Постанова

Іменем України

14 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 757/44641/19

провадження № 61-9748св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця», розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року у складі судді Соколова О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця»), яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Укрзалізниця»), про стягнення невиплаченої заробітної плати, вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з 04 березня 1995 року до 17 липня 2017 року перебувала у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця» та займала різні посади.

Останньою посадою, яку займала позивач перебуваючи у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця», була посада інженера другої категорії виробничого відділу впровадження та експлуатації автоматизованих систем управління (далі - АСУ) вантажних перевезень сектору експлуатації систем і задач.

Наказом АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» від 10 липня 2017 року № 2888/Д14-ОС ОСОБА_1 звільнено з роботи з 17 липня 2017 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку зі скороченням штату працівників.

Зазначає, що у день звільнення з нею не проведений повний розрахунок, зокрема не виплачена заробітна плата за липень 2016 року та за період з березня 2017 року до 17 липня 2017 року.

Крім того, їй не була виплачена вихідна допомога при звільненні.

Також позивач вказує, що оскільки відповідач не провів повний розрахунок при звільненні, тому в силу частини першої статті 117 КЗпП України на нього покладається відповідальність щодо сплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Крім того, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, відповідач зобов`язаний сплатити компенсацію доходів.

Виходячи з викладеного, з урахуванням збільшених позовних вимог, ОСОБА_1 просила стягнути з АТ «Українська залізниця» нараховану, але не виплачену заробітну плату за липень 2016 року та за період з березня 2017 року до 17 липня 2017 року у розмірі 25 980,85 грн, вихідну допомогу при звільненні у розмірі 7 902,08 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 18 липня 2017 року до 02 липня 2020 року у розмірі 184 215,60 грн та компенсацію втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 3 394,64 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнено з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 25 980, 85 грн, вихідну допомогу при звільненні у розмірі 7 902,08 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 184 215,60 грн та компенсацію втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 3 394,64 грн.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в сумі 2 305,20 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач довела на підставі належних та допустимих доказів невиплату їй всіх сум в день звільнення.

Оскільки АТ «Українська залізниця» не виконало обов`язок щодо виплати всіх сум, що належать позивачу при звільненні, тому на нього покладається відповідальність по сплаті середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, як зазначено у статті 117 КЗпП України.

Також позивач довела наявність підстав для стягнення з відповідача компенсації втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати.

Відповідач не надав доказів відсутності своєї вини у невиплаті позивачу при звільненні всіх сум. Наданий відповідачем науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України (далі - ТПП України) від 16 січня 2018 року не є сертифікатом про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), який видає ТПП України або уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» задоволено частково.

Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року в частині вирішення вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати змінено, зменшено розмір заборгованості із заробітної плати, що підлягає стягненню з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , з суми 25 980,85 грн до суми 18 078,77 грн.

В іншій частині заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції правильно вважав вимоги ОСОБА_1 такими, що ґрунтуються на законі, а порушення трудових прав позивача доведено належними доказами.

Суд першої інстанції також дійшов правильного висновку, що відповідач не надав доказів відсутності своєї вини у невиплаті ОСОБА_1 всіх сум в день звільнення, а саме наявності форс-мажорних обставин.

Науково-правовий висновок ТПП України від 16 січня 2018 року не є доказом настання обставин непереборної сили (форс-мажору), який би давав підстави для звільнення АТ «Українська залізниця» від цивільно-правової відповідальності внаслідок порушення трудових прав позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17 (провадження № 12-98гс19) встановлено, що державну реєстрацію АТ «Укрзалізниця» здійснено 21 жовтня 2015 року. Згідно зі статутом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня № 735, АТ «Укрзалізниця» є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, серед яких Державне підприємство «Донецька залізниця» (далі - ДП «Донецька залізниця»). Товариство набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації в установленому законом порядку. У процедурі реорганізації підприємств залізничного транспорту у формі злиття все майно, права та обов`язки державних підприємств, які припиняються, переходять до правонаступника - АТ «Укрзалізниця».

Враховуючи встановлені Верховним Судом обставини, АТ «Укрзалізниця» є правонаступником ДП «Донецька залізниця» та до нього перейшли всі права і обов`язки останнього.

Нарахування належних до виплати позивачу сум підтверджується наданими нею розрахунками, які не спростовані відповідачем.

Однак розмір заборгованості по заробітній платі підлягає зменшенню, оскільки до розрахунку заборгованості за липень 2017 року позивач включила вихідну допомогу при звільненні, стягнення якої є окремою позовною вимогою.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У червні 2021 року АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18), постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 6-365цс16, від 11 травня 2016 року у справі № 6-383цс16, від 25 травня 2016 року у справі № 6-948цс16, постанові Верховного Суду від 07 лютого 2020 року у справі № 236/396/18 (провадження № 61-47805св18).

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України, настає за наявності вини підприємства у невиплаті належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

У трудових правовідносинах між позивачем і відповідачем, виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин, був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені нормами трудового законодавства щодо своєчасної виплати заробітної плати позивачу при звільненні.

Висновком ТПП України від 16 січня 2018 року встановлено, що невиконання АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» обов`язків, передбачених положеннями статей 115 116 КЗпП України спричинено впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території міста Донецька, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо, що є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер.

Зазначений висновок підтверджує наявність обставин непереборної сили, які АТ «Українська залізниця» не могло передбачити чи відвернути, унаслідок чого завдано збитки як підприємству, так і його працівникам, що з незалежних від нього причин позбавило можливості виконати зобов`язання, передбачені трудовим законодавством щодо вчасного проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні.

Суди попередніх інстанцій безпідставно стягнули заборгованість із заробітної плати за березень - липень 2017 року, оскільки така заборгованість не підтверджена належними доказами, тому безпідставно стягнули і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі і витребувано цивільну справу з Печерського районного суду міста Києва.

У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2022 року справу призначено до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року провадження у справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 905/857/19.

10 листопада 2022 року оприлюднено постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 (провадження № 12-56гс21).

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року провадження у справі поновлено.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 22 березня 1995 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ДП «Донецька залізниця».

Відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» від 23 лютого 2012 року № 4442-IV та постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 25 червня 2014 року № 200, ДП «Донецька залізниця» було реорганізоване шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Укрзалізниця»).

Наказом правління ПАТ «Укрзалізниця» від 15 квітня 2016 року № 303 Інформаційно-обчислювальний центр ДП «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом перетворення у виробничий підрозділ «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».

Наказом регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» від 21 червня 2016 року № 95/ос ОСОБА_1 переведена на посаду інженера другої категорії виробничого відділу впровадження та експлуатації АСУ вантажних перевезень сектору експлуатації систем і задач (т. 1, а. с. 22, 23).

Наказом начальника виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» від 29 липня 2016 року № 1/ос трудовий договір з працівниками інформаційно-обчислювального центру ДП «Донецька залізниця» продовжено з 01 серпня 2016 року у виробничому підрозділі «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» з їх згоди (т. 1, а. с. 19).

З 01 серпня 2016 року продовжено дію безстрокового трудового договору з ОСОБА_1 .

Наказом Голови Правління ПАТ «Укрзалізниця» від 20 березня 2017 року № 154 ОСОБА_1 з 01 березня 2017 року встановлено оклад у розмірі 5 649 грн (т. 1, а. с. 27).

Наказом начальника виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» від 17 березня 2017 року № 19/ІОЦ встановлено простій з 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр» (т. 1, а. с. 28 - 30).

Наказом структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» від 10 липня 2017 року № 2888/ДН-ос ОСОБА_1 звільнено з роботи з 17 липня 2017 року у зв`язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Згідно зі статутом АТ «Укрзалізниця», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 року № 735, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року № 938, товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п?ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з?ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова апеляційного суду частково не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивача відповідач не виплатив всі суми, що належать працівнику від підприємства, зокрема заробітну плату за липень 2016 року та березень - липень 2017 року, а також вихідну допомогу при звільненні, тому на підставі статті 116 КЗпП України невиплачені суми підлягають стягненню. Оскільки у день звільнення відповідач не виплатив всіх сум, що належать позивачу від підприємства, тому на відповідача покладається відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Також наявні підстави для компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, як передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати».

Відповідач не довів відсутність вини підприємства у невиплаті при звільненні позивача заборгованості із заробітної плати.

Науково-правовий висновок ТПП України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 не є документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов`язань.

Положеннями статті 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» передбачено, що єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Змінюючи заочне рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати та зменшуючи розмір заборгованості з 25 980,85 грн до 18 078,77 грн, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про доведеність позовних вимог ОСОБА_1 . Підстав для скасування рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, вихідної допомоги, з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не знайшов.

Разом з тим, апеляційний суд зазначив, що звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 просила стягнути загальну суму заборгованості по заробітній платі за липень 2017 року в сумі 12 340,72 грн, яка включає вихідну допомогу в розмірі 7 902,08 грн, вимоги про стягнення якої позивач заявила окремо, тому розмір заборгованості по заробітній платі підлягає зменшенню на розмір вихідної допомоги в сумі 7 902,08 грн.

Верховний Суд частково погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці».

Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 97 КЗпП України.

Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат. Одночасно звертає на себе увагу той факт, що заробітна плата виплачується лише за виконану працівником роботу, а якщо працівник такої роботи не виконував, то заробітна плата йому не виплачується, за винятком виплат, передбачених законодавством (зокрема, у випадку простою).

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, власник або уповноважений ним орган зобов?язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред?явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов?язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов?язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у статтях 116 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов?язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Конституційний Суд України в рішенні від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).

Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. Відповідно до частини третьої статті 94 КЗпП України питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що при звільненні ОСОБА_1 відповідач не виплатив усі суми, що належали їй від підприємства, зокрема заробітну плату за липень 2016 року та березень - липень 2017 року, вихідну допомогу при звільненні.

В матеріалах справи наявні документи, що підтверджують нарахування належних до виплати позивачу сум. Відповідач не спростував, що зазначені кошти не виплачені позивачу.

Верховний Суд наголошує, що саме на суди першої та апеляційної інстанцій покладено обов`язок щодо встановлення фактичних обставин справи. У свою чергу, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

При недотриманні роботодавцем вимог статті 116 КЗпП України, для роботодавця настають наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України. Роботодавець не несе відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, у разі відсутності його вини. Відсутність своєї вини повинен довести роботодавець.

Заперечуючи проти стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, відповідач посилався, зокрема, на відсутність його вини в затримці розрахунку та зазначав про наявність обставин непереборної сили, що мали місце на території проведення антитерористичної операції.

При цьому посилався на науково-правовий висновок ТПП України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2, в якому зазначено, що унеможливлення виконання АТ «Укрзалізниця» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на територіях міста Донецька та міста Луганська, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Такі форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є підставами для звільнення від відповідальності АТ «Укрзалізниця» за невиконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю.

Разом з тим, Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 (провадження № 12-56гс21), прийнятій після подання АТ «Укрзалізниця» касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».

Велика Палата Верховного Суду у цій постанові також зауважила, що оскільки виплата заробітної плати працівнику - це обов`язок роботодавця, стаття 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не може застосовуватись до правовідносин щодо виплати заробітної плати.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, що відповідач не довів обставин, які унеможливлювали своєчасно виплатити позивачу належні їй при звільненні суми. Науково-правовий висновок ТПП України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 не є належним доказом наявності форс-мажорних обставин, що мали місце на території проведення антитерористичної операції, а сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні», відповідач не надав.

Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що відповідач своєчасно не здійснив із працівником розрахунку при звільненні, зокрема не виплатив їй заборгованість по заробітній платі та вихідну допомогу при звільненні, тому відповідно до статті 117 КЗпП України повинен сплатити середній заробіток за весь час затримки виплати належних їй сум.

Відповідно до статі 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Пунктами 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 «Про затвердженняПорядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі і заробітна плата.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Встановивши порушення прав позивача на оплату праці, а саме: ненарахування та невиплату заробітної плати, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, що підлягають задоволенню і позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.

Посилання апеляційного суду в мотивувальній частині постанови на положення статті 617 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не впливає на результат розгляду справи з урахуванням встановлених судами обставин справи та висновків по суті спору.

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що судами попередніх інстанцій не враховано висновок, викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18), оскільки у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 (провадження № 12-56гс21), яка прийнята після подання касаційної скарги та підлягає врахуванню при вирішенні справи, яка переглядається, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18), а саме, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні статті 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що єдиним належним документом, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань - є сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».

У постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 6-365цс16, від 11 травня 2016 року у справі № 6-383цс16, від 25 травня 2016 року у справі № 6-948цс16, постанові Верховного Суду від 07 лютого 2020 року у справі № 236/396/18 (провадження № 61-47805св18), на які посилається заявник в касаційній скарзі, суди зробили висновок про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з відсутністю вини підприємства, оскільки невиплата працівникові при звільненні всіх сум, що належали йому від підприємства, сталася внаслідок непереборної сили, що підтверджується висновком ТПП України.

Проте, висновок, викладений у зазначених постановах, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 (провадження № 12-56гс21) виклала інший висновок щодо правильного застосування норм матеріального права у спірних правовідносинах.

Суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18).

Разом з тим, не можна погодитися з висновком судів попередніх інстанцій щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 .

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), які підлягали застосуванню судами попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи, оскільки згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень зазначена постанова буда оприлюднена 04 березня 2020 року.

ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом у серпні 2019 року, тобто зі спливом більш ніж двох років після звільнення з роботи, яке мало місце 17 липня 2017 року.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач у позовній заяві посилалася на те, що 07 грудня 2018 року адвокат Камінська Д. В., діюча в інтересах позивача, звернулася до АТ «Укрзалізниця» з адвокатським запитом про надання копій документів для проведення остаточного розрахунку грошових сум, які підлягають виплаті підприємством на користь звільненого працівника.

Не отримавши відповіді на вказаний адвокатський запит, 29 січня 2019 року адвокат Камінська Д. В., діюча в інтересах позивача, повторно звернулася до АТ «Укрзалізниця» з аналогічним адвокатським запитом.

Проте, відповідь на адвокатські запити отримана не була.

Суди попередніх інстанцій встановили, що право на звернення до відповідача з вимогою про виплату заробітної плати позивач реалізувала лише у серпні 2019 року, подавши позов. При цьому суди не встановили, що позивач не знала про наявність в неї такого права, а також що були інші обставини, які заважали реалізувати зазначене право.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій стягнули з відповідача на користь позивача 184 215,60 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Проте, такий розмір стягнутого судом середнього заробітку більш ніж у сім разів перевищує розмір заборгованості із невиплаченої позивачу при звільненні заробітної плати та вихідної допомоги при звільненні (18 078,77 грн + 7 902,08 грн), що є очевидно непропорційним наслідком правопорушення та несправедливим щодо роботодавця, враховуючи вище зазначені обставини справи, встановлені судами під час розгляду цієї справи.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості з виплати заробітної плати працівнику, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, Верховний Суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи й критеріям, вказаними Великою Палатою Верховного Суду, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним виплати належних при звільненні позивачу і присуджених до стягнення коштів у сумі 26 000 грн.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 09 лютого 2022 року у справі № 213/718/20 (провадження № 61-4077св21), 29 червня 2022 року у справі № 756/9470/20 (провадження № 61-20442св21).

З огляду на викладене, є частково обґрунтованими доводи касаційної скарги щодо розміру стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно зі статтею 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягав застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про зміну рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шляхом зменшення його розміру з 184 215,60 грн до 26 000 грн.

Крім того, суд першої інстанції вирішив питання про розподіл судових витрат та стягнув з АТ «Укрзалізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 2 305,20 грн, виходячи з ціни позову у розмірі 221 493,17 грн (25 980,85 грн заборгованість із заробітної плати + 7 902,08 грн вихідна допомога + 184 215,60 грн середній заробіток за час вимушеного прогулу + 3 394,64 грн компенсація втрати частини грошових доходів).

Ураховуючи, що із загальної суми пред`явлених позивачем вимог (221 493,17 грн) задоволені позовні вимоги на суму 63 277,57 грн, тобто 28,57 %, а відтак з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 723,08 грн (2 214,93 грн (судовий збір, який мала би сплатити позивачка, якби не була звільнена від його сплати) х 71,43 % (процент відмови у задоволенні позовних вимог) = 1 582,12 грн; 2 214,93 грн - 1 582,12 грн = 723,08 грн).

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання про розподіл судових витрат підлягає зміні шляхом зменшення судового збору за подання позовної заяви, стягнутого з відповідача на користь держави, з 2 305,20 грн до 723,08 грн.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» задовольнити частково.

Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні й розподілу судових витрат та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінити.

Зменшити розмір стягнутого з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені з 184 215 (ста вісімдесяти чотирьох тисяч двісті п`ятнадцяти) гривень 60 копійок до 26 000 (двадцяти шести тисяч) гривень.

Зменшити розмір стягнутого з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судового збору з 2 305 (двох тисяч триста п`яти) гривень 20 копійок до 723 (семисот двадцяти трьох) гривень 08 копійок.

В решті заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року у незміненій частині та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук