Постанова

Іменем України

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 757/4041/18

провадження № 61-14372св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги:

- ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду

м. Києва, у складі судді Бортницької В. В., від 21 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Крижанівської Г. В., від 28 липня

2021 року;

- ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бондар Ігор Григорович, на постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 01 грудня 2014 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, за яким він надав в позику ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 10 000 доларів США на строк

до 01 лютого 2015 року.

Відповідач не виконав свого зобов`язання за договором позики, грошові кошти не повернув.

Посилаючись на зазначені обставини, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 21 458, 22 доларів США, з яких: 10 000 доларів США - сума позики, 9 775, 75 доларів США - проценти за користування позикою відповідно до вимог частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), 1 682, 47 доларів США - 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 01 грудня 2014 року в сумі: основної частини боргу (позики) 10 000 доларів США, проценти за користування позикою за період з 01 грудня 2014 року по 09 вересня 2020 року у сумі 9 775, 75 доларів США, проценти за прострочення повернення позики за період з 02 лютого 2015 року по 09 вересня 2020 року у сумі

1 682, 47 доларів США, що разом складає 21 458, 22 доларів США. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач надав належні та допустимі докази виникнення між сторонами правовідносин за договором позики, натомість відповідач не довів повернення суми позики у строки, передбачені договором.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 28 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Скасовано рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 травня 2021 року та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики

від 01 грудня 2014 року в сумі 10 000 доларів США та 3 % річних за прострочення виконання зобов`язань за договором позики за період

з 02 лютого 2015 року по 09 вересня 2020 року в сумі 1 682, 47 доларів США. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_2 не доведено факт відсутності боргу перед ОСОБА_1 , що є підставою для стягнення з нього на користь позивача боргу за договором позики від 01 грудня 2014 року та 3 % річних за прострочення виконання зобов`язань за період із 02 лютого 2015 року по 09 вересня 2020 року.

Оскільки позика була надана в іноземній валюті відсутні підстави для стягнення з відповідача процентів за договором позики на підставі статті 1048 ЦК України в розмірі облікової ставки НБУ.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Бондар І. Г. посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2021 року в частині вирішення вимоги про стягнення процентів за користування позикою скасувати та залишити в силі в цій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 травня 2021 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій, норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить рішення районного суду та постанову апеляційного суду скасувати, а справу передати на розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

26 серпня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бондар І. Г. подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2021 року у справі № 757/4041/18-ц.

01 вересня 2021 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2021 року у цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

У листопаді 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Бондар І. Г.

Касаційна скарга мотивована тим, що чинність частини першої статті 1048 ЦК України поширюється тільки на відносини щодо грошової позики, про що свідчить використання словосполучення «сума позики». Оскільки під сумою позики відповідно до статті 1046 ЦК України розуміється сума грошових коштів, як в національній валюті України - гривні, так і в іноземній валюті, при передачі у позику іноземної валюти можуть бути застосовані положення частини першої статті 1048 ЦК України.

З огляду на викладене, заявник вважає, що наявні підстави для відступлення від висновку щодо застосування частини першої статті 1048 ЦК України, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц.

Також посилається на те, що за загальним правилом нова правова позиція застосовується судами під час розгляду справ, провадження у яких відкрито після її формування. На момент відкриття провадження у цій справі не було висновків Верховного Суду щодо застосування положень частини першої статті 1048 ЦК України у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовлених сторонами у договорі розміру і порядку сплати процентів. Позивач не міг знати про формування Верховним Судом іншої правової позиції щодо застосування статті 1048 ЦК України до позики в іноземній валюті.

Касаційна скарга ОСОБА_2 .

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржені судові рішення, застосували норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12,

від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 1512/2-234/11, від 17 червня 2020 року у справі № 520/7785/15-ц, від 03 червня 2020 року у справі № 318/89/18.

Вважає, що суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази і не встановили усіх фактичних обставин справи.

Стверджує, що призначена судом першої інстанції почеркознавча експертиза не була проведена внаслідок дій суду, а не з вини відповідача.

При цьому суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання представника відповідача про призначення почеркознавчої експертизи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2021 року ОСОБА_2 подано відзив на касаційну скаргу позивача, в якому відповідач просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

У листопаді 2021 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Бондар І. Г. подано відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому представник позивача просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

В матеріалах справи наявний оригінал розписки наступного змісту:

«

ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_1 , выдан 16.09.1997 г. Печерским РУГУ МВД в г. Киеве взял у ОСОБА_4 , паспорт

НОМЕР_2 , 10 000 (Десять тысяч) долларов США, которые обязуюсь отдать не позднее 1 февраля 2015 года.

1 декабря 2014 г. /подпись/».

Належні та допустимі докази виконання ОСОБА_2 зобов`язання за вказаною розпискою судам не надані.

Позиція Верховного Суду

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до положень статей 526 530 598 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19) зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі

№ 6-1967цс15 викладено правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_2 .

Правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (частина друга статті 207 ЦК України).

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог ОСОБА_2 заперечував факт видачі ним розписки 01 грудня 2014 року, на підтвердження чого заявив клопотання про призначення почеркознавчої експертизи (т.1 а.с. 38-41).

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 14 вересня

2018 року за клопотанням відповідача було призначено судову почеркознавчу експертизу, яка не була проведена через несплату її вартості відповідачем та відсутність зразків почерку та підпису

ОСОБА_2 , який не з`явився для їх надання.

Відповідач не міг не усвідомлювати значення висновку експерта у цій справі та неможливість проведення експертизи без зразків його почерку, підпису та оплати вартості експертизи.

ОСОБА_2 був обізнаний про судовий процес щодо стягнення з нього заборгованості за договором позики та призначення судом почеркознавчої експертизи у вересні 2018 року, однак матеріали справи не містять відомостей про те, що до лютого 2020 року відповідач цікавився розглядом справи та демонстрував готовність брати участь у всіх необхідних процедурах пов`язаних із проведенням експертизи.

Очевидно, що часу із вересня 2018 року до лютого 2020 року було більш ніж достатньо, щоб відповідачу поцікавитись рухом справи та перебігом проведення призначеної за його ж клопотанням експертизи.

При цьому, позивач виконав вимоги суду надавши для проведення експертизи оригінал розписки від 01 грудня 2014 року.

Суди попередніх інстанцій забезпечили справедливий і публічний розгляд справи, в якому кожна сторона, добросовісно використовуючи права та виконуючи процесуальні обов`язки, мала можливість доводити свої вимоги та заперечення.

Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Апеляційний суд надавши належну оцінку змісту боргової розписки

від 01 грудня 2014 року, врахувавши, що оригінал цієї розписки знаходиться у позивача, що з урахуванням положень статті 545 ЦК України свідчить про те, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики та 3 % річних за прострочення виконання зобов`язань з її повернення за період

з 02 лютого 2015 року по 09 вересня 2020 року.

Доказів належного виконання зобов`язань за договором позики відповідачем судам не надано.

Касаційна скарга ОСОБА_2 не міститься доводів щодо неправильного розрахунку апеляційним судом 3 % річнихприсуджених до стягнення.

Доводи касаційної скарги, які спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі, підлягають відхиленню, з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції встановлені статтею 400 ЦПК України

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

З урахуванням обставин встановлених у розглядуваній справі, а також процесуальної поведінки її учасників, висновки апеляційного суду в оскарженій постанові не суперечать висновкам викладеним постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі

№ 1512/2-234/11, від 17 червня 2020 року у справі № 520/7785/15-ц,

від 03 червня 2020 року у справі № 318/89/18, на які посилався заявник в касаційній скарзі.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 .

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 посилаючись на положення статті 1048 ЦК України, просив стягнути з відповідача проценти в розмірі 9 775, 75 доларів США.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Укладеним між сторонами договором позики не встановлений розмір і порядок одержання процентів за користування позичальником грошовими коштами.

Облікова ставка встановлюється Національним банком України виключно для національної валюти. Національний банк України не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав. Тому право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України на підставі частини першої статті 1048 ЦК України може бути реалізовано, якщо позика надана у гривні.

Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки Національного банку України, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі:

1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась.

У випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у договорі такої складової грошового зобов`язання, як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.

Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку України в національну валюту України - гривню буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника.

Такі висновки щодо застосування статті 1048 ЦК України Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 16 січня 2019 року у справі

№ 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) підстав для відступу від яких колегія суддів не вбачає.

Апеляційний суд встановивши, що позика надана в іноземній валюті та в договорі сторонами не було обумовлено розмір процентів за користування позикою, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 частині стягнення процентів.

Таким чином доводи касаційних скарг висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскарженої постанови не впливають.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Бондар І. Г. та

Кизими С. В. без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Оскільки апеляційним судом обґрунтовано скасовано рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 травня 2021 року повторне його скасування ще й Верховним Судом суперечить вимогам процесуального закону.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бондар Ігор Григорович, та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович