Постанова

Іменем України

01 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 757/47711/19-ц

провадження № 61-16985св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 лютого 2020 року у складі судді

Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня

2020 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням розмірів її виплати.

Позовну заяву мотивовано тим, що з вересня 1983 року по липень 2016 року вона працювала у ДП «Донецька залізниця». Надалі ДП «Донецька залізниця» було реорганізоване шляхом злиття у ПАТ «Українська залізниця», а потім у АТ «Українська залізниця».

Наказом від 20 липня 2016 №1/ос з позивачем було продовжено трудові відносини у виробничому підрозділі «Луганська дистанція електропостачання» структурного підрозділу Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця»

ПАТ «Укрзалізниця». 17 липня 2017 наказом регіональної філії «Донецька залізниця» №215-ос позивач була звільнена з посади у зв`язку із скороченням штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Вказувала, що їй була нарахована, але не виплачена заробітна плата за період червень-липень 2016 року та з березня 2017 по 17 липня 2017 у сумі

48 651,45 грн. Вважає дії відповідача незаконними, оскільки згідно з вимогами частини першої статті 116 КЗпП України виплата усіх сум, що належать працівнику від підприємства, проводяться у день звільнення. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у встановлені законом строки, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Крім того, на підставі положень статті1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

На підставі наведеного позивач просила стягнути з відповідача суму заборгованості із заробітної плати у розмірі 48 651,45 грн, суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при переведенні у розмірі

335 320,72 грн, суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 335 339,52 грн та компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 12 547,15 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 04 лютого

2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у загальному розмірі 29 935,58 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 18 липня 2017 року по 20 серпня 2019 року без утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів у розмірі 127 416,32 грн, компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі

4 243,35 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач здійснив виплату позивачу заробітної плати по червень 2016 року, а тому заборгованість із заробітної плати підлягає стягненню за липень 2016 року

та з березня 2017 по 17 липня 2017 у розмірі 29 935,58 грн. Суд вважав, що у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати та всіх сум, які належать позивачу при звільнені, відповідач має сплатити середній заробіток за весь час затримки за період з 18 липня 2017 року по 20 серпня 2019 року, виходячи з розміру середньоденного заробітку позивача за травень - червень 2017 року, який становить 248,86 грн. Також суд вважав за можливе частково стягнути з відповідача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати за період липень

2016 року та з березня 2017 по 17 липня 2017 у розмірі 4 243,35 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 лютого 2020 року в частині розміру стягнення змінено.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у загальному розмірі 32 721,51 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 18 липня 2017 року по 20 серпня 2019 року без врахування податків і зборів та інших обов`язкових платежів у розмірі 212 874,24 грн, компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 7 980,37 грн. В решті рішення суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем із заробітної плати має становити 32 721,51 грн, а не 29 935,58 грн, як помилково вважав суд першої інстанції, оскільки сума заборгованості із заробітної плати за березень

2017 року становить 3098,85 грн, тоді як місцевий суд помилково вважав, що така становить 312,92 грн. При визначенні розміру середньоденної заробітної плати позивача суд першої інстанції здійснював розрахунки, виходячи з розміру заробітку позивача за травень - червень 2017 року, тоді як у цей період позивач не працювала, а тому розрахунок середньої заробітної плати має проводитись виходячи із середньоденної заробітної плати позивача за березень-квітень 2017 року у розмірі 415,77 грн. Також суд апеляційної інстанції вважав, що розмір компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати відповідно до заборгованості по заробітній платі та заявленого в позові періоду її нарахування складає 7 980,37 грн, однак місцевий суд, стягуючи суму такої компенсації у розмірі 4 243,35 грн, не мотивував свій висновок та не навів відповідний розрахунок.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі АТ «Українська залізниця» просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм статтей 263 617 ЦК України, статті 117 КЗпП України, статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та порушення норм частини четвертої статті 263, частини другої статті 367 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції застосував вказані норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі 266/4637/18, від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18, від 07 лютого 2020 року у справі № 236/396/18, від 02 березня 2020 року у справі № 233/4474/19, від 03 березня 2020 року у справі № 233/836/19.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що на момент звільнення позивача та на сьогодні існують обставини непереборної сили, тому АТ «Укрзалізниця» об`єктивно з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені законом щодо проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні, що підтверджується висновком Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 1 26/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільнені працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно АТ «Укрзалізниця». Також судами не враховано, що позивач не довела належними та допустимими доказами наявність заборгованості із заробітної плати, а надані нею відомості і табелі обліку робочого часу за спірний період складені на непідконтрольній Україні території і не завірені належним чином, а тому не повинні братися судами до уваги.

Відзив на касаційну скаргу

У січні 2021 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 28 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З вересня 1983 року по липень 2016 року ОСОБА_1 працювала на

ДП «Донецька залізниця» на різних посадах.

Відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», ДП «Донецька залізниця» було реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».

Згідно з наказом від 13 липня 2016 року у зв`язку з реорганізацією

ДП «Донецька залізниця» з позивачем продовжено дію безстрокового трудового договору на посаді головного бухгалтера виробничого підрозділу «Луганська дистанція електропостачання».

На підставі наказу від 17 липня 2017 року позивача

з 17 липня 2017 року було звільнено з займаної посади на підставі

пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників.

Згідно з наданими позивачем розрахунками належних до виплати сум при звільненні заборгованість із виплати заробітної плати становить: червень 2016 року - 3 778,14 грн; липень 2016 року - 4 194,60 грн; березень 2017 року - 7 777,93 грн; квітень 2017 року - 4 977,28 грн; травень 2017 року - 4 977,28 грн; червень 2017 року - 4 977,28 грн, всього 48 651,45 грн.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах

2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною четвертою статті 43 Конституції Українипередбачено право

на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці

та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Статтею 47 КЗпП Українипередбачено обов`язок власника

або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У частині першій статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з частиною першою статті 113 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Статтею 110 КЗпП Українивстановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахунково-платіжна відомість.

Відповідно до статті 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Згідно положень статей 115 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача процесуального обов`язку доведення наявності права на отримання відповідних сум.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17 (провадження № 12-98гс19) дійшла висновку, що

АТ «Укрзалізниця» є правонаступником ДП «Донецька залізниця»

з дати державної реєстрації АТ «Укрзалізниця» (21 жовтня 2015 року).

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції на зазначені вище положення матеріального та процесуального права достатньої уваги не звернув, не врахував, що матеріали справи не містять належним чином складених табелів обліку робочого часу за заявлені позивачем місяці роботи (червень, липень 2016 року, березень-червень 2017 року), в результаті чого визначити кількість часу, відпрацьованого працівником, неможливо, а надані нею розрахунки не можуть бути доказом нарахування заробітної плати, оскільки вони не містять підпису уповноваженої особи та штампу чи печатки підприємства.

Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України

від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національної безпеці України», введеного в дію Указом Президента від 15 березня 2017 року № 62/2017, нарахування заробітної плати працівникам підприємства було припинено. Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв`язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», а також відсутність передачі з непідконтрольної території первинних документів, які є підставою бухгалтерського обліку господарських операцій.

Сам по собі факт звільнення позивача з АТ «Українська залізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Подібний правовий висновок висловлено колегією суддів Касаційного цивільного суду у постанові від 11 квітня 2019 року у справі

№ 408/2445/17-ц (провадження № 61-36644св18)

Суд апеляційної інстанції не з`ясував обставин та не навів доказів на підтвердження виконання відповідачем трудових обов`язків у відповідний період; не дав оцінки належності та достатності наданих позивачем доказів на підтвердження розміру заявлених позовних вимог; не мотивували відхилення доводів АТ «Укрзалізниця» щодо наслідків обставин непереборної сили, зокрема, відсутність доступу до первинних документів, які є підставою для нарахувань заробітної плати; не з`ясував обставин та не навів доказів на підтвердження винних дій відповідача як підставу для стягнення середнього заробітку за час затримки належних виплат та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не скасовує обов`язків роботодавця, визначених статтями 47 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України.

Відповідно до статті 10 Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) вказано, що зважаючи на вимоги

позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.

Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.

Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

У постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18 (провадження № 61-7583св19) вказано, що встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» у несвоєчасній виплаті заробітної плати, у зв`язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову.

Такі ж висновки висловлені у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2020 року у справі № 266/6853/18 (провадження № 61-9549св19).

Подібний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постановах від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15,

від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня 2016 року, у справі № 6-383цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-948цс16.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до висновку Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно АТ «Укрзалізниця», засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі

у м. Донецьку. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно АТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі на території Донецької області, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів про затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початком дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання АТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47 83 115 116 КЗпП України, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території Донецької області, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у вищеперелічених постановах Верховного Суду та Верховного Суду України, не перевірив доводи відповідача про те, що з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції у нескасованій під час апеляційного перегляду частині.

У відповідності до частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції в силу своїх процесуальних повноважень позбавлений можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції, а тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене у справі судове рішення апеляційного суду у частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно об`єктивно дослідити вказані у цій постанові докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу, встановити обставини щодо кожного місяця роботи позивача, про які йдеться у позовній заяві, а також врахувати висновки суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, висловлені, зокрема у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18), а також

у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі

№ 266/4637/18 (провадження № 61-7583св19), від 03 березня 2020 року у справі № 233/836/19 (провадження № 61-16679св19), від 03 березня

2020 року у справі № 233/4474/19 (провадження № 61-1434св19),

від 29 квітня 2020 року у справі № 323/3736/18 (провадження

№ 61-13593св19), від 14 липня 2020 року у справі № 236/1453/19 (провадження № 61-16872св19).

Судові рішення у частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при переведенні не оскаржуються, отже касаційному перегляду в цій частині не підлягають в силу статті 400 ЦПК України.

Щодо клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін

У січні 2021 року від представника ОСОБА_1 - Глушпенка В. О. надійшло вищезазначене клопотання.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга цієї статті).

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої даної статті визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Верховний Суд створив учасникам процесу у цій справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

З огляду на вказане, а також ураховуючи те, що сторони у справі вже надали аргументи щодо поданої касаційної скарги, остання розглядається без повідомлення та виклику учасників справи.

Отже, оскільки ЦПК України передбачає можливість розгляду справи у письмовому провадженні без виклику учасників справи, аргументи про розгляд справи за участю сторін у справі є непереконливими, тому відсутня необхідність у виклику осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, у зв`язку із чим у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , поданого її адвокатом Глушпенком В. О., слід відмовити.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У січні 2021 року від представника ОСОБА_1 - Глушпенка В. О. надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, зокрема від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 911/1173/16, та від висновків, викладеними у постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року № 916/4345/14, від 28 березня

2018 року № 243/5469/17, від 15 липня 2020 року у справі № 263/14209/17,

від 01 жовтня 2020 року у справі № 826/9475/18, однак у задоволенні клопотання слід відмовити, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, які перебували на розгляді Верховного Суду, інші підстави та предмет позовних вимог, встановлено різні фактичні обставини, тобто правовідносини не є подібними.

Крім того, у цьому ж клопотанні заявник ставить питання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з виключною правовою проблемою, необхідністю для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені ОСОБА_1 аргументи, у розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему.

Крім того, системний аналіз постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18, постанов Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 02 березня 2020 року у справі № 233/4474/19, від 23 березня 2020 року у справі № 369/28/19, від 03 серпня 2020 року у справі № 266/6853/18, від 16 вересня 2020 року у справі № 757/6109/19, від 07 грудня 2020 року у справі № 227/1462/19, від 21 грудня 2020 року у справі № 242/6386/18, від 18 січня 2021 року у справі № 757/47699/19, від 20 січня 2021 року у справі № 236/3742/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 639/3491/18, дає підстави дійти висновку щодо єдності правозастосовної практики при вирішенні аналогічних трудових спорів між звільненим працівником та АТ «Укрзалізниця» щодо належного розрахунку при звільненні та врахування судами науково-правового висновку Торгово-промислової палати України як доказу на підтвердження настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Слід також зауважити, що суд касаційної інстанції направляв на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 757/47709/19 для вирішення питання відступу від висновків Верховного Суду про те, що науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України є висновком експерта у галузі права й, відповідно, не є доказом настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Повертаючи справу на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного СудуВелика Палата Верховного Суду вказала, по-перше, що у справах, від висновків у яких вважав суд відступити порівняно із справою, яка переглядалася у касаційному порядку, елементи позовів є відмінними за предметом, підставами заявлення вимог та встановленими фактичними обставинами, тобто спірні правовідносини у цих справах не є подібними. По-друге, Велика Палата Верховного Суду вказала на єдність правозастосовної практики при вирішенні аналогічних трудових спорів між звільненим працівником та АТ «Укрзалізниця» щодо належного розрахунку при звільненні та врахування судами науково-правового висновку Торгово-промислової палати України як доказу на підтвердження настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), з посиланням на вищезазначені висновки Верховного Суду.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович