№ 757/49502/19-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 757/49502/19

провадження № 61-10972св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іценко Оксана Григорівна,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Любаренко Ігор Олегович, на постанову Київського апеляційного суду від 5 квітня 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Мостової Г. І. Сержанюка А. С., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іценко О. Г., про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування запису.

В обґрунтування позову вказував, що 9 грудня 1995 року ОСОБА_3 з ним уклала договір довічного утримання, відповідно до якого він набув у власність квартиру АДРЕСА_1 .

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про розірвання зазначеного договору довічного утримання.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2016 року у справі № 757/32769/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду

міста Києва від 14 червня 2016 року, зазначений договір довічного утримання розірвано.

23 серпня 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іценко О. Г. здійснив державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 .

5 вересня 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іценко О. Г. і зареєстрований за № 1950.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження

у справі № 757/32769/15-ц та зупинено виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2016 року.

28 листопада 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 уклали договір оренди спірної квартири з правом передачі майна в суборенду, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоренко В. В. і зареєстрований за № 3725.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , спадкоємцем якої є ОСОБА_2 .

Постановою Верховного Суду від 2 травня 2018 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2016 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання договору довічного утримання.

Посилаючись на те, що Верховний Суд прийняв постанову про скасування рішення суду першої інстанції про розірвання договору довічного утримання, позивач вважає існуючими підстави для витребування у відповідача на підставі статті 388 ЦК України спірної квартири та скасування реєстрації

за ОСОБА_2 права власності на вказану квартиру.

За таких обставин просив витребувати від ОСОБА_2 на його користь

квартиру АДРЕСА_1 ; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис (про інше речове право № 29161811) про державну реєстрацію права користування (найму, оренди) вказаної квартири, здійснений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоренко В. В., на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 44307523

від 28 листопада 2018 року).

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 27 серпня 2020 року, ухваленим у складі судді Бусик О. В., відмовлено у задоволенні позову.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що на час укладення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договору дарування від 5 вересня 2016 року договір довічного утримання було розірвано за рішенням суду, яке набрало законної сили, тому ОСОБА_3 в установленому законом порядку зареєструвала своє право власності на спірну квартиру. Рішення суду про розірвання договору довічного утримання скасовано касаційним судом після смерті ОСОБА_3 , тому відсутні підстави вважати, що відповідач набула спірне майно на підставі договору дарування від ОСОБА_3 , яка не мала права його відчужувати.

Постановою Київського апеляційного суду від 5 квітня 2021 року задоволену апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 серпня 2020 року з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову. Витребувано від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . Відмовлено у задоволенні позову в іншій частині.

Апеляційний суд виходив з того, що вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Суд апеляційної інстанції зазначив, що смерть дарувальника

ОСОБА_3 не впливає на відносини сторін цього правочину, які мали місце до подання позову і ухвалення рішення судом, та, відповідно, на правовий статус його титульного власника (набувача) ОСОБА_6 .

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію права користування (найму, оренди) квартирою за ОСОБА_5 , суд апеляційної інстанції виходив з пред`явлення позову в цій частині до неналежного відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У липні 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Любаренко І. О. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 5 квітня 2021 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків суду апеляційної інстанції про існування правових підстав для витребування майна, оскільки

ОСОБА_1 не виконував свої зобов`язання за договором довічного утримання ЦК Української РСР, який діяв на час укладення договору, не передбачено передання обов`язків набувача за договором довічного утримання іншій особі.

Поза увагою суду залишилось недодержання ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_3 вимог частини третьої статті 749 ЦК України щодо поховання відчужувача, що свідчить про невиконання ним зобов`язань за договором довічного утримання.

На думку заявника, суд апеляційної інстанції не врахував, що за частиною другою статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача, що вказує про відсутність підстав після смерті ОСОБА_3 поновлювати дію договору та витребовувати майно, набуте за припиненим договором.

Вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування

статті 387 ЦК України у випадку припинення договору, що визначає підставою для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції.

Позиція інших учасників справи

У листопаді 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Войнаровський О. В. подав відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на безпідставність її доводів та відповідність висновків суду апеляційної інстанції обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи

заявника про відсутність у подібних правовідносинах висновків Верховного Суду щодо застосування статті 387 ЦК України, зокрема, питання застосування віндикації при припиненому договорі (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 9 грудня 1995 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали договір довічного утримання, відповідно до якого останній набув у власність квартиру

АДРЕСА_1 .

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернулась з позовом до ОСОБА_1 про розірвання зазначеного договору довічного утримання.

міста Києва від 14 червня 2016 року, зазначений договір довічного утримання розірвано.

23 серпня 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іценко О. Г. здійснив державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_3

5 вересня 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір дарування квартири АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іценко О. Г. і посвідчений за № 1950.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 757/32769/15-ц та зупинено виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2016 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи і перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та додержання норм процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Статтею 15 ЦК передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою

статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Частина перша статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України

від 16 квітня 2014 року у справі № 6-146цс13 та від 21 грудня 2016 року

у справі № 6-2233цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 5 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18) та

у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18).

Встановивши, що рішення суду про розірвання договору довічного утримання, на підставі якого спірна квартира вибула з володіння ОСОБА_1 , в подальшому скасовано судом касаційної інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що квартира вибула з його володіння поза його волею і він вправі витребувати її від добросовісного набувача ОСОБА_2 за правилами статті 388 ЦК України.

Касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо невиконання ОСОБА_1 обов`язків набувача за договором довічного утримання, оскільки такі обставини не входять до предмета доказування у цій справі і таким обставинам надано оцінку Верховним Судом у справі № 757/32769/15-ц, предметом якої було розірвання договору довічного утримання.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про необхідність викладення висновку щодо застосування статті 387 ЦК України у випадку припинення договору, оскільки вказана норма встановлює право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і не ставить таке право у залежність від обставин набуття власником його майна - укладенням договору довічного утримання від 9 грудня 1995 року.

У постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 310/5175/15-ц (провадження № 61-6666св20) зазначено, що при припиненні договору довічного утримання на підставі частини другої статті 755 ЦК України відчужувач не набуває право власності на майно, яке було ним передане за цим договором, оскільки такі наслідки встановлені законом виключно у разі розірвання договору довічного утримання. Правонаступник відчужувача має право набути вказане нерухоме майно у власність не на підставі статті 756 ЦК України, а у порядку спадкування в позасудовому порядку або у судовому порядку, якщо судом буде встановлено у нього таке право.

Враховуючи викладене, зазначені заявником доводи про припинення договору довічного утримання у зв`язку зі смертю відчужувача, жодним чином не впливають на право власника квартири витребувати своє майно від добросовісного набувача.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК

України судове рішення апеляційного суду підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявник не вказує.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про

захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржуване судове рішення апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішень, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Любаренко Ігор Олегович, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 5 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук