Постанова

Іменем України

24 березня 2021 року

місто Київ

справа № 757/46273/17-ц

провадження № 61-7914св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

третя особа - Регіональна філія «Південно-західна залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2019 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Кравець В. А., Махлай Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - ПАТ «УЗ»), третя особа - регіональна філія «Південно-західна залізниця» ПАТ «УЗ» (далі - РФ «ПЗЗ», Філія) та з урахуванням уточнень просив поновити його на посаді головного інженера в РФ «ПЗЗ», стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також відшкодувати моральну шкоду.

Обґрунтовував позов тим, що 04 липня 2017 року наказом від 30 червня 2017 року № 100/ос його звільнено з посади головного інженера РФ «ПЗЗ» у зв`язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України на виконання наказу від 12 квітня 2017 року № 247-Н. Про майбутнє скорочення штату роботодавець йому повідомив у травні 2017 року. У зв`язку з цим у червні 2017 року він разом з іншими працівниками подав письмове колективне звернення до Первинної профспілкової організації Київського будівельно-монтажного експлуатаційного управління № 1, яка, в свою чергу, підготувала звернення до комісії з трудових спорів при виробничому підрозділі Київського будівельно-монтажного експлуатаційного управління регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» з проханням надати правову оцінку наказу про майбутнє скорочення та встановити його законність.

Рішенням комісії з трудових спорів від 27 червня 2017 року визнано наказ від 12 квітня 2017 року № 247-Н таким, що виданий з численним порушеннями норм чинного законодавства України, істотно порушує права та гарантії працівників підприємства, не відповідає взятим на себе зобов`язанням органом управління, а тому не підлягає виконанню та є недійсним. Позивач зазначав, що оскільки протокольним рішенням комісії з трудових спорів наказ про скорочення штату визнано недійсним, тому наказ відповідача про звільнення з роботи від 30 червня 2017 року є передчасним та таким, що не може бути виконаним, оскільки звільнення відбулося без законної на те правової підстави. Вважав, що за наведених обставин наявні правові підстави для поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відзив на позов не надходив.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ РФ «ПЗЗ»від 30 червня 2017 року № 100/ос. Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного інженера в РФ «ПЗЗ» з 04 липня 2017 року. Стягнуто з ПАТ «УЗ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 167 965, 44 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що порушення трудових прав позивача, на які він посилається, підтверджуються протоколом від 12 квітня 2017 року № 03 комісії з трудових спорів при начальнику виробничого підрозділу Київське будівельно-монтажне експлуатаційне управління РФ «ПЗЗ» від 27 червня 2017 року, відповідно до якого встановлено, що наказ № 247-Н виданий з численними порушенням законодавства, оскільки порушує Закон України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» Господарський кодекс України КЗпП України, Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Отже, аналіз наведених правових норм у сукупності з положеннями статті 43 Конституції України дає підстави для висновку, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, яким є як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом. Судом встановлено та підтверджено наявними доказами, що звільнення ОСОБА_1 з посади головного інженера у РФ «ПЗЗ» є незаконним, оскільки наказ від 30 червня 2017 року № 100/ос є похідним від наказу від 12 квітня 2017 року № 247-Н.

Постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Як встановлено судом, ОСОБА_1 звільнено з роботи 04 липня 2017 року на підставі наказу Філії від 30 червня 2017 року № 100/ос. З наказом від 30 червня 2017 року позивач ознайомлений 04 липня 2017 року. За наведених обставин останнім днем подання позивачем позову про поновлення на роботі є 06 серпня 2017 року, оскільки 04 серпня 2019 року припадає на вихідний день суботу. З позовом до суду позивач звернувся 09 серпня 2017 року, таким чином, позивач звернувся до суду з позовом після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у квітні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати постановусуду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. Так, суд не звернув увагу, що позивача із займаної посади було звільнено незаконно. Апеляційний суд не обґрунтував, чому відлік строку на оскарження починається 04 липня 2017 року, а не 05 липня 2017 року. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про незаконність оскаржуваного наказу, однак суд апеляційної інстанції безпідставно скасував рішення, яке відповідає вимогам закону.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві третя особа просила касаційну скаргу залишити без задоволення.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 12 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно із наказом від 23 квітня 2012 року № 67/ос відокремленого підрозділу Київське будівельно-монтажне експлуатаційне управління № 1 Регіональної філії «Південно-західна залізниця» ПАТ «УЗ» ОСОБА_1 з 23 квітня 2012 року прийнято на роботу на посаду начальника відділу. Згідно з наказом від 24 вересня 2012 року № 166/ос призначено на посаду головного інженера.

01 березня 2017 року правлінням ПАТ «УЗ» прийнято рішення, яке оформлено протоколом № Ц-57/16 ОСОБА_2 засідання правління ПАТ «УЗ» (далі - Протокол засідання правління), згідно з пунктом 26 порядку денного розглядалося питання про затвердження організаційної структури, штатного розпису апарату управління філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» ПАТ «УЗ», загальної чисельності штатних працівників філії, проведення інвентаризації активів та зобов`язань структурних та виробничих підрозділів.

Пунктами 26.1 та 26.2 Протоколу затверджено організаційну структуру філії, затверджено штатний розпис філії та встановлено загальну штатну чисельність філії у кількості 13333 штатних одиниць, в тому числі 89 штатних одиниць штат апарату управління філії.

У пункті 26.4 Протоколу зазначено: «ліквідувати з 01 липня 2017 року структурні підрозділи «Служба будівельно-монтажних робіт та цивільних споруд» регіональних філій «Південно-західна залізниця» чисельністю 39 штатних одиниць, «Львівська залізниця» чисельністю 36 штатних одиниць, «Одеська залізниця» чисельністю 41 штатних одиниць, «Придніпровська залізниця» чисельністю 43 штатних одиниць, «Південна залізниця» чисельністю 43 штатних одиниць».

Відповідно до пункту 26.5 Протоколу вилучено зі складу регіональних філій «Південно-західна залізниця» «Львівська залізниця», «Одеська залізниця», «Придніпровська залізниця», «Південна залізниця» та «Донецька залізниця» з 01 липня 2017 року виробничі підрозділи, які підпорядковуються структурним підрозділам «Служба будівельно-монтажних робіт та цивільних споруд», у тому числі Київське будівельно-монтажне експлуатаційне управління, посаду в якому обіймав позивач, у кількості 58 одиниць, загальною чисельністю 13891 штатних одиниць.

12 квітня 2017 року наказом РФ «ПЗЗ» внесено зміни до наказу від 27 березня 2017 року «Про затвердження штатних розписів», виключено з штатного розпису виробничих підрозділів, що підпорядковуються службі будівельно-монтажних робіт та цивільних споруд, у тому числі Київське будівельно-монтажне експлуатаційне управління.

12 квітня 2017 року РФ «ПЗЗ» видано наказ № 247-Н «Щодо виконання протоколу засідання правління ПАТ «Укрзалізниця» від 01 березня 2017 року № 57/16 Ком.Т.».

19 квітня 2017 року Філією листом повідомлено голову дорожньої профспілкової організації «Південно-Західна залізниця» ОСОБА_3 про ліквідацію структурного підрозділу Служба будівельно-монтажних робіт та цивільних споруд РФ «ПЗЗ» та вилучення зі складу Філії підрозділів, які їй підпорядковуються.

25 квітня 2017 року ОСОБА_1 повідомлено про ліквідацію структурного підрозділу Служба будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд РФ «ПЗЗ» та вилучено зі складу регіональної Філії виробничі підрозділи, які їй підпорядковуються.

04 травня 2017 року позивача повідомлено про заплановане вивільнення (скорочення посади).

31 травня 2017 року ОСОБА_1 разом з іншими працівниками подали колективне звернення до голови Первинної профспілкової організації Київського будівельно-монтажного експлуатаційного управління № 1 Гаврилової В. П., в якому просили сприяти у визнанні незаконним та таким, що не підлягає виконанню, наказу від 12 квітня 2017 року № 247-Н.

01 червня 2017 року голова Первинної профспілкової організації Київського будівельно-монтажного експлуатаційного управління № 1 ОСОБА_4 подала до голови Комісії з трудових спорів виробничого підрозділу Київське будівельно-монтажне експлуатаційне управління РФ «ПЗЗ» (далі - КТС) звернення щодо перевірки законності наказу від 12 квітня 2017 року № 247-Н.

27 червня 2017 року протокольним рішенням КТС № 03 вирішено вважати наказ від 12 квітня 2017 року № 247-Н таким, що порушує низку законів, а тому є таким, що виданий з численними порушеннями чинного законодавства України, істотно порушує права та гарантії працівників товариства, не відповідає взятим на себе зобов`язанням органом управління товариства, а тому не підлягає виконанню та є недійсним.

Згідно з наказом від 30 червня 2017 року № 100/ос РФ «ПЗЗ» ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 04 липня 2017 року.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення. Судам необхідно мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою, на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Під час вирішення питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Верховний Суд в оцінці застосування норм матеріального права у спірних правовідносинах визнає обґрунтованим, що встановлені статтями 228 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Під час вирішення питання про поновлення строку суд дає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого спеціальним законом строку звернення до суду із позовом до дати подання такого позову.

Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк, подання позову. Тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця про звільнення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі з поважних причин.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що позивач пропустив строк звернення до суду із зазначеним позовом, обговоривши причини пропуску строку, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного висновку суду апеляційної інстанції про пропуск строку Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки відповідно до встановлених обставин позивач ознайомлений із оспорюваним наказом 04 липня 2017 року, а звернувся до суду 09 серпня 2017 року, що свідчить про порушення позивачем вимог частини першої статті 233 КЗпП України. Верховний Суд дійшов переконання, що висновок суду про пропуск строку звернення до суду та оцінка поважності такого пропуску стосується зміни оцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Верховним Судом також враховано, що за всіма встановленими обставинами позивач спочатку був повідомлений про запроваджувані зміни в організації виробництва і праці роботодавця, що призведуть до його наступного вивільнення. 31 травня 2017 року ОСОБА_1 разом з іншими працівниками подали колективне звернення до голови Первинної профспілкової організації Київського будівельно-монтажного експлуатаційного управління № 1 Гаврилової В. П., в якому просили сприяти у визнанні незаконним та таким, що не підлягає виконанню, наказу від 12 квітня 2017 року № 247-Н. Надалі, за спливом двох місяців обов`язкового попередження позивача про наступне вивільнення, відповідач видав оскаржуваний наказ, із яким, як встановлено судами, позивач ознайомився 04 липня 2017 року. Наказ роботодавця від 30 червня 2017 року № 100/ос виданий на виконання попереднього наказу від 12 квітня 2017 року № 247-Н, отже був очікуваним та передбачуваним для позивача, про що, зокрема, свідчить те, що ОСОБА_1 використовував відповідні заходи захисту своїх прав. Враховуючи усі наведені обставини, встановлені судами у цій справі, Верховний Суд не вважає, що права позивача були порушені тим, що відсутні відомості щодо отримання саме копії оскаржуваного наказу про звільнення, адже формальне розуміння закону не може бути вищим за ідею справедливості. Позивач, розписуючись про ознайомлення із оскаржуваним наказом, мав можливість отримати й копію цього наказу, протилежного ним не доведено.

Отже, у справі, що переглядається, є обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про обрахування строку оскарження наказу саме з моменту ознайомлення із ним позивачем.

Стосовно доводів про те, що звільнення позивача було незаконним, а суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував, Верховний Суд вважає їх необґрунтованими, оскільки висновків про протилежне суд апеляційної інстанції не зробив, а відмовив у позові лише з підстав пропуску строку звернення до суду із позовом.

Таким чином, Верховний Суд дійшов переконання, що суд апеляційної інстанції розглянув спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко