матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги вказані норми матеріального права, належним чином оцінивши докази, встановивши факт укладення між сторонами договору банківського вкладу, внесення грошових коштів на банківський рахунок, з огляду на умови укладеного договору та ураховуючи те, що не повертаючи кошти за вимогою вкладника, банк не виконав належним чином покладених на нього зобов`язань та позбавив вкладника права користуватись належним йому майном, суд першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача коштів за договором № SAMDNWFD0070053190900 «Стандарт» від 08 січня 2014 року у розмірі 11 500,00 доларів США.

Колегія суддів Верховного Суду також погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що з банку на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню проценти за користування депозитними грошовими коштами за договором банківського вкладу у розмірі 9 % за період з 08 січня 2014 року по 08 січня 2021 року, що складає 7 253,51 доларів США, а також за процентною ставкою вкладу «до запитання» у розмірі 0,01% за період з 09 січня 2021 року до 03 червня 2021 року, що складає 0,46 долара США, з огляду на наступне.

У частині першій статті 1075 ЦК України визначено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Велика Палата Верховного Суду у цій справі зазначила, що при вирішенні цього спору суди не врахували, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються.

У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19 (провадження № 61-1297св22) зроблено висновок про те, що з моменту розірвання договору вкладу нарахування передбачених договором процентів припиняється, а права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, виплата передбачених договорами та встановлених статтями 1061 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються.

У справі, яка переглядається, встановлено, що договором банківського вкладу передбачено право сторін достроково розірвати вказаний договір з повідомленням сторони за 2 банківські дні до дати розірвання договору (пункт 10 договору).

Позивач скористався правом на дострокове розірвання депозитного договору, направивши 27 травня 2021 року на адресу відповідача вимогу про повернення вкладу.

Вказана заява отримана АТ КБ «ПриватБанк» 02 червня 2021 року.

Отже, позивач до закінчення строку дії договору виявив намір про розірвання договору банківського вкладу та ініціював процедуру повернення йому грошових коштів.

Згідно з витягом з протоколу Комітету управління активами і пасивами банку від 25 квітня 2017 року було змінено відсоткові ставки по депозитах фізичних осіб в національній та іноземній валюті рахунок «до запитання» у розмірі 0,01% річних.

Ураховуючи, що ОСОБА_1 , звернувшись до АТ КБ «ПриватБанк»з вимогою про виплату банківського вкладу, фактично змінив умови зобов`язання щодо строку дії договору, порядку сплати процентів за депозитом, суди першої та апеляційної інстанцій правильно виходили з того, що з 04 червня 2021 року позивач втратив право на отримання процентів відповідно до умов договору банківського вкладу та правильно вважали, що суму процентів за ставкою 9 % річних слід розраховувати за період з 08 січня 2014 року по 08 січня 2021 року, що складає 7 253,51 доларів США, а суму процентів за ставкою «до запитання» у розмірі 0,01% - за період з 09 січня 2021 року до 03 червня 2021 року, що складає 0,46 долара США.

При цьому колегія суддів Верховного Суду приймає до уваги, що сторони із заявою про застосування позовної давності не звертались.

Суд касаційної інстанції також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо вимоги про стягнення 3 % річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою встановлено, щоборжник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

З огляду на викладені обставини, апеляційний суд, установивши, що АТ КБ «ПриватБанк», отримавши вимогу позивачки про розірвання договорів та повернення вкладів, допустив прострочення виконання свого грошового зобов`язання, дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України за договором банківського вкладу за період з 04 червня 2021 року по 14 липня 2021 року.

Колегія суддів Верховного Суду відхиляє посилання заявника у касаційній скарзі на те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року між банком та ТОВ «ФК «Фінілон» укладений договір про переведення договору, відповідно до якого останнє стало боржником за спірним договором банківського вкладу, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 520 ЦК України передбачає, що у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, особа, третя особа, яка має намір стати боржником. Звідси, боржником або особою, яка висловила намір стати боржником, кредитору може бути запропоновано здійснення заміни боржника, або сам кредитор запропонував здійснити заміну боржника.

У будь-якому випадку для здійснення такої заміни має бути наявна тристороння згода: а) боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений; б) третя особа виявила згоду на те, щоб набути обов`язків боржника; в) кредитор надав згоду на заміну боржника. Відсутність згоди хоча б однієї із сторін не дає підстав для заміни боржника.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Статтею 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Крім того, згідно зі статтею 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

Статтею 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на те, що договір банківського вкладу між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено у письмовій формі, містять умови про їх двостороннє волевиявлення, то передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до правовідносин сторін у цій справі.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 22 вересня 2021 року у справі № 757/64382/17 (провадження № 61-9229св21); від 10 листопада 2021 року у справі № 757/50904/17-ц (провадження № 61-9151св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 757/18534/19 (провадження № 61-13157св20).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи також не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 було заявлено попередній розрахунок витрат на правничу допомогу, які він очікує понести.

У подальшому, в червні 2023 року позивач звернувся до суду з клопотанням про розподіл судових витрат, в якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь 193 500,70 грн витрат на правничу допомоу, з яких: 80 000,00 грн- судові витрати на правничу допомогу; 113 500,70 грн - судові витрати з відкладальною умовою у вигляді плати за результат (гонорар успіху).

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України визначено, що одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).

Згідно частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідності до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону № 5076-VI, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено .

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19).

На підтвердження витрат на правову допомогу стороною позивача надано копію договору б/н про надання правової допомоги від 05 липня 2021 року, копію додатку № 1 до договору б/н про надання правової допомоги від 05 липня 2021 року, копію звіту про витрачений час за договором б/н про надання правової допомоги від 05 липня 2021 року від 08 червня 2023 року, копію акту наданих послуг № 1 до договору б/н про надання правової допомоги від 05 липня 2021 року від 08 червня 2023 року, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордер.

Урахувавши надані позивачем докази на підтвердження надання правничої допомоги, складність справи та об`єм виконаних адвокатом робіт, реального часу, необхідного для виконання таких послуг, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для зменшення понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу з 147 476,29 грн до 50 000,00 грн.

Визначена судом сума підтверджена належними та допустимими доказами та є співмірною з наданими учаснику справи послугами, що відповідає принципу розподілу судових витрат.

Крім цього, ураховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи, апеляційний суд правомірно стягнув з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, зменшивши їх розмір з 20000,00 грн до 4000,00 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення в оскаржуваній частині - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року в оскаржуваній частинізалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов