Постанова

Іменем України

30 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 757/423/21-ц

провадження № 61-7851св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Кабінет Міністрів України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 18 липня 2022 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України про відшкодування шкоди у вигляді недоотриманої пенсії.

Позовна заява мотивована тим, що пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» було встановлено проводити виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій з 01 січня 2018 року у таких розмірах: з 01 січня 2018 року - 50 відсотків; з 01 січня 2019 року до 31 грудня 2019 року - 75 відсотків; з 01 січня 2020 року - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року.

05 березня 2019 року набрало законної сили рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі № 826/3858/18, яким визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 вказаної постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103.

Позивач вважав, що протиправним рішенням, яке було визначено в пунктах 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України № 103, щодо відсоткового зменшення виплати пенсій, у тому числі і для осіб його категорії, відповідач заподіяв йому шкоду, яка полягає у тому, що йому, як підполковнику Збройних Сил України у відставці, за період з 01 січня 2018 року до 31 грудня 2019 року було недоплачено 51 635,70 грн пенсії.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь 51 635,70 грн компенсації за недоплачену пенсію за період з 01 січня 2018 року до 31 грудня 2019 року.

Історія справи

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12 січня 2021 року у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про відшкодування шкоди у вигляді недоотриманої пенсії відмовлено на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України у зв`язку з тим, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 12 січня 2021 року скасовано, справу направлено до того ж суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19 квітня 2021 року відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2021 року у задоволенні заяв ОСОБА_1 про заміну неналежного відповідача, збільшення розміру позовних вимог та витребування доказів відмовлено.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2021 року у складі судді Хайнацького Є. С. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення районного суду мотивоване тим, що, обравши такий спосіб захисту прав, як відшкодування завданої шкоди, позивач не довів складових деліктного правопорушення, що є підставою відповідальності держави, а саме визнання незаконними нормативно-правових актів органу державної влади, згідно з якими здійснювалися вказані соціальні виплати позивачу.

Районний суд вважав безпідставними посилання позивача на положення статті 1175 ЦК України, оскільки вказана норма встановлює, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

При цьому недоотримана позивачем пенсія не може вважатися майновою шкодою в розумінні статті 1175 ЦК України, а відтак зазначені норми права не застосовуються до спірних правовідносин.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 18 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2021 року скасовано.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про відшкодування шкоди у вигляді недоотриманої пенсії закрито.

Роз`яснено ОСОБА_1 , що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки спір виник після звільнення військовослужбовця з військової служби, яка є публічною службою, при цьому пов`язаний з вирішенням питань, які стосуються перебування на публічній службі, такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби.

Апеляційний суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення коштів на відшкодування шкоди та обґрунтування позовних вимог у спосіб, притаманний спорам про відшкодування шкоди з наведенням відповідного нормативного регулювання, не змінює суті правовідносин, що виникли між сторонами в цій справі та підстави їх виникнення, а отже, не дає підстав уважати цей спір таким, що виник із приватноправових відносин.

Апеляційний суд послався на релевантні судові рішення Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду.

Суд закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до Київського апеляційного суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2022 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У листопаді 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2022 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що висновки суду апеляційної інстанції про те, що справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, є передчасними, оскільки позовні вимоги пов`язані з відшкодуванням шкоди та заявлені без вимоги вирішити публічно-правовий спір, а тому такий спір необхідно розглядати за правилами цивільного судочинства.

Підставами касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 676/1557/16-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Крім того, заявник вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 686/6775/18, що був застосований апеляційним судом в оскаржуваній постанові (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2022 року Кабінет Міністрів України подав відзив на касаційну скаргу, у якій зазначив, що постанова Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 забезпечує реалізацію права на перерахунок пенсії особам, звільненим з військової служби, деяким іншим категоріям осіб та мають право на пенсію за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Крім того, зазначає, що безпідставними є посилання позивача на положення статті 1175 ЦК України, оскільки Урядом України не було завдано ні збитків, ні шкоди позивачу, з огляду на те, що після перерахунку пенсія не виплачувалася у нижчому розмірі, ніж вона була до перерахунку.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 є підполковником у відставці, який з 05 серпня 1976 року до 06 березня 2008 року проходив дійсну військову службу в Збройних Силах, у тому числі з 22 травня 2003 року до 06 березня 2008 року проходив військову службу в Житомирському зональному відділі Військової служби правопорядку на посаді начальника відділення оперативних чергових - старшого оперативного чергового.

Обіймаючи вказану посаду, ОСОБА_1 був звільнений з військової служби в запас за віком згідно з наказом начальника Житомирського зонального відділу Військової служби правопорядку від 06 березня 2008 року № 53 та на підставі наказу начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України від 17 січня 2008 року № 16.

ОСОБА_1 отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (№ 2262-ХІІ) з 07 березня 2008 року, перебуваючи на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України № 103 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві було перераховано пенсію ОСОБА_1 та проведено її виплату у розмірах, визначених пунктом 2 цієї постанови.

Відповідно до листа начальника Житомирського зонального відділу Військової служби правопорядку від 20 лютого 2019 року № 589 станом на 01 січня 2019 року військовослужбовцям категорії позивача (підполковник, за посадою - начальник відділення оперативних чергових - старший оперативний черговий) встановлені такі складові грошового забезпечення: оклад за військовим званням - 1 410 грн; оклад за посадою - 5 360 грн; надбавка за особливості проходження військової служби - 68,3 %; премія - 35 %.

Згідно з додатком 16 до Постанови Кабінету Міністрів України № 704 розмір надбавки ОСОБА_1 за вислугу років (25 і більше) установлено 50 відсотків до посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням, що становить 3 385 грн (5 360 + 1 410) х 50 : 100).

Встановлено надбавку за особливості проходження військової служби у розмірі 68,3 % від суми посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, що становить 6 935,86 грн (5 360 + 1 410 + 3 385) х 68,3 : 100).

Встановлено надбавку за роботу в умовах режимних обмежень (за таємність) у розмірі 10 % до посадового окладу, що становить 536 грн (5 360 х 10 : 100).

Встановлено премію у розмірі 35 % до посадового окладу, що становить 1 876 грн.

86 % суми щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії перерахованої пенсії становить 8 039,15 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва в справі № 640/26196/20 від 24 червня 2021 року визнано дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у підготовці та подачі до Головного Управління Пенсійного Фонду України в м. Києві оновленої довідки про розмір грошового забезпечення станом на 05 березня 2019 року відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для здійснення обчислення та перерахунку з 01 квітня 2019 року основного розміру пенсії ОСОБА_1 протиправними.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 підготувати та подати до Головного Управління Пенсійного Фонду України в м.Києві нову довідку по розміри грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 05 березня 2019 року відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України « Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для проведення з 01 квітня 2019 року перерахунку основного розміру пенсії ОСОБА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 103 від 21 лютого 2018 року з 01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та передбачено перерахунок пенсій з 01 січня 2018 року.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 103 від 21 лютого 2018 року було встановлено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року, (крім пенсій, призначених особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, окладу за військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби, що визначені станом на 01 березня 2018 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 704.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 103 від 21 лютого 2018 року було визначено проводити виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій з 01 січня 2018 року у таких розмірах: з 01 січня 2018 року - 50 відсотків; з 01 січня 2019 року до 31 грудня 2019 року - 75 відсотків; з 01 січня 2020 року - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 21 лютого 2018 року внесено зміни до пункту 5 та додатку 3 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 (далі - Порядок № 45), згідно з якими встановлено нову форму довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії з урахуванням розміру окладу за посадою, окладу за військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною посадою.

05 березня 2019 року набрало законної сили рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі № 826/3858/18, яким визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України №103 та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку №45.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилався на те, що у зв`язку з неправомірними діями Кабінету Міністрів України йому зараховувалася і виплачувалася пенсія у менших розмірах, ніж передбачено законом. Тобто, внаслідок неправомірного встановлення постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 21 лютого 2018 року відсоткового зменшення виплати пенсії військовослужбовцям, йому заподіяно матеріальної шкоди, а саме - у період з 01 січня 2018 року до 31 грудня 2019 року було недоплачено 51 635,70 грн.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У частині першій статті 5 КАС України зазначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно із частиною другою цієї статті захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Аналіз змісту статті 19 ЦПК України та статті 19 КАС України у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин.

Встановлено, що ОСОБА_1 з 05 серпня 1976 року до 06 березня 2008 року проходив дійсну військову службу в Збройних Силах, у тому числі з 22 травня 2003 року до 06 березня 2008 року проходив військову службу в Житомирському зональному відділі Військової служби правопорядку на посаді начальника відділення оперативних чергових - старшого оперативного чергового, та був звільнений з військової служби в запас за віком згідно з наказом начальника Житомирського зонального відділу Військової служби правопорядку від 06 березня 2008 року № 53 та на підставі наказу начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України від 17 січня 2008 року № 16

Скасовуючи рішення районного суду про відмову у задоволенні позову та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції посилався на правові висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладені у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 686/6775/18 (провадження № 61-42631сво18), у якій зазначено, що оскільки спір виник після звільнення публічного службовця з посади, однак пов`язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі, такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби.

Ураховуючи зазначені висновки Верховного Суду, апеляційний суд застосував до спірних правовідносин положення пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України та закрив провадження у справі, оскільки справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Такі висновки суду апеляційної інстанції є правильними, відтак оскаржувана постанова скасуванню не підлягає.

Колегія суддів звертає увагу на те, що спір стосовно недоотриманої суми пенсії є публічно-правовим, оскільки виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16 (провадження № 14-556цс19).

Пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України визначено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є публічно-правовими, тому справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, та не належить до юрисдикції загальних судів.

Отже, суд апеляційної інстанції правильно вважав, що вказаний спір належить розглядати в порядку адміністративного судочинства та зробив правильний висновок про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Посилання заявника на те, що спір необхідно розглядати за правилами цивільного судочинства, оскільки позовні вимоги пов`язані з відшкодуванням шкоди та заявлені без вимоги вирішити публічно-правовий спір не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.

Доводи про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 676/1557/16-ц (провадження № 14-197цс19) колегія суддів відхиляє, оскільки у вказаній справі встановлені інші фактичні обставини, відмінні від справи № 757/423/21-ц. Зокрема, у справі № 676/1557/16-ц позивач, який є інвалідом ІІ групи з числа учасників ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції, звернувся до суду з позовом Управління Пенсійного фонду України Хмельницької області про стягнення коштів, які вважає збитками, завданими неналежним виконанням відповідачем судового рішення. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про цивільно-правовий характер спірних правовідносин у зазначеній справі, оскільки справа стосувалася захисту права позивача на компенсацію, зумовлену простроченням виплати пенсії належного розміру, та врахувала, що на час звернення позивача до суду відповідач погасив борг за пенсійними виплатами. У справі, що є предметом касаційного перегляду, спір стосується порушення прав та інтересів позивача у зв`язку з виконанням суб`єктом владних повноважень своїх публічно-владних управлінських функцій, зокрема, перерахунку пенсії, зобов`язання відповідача здійснити нарахування пенсії відповідно до вимог чинного законодавства, що у свою чергу мало наслідком пред`явлення вимоги про стягнення заподіяної протиправними діями суб`єкта владних повноважень шкоди у виді недорахованої і невиплаченої пенсії.

Верховний Суд не вбачає підстав ставити питання про відступлення від правових висновків Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 686/6775/18, як цього просить заявник, оскільки повністю з ним погоджується, а доводи касаційної скарги у цій частині є немотивованими. Крім того, висновки зазначеної постанови узгоджуються з правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, які застосував також апеляційний суд і додатково наведено у цій постанові.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк