№ 757/51060/18-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 757/51060/18-ц

провадження № 61-8948св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал»,

відповідачі : ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на постанову Київського апеляційного суду від 24 березня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Гуля В. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У жовтні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної М. А. (далі - ПАТ «ВіЕйБі Банк», банк), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі - ТОВ «Вердикт Капітал»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 29 квітня 2004 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 74, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 60 000 доларів США у тимчасове користування до 28 квітня 2005 року на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності.

Із метою забезпечення виконання умов кредитного договору від 29 квітня 2004 року № 74, між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки від 30 квітня 2004 року № 916, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тесленко А. О., згідно пункту 1.1 якого іпотекодавець передав в іпотеку, а іпотекодержатель прийняв предмет іпотеки - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_1 на праві власності.

Перед укладенням договору іпотеки банк встановив, що предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі договору дарування від 11 листопада 1999 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левицьким Р. В., зареєстрованого в Бюро технічної інвентаризації м. Києва 16 листопада 1999 року за № 5484. ОСОБА_1 , на підтвердження свого права власності на нерухоме майно надав банку довідку-характеристику, видану Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 21 квітня 2004 року № 837255.

До Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна внесено запис про обтяження (заборону на нерухоме майно) від 30 квітня 2004 року, реєстраційний номер обтяження № 3771 (підстава: договір іпотеки від 30 квітня 2004 року № 916).

Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 16 лютого 2016 року у справі № 757/29347/15-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 025 556,77 грн. Судове рішення не виконано.

ТОВ «Вердикт Капітал» указувало, що 28 листопада 2019 року між ним та банком укладений договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки № 916, посвідчений нотаріально 28 листопада 2019 року; перенесено записи про державну реєстрацію іпотеки з Державного реєстру іпотек до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та змінено іпотекодержателя за договором іпотеки від 30 квітня 2004 року, а саме іпотекодержатель - ТОВ «Вердикт Капітал».

Позивач указував, що під час розгляду цієї справи йому стало відомо, що 01 березня 2000 року між Акціонерним комерційним банком «Правекс-Банк» (далі - АКБ «Правекс-Банк») та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №5-047/00Ф та договір застави квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Оскільки ОСОБА_1 умови кредитного договору №5-047/00Ф не виконував, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу вчинив виконавчий напис № 8378 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АКБ «Правекс-Банк» 40 057 доларів США та 1 700,00грн, який було пред`явлено до примусового виконання.

У межах виконавчого провадження проведено прилюдні торги щодо реалізації спірної квартири.

На підставі акта про проведення прилюдних торгів 07 липня 2003 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Володічев О. І. видав свідоцтво про право власності на квартиру переможцю торгів - ОСОБА_2 .

Свідоцтво зареєстровано в Бюро технічної інвентаризації м. Києва 08 липня 2003 року за № 5484.

У липні 2003 року ОСОБА_2 звернулася до Печерського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 про виселення, а ОСОБА_1 подав зустрічну позовну заяву про визнання прилюдних торгів та відповідних правовстановлюючих документів на квартиру недійсними.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 31 грудня 2003 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 31 березня 2004 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 грудня 2003 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 про виселення відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсними прилюдні торги з продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , переможцем яких стала ОСОБА_2 .

Визнано недійсним акт про проведення прилюдних торгів від 04 липня 2003 року.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності від 07 липня 2003 року та вирішено повернути сторони в попередній стан.

Додатковим рішенням Апеляційного суду міста Києва від 23 квітня 2004 року стягнуто на користь ОСОБА_2 з ВКФ «3 КОМ» - 21 300 грн; з Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції в м. Києві - 191 124,09 грн; з АКБ «Правекс-Банк» - 213 575,91 грн.

Залишено у власності ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .

Ухвалою Верховного Суду України від 03 жовтня 2006 року скасовано рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 грудня 2003 року, рішення Апеляційного суду міста Києва від 31 березня 2004 року та додаткове рішення Апеляційного суду міста Києва від 23 квітня 2004 року, а справу направлено на новий розгляд в Печерський районний суд міста Києва.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12 липня 2007 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 березня 2008 року та ухвалою Верховного Суду України від 02 червня 2008 року, задоволено позов ОСОБА_2 про виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання прилюдних торгів та відповідних правовстановлюючих документів на вказану квартиру недійсними відмовлено.

ТОВ «Вердикт Капітал» стверджував, що станом на квітень 2004 року (на момент укладення між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 кредитного договору № 74 та договору іпотеки № 916) ОСОБА_1 був власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та користувався усіма правами та обов`язками власника нерухомого майна, зокрема правом на передачу зазначеного нерухомого майна в іпотеку для забезпечення виконання своїх зобов`язань.

Позивач уважав, що такий перехід права власності на предмет іпотеки до іншої особи не впливає на дійсність кредитного договору № 74 та/чи договору іпотеки № 916; не впливає на дійсність зобов`язань, що випливають із вказаних договорів, зокрема на можливість іпотекодержателю задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

На час укладення кредитного договору № 74 та договору іпотеки № 916, ОСОБА_1 був власником спірної квартири, а кредитний та іпотечний договори дійсні, не припинені, у судовому порядку недійсними не визнавалися.

Позивач посилався на те, що ОСОБА_2 , до якої перейшло право власності на спірну квартиру, є фактично іпотекодавцем (майновим поручителем) за договором іпотеки № 916 і має спільні з ОСОБА_1 обов`язки, що випливають із кредитного договору № 74 та договору іпотеки № 916.

Уточнивши у січні 2022 року позовну заяву, ТОВ «Вердикт Капітал» просило суд у рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 29 квітня 2004 року № 74 у розмірі 2 025 556,77 грн, що складається із: кредит - 56 500,00 доларів США; проценти - 94 683,29 доларів США; пеня - 1 134 593,78 грн, звернути стягнення на нерухоме майно, яке є власністю ОСОБА_2 та є предметом договору іпотеки від 30 квітня 2004 року - чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , шляхом продажу на прилюдних торгах у процедурі виконавчого провадження за початковою ціною продажу, визначеною на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, стягнути судові витрати.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 грудня 2020 року, ухваленим у складі судді Ільєвої Т. Г., позов ТОВ «Вердикт Капітал» задоволено.

У рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 29 квітня 2004 року № 74 у розмірі 2 025 556,77 грн, що складається із: кредит - 56 500,00 доларів США; проценти - 94 683,29 доларів США; пеня - 1 134 593,78 грн, звернуто стягнення на нерухоме майно, яке є предметом договору іпотеки від 30 квітня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тесленко А. О., за реєстровим № 916, - чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , шляхом продажу на прилюдних торгах у процедурі виконавчого провадження за початковою ціною продажу, визначеною на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19 серпня 2021 року заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 грудня 2020 року скасовано, справу призначено до розгляду.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02 грудня 2021 року залучено в якості співвідповідача у цій справі ОСОБА_2 .

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 серпня 2023 року, ухваленим у складі судді Ільєвої Т. Г., позов ТОВ «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.

У рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 29 квітня 2004 року № 74 у розмірі 2 025 556,77 грн, що складається із: кредит - 56 500,00 доларів США; проценти - 94 683,29 доларів США; пеня - 1 134 593,78 грн, звернуто стягнення на нерухоме майно, яке є власністю ОСОБА_2 та є предметом договору іпотеки від 30 квітня 2004 року - чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , шляхом продажу на прилюдних торгах у процедурі виконавчого провадження за початковою ціною продажу, визначеною на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» у рівних частинах суму судового збору, тобто по 881,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення кредитного договору № 74 та договору іпотеки № 916 ОСОБА_1 був власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки при укладенні договору була перевірена інформація, а встановлені подальші обставини мають бути предметом розгляду в іншому провадженні та можливо в рамках кримінального судочинства. ОСОБА_2 , яка на сьогоднішній день є власником спірної квартири, є фактично іпотекодавцем за вказаним договором іпотеки № 916 і має спільні з ОСОБА_1 обов`язки, що випливають із кредитного договору № 74 та договору іпотеки № 916.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 14 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 серпня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. У задоволенні позову ТОВ «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції врахував преюдиційність судових рішень, якими встановлено законність та правомірність набуття ОСОБА_2 спірної квартири, та вказав, що на момент реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 , квартира не була обтяжена іпотекою, і зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2 у реєстровій книзі д.1140-95 за реєстровим № 5484 від 08 липня 2003 року в Київському міському бюро технічної інвентаризації.

Предметом іпотеки може бути лише майно, яке належить іпотекодавцю на праві власності; момент набуття права власності на нерухоме майно, відповідно до норм законодавства, чинного на момент укладення договорів, настає після проведення державної реєстрації права власності. Однак, на момент укладення договору іпотеки 30 квітня 2004 року ОСОБА_1 не був власником майна, переданого в іпотеку, оскільки 18 березня 2003 року ОСОБА_2 придбала на прилюдних торгах спірну квартиру та 08 липня 2003 року зареєструвала за собою право власності на вказану квартиру, у зв`язку з чим ОСОБА_1 не мав права на передачу спірної квартири в іпотеку та здійснив таку передачу всупереч положенню частини першої статті 5 Закону України «Про іпотеку».

При цьому суд указав, що, з ухваленням 31 березня 2004 року рішення Апеляційним судом міста Києва, яким, зокрема, визнано недійсними прилюдні торги з продажу спірної квартири, переможцем яких стала ОСОБА_2 , повернуто сторони в попередній стан, не відновилось право власності на цю квартиру за ОСОБА_1 , оскільки згідно з копії листа Комунального підприємства «Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «КМР «КМБТІ») від 15 листопада 2023 року, ОСОБА_1 у квітні 2004 року до бюро щодо реєстрації або підтвердження його права власності на спірну квартиру не звертався та за даними реєстрових книг бюро у квітні 2004 року реєстрація права власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 не проводилась.

Суд вказав, що аргументи відповідача щодо пропуску ПАТ «ВіЕйБі Банк» строку позовної давності на увагу не заслуговують, зважаючи на необґрунтованість позовних вимог.

Спростовуючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вказав, що довідка-характеристика, видана ОСОБА_1 КП «КМР «КМБТІ» 21 квітня 2004 року, не підтверджує того, що ПАТ «ВіЕйБі Банк» станом на час укладення кредитного договору та договору іпотеки перевірив належність ОСОБА_1 на праві власності спірної квартири.

Короткий зміст касаційної скарги

У червні 2024 року ТОВ «Вердикт Капітал» подало до Верховного Суду касаційну скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 14 березня 2024 року та залишити в силі рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 серпня 2023 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2024 року касаційну скаргу ТОВ «Вердикт Капітал» на постанову Київського апеляційного суду від 14 березня 2024 року повернуто особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2024 року задоволено клопотання ТОВ «Вердикт Капітал» про поновлення строку на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою, витребувано матеріали справи з Печерського районного суду міста Києва, копії касаційної скарги направлено сторонам.

У вересні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц (провадження № 14-32цс20) та у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14 (провадження № 61-1137св18), від 11 листопада 2019 року у справі № 756/15538/15 (провадження № 61-18736сво18), від 24 червня 2020 року у справі № 904/9896/17, від 16 жовтня 2020 року у справі № 922/1995/17, від 11 серпня 2021 року у справі № 523/7609/17 (провадження № 61-15309св19).

Вказує, що суд апеляційної інстанції мав урахувати положення статті 23 Закону України «Про іпотеку», оскільки іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.

Суд встановив фактичні обставини на підставі недопустимих доказів, оскільки взяв до уваги докази, подані представником ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції, при цьому не з`ясував підстав, з яких останній не подав ці докази до суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Бохан О. С. подав до суду відзив, у якому просив касаційну скарги залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 14 березня 2024 року - без змін, як таку, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Звертає увагу, що правові позиції, на які посилається заявник в обґрунтування касаційної скарги, є нерелевантними предмету та підставам позову у цій справі.

Доказ, про який зазначив заявник у касаційній скарзі, - лист КП «КМР «СМБТІ» від 15 листопада 2023 року, було надано у відповідь на адвокатський запит та подано до суду апеляційної інстанції на спростування висновків суду першої інстанції, які зроблені на підставі копії довідки-листа, поданого позивачем, як аргумент того, що банк перевірив наявність у ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно на час укладення договору іпотеки від 30 квітня 2004 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29 квітня 2004 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 74, відповідно до якого ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 60 000 доларів США у тимчасове користування до 28 квітня 2005 року на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності.

Відповідно до додаткової угоди від 30 квітня 2004 року № 1 до кредитного договору від 29 квітня 2004 року № 74 надано ОСОБА_1 транш у сумі 15 000 доларів США. Видача кредитних коштів підтверджується заявою від 30 квітня 2004 року № 1 про видачу готівки.

Згідно з додатковою угодою від 13 травня 2004 року № 2 до вказаного кредитного договору надано ОСОБА_1 транш у сумі 45 000 доларів США. Видача кредитних коштів підтверджується заявою від 14 травня 2004 року № 1 про видачу готівки.

Із метою забезпечення виконання умов кредитного договору від 29 квітня 2004 року, між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 30 квітня 2004 року укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тесленко А. О., зареєстрований у реєстрі за № 916, згідно з пунктом 1.1. якого іпотекодавець ( ОСОБА_1 ) передав в іпотеку, а іпотекодержатель (ПАТ «ВіЕйБі Банк») прийняв в іпотеку предмет іпотеки - належну ОСОБА_1 на праві власності чотирикімнатну квартиру, загальною площею 114,40 кв. м, житловою площею 73 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 на підтвердження свого права власності на вказане нерухоме майно надано ПАТ «ВіЕйБі Банк» довідку-характеристику № 837255, видану 21 квітня 2004 року Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна.

01 березня 2000 року між АКБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 5-047/00Ф та договір застави квартири (чотирикімнатна квартира, загальною площею - 114,40 кв. м, житловою площею - 73 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 11 листопада 1999 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левицьким Р.В., зареєстрованого в реєстрі за № 3693 та в Бюро технічної інвентаризації м. Києва 16 листопада 1999 року за номером 5484).

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору № 5-047/00Ф, укладеного з АКБ «Правекс-Банк», приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис № 8378 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АКБ «Правекс-Банк» 40 057,00 доларів США та 1 700,00 грн.

У межах виконавчого провадження, відкритого відділом державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві спеціалізованою організацією ВКФ «3 КОМ» проведено прилюдні торги щодо реалізації належної боржнику квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі акта про проведення прилюдних торгів, 07 липня 2003 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Володічев О. І. видав свідоцтво про право власності на вказану квартиру переможцю торгів - ОСОБА_2 . Свідоцтво зареєстровано в нотаріальному реєстрі за № 1287 та зареєстровано в Бюро технічної інвентаризації м. Києва 08 липня 2003 року за № 5484.

Станом на момент реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 квартира не була обтяжена іпотекою, набута нею у власність на прилюдних торгах в межах виконавчого провадження з виконання виконавчого напису, згідно з яким, у рахунок погашення боргу перед стягувачем АКБ «Правекс-Банк» підлягала стягненню з ОСОБА_1 сума боргу у розмірі 40 000 доларів США, за рахунок заставленого майна - квартири АДРЕСА_1 .

У липні 2003 року ОСОБА_2 звернулася до Печерського районного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_1 про виселення, а ОСОБА_1 подав зустрічну позовну заяву про визнання прилюдних торгів та відповідних правовстановлюючих документів на вказану квартиру недійсними.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 31 грудня 2003 року у справі № 2-3157-2003 позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним акт про проведення прилюдних торгів від 04 липня 2003 року.

Залишено у власності ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .

22 червня 2006 року АКБ «Правекс-Банк» подало до Верховного Суду України касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду міста Києва від 31 березня 2004 року та додаткове рішення Апеляційного суду міста Києва від 23 квітня 2004 року.

Ухвалою Верховного Суду України від 03 жовтня 2006 року скасовано рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 грудня 2003 року, рішення Апеляційного суду міста Києва від 31 березня 2004 року та додаткове рішення Апеляційного суду міста Києва від 23 квітня 2004 року, а справу направлено на новий розгляд до Печерського районного суду міста Києва (провадження № 6-19609ск06).

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12 липня 2007 року у справі № 2-364/07 задоволено позов ОСОБА_2 про виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання прилюдних торгів та відповідних правовстановлюючих документів на вказану квартиру недійсними відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 березня 2008 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 липня 2007 року залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду України від 02 червня 2008 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 липня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 березня 2008 року залишено без змін.

Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 16 лютого 2016 року у справі №757/29347/15-ц позов ПАТ «ВіЕйБі Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованість за кредитним договором від 29 квітня 2004 року № 74 у розмірі 2 025 556,77 грн.

28 листопада 2019 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладений договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Розсохою С. С., зареєстрований за реєстровим номером №12541 - перенесено записи про державну реєстрацію іпотеки з Державного реєстру іпотек до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та змінено іпотекодержателя за договором іпотеки від 30 квітня 2004 року, а саме: перенесено реєстраційний номер іпотеки 2433887 та присвоєно номер запису про іпотеку: 34399481 (підстава - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 49951951 від 30 листопада 2019 року). Предмет іпотеки - чотирикімнатна квартира, загальною площею 114,40 кв. м, житловою площею 73,00 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; іпотекодавець - ОСОБА_1 ; іпотекодержатель - ПАТ «ВіЕйБі Банк» змінено на ТОВ «Вердикт Капітал».

У письмових поясненнях на заперечення щодо перегляду заочного рішення від 15 червня 2021 року, ОСОБА_1 виклав клопотання про застосування позовної давності (том 1, а. с. 190-197).

Спірна квартира зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2 у реєстровій книзі д.1140-95 за реєстровим № 5484 від 08 липня 2003 року у КП «КМР «КМБТІ», що підтверджується довідкою від 29 квітня 2021 року КВ-2021 №14877.

Згідно з копією листа КП «КМР «КМБТІ» від 15 листопада 2023 року № 062/14-14923, ОСОБА_1 у квітні 2004 року до КП «КМР «КМБТІ» щодо реєстрації або підтвердження його права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 не звертався. За даними реєстрових книг бюро у квітні 2004 року реєстрація права власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 не проводилась.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України);

- суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, що унеможливило встановити фактичні обставини справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ТОВ «Вердикт Капітал» не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), за правилом статті 610 ЦК України є порушенням зобов`язання.

За частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини першої, п`ятої статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки, предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Верховний Суд у постанові від 25 серпня 2022 року у справі № 922/1978/16 (922/2045/21) вказав «що за змістом частин першої, другої статті 3 Закону України «Про іпотеку» у відповідній редакції укладення такого договору зумовлює виникнення та існування обмежень щодо здійснення права власності на предмет іпотеки (частина третя статті 9) та ризиків втрати цього права власником предмета іпотеки у разі порушення боржником забезпеченого зобов`язання (частина шоста статті 3, стаття 33).

Такі обмеження правомочностей власника щодо його майна можливе лише на легітимній підставі, зокрема відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про іпотеку».

Зазначене кореспондується зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Частиною четвертою статті 334 ЦК України у редакції, чинній станом на квітень 2004 року, визначено, що якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до пункту 1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року N 7/5 (редакція, чинна станом на 2004 рік), встановлено, що до прийняття Верховною Радою України та набрання чинності законом України про державну реєстрацію прав на об`єкти нерухомого майна БТІ здійснюють реєстрацію прав власності на нерухоме майно.

Суд апеляційної інстанції, з урахуванням вимог статті 82 ЦПК України, встановив, що на момент укладення договору іпотеки від 30 квітня 2004 року ОСОБА_1 не був власником майна, переданого в іпотеку, оскільки 18 березня 2003 року ОСОБА_2 придбала на прилюдних торгах спірну квартиру та 08 липня 2003 року зареєструвала за собою право власності на цю квартиру. При цьому суд вказав, що незважаючи на те, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 31 березня 2004 року визнано недійсним прилюдні торги та правовстановлюючі документи, видані ОСОБА_2 на спірну квартиру, та судом повернуто сторони у попереднє становище, позивач не довів, що передане ОСОБА_1 у квітні 2004 року в іпотеку ПАТ «ВіЕйБі Банк» нерухоме майно відповідало вимогам статті 5 Закону України «Про іпотеку».

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що однією із умов укладення договору іпотеки, передачі майна в іпотеку та в подальшому звернення стягнення на це майно, є умова, що таке майно повинно належати на праві власності іпотекодавцю не лише на час укладення договору іпотеки, але і на час звернення стягнення на це майно, а право власності на майно іпотекодавця повинно бути підтверджене відповідними правовстановлюючими документами та зареєстроване у встановленому законом порядку.

Згідно з частинами першою, другою статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності (право господарського відання, спеціальне майнове право) на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки.

Встановивши, що передане ОСОБА_1 в іпотеку ПАТ «ВіЕйБі Банк» нерухоме майно не відповідало вимогам статті 5 Закону України «Про іпотеку», відсутні підстави для висновку, що набувач ОСОБА_2 набула статусу іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття нею права власності на предмет іпотеки.

Тому суд апеляційної інстанції правильно скасував рішення суду першої інстанції та відмовив ТОВ «Вердикт Капітал» у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, оскільки приймаючи новий доказ - лист-відповідь КП «КМР «КМБТІ» від 15 листопада 2023 року, наданий на адвокатський запит, про надання інформації щодо реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 у 2004 році, суд апеляційної інстанції розглянув клопотання представника відповідача про визнання причин неподання доказів поважними, врахував думку представника позивача, яка не заперечувала проти задоволення клопотання (том 3, а.с. 151-152), та приєднав доказ до матеріалів справи, що відповідає вимогам частини третьої статті 367 ПЦК України.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц (провадження № 14-32цс20) та у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14 (провадження № 61-1137св18), від 11 листопада 2019 року у справі № 756/15538/15 (провадження № 61-18736сво18), від 24 червня 2020 року у справі № 904/9896/17, від 16 жовтня 2020 року у справі № 922/1995/17, від 11 серпня 2021 року у справі № 523/7609/17 (провадження № 61-15309св19), є безпідставним, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Зокрема, у справі № 523/7609/17 встановлено, що на момент укладення договору іпотеки 14 серпня 2007 року ОСОБА_1 була власником переданого в іпотеку нежитлового приміщення, договір купівлі-продажу від 07 травня 2007 року про придбання нею спірного об`єкту нерухомості був правомірний, а право власності якої зареєстроване в державному реєстрі речових прав. Лише рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2010 року у справі № 2-1129/2010 договір купівлі-продажу від 07 травня 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , визнаний недійсним, а майно витребуване у ОСОБА_1 . Банк покладався на відповідні обставини на момент укладення оспорюваного договору і тому уклав договір іпотеки. За таких обставин та ураховуючи, що обставин щодо недобросовісності іпотекодержателя суди у цій справі не встановили, підстав для визнання недійсним договору іпотеки, а також похідних вимог щодо скасування записів про державну реєстрацію та обтяження, немає.

Натомість у справі, яка є предметом касаційного перегляду, на момент укладення договору іпотеки між іпотекодавцем ОСОБА_1 та іпотекодержателем ПАТ «ВіЕйБі Банк», спірна квартира (предмет іпотеки) перебувала у власності ОСОБА_2 , право власності було зареєстроване в державному реєстрі речових прав за ОСОБА_2 .

Отже, вказані, а також інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 24 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник