ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2025 року
м. Київ
справа № 757/45792/20-ц
провадження № 61-2268св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи за позовом 1:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
третя особа- Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»,
учасники справи за позовом 2:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 квітня 2024 року в складі судді Хайнацького Є. С. та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року в складі колегії суддів Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про захист прав споживачів та стягнення коштів та позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення пені,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ «ФК «Фінілон»), про захист прав споживачів та стягнення коштів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що між ним та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», було укладено такі депозитні договори:
- від 06 червня 2012 року № SAMDN0100072626381 та відкрито депозитний рахунок на внесення коштів № 26305611247444;
- від 13 лютого 2014 року № SAMDNWFD0070075789900 та відкрито депозитний рахунок для внесення коштів № НОМЕР_8.
Також позивачу було відкрито рахунки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 .
Крім того, позивачу було відкрито рахунок № НОМЕР_3 (на підставі депозитного договору від 08 травня 2013 року № SAMDN01000735061843); рахунок № НОМЕР_4 (на підставі депозитного договору від 29 лютого 2012 року № SAMDN01000724015467); рахунок № НОМЕР_5 ; рахунок № НОМЕР_6 ; рахунок № НОМЕР_7 .
Навесні 2014 року, у зв`язку із припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим та м. Севастополя, усі рахунки позивача було безпідставно заблоковано відповідачем. Нарахування відсотків було припинено.
Відповідно до витягу з електронного додатку, що підписаний головним бухгалтером банку 27 грудня 2021 року, підтверджено той факт, що станом на 17 листопада 2014 року на рахунку позивача № НОМЕР_1 (договір № SAMDN3000134413591) обліковувалося 4 018,97 дол. США; на рахунку позивача № НОМЕР_2 (договір № SAMDNР03000008477029) обліковувалося 6 831,27 грн; на рахунку позивача № НОМЕР_8 (договір № SAMDNWFD0070075789900) обліковувалося 498 643,97 грн. Також банк надав меморіальний ордер від 07 грудня 2012 року № С1207VJLLL та платіжне доручення від 07 грудня 2012 року № С1207VJLLL, відповідно до яких договір від 06 червня 2012 року № SAMDN01000726263681 було розірвано, а кошти у сумі 48 592,68 дол. США були зараховані на новий рахунок № НОМЕР_9 , відкритий на підставі нового договору № SAMDN80000731264593. Відповідно до Витягу з електронного додатку, підписаного головним бухгалтером банку 16 червня 2020 року, станом на 17 листопада 2014 року сума коштів на рахунку за договором № SAMDN80000731264593 становила 54 973,79 дол. США.
Банк надав відповідь про неможливість повернути банківський вклад у зв`язку з невизначеністю статусу Кримського півострова та відсутністю законодавчо визначених особливостей діяльності державних органів місцевого самоврядування, установ та організацій в умовах, що існують на час подачі позову на території Криму.
Вважаючи незаконною відмову банку у видачі коштів, позивач, з урахуванням збільшених та доповнених позовних вимог, просив суд:
- розірвати у судовому порядку договори: № SAMDN03000134413591, № SAMDР03000008477029, № SAMDNWFD0070075789900, № SAMDN80000731264593; - стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача грошові кошти у розмірі 4 018,97 дол. США за договором № SAMDN03000134413591; 6 831,27 грн за договором № SAMDР03000008477029; 498 643,97 грн за договором № SAMDNWFD0070075789900; 54 973,79 дол. США за договором № SAMDN80000731264593.
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 22 жовтня 2020 року до 22 жовтня 2021 року.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 13 лютого 2014 року між позивачем та банком було укладено депозитний договір № SAMDNWFD0070075789900, на виконання якого було відкрито рахунок № НОМЕР_8 .
Навесні 2014 року у зв`язку з припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим та м. Севастополя, рахунок позивача було безпідставно заблоковано відповідачем. Нарахування відсотків було припинено. 08 жовтня 2014 року АТ КБ «ПриватБанк» отримало заяву позивача про видачу вкладу та відсотків, проте банк вимоги заяви не виконав.
У зв`язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь за депозитним договором від 13 лютого 2014 року № SAMDNWFD0070075789900 5 460 151,47 грн пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 22 жовтня 2020 року до 22 жовтня 2021 року.
Ухвалою від 14 липня 2022 року Печерський районний суд міста Києва позовну заяву ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення пені у розмірі 3 % річних за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та позовну заяву ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ТОВ «ФК «Фінілон», про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів, об`єднав в одне провадження, присвоївши справі № 757/45792/20.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Печерський районний суд міста Києва рішенням від 03 квітня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», третя особа - ТОВ «ФК «Фінілон», про захист прав споживачів та стягнення коштів задовольнив частково.
Розірвав депозитний договір № SAMDN80000731264593 та стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму владу в розмірі 54 973,79 дол. США за зазначеним договором.
Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу за договором № SAMDN3000134413591 у розмірі 4 018,97 дол. США.
Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу за договором № SAMDNР03000008477029 у розмірі 6 831,27 грн.
Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу за договором SAMDNWFD0070075789900 у розмірі 498 643, 97 грн.
Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» у дохід держави судовий збір у розмірі 12 612,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції, керувався тим, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують факт виникнення між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 договірних правовідносин щодо банківських вкладів № SAMDN3000134413591, № SAMDNР03000008477029, № SAMDNWFD0070075789900, № SAMDN80000731264593. Оскільки банк не виконав своїх зобов`язань за депозитними договорами, суд дійшов висновку про стягнення з банку на користь позивача суми вкладів за зазначеними договорами.
Врахувавши те, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача до банку із заявою про дострокове розірвання депозитного договору № SAMDN80000731264593, а також те, що відповідач допустив істотні порушення умов договору, які полягають у припиненні нарахування та виплати позивачу відсотків за депозитним договором № SAMDN80000731264593, починаючи з березня 2014 року, суд дійшов висновку, що наявні підстави для розірвання зазначеного договору на підставі статті 651 ЦК України.
Однак, суд не вбачав підстав для задоволення позовних вимог про розірвання інших договорів банківських вкладів (№ SAMDNWFD0070075789900, № SAMDN3000134413591, № SAMDNР03000008477029), оскільки такі договори є розірваними на підставі заяви позивача про повернення депозитних коштів.
Також, суд відхилив доводи банку про те, що він є неналежним відповідачем, зазначивши про те, що позивач ОСОБА_1 не надавав згоду на заміну боржника ПАТ КБ «ПриватБанк» на ТОВ «ФК «Фінілон».
Відмовляючи у задоволенні вимог позивача про стягнення пені у розмірі 3 % за кожний день прострочення відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», суд першої інстанції керувався тим, що договір банківського вкладу № SAMDNWFD0070075789900 є розірваним з 10 жовтня 2014 року, а тому саме з цієї дати позивач втратив право на отримання пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі трьох відсотків за кожен день прострочення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу.
Київський апеляційний суд постановою від 18 грудня 2024 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишив без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 квітня 2024 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, а також зазначив, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності підтверджують факт укладення між сторонами зазначених договорів банківського вкладу та внесення клієнтом коштів на депозитні рахунки банку, а також не виконання відповідачем своїх зобов`язань з повернення коштів на вимогу позивача, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення суми вкладів.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
24 лютого 2025 року АТ КБ «ПриватБанк», через систему «Електронний суд», подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
У касаційній скарзі заявник посилається на підставу касаційного оскарження, визначену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, а також суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року в справі № 320/5115/17, у постановах Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16, від 14 березня 2018 року в справі № 464/5089/15, від 26 жовтня 2018 року в справі № 922/4099/17, від 10 квітня 2018 року в справі № 910/16945/14, від 27 квітня 2018 року в справі № 908/1394/17, від 21 листопада 2018 року в справі № 642/493/17.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не надали належної оцінки доказам, які підтверджують відсутність зобов`язання банку перед позивачем, який звернувся з позовом до неналежного відповідача, оскільки належним відповідачем у цій справі є ТОВ «ФК «Фінілон», оскільки 17 листопада 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» укладено договір про переведення боргу з подальшим укладенням 18 листопада 2014 року додаткової угоди до цього договору.
Договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року не є нікчемним чи недійсним, як його по-різному трактують суди під час розгляду подібних справ, є правомірним, укладений з дотриманням вимог статей 520 521 ЦК України, зберігає свою обов`язковість для виконання своїх обов`язків новим боржником (ТОВ «ФК «Фінілон») перед кредитором.
Також банк не погоджується з висновками судів про розірвання депозитного договору№ SAMDN80000731264593, оскільки такі висновки не відповідають дійсності та свідчать про неповне з`ясування судами обставин справи. Зазначає, що суди не взяли до уваги про наявність у матеріалах справи заяви позивача про розірвання депозитних договорів, яка отримана банком 08 жовтня 2014 року, та відповідно до якої позивач просив видати кошти з рахунків: № НОМЕР_12, № НОМЕР_10 , № НОМЕР_11 , № НОМЕР_5 , № НОМЕР_8 , № НОМЕР_6 .
Спірний депозитний договір № SAMDN80000731264593 має рахунок НОМЕР_5 , що свідчить про те, що позивач у 2014 році звертався з заявою про розірвання цього депозитного договору.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою від 26 лютого 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Печерського районного суду міста Києва.
Справа надійшла до Верховного Суду у березні 2025 року.
Фактичні обставини справи, з`ясовані судами
Згідно з інформацією про відкриті рахунки та залишки коштів станом на 14 листопада 2014 року на ім`я ОСОБА_1 відкриті такі рахунки:
- № НОМЕР_1 (договір № SAMDN3000134413591), розмір грошових коштів - 4 018,97 дол. США;
- № НОМЕР_2 (договір № SAMDNР03000008477029), розмір грошових коштів - 6 831,27 грн;
- № НОМЕР_8 (договір № SAMDNWFD0070075789900), розмір грошових коштів - 498 643,97 грн (т. 1, а. с. 146).
Відповідно до меморіального ордеру від 07 грудня 2012 року № С1207VJLLL договір від 06 червня 2012 ріку № SAMDN0100072626381 було розірвано, а кошти у сумі 48 592,68 дол. США були зараховані на новий рахунок № НОМЕР_9 , відкритий на підставі договору № SAMDN80000731264593 (т. 1, а. с. 170).
Відповідно до Витягу з електронного додатку, підписаного головним бухгалтером банку 16 червня 2020 року, станом на 17 листопада 2014 року сума коштів на рахунку за договором № SAMDN80000731264593 становила 54 973,79 дол. США (т. 1, а. с. 76, 217).
Позивач звертався до банку із заявою про повернення банківських вкладів та повернення коштів, що знаходяться на рахунках за договорами № SAMDNWFD0070075789900, № SAMDN3000134413591, № SAMDNР03000008477029, яку відповідач отримав 08 жовтня 2014 року.
17 листопада 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» уклало з ТОВ «ФК «Фінілон» договір про переведення боргу, згідно з яким ТОВ ФК «Фінілон» замість ПАТ КБ «ПриватБанк» стало боржником за депозитними договорами: № SAMDNWFD0070075789900; № SAMDNР03000008477029; № SAMDN3000134413591).
Факт виконання АТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі своїх зобов`язань щодо перерахування на рахунки ТОВ «ФК «Фінілон» грошових коштів ОСОБА_1 , відповідно до договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року з електронного додатку до цього договору підтверджується довідкою головного бухгалтера АТ КБ «ПриватБанк» від 04 травня 2022 року.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскаржувані судові рішення в оскаржуваній частині відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Оскільки рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, а в іншій частині не оскаржується, то відповідно до статті 400 ЦПК України їх законність в іншій частині колегією суддів не перевіряється.
Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).
Відповідно до статей 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Згідно зі статтею 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові.
Банківський вклад (депозит) - це кошти у готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
Згідно зі статтею 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу.
Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
Ухвалюючи рішення у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та встановивши факт укладення між сторонами договорів банківських вкладів № SAMDN03000134413591, № SAMDР03000008477029, № SAMDNWFD0070075789900, № SAMDN80000731264593, внесення ОСОБА_1 коштів на депозитні рахунки, неповернення відповідачем суми вкладів, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за зазначеними договорами суми вкладів.
Відповідач не надав доказів на спростування заявлених позовних вимог, не надав власних розрахунків щодо нарахування суми заборгованості, які б спростовували надані позивачем розрахунки.
Викладені вище мотиви узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06 липня 2022 року у справі № 718/17/21, від 31 серпня 2022 року у справі № 718/1341/21, від 05 жовтня 2022 року у справі № 718/2903/19, від 19 квітня 2023 року у справі № 727/5691/22, від 25 липня 2023 року у справі № 718/2329/22, від 23 жовтня 2023 року у справі № 718/1791/22.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що АТ КБ «ПриватБанк» перевело борг за депозитами позивача на ТОВ ФК «Фінілон» 17 листопада 2014 року, тому банк не є належним відповідачем у справі, колегія суддів керується наступним.
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
У цій справі відсутні підстави для висновку про неналежність відповідача, з огляду на таке.
Згідно зі статтею 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника.
Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора.
Вступаючи у договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).
За змістом статті 520 ЦК України у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, інша особа, яка має намір стати боржником. Отже, боржник або особа, яка висловила намір стати боржником, може запропонувати кредитору заміну боржника, або сам кредитор може запропонувати замінити боржника.
У будь-якому випадку для здійснення такої заміни має бути тристороння згода: боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений; третя особа виявила згоду на те, щоб набути обов`язків боржника; кредитор надав згоду на заміну боржника. Відсутність згоди хоча б однієї із сторін не дає підстав для заміни боржника.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Згідно зі статтею 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Відповідно до статті 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.
Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (стаття 513 ЦК України).
Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України).
Отже, договір про переведення боргу за договором банківського вкладу має вчинятися у письмовій формі за участю вкладника (стаття 520 ЦК України), воля якого до переведення боргу за депозитним договором не може виражатися мовчанням.
Оскільки ОСОБА_1 відповідно до статті 520 ЦК України не надавав згоди на переведення боргу за договорами банківського вкладу від АТ «КБ «ПриватБанк» до ТОВ «ФК «Фінілон», договір про переведення боргу між банком і ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладнику банку не створює правових наслідків для позивача.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20, провадження № 14-224цс21, щодо переведення боргу від АТ «КБ «ПриватБанк» до ТОВ «ФК «Фінілон» у подібних правовідносинах, у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі № 357/7395/20 (провадження № 61-5063св23), від 24 квітня 2024 року в справі № 757/44941/21-ц (провадження № 61-2394св24) та інших.
Саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договорами банківських вкладів, з приводу виконання умов яких виникли спірні правовідносини, а, отже, й належним відповідачем, що відповідає правовій позиції у подібних правовідносинах, викладеній Верховним Судом у подібних правовідносинах.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій правильно виснували, що саме АТ «КБ «ПриватБанк», а не ТОВ «ФК «Фінілон», є належним відповідачем у справі.
У постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 263/11275/18 (провадження № 61-2979св20), на яку посилається заявник, зазначено, що у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням (частина третя статті 205 ЦК України). Закон передбачає можливість вираження волі сторони правочину мовчанням тільки у разі якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 205 ЦК України).
Оскільки статтями 513 520 1059 ЦК України передбачено, що договір про переведення боргу за договором банківського вкладу має вчинятися у письмовій формі за участю вкладника, воля якого до переведення боргу за депозитним договором не може виражатися мовчанням, тому наведені висновки не є застосовними у справі, що переглядається.
У постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20), наведеній в касаційній скарзі, вказано, що відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.
У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року в справі № 321/1260/19, на яку посилається заявник як на підставу касаційного оскарження, відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.
У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року від 28 вересня 2022 року в справі № 530/1995/18 (провадження № 61-697св21) зазначено, що оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Колегія суддів звертає увагу на те, що висновки зроблені судами під час розгляду цієї справи не суперечать висновкам, зробленим у зазначених банках постановах Верховного Суду.
Касаційна скарга висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовує, фактично зводиться до переоцінки доказів щодо відсутності в АТ КБ «ПриватБанк» обов`язку з виконання їх умов з підстав переведення боргу на користь ТОВ «ФК «Фінілон».
Також колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги про неправомірність висновків суду першої, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, в частині розірвання депозитного договору № SAMDN80000731264593, з посиланням на те, що суди не взяли до уваги наявність у матеріалах справи заяви позивача про розірвання депозитних договорів, а також те, що спірний депозитний договір № SAMDN80000731264593 має рахунок 26350616420318, що свідчить про те, що позивач у 2014 році звертався з заявою про розірвання цього депозитного договору, з огляду на таке.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, банк не наводив жодних мотивів на спростування висновків суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про розірвання депозитного договору № SAMDN80000731264593.
Апеляційний суд переглянув справу за апеляційною скаргою банку у межах доводів та вимог апеляційної скарги, яким надав належну оцінку, та перевірив законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції.
Верховний Суд, так само як і суд апеляційної інстанції, враховуючи принцип диспозитивності цивільного процесу, не бере до уваги доводи банку щодо неправомірності розірвання депозитного договору № SAMDN80000731264593, оскільки такі доводи не були предметом розгляду судом апеляційної інстанції, тому суд касаційної інстанції не вправі перевіряти їх (статті 13 400 ЦПК України).
За таких обставин зазначені доводи касаційної скарги є неприйнятними, оскільки на такі доводи заявник в апеляційній скарзі не посилався.
З урахуванням викладеного, доводи касаційної скарги не становлять підставу скасування оскаржуваних судових рішень та зводяться до переоцінки доказів у справі і незгоди з рішеннями судів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення в оскаржуваній частині - без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 389 400 401 402 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко