Постанова

Іменем України

25 липня 2022 року

м. Київ

справа № 757/42100/20

провадження № 61-2633св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Міністерство розвитку громад та територій України, Державне підприємство «Укркомунобслуговування»,

третя особа - Київська міська державна адміністрація,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства розвитку громад та територій України на постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року у складі колегії суддів:

Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства розвитку громад та територій України, Державного підприємства «Укркомунобслуговування» (далі - ДП «Укркомунобслуговування»), третя особа - Київська міська державна адміністрація, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, поновлення контракту та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтовано тим, що з 05 березня 2018 року він працював на посаді директора ДП «УКО» на підставі контракту від 05 березня 2018 року № 3, укладеного з Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального обслуговування, правонаступником якого є Міністерство розвитку громад та територій України.

На підставі наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 26 серпня 2020 року № 367 к/ос, за підписом міністра О. Чернишова, ОСОБА_1 звільнено з посади директора ДП «Укркомунобслуговування» відповідно до пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України, з підстав передбачених пунктами 2.5, 2.7 розділу 2, підпунктом «г» пункту 5.2 та підпунктом «в» пункту 5.3 розділу 5 контракту.

Позивач вважав своє звільнення неправомірним, здійсненим у порушення вимог чинного законодавства України та локальних нормативних актів Міністерства розвитку громад та територій України.

Зазначав, що оскаржуваний наказ не містить фактичного обґрунтування підстав звільнення та посилання на положення контракту, які були порушені або не виконані позивачем.

Посилання Міністерства розвитку громад та територій України на те, що позивача звільнено у зв`язку з невиконанням показників фінансового плану державного підприємства, не відповідає фактичним обставинам справи.

У період із 03 до 21 вересня 2020 року Державною аудиторською службою України проведено позапланову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП «Укркомунобслуговування» за період із 01 січня 2018 року до 31 серпня 2020 року. Актом від 21 вересня 2020 року № 06-21/23 порушень не виявлено.

Відповідно до вимог статті 149 КЗпП України позивачу не пропонували надати письмові пояснення, що не дозволило забезпечити об`єктивність та встановити поважність причин неналежного, на думку ДП «Укркомунобслуговування», виконання ОСОБА_1 трудових обов`язків.

Звільнення позивача з посади керівника підприємства всупереч частини другої

статті 36 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2013 року № 818 відбулося без попереднього погодження з головою Київської міської державної адміністрації.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 остаточно просив визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 26 серпня 2020 року № 367 к/ос про його звільнення з посади директора

ДП «Укркомунобслуговування»; поновити його з 26 серпня 2020 року на посаді директора ДП «Укркомунобслуговування»; поновити дію контракту від 05 березня 2018 року № 63 з керівником підприємства, що є у державній власності, із 26 серпня 2020 року; стягнути з ДП «Укркомунобслуговування» на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу за період із 26 серпня 2020 року до 20 квітня 2021 року у розмірі 502 099,95 грн (3 043,03 грн х 165 р. д.); стягнути з Міністерства розвитку громад та територій України на його користь суму витрат на правову допомогу у розмірі 39 962,50 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення мотивоване тим, що роботодавцем доведено належними і допустимими доказами законність підстав звільнення ОСОБА_1 та допущення ним конкретних порушень, зокрема, передбаченого підпунктом «в» пункту 5.2 розділу 5 контракту, згідно з яким припиняється дія контракту, у разі якщо підприємством не було забезпечено виконання обсягу сплати поточних податків та зборів (обов`язкових платежів) до Державного та місцевих бюджетів. Вимоги щодо поновлення на роботі, поновлення контракту та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задоволено частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 26 серпня 2020 року № 367 к/ос про звільнення ОСОБА_1 з посади директора

ДП «Укркомунобслуговування». Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади директора ДП «Укркомунобслуговування» із 26 серпня 2020 року на 04 березня

2021 року і формулювання підстави звільнення «відповідно до пункту 8

частини першої статті 36 КЗпП України» на «у зв`язку з закінченням строку трудового договору на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України». Стягнуто

з ДП «Укркомунобслуговування» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 27 серпня 2020 року до 04 березня 2021 року у розмірі 224 921,40 грн. Вказана сума зазначена без урахуванням податків та обов`язкових платежів. У решті позову відмовлено. Стягнуто з Міністерства розвитку громад та територій України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 112,50 грн. Стягнуто з ДП «Укркомунобслуговування» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 950,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що хоча і наявні передбачені контрактом умови, визначені сторонами для його розірвання, проте звільнення позивача без погодження з головою Київської міської державної адміністрації є порушенням процедури звільнення, визначеної Порядком.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У лютому 2022 року Міністерство розвитку громад та територій України подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду

від 19 січня 2022 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17, Верховного Суду від 03 жовтня

2018 року у справі № 569/9812/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/27037/17, від 21 травня 2020 року у справі № 489/3814/18, від 07 квітня 2021 року у справі

№ 757/62834/19, від 23 вересня 2021 року у справі № 757/7573/19, від 17 листопада 2021 року у справі № 760/11609/20.

Рух справи у суді касаційної інстанції, позиції інших учасників справи

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2022 року відстрочено Міністерству розвитку громад та територій України сплату судового збору, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У червні 2022 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подав до суду відзив на касаційну скаргуМіністерства розвитку громад та територій України, у якому заявник просить закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, а постанову апеляційного суду залишити без змін, посилаючись на те, що заявником не вказано жодного порушення, яке допустив суд апеляційної інстанції, не наведено обставин, які суди не дослідили, а касаційна скарга зводиться виключно до висловлення незгоди щодо прийнятого судового рішення та для повторного перегляду матеріалів справи, переоцінки доказів та вже встановлених судом обставин, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

У червні 2022 року ДП «Укркомунобслуговування» подало до суду відзив з клопотанням про поновлення строку на його подання, обґрунтовуючи тим, що внаслідок військової агресії російської федерації проти України на всій території введено воєнний стан та для уникнення загрози здоров`ю та безпеці працівників підприємства, відповідно до наказу ДП «Укркомунобслуговування» від 28 лютого 2022 року № 07-од підприємство працює в дистанційному режимі, а згідно з наказом від 12 березня 2022 року № 13к/тр «Про увільнення від роботи у зв`язку із призовом на військову службу до ЗСУ» юрисконсульт юридичного відділу

ДП «Укркомунобслуговування» призваний на військову службу до Збройних сил України.

Статтею 126 ЦПК України встановлено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Отже, строк на подання відзиву, встановлений судом, є процесуальним строком, який може бути продовжений судом за наявності поважних причин за заявою учасника справи або з ініціативи суду.

Враховуючи доводи ДП «Укркомунобслуговування» щодо неможливості вчасного подання відзиву у зв`язку з введенням воєнного стану на всій території України внаслідок військової агресії російської федерації проти України та загальної мобілізації, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження заявнику строку для подання відзиву на касаційну скаргу.

У відзиві ДП «Укркомунобслуговування» просило задовольнити касаційну скаргуМіністерства розвитку громад та територій України, постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на те, що виключно Міністерство розвитку громад та територій України, як уповноважений орган управління, призначає та звільняє з посади директора підприємства, та враховуючи, що ДП «Укркомунобслуговування» не має подвійного підпорядкування, тому додаткового погодження голови Київської міської державної адміністрації при звільненні ОСОБА_1 не потребувало.

22 червня 2022 року справа надійшла до суду касаційної інстанції.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлені судами обставини

05 березня 2018 року між Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та ОСОБА_1 , як директором підприємства, що є у державній власності, укладений контракт № 3, на підставі якого позивача призначено на посаду директора ДП «Укркомунобслуговування» на термін із 05 березня 2018 року до 04 березня 2021 року включно, про що видано наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 05 березня 2018 року № 63 К/ОС (т. 1, а. с. 153).

Згідно з пунктом 5.2 розділу 5 контракту, контракт припиняється:

а) після закінчення терміну дії контракту;

б)за згодою сторін;

в) до закінчення терміну дії контракту у випадках, передбачених пунктами 5.3 і 5.4 цього контракту;

г) з інших підстав, передбачених чинним законодавством України та цим контрактом.

У пункті 5.3 контракту чітко визначені підстави, за наявності яких керівник підприємства може бути звільнений, а контракт з ним розірваний.

Відповідно до підпункту «в» пункту 5.3 контракту, директор може бути звільнений з посади, а цей контракт розірваний з ініціативи Органу управління майном, у тому числі за пропозицією місцевого органу державної виконавчої влади, до закінчення терміну його дії, у разі невиконання підприємством зобов`язань перед бюджетом та Пенсійним фондом щодо сплати податків, зборів та обов`язкових платежів, страхових внесків, а також невиконання підприємством зобов`язань щодо виплати заробітної плати працівникам чи недотримання графіка погашення заборгованості із заробітної плати.

Відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України

від 26 серпня 2020 року № 367 к/ос ОСОБА_1 звільнено з посади директора ДП «Укркомунобслуговування» на підставі пункту 8 частини першої статті 36

КЗпП України, у зв`язку з невиконанням показників фінансового плану державного підприємства.

Підставою для видачі наказу про звільнення зазначено: пункти 2.7, 2.5 розділу 2, підпункт «г» пункту 5.2 та підпункт «в» пункту 5.3 розділу 5 контракту, доповідна записка заступника Міністра А. Коваленко від 25 серпня 2020 року (т. 1, а. с. 183, 184).

Відповідно до змісту доповідної записки від 25 серпня 2020 року щодо порушення директором ДП «Укркомунобслуговування» ОСОБА_1 умов контракту та підстав для його розірвання, за результатами аналізу фінансово-господарського стану ДП «Укркомунобслуговування» встановлено порушення пункту 2.5 розділу 2 контракту, що свідчить про невиконання директором державного підприємства обов`язків, покладених на нього контрактом, а саме, під час здійснення аналізу про виконання фінансового плану державного підприємства за 2 квартал 2020 року встановлено наступне:

- у звіті в розділі І «Формування фінансових результатів» по рядку 1000 «Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)» фактичний показник склав

3 612 тис. грн, у той час як плановий показник фінансового плану за звітній період становить 5 500 тис. грн (на 1 888 тис. грн менше, або 65,7 % виконаного плану);

- у звіті в розділі І «Формування фінансових результатів» по рядку 1011 «Витрати на сировину та основні матеріали» фактичний показник склав 210 тис. грн, тоді як плановий показник фінансового плану за звітній період становить 195 тис. грн (на

15 тис. грн більше або 107,7 % виконання плану);

- у звіті в розділі І «Формування фінансових результатів» по рядку 1020 «Валовий прибуток (збиток) фактичний показник склав 1 042 тис. грн, тоді як плановий показник фінансового плану за звітній період становить 1 474 тис. грн (на 432 тис. грн менше, або 70,7 % виконаного плану);

- у звіті в розділі І «Формування фінансових результатів» по рядку 1086 «інші операційні витрати» фактичний показник склав 38 тис. грн, у той час як плановий показник фінансового плану за звітній період становить 12 тис. грн (на 26 тис. грн більше, або 316,7 % виконання плану);

- у звіті в розділі І «Формування фінансових результатів» по рядку 1210 «Усього доходів» фактичний показник склав 3 635 тис. грн, у той час як плановий показник фінансового плану за звітній період затверджений у розмірі 5 500 тис. грн

(на 1 865 тис. грн менше, або 66,1 % виконання плану).

Зазначена інформація свідчить про недотримання ДП «Укркомунобслуговування» вимог частини другої статті 75 ГК України.

Водночас, під час здійснення аналізу встановлено, що державним підприємством не було забезпечено виконання обсягу сплати поточних податків та зборів (обов`язкових платежів) до Державного та місцевих бюджетів. Фактичний показник за 2 квартал 2020 року порядку 2020 «Усього виплат на користь держави» розділу ІІ «розрахунки з бюджетом» звіту становить 1 466 тис. грн, у той час як плановий показник фінансового плану за звітній період становить 2 302,1 тис. грн (на 836,1 тис. грн менше або 63,7 % виконання плану), що є порушенням пункту 3 Порядку.

Згідно з інформацією, викладеною у листі Державної податкової служби України

від 29 липня 2020 року № 7685/5/99-00-13-03-05, станом на 01 липня 2020 року державне підприємство має податковий борг у розмірі 19,37 тис. грн (т. 1,

а. с. 185-188).

Також ГУ ДПС у м. Києві пред`явлено корінець податкової вимоги форми «Ю»

від 18 вересня 2020 року № 74073-10, за якою станом на 17 серпня 2020 року

ДП «Укркомунобслуговування» мало податковий борг у розмірі 102 495,44 грн (т. 1,

а. с. 240).

23 грудня 2020 року державним секретарем Баласиновичем Б. О. направлено до Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) лист з проханням надати позицію щодо необхідності погодження звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням ним умов контракту та його розірванням Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України в односторонньому порядку.

У відповідь на цей лист 31 грудня 2020 року Виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) позицію щодо необхідності погодження з Київською міською державною адміністрацією не вказало, проте повідомило, що не має заперечень щодо звільнення керівника.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з статтею 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина третя статті 21 КЗпП України).

У статті 23 КЗпП України визначено, що трудовий договір може бути:

1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;

2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

Згідно з пунктом 96.4 статті 96 ПК України виникнення у державного або комунального підприємства податкового боргу є підставою для розірвання трудового договору (контракту) з керівником такого підприємства.

У пункті 96.5 статті 96 ПК України зазначено, що трудові договори (контракти), що укладаються з керівником державного або комунального підприємства, повинні містити положення про зазначену відповідальність, що є їх істотною умовою.

Норми цього пункту не поширюються на випадки виникнення податкового боргу внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) або невиконання або неналежного виконання державними органами зобов`язань щодо оплати товарів (робіт, послуг), придбаних у такого платника податків за рахунок бюджетних коштів, з надання платнику податків субсидій або дотацій, передбачених законодавством або з повернення платнику податків надміру внесених податків та зборів чи їх бюджетного відшкодування згідно з цим Кодексом та податковим законодавством України.

Відповідно до частини другої статті 36 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» керівники підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, призначаються та звільняються з посад за погодженням з головою відповідної місцевої державної адміністрації, крім керівників установ, підприємств і організацій Збройних Сил та інших військових формувань України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, а також керівників навчальних закладів, що призначаються на посаду за умовами конкурсу.

У Порядку погодження з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2013 року № 818 (далі - Порядок), визначено процедуру погодження звільнення з посади (крім звільнення за власним бажанням) керівників підприємств, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - підприємство), крім керівників підприємств, установ, організацій Збройних Сил та інших військових формувань, МВС, а також керівників навчальних закладів, що призначаються на посаду за умовами конкурсу.

Згідно з пунктом 4 Порядку пропозиція щодо погодження призначення на посаду та звільнення з посади керівника підприємства, яке зареєстроване на території м. Києва та Севастополя, погоджується відповідно з головою Київської та Севастопольської міської держадміністрації; керівника підприємства, яке зареєстроване на території району - з головою райдержадміністрації.

Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голова місцевої держадміністрації під час розгляду пропозиції щодо погодження звільнення з посади керівника підприємства враховує усні чи письмові пояснення особи, що звільняється (пункт 5 Порядку).

Згідно з пунктом 6 Порядку повідомлення про погодження або вмотивовану відмову у погодженні призначення на посаду або звільнення з посади керівника підприємства разом з карткою погодження (вмотивованої відмови) призначення на посаду або звільнення з посади керівника підприємства не пізніше 5 днів після її надходження надсилається керівникові центрального органу виконавчої влади, які додаються до особової справи кандидата на посаду за місцем роботи.

У разі коли протягом 5 днів повідомлення про погодження або вмотивовану відмову у погодженні призначення на посаду або звільнення з посади керівника підприємства Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головою місцевої держадміністрації не надіслані, пропозиція вважається погодженою.

Отже, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, встановленого законом.

Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що позивач не забезпечив виконання державним підприємством обсягу сплати поточних податків та зборів, що призвело до виникнення податкового боргу, чим допустив порушення умов контракту, що є підставою для його розірвання на підставі підпункту «в» пункту 5.3 укладеного контракту, проте звільнення позивача відбулося без погодження з головою Київської міської державної адміністрації, що є порушенням визначеного Порядку звільнення з посади керівника підприємства, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про визнання незаконним наказу про звільнення позивача на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України та зміни дати його звільнення, оскільки строк дії контракту закінчився.

Верховний Суд погоджується із висновками судів, що позивачем, як директором підприємства, порушено умови контракту, що є підставою для його розірвання та звільнення позивача на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України. Проте, порушення процедури звільнення позивача, а сама: недотримання вимог пункту 4 Порядку, відповідно до якого пропозиція щодо погодження призначення на посаду та звільнення з посади керівника підприємства, яке зареєстроване на території м. Києва, погоджується відповідно з головою Київської міської державної адміністрації, є підставою для визнання звільнення позивача незаконним. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 752/12962/16, які обґрунтовано застосовані апеляційним судом під час розгляду спору у цій справі.

У касаційній скарзі Міністерство розвитку громад та територій України вказує на те, щоапеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17, Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 569/9812/16, від 31 жовтня

2018 року у справі № 761/27037/17, від 21 травня 2020 року у справі № 489/3814/18, від 07квітня 2021 року у справі № 757/62834/19, від 23 вересня 2021 року у справі

№ 757/7573/19, від 17 листопада 2021 року у справі № 760/11609/20.

Великою Палатою Верховного Суду у справі № 452/970/17 сформульовано висновок про те, що звільнення працівника на підставі пункту 8 частини першої статті 36

КЗпП України з формулюванням причини - невиконання чи неналежне виконання обов`язків, передбачених контрактом, не може вважатися законним без визначення конкретних умов контракту, які не виконував чи неналежним чином виконував працівник, і без встановлення на підставі належних і допустимих доказів допущених ним конкретних порушень.

Так, у справах № 761/27037/17 та № 489/3814/18 Верховним Судом викладено висновки про те, що припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України.

Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 757/62834/19 зазначив, що вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 8

частини першої статті 36 КЗпП України, суди повинні враховувати, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір при наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання. Порушення хоча б одного з пунктів контракту є підставою для його дострокового розірвання.

У постанові від 23 вересня 2021 року у справі № 757/7573/19 Верховним Судом викладено висновок про те, що трудовий договір може бути припинено, а працівника звільнено з роботи лише з підстав і в порядку, визначених законодавством про працю.

Натомість у справі № 757/42100/20 встановлено порушення позивачем умов контракту, що є підставою для його дострокового розірвання, проте порушено Порядок погодження при звільненні директора з посади.

З огляду на наведене, доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення правових висновків, викладених у наведених вище висновків Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки висновки апеляційного суду, сформульовані в оскаржуваному рішенні, не суперечать наведеним висновкам.

Посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 760/11609/20 не беруться до уваги, оскільки у цій справі вирішувався спір щодо звільнення працівника на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, тобто з інших підстав, ніж у справі, яка переглядається.

У справі № 569/9812/16 предметом позову було визнання незаконним наказу про застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді догани та його скасування, а отже, висновки у наведеній справі не можуть бути прикладами застосування норм матеріального права, які підлягали врахуванню при постановленні оскаржуваного рішення, оскільки правовідносини, що склалися між сторонами у справі, яка переглядається Верховним Судом, та у справі № 569/9812/16, виникли з інших неподібних правовідносин.

Інші доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів, що згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Вирішуючи спір, апеляційний суд повно та всебічнодослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, тому суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Щодо клопотання ОСОБА_1 , поданого представником ОСОБА_2 , про закриття касаційного провадження

У відзиві на касаційну скаргуМіністерства розвитку громад та територій України ОСОБА_1 просив закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Вивчивши клопотання ОСОБА_1 , подане представником ОСОБА_2 ,про закриття касаційного провадження у справі № 757/42100/20, перевіривши зміст правовідносин у справах, наведених заявником у касаційній скарзі, з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для закриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, а відповідь на аргументи вказаного клопотання Верховний Суд надав у цій постанові, спростовуючи відповідні доводи касаційної скарги.

Враховуючи викладене, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , поданого представником ОСОБА_2 ,про закриття касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Щодо судових витрат

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2022 року Міністерству розвитку громад та територій України відстрочено сплату судового збору у розмірі 6 180,02 грн на строк не довше, ніж до ухвалення судового рішення у справі, суд, ухвалюючи рішення стягує із заявника 6 180,02 грн судового збору, який має бути перерахований або внесений за такими реквізитами: отримувач коштів - ГУК у м. Києві/Печерс.

р-н/22030102; код отримувача (за ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача - UA288999980313151207000026007; код класифікації доходів бюджету- 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Продовжити Державному підприємству «Укркомунобслуговування» строк на подання відзиву на касаційну скаргу.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , поданого представником ОСОБА_2 , про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу Міністерства розвитку громад та територій України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року залишити без змін.

Стягнути з Міністерства розвитку громад та територій України судовий збір за подання касаційної скарги на постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року у розмірі 6 180,02 грн.

На підтвердження сплати судового збору Міністерству розвитку громад та територій України надати суду документ, що підтверджує його сплату.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний