№ 757/4111/13-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

17 лютого2020 року

м. Київ

справа № 757/4111/13-ц

провадження № 61-37688сво18

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Гулька Б. І. (суддя-доповідач),

суддів: Висоцької В. С., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В.,

Сімоненко В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»;

відповідачі: ОСОБА_1 , товариство з обмеженою відповідальністю «Фактор Ексім»;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва у складі судді Писанця В. А. від 01 серпня

2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А., від 14 березня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2009 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом, який було уточнено,

до товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Ексім» (далі - ТОВ «Фактор Ексім»), ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 04 червня 2007 року між

акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі -

АКІБ «УкрСиббанк», банк), правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк»,

та товариством з обмеженою відповідальністю «ВКФ «З КОМ» (далі - ТОВ «ВКФ «З КОМ»), яке у подальшому було перейменовано на ТОВ «Фактор Ексім», було укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії № 11158105000. Відповідно до умов вказаного договору банк зобов`язався надати, а відповідач - прийняти, належним чином використовувати та повернути кредит у валютах, вказаних у цьому договорі, у формі кредитної лінії, встановленої в базовій валюті, що дорівнює 30 000 000,00 доларів США. Строк повернення вказаної суми кредиту було встановлено терміном не пізніше 04 грудня 2008 року, зі сплатою 10 % річних за користування кредитними коштами. Кредитування позичальника здійснювалося шляхом надання окремих частин кредитних коштів у будь-якій валюті, що передбачена цим договором, у межах ліміту кредитної лінії.

У подальшому між сторонами кредитного договору було укладено додаткові угоди до вищевказаного кредитного договору, за умовами яких,

крім іншого, погоджено у сторону збільшення зміну процентної стави

за користування кредитними коштами, збільшення суми кредитного ліміту до 40 000 000,00 доларів США, а також кінцевий термін повернення кредитних коштів - до 01 квітня 2009 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_1 20 листопада

2008 року укладено договір поруки, за умовами якого останній зобов`язався відповідати солідарно з позичальником за невиконання умов кредитного договору про надання мультивалютної кредитної лінії від 04 червня

2007 року. 04 березня 2009 року між банком та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до договору поруки від 20 листопада 2008 року, за умовами якої поручитель надав свою згоду на зміну основного зобов`язання, яке забезпечується договором - 40 000 000 доларів США та погодив, що процентна ставка за користування кредитним коштами буде становити: 15% річних за кредитами у доларах США, 14% річних за кредитами у гривні, якщо інша ставка не буде встановлена згідно умов кредитного договору, а також погодив подовження кінцевого терміну виконання основного зобов`язання до 01 квітня 2009 року.

Позивач зазначав, що ТОВ «Фактор Ексім» у визначений договором строк взяті на себе зобов`язання належним чином не виконало, на вимоги банку не реагувало, як і поручитель, унаслідок чого станом на 27 жовтня 2011 року утворилася заборгованість у розмірі 24 904 092 доларів США, що за курсом Національного банку України становить 198 640 018,93 грн.

Посилаючись на викладене, ПАТ «УкрСиббанк» просило суд стягнути на

його користь солідарно з ТОВ «Фактор Ексім» та ОСОБА_1 кредитну заборгованість за кредитним договором про надання мультивалютної кредитної лінії від 04 червня 2007 року у розмірі 24 904 092,04 доларів США, що еквівалентно 198 640 018, 93 грн та пеню у розмірі 14 671 526, 93 грн.

Короткий зміст судових рішень

Справа судами розглядалася неодноразово.

РішеннямПечерського районного суду м. Києва від 29 березня

2010 року позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено. Стягнуто солідарно

з ОСОБА_1 та ТОВ «Фактор Ексім» на користь ПАТ «УкрСиббанк»

17 942 863,15 доларів США заборгованості за кредитним договором. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14 жовтня 2010 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 березня 2010 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості

за кредитним договором та судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. В частині стягнення з ТОВ «Фактор Ексім» на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості

за кредитним договором скасовано та закрито провадження у цій частині.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 січня 2011 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 березня 2010 року та рішення Апеляційного суду

м. Києва від 14 жовтня 2010 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11 квітня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 29 червня

2011 року, у задоволенні позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» до

ОСОБА_1 відмовлено, а в частині вимог до ТОВ «Фактор Ексім» провадження у справі закрито.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2011 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 квітня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 29 червня 2011 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25 жовтня

2012 року позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено. Стягнуто солідарно

з ТОВ «Фактор Ексім» та ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 24 904 092,04 доларів США, що станом на 27 жовтня 2011 року за курсом Національного банку України становить 198 640 018,93 грн та пеню у сумі 14 671 526,93 грн. Стягнуто солідарно з ТОВ «Фактор Ексім» та ОСОБА_1 на користь

ПАТ «УкрСиббанк» судові витрати у розмірі 2 853 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 лютого 2013 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 лютого 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 25 жовтня 2013 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15 квітня

2015 року позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено. Стягнуто солідарно з ТОВ «Фактор Ексім», ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 24 904 092,04 доларів США, що станом на 27 жовтня 2011 року за курсом Національного банку України складає

198 640 018,93 грн та пеню у сумі 14 671 526,93 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 листопада 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 15 квітня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Останнім рішенням Печерського районного суду м. Києва від 01 серпня

2017 року позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково. Стягнуто

з ТОВ «Фактор Ексім» на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість

за кредитним договором про надання мультивалютної кредитної лінії

у розмірі 24 904 092,04 доларів США, що еквівалентно 198 640 018, 93 грн, та 14 671 526 грн 93 коп. пені. У задоволенні решти позову ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, унаслідок чого утворилася кредитна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банку.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_1 суд першої інстанції, врахувавши правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 10 вересня 2014 року у справі № 6-70цс14, визнав поруку припиненою внаслідок збільшення без згоди поручителя обсягу його відповідальності відповідно до частини першої статті 559 ЦК України. При цьому суд зазначив, що у пункті 2.1 договору поруки не конкретизовано, які саме зміни до кредитного договору можуть вноситись без згоди поручителя у майбутньому та позивачем не доведено, що поручитель надавав згоду на внесення змін до кредитного договору, передбачених додатковими угодами до кредитного договору № № 5, 6 від 04 грудня 2008 року та 28 січня 2009 року у частині зміни строку виконання кредитних зобов`язань й збільшення процентної ставки, що застосовується у зв`язку з порушенням позичальником кредитної дисципліни у розмірі 30 % річних за кредитами у доларах США та 21 % річних за кредитами у гривні, а також на встановлення додаткової комісії за внесення змін до кредитного договору

у розмірі 2 тис. грн.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 14 березня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 серпня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» до ТОВ «Фактор Ексім»

про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано. Провадження у справі за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ТОВ «Фактор Ексім» про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 серпня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без змін.

Скасовуючи рішення районного суду та закриваючи провадження у справі

в частині позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» до ТОВ «Фактор Ексім» про стягнення заборгованості за кредитним договором, апеляційний суд виходив із того, що спірні правовідносини виникли між юридичними особами, одна з яких визнана банкрутом, а тому вимога щодо стягнення заборгованості з ТОВ «Фактор Ексім» не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а належить до господарського судочинства.

Щодо відмови у задоволенні позову банка до поручителя ОСОБА_1 , то суд апеляційної інстанції погодився з висновком районного суду про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині, оскільки порука ОСОБА_1 припинена внаслідок збільшення без його згоди обсягу відповідальності відповідно до частини першої статті 559 ЦК України. При цьому підписання ОСОБА_1 04 березня 2009 року додаткової угоди до договору поруки правового значення не має, так як обсяг відповідальності поручителя збільшено 04 грудня 2008 року без його згоди, а тому саме з цього часу порука припинена.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ПАТ «УкрСиббанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову банка до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов банку в цій частині задовольнити.

Отже, ПАТ «УкрСиббанк» оскаржує рішення судів попередніх інстанцій лише в частині вирішення позову до поручителя ОСОБА_1 , а тому судові рішення в іншій частині судом касаційної інстанції не перевіряються відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року поновлено ПАТ «УкрСиббанк» строк на касаційне оскарження рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 серпня 2017 року та постанови Апеляційного суду м. Києва від 14 березня 2018 року. Відкрито касаційне провадження

у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду м. Києва.

У серпні 2018 року справа надійшла на Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2019 року заяву акціонерного товариства «УкрСиббанк» про відвід судді-доповідача Карпенко С. О. і суддів, які входять до складу колегії: Кузнєцова В. О. та Стрільчука В. А., від розгляду справи за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ТОВ «Фактор Ексім», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2019 року заяву судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Карпенко С. О. про самовідвід задоволено. Справу за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ТОВ «Фактор Ексім», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором передано на повторний автоматизований розподіл для визначення складу колегії суддів у порядку, встановленому статтею 33 ЦПК України.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 жовтня 2019 року справу передано судді-доповідачеві Ждановій В. С.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року справу за позовом

ПАТ «УкрСиббанк» до ТОВ «Фактор Ексім», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судувід 04 грудня 2019 року вищевказану справу передано на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду

у складі Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ПАТ «УкрСиббанк» мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно не взяли до уваги пункт 2.1 договору поруки

від 20 листопада 2008 року, в якому містилась згода поручителя

ОСОБА_1 на внесення змін до кредитного договору у майбутньому, без додаткового укладення угод. Цей правочин не визнано недійсним. Суди також не врахували, що 04 березня 2009 року між банком та поручителем укладено додаткову угоду до договору поруки, відповідно до якої сторони вчинили дії, спрямовані на зміну зобов`язання, яке виникає із договору поруки, погодили нові умови такого зобов`язання. Після підписання додаткової угоди № 1 до договору поруки у ОСОБА_1 виникло зобов`язання виконувати зміненні умови кредитного договору.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 червня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ТОВ «ВКФ «З КОМ», яке у подальшому було перейменовано на ТОВ «Фактор Ексім», було укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії № 11158105000. Відповідно до умов вказаного договору позивач зобов`язався надати, а відповідач - прийняти, належним чином використовувати та повернути позивачу кредит у валютах, вказаних у цьому договорі, у формі кредитної лінії, встановленої в базовій валюті, що дорівнює 30 000 000,00 доларів США. Строк повернення вказаної суми кредиту було встановлено терміном не пізніше 04 грудня 2008 року, зі сплатою 10 % річних за користування кредитними коштами. Кредитування позичальника здійснювалося шляхом надання окремих частин кредитних коштів у будь-якій валюті, що передбачена цим договором, у межах ліміту кредитної лінії.

20 липня 2007 року позивач уклав з ТОВ «Фактор Ексім» додаткову угоду

№ 1 до кредитного договору про надання мультивалютної кредитної лінії,

за умовами якої банком надано позичальнику кредит у формі кредитної лінії з лімітом 40 000 000,00 доларів США, у порядку та на умовах, зазначених

в основному договорі.

30 липня 2007 року між сторонами була також укладена додаткова угода

№ 2, відповідно до умов якої сторони домовилися викласти в іншій редакції преамбулу основного договору та адреси і реквізити сторін.

За період з 12 червня по 02 серпня 2007 року позичальнику було надано кредитні кошти у розмірі 40 000 000,00 доларів США.

20 листопада 2008 року з метою забезпечення виконання кредитного зобов`язання ТОВ «Фактор Ексім» між банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 236139.

Пунктом 2.1 договору поруки сторони погодили, що у випадку зміни умов основного договору поручитель, підписанням цього договору, підтверджує свою згоду на здійснення таких змін. Сторони погодили, що зміни, які здійснюються відповідно до умов цього пункту договору не потребують додаткового укладення сторонами угод щодо внесення змін.

04 грудня 2008 року між сторонами кредитного договору укладено додаткову угоду № 5 до нього, згідно з умов якої змінено кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 30 січня 2009 року; встановлено нові відсоткові ставки за користування кредитними коштами: 15% річних за кредитами у доларах США, 14% річних за кредитами у гривні та нові ставки за користування кредитними коштами понад встановлений термін: 30% річних за кредитами у доларах США та 21% річних за кредитами у гривні.

28 січня 2009 року між сторонами кредитного договору укладено додаткову угоду № 6 до кредитного договору, за умовами якого позичальник зобов`язався повернути кредит у повному обсязі в термін, не пізніше 17 лютого 2009 року, а також не пізніше 06 лютого 2009 року сплатити банку комісію за внесення змін до кредитного договору від 04 червня 2007 року у розмірі 2 тис. грн.

30 січня 2009 року згідно, укладеної між сторонами додаткової угоди № 7 до кредитного договору, сторони погодились викласти абзац 1.2.2 кредитного договору в наступній редакції: «1.2.2 Позичальник у будь-якому випадку зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі в термін, не пізніше

01 квітня 2009 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного терміну (достроково) відповідно до умов розділу 11 цього договору на підставі будь-якого з пунктів 2.3, 5.3, 5.5, 5.6, 5.9, 5.10, 7.4,

9.2 цього договору»

04 березня 2009 року між банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до договору поруки, відповідно до умов якої поручитель надав свою згоду на зміну основного зобов`язання, яке забезпечується

договором - 40 000 000 доларів США та погодив, що процентна ставка за користування кредитним коштами буде становити: 15% річних за кредитами у доларах США та 14% річних за кредитами у гривні, якщо інша ставка не буде встановлена згідно умов кредитного договору, та погодили подовження кінцевого терміну виконання основного зобов`язання, а саме до 01 квітня 2009 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ПАТ «УкрСиббанк» підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

У статті 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим майновим заходом впливу, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша та друга статті 553 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Тобто закон пов`язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов`язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких інших умов основного договору.

Згода поручителя може бути висловлена у будь-якій формі, зокрема, й письмового повідомлення, додаткової угоди тощо.

У разі, якщо в договорі поруки передбачена, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов`язанням і строків їх виплати без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору є результатом досягнення певної домовленості між сторонами (банком і поручителем), а отже, поручитель дав згоду на зміну

у майбутньому основного зобов`язання.

Згідно з умовами пункту 2.1 договору поруки від 20 листопада 2008 року

у випадку зміни умов основного договору поручитель, підписанням цього договору, підтверджує свою згоду на здійснення таких змін. Сторони погодили, що зміни, які здійснюються відповідно до умов цього пункту договору, не потребують додаткового укладення сторонами угод щодо внесення змін.

Отже, у пункті 2.1 договору поруки передбачено, що поручитель підтвердив, що він ознайомлений та згоден зі всіма умовами кредитного договору та цим надав згоду на запровадження будь-яких інших нових умов кредитного договору, з моменту їх внесення в кредитний договір, та на збільшення обсягу відповідальності поручителя у зв`язку з такими змінами.

Зазначена умова договору поруки є результатом досягнення домовленості між сторонами, які є вільними у визначенні змісту зобов`язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Якщо умовами договору поруки передбачена можливість зміни розміру процентів та строків їх сплати в порядку, визначеному кредитним договором, в забезпечення якого надана порука, то підстави для її припинення, передбачені частиною першою статті 559 ЦК України, відсутні.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважав, що суди попередніх інстанцій безпідставно не взяли до уваги наявність у договорі поруки умови про згоду поручителя на збільшення його відповідальності без необхідності укладення додаткового договору чи з`ясування іншим чином згоди на це поручителя, та не врахували, що зміна зобов`язання за кредитним договором, яка призвела до збільшення обсягу відповідальності поручителя, відбулася за згодою ОСОБА_1 , яку він надав під час укладення договору поруки. Тому застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень частини першої статті 559 ЦК України є безпідставним.

Разом з тим, вирішуючи спори за подібних обставин, суди вищої інстанції приймали різні за змістом судові рішення.

Аналогічних висновків щодо відсутності підстав для припинення поруки відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК України за подібних обставин дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 липня 2018 року

у справі № 200/12880/16-ц (провадження № 61-17695св18). Так, встановивши, що у результаті укладення додаткової угоди від 09 грудня 2013 року № 11 до кредитного договору були внесені зміни, що призвели до збільшення обсягу відповідальності поручителя, суди безпідставно не врахували тієї обставини, що у пункті 2.1 (h) договору поруки поручитель надав згоду на такі зміни, тому Верховний Суд зробив висновок про те, що відсутні правові підстави для припинення поруки за частиною першою статті 559 ЦК України.

Таких же висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 12 вересня 2018 року у справі № 345/2782/16-ц (провадження № 61-19756св18),

від 12 вересня 2018 року у справі № 564/200/17 (провадження

№ 61-27291св18), від 23 січня 2019 року у справі № 569/3799/14-ц (провадження № 61-26589св18), від 22 травня 2019 року у справі

№ 335/8895/16-ц (провадження № 61-631св18).

Проте, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 грудня 2018 року у справі

№ 752/9256/15-ц (провадження № 61-30975св18) суд касаційної інстанції врахував правову позицію Верховного Суду України від 10 вересня

2014 року у справі № 6-70цс14, відповідно до якої установлення додатковою угодою до кредитного договору нових умов щодо збільшення розміру процентної ставки шляхом визначення конкретних (збільшених) процентних ставок, що застосовуються у зв`язку з порушенням позичальником кредитної дисципліни тощо, за відсутності згоди поручителя на укладення такої додаткової угоди призводить до збільшення обсягу відповідальності останнього. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову та виходив із того, що зазначення в договорі поруки про згоду поручителя на забезпечення всіх зобов`язань, у тому числі з урахуванням всіх змін та доповнень до кредитної угоди, що будуть укладені в майбутньому, не звільняє сторони основного зобов`язання від узгодження цих змін з поручителем, оскільки договором не передбачено, що такі зміни проводяться без їх узгодження (додаткового повідомлення), і докази такого повідомлення відсутні. При цьому судом відхилено доводи касаційної скарги про те, що поручитель надав згоду відповідати за виконання зобов`язань, визначених у відповідних кредитних договорах, зі всіма змінами та доповненнями, які будуть внесені

у подальшому на підставі додаткових угод, оскільки такі не спростовують висновків судів попередніх інстанції, які обґрунтовано виходили з того, що зазначення в договорі поруки про можливість зміни розміру процентів за основним зобов`язанням і строків їх виплати не звільняє сторони основного зобов`язання від узгодження цих змін із поручителем.

Також, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2019 року у справі

№ 646/3863/16-ц (провадження № 61-31870св18), касаційний суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, які дійшли висновку про відмову в задоволенні позову про припинення поруки у зв`язку із погодженням ОСОБА_3 на внесення змін до умов кредитного договору без його згоди, та визнав припиненою з 21 лютого 2009 року поруку за договорами поруки № № 226448 та 226419, укладеними 29 серпня 2008 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 , виходячи з того, що матеріалами справи підтверджується збільшення відповідальності поручителя після внесення змін до кредитних договорів, проте додаткові угоди до договору поруки після внесення змін до кредитних договорів з поручителем не укладалися.

Ураховуючи наведене, колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 грудня 2018 року у справі

№ 752/9256/15-ц (провадження № 61-30975св18) та від 09 жовтня 2019 року у справі № 646/3863/16-ц (провадження №61-31870св18).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною другою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає

за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ПАТ «УкрСиббанк» підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною другою статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін та погоджених ними умов, в яких закріплюються їх права і обов`язки, що складають зміст договірного зобов`язання (частина перша статті 628 ЦК України).

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина третя статті 509 ЦК України, пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Згідно зі статтею 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

у майбутньому основного зобов`язання.

Згідно з умовами пункту 2.1 договору поруки від 20 листопада 2008 року

Зазначене апеляційний суд не врахував та дійшов помилкового висновку про припинення поруки ОСОБА_1 на підставі положень частини першої статті 559 ЦК України, оскільки не врахував, що у договорі поруки

від 20 листопада 2008 року міститься умова про згоду поручителя на збільшення його відповідальності без необхідності укладення додаткового договору чи з`ясування іншим чином згоди на це поручителя, а тому зміна зобов`язання за кредитним договором, яка призвела до збільшення обсягу відповідальності поручителя, відбулася за згодою ОСОБА_1 , яку він надав під час укладення договору поруки.

Посилання апеляційного суду на те, що банк і ОСОБА_1 04 березня 2009 року уклали додаткову угоду № 1 до договору поруки з погодженням на зміну основного зобов'язання, а збільшення обсягу відповідальності поручителя відбулося 04 грудня 2008 року, коли банк і позичальник уклали додаткову угоду № 5 до кредитного договору, а тому порука припиналася до укладення додаткової угоди, є помилковим.

Як зазначалося вище, у пункті 2.1 договору поруки від 20 листопада

2008 року сторони узгодили, що у випадку зміни умов основного договору поручитель, підписанням цього договору, підтверджує свою згоду на здійснення таких змін. Сторони погодили, що зміни, які здійснюються відповідно до умов цього пункту договору, не потребують додаткового укладення сторонами угод щодо внесення змін. Проте, з урахуванням положень статей 6 627 ЦК України, які врегульовують свободу договору, сторони не були позбавлені права, крім узгодження умов договору поруки 20 листопада 2008 року, ще раз узгодити і конкретизувати змінені умови договору, що і відбулося 04 березня 2009 року.

Посилання суду на правову позицію, викладену Верховним Судом України у постанові від 10 вересня 2014 року у справі № 6-70 цс 14, є безпідставним, так як у справах різні фактичні обставини, оскільки у цій справі у договорі поруки зазначається лише про згоду поручителя на зміни та доповнення, що будуть укладені у майбутньому (пункт 2.1.6). Тобто не зазначено про те, що зміна та доповнення умов основного договору повинні здійснюватися без повідомлення поручителя і не свідчать про відмову поручителя від узгодження можливих змін, що має місце у справі, яка переглядається.

Зазначене повністю узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 26 вересня 2012 року у справі № 6-100 цс 12 і ця позиція не змінювалася.

У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 646/3863/16-ц (провадження №61-31870св18) також наявні інші фактичні обставини, оскільки встановлено, що преюдиційним рішенням суду, що набрало законної сили (від 10 червня 2013 року) кредитну заборгованість вже було стягнуто з позичальника і поручителя, де був встановлений його розмір, а проведеною у справі судовою економічною експертизою від 14 вересня 2016 року № 6479 доведено збільшення обсягу відповідальності поручителя навіть з урахуванням згоди поручителя на певні зміни до основного договору. Таких обставин немає у справі, яка переглядається.

З огляду на викладене, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду

у складі Верховного Суду вважає доводи касаційної скарги обґрунтованими та достатніми для скасування в оскарженій частині постанови апеляційного суду.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60 131-132 137 177 179 185 194 212-215 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах; відповідні положення закріплені у ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року), визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні спорів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо, а тому судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд, під час якого суду також слід врахувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі

№ 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, щодо строку дії договору

та відповідного нарахування кредитної заборгованості, а у разі наявності дострокової вимоги про погашення кредитної заборгованості - також врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12, провадження

№ 14-145цс18.

З огляду на наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції з передачею справи на новий розгляд та встановлення фактичних обставин, а відповідно й застосування до них норм права, необхідності у відступленні від висновків Верховного Суду, викладених у наведених вище постановах, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не вбачає.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400 402 403 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду м. Києва від 14 березня 2018 року в частині вирішення позовних вимогпублічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Б. І. Гулько

Судді: В. С. Висоцька

Д. Д. Луспеник

Є. В. Синельников

В. М. Сімоненко

М. Є. Червинська