Постанова

Іменем України

27 січня 2022 року

м. Київ

справа № 757/48659/15-ц

провадження № 61-16524св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач) - ОСОБА_2 ,

відповідач (за позовом ОСОБА_2 ) - ОСОБА_3 ,

третя особа (за позовом ОСОБА_2 ) - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння, зобов`язання вчинити дії та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_1 , про відшкодування вартості усунення недоліків проданого нерухомого майна.

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння, зобов`язання вчинити дії.

Позивач зазначала, що вона є власником однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , відповідачу належить квартира № 380 за цією ж адресою.

Загальна площа квартири № 381 складала 49,7 кв. м, з них 20,2 кв. м - житлова площа. Квартира придбана без внутрішнього оздоблення та у ній ніхто не проживав.

В жовтні 2015 року ОСОБА_1 виявила, що без її відома в квартирі проведено самовільні будівельні роботи, а саме розібрано та заново перекладено стіну, що межує із квартирою № 380 , таким чином, що стіна була зміщена у внутрішню частину її квартири на всю довжину на 60 см (3,32 кв. м).

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 частину житлової площі кімнати № 2 розміром 3,32 кв. м в квартирі АДРЕСА_1 , зобов`язати ОСОБА_2 перебудувати спільну стіну між житловими кімнатами в квартирі № 381 та квартири АДРЕСА_4 відповідно до вимог технічного паспорта на квартиру № 381 .

У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування вартості витрат на усунення недоліків проданого нерухомого майна.

ОСОБА_2 вказувала, що 31 липня 2014 року на підставі договору купівлі-продажу придбала у відповідача квартиру № 380 загальною площею 60,6 кв. м, жилою площею 20,7 кв. м. Під час купівлі квартири не перевіряла її площі, але після пред`явлення до неї вимог власником квартири № 381 з`ясувалося, що площа її квартири збільшилась.

Вважаючи, що такі дії вчинені ОСОБА_3 , який під час продажу квартири гарантував відсутність прихованих дефектів, ОСОБА_2 просила суд стягнути з ОСОБА_3 вартість усунення недоліків у розмірі 64 000 грн.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 26 березня 2019 року справи об`єднані в одне провадження.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 перебудувати спільну стіну між житловими кімнатами квартири № 381 та квартири № 380 відповідно до вимог технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1 .

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 кошти в розмірі 13 005 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, мотивоване тим, що оскільки власником квартири № 380 є ОСОБА_2 , тому вона зобов`язана нести відповідальність за вказаним позовом. Вирішуючи вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що згідно з висновком будівельно-технічного дослідження від 20 січня 2019 року № 2019-6-ТЗ-1 вартість ремонтно-відновлювальних робіт по переміщенню стіни між кімнатами квартир № 380 та № 381 складає 13 005 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 січня 2020 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_2 здійснити відновлення спільної стіни між житловими кімнатами квартири № 381 та квартири № 380 відповідно до вимог технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1 .

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду в частині вирішення вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування вартості витрат на усунення недоліків проданого нерухомого майна апеляційним судом не переглядалось.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що доводи апеляційної скарги в частині того, що зменшення площі квартири ОСОБА_1 відбулось за рахунок помилки будівництва, ґрунтуються на припущеннях, належних та допустимих доказів на підтвердження таких фактів ОСОБА_2 не надано. Разом з тим, у справі проведено судову будівельно-технічну експертизу, за наслідками якої складено висновок від 28 серпня 2018 року № 16455/17-44, в якому зазначено, що переміщення стіни відбулось саме від стіни кімнати квартири № 380 . Окрім того, ОСОБА_2 не надала доказів, що площа її квартири, за наявності такого спору між власниками квартир, відповідає технічній та будівельній документації, а саме 60,6 кв. м.

Проте, судом першої інстанції під час розгляду справи не забезпечено повідомлення ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи, що стало підставою для часткового скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо зобов`язання ОСОБА_2 здійснити відновлення спільної стіни між житловими кімнатами квартири № 381 та квартири № 380 відповідно до вимог технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1 , ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Печерського районного суду міста Києва.

08 грудня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що спільна стіна між житловими кімнатами квартир № 381 та АДРЕСА_4 збудована у відповідності до вимог технічного паспорта на квартиру № 381 , взагалі відсутня як така і відповідно потребує побудови заново, а існуюча стіна знесенню, тому застосування судом апеляційної інстанції терміну «відновлення» не відповідає характеру порушеного права та способу його поновлення (захисту).

Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не враховував висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі № 306/544/17 відповідно до якого, не допускається задоволення вимог, які не заявлялися позивачем (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що ОСОБА_1 є власником однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 05 червня 2014 року.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13 травня 2014 року квартира № 380 в цьому ж будинку раніше належала ОСОБА_3

31 липня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 . Відповідно до змісту договору квартира є однокімнатною, її загальна площа становить 60,6 кв. м, житлова площа - 20,7 кв. м.

Представниками позивача та товариства з обмеженою відповідальністю «КП «Українська житлова компанія», яке надає послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкової території за адресою розташування квартир, проведено обстеження, заміри та фотографування приміщень і житлової кімнати в квартирі № 381 , за результатами якого складено акт від 21 грудня 2015 року, де відображено факт переміщення лівої стіни в житловій кімнаті № 2 квартири № 381 .

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 28 серпня 2018 року № 16455/17-44 встановлено наявні відхилення (зміни) об`ємно-планувальних показників досліджуваної однокімнатної квартири № 381 в порівнянні з матеріалами технічної інвентаризації від 10 грудня 2013 року та правовстановлюючими документами. При довжині кімнати у 5,53 м та ширині 3,11 м - 3,13 м, з урахуванням виступаючої в кімнату колони, фактична житлова площа кімнати № 2 квартири № 381 - 17 кв. м, що на 3,2 кв. м менше від житлової площі, яка зазначена в правовстановлюючих документах та технічній документації і становить 20,2 кв. м. Зміщення міжквартирної перегородки має місце в межах житлової кімнати в напрямку від квартири № 380 у бік квартири № 381 на 0,57 м - 0,59 м. Зміщення міжквартирної перегородки в ту чи іншу сторону між квартирами № 380 та № 381 без погіршення фізичного (технічного) стану та якісних характеристик самого будинку чи його окремих конструктивних елементів, вбачається можливим.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки її прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (стаття 41 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною п`ятою статті 319 ЦК України власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною другою статті 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Отже, апеляційний суд, встановивши, що згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 28 серпня 2018 року № 16455/17-44 зміщення міжквартирної перегородки має місце в межах житлової кімнати в напрямку від квартири № 380 у бік квартири № 381 на 0,57 м - 0,59 м, дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_2 , як власник квартири № 380 , зобов`язана усунути порушення прав ОСОБА_1 . Вказаним спростовуються доводи про законність та правильність місця розташування спільної стіни між житловими кімнатами квартир № 381 та АДРЕСА_4 .

Доводи касаційної скарги про те, що застосування судом апеляційної інстанції терміну «відновлення» не відповідає характеру порушеного права та способу його поновлення (захисту) є необґрунтованими, оскільки такий спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 не суперечить наведеним нормам ЦК України та не порушує принцип диспозитивності цивільного судочинства.

Посилання в касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі № 306/544/17 є безпідставними, оскільки у справі № 306/544/17 суд першої інстанції, виходячи з власного формулювання способу захисту права, вирішив питання щодо вимог про змінення наказу про звільнення, зобов`язання роботодавця здійснити працевлаштування позивача, стягнення середньої заробітної плати на час працевлаштування, а не заявлені позивачем вимоги щодо скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу. Проте, в справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції не змінював суті позовних вимог та скасував рішення суду першої інстанції з підстав порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо її оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції чи апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров