Постанова

Іменем України

11 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 757/52994/21-ц

провадження № 61-10681св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 липня 2022 року в складі судді Бусик О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року в складі колегії суддів: Вербової І. М., Невідомої Т. О., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») та просили: розірвати депозитний договір від 05 лютого 2014 року № SAMDN80000740447574, стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 1 628,94 доларів США - суму вкладу, 1 122,23 доларів США - відсотки за період з 06 лютого 2014 року по 30 вересня 2021 року, 49, 40 грн - залишок коштів на рахунку, 6 437,73 доларів США - пеню у розмірі 3 % за кожен день прострочення за період з 30 вересня 2021 року по 16 грудня 2021 року; розірвати депозитний договір від 30 липня 2012 року № SAMDN10000727523034, стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 3 300,00 доларів США - суму вкладу, 167,77 доларів США - нараховані, але не зняті відсотки, 2 128,73 доларів США - відсотки за період з 02 березня 2014 року по 30 вересня 2021 року, 938,43 доларів США та 57, 84 грн - залишок коштів на рахунках, 13 095,81 доларів США - пеню в розмірі 3 % за кожен день прострочення за період з 30 вересня 2021 року по 16 грудня 2021 року.

На обґрунтування вимог зазначали про те, що 30 липня 2012 року ОСОБА_2 уклала з АТ КБ «ПриватБанк» депозитний договір № SAMDN10000727523034, за умовами якого внесла на депозитний рахунок грошові кошти у розмірі 3 300,00 доларів США до 30 липня 2013 року включно під 8,5 % річних.

05 лютого 2014 року ОСОБА_1 уклав з банком депозитний договір № SAMDN80000740447574, відповідно до умов якого вніс на депозитний рахунок грошові кошти у загальному розмірі 1 628, 94 доларів США до 05 серпня 2014 року включно під 9 % річних.

27 вересня 2021 року вони звернулися до банку з вимогами щодо розірвання договорів вкладу, видачу вкладів, відсотків за ними та залишків коштів на їх рахунках. Станом на 30 вересня 2021 року вказані вимоги АТ КБ «ПриватБанк» виконані не були.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11 липня 2022 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 кошти за договором банківського вкладу від 30 липня 2012 року № SAMDN10000727523034 у розмірі 3 300,00 доларів США, 167,77 доларів США - відсотки, нараховані банком до 02 березня 2014 року; 2 127, 96 доларів США - відсотки за період з 02 березня 2014 року до 30 вересня 2021 року, 938, 43 доларів США та 57, 84 грн залишку коштів на рахунках.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 кошти за договором банківського вкладу від 05 лютого 2014 року № SAMDN80000740447574 у розмірі 1 628, 94 доларів США; відсотки за період з 06 лютого 2014 року до 30 вересня 2021 року у розмірі 1 122, 23 доларів США; 49, 40 грн залишку коштів на рахунку.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення суми вкладів та відсотків, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання за договорами щодо повернення вкладів та виплати відсотків за користування коштами.

27 вересня 2021 року відповідач отримав заяви позивачів про розірвання договорів банківських вкладів, відтак, вони є розірваними 30 вересня 2021 року, тому вимоги про розірвання депозитних договорів задоволенню не підлягають.

Оскільки між сторонами з 30 вересня 2021 року припинилися договірні правовідносини за депозитними договорами, на спірні правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», тому відсутні підстави для стягнення на користь позивачів пені на підставі частини п`ятої статті 10 цього Закону.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення суми залишків коштів на рахунках, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів на підтвердження повернення банком у добровільному порядку цих коштів.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 липня 2022 року в частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 залишку коштів на рахунку у розмірі 57,84 грн та в частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 залишку коштів на рахунку у розмірі 49,40 грн скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні зазначених вимог.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 липня 2022 року змінено шляхом виключення з його мотивувальної частини висновку: «При цьому, будь- які усні чи мовчазні зміни до письмового договору банківського вкладу є нікчемними. Тому договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року б/н, укладений між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ ФК «Фінілон», шляхом використання мовчазної згоди без письмової згоди самого вкладника (позивачів у справі), які є сторонами письмових договорів банківських вкладів, згідно з положеннями частини першої статті 520, частини першої статті 654, частини другої статті 1059 ЦК України є нікчемним».

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 липня 2022 року в частині стягнення зАТ КБ «ПриватБанк» судового збору змінено шляхом зменшення його розміру з 10 510,00 грн до 2 644,12 грн.

В іншій частині рішення суду залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення з АТ «КБ «Приватбанк» на користь позивачів сум внесених за договорами банківського вкладів, відсотків, стягнення на користь ОСОБА_2 коштів у сумі 938,43 доларів США, а також в частині відмови у задоволенні вимог про розірвання договорів банківського вкладу та стягнення пені відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні

Згідно наявних в матеріалах справи виписках по рахунках ОСОБА_1 безперешкодно користується картковим рахунком, на якому розміщені кошти у сумі 49, 40 грн, а ОСОБА_2 - картковим рахунком, на якому розміщені кошти у сумі 57,84 грн, тому відсутні підстави для стягнення з банку на їх користь вказаних грошових коштів.

Суд першої інстанції порушив принцип диспозитивності, безпідставно вирішив питання про права та обов`язки сторін договору про переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року та дійшов помилкового висновку про його нікчемність.

Оскільки суд першої інстанції помилково визначив суму судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь держави, наявні підстави для її зменшення до 2 644, 12 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У жовтні 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року в частині задоволених вимог і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування касаційної скарги зазначало про застосування судами норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 рокуу справі № 523/9076/16-ц, від

12 листопада 2019 рокуу справі № 904/4494/18, та у постановахВерховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 904/1721/20, від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також оскаржило судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вказувало, що апеляційний суд не надав належну оцінку доказам, наявним у справі, які свідчать про відсутність зобов`язання банку перед позивачем та неналежність відповідача у справі у зв`язку з переведенням боргу на ТОВ «ФК «Фінілон».

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду м. Києва.

23 листопада 2022 року справа № 757/52994/21-ц надійшла до Верховного Суду.

Судові рішення в частині відмовлених позовних вимог в касаційному порядку не оскаржувалися та в силу статті 400 ЦПК України в цій частині не переглядаються.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 30 липня 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 уклали договір банківського вкладу № SAMDN10000727523034, за умовами якого позивач внесла грошові кошти в загальній сумі 3 300,00 доларів США до 30 липня 2013 року включно під 9,5% річних.

Додатковою угодою до договору № SAMDN10000727523034 строк вкладу по депозитному договору продовжено на 12 місяців з 30 липня 2013 року по 30 липня 2014 року включно та змінено процентну ставку за користування коштами на 8,5 % річних.

05 лютого 2014 року ОСОБА_1 уклав з АТ «КБ «Приватбанк» договір банківського вкладу № SAMDN80000740447574, відповідно до умов якого вніс грошові кошти у загальній сумі 1 628,94 долари США до 05 серпня 2014 року включно під 9 % річних.

Відповідно до пункту 15 договорів, якщо по закінченню строку дії договору вкладник не звернувся до банку із заявою про отримання коштів, вклад автоматично продовжується ще на один строк.

Згідно з пунктом 10 договорів банківського вкладу сторони мають право достроково розірвати договір, повідомивши одне одного про це за два банківські дні до дати розірвання договору.

21 вересня 2021 року позивачі звернулися до АТ «КБ «Приватбанк» із заявами про розірвання договорів вкладу і видачу вкладу та відсотків, які були отримані банком 27 вересня 2021 року, однак залишилися без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Відповідно до статей 526 530 598 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши факт укладення між сторонами договорів банківського вкладу, внесення позивачами грошових коштів у заявленому розмірі, врахувавши невиконання банком покладених на нього зобов`язань з повернення коштів за договором банківського вкладу на вимогу вкладника, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачів суми вкладу та відсотків за користування вкладом.

Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених в касаційній скарзі постановах.

Доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки між банком та ТОВ «ФК «Фінілон» був укладений договір про переведення боргу, відповідно до якого останнє стало боржником за спірним договором банківського вкладу, відхиляються Верховним Судом з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 520 ЦК України передбачає, що у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, особа, третя особа, яка має намір стати боржником. Звідси, боржником або особою, яка висловила намір стати боржником, кредитору може бути запропоновано здійснення заміни боржника, або сам кредитор запропонував здійснити заміну боржника.

У будь-якому випадку для здійснення такої заміни має бути наявна тристороння згода: а) боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений; б) третя особа виявила згоду на те, щоб набути обов`язків боржника; в) кредитор надав згоду на заміну боржника. Відсутність згоди хоча б однієї із сторін не дає підстав для заміни боржника.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Статтею 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Крім того, згідно зі статтею 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

Статтею 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на те, що оспорювані договори укладені між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у письмовій формі, містять умову про їх двостороннє волевиявлення, передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до правовідносин сторін у цій справі.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 22 вересня 2021 року у справі № 757/64382/17 (провадження № 61-9229св21); від 10 листопада 2021 року у справі № 757/50904/17-ц (провадження № 61- 9151св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 757/18534/19 (провадження № 61-13157св20).

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 липня 2022 року у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 липня 2022 року у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року в частині задоволених вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко