Постанова

Іменем України

29 червня 2022 року

м. Київ

справа № 757/52475/18

провадження № 61-4687св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал»,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року в складі колегії суддів Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст обставин справи

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом ПАТ «Дельта Банк» про визнання зобов`язання припиненими.

В обґрунтування позовних вимог зазначив про те, що між ним та ВАТ «Кредитпромбанк» 03 серпня 2006 року укладено кредитний договір № 49.28/199/С-Н-067, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 27 000 дол. США на купівлю нерухомості, а саме земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер 3222488200:06:003:0018, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки за іпотечним договором № 33/199/Н/3-06 від 03 серпня 2006 року, укладеним у рахунок забезпечення виконання кредитного договору.

15 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Кредитпромбанк» був укладений кредитний договір № 49.31/13/07-1, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 60 000 дол. США на купівлю нерухомості, а саме земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер 32224846000:02:003:0011, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка є предметом іпотеки за іпотечним договором № 49.12/13/1355/07 від 15 серпня 2007 року, укладеним у рахунок забезпечення виконання кредитного договору.

26 червня 2013 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір про відступлення права вимоги за вказаними кредитними договорами та договорами іпотеки.

30 березня 2018 року ПАТ «Дельта Банк» направило ОСОБА_1 лист-вимогу про погашення кредитної заборгованості станом на 14 лютого 2018 року за кредитним договором № 49.28/199/С-Н-067 від 03 серпня 2006 року в розмірі 1 376 906,16 грн та за кредитним договором № 49.31/13/07-1 від 15 серпня 2007 року в розмірі 2 795 464,24 грн.

У зв`язку з невиконанням боржником своїх зобов`язань 31 серпня 2018 року ПАТ «Дельта Банк» в рахунок погашення заборгованості за вказаними кредитними договорами у позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки зареєстрував право власності на вказані земельні ділянки, які виступали предметом іпотеки за ПАТ «Дельта Банк». Враховуючи, що кредитор задовольнив свої вимоги у позасудовий спосіб, позивач вважає, що зобов`язання за кредитним договорами є припиненими на підставі частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку».

ОСОБА_1 просив:

визнати припиненими зобов`язання за кредитним договором № 49.28/199/С-Н-067 від 03 серпня 2006 року укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ «Кредитпромбанк»;

визнати припиненими зобов`язання за кредитним договором № 49.31/13/07-1 від 15 серпня 2007 року укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ «Кредитпромбанк».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 26 листопада 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що зобов`язання за договорами кредиту не припинилися в силу його невиконання, оскільки вартості набутих кредитором у власність предметів іпотеки не вистачило на погашення боргу в повному обсязі, тому кредитор за приписами статті 591 ЦК України та частини сьомої статті 47 Закону України «Про іпотеку» має право на стягнення сум, яких не вистачає для погашення всієї заборгованості.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2020 року ПАТ «Дельта Банк» замінене в порядку процесуального правонаступництва його правонаступником - ТОВ «Вердикт Капітал».

Постановою Київського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ТОВ «Вердикт Капітал» про визнання зобов`язання припиненими задоволено:

визнано припиненими зобов`язання за кредитним договором №49.28/199/С-Н-06 від 03 серпня 2006 року;

визнано припиненими зобов`язання за кредитним договором №49.31/13/07-1 від 15 серпня 2007 року;

вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що в укладених між банком та позивачем договорах містилося іпотечне застереження, яке дозволяло банку звернути стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку. Після завершення позасудового врегулювання, а саме державної реєстрації на предмети іпотеки за іпотекодержателем, наступають наслідки, передбачені частиною п`ятою статті 36 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої будь-які наступні вимоги щодо виконання основного зобов`язання боржником - фізичною особою є недійсними. У зв`язку з чим апеляційний суд зробив висновок про наявність підстав для застосування наслідків нікчемного правочину та задовольнив позов про припинення зобов`язань за кредитними договорами.

Аргументи учасників справи

У березні 2021 року ТОВ «Вердикт Капітал» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року, просить її скасувати як таку, що прийнята з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права,і залишити в силі законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга та уточнена її редакція мотивовані тим, що апеляційний суд зробив безпідставний висновок про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . Вказує, що на підставі розділу 4 іпотечних договорів у зв`язку із невиконанням позивачем умов кредитних договорів та вимог АТ «Дельта Банк» від 30 березня 2018 року банк набув право власності на майно, що було предметом іпотеки. З метою визначення вартості предметів іпотеки банк провів їх оцінку, відповідно до звіту № 09-18-М83 суб`єкта оціночної діяльності ПП «ТА-Експерт-Сервіс» станом на 28 серпня 2018 року загальна ринкова вартість земельних ділянок, які були предметом іпотеки, становила 837 090 грн. При цьому розмір кредитної заборгованості ОСОБА_1 значно перевищував вартість майна, яке банк набув у власність в рахунок погашення кредитної заборгованості. Оскільки вартість предметів іпотеки не покриває розмір кредитної заборгованості, стягувач має право отримати суму, якої не вистачає.

У липні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ТОВ «Вердикт Капітал», в якому він просить залишити її без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду без змін. Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, які зводяться до власного тлумачення представником ТОВ «Вердикт Капітал» норм матеріального права. Вказує, що оскільки іпотекодержатель обрав такий способі захисту, як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі іпотечного застереження та зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки, після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання боржником є недійсними, а тому суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про припинення зобов`язань за кредитними договорами.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 761/36873/18 (провадження № 14-121цс21).

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

В ухвалі Верховного Суду від 17 травня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 03 серпня 2006 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Кредитпромбанк» укладено кредитний договір № 49.28/199/С-Н-067, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 27 000 дол. США на купівлю земельної ділянки площею 0,15 га кадастровий номер 3222488200:06:003:0018, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між сторонами цього ж дня укладено договір іпотеки № 33/199/Н/3-06, відповідно до якого в іпотеку передано зазначену земельні ділянку.

15 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Кредитпромбанк» укладений кредитний договір № 49.31/13/07-1, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит а розмірі 60 000 дол. США на купівлю земельної ділянки площею 0,25 га кадастровий номер 32224846000:02:003:0011, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 . На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між сторонами цього ж дня укладено договір іпотеки № 49.12/13/1355/07, відповідно до якого в іпотеку передано зазначену земельні ділянку.

26 червня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договори купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого АТ «Дельта Банк» набуло статус нового кредитора за кредитними договором № 49.31/13/07-1 та за кредитним договором № 49.28/199/С-Н-06 та договорами забезпечення до них згідно зі статей 512 513 514 516 517 ЦК України та відповідно всіх процесуальних прав та обов`язків нового кредитора.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 04 грудня 2014 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта банк» заборгованість за кредитним договором № 49.28/199/С-Н-06 від 03 серпня 2006 року в розмірі 444 999,27 грн.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24 лютого 2015 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта банк» заборгованість за кредитним договором № 49.31/13/07-1 від 15 серпня 2011 року в розмірі 901 054,65 грн.

У зв`язку із невиконанням позивачем умов кредитних договорів АТ «Дельта Банк» 30 березня 2018 року направило ОСОБА_1 листи-вимоги № 02.4.1/337/18 та № 02.4.1/338/18 з повідомленням про те, що в разі неповернення кредитної заборгованості іпотекодержатель в позасудовому порядку зареєструє за собою право власності на предмет іпотеки.

Відповідно до листів-вимог станом на 14 лютого 2018 року заборгованість позивача за кредитним договором № 49.31/13/07-1 становила 2 795 464,24 грн; за кредитним договором № 49.28/199/С-Н-06 - 1 376 906,16 грн.

28 серпня 2018 року АТ «Дельта Банк» на підставі розділу 4 зазначених іпотечних договорів зареєструвало за собою право власності на земельні ділянки, які перебували в іпотеці.

Відповідно до звіту № 09-18-М83 суб`єкта оціночної діяльності ПП «ТА-Експерт-Сервіс» станом на 28 серпня 2018 року загальна ринкова вартість земельних ділянок становить 837 090 грн.

Вартість майна, на яке АТ «Дельта Банк» набуло право власності в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами, була зарахована як часткове погашення заборгованості позивача по відсотках нарахованих відповідно до умов кредитних договорів.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі у редакції від 19 жовтня 2016 року, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

За змістом частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

Відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року в справі № 761/36873/18 (провадження № 14-121цс21) зазначено, що, вирішуючи виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування норми права, що міститься в частині четвертій статті 36 Закону України «Про іпотеку», Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду, викладеними в постановах від 13 лютого 2019 року в справі № 759/6703/16-ц (провадження № 61-22462св18) та від 20 листопада 2019 року у справі № 295/795/19 (провадження № 61-12137св19), про те, що в разі завершення позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України «Про іпотеку», зобов`язання припиняється, оскільки за положеннями цього Закону всі наступні вимоги є недійсними.

Тобто, частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» вказує на недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання саме боржником основного зобов`язання після завершення позасудового врегулювання шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, передане в іпотеку саме боржником, за відсутності інших забезпечувальних договорів.

Водночас, давши таке тлумачення згаданих норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на необхідність врахування при тлумаченні вказаних норм права принципу свободи договору як загальної засади цивільного законодавства, оскільки сторони є вільними при укладенні договору, що означає можливість забезпечення основного зобов`язання як у повному обсязі, так і в його частині відповідно до умов забезпечувального правочину, а кредитор при укладенні іпотечного договору не позбавлений можливості оцінити всі звичайні ризики, у тому числі і вірогідність того, що за рахунок вартості іпотечного майна (як забезпечувального правочину) не буде забезпечено основне зобов`язання в повному обсязі. Частина третя статті 6 ЦК України дозволяє сторонам у договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо відступ від положень закону в цих актах прямо це заборонено, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Частина четверта статті 591 ЦК України додатково вказує, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, керуючись принципом свободи договору, сторони можуть відступити від положень як статті 36 Закону України «Про іпотеку», так і загальних положень ЦК України щодо реалізації предмета іпотеки. Якщо такого відступу від положень цивільного законодавства не було здійснено за договором, кредитор не може вимагати виконання боржником основного зобов`язання після звернення стягнення та стягувати різницю між сумою зобов`язання та вартістю предмета іпотеки.

У справі, що переглядається:

за змістом умов, викладених у розділі 4 іпотечного договору № 33/199/Н/З-06 від 03 серпня 2006 року, з урахуванням договору про внесення змін № 1 до нього від 09 жовтня 2008 року встановлено, що відповідним договором забезпечується виконання усіх зобов`язань, передбачених кредитним договором № 49.28/199/С-Н-06 від 03 серпня 2006 року в повному обсязі;

за змістом умов, викладених у розділі 4 іпотечного договору № 49.12/13/І355/07 від 15 серпня 2007 року, з урахуванням договорів про внесення змін до нього від 02 вересня 2008 року та від 28 жовтня 2010 року, встановлено, що відповідним договором забезпечується виконання усіх зобов`язань, передбачених кредитним договором № 49.31/13/07-1 від 15 серпня 2007 року в повному обсязі;

на підставі застережень про задоволення вимог банку як іпотекодержателя, що міститься в іпотечних договорах, ПАТ «Дельта Банк» 28 серпня 2018 року зареєструвало за собою право власності на предмет іпотеки, а саме: земельну ділянку площею 0,15 га кадастровий номер 3222488200:06:003:0018, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Вартість земельної ділянки станом на час укладення іпотечного договору становила 143 167 грн (пункт 4.3. договору іпотеки); земельну ділянку площею 0,25 га кадастровий номер 32224846000:02:003:0011, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 . Вартість земельної ділянки станом на час укладення іпотечного договору становила 71 875 дол. США (пункт 1.5. договору іпотеки);

іпотекодержатель сам обрав такий спосіб захисту, як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, на підставі застереження про задоволення його вимог як іпотекодержателя, що міститься в іпотечних договорах, і зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки - земельні ділянки.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що оскільки у спірних правовідносинах мало місце позасудове врегулювання та звернення стягнення на предмет іпотеки, то вимоги позивача про припинення зобов`язання за кредитними договорами у зв`язку з їх виконанням (зверненням стягненням на предмет іпотеки) підлягають задоволенню, і такий спосіб захисту є належним і за своєю суттю є позовом про визнання права відсутнім.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

У зв`язку необхідністю врахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справа № 761/36873/18 (провадження № 14-121цс21) касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук