Постанова

Іменем України

15 червня 2023 року

м. Київ

справа № 757/52638/20-ц

провадження № 61-11931св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дугінова Дмитра Андрійовича на рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 липня 2022 року, ухвалене у складі судді Бусик О. Л., та постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживачів та стягнення пені.

Позовна заява мотивована тим, що 02 червня 2010 року між нею та банком укладено депозитний договір № SAMDN01000710721009.

На виконання вказаного договору 02 червня 2010 року на рахунок № НОМЕР_1 вона внесла 1 107 000,00 грн, а 04 червня 2010 року - 288 000,00 грн. Загальна сума вкладу склала 1 395 000,00 грн.

У зв`язку із припиненням функціонування банківських відділень відповідача на окупованій території Автономної Республіки Крим, її рахунки безпідставно заблоковано і припинено нарахування відсотків.

05 липня 2018 року вона отримала від відповідача довідку про те, що станом на 31 грудня 2016 року на її рахунку обчислюється 2 645 151,55 грн.

06 липня 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» отримало від неї заяву про розірвання договору № SAMDN01000710721009, видачу коштів та нарахованих відсотків.

Станом на 27 листопада 2020 року заява відповідачем відхилена, зобов`язання за договором відповідачем не виконані.

Вважала, що відповідач повинен сплатити їй пеню у розмірі 3 % на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 27 листопада 2019 року до 27 листопада 2020 року.

З урахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача пеню у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 27 листопада 2019 року по 27 листопада 2020 року у розмірі 25 675 120,80 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 14 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що укладений сторонами договір банківського вкладу був строковим, не передбачав зобов`язання банка повідомляти клієнта про пролонгацію договору або погодження будь-яким способом розірвання договору, тому факт розірвання договору не пов`язується із зустрічними діями другої сторони. Ураховуючи те, що між позивачем та банком припинено правовідносини з договору банківського вкладу, відтак частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється на спірні правовідносини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У листопада 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дугінов Д. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково вважали, що нарахування пені за невиконання банком вимог позивача з видачи належних їй коштів є неможливим у зв`язку із тим, що договір є нібито розірваним після отримання банком заяви позивача про розірвання договору.

Суди не врахували, що депозитний договір не припинив свою дію на третій день після отримання банком заяви позивачки, в якій вона просила банк видати належні їй кошти, оскільки банк протягом двох днів після отримання ним заяви вкладника про його намір забрати з банка свої кошти, не виконав свої зобов`язання та не виплатив позивачці такі кошти.

Отже, звернення позивачки з заявою до АТ КБ «ПриватБанк» про розірвання договорів не може свідчити про їх договірне розірвання, адже їх дія припиняється з виплатою клієнту всієї суми вкладу разом з відсотками, що належать до сплати відповідно до умов договору. У судовому порядку договори не було розірвано, а добровільне їх розірвання з боку АТ КБ «ПриватБанк» так і не відбулось, адже відповідачем не були виконані передумови розірвання депозитних договорів.

Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20), від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15 (провадження № 14- 84цс20) та інших постановах Верховного Суду.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У січні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 червня 2010 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено депозитний договір № SAMDN01000710721009, пунктом 7 якого визначено, що у випадку, якщо у строк не пізніше дати закінчення терміну вкладу клієнт не заявить банку про повернення вкладу, цей договір продовжується ще на один термін, вказаний в Таблиці 1 договору. Договір продовжується неодноразово без явки клієнта. При цьому перебіг нового строку починається з дня, наступного за датою закінчення попереднього строку вкладу. При продовженні договору розрахунок відсотків на кожен новий строк вкладу здійснюється за процентною ставкою, яка діє в банку для продовжуваних депозитних договорів цієї назви та строку на день закінчення попереднього строку вкладу, без укладення додаткових умов до цього договору. Відсотки за черговий строк вкладу нараховуються на суму вкладу з урахуванням додаткових внесків, передбачених пунктом 2 і 3 цього договору. Наступне продовження договору здійснюється в тому ж порядку. З урахуванням програмного забезпечення банку, при продовженні вкладу банк має право змінити номер рахунку вкладу без додаткових умов до цього договору. При цьому, новий номер рахунку відображається у виписці по вкладу.

Пунктом 16 договору передбачено, що сторони мають право достроково розірвати цей договір у відповідності з діючим законодавством, повідомивши про це іншу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору. При розірванні договору за ініціативою клієнта до спливу строку, вказаного у таблиці 1 цього договору, у клієнта виникає обов`язок повернути банку суму нарахованих відсотків, включаючи суму фактично виплачених відсотків. В такому випадку банк проводить нарахування процентів на суму вкладу по ставці вкладу «до востребования» (за вимогою) за фактичний строк користування вкладом і виплачує клієнту суму вкладу. Суму нарахованих процентів за повні роки, з моменту укладення договору, виплачуються в повному обсязі.

Згідно з квитанцією від 02 червня 2010 року № 228003052 ОСОБА_1 внесла на рахунок 1 107 000,00 грн.

Відповідно до квитанції від 04 червня 2010 року № 228394496 ОСОБА_1 внесла на рахунок 288 000,00 грн.

Згідно з довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 05 липня 2018 року на рахунку ОСОБА_1 станом на 31 грудня 2016 року обчислюється 2 645 151,55 грн.

06 липня 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» отримано заяву ОСОБА_1 від 07 червня 2018 року, в якій позивачка вказала, що розриває договір від 02 червня 2010 року № SAMDN01000710721009 та просила видати належні їй кошти.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року у справі № 757/34314/18-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року, позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів, стягнення коштів, вкладу процентів та штрафних санкцій за договором банківського вкладу від 02 червня 2010 року № SAMDN01000710721009 задоволено частково.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 : 1 395 000,00 грн - сума вкладу; 1 250 151,55 грн - відсотків за період з 03 червня 2010 року по 03 березня 2014 року; 1 094 520,82 грн - відсотків за період з 03 березня 2014 року по 10 липня 2018 року; 87,52 грн - відсотків за період з 11 липня 2018 року по 24 лютого 2019 року; 26 256,57 грн - 3 % річних за період з 11 липня 2018 року по 24 лютого 2019 року; 2 500 000,00 грн - пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 11 липня 2018 року по 24 лютого 2019 року; 232 981,59 грн - інфляційних втрат за період з 11 липня 2018 року по 24 лютого 2019 року та 24 158,93 дол. США за рахунком № НОМЕР_2 .

Постановою Верховного Суду від 26 січня 2022 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 11 липня 2018 року по 24 лютого 2019 року скасовано і ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року залишено без змін (провадження № 61-7121св21).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 11 липня 2018 року по 24 лютого 2019 року, Верховний Суд вказав, що договірні правовідносини з договору банківського вкладу між сторонами припинилися з 10 липня 2018 року. Після розірвання договору банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів після зазначеної дати застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту розірвання договору банківського вкладу за заявою клієнта не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», відтак пеня відповідно до частині п`ятої статті 10 цього Закону не нараховується.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549 551 611 ЦК України).

У частині другій статті 627 ЦК України передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

У статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Отже, Законом України «Про захист прав споживачів» врегульовані договірні відносини за участі споживача.

Частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством.

У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.

Отже, пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання особою, яка є виконавцем чи надає споживачу послуги.

Частиною першою статті 1075 ЦК України передбачено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

Пунктом 16, укладеного між сторонами договору банківського вкладу, передбачена можливість дострокового розірвання договору шляхом повідомлення іншої сторони за два банківських дні до розірвання.

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).

У справі, яка переглядається, судами установлено, що 06 липня 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» отримав заяву ОСОБА_1 від 07 червня 2018 року про розірвання договору та повернення вкладу.

Отже, з 10 липня 2018 року (з урахуванням вихідних днів) між сторонами припинилися договірні правовідносини за договорами банківського вкладу.

Після розірвання договору банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів після зазначеної дати застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання.

Тобто з моменту розірвання договору банківського вкладу за заявою клієнта не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 цього Закону не нараховується.

Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).

Як установлено судом, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, просила стягнути з відповідача пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у той час як договір банківського вкладу було розірвано 10 липня 2018 року за її власною ініціативою.

Оскільки між ОСОБА_1 та банком з 10 липня 2018 року припинено правовідносини з договору банківського вкладу, то частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зазначене узгоджується з правовими висновками, що містяться у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 572/3074/20 (провадження № 61-17395св21), від 26 січня 2022 року у справі № 757/34314/18-ц (провадження № 61-7121св21), від 22 червня 2022 року у справі № 522/9488/18 (провадження № 61-5304св21), від 16 листопада 2022 року у справі № 757/10991/19-ц (провадження № 61-2639св22).

Посилання у касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судами, а також пов`язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника, встановлені судами неповно і неправильно. Переоцінка доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дугінова Дмитра Андрійовича залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник