ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2025 року

м. Київ

справа № 757/52586/21

провадження № 61-15187св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 березня 2024 року у складі судді Ільєвої Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Євграфової Є. П., Писаної Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ «ФК «Фінілон»), в якому просив: визнати недійсним договір переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладений між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» в частині переведення боргу за картковими рахунками та за договорами банківського вкладу, укладених між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк», а саме: від 13 січня 2014 року № SAMDNWFD0070057644000; від 01 березня 2013 року № SAMDN80000733495085; від 09 січня 2013 року № SAMDN25000732061414; від 21 січня 2013 року № SAMDN25000732376938; від 01 жовтня 2013 року № SAMDN 25000738171940; від 20 березня 2013 року № SAMDN25000733950996; карта 6762468310057975 (для виплати заробітної плати); cтягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість по вкладам: договір банківського вкладу «Депозит Плюс» від 13 січня 2014 року № SAMDNWFD0070057644000: сума вкладу 243 669,04 грн + 335 444,32 грн (18 % річних) + 49 768,57 грн (3 % річних) + 70 031,15 грн (інфляційні нарахування) + 102 532,52 грн (пеня за незаконне списання) = 698 913,08 грн; договір банківського вкладу «Універсальний» від 01 березня 2013 року № SAMDN80000733495085: сума вкладу 4 985,00 дол. США + 4 119,39 дол. США (11 % річних) + 1 018,17 дол. США (3 % річних) + 2 097,62 дол. США (пеня)= 12 220,18 дол. США (при курсі НБУ 26,8 еквівалент 327 500,82 грн)договір банківського вкладу «Стандарт, 12 міс» від 09 січня 2013 року № SAMDN25000732061414: сума вкладу 26 180,99 дол. США + 21 031,97 дол. США (10,5 % річних) + 5 347,38 дол. США (З % річних) + 11 016,59 дол. США (пеня) = 63 576,93 дол. США (при курсі НБУ 26,8 еквівалент 1 703 861,72 грн); договір банківського вкладу «Стандарт, 12 міс» від 21 січня 2013 року № SAMDN25000732376938: сума вкладу 30 410,00 дол. США + 24 353,95 дол. США (10,5 % річних) + 6 211,14 дол. США (3 % річних) + 12 796,10 дол. США (пеня) = 73 771,19 дол. США (при курсі НБУ 26,8 еквівалент 1 977 067,89 грн); договір банківського вкладу «Стандарт, 12 міс» від 01 жовтня 2013 року № SAMDN25000738171940: сума вкладу 120 000,00 грн + 171 379,72 дол. США (18 % річних) + 24 509,59 грн (3 % річних) + 168 856,32 грн (інфляційні втрати) + 50 494,32 грн (пеня) = 535 239 грн; договір банківського вкладу «Депозит плюс на 12 міс» від 20 березня 2013 року № SAMDN25000733950996: сума вкладу 250 000,00 грн + 381 082,18 грн (18 % річних) + 51 061,64 грн (3% річних) + 351 784,00 грн (інфляційні втрати) + 105 196,50 грн (пеня) = 1 139 124,32 грн; картка № НОМЕР_1 : сума вкладу 13 216,32 грн + 2 699,39 грн (3 % річних) + 18 597,16 грн (інфляційні втрати) + 5 561,24 грн (пеня) = 40 074,11 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що за період з 2013 року по 2014 рік між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк» укладено ряд договорів банківського вкладу.

У березні 2014 року ПАТ КБ «Приватбанк» в односторонньому порядку обмежив доступ позивача до інформації на особистому кабінеті Приват24. Інформація відсутня й по день подачі позову.

Розпорядження власними коштами, розміщеними на банківських рахунках, стало неможливим. Такі обмеження, можливо, були пов`язані з окупацією Криму. Рахунки вкладника АТ КБ «Приватбанк» заблоковано.

Позивач звертався до місцевих відділень з вимогами про повернення своїх вкладів, проте, навіть співробітники кримських філій АТ КБ «Приватбанк» не знали причину блокування рахунків та доступу до інформації.

Надсилання рекомендованих листів до головного офісу АТ КБ «Приватбанк» було неможливим. Починаючи з 27 березня 2014 року поштові відправлення, які направлені УДППЗ «Укрпошта» з материкової частини України, не приймалися поштою АР Крим та м. Севастополя та поверталися у зворотному напрямку. УДППЗ «Укрпошта» не здійснювала поштові відправлення ані з Криму, ані до півострова Крим. Кримська Дирекція Укрпошти припинила роботу, як і інші державні установи.

Із засобів масової інформації позивачу стало відомо, що 17 листопада 2014 року між АТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» укладено договір про переведення боргу за депозитними договорами усіх кримських клієнтів АТ КБ «Приватбанк», в тому числі і позивача. При цьому, АТ КБ «Приватбанк» в порушення статті 22 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-111 «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» без відома та без дозволу вкладників ініціював здійснення переказу грошових коштів «кримських вкладників» (в тому числі і позивача) на рахунки ТОВ «ФК «Фінілон», яка не мала ліцензії на надання фінансових послуг.

25 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «Приватбанк», ТОВ «ФК «Фінілон», Міністерства фінансів України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банку України з проханням підтвердити або спростувати інформацію про незаконне переведення грошових коштів позивача на рахунки ТОВ «ФК «Фінілон».

02 липня 2021 року Міністерство фінансів України підтвердило інформацію про те, що банк повідомляв Міністерство фінансів України про укладання договорів про переведення боргу між АТ КБ «Приватбанк» та ТОВ«ФК «Фінілон».

27 серпня 2021 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб дану інформацію не підтвердив.

Відповідно до пункту 2.2.1.22. Умов та правил банківського обслуговування розміщені на сайті банку в редакції станом на 01 квітня 2014 року: «Угода про розміщенні вкладу набирає чинності з дня підписання Заяви і припиняється з виплатою Клієнту всієї суми вкладу разом з процентами, що належать відповідно до умов вкладу. При оформленні депозитів за допомогою систем дистанційного банківського обслуговування, ця угода набирає чинності з дня подачі дистанційного розпорядження(заявки) на відкриття депозитного рахунку. Дія угоди припиняється з виплатою Вкладнику всієї суми вкладу разом з процентами, що належать відповідно до умов цієї угоди.»

2.3.2.7.4.2.3. Вклад «Стандарт із щомісячною виплатою %» 2.3.2.7.4.2.3.1. Сторони мають право вимагати дострокового повернення вкладу відповідно до чинного законодавства, повідомивши про це іншу сторону: Клієнт - шляхом відправлення в Банк Заяви на дострокове розірвання вкладу, БАНК -шляхом виставлення повідомлення в Приват24 або через sms-повідомлення Клієнту. Повернення вкладу, проводиться з Підтвердженням Клієнту Заявки на дострокове розірвання. Сума вкладу з відсотками протягом 2 робочих для банку днів зараховується на рахунок клієнта, з якого булипереведені кошти для відкриття депозитного рахунку.

Так, позивач стверджував, що відповідач не підтвердив розірвання депозитних договорів, гроші не повернув.

Позивач вказував, що договір про переведення боргу, який укладений між ПАТ «Приватбанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» порушує права позивача, оскільки позивач не надав згоди на заміну боржника у зобов`язанні, а тому є недійсним.

Також, відповідно до частини другої статті 1060 ЦК України та пункту 3.3. Постанови Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516, банк зобов`язаний видати вклад на першу вимогу вкладника. Оскільки банк вклад не повернув, позивач звертається до суду за захистом своїх порушених прав та просить повернути вклади та нараховані проценти на банківські вклади та 3% річних, передбачені статтею 625 ЦК України.

Окрім цього, посилаючись на абзац 2 підпункту 32.3.2 пункту 32.3 статті Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» вказував, що є необхідність у стягненні пені у розмірі процентної ставки з відповідача, за списання коштів з рахунка без законних підстав.

Короткий зміст судових рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 14 березня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» про визнання правочину недійсним та стягнення грошових коштів задоволено частково.

Стягнуто з АТ «КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 суми вкладів з нарахованими відсотками, суми ненарахованих процентів за договорами та 3 % річних, а саме:

- за договором банківського вкладу «Депозит Плюс» від 13 січня 2014 року № SAMDNWFD0070057644000: сума вкладу з нарахованими відсотками 249 953,48 грн;

- за договором банківського вкладу «Стандарт, 12 міс» від 09 січня 2013 року № SAMDN25000732061414: сума вкладу з нарахованими відсотками 26 369,27 дол. США;

- за договором банківського вкладу «Стандарт, 12 міс» від 21 січня 2013 року № SAMDN25000732376938: сума вкладу з нарахованими відсотками 30 794,91 дол. США;

- за договором банківського вкладу «Стандарт, 12 міс» від 01 жовтня 2013 року № SAMDN 25000738171940: сума вкладу з нарахованими відсотками 122 130,41 грн;

- за договором банківського вкладу «Депозит плюс на 12 міс» від 20 березня 2013 року № SAMDN25000733950996: сума вкладу з нарахованими відсотками 255 664,37 грн;

- за договором банківського вкладу «Депозит Плюс» № SAMDNWFD0070057644000 від 13 січня 2014 року: 37 852,15 грн;

- за договором банківського вкладу «Стандарт, 12 міс» від 01 жовтня 2013 року № SAMDN 25000738171940: 2 372,43 дол. США;

- за договором банківського вкладу «Стандарт, 12 міс» від 09 січня 2013 року № SAMDN25000732061414: 2 755,65 дол. США;

- за договором банківського вкладу «Стандарт, 12 міс» від 01 жовтня 2013 року № SAMDN 25000738171940: 18 641,09 грн;

- за договором банківського вкладу «Депозит плюс на 12 міс» від 20 березня 2013 року № SAMDN25000733950996: 38 835,62 грн;

- за договором банківського вкладу від 13 січня 2014 року № SAMDNWFD0070057644000: 21 422,47 грн;

- за договором банківського вкладу «Стандарт, 12 міс» від 09 січня 2013 року № SAMDN25000732061414: 1 785,02 дол. США;

- за договором банківського вкладу «Стандарт, 12 міс» від 21 січня 2013 року № SAMDN25000732376938: 2 677,81 дол. США;

- за договором банківського вкладу «Стандарт, 12 міс» від 01 жовтня 2013 року № SAMDN 25000738171940: 10 711,23 грн;

- за договором банківського вкладу «Депозит плюс на 12 міс» від 20 березня 2013 року № SAMDN25000733950996: 22 315,07 грн;

Стягнуто з АТ «КБ «Приватбанк» на користь держави судовий збір.

Суд першої інстанції відхилив доводи позивача щодо недійсності, або ж нікчемності Договору про переведення боргу, адже вони не свідчать про недійсність такого договору та такі питання були предметами розгляду в інших справах та дійшов до висновку, що стороною Банку було порушено права та інтереси позивача стосовно не виконання своїх зобов`язань.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 березня 2024 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що оскаржуване судове рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У листопаді 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Безпосередньо у касаційній скарзі заявник виклав клопотання про зупинення виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 березня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року, до закінчення касаційного розгляду справи.

Підставами касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 263/11275/18, від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі заявник також посилається на те, що АТ КБ «ПриватБанк» надало суду належні, достатні та допустимі докази на підтвердження факту надання позивачем згоди на переведення боргу від ПАТ КБ «ПриватБанк» на ТОВ «ФК «Фінілон». Судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки доказам у матеріалах справи.

Зокрема, матеріали справи містять копію договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, на підставі якого відбулася заміна боржника у зобов`язанні, та новим боржником за договорами банківського вкладу, укладеними між банком та ОСОБА_1 є ТОВ «ФК «Фінілон». Договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року укладений сторонами у простій письмовій формі з дотриманням усіх належних та встановлених законодавством необхідних умов для укладення такого виду правочину (наявна згода щодо всіх істотних умов договору та фактично передано зобов`язання (перераховані грошові кошти кредиторів новому боржнику)). Отримання банком «мовчазної» згоди від кредитора шляхом невисловлення ним незгоди є підтвердженням позитивного відношення кредитора до укладеного правочину та є фактично досягненням відповідного ефекту переведення боргу на нового боржника. Правомірність, чинність та обов`язковість договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року було підтверджено у межах розгляду господарської справи № 904/1721/20 судом касаційної інстанції. Належним відповідачем у цій справі має бути саме ТОВ «ФК «Фінілон»;

Відзиви на касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2024 року відкрито касаційне оскарження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 757/52586/21-ц із Печерського районного суду міста Києва, відмовлено у задоволенні клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про зупинення виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У грудні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 757/52586/21-ц.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що між позивачем та Банком укладено ряд договорів, а саме:

- договір банківського вкладу «Депозит Плюс» від 13 січня 2014 року № SAMDNWFD0070057644000: сума вкладу 240 000,00 грн, ставка 18 % річних;

- договір банківського вкладу «Універсальний» від 01 березня 2013 року № SAMDN80000733495085: сума вкладу 420,00 дол. США, ставка 9,25 % річних;

- договір банківського вкладу «Стандарт, 12 міс» від 09 січня 2013 року № SAMDN25000732061414: сума вкладу 20 000,00 доларів США, ставка 10% річних;

- договір банківського вкладу «Стандарт, 12 міс» від 21 січня 2013 року № SAMDN25000732376938: сума вкладу 30 000,00 дол. США, сума вкладу 10,5 % річних;

- договір банківського вкладу «Стандарт, 12 міс» від 01 жовтня 2013 року № SAMDN25000738171940: сума вкладу 120 000,00 грн, ставка 18 % річних.

- договір банківського вкладу «Депозит плюс на 12 міс» від 20 березня 2013 року № SAMDN25000733950996: сума вкладу 250 000,00 грн, ставка 18 % річних;

- картка № НОМЕР_1 на якій розміщені кошти від заробітної плати.

ОСОБА_1 звернувся до Банку 24 вересня 2015 року із заявою про виплату депозитних вкладів та коштів з платіжної картки.

Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).

Відповідно до статей 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Згідно зі статтею 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (частини перша та п`ята статті 1061 ЦК України).

Строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року в справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18), на яку посилається заявник, вказано, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

У частині першій статті 1075 ЦК України визначено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору (подібний висновок в постанові Верховного Суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).

Вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з`ясовувати чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов`язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом). Це обумовлено тим, що одностороння відмова від договору як вид одностороннього правочину розрахована на сприйняття іншими особами. У разі, якщо встановлена відсутність підстав для односторонньої відмови від договору, то такий односторонній правочин не зумовлює розірвання договору (постанова Верховного Суду від 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21)).

Сторони в договорі як універсальному регуляторі можуть визначити момент, з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору. У випадку, якщо сторони не встановили момент, з якого договір вважатиметься розірвання внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору, то з урахуванням, що такий односторонній правочин відноситься до таких, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, і таким моментом має бути моменту одержання іншою стороною повідомлення про відмову від договору (постанова Верховного Суду від 24 травня 2023 року в справі № 756/420/17 (провадження № 61-18833св21)).

У цій справі суди встановили наявність у позивача порушеного права, за захистом якого він звернувся до суду. Суди встановили, що 24 вересня 2015 року ОСОБА_1 подав до АТ КБ «ПриватБанк» заяву, в якій просив повернути йому всі кошти, розміщені на депозитних рахунках та платіжній картці АТ КБ «ПриватБанк» на його ім`я.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов до висновку, що правовідносини між ОСОБА_1 та Банком були припиненні по вказаним договорам з 29 вересня 2015 року. Оскільки ОСОБА_1 реалізував своє право на повернення вкладів, суди дійшли законного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення із АТ КБ «ПриватБанк» суми вкладу, процентів за вкладом та штрафних санкцій.

Доводів щодо неправильного визначення розміру вкладів та щодо стягнення трьох процентів річних касаційна скарга не містить.

Заявник у касаційній скарзі зазначає, що АТ КБ «ПриватБанк» перевело борг за депозитами позивача на ТОВ ФК «Фінілон» 17 листопада 2014 року, тому банк не є належним відповідачем у справі.

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18 (провадження № 61-697св20) сформульовано висновок про те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

У постанові Верховного Суду від 23 грудня 2021 року в справі № 910/13/21 зазначено, що належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

У цій справі відсутні підстави для висновку про неналежність відповідача, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора.

Вступаючи у договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).

За змістом статті 520 ЦК України у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, інша особа, яка має намір стати боржником. Отже, боржник або особа, яка висловила намір стати боржником, може запропонувати кредитору заміну боржника, або сам кредитор може запропонувати замінити боржника.

У будь-якому випадку для здійснення такої заміни має бути тристороння згода: боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений; третя особа виявила згоду на те, щоб набути обов`язків боржника; кредитор надав згоду на заміну боржника. Відсутність згоди хоча б однієї із сторін не дає підстав для заміни боржника.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до статті 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (стаття 513 ЦК України).

Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України).

Отже, договір про переведення боргу за договором банківського вкладу має вчинятися у письмовій формі за участю вкладника (стаття 520 ЦК України), воля якого до переведення боргу за депозитним договором не може виражатися мовчанням.

Оскільки ОСОБА_1 відповідно до статті 520 ЦК України не надавав згоди на переведення боргу за договорами банківського вкладу від АТ «КБ «ПриватБанк» до ТОВ «ФК «Фінілон», договір про переведення боргу між банком і ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладнику банку не створює правових наслідків для позивача.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20, провадження № 14-224цс21, щодо переведення боргу від АТ «КБ «ПриватБанк» до ТОВ «ФК «Фінілон» у подібних правовідносинах, у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі № 357/7395/20 (провадження № 61-5063св23), від 24 квітня 2024 року в справі № 757/44941/21-ц (провадження № 61-2394св24) та інших.

Саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договорами банківських вкладів, з приводу виконання умов яких виникли спірні правовідносини, а, отже, й належним відповідачем, що відповідає правовій позиції у подібних правовідносинах, викладеній Верховним Судом у подібних правовідносинах.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій правильно виснували, що саме АТ «КБ «ПриватБанк», а не ТОВ «ФК «Фінілон» є належним відповідачем у справі.

У постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 263/11275/18 (провадження № 61-2979св20), на яку посилається заявник, зазначено, що у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням (частина третя статті 205 ЦК України). Закон передбачає можливість вираження волі сторони правочину мовчанням тільки в разі якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 205 ЦК України).

Оскільки статтями 513 520 1059 ЦК України передбачено, що договір про переведення боргу за договором банківського вкладу має вчинятися у письмовій формі за участю вкладника, воля якого до переведення боргу за депозитним договором не може виражатися мовчанням, тому наведені висновки не є застосовними у справі, що переглядається.

У постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20), наведеній в касаційній скарзі, вказано, що відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

У постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18), яку також зазначає заявник, вказано, що тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). Договір про переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон» є дійсним та підлягає виконанню.

Вказані висновки нерелевантні до спірних правовідносин, в яких договір про переведення боргу не створив правових наслідків для вкладника.

Банк у касаційній скарзі посилається також на те, що постановою Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 904/1721/20 залишено без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «ФК «Фінілон» про внесення змін до договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року шляхом визнання укладеною додаткової угоди від 10 січня 2020 року. Зазначає, що судовим рішенням підтверджено дійсність договору про переведення боргу.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

ОСОБА_1 не був учасником справи № 904/1721/20 та встановлені постановою Верховного Суду від 01 червня 2022 року обставини преюдиційного значення для нього не мають.

Крім того, у цій справі суди виснували, що договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року не створив правових наслідків для ОСОБА_1 , а для АТ КБ «ПриватБанк» чи ТОВ «ФК «Фінілон».

Касаційна скарга висновків судів попередніх інстанцій не спростовує, фактично зводиться до переоцінки доказів щодо відсутності в АТ КБ «ПриватБанк» обов`язку з виконання їх умов з підстав переведення боргу на користь ТОВ «ФК «Фінілон».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги на висновки суду не впливають і не є суттєвими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник