№ 757/47970/16-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2025 року

м. Київ

справа № 757/47970/16-ц

провадження № 61-13390 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Національна поліція України, Апеляційний суд Одеської області, Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду

м. Києва від 11 червня 2019 року у складі судді Писанця В. А. та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року у складі колегії суддів:

Волошиної В. М., Мостової Г. І., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Національної поліції України (далі - НП України), Державної казначейської служби України

(далі - ДКС України), Апеляційного суду Одеської області про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд:

- зобов`язати НП України повернути їй вилучені грошові кошти

у розмірі 20 000,00 доларів США у тих самих купюрах, того самого номіналу,

що вказані в протоколі огляду місця події від 18 листопада 2013 року

у кримінальному провадженні № 12013170500012093;

- зобов`язати НП України повернути їй вилучений у неї оригінал угоди про завдаток від 18 листопада 2013 року;

- стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку ДКС України на її користь майнову шкоду

у розмірі 30 000,00 грн;

- стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку ДКС України на її користь моральну шкоду

у розмірі 300 000,00 грн.

В обґрунтування позову зазначала, що у листопаді 2013 року правоохоронними органами проводилося досудове розслідування у кримінальному провадженні

№ 12013170500012093, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) 11 листопада 2013 року, за ознаками вчинення

нею кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України (шахрайство).

18 листопада 2013 року її було затримано, у ході огляду місця події

у вказаному кримінальному провадженні у неї було вилучено: грошові кошти

у розмірі 20 000,00 доларів США; мобільний телефон IPhone 5; шкіряну сумку Barbara Bui; оригінал угоди про завдаток від 18 листопада 2013 року, яку укладено між нею та ОСОБА_2 , про що вказано в протоколі огляду місця події.

При цьому її не повідомляли про підозру у вчиненні відповідного кримінального правопорушення.

Вважала, що вона безпідставно перебувала під слідством і судом із листопада

2013 року до серпня 2014 року, так як 27 серпня 2014 року за результатами проведення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні слідчим прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 284 КПК України (встановлена відсутність події кримінального правопорушення).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2013 року у справі

№ 522/30392/13-к її скаргу, подану в порядку пункту 1 частини першої статті 303

КПК України, було задоволено та зобов`язано слідчого повернути їй вилучені в ході огляду місця події 18 листопада 2013 року у кримінальному провадженні

№ 12013170500012093: грошові коштиу розмірі 20 000,00 доларів США; мобільний телефон IPhone 5; шкіряну сумку Barbara Bui; оригінал угоди про завдаток

від 18 листопада 2013 року, яку укладено між нею та ОСОБА_2 .

Проте, ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 18 грудня 2013 року у справі

№ 522/30392/13-к вищевказану ухвалу районного суду змінено, виключено

із переліку майна, яке підлягало поверненню, грошові кошти у сумі

20 000,00 доларів США. У решті ухвалу районного суду залишено без змін.

Підставою для цього стало те, що зазначені грошові кошти до укладення відповідної угоди належали ОСОБА_2 , а тому були повернуті слідчим їх власнику.

Вважала такі дії колегії суддів апеляційного суду та органу досудового слідства

незаконними, так як їй безпідставно не було повернуто вилучене у неї майно. Частина майна, яке їй згодом повернули, було пошкоджено.

Такими діями їй завдано майнову шкоду, так як 20 000,00 доларів США та оригінал угоди про завдаток їй не повернуто, а вартість пошкодженого майна (шкіряна сумка Barbara Bui), яке було повернуто, склала 30 000,00 грн.

Крім того, їй завдано моральну шкоду, яка полягала у порушенні її нормальних життєвих зв`язків, що вимагало вжиття додаткових заходів для організації її життя, погіршилася якість життя та стан її здоров`я, відносини з оточуючими тощо. Моральну шкоду оцінила в 300 000,00 грн, проте посилалася також на те, що розмір моральної шкоди повинен визначатися із розрахунку одного розміру мінімальної заробітної плати встановленої законодавством на момент відшкодування за кожен місяць перебуванням під слідством і судом.

З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11 червня 2019 року

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутні правові підстави

для відшкодування позивачці шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями

чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, оскільки ОСОБА_1 не довела наявності причинного зв`язку між шкодою

у визначеному нею розмірі і протиправним діяннями відповідачів, як і не довела вини останніх в її заподіянні.

Надані позивачкою копії листів, роздруківок та товарних чеків не підтверджують наявніть причинного зв`язку між шкодою у визначеному нею розмірах

і протиправним діяннями відповідачів.

Районний суд застосував відповідні норми Конституції України ЦК України,

Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 червня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд зробив вірні висновки про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , так як останньою

не доведено, а судом не встановлено наявності правових підстав

для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

Висновки районного суду відповідають обставинам справи. Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин.

Апеляційний суд застосував ті самі норми матеріального права, що й суд першої інстанції, врахував положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове судове рішення

про задоволення її позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); судами порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи

(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 08 вересня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Черняк Ю. В., судді які входять до складу колегії: Воробйова І. А., Лідовець Р. А.

Згідно з розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року

№ 3773/0/226-20 про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Лідовця Р. А. справу призначено судді-доповідачеві Черняк Ю. В., судді які входять до складу колегії: Воробйова І. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Луспеника Д. Д., від 17 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, після усунення недоліків касаційної скарги, вказаних в ухвалі від 24 вересня 2020 року. Витребувано із Печерського районного суду м. Києва вказану цивільну справу.

Згідно з розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року

№ 69/0/226-23 про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку з перебуванням судді Черняк Ю. В. у відпустці, пов`язаній

з вагітністю та пологами, справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді які входять до складу колегії: Коломієць Г. В., Гулько Б. І.

Верховний Суд неодноразово надсилав нагадування на адресу Печерського районного суду м. Києва та відповідні листи на адресу Печерського районного суду м. Києва, Київського апеляційного суду про невідкладне направлення справи

до Верховного Суду.

23 квітня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів від 06 травня

2025 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді які входять до складу колегії: Гулейков І. Ю., Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки по суті спору, так як наявні правові підстави

для задоволення її позову про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Визначені нею відповідачі є належними

Вважає, що судові рішення судів попередніх інстанцій не мотивовані. Судами

не встановлено всі обставини справи, не надано належну правову оцінку наявним

у справі доказам і не враховано, що відповідне кримінальне провадження відносно неї закрито з реабілітуючих підстав, було штучно сфабрикованим. До неї незаконно було застосовано арешт та інші процесуальні заходи.

Суди ставилися упереджено до неї, не врахували, що вона є особою з інвалідністю, безпідставно ухвалили рішення на користь відповідачів.

Вважає, що розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню на її користь, повинен складати щонайменше 10 000,00 Євро.

Крім того, справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду, так як суди не було підключено до модулю авторозподілу справ. З цих підстав заявлялися відводи, які було безпідставно відхилено.

При цьому суд першої інстанції та апеляційний суд не здійснювали повідомлення всіх учасників справи про дату, час і місце всіх судових засідань. Вона

не отримувала судову кореспонденцію від районного суду. Апеляційний суд безпідставно зазначив у тексті постанови про її неявку в останнє судове засідання 06 липня 2020 року, розглянувши справу за її відсутності, не повідомивши про дату судового засідання.

Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду, прецедентну практику ЄСПЛ щодо відшкодування моральної шкоди.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У січні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від Голови ліквідаційної комісії Апеляційного суду Одеської області, в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

У січні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від НП України, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними

та обґрунтованими, їх слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Слідчим слідчого відділу Приморського районного відділу Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області Булигою М. В. (далі - слідчий) здійснювалося досудове розслідування

у кримінальному провадженні № 12013170500012093 за частиною третьою статті 15 КК України (замах на кримінальне правопорушення), частиною третьою статті 190 КК України (шахрайство), яке зареєстровано на підставі заяви ОСОБА_2 .

У вказаній заяві ОСОБА_2 повідомив про неправомірні дії співробітників акціонерного комерційного банка «Альфа Банк», які шахрайським шляхом намагалися заволодіти його грошовими коштами.

У рамках проведення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні 18 листопада 2013 року у приміщенні агенції нерухомості

«Олександр-Н», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 було затримано слідчим Булигою М. В.

Під час затримання та огляду місця події, у ОСОБА_1 були вилучені грошові кошти у сумі 20 000,00 доларів США, мобільний телефон марки IPhone-5, шкіряну сумку марки Barbara Bui та оригінал угоди про завдаток, яку було укладено

між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 18 листопада 2013 року.

Про вилучення цих речей та документів вказано у протоколі огляду місця події.

Зазначені обставини встановлено у справі № 522/30392/13-к за скаргою

ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого Булиги М. В. у ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013170500012093, відомості

про яке внесені до ЄРДР 11 листопада 2013 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 190

КК України.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2013 року скаргу ОСОБА_1 , подану в порядку пункту 1 частини першої 303 КПК України (рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та право на оскарження), було задоволено.

Зобов`язано повернути їй вилучені в ході огляду місця події 18 листопада

2013 року у кримінальному провадженні № 12013170500012093: грошові кошти

в сумі 20 000,00 доларів США; мобільний телефон IPhone 5; шкіряну сумку Barbara Bui; оригінал угоди про завдаток від 18 листопада 2013 року, укладеної

між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (справа № 522/30392/13-к).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18 грудня 2013 року у справі

№ 522/30392/13-к зазначену вище ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2013 року змінено, виключено із переліку майна,

яке підлягає поверненню ОСОБА_1 , грошові кошти у сумі 20 000,00 доларів США. В решті частини ухвалу районного суду залишено без змін.

Підставою для зміни судового рішення стало те, що до укладення угоди

між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошові кошти належали ОСОБА_2 . Грошові кошти повернуті слідчим їх власнику.

На момент розгляду скарги ОСОБА_1 про підозру у вчиненні вказаного кримінального правопорушення їй не було повідомлено

27 серпня 2014 року за результатами проведення досудового розслідування

у вказаному кримінальному провадженні слідчим прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 284

КПК України (встановлена відсутність події кримінального правопорушення).

Прокуратурою Одеської області проведено досудове розслідування

у кримінальному провадженні № 42016160000000709 від 31 серпня 2016 року

за частиною першою статті 365 КК України (перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу), за фактом неправомірних дій слідчого під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013170500012093.

30 листопада 2016 року зазначене кримінальне провадження закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 284 КПК України (встановлена відсутність події кримінального правопорушення).

23 серпня 2018 року заступником прокурора Одеської області скасовано постанову про закриття вказаного кримінального провадження, матеріали направлено слідчому для проведення подальшого досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013170500012093.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414

цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим

є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в повній мірі

не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно

до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода

на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує

при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, в якому просила суд: 1) зобов`язати

НП України повернути їй вилучені грошові кошти та оригінал договору; 2) стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку ДКС України на її користь майнову шкоду; 3) стягнути

за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку ДКС України на її користь моральну шкоду.

Щодо повернення майна та відшкодування майнової шкоди

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Практика ЄСПЛ свідчить про те, що на базі положень статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод створено самостійне право потерпілого

від арешту або затримання на відшкодування шкоди.

Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини

та громадянина, частини п`ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів,

що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167 1176 ЦК України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування

за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної

та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових

і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення

до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення

у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи,

яка її завдала.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури

або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення

у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право

на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу,

що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність

цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України

в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи

із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади)

та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 зазначеного Закону право

на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін

(частина перша статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно

до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність

або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

(частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми

є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність

або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування

(частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81

ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81

ЦПК України).

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 , так як остання не довела наявності причинного зв`язку між шкодою у визначеному нею розмірі і протиправним діяннями відповідачів, не довела вину останніх в її заподіянні.

Висновки судів попередніх інстанцій фактично стосуються вирішення позову ОСОБА_1 в частині вимог про зобов`язання НП України повернути їй вилучені грошові кошти та оригінал договору, а також про відшкодування майнової шкоди.

У цій частині судами правильно встановлено фактичні обставини справи, надано оцінку поданим сторонам доказам і зроблено вірні висновки про відмову

у задоволенні позову.

Судами встановлено, що з листопада 2013 року слідчим здійснювалося досудове розслідування відносно позивачки у кримінальному провадженні

№ 12013170500012093 за частиною третьою статті 15 КК України (замах

на кримінальне правопорушення), частиною третьою статті 190 КК України (шахрайство).

У серпні 2014 року за результатами проведення досудового розслідування

КПК України (встановлена відсутність події кримінального правопорушення).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2013 року у справі

№ 522/30392/13-к скаргу ОСОБА_1 задоволено й зобов`язано повернути

їй вилучені в ході огляду місця події 18 листопада 2013 року у кримінальному провадженні № 12013170500012093: грошові кошти в сумі 20 000,00 доларів США; мобільний телефон IPhone 5; шкіряну сумку Barbara Bui; оригінал угоди про завдаток від 18 листопада 2013 року, укладеної між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Проте, ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18 грудня 2013 року у справі

Підставою для зміни судового рішення стало те, що до укладення угоди

між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошові кошти належали ОСОБА_2 . Грошові кошти повернуті слідчим їх власнику.

Указані обставини не заперечуються сторонами у справі.

Судами зроблено правильні висновки про те, що сама по собі наявність зазначених судових рішень не може бути підставою для відшкодування позивачці майнової шкоди.

При цьому ухвалу районного суду було змінено ухвалою суду апеляційної інстанції.

Крім того, судами надано належну правову оцінку наданим позивачкою доказам, зокрема, копіям листів, роздруківок та товарних чеків, і вірно вказано, що вони

не підтверджують наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діяннями відповідачів.

Причинний зв`язок між шкодою, завданою потерпілому, та протиправним діянням заподіювача шкоди є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди

та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка

без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що позивачка не надала належних і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння їй майнової шкоди, факту наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) відповідачів, а відтак обґрунтованим є висновок судів про відсутність правових підстав для задоволення позову як у частині зобов`язання повернення майна, так і в частині відшкодування майнової шкоди..

Крім того, однією із засад кримінального провадження є забезпечення права

на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого

або прокурора, у тому числі бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає

у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.

Згідно із частиною другою статті 307 КПК України ухвала слідчого судді

за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора;

2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову

у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування забезпечується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності

у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у ній. Проте, наявність певних недоліків

у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої.

Сам факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал не тягне безумовний наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії

та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлено зазначену позивачем у касаційній скарзі ухвалу слідчого судді, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення

їх до цивільно-правової відповідальності.

Тобто позивач реалізував своє право на оскарження процесуальних рішень слідчого. Доводи касаційної скарги у відповідній частині є безпідставними.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 08 січня 2024 року у справі № 454/2855/22, провадження № 61-13132св23.

Верховний Суд звертає увагу заявника касаційної скарги, що правовою підставою для відмови у задоволенні його позову у відповідній частині стало те, що в ході розгляду справи ОСОБА_1 не доведено наявності всіх складових елементів цивільного правопорушення, що відповідно до статей 12 81 ЦПК України

є її процесуальним обов`язком.

Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах: від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17 (провадження № 61-4779св18); від 08 вересня 2021 року

у справі № 638/164/18 (провадження № 61-446св21); від 01 грудня 2021 року у справі № 638/3758/20 (провадження № 61-12540св21) та інших.

Отже, суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині вимог про зобов`язання НП України повернути їй вилучені грошові кошти та оригінал договору, а також про стягнення за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку ДКС України

на її користь майнової шкоди.

Доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, що не може бути правовою підставою для скасування чи зміни судових рішень.

Зроблені судами висновки у цій частині узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Щодо відшкодування моральної шкоди

У позові ОСОБА_1 просила також стягнути на її користь за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку ДКС України моральну шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями

чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначала, що з листопада 2013 року відносно

неї проводилося досудове розслідування №12013170500012093 за ознаками вчинення нею кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України (шахрайство).

У ході проведення досудового розслідування її було затримано, відносно неї здійснювалися слідчі дії, у неї було вилучено майно. Вона перебувала під слідством і судом до серпня 2014 року, так як у серпні 2014 року кримінальне провадження було закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 284 КПК України (встановлена відсутність події кримінального правопорушення).

Судами вказані обставини встановлено. Такі обставини не заперечуються сторонами.

ОСОБА_1 навела обґрунтування моральної шкоди і вказувала, разом із іншим, що розмір моральної шкоди повинен визначатися із розрахунку одного розміру мінімальної заробітної плати встановленої законодавством на момент відшкодування за кожен місяць перебуванням під слідством і судом.

Разом із цим, судами не враховано вищенаведене при вирішенні питання

про стягнення на користь позивачки за рахунок коштів Державного бюджету України моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду.

Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право

на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої

та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно

від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»

у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання

про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно

до частини першої статті 12 цього Закону.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

На вказаному наголошено ОСОБА_1 як у касаційній скарзі, так і в позовній заяві.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом

у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи

з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 01 січня 2025 року мінімальну заробітну плату

у місячному розмірі 8 000,00 грн.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, «відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі

№ 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18, зроблено висновок про те,

що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення

або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити

з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час

та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати

усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення,

так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року

№ 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18, «розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження».

З урахуванням установлених судами обставин справи, позивачка має право

на відшкодування моральної шкоди в силу норм ЦК України та положень

Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Встановлено, що ОСОБА_1 перебувала під слідством і судом із 11 листопада

2013 року по 27 серпня 2014 року, тобто 10 місяців 16 днів.

З урахування вказаного строку перебування позивачки під слідством і мінімального місячного розміру заробітної плати на момент розгляду справи відповідно

до Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», мінімальний розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь позивачки складає: (10 х 8 000,00 грн) + (8 000,00 грн / 31 х 16) = 84 129,03 грн

(80 000,00 грн + 4 129,03 грн).

Верховний Суд ураховує, що, визначаючи розмір відшкодування, необхідно керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Отже, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди

Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи

її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (див: постанову Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21)).

Указане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка, разом із іншим, зазначила, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час

усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19),

та постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23).

Встановивши фактичні обставини справи, глибину та тривалість моральних страждань позивачки, строк перебування ОСОБА_1 під слідством

і судом, надавши правову оцінку поданим сторонами доказам, урахувавши наведену судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, засади розумності, виваженості і справедливості, Верховний Суд уважає, що у спірних правовідносинах наявні обґрунтовані підстави для збільшення зазначеного мінімального розміру моральної шкоди до 120 000,00 грн. Цей розмір моральної шкоди буде достатнім для сатисфакції перенесених позивачкою моральних страждань.

При цьому Верховний Суд не переоцінює докази, а враховує, що суди порушили норми права, а саме вимоги статей 77 78 89 ЦПК України та статті 13

їм належної уваги при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди

та визначенні розміру моральної шкоди.

При цьому відповідні грошові кошти слід стягнути з Державного бюджету України, так як кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому,

що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження

№ 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19)).

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача у разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах,

а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження

№ 12-110гс18)).

Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 07 жовтня

2020 року у справі № 569/12383/17 (провадження № 61-12864св19), від 08 вересня 2021 року у справі № 751/7182/19 (провадження № 61-12426св20) та від 08 грудня 2021 року у справі № 466/5286/19 (провадження № 61-10493св21).

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині

або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, третя, четверта статті 412 цього Кодексу).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій у частині позовної вимоги про відшкодування на користь позивачки моральної шкоди неправильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин, тому рішення суду першої та постанова апеляційного суду у цій частині підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

В іншій частині оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 400 401 402 409 412 416 418 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1

в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів,

що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, 120 000,00 (сто двадцять тисяч) грн.

В іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 червня

2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець