№ 757/46889/20-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2024 року

м. Київ

справа 757/46889/20-ц

провадження № 61-8747св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтайм Капітал», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтайм-Капітал» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 січня 2023 року, ухвалене у складі судді Підпалого В. В., та постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Головачова Я. В., Нежури В. А., Невідомої Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтайм Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Фінтайм Капітал»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» (далі - ТОВ «ФК «Інвест-Кредо»), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання права власності на майно, вільне від обтяжень.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що 21 грудня 2014 року між ним та ОСОБА_3 укладений договір позики, за умовами якого позичальник ОСОБА_3 отримав у борг 25 000 000,00 грн, з кінцевим строком повернення до 31 грудня 2019 року.

На забезпечення виконання умов договору позики, 19 лютого 2015 року між ним та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 укладений та нотаріально посвідчений іпотечний договір, згідно з яким ОСОБА_2 передала йому в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок та земельну ділянку площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач указував, що 18 квітня 2018 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за умовами якого ОСОБА_2 передала йому, ОСОБА_1 , заставлене майно у рахунок виконання умов договору позики. У той самий день у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено записи про реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ним.

Зазначав, що ні станом на час купівлі ОСОБА_2 нерухомого майна (червень 2011 року), ні станом на час укладення між ним та ОСОБА_2 договору про задоволення вимог іпотекодержателя у квітні 2018 року, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не було записів про будь-які обтяження майна на користь третіх осіб, крім єдиного обтяження іпотекою на його ж користь згідно з іпотечним договором від 19 лютого 2015 року. Стверджував, що він набув право власності на нерухоме майно, вільне від будь-яких обтяжень третіх осіб.

Згодом він дізнався, що Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль») (первісний відповідач) пред`являв претензії щодо спірного нерухомого майна, аргументуючи це тим, що нерухоме майно перебуває в іпотеці банку на підставі договору іпотеки від 15 лютого 2008 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_4 на забезпечення виконання нею зобов`язань за укладеним кредитним договором від 06 лютого 2008 року № 014/08-112/75236.

У 2019 році АТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до Печерського районного суду міста Києва з позовом до нього, ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Скринника С. М. про застосування наслідків недійсності правочину, скасування записів про іпотеку, визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя та скасування запису про державну реєстрацію права власності.

Під час ознайомлення з матеріалами цієї справи, він довідався про цивільну справу № 757/46665/16-ц за позовом АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_4 , про звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 . Постановою Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 757/46665/16-ц рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 січня 2020 року скасовано, а у задоволенні позову АТ «Райффайзен Банк Аваль» про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено (провадження № 61-2868св20).

Позивач указував, що із цього судового рішення дізнався, що 06 лютого 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4 укладений кредитний договір, який забезпечено іпотекою земельної ділянки та будинку на АДРЕСА_1 . 23 червня 2009 року на підставі листа заступника директора з питань корпоративного бізнесу МОД АТ «Райффайзен Банк Аваль» про погашення кредитної заборгованості приватним нотаріусом Марченко О. І. вилучено з реєстрів запис про обтяження нерухомого майна.

03 липня 2009 року ОСОБА_4 продала спірний будинок та земельну ділянку ОСОБА_5 , який 17 червня 2011 року відчужив їх на користь ОСОБА_2 .

Висновком експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області від 17 квітня 2012 року № 518 встановлено, що підпис від імені заступника директора з питань корпоративного бізнесу МОД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» виконаний іншою особою.

Позивач посилався на те, що на момент укладення договору іпотеки від 19 лютого 2015 року та договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 18 квітня 2018 року в Державних реєстрах про нерухоме майно було відсутнє будь-яке обтяження на спірне нерухоме майно, а тому він є добросовісним набувачем, однак банк не визнає його право власності.

ОСОБА_6 , з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив суд:

- визнати відсутнім обтяження іпотекою згідно з договором іпотеки від 15 лютого 2008 року, укладеним між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (яке змінило назву на АТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_4 , нерухомого майна: житлового будинку загальною площею 600,2 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 578657480000) та земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:136:0047 площею 0,1 га, розташованої на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 578666680382);

- визнати за ним право власності на спірне нерухоме майно як таке, що є вільним від обтяження іпотекою згідно з договором іпотеки від 15 лютого 2008 року, укладеним між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (після зміни назви АТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_4 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 січня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано відсутнім обтяження іпотекою згідно з договором іпотеки від 15 лютого 2008 року, укладеним між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (яке змінило назву на АТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_4 , нерухомого майна: житлового будинку загальною площею 600, 2 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 та земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:136:0047 площею 0,1 га, розташованого на АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок загальною площею 600, 2 кв. м, розташований на АДРЕСА_1 та земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:136:0047 площею 0,1 га, розташований на АДРЕСА_1 , як такі, що є вільними від обтяження іпотекою згідно з договором іпотеки від 15 лютого 2008 року, укладеним між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (яке змінило назву на АТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_4

Стягнуто з ТОВ «ФК «Фінтайм-Капітал», ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в рівних частинах з кожного у розмірі 5 709,00 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 26 березня 2024 року касаційну скаргу ТОВ «ФК «Фінтайм-Капітал» залишено без задоволення, рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 січня 2023 року - без змін.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що як на момент придбання спірного нерухомого майна (17 червня 2011 року) ОСОБА_2 , так і на момент передачі його в іпотеку ОСОБА_1 (19 лютого 2015 року) та набуття останнім права власності на цей предмет іпотеки (18 квітня 2018 року), у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості про іпотеку цього майна за АТ «Райффайзен Банк Аваль». При цьому суд не встановив недобросовісність в діях ОСОБА_1 , тому дійшов висновку про визнання права власності за позивачем на спірне нерухоме майно як такого, що є вільним від обтяження іпотекою за договором іпотеки від 15 лютого 2008 року.

Встановивши, що договір іпотеки від 19 лютого 2015 року та договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 18 квітня 2018 року є дійсними, на момент їх вчинення спірне майно не було обтяжене іпотекою банку, не перебувало під забороною, суд першої інстанції дійшов висновку про припинення права іпотеки ТОВ «ФК «Фінтайм Капітал» за іпотечним договором від 15 лютого 2008 року.

Суд апеляційної інстанції, пославшись на правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20), підтримав ці висновки суду першої інстанції.

Оскільки з матеріалів справи встановлено, що відчуження спірного нерухомого майна здійснено у той час, коли у відповідному Державному реєстрі не було запису про його обтяження іпотекою банку, суд апеляційної інстанції вважав, що ця обставина позбавляє можливості застосувати положення статті 23 Закону України «Про іпотеку».

Спростовуючи доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не дослідив належним чином судові рішення у справах № 2-1956/11, № 757/20330/13-ц, № 757/644/14, № 757/46665/16-ц, № 757/6666/16-ц, не врахував преюдиційність встановлених у них фактів та обставин, суд апеляційної інстанції виходив із того, що у цих справах не встановлювалися обставини наявності/відсутності запису про обтяження нерухомого майна у спірний період часу (що є предметом цього спору), вони стосувалися кредитних правовідносин між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та позичальником ОСОБА_4 , позивач не був стороною у вказаних спорах, а тому має право доводити ці факти на загальних підставах.

Стосовно доводів апеляційної скарги про недобросовісність набувача спірного нерухомого майна, придбаного за відсутності в Державному реєстрі відомостей про обтяження, суд апеляційної інстанції зазначив, що першим власником та іпотекодавцем спірного нерухомого майна була ОСОБА_4 , яка після вилучення у 2009 році відомостей про іпотеку від 15 лютого 2008 року продала його ОСОБА_5 , який 17 червня 2011 року продав будинок та земельну ділянку ОСОБА_2 .

Позивач ОСОБА_1 набув право власності на спірне нерухоме майно 18 квітня 2018 року на підставі договору іпотеки від 19 лютого 2015 року, при цьому жодних записів про обтяження (окрім іпотечного договору від 19 лютого 2015 року) Державні реєстри не містили. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наведені обставини не дають підстав для сумніву у добросовісності останнього набувача майна, оскільки будь-які правові чи інші зв`язки між ним і ОСОБА_4 не прослідковуються. Той факт, що ОСОБА_1 має певні взаємовідносини з чоловіком ОСОБА_2 , не свідчить про його обізнаність щодо первісного іпотекодержателя спірного нерухомого майна.

Встановивши, що первісним відповідачем у справі було АТ «Райффайзен Банк Аваль», яке 29 березня 2021 року подало до суду першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності, але 18 лютого 2021 року відступило на користь АТ «Оксі Банк» права вимоги за кредитним договором від 06 лютого 2008 року № 014/08-112/75236 та договором іпотеки від 15 лютого 2008 року (права вимоги згодом були відступлені АТ «Оксі Банк» на користь ТОВ «ФК «Фінтайм Капітал» і ТОВ «ФК «Інвест-Кредо»), суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на момент подання заяви АТ «Райффайзен Банк Аваль» вже не було належним відповідачем у справі. При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 21 липня 2021 року замінено відповідача АТ «Райффайзен Банк Аваль» на належних відповідачів: ТОВ «ФК «Фінтайм Капітал», ТОВ «ФК «Інвест-Кредо». Отже, після заміни судом належного відповідача, ТОВ «ФК «Фінтайм Капітал» набуло процесуального статусу сторони у справі, однак правом на подання клопотання про застосування строків позовної давності не скористалося, що виключало необхідність вирішення цього питання судом першої інстанції.

Однак суд апеляційної інстанції вважав необхідним надати оцінку питанню щодо дотримання позивачем строку позовної давності при зверненні до суду з цим позовом та вказав, що у спірних правовідносинах перебіг позовної давності почався від дня, коли позивач довідався або повинен був довідатися про порушення його права, з урахуванням предмета спору - після набуття спірного майна у власність, тобто 18 квітня 2018 року. Матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 раніше було відомо про наявність іпотечного договору від 15 лютого 2008 року, враховуючи, що запис про обтяження іпотекою був відсутній, підстави для ініціювання подібного спору до моменту набуття майна у власність об`єктивно були відсутні. Тому, звернувшись до суду у жовтні 2020 року з цим позовом, позивач не пропустив трирічний строк позовної давності.

Суд апеляційної інстанції не встановив порушень норм процесуального права судом першої інстанції, а твердження заявника про безпідставну відмову у визнанні позивача особою, яка зловживає процесуальними правами внаслідок одночасного подання чотирьох однакових позовів, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Короткий зміст касаційної скарги

У червні 2024 року представник ТОВ «ФК «Фінтайм-Капітал» - адвокат Хільчевська Н. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення й направити справу на новий судовий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

19 червня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Печерського районного суду м. Києва від 17 січня 2023 року, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 501/1703/16-ц (провадження № 14-138цс19), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19), ід 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), від 18 січня 2022 року у справі № 34/425 (провадження № 12-69гс21), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (провадження № 14-121цс21), від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21) та у постановах Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 917/31335/15, від 24 червня 2020 року у справі № 904/9896/17, від 15 вересня 2020 року у справі № 918/80/19.

Посилаючись на порушення норм процесуального права, заявник указував:

- суд не дослідив зібрані у справі докази, а саме:судові рішення судів у справах № 2-1956/11; № 757/20330/13-ц; №757/644/14-ц; № 757/46665/16-ц; 757/6666/16-ц, якими встановлені фактичні обставини, які мають преюдиційне значення щодо предмету спору та які не доказуються під час розгляду іншої справи; постанову про визнання первісного кредитора потерпілою особою у кримінальному провадженні щодо незаконного виведення заставного майна з іпотеки за відсутності волевиявлення заставодержателя; інформаційну довідку (витяг) з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05 листопада 2015 року, щодо якої були внесені відповідні записи про обтяження нерухомого майна іпотекою AT «Райффайзен Банк» (первісного кредитора);

- суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано відхилили клопотання відповідача про: визнання явки третьої особи обов`язковою для надання пояснень у справі; витребування у Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного Управління Державної податкової служби у м. Києві декларації про майновий стан та доходи ОСОБА_1 за 2014, 2018 роки та форму 9ДФ за 2014, 2018 роки для з`ясування наявності/відсутності оплати позивачем ціни заставленого нерухомого майна за фраудаторним правочином; визнання ОСОБА_1 особою, яка зловживає процесуальними правами та застосування їх наслідків у зв`язку з подачею ним до Печерського районного суду міста Києва одночасно чотирьох позовів до одного й того самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав, здійснених у зв`язку з маніпуляцією автоматизованого розподілу справ між суддями.

Порушення судами норм процесуального права призвело до того, суди не встановили факт обізнаності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про обтяження спірного нерухомого майна іпотекою АТ «Райффайзен Банк» з 14 березня 2014 року.

Суд апеляційної інстанції прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, що не була залучена до участі у справі, - AT «Райффайзен Банк».

Київський апеляційний суд, як вбачається з мотивувальної частини постанови, відмовив ТОВ «ФК «Фінтайм-Капітал» у розгляді заяви, яка подана AT «Райфайзен Банк» про сплив строків позовної давності у зв`язку з тим, що ТОВ «ФК «Фінтайм -Капітал» повторно не подало заяву про сплив позовної давності, як правонаступник первісного кредитора - AT «Райффайзен Банк», при цьому суд не зазначив, якою нормою права це передбачено.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Майстренко Л. О. подала до Верховного Суду відзив, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Звертає увагу на те, що ні станом на 2011 рік, ні станом на 2015 рік, ні станом на 2018 рік у Державному реєстрі не було записів про обтяження майна іпотекою банку. Цього відповідач не заперечує. Відповідачі не спростували презумпцію правомірності набуття ОСОБА_2 та ОСОБА_1 права власності на спірне майно. ОСОБА_2 прав та обов`язків іпотекодавця у 2011 році не набула, передати їх Ситнюку у 2018 році не могла, тому отримувати дозвіл первісного відповідача на відчуження майна не була зобов`язана.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

06 лютого 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № 014/08-112/75236, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 2 346 000 доларів США на строк 120 місяців зі сплатою 12 % річних. Кредитні кошти були призначені для використання на споживчі цілі за програмою кредитування «Житло в кредит на вторинному ринку» для купівлі житлового будинку загальною площею 600,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 15 лютого 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (іпотекодержатель) та позичальником (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого іпотекодержатель має право у випадку невиконання іпотекодавцем своїх зобов`язань за кредитним договором отримати задоволення своїх вимог за рахунок майна. Предметом іпотеки виступає нерухоме майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 , житловою площею 180,60 кв. м, нежитловою площею 419,60 кв. м, загальною площею 600,2 кв. м, 1997 року побудови, який складається із житлового будинку літ. «А» та споруджень № 1, 2; земельна ділянка загальною площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для обслуговування жилого будинку та господарських споруд, кадастровий номер 82136047. Заставна вартість предмета іпотеки визначена сторонами у сумі 14 811 251,05 грн.

23 червня 2009 року приватний нотаріус Марченко О. І. вилучила з Державних реєстрів обтяження нерухомого майна іпотекою на користь банку на підставі листа заступника директора з питань корпоративного бізнесу МОД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» від 15 червня 2009 року № 01-02/16-28513, у якому йшлося про погашення ОСОБА_4 кредитної заборгованості в повному обсязі.

03 липня 2009 року ОСОБА_4 продала земельну ділянку та розташований на ній житловий будинок ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ємельяновою Н. В., № 1340.

На час укладення цього договору записів про обтяження майна іпотекою ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» на підставі укладеного із ОСОБА_4 іпотечного договору у відповідних Державних реєстрах не було.

17 червня 2011 року ОСОБА_5 продав будинок та земельну ділянку ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скринник С. М., № 1029.

Висновком експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області від 17 квітня 2012 року № 518 встановлено, що підпис у листі на ім`я приватного нотаріуса Марченко від 15 червня 2009 року № 01-02/16-28513 у графі «Заступник директора з питань корпоративного бізнесу МОД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» ОСОБА_7 » виконаний не ним, а іншою особою; підпис в заяві про вилучення обтяження об`єкта нерухомого майна за вихідним № 01-02/16-28976 з реєстраційними номерами запису в Єдиному реєстрі заборон 6601925 та 6601669 в графі «Підпис заявника» виконаний не ним, а іншою особою.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 03 червня 2014 року у справі № 757/644/14-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_8 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором від 06 лютого 2008 року № 014/08-112/75236 у розмірі 33 929 381,71 грн.

21 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримав у борг 25 000 000 грн, з кінцевим строком повернення до 17 квітня 2018 року (з урахуванням змін на підставі додаткової угоди від 16 квітня 2018 року).

19 лютого 2015 року на забезпечення виконання зобов`язань за договором позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 укладений іпотечний договір № 191 (з відповідними змінами від 16 квітня 2018 року), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скринник С. М., згідно з яким ОСОБА_2 передала ОСОБА_1 в іпотеку нерухоме майно: земельну ділянку площею 0,1 га та розташований на ній житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідні відомості внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відомості щодо заборони відчуження та те, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» є іпотекодержателем вказаного майна (земельної ділянки площею 0,1 га та житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ) внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 05 листопада 2015 року на підставі заяви представника банку та заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2015 року у справі № 757/20330/13-ц, яке було скасовано рішенням Апеляційного суду міста Києва від 31 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 липня 2016 року (запис вилучено).

18 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір № 416 про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скринник С. М., відповідно до якого в рахунок виконання зобов`язань за договором позики від 21 грудня 2014 року та додаткової угоди від 16 квітня 2018 року, ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 8000000000:82:136:0047, та розташований на ній житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Цього дня до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені відповідні відомості.

На час укладення цього договору записів про обтяження майна іпотекою ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на підставі укладеного із ОСОБА_4 іпотечного договору у відповідних Державних реєстрах не було.

18 лютого 2021 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та АТ «Оксі Банк» укладені договори про відступлення права вимоги за кредитним договором від 06 лютого 2008 року № 014/08-112/75236 та договором іпотеки від 15 лютого 2008 року.

Цього самого дня між АТ «Оксі Банк» та ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» укладені договори про відступлення права вимоги за кредитним договором від 06 лютого 2008 року № 014/08-112/75236 та договором іпотеки від 15 лютого 2008 року.

05 березня 2021 року між ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» та ТОВ «ФК «Фінтайм Капітал» укладені договори про відступлення права вимоги за кредитним договором від 06 лютого 2008 року № 014/08-112/75236 та договором іпотеки від 15 лютого 2008 року.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 20 липня 2021 року № 266604372 в Реєстрі наявні два записи про іпотеку спірного нерухомого майна: від 19 лютого 2015 року № 8790600 (підстава для державної реєстрації - договір іпотеки від 19 лютого 2015 року; іпотекодержатель - ОСОБА_1 ; іпотекодавець - ОСОБА_2 ) та від 17 лютого 2021 року № 40624523 (підстава для державної реєстрації - повідомлення банку про реєстрацію іпотеки за договором іпотеки від 15 лютого 2008 року та договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 05 березня 2021 року; іпотекодержатель - ТОВ «ФК «Фінтайм Капітал»; іпотекодавець - ОСОБА_4 ).

29 березня 2021 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» подало заяву про застосування позовної давності (том 1, а.с.198).

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 21 липня 2021 року замінено відповідача «Райффайзен Банк Аваль» на належних відповідачів: ТОВ «ФК «Фінтайм Капітал», ТОВ «ФК «Інвест-Кредо».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ТОВ «ФК «Фінтайм-Капітал» - адвоката Хільчевської Н. О. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо способу судового захисту

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір

не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного

або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду,

суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити

у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5

ЦПК України).

Відповідно до статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу,

за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом

у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20 (провадження № 12-20гс22) зазначала про ефективність способу захисту інтересу позивача (про визнання зобов`язання припиненим) у правовій визначеності стосовно належного виконання ним зобов`язань за договором.

З урахуванням викладеного Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неналежно обраний спосіб судового захисту, обраний позивачем.

Щодо суті спору

Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про іпотеку», частини першої статті 572 ЦК України та частини першої статті 575 ЦК України іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

У частині другій статті 328 ЦК України встановлено презумпцію правомірності набуття права власності, за якою право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не передбачена законом.

Тобто факт неправомірності набуття права власності, якщо це не передбачено законом, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності передбачає його законність і добросовісність.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначено: «7.21. З огляду на наведені у постанові в справі № 922/2416/17 мотиви, для забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити шляхом конкретизації від її висновку, викладеного у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, а також від аналогічного висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1193цс15, і Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц та від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц. Означена конкретизація висновків полягає у такому: скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення; - виключення відомостей про право іпотеки з відповідного державного реєстру на підставі судового рішення є не правовим наслідком такого рішення, а фактичною дією, вчиненою на підставі цього рішення; - виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення не впливає на чинність іпотеки. Скасування того судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі; - запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя; - за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (див.: пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 за провадженням № 12-127гс19). За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню; при вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження».

Тобто, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) Велика Палата Верховного Суду доволі чітко зазначила, що добра совість враховується при набутті права на майно. Відсутність в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень зумовлює такий суровий наслідок для іпотекодержателя, як припинення права іпотеки (див.: постанову Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі № 760/28654/18 (провадження № 61-13639св23) та інші).

Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (близькі за змістом висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)).

Важливо також перевірити добросовісність насамперед набувача цього майна, у тому числі те, чи знав або міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (див.: постанова Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц (провадження № 61-22378св19)).

Не може вважатися добросовісною особа, яка придбаває майно на підставі правочину, якщо вона знала чи могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, а також знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (близькі за змістом висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61)).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суди попередніх інстанцій установили, що, як на момент придбання спірного нерухомого майна 17 червня 2011 року ОСОБА_2 , так і на момент передачі його в іпотеку ОСОБА_1 19 лютого 2015 року та в подальшому набуття ОСОБА_1 права власності на предмет іпотеки 18 квітня 2018 року, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості про обтяження спірного майна іпотекою АТ «Райффайзен Банк Аваль».

При цьому суди не встановили будь-яких правових чи інших зв`язків між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , вірно, на думку Верховного Суду, вказавши, що взаємовідносини ОСОБА_1 з чоловіком третьої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_3 не дають підстав для висновку про обізнаність позивача про обтяження майна іпотекою банку.

Отже, суди не встановили недобросовісність в діях ОСОБА_1 , тому дійшли висновку про визнання права власності за позивачем на спірне нерухоме майно як такого, що є вільним від обтяження іпотекою за договором іпотеки від 15 лютого 2008 року .

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки з наданих сторонами доказів та матеріалів справи встановлено, що відчуження спірного нерухомого майна вчинено у той час, коли у Державному реєстрі речових прав не було запису про його обтяження іпотекою банку, а позивач довів добросовісність набуття ним спірного майна, вказуючи, що як на час придбання майна третьою особою, так і на час передачі йому в іпотеку цього майна, інформації про його обтяження іпотекою банку у Державних реєстрах не було, натомість відповідачі (як первісний, так і правонаступник) іншого не довели.

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (див.: пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19)).

Отже, заперечуючи проти позову, відповідачі не спростували добросовісності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на час набуття ними права власності на спірне майно.

При цьому суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку зібраним доказам та спростовуючи доводи апеляційної скарги, дійшов обґрунтованого висновку, що встановлені у судових рішеннях у справах № 2-1956/11, № 757/20330/13-ц, № 757/644/14-ц, 757/46665/16-ц, № 757/6666/16-ц факти не є преюдиційними для розгляду цієї справи, оскільки стосувалися кредитних правовідносин між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та позичальником ОСОБА_4 , а позивач не був стороною у цих спорах. Крім того, у вказаних справах не встановлювалися обставини наявності/відсутності запису про обтяження нерухомого майна у спірний період часу (що є предметом цього спору). У зв`язку з цим суди вірно не застосували положення статті 82 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач пропустив строк позовної давності, колегія суддів спростовує та вважає, що висновки апеляційного суду з цього питання є правильними.

Відповідно до положень статей 256 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частин першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Із такою заявою до суду першої інстанції звернувся відповідач (первісний відповідач АТ «Райффайзен Банк Аваль»).

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги ТОВ «ФК «Фінтайм Капітал» у частині пропуску позивачем позовної давності на звернення до суду з цим позовом, суд апеляційної інстанції вказав, що перебіг позовної давності почався від дня, коли позивач довідався або повинен був довідатися про порушення його права, з урахуванням предмета спору - після набуття спірного майна у власність, тобто 18 квітня 2018 року. Матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 було раніше відомо про наявність іпотечного договору від 15 лютого 2008 року, враховуючи, що запис про обтяження іпотекою банку був відсутній, підстави для ініціювання подібного спору до моменти набуття майна у власність об`єктивно були відсутні. Тому обґрунтованими є висновки суду апеляційної інстанції про те, що, звертаючись у жовтні 2020 року з цим позовом, ОСОБА_1 не пропустив трирічний строк позовної давності.

Однак колегія суддів вважає за потрібне звернути увагу на висновки судів попередніх інстанцій щодо процесуального правонаступництва ТОВ «ФК «Фінтайм Капітал».

Процесуальне правонаступництво (стаття 55 ЦПК України) є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони в матеріальному правовідношенні її правонаступником). Матеріальне правонаступництво реалізується в межах процесуального правонаступництва виключно за правилами останнього.

Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив (частина друга статті 55 ЦПК України).

Ураховуючи, що ухвалою суду першої інстанції від 21 липня 2021 року замінено АТ «Райффайзен Банк Аваль» (первісний відповідач) на ТОВ «ФК «Фінтайм Капітал», до якого у силу вимог статті 55 ЦПК України, статті 512 ЦК України перейшли права та обов`язки первісного відповідача у справі, помилковими є висновки судів про обов`язок ТОВ «ФК «Фінтайм Капітал» після набуття процесуального статусу відповідача у справі повторно звернутися із заявою про застосування позовної давності.

Однак, ураховуючи, що така заява була подана до суду першої інстанції АТ «Райффайзен Банк Аваль», а суд апеляційної інстанції надав оцінку питанню щодо дотримання позивачем строку позовної давності при звернення з цим позовом до суду, тобто усунув порушення, допущені судом першої інстанції, Верховний Суд не вбачає підстав для скасування законного та правильного по суті судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Посилання представника ТОВ «ФК «Фінтайм-Капітал» у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, а саме АТ «Райффайзен Банк» (первісний відповідач), а прийняті судові рішення безпосередньо впливають на інтереси та права цієї особи та заявника, колегія суддів уважає безпідставними та недоведеними, оскільки після того, як АТ «Райффайзен Банк» за договором від 18 лютого 2021 року відступило (продало) право вимоги на спірне майно АТ «Оксі Банк», воно втратило статус іпотекодавця.

Отже, заявник не довів того, яким чином прийняті судові рішення можуть вплинути на права, інтереси та (або) обов`язки АТ «Райффайзен Банк».

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та у постановах Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається.

Так, у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 918/80/19 Верховний Суд зазначив, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку, що записи та відомості в Державному реєстрі прав про припинення іпотеки не відповідають відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії, а у разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

У постанові від 24 червня 2020 року у справі № 904/9896/17 Верховний Суд указав, що у разі відчуження іпотечного майна вимога іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки має бути заявлена до особи, яка є власником такого майна на момент подання позову.

У постанові від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону.

У постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач (іпотекодержатель) повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактичної доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Крім того, вказані висновки Верховного Суду не суперечать висновкам цієї постанови.

Суди попередніх інстанцій інстанції виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судових рішень, повно і всебічно дослідили і оцінили докази та встановили обставини у справі, правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин.

Отже, вказані, а також інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, оскільки ці доводи не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтайм-Капітал» залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник