Постанова

Іменем України

04 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 757/39249/17-ц

провадження № 61-8680св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року у складі колегії суддів: Мостової Г. І., Шебуєвої В. А., Мельника Я. С.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» (далі - АТ «Банк Кредит Дніпро», банк) про визнання правочину недійсним.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 не міг підписати оспорюваний договір поруки у м. Дніпропетровськ у грудні 2012 року, оскільки позивач знаходився за межами території України. Позивач вважав оспорюваний договір поруки є недійсним внаслідок невідповідності волі та волевиявлення (дефекту волі) та недотримання письмової форми (дефект (недотримання) форми) відповідно до статей 203 207 215 547 ЦК України.

ОСОБА_1 просив:

визнати недійсним договір поруки від 14 грудня 2012 року № 141212?П, укладенийміж ОСОБА_1 та ПАТ«Банк КредитДніпро» назабезпечення кредитногодоговору від03 червня 2011 року № 030611-КЛТ, укладеного міжкредитором ПАТ«Банк КредитДніпро» та позичальником ТОВ «Торгівельна компанія «Урожай»

стягнути з відповідача судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 14 січня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним з моменту укладення договір поруки від 14 грудня 2012 року № 141212-П, що укладений між ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи № 12065/12066/18?32 від 12 липня 2018 року підписи від імені ОСОБА_1 у договорі поруки від 14 грудня 2012 року № 141212-П виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою. Враховуючи, що ОСОБА_1 заперечує дійсність договору поруки № 141212-П, укладеного 14 грудня 2012 року між ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 , вказаний договір укладений з порушенням положень статті 203 ЦК України, а саме підписаний сторонньою особою, а не ОСОБА_1 , тому суд зробив висновок про задоволення позовних вимог щодо визнання договору поруки недійсним.

Суд першої інстанції вказав, що не приймає до уваги доводи представника відповідача про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог з підстав встановлених судовими рішеннями, оскільки обставини, встановлені судовими рішеннями Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2016 у справі № 200/4400/13-ц, залишеного без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.05.2017, Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2016 року щодо факту підписання та укладення оспорюваного договору саме позивачем ОСОБА_1 , судами не вирішувалось. У матеріалах справи наявні документи (заява ОСОБА_1 та експериментальні зразки його підпису), які засвідчені першим секретарем з консульських питань посольства України у Французькій Республіці, що підтверджує лише факт перебування позивача на час написання заяви та відібрання зразків його почерку поза межами території України. Разом з тим, саме по собі перебування ОСОБА_1 на час підписання оспорюваного договору поруки на території України чи поза її межами не впливає на факт недійсності договору поруки, оскільки відповідно до даних судової почеркознавчої експертизи оспорюваний договір поруки позивачем не підписувався, а підписаний іншою особою, у зв`язку з чим договір поруки визнається недійсним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року апеляційну скаргу АТ «Банк Кредит Дніпро» задоволено. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 січня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Банк Кредит Дніпро».

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору поруки, ОСОБА_1 аргументував свої вимоги тим, що він не підписував з кредитором ПАТ «Банк Кредит Дніпро» договір поруки від 14 грудня 2012року за №141212-П для забезпечення кредитних зобов`язань позичальника ТОВ «ТК «Урожай» і бажання на це ніколи не мав, а тому, на думку позивача, указаний договір, є недійсним. Позивачем не наведено належних та допустимих доказів недійсності спірного договору. Посилання позивача ОСОБА_5 на недійсність договору поруки, підписаного ним з кредитором ПАТ «Банк Кредит Дніпро» 14 грудня 2012року за №141212-П на забезпечення кредитних зобов`язань позичальника ТОВ «ТК «Урожай», є безпідставними, а його звернення до суду з цим позовом є лише намаганням уникнути цивільної відповідальності за зобов`язаннями, як поручителя.

Апеляційний суд вказав, що висновку судово-почеркознавчої експертизи, виконаної КНДІСЕ за №12065/12066/18-32 від 12 липня 2018 року, на якому ґрунтується оскаржене судове рішення та відповідно до якого договір поруки від 14 грудня 2012 року за №141212-П позивачем не підписувався, колегія суддів не вбачає за можливе надати доказового значення, оскільки починаючи з ухвалення Бабушкінским районним судом м. Дніпропетровська від 02 липня 2016 року, а також наступних рішень апеляційної та касаційних інстанцій, які ухвалені за скаргами адвокатів ОСОБА_1, не було жодного посилання на недійсність спірного договору поруки №141212-П від 14 грудня 2012 року з підстав того, що ОСОБА_1 не підписував цей договір, як поручитель. І лише у липні 2017 року позивач, звертаючись до суду з цим позовом, послався на недійсність оспорюваного договору з підстав відсутності факту підписання та наявності у нього волевиявлення на підписання цього договору. Врахувавши положення частини 4 статті 82 ЦПК України, щодо преюдиційності обставин встановлених судовими рішеннями, які набрали законної сили, апеляційний суд вважав, що у справах № 200/4400/13-ц та № 761/20826/16-ц судами досліджувалася чинність договору поруки від 14 грудня 2012 року № 141212-П.

Короткий зміст постанови касаційного суду

Постановою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_6 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що сама по собі наявність судового рішення про стягнення із поручителя заборгованості за кредитним договором, не створює перешкод для окремого розгляду судом спору про визнання недійсним договору поруки. У справах № 200/4400/13-ц та № 761/20826/16-ц питання ідентифікації підпису поручителя в договорі поруки від 14 грудня 2012 року № 141212-П не вирішувалось, а отже позивач не позбавлений права на спростування презумпції дійсності вказаного правочину шляхом пред`явлення відповідного позову до суду. Отже, посилання апеляційного суду в оскарженій постанові на неможливість надання доказового значення висновку судової почеркознавчої експертизи №12065/12066/18-32 від 12 липня 2018 року помилкові. Натомість з приводу доведеності доводів позивача щодо не підписання ним оспорюваного договору поруки, апеляційний суд своїх висновків не зробив, а крім того не надав оцінки доводам апеляційної скарги АТ «Банк Кредит Дніпро», зокрема щодо пропуску позивачем позовної давності, неповноти та необґрунтованості висновку експерта, які також можуть мати значення для правильного вирішення справи.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Банк Кредит Дніпро» задоволено. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 січня 2019 року скасовано з ухваленням нового судового рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Банк Кредит Дніпро» про визнання недійсним договору поруки відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що як вбачається з позовної заяви про визнання недійсним договору поруки від 14 грудня 2012 року № 141212-П, укладеного між позивачем ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Кредит Дніпро», позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що він не міг підписати оспорюваний договір поруки у місті Дніпропетровськ у грудні 2012 року, оскільки позивач знаходився за межами території України (а. с. 5, т. 1). Позивач вважає оспорюваний договір поруки є недійсним внаслідок невідповідності волі та волевиявлення (дефекту волі) та недотримання письмової форми (дефект (недотримання) форми) відповідно до статей 203 207 215 547 ЦК України. Суд першої інстанції не надав експерту відібрані у встановленому порядку експериментальні зразки підпису ОСОБА_1 . Розглянувши клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи за участю іноземного елемента (позивач ОСОБА_1 за його та представника позивача твердженнями не перебуває на території України), суд першої інстанції не вирішив питання про надання судового доручення на вчинення процесуальних дій та отримання доказів за межами України, оскільки не ухвалював судового рішення про відбір експериментальних зразків підпису у ОСОБА_1 та не доручав органу іноземної держави чи працівникам дипломатичного представництва чи консульської установи України у відповідній державі вчинити процесуальні дії щодо відбору експериментальних зразків. За відсутності будь-яких доказів перебування позивача ОСОБА_1 на території Франції, суд першої інстанції прийняв у якості належних доказів, надані представником позивача, експериментальні зразки підпису ОСОБА_1 , які були відібрані консулом України у Франції в порушення частини 2 статті 502 ЦПК України без відповідного судового доручення на вчинення процесуальних дій та отримання доказів за межами України.

Апеляційний суд вказав, що при повторному апеляційному перегляді оскаржуваного судового рішення, клопотання про призначення почеркознавчої експертизи представником позивача, не заявлялося. З матеріалів справи вбачається, що відповідач звернувся з заявою про призначення повторної почеркознавчої експертизи до суду апеляційної інстанції (а. с. 134-139, 205-212, т. 2). При повторному перегляді оскаржуваного рішення в судовому засіданні апеляційного суду 25 січня 2021 року колегією апеляційного суду з`ясовувалося думка учасників справи щодо призначення у справі повторної почеркознавчої експертизи та, для узгодження правової позиції представників сторін з їх довірителями, в судовому засіданні оголошувалася перерва (а. с. 162?163, т. 3). В судовому засіданні апеляційного суду 15 лютого 2021 року, 09 березня 2021 року представники позивача та відповідача просили залишити клопотання про призначення повторної почеркознавчої експертизи без розгляду (а. с. 224?225 т. 3). Колегія апеляційного дійшла висновку про наявність підстав для виключення Висновку судової почеркознавчої експертизи № 12065/12066/18-32 від 12 липня 2018 року з числа доказів та вирішення справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів, з урахування того, що клопотання про призначення повторної почеркознавчої експертизи представники позивача та відповідача просили залишити без розгляду.

Апеляційний суд зазначив, що як вбачається з матеріалів справи, позивачем та його представником не зазначено коли та до якої країни виїхав, на території якої країни позивач перебував в момент підписання оспорюваного договору поруки, тому апеляційний суд позбавлений можливості встановити який порядок перетину кордону існував на момент укладання оспорюваного договору поруки та чи потребував перетин кордону отримання відповідного дозволу (візи). Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, той факт, що 14 грудня 2012 року, в момент укладання оспорюваного договору поруки, позивач був відсутній на території України. Оскільки колегія апеляційного суду не встановила наявність обставин з якими закон пов`язує визнання недійсним оспорюваного правочину, позовні вимоги про визнання недійсним договору поруки від 14 грудня 2021 року № 141212-П, укладеного між позивачем та банком на забезпечення кредитного договору від 03 червня 2011 року № 030611-КЛТ, укладеного між кредитором ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та позичальником ТОВ «Торгівельна компанія «Урожай», задоволенню не підлягають.

Аргументи учасників справи

20 травня 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, що підписана представником ОСОБА_3, в якій просив: постанову Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року скасувати; залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що у оскарженому судовому рішенні суд апеляційної інстанції застосував норми процесуального права, визначені статтями 77, 78, частиною першою статті 89 ЦПК України, без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 14 березня 2019 року у справі № 474/750/17; від 11 березня 2019 року у справі № 310/789/16-ц, від 04 квітня 2018 року у справі № 278/3145/14-ц, від 09 січня 2020 року у справі № 431/1625/17, від 30 травня 2019 року у справі № 527/2381/17, від 08 лютого 2019 року у справі № 462/145/15-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/13087/14-ц, від 19 лютого 2021 року у справі № 755/9215/15-ц, від 22 квітня 2020 року у справі № 348/1964/16-ц.

Зазначає, що апеляційний суд не зазначив жодного висновку касаційного суду про те, як саме повинні застосовуватися норми процесуального права, визначені статті 77, 78, частина перша статті 89 ЦПК України, під час оцінки доказу (висновку експерта) на предмет його відповідності критеріям належності та допустимості доказу. Суд апеляційної інстанції встановив невідповідність Висновку судової почеркознавчої експертизи № 12065/12066/18-32 критеріям належності та допустимості доказів, що визначений статтями 77 78 ЦПК України, з підстав відсутності умовно-вільних зразків підпису та невчинення судом дій щодо збирання експериментальних зразків підпису.

Вказує, що суди не врахували, що вільних зразків підписів достатньо для проведення судово-почеркознавчої експертизи текстів (підпису та/або окремих слів на договорі поруки).Судом апеляційної інстанції порушено принцип рівності та пропорційності, внаслідок зазначення в оскарженому судовому рішенні недостовірної інформації про строки повноважень народного депутата Верховної Ради України VI (шостого) скликання ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції спростував фактичну обставину справи щодо перебування позивача поза межами території України в період укладення оспорюваного договору поруки на підставі не достовірної інформації про строки повноважень Верховної Ради України VI (шостого) скликання.

09 липня 2021 року ПАТ «Банк Кредит Дніпро» подало відзив на касаційну скаргу, підписаний представником НОМЕР_1, в якому просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що касаційна скарга базується на тому, що апеляційним судом , що апеляційним судом при розгляді справи не враховані висновки Верховного Суду щодо: рекомендаційного характеру Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень; достатності одних лише вільних зразків підпису особи для встановлення відповідності висновку експерта критеріям належності і допустимості, тобто без дотримання всіх рекомендацій наказу Міністерства юстиції України № 53/5. З такою позицією позивача неможливо погодитися, оскільки обставини відхилення висновку судової почеркознавчої експертизи у справі № 757/39249/17-ц повністю відмінні від обставин справ № 474/750/17, № 310/789/16-ц, № 278/3145/14-ц, № 431/1625/17, № 527/2381/17, № 462/145/15-ц, № 461/13087/14-ц, № 755/9215/15-ц, № 348/1964/1б-ц, на висновки Верховного Суду у яких посилається позивач. На відміну від наведених справ, вадою висновку судової почеркознавчої експертизи у справі № 757/39249/17-ц стала не відсутність або недостатність зразків підпису певного виду (вільних, умовно-вільних, експериментальних), про необхідність дослідження яких йдеться в Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендаціях з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, а порушення районним судом норм процесуального права при призначенні судової почеркознавчої експертизи і надання статусу експериментальних зразкам підпису позивача, які такими не є.

Вказує, що висновок судової почеркознавчої експертизи є лише одним із доказів у справі, а матеріали справи не містять доказів перебування позивача за межами України, а тому апеляційний суд прийшов до обгрунтованого висновку про виключення висновку почеркознавчої експертизи з числа доказів та того, що позивачем не доведено, що в момент укладення оспорюваного договору позивач був відсутній на території України.

02 серпня 2021 року ОСОБА_1 засобами електронного зв`язку подав письмові пояснення, підписані представником ОСОБА_3 , в яких підтримав доводи касаційної скарги та просив відзив ПАТ «Банк Кредит Дніпро» вважати необґрунтованим.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року: в задоволенні клопотання ОСОБА_7 , яке підписане представником ОСОБА_3 ,викликати учасників справи для надання пояснень відмовлено; призначено справу до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 25 червня 2021 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 14 березня 2019 року у справі № 474/750/17; від 11 березня 2019 року у справі № 310/789/16-ц, від 04 квітня 2018 року у справі № 278/3145/14-ц, від 09 січня 2020 року у справі № 431/1625/17, від 30 травня 2019 року у справі № 527/2381/17, від 08 лютого 2019 року у справі № 462/145/15-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/13087/14-ц, від 19 лютого 2021 року у справі № 755/9215/15-ц, від 22 квітня 2020 року у справі № 348/1964/16-ц.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 03 червня 2011 року між кредитором ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та позичальником ТОВ «ТК «Урожай» укладено кредитний договір № 030611-КЛТ та 28 листопада 2011 року укладено договір № 281111 про зміну кредитного договору від 03 червня 2011 року, відповідно до яких, банк надав позичальнику відновлювальну траншову мультивалютну кредитну лінію у межах суми 12 485 979,80 дол. США.

Згідно зі змінами до кредитного договору, внесеними договором №140912 від 14 вересня 2012 року заборгованість за кредитом має бути погашена у строки, вказані у договорах про надання кредиту (траншу), але не пізніше 01 квітня 2013 року.

Додатком № 1 до договору № 140912 про зміну кредитного договору встановлений графік зниження ліміту кредитування, згідно з якого, позичальник зобов`язувався сплатити до 07 грудня 2012 року заборгованість у сумі 1 500 000 дол. США, а до 15 січня 2013 року - у сумі 2 500 000 дол. США та до 01 квітня 2013 року - у сумі 8 485 979,80 дол. США.

ПАТ «Банк Кредит Дніпро» виконав свої договірні зобов`язання та надав позичальнику ТОВ «ТК «Урожай» кредити (транші) на суму 12 485 979,80 дол. США шляхом зарахування на поточний рахунок позичальника вказаної суми.

Для забезпечення виконання вказаних кредитних зобов`язань позичальника ТОВ «ТК «Урожай», між кредитором ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Торговий Дім «Золотий Урожай» укладено договір поруки № 030611?П, відповідно до якого, останній зобов`язувався перед кредитором відповідати солідарно за виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором зі всіма змінами та доповненнями до нього.

14 грудня 2012 року № 141212 між ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та позивачем ОСОБА_1 укладено договір поруки, за яким поручитель ОСОБА_1 зобов`язався відповідати солідарно перед кредитором ПАТ «Банк Кредит Дніпро» за виконання позичальником ТОВ «ТК «Урожай» всіх його кредитних зобов`язань за кредитним договором від 03 червня 2011 року №030611-КЛТ із всіма змінами і доповненнями до нього які можуть виникнути у майбутньому та з договорів про надання кредиту (траншу), які укладені та/або будуть укладені в майбутньому в рамках кредитного договору.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2016 року у справі № 200/4400/13-ц позовні вимоги ПАТ «Банк Кредит Дніпро» до ТОВ «Торгівельна компанія «Урожай», ТОВ «Торговий Дім «Золотий урожай», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто солідарно з ТОВ «Торгівельна компанія «Урожай», ТОВ «Торговий Дім «Золотий урожай», ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованість за кредитним договором № 030611-КЛТ від 03 червня 2011 року в розмірі 5 235 997,36 грн та 597 958,69 доларів США, що складається з пені за користування кредитним коштами в розмірі 4 929 255,91 грн, пені за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом в розмірі 306 741,45 грн та відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 597 958,69 доларів США. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованість за кредитним договором № 030611-КЛТ від 03 червня 2011 року в розмірі 7 704 304,82 доларів США, що складається з несплаченої частки кредиту. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2016 року у справі № 200/4400/13-ц апеляційні скарги ТОВ «Торгівельна компанія «Урожай», ПАТ «Банк Кредит Дніпро» задоволено частково. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2016 року скасовано. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованість за кредитним договором № 030611-КЛТ від 03 червня 2011 року станом на 30 вересня 2013 року в розмірі 5 235 997,36 грн та 597 958,69 доларів США, що складається із пені за користування кредитними коштами в розмірі 4 929 255,91 грн, пені за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом у розмірі 306 741,45 грн та відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 597 958,69 доларів США. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованість за кредитним договором № 030611-КЛТ від 03 червня 2011 року в розмірі 7 704 304,82 доларів США, що складається з несплаченої частки кредиту. Вирішено питання розподілу судових витрат. Провадження в частині вимог до ТОВ «ТК «Урожай» та ТОВ «Торговий Дім «Золотий урожай» закрито.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2016 року у справі № 200/4400/13-ц апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2016 року залишено без задоволення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2017 року у справі № 200/4400/13-ц касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2016 року залишено без задоволення.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 200/4400/13-ц у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2017 року відмовлено.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2017 року у справі № 761/20826/16-ц позовні вимоги ПАТ «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ТОВ «ТК «Урожай», про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованість по відсоткам за кредитним договором № 030611-КЛТ від 03 червня 2011 року за період з 01 вересня 2015 року по 30 березня 2016 року в розмірі 591 500,80 доларів США. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою апеляційного суду м. Києва від 07 лютого 2018 року у справі № 761/20826/16-ц апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2017 року без змін.

На підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2018 року експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз проведено судову почеркознавчу експертизу.

Згідно висновку судової почеркознавчої експертизи № 12065/12066/18-32 від 12 липня 2018 року:

при подальшому дослідженніпідписів виконанихвід імені ОСОБА_1 удоговорі порукивід 14 грудня2012 року №141212-П уграфах «Поручитель» на першій, другій та третій сторінці договору поруки та в графі «Підпис» розділу сім «Місцезнаходження та реквізити сторін» на третьому аркуші, будуть використовуватися, як єдиний почерків матеріал. Встановлені співпадаючі ознаки визнані суттєвими, характерними, у частині своїй стійкими та у комплекті своєму достатніми для висновку про те, що дані підписи, що підлягають дослідженню, а саме від громадянина ОСОБА_1 , які наявні в наданому документі виконані однією особою;

підписи від імені ОСОБА_1 у наданому на дослідження документі виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки чи застосування технічних засобів;

підписи від імені ОСОБА_5 у договорі поруки від 14 грудня 2012 року № 141212-П у графах «поручитель» на першій, другій та третій сторінці договору поруки та в графі «підпис» розділі сім «місцезнаходження та реквізити сторін» на третьому аркуші, виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Експериментальні зразки підпису ОСОБА_1 використані для проведення експертизи засвідчені першим секретарем з консульських питань посольства України у Французькій Республіці.

Згідно довідки Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 13 квітня 2018 року відомостей про перетинання державного кордону України громадянином ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в базі даних не виявлено. Додатково зазначено, що інформація в базі даних зберігається протягом п`яти років.

Апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції не надав експерту відібрані у встановленому порядку експериментальні зразки підпису ОСОБА_1 . Розглянувши клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи за участю іноземного елемента (позивач ОСОБА_1 за його та представника позивача твердженнями не перебуває на території України), суд першої інстанції не вирішив питання про надання судового доручення на вчинення процесуальних дій та отримання доказів за межами України, оскільки не ухвалював судового рішення про відбір експериментальних зразків підпису у ОСОБА_1 та не доручав органу іноземної держави чи працівникам дипломатичного представництва чи консульської установи України у відповідній державі вчинити процесуальні дії щодо відбору експериментальних зразків. За відсутності будь-яких доказів перебування позивача ОСОБА_1 на території Франції, суд першої інстанції прийняв у якості належних доказів, надані представником позивача, експериментальні зразки підпису ОСОБА_1 , які були відібрані консулом України у Франції в порушення частини 2 статті 502 ЦПК України без відповідного судового доручення на вчинення процесуальних дій та отримання доказів за межами України.

Апеляційний суд встановив, що підстави для визнання недійсним договору поруки відсутні.

Позиція Верховного Суду

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Згідно частин першої та другої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення договору поруки) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (частина перша та друга статті 547 ЦК України).

Тлумачення частини другої статті 547 ЦК України свідчить, що правовим наслідком недодержання письмової форми правочину про забезпечення виконання зобов`язання є його нікчемність.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року в справі № 552/6884/19 (провадження № 61-15466св20) вказано, що «у частинах першій, другій статті 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Тобто, правовим наслідком недодержання письмової форми правочину про забезпечення виконання зобов`язання є його нікчемність. При цьому врахували конкретні обставини справи, процесуальну поведінку представників відповідача, зокрема, щодо ненадання оригіналу оспорюваного договору, дійшли обґрунтованого висновку про те, що вказані дії відповідача свідчать про ухилення від надання суду оригіналу договору поруки (необхідного для подальшого призначення та проведення експертизи), що унеможливило призначення та проведення почеркознавчої експертизи судом, яка, в даному випадку, має визначальне значення для встановлення обставин справи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. За таких обстави, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову з підстав необґрунтованості позовних вимог, у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту права, оскільки договір поруки від 07 квітня 2007 року № НАН2А000140153, сторонами якого зазначені АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1, є недійсним у силу закону (нікчемним), і не підлягає визнанню недійсним у судовому порядку. Зазначене не перешкоджає позивачу звернутися до суду на вказаних підставах з позовом за захистом своїх прав про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, що відповідатиме змісту відносин, що виникли між сторонами».

У справі, що переглядається:

апеляційний суд відмовив в задоволенні позову про визнання недійсним договору поруки внаслідок недоведеності, що поручитель не підписував цей договір;

апеляційний суд не врахував, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами. правовим наслідком недодержання письмової форми правочину про забезпечення виконання зобов`язання є його нікчемність;

апеляційний суд не звернув увагу, що оскільки недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов`язання у випадку недодержання письмової форми встановлена законом і цей правочин, у разі встановлення факту його непідписання стороною, є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту прав. Тому в задоволенні позову потрібно було відмовити з цієї підстави, і постанова апеляційного суду підлягає зміні в мотивувальній частині. Проте апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року в справі № 552/6884/19 (провадження № 61-15466св20) колегія суддів вважає, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена частково без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; оскаржену постанову апеляційного суду слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови; в іншій частині оскаржену постанову апеляційного суду належить залишити без змін.

Оскільки Верховний Суд змінює оскаржені судові рішення, але виключно у частині мотивів їх прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року змінити, шляхом викладення її мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов