Постанова

Іменем України

12 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 757/54440/20-ц

провадження № 61-7502св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Національний банк України,

треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2021 року у складі судді Матійчук Г. О. та постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Вербової І. М., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Національного банку України (далі - НБУ), треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО), Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - ПАТ «ВіЕйБі Банк»), про захист прав споживача фінансових послуг, стягнення коштів.

Позов мотивований тим, що він є вкладником ПАТ «ВіЕйБі Банк» згідно договорів вкладу «Швейцарський «Постійний» Здорова добавка» «Тринадцятимісячний» №671919/2013 від 30 жовтня 2013 року (в доларах США) та договору банківського вкладу «Для виплат» № 26208260703393 від 30 жовтня 2013 року. На підставі постанови Правління НБУ від 20 листопада 2014 року №733 року «Про віднесення ПАТ «ВіЕйБі Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 20 листопада 2014 року №123 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк», згідно з яким з 21 листопада 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 19 березня 2015 року № 188 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення № 63 від 20 березня 2015 року «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку». Фондом йому виплачено гарантовану суму 200 000 грн, але решта - 1 011 397,71 грн були включені до акцептованих вимог четвертої черги, отже він є кредитором банку. Однак вказана сума йому виплачена не була.

Просив суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь грошові кошти у розмірі 1 011 397,71 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що банк знаходиться в стані припинення, з чого випливає, що процес розгляду (задоволення) вимог кредиторів триває. Після запровадження ФГВФО тимчасової адміністрації відносно неплатоспроможного банку з метою виведення його з ринку та в подальшому відкликання НБУ банківської ліцензії й переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів банку здійснюється в порядку, передбаченому спеціальним Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон). Механізм повернення/виплати вкладникам/кредиторам коштів, отриманих під час реалізації своїх повноважень уповноваженою особою ФГВФО при ліквідації банку чітко визначений чинним законодавством і яке не передбачає іншого, ніж вказаний в Законі спосіб задоволення вимог кредиторів, аніж в процедурі ліквідації банку. Зазначене підтверджується і правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 20 січня 2015 року у справі № 6-2001цс15.

Зобов`язання з відшкодування шкоди є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових та майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. За своїм характером ці зобов`язання належать до недоговірних, тобто вони виникають поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин. Складовими для відшкодування шкоди є: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. Перераховані підстави для деліктних зобов`язань є обов`язковим. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.

Банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов`язань у разі прийняття НБУ рішення про запровадження обмежень на діяльність банків, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади. Учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. Пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.

Основними завданнями Казначейства (поміж іншого) є реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному Банку України та зокрема здійснює безспірне списання коштів державного та місцевого бюджетів або боржників на підставі рішення суду. Договірних відносин між позивачем та Державною казначейською службою України в ході розгляду справи не встановлено.

Національний Банк України - є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, самостійним у своїй діяльності від органів державної влади, тобто не є суб`єктом відповідальності в розумінні статті 1173 ЦК України.

За наведених обставин не вбачається підстав для задоволення позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю, оскільки позивач не довів протиправність дій відповідачів, внаслідок яких йому було завдано шкоди на суму неповернутих вкладів, внесених до ПАТ «ВіЕйБі Банк». Позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами, що є його процесуальним обов`язком, протиправної поведінки з боку НБУ, оскільки винесені ним постанови про віднесення ПАТ «ВіЕйБі Банк» до категорії проблемних, неплатоспроможних та про відкликання банківської ліцензії, відповідають положенням закону, є чинними та скасовані не були. Розміщені позивачем на рахунках у ПАТ «ВіЕйБі Банк» як банківські вклади кошти (у загальному розмірі неповернутих вкладів на суму 1 011 397,71 грн) не є збитками у розумінні статті 22 ЦК України, а тому відсутні підстави для стягнення зазначеної суми у порядку, встановленому статтею 1173 ЦК України із відповідачів.

Вимоги ОСОБА_3 на суму 1 011 397,71 грн включено до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «ВіЕйБі Банк». Позивач не втратив право на ці кошти. Процедура ліквідації банку триває. Задоволення вимог окремого кредитора, визнаних в межах ліквідаційної процедури банку, але заявлених до стягнення в іншому порядку, не допускається, оскільки це має наслідком порушення рівності прав вкладників банку та порушує принципи виведення неплатоспроможного банку з ринку. Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 02 липня 2019 року у справі № 910/5000/18, від 28 січня 2020 року у справі № 369/11928/17, від 15 травня 2019 року у справі №757/72592/17, від 07 травня 2020 року у справі № 757/62120/18-ц, від 15 квітня 2020 року у справі № 757/27124/19-ц.

У постанові від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16 Велика Палата Верховного Суду вказала, що згідно з системним аналізом норм пункту 6 статті 2, пункту 16 статті 2, підпунктів 1, 2 частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час дії тимчасової адміністрації та/або запровадження процедури ліквідації, вимоги вкладників та інших кредиторів банку не задовольняються. При цьому, кошти за вкладами, строк дії яких закінчився, та за договорами банківського рахунку, виплачуються в межах граничної суми відшкодування ФГВФОза визначеною Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» процедурою. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року у справі № 761/23885/18 (провадження № 61-12776св19).

Тобто, з початку ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом, є неможливим.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що саме у результаті бездіяльності НБУ настали негативні фінансово-економічні наслідки у ПАТ «ВіЕйБі Банк» і неможливість повернення коштів позивачу як кредитору банку.

Доводи апеляційної скарги про порушення відповідачами права власності позивача не впливають на правильність та законність оскарженого судового рішення, оскільки з огляду на специфіку правовідносин, що виникли між сторонами, їх предмет, а також наявність нормативно-правової бази, яка урегульовує правовідносини за договорами банківського вкладу у разі введення у банку тимчасової адміністрації, врегулювання спірних правовідносин у будь-який інший спосіб, ніж Законом, який є спеціальним, не передбачено. Метою Закону, як зазначено у статті 1, є захист прав і законних інтересів вкладників банку, гарантована державою сума вкладу йому, позивачу, повернута, решта грошових коштів за вкладами, як передбачено зазначеним Законом, підлягає поверненню в межах ліквідаційної процедури.

Неприйнятними є і доводи апеляційної скарги про те, що Закон є неконституційним, оскільки цей закон неконституційним не визнано. Судова практика у даній категорії справ є сталою, а доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду першої інстанції не впливають та їх не спростовують.

Аргументи учасників справи

У серпні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що приймаючи до уваги відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, у разі якщо банк ліквідовано, а вимоги кредитора не були задоволені у визначений Законом спосіб, спір у цій справі виник у зв`язку із невизначеністю правового режиму застосування судами положенням частини першої статті 52 Закону. Приймаючи до уваги наведені висновки пов`язані із обґрунтуванням фактичної конфіскації майна у вигляді коштів на користь держави, які належать позивачу (банківський вклад) та наявність ознак, що всі рішення ФГВФОв процесі ліквідації неплатоспроможного банку віднесені за межі судового контрою та приймалися ФГВФО - одноособово, зазначена судова справа має фундаментальне значення для правозастосовної практики, становить значний суспільний інтерес, враховуючи велику кількість вкладників, які не отримали в повному обсязі вклади внаслідок банківської кризи 2014-2016 роках, а також має виняткове значення для позивача, оскільки законодавчо не врегульовано процедура повернення вкладу після ліквідації банку.

Станом на сьогоднішній день позивачем не отримано вклади (грошові кошти) у загальному розмірі 1 011 397,71 грн.

Судами першої та апеляційної інстанції не дотримано процесуальних вимог щодо вмотивованості судового рішення, отже лише посилання в мотивувальній частині рішення без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм, на які сторона посилається сторона при обґрунтуванні своїх вимог, не може вважатися належною юридичною кваліфікацією. Також суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, не зазначив якими обставинами чи норма права спростовуються доводи, які містяться у скарзі.

Суди не звернули уваги, що позовні вимоги гранувалися на:

- невідповідності Закону конституційним принципам;

- не застосуванні практики ЄСПЛ щодо допустимого розумного втручання держави у здійснення права власності на кошти;

- неправомірному втручання органу державного управління - ФГВФОу здійснення позивачем права розпорядження майном, а саме коштами на банківському вкладі у спосіб визначений статтею 52 Закону, що не відповідає «справедливому балансу» між вимогами загального інтересу громади та вимогами захисту основних прав особистості, оскільки на позивача було покладено індивідуальний та надмірний тягар, при цьому не було досягнуто розумної співмірності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, а саме захисту прав і законних інтересів вкладників банків.

Встановлена Законом процедура повернення вкладу (задоволення вимог кредиторів у черговості), не відповідає принципам визначеним у наведених позиціях Європейського суду з прав людини, вона (процедура), з точки зору Конституції України, також не може застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки положення цього Закону призводять до порушення рівності прав вкладників та можуть створити ситуацію, за якої фізична особа (вкладник) протиправно позбавляється права власності на вклад. Тобто Закон не відповідає основним принципам конституційних прав громадянина, які йому повинна забезпечити держава, а тому він не може застосовуватися. Зокрема, неконституційність положення Закону полягають в тому, що цей Закон створює для позивача штучні обмеження щодо повернення вкладу, з банку, який ліквідується, зокрема: статтею 29 Закону встановлено, що Фонд набуває право кредитора банку на всю суму, що підлягає відшкодуванню вкладникам такого банку відповідно до цього Закону на день початку процедури виведення банку з ринку, а також на суму нарахованого, але не сплаченого регулярного збору до Фонду, а згідно з абзацом другим статті 52 Закону вимоги, не задоволені за недостатністю майна банку, вважаються погашеними.

Пленум Верховного Суду України в Конституційному поданні до Конституційного Суду України «Щодо відповідності (конституційності) Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» положенням статті 6, частини першої статті 8, частини четвертої статті 13, статей 21, 22, частин першої, четвертої, п`ятої статті 41 Конституції України» № 201-2157/0/8-15 від 08 липня 2015 року зазначає про протиправність позбавлення права власності особи на майно у виді вкладу в цілому. Підставою такого звернення було те, що Пленум Верховного Суду України погодився із думкою колегії суддів Вищого адміністративного суду України, що попри встановлену мету Закону - захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України (стаття 2 Закону) - його практичне застосування до неплатоспроможних банків ставить вкладників банку у нерівні умови при відшкодуванні депозитних коштів і призводить до протиправного позбавлення права власності, що суперечить статті 41 Конституції України.

Оскільки Конституція України, як зазначено в статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, будь-який закон чи інший нормативно-правовий акт повинен розглядатися з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках Конституція застосовуватиметься як акт прямої дії. Норми Конституції України безпосередньо застосовуються у таких випадках: 1) коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом: 2) коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй; 3) коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовано, а нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою або Радою міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції України; 4) коли укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції України.

Таким чином, оскільки Пленум Верховного Суду України визнав, що положення Закону не узгоджуються із гарантіями, встановленими статтями 41 22 64 Конституції України, а саме правом кожного володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, виходячи з пріоритетності Конституції над Законами та підзаконними актами, можна прийти до висновку про необхідність застосування в даному випадку виключно норми Конституції України, які відповідно частини третьою статті 8 Конституції є нормами прямої дії і вони застосовуються безпосередньо незалежно від того, чи прийнято на їх розвиток відповідні закони або інші нормативно-правові акти.

Окремо слід звернути увагу суду, на встановлені Пленумом Верховного Суду України істотні обставини, які мають бути враховані під час розгляду цієї справи, зокрема суддями зазначено, що аналізуючи питання черговості в ретроспективному аспекті, слід зазначити, що така ситуація склалась унаслідок того, що до 24 липня 2009 року в Україні була чинною стаття 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність», якою було встановлено черговість щодо повернення коштів вкладників при застосуванні ліквідаційної процедури банку. У 2009 році таку черговість було змінено шляхом внесення змін до статті 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Так, до 2009 року вимоги вкладників займали третю та четверту чергу, а вимоги Фонду - п`яту чергу. Відповідно до статті 96 Закону України від 07 грудня 2000 року «Про банки і банківську діяльність» № 2121-ІІІ у редакції від 24 липня 2009 року (внесено зміни Законом України від 24 липня 2009 року № 1617-VI) вимоги Фонду зайняли третю чергу, а вимоги вкладників - фізичних осіб - четверту. Тобто Закон «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» № 4452-VІ набрав чинності, а до цього часу гарантування вкладів фізичних осіб регулювалося Законом України від 20 вересня 2001 року № 2740-ІІІ «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» та Законом № 2121-ІІІ, стаття 96 якого передбачала згадану вище черговість. Разом з тим на противагу Закону № 4452-VІ положеннями Закону України № 2740-ІІІ «Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб» та Закону №2121-ІІІ не передбачалося повноважень Фонду щодо здійснення нормативного регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб (Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами), виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснення регулювання діяльності банків, у тому числі накладення адміністративно-господарських санкцій щодо банків, уведення тимчасової адміністрації банку, ліквідації банку. Такі повноваження здійснювалися Національним банком України згідно із Законом № 2121-ІІІ у редакції до набрання чинності Законом № 4452-VІ (Закон №4452-VІ). Із набранням чинності Законом № 4452-VІ 22 вересня 2012 року утратив чинність Закон України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб», а також було виключено низку статей Закону України «Про банки і банківську діяльність» № 2121-ІІІ, зокрема статтю 96. Проте положення щодо черговості відображені у статті 52 чинного Закону N 4452-VІ, аналогічні статті 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у редакції зі змінами від 24 липня 2009 року: вимоги Фонду - 3 черга, вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом - 4.

Таким чином, аналіз зазначених статей свідчить про суттєве звуження прав вкладників саме положеннями Закону № 4452-VІ, яким при збереженні встановленої попереднім Законом черговості Фонд отримав якісно новий статус і повноваження, у тому числі щодо повернення цільової позики банку, наданої протягом здійснення тимчасової адміністрації з метою забезпечення виплат відповідно до пункту 1 частини шостої етапі 36 цього Закону (Закон № 4452-VІ), та щодо покриття витрат Фонду, передбачених у пункті 17 частини п`ятої статті 12 цього Закону (Закон № 4452-VІ) тощо. Викладене свідчить про порушення прав вкладників, зокрема 7, 6 та 4 черг, виплати щодо яких взагалі можуть не здійснитися Фондом.

Таким чином, конституційними нормами визначено, що відмова/обмеження у видачі валютних за договором банківського вкладу є незаконною. Поряд з тим, згідно з частиною четвертою статті 8 ЦПК України у разі невідповідності правового акта закону України або міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу, а відповідно до частини другої статті 22 Конституції України (конституційні права гарантуються і не можуть бути скасовані). Але в порушення цих норм позивач позбавлений права користуватися своїм майном. В цьому випадку його майном є грошові кошти, які банк отримав від позивача на умовах строковості та платності, та до цього моменту не повернув. Також слід звернути увагу суду на те, у своїй правовій позиції у справі від 25 грудня 2016 року справа № 6-140цс13 Верховний Суд України звернув увагу на те що, за змістом статті 526 ЦК України та статті 1058, яка регулює правовідносини, що випливають з банківського вкладу, зобов`язання банку з повернення вкладу вважається виконаним, коли вкладнику буде надана реальна можливість отримати та розпоряджатися на свій розсуд вкладом.

Таким чином, застосування закону, що суперечить Конституції, автоматично означає незастосування Основоположного закону, що суд робити не вправі.

Наведені у цій касаційні скарзі обставини, пов`язані із застосуванням статті 52 Закону у разі завершеної ФГВФОліквідації банку та не задоволення вимог кредиторів у зв`язку із недостатністю майна вказує на наявність виключної правової проблему, вирішення якої необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, а тому справа може бути передана до Великої Палати Верховного Суду.

У березні 2023 року Національний Банк України подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржене судове рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Зазначає, що кредиторські вимоги позивача акцептовані та віднесені до четвертої черги кредиторів, тому можуть бути задоволені за рахунок коштів Фронду .

Обсяг вмотивування постанови у цій справі є достатнім. Мотивувальна частина містить усі складові елементи визначені процесуальним законодавством з урахуванням судової інстанції (обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин; докази, мотивована оцінка аргументів; норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування, зазначено правове обґрунтування висновків суду з посиланням на конкретні докази, прийняті судом. З огляду на викладене, доводи скаржника щодо порушення норм процесуального права під час розгляду справи є безпідставними.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, в якій зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права).

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2022 року відзив ФГВФО на касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2023 року відзив Національного банку України, підписаний ОСОБА_5 , на касаційну скаргу ОСОБА_1 повернуто без розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2023 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні. Справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року продовжено Національному банку України строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 30 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ВіЕйБі Банк» укладено договір банківського вкладу «Швейцарський «Постійний» Здорова добавка» «Тринадцятимісячний» № 671919/2013 від 30 жовтня 2013 року (в доларах США) та договір банківського вкладу на вимогу «Для виплат» № 26208260703393 від 30 жовтня 2013 року.

На підставі постанови Правління Національного Банку України від 20 листопада 2014 року № 733 року «Про віднесення ПАТ «ВіЕйБі Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію.

Відповідно до постанови Правління Національного Банку України від 19 березня 2015 року № 188 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення № 63 від 20 березня 2015 року «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».

ФГВФО виплатив ОСОБА_1 гарантоване відшкодування в сумі 200 000 грн.

Залишок коштів у розмірі 1 011 397,71 грн включений до реєстру акцептованих вимог кредиторів четвертої черги.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду № 255/15 від 21 вересня 2015 року затверджено ліквідаційну масу ПАТ «ВіЕйБі Банк» станом на 01 вересня 2015 року: балансова вартість (без врахування резервів та переоцінки) - 24 669 526,07 грн; оціночна вартість - 5 611 264 443,87 грн.

Згідно інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПАТ «ВіЕйБі Банк» перебуває в стані припинення.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У частині першій статті 1074 ЦК України визначено, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаним злочинним шляхом, або фінансування тероризму, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.

Закон установлює правові, фінансові й організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулює відносини між Фондом, банками, НБУ, визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до пункту 6 статті 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Згідно з підпунктами 1, 2 частини п`ятої статті 36 Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами (частина перша статті 26 Закону в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Порядок отримання вкладниками коштів понад гарантовану суму здійснюється у черговості, визначений у статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та реалізації майна неплатоспроможного банку.

Віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а також відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку є заходами впливу в розумінні статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини (див. Постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2022 року в справі № 753/15095/17 (провадження № 61-16500св20)).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).

Стаття 1173 ЦК України є спеціальною і передбачає певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема передбачено, що для застосування відповідальності органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблений висновок, що «застосовуючи статті 1173 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі №761/16124/15-ц (провадження № 14- 184 цс 20) зазначено, що:

«у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов`язань перед його кредиторами, приписи Закону про гарантування вкладів є спеціальними відносно приписів інших нормативних актів, що регулюють відповідні правовідносини.

Якщо на момент ухвалення судом першої інстанції рішення про стягнення з банку відсотків по депозиту в банку вже було введено тимчасову адміністрацію, це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом про гарантування вкладів фізичних осіб. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 127/2709/15-ц (провадження № 6?2001цс15), від 13 червня 2016 року у справі № 208/9760/14-ц (провадження № 6-1123цс16) та від 12 квітня 2017 року у справі № 757/5583/15-ц (провадження № 6-350цс17). Схожі висновки підтверджені в постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 362/7975/15-ц (провадження № 61-8798св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 127/10129/17 (провадження № 14-254цс18), від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц (провадження № 14-263цс18), від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16 (провадження № 12-20гс18), від 25 січня 2018 року у справі № 711/2644/16-ц (провадження № 61-505св17). Велика Палата Верховного Суду вважає, що інший підхід до задоволення вимог окремих кредиторів, у тому числі вкладників, може негативно вплинути на принцип конкурсу кредиторів, на якому ґрунтується процесуальний механізм інституту неспроможності. Для запобігання виникненню випадкових переваг чи преференцій окремих кредиторів, що першими звернулись за стягненням своїх боргів, доктрина і судова практика випрацювали конкурсний процес, у якому об`єднуються разом усі конкуруючі вимоги кредиторів, а механізм їх задоволення має колективний характер. Конкурс зводить у єдиний процесуальний механізм разом усі конкуруючі вимоги кредиторів для їх задоволення з одного джерела, яким є активи неплатоспроможного боржника».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2022 року у справі №910/6175/19 (провадження № 12-53гс20) зазначено, що «НБУ бере участь у виконанні функцій держави в банківському секторі та наділений при цьому певними владно-розпорядчими повноваженнями для виконання своїх функцій, що притаманно органам державної влади. У свою чергу банківський сектор - це особлива сфера, де одні суб`єкти господарювання довіряють власні кошти іншим, а тому існує ризик можливості з боку банків (власників, акціонерів тощо) незаконно привласнити такі кошти і уникнути відповідальності. Для запобігання цьому (серед інших функцій) функціонує НБУ як особливий державний орган, який регулює банківську діяльність, здійснює контроль і нагляд за банками з метою недопущення протиправної діяльності доведення банку до неплатоспроможності та привласнення коштів вкладників. НБУ зобов`язаний вчиняти заходи впливу та контролю з метою недопущення порушення норм банківського законодавства (насамперед зі сторони банків) та відновлення платоспроможності і стабільності банків. Таким чином, правовий режим НБУ також характеризується подвійною правовою природою: з одного боку, він є органом, уповноваженим здійснювати державне управління у сфері банківської діяльності, а з іншого - банківською установою, яка здійснює банківські операції, виступає кредитором останньої інстанції для інших банків, а також може надавати кредит Фонду. НБУ, приймаючи спірну постанову, та Фонд, здійснюючи виплати, виконували функції, покладені на них чинним законодавством, і наслідки цих дій можуть спричинити виникнення також взаємних цивільних прав та обов`язків. … необхідною підставою для притягнення НБУ до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою».

У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2021 року у справі № 757/63349/19-ц (провадження № 61-18960св20) зроблено висновки, що:

«запровадження тимчасової адміністрації у банку та початок процедури ліквідації унеможливлює виплату коштів за договором банківського вкладу в інший спосіб, аніж це передбачено положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відкликання Національним банком України банківської ліцензії ПАТ «Дельта Банк» та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема виникнення спеціальної процедури пред`явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». При цьому задоволення вимог окремого кредитора, визнаних в межах ліквідаційної процедури банку, але заявлених до стягнення в іншому порядку, не допускається, оскільки це має наслідком порушення рівності прав вкладників банку та порушує принципи виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов загалом обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю, оскільки позивач не довів протиправність дій відповідачів, внаслідок яких йому було завдано шкоди на суму неповернутих вкладів, внесених до ПАТ «Дельта Банк». Позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами, що є його процесуальним обов`язком, протиправної поведінки з боку Національного банку України, оскільки винесені ним постанови про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних, неплатоспроможних та про відкликання банківської ліцензії, відповідають положенням закону, є чинними та скасовані не були».

Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 02 липня 2019 року у справі № 910/5000/18, від 28 січня 2020 року у справі №369/11928/17, 13 серпня 2021 року у справі № 757/4166/19-ц, від 05 листопада 2021 року у справі № 757/32858/18, від 07 червня 2022 року у справі №757/65202/17-ц, від 21 липня 2022 року у справі № 757/39848/18, від 01 лютого 2023 року у справі № 757/27406/19-ц та інших.

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається, суди встановили, що позивач не довів, що саме внаслідок дій чи бездіяльності Держави Україна та/або Національного банку України він позбавлений можливості повернути кошти з депозитних вкладів, що завдало йому шкоду, та зробили обґрунтовані висновки, що запровадження тимчасової адміністрації у банку та початок процедури ліквідації унеможливлює виплату коштів за договором банківського вкладу в інший спосіб, аніж це передбачено положеннями Закону.Тому суди правильно відмовили у задоволенні позовних вимогОСОБА_1 з цих підстав.

Разом з тим, у статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що банк відповідає за своїми зобов`язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства. Банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов`язань у разі прийняття Національним банком України рішення про запровадження обмежень на діяльність банків, зупинення операцій по рахунках. Учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. Пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16 (провадження № 14-122цс20) вказано, що:

«прояви заподіяння шкоди можуть бути різноманітними, і вони не можуть бути визначені через вичерпний перелік. Наприклад, банку можуть бути завдані збитки шляхом відчуження майна за заниженими цінами, придбання майна за завищеними цінами, надання банківських послуг за цінами нижче ринкових, надання ризикових кредитів чи здійснення інших ризикових чи невигідних операцій тощо. Водночас неправомірні дії чи бездіяльність, завдання ними шкоди та виявлення її розміру можуть не збігатись у часі. Наприклад, окремі неправомірні дії чи бездіяльність або сукупність таких дій чи бездіяльності можуть мати наслідком втрату ліквідності банком в майбутньому. Втрата платоспроможності банком, який раніше був платоспроможним, саме по собі може свідчити про заподіяння банку шкоди (див. також mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункт 7.56)). Набуття банком ознак неплатоспроможного внаслідок дій або бездіяльності посадових осіб банку, власників істотної участі, інших пов`язаних з банком осіб саме по собі може свідчити про завдання шкоди банку також і тому, що втрата можливості здійснювати банківську діяльність виключає отримання банком доходу від неї, а майно банку не може використовуватись як єдиний майновий комплекс, призначений для здійснення банківської діяльності, що призводить до зниження вартості майна банку та, як правило, тягне його пооб`єктний продаж.

Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу, що відповідно до частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном; якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду. Зазначена норма встановлює солідарну відповідальність пов`язаних з банком осіб перед банком за завдану йому шкоду. Натомість ані солідарна, ані субсидіарна відповідальність пов`язаних з банком осіб за вимогами вкладників та інших кредиторів до банку законом не встановлена. Водночас кредитори боржника можуть мати похідний інтерес у стягненні коштів з третіх осіб, винних боржнику, у тому числі у стягненні неповернутих боржнику позик, кредитів, збитків, завданих боржнику третіми особами, тощо, якщо несплата цих коштів спричиняє несплату коштів боржником кредитору. Такий інтерес можуть мати й особи, які не є кредиторами, зокрема учасники (акціонери) юридичної особи, якій заподіяні збитки. Цей інтерес полягає у переведенні майна боржника у вигляді його прав вимоги у більш ліквідну форму - грошову. При цьому, однак, кредитори боржника, а також учасники (акціонери) юридичної особи не набувають власних прав вимоги до третіх осіб, винних боржнику, а похідний інтерес кредиторів, учасників (акціонерів) юридичної особи боржника полягає у стягненні коштів на користь боржника, юридичної особи, а не на користь кредиторів, учасників (акціонерів) юридичної особи.

Процедури ліквідації банків, передбачені розділом VIII Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», мають багато спільного з процедурами ліквідації банкрута, передбаченими Кодексом України з процедур банкрутства. Так, в обох випадках повноваження органів управління переходять до особи, визначеної відповідно до закону, яка вправі, в тому числі, звертатися з вимогами до осіб, які мають дебіторську заборгованість перед банкрутом або банком; здійснюється продаж майна банкрута або банку; в обох випадках коштів банкрута або банку, в тому числі виручених від продажу майна, може не вистачити для задоволення вимог всіх кредиторів, тому кошти банкрута або банку спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у черговості, встановленій законом.

З факту неплатоспроможності банку випливає, що майна банку може не вистачити для розрахунку зі всіма кредиторами. За таких умов відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» держава гарантує окремій категорії кредиторів (вкладників, визначення яких наведено у пункті 4 статті 2 цього Закону) відшкодування коштів за їхніми вкладами. Сума граничного розміру гарантованого державою відшкодування коштів вкладникам становить 200 тисяч гривень. Таке відшкодування спрямоване на захист найбільш вразливої частини кредиторів. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд набуває прав кредитора банку, зокрема, на загальну суму, що підлягає відшкодуванню вкладникам банку. Стосовно ж решти вимог кредиторів (включаючи вимоги вкладників у сумі понад розмір гарантованого державою відшкодування), з огляду на можливу недостатність коштів неплатоспроможного банку, законодавець вирішує, які саме категорії кредиторів потребують переважного захисту. Для цього встановлюється черговість їх задоволення. Така черговість встановлена статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відповідно до пункту 4 зазначеної статті задоволення вимог вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, здійснюється в четверту чергу. Позачергове задоволення вимог окремих кредиторів (зокрема, вкладників) неплатоспроможного банку здатне призвести до неможливості задоволення вимог інших кредиторів цієї ж або вищої черги, воно порушувало би баланс інтересів кредиторів банку і не відповідало б Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Отже, введення у банку тимчасової адміністрації унеможливлює задоволення вимог вкладників у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Близькі за змістом висновки викладені в численних постановах Верховного Суду України, Верховного Суду та підтверджені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18, пункт 57).

Якщо банку належить майно, зокрема право вимоги про відшкодування шкоди, то внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення банку як юридичної особи саме по собі це право не припиняє. Тому ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову до пов`язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункти 7.81-7.88). Вчинення Фондом та уповноваженою особою Фонду дій, спрямованих на одержання задоволення вимог банку до боржників банку, зокрема щодо повернення кредитів, стягнення процентів, відшкодування збитків тощо, реалізує і похідний інтерес вкладників та інших кредиторів банку у трансформації майна банку у вигляді прав вимоги у більш ліквідну (грошову) форму з метою подальшого задоволення вимог кредиторів у черговості, встановленій статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Натомість вкладники та інші кредитори банку не мають права вимоги до боржників банку і не можуть розглядатися як особи, яким заподіяно збитки боржниками банку, які не сплатили заборгованість банку, у тому числі за вимогами із заподіяння банку шкоди (зокрема, збитків). Право вимоги до боржників банку, в тому числі про повернення кредитів, стягнення процентів, про відшкодування шкоди, завданої банку (зокрема, збитків), належить банку, а не кредиторам банку, а несплата банку коштів боржниками банку не може розцінюватися як завдання шкоди кредиторам банку. При цьому законом не передбачене повноваження вкладників та інших кредиторів банку звертатися від імені банку з позовними вимогами, зокрема із заподіяння банку шкоди (збитків) до заподіювачів такої шкоди (похідний позов). Таке регулювання пояснюється тим, що повноваженнями звертатися з похідним позовом має наділятися той, хто не тільки має похідний інтерес у позові, а й при цьому має можливість ефективно захищати права позивача. Водночас кредитори банку (зокрема, вкладники) зазвичай не володіють інформацією про господарську діяльність банку, у тому числі про діяльність посадових осіб банку, у зв`язку із чим не в змозі довести ані того, що посадова особа діяла не в найкращих інтересах товариства, ані розмір шкоди, завданої банку.

Отже, порядок оскарження дій та бездіяльності Фонду та уповноваженої особи Фонду в процесі здійснення ними повноважень органу управління банком, зокрема, щодо виявлення майна банку, включаючи права вимоги банку до його боржників, у тому числі щодо відшкодування шкоди, завданої банку, дій та бездіяльності щодо здійснення прав банку стосовно його прав вимоги, стягнення коштів з боржників банку або продажу майна банку, включаючи продаж його вимог, законом не встановлено. Оскільки неналежне здійснення Фондом та уповноваженою особою Фонду таких повноважень впливає на похідний інтерес вкладників та інших кредиторів у формуванні ліквідного майна банку, його ліквідаційної маси у грошовій формі, в тому числі у трансформації прав вимоги у грошові активи, які підлягають подальшому розподілу між кредиторами, Велика Палата Верховного Суду констатує наявність прогалини в законодавстві і вважає, що вона підлягає заповненню за аналогією закону (частина перша статті 8 ЦК України), а саме за аналогією частини шостої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства: дії (бездіяльність) Фонду, зокрема в особі уповноваженої особи Фонду, щодо формування ліквідаційної маси банку, у тому числі щодо трансформації майна банку у грошову форму, можуть бути оскаржені до господарського суду кредиторами банку.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що якщо банку заподіяно шкоди не шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, а шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження №12-185гс19, пункт 7.61)».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків» від 30 червня 2021 року № 1588-IX, який на час вирішення цієї справи судами набрав чинності, зокрема внесені зміни до Закону щодо врегулювання порядку та підстав відшкодування шкоди (збитків) за вимогами Фонду, які спрямовуються на задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію.

У статті 52Закону в зазначеній редакції передбачено, що Фонд має право звертатися до осіб, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за шкоду (збитки):

завдану банку, з вимогами та позовами про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної банку, у разі наявності вимог кредиторів, зазначених у пунктах 1-8 цієї частини;

завдану кредиторам, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення процедури ліквідації (абзаци тринадцятий і чотирнадцятий частині першій цієї статті).

У частині п`ятій цієї статті визначені суб`єкти такої відповідальності: пов`язані з банком особи та/або інші особи, рішеннями, діями (в тому числі вчиненими правочинами, операціями, укладеними договорами) та/або бездіяльністю якої завдано шкоди (збитків) банку та/або прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду. Такі особи у разі, якщо шкоду (збитки) було завдано внаслідок спільного прийняття рішення, вчинення спільної дії чи бездіяльності, несуть солідарну відповідальність.

Фонд має право звертатися з такими позовами до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність).

У частині дев`ятій цієї статті передбачено, що кошти, стягнуті та/або одержані Фондом з осіб, зазначених у частині п`ятій цієї статті, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів банку, зазначених у пунктах 1-8 частини першої цієї статті, які виникли у зв`язку із завданням їм шкоди (збитків) внаслідок незадоволення їхніх вимог, у порядку, визначеному частиною четвертою цієї статті, після відшкодування витрат Фонду, понесених у зв`язку із стягненням шкоди (збитків). Припинення банку як юридичної особи не є підставою та не призводить до закінчення чи припинення процесів, позовів чи проваджень, що були ініційовані відповідно до цієї частини Фондом, та не є підставою для звільнення від відповідальності та/або припинення відповідальності осіб, проти яких такі процеси, позови чи провадження були ініційовані. Усі вимоги Фонду у зв`язку із такими процесами, позовами або провадженнями, у тому числі всі вимоги про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної кредиторам (колишнім кредиторам) банку, не припиняються з припиненням банку.

Суди зазначили, що розміщені позивачем на рахунках у ПАТ «ВіЕйБі Банк» як банківські вклади кошти (у загальному розмірі неповернутих вкладів) не є збитками у розумінні статті 22 ЦК України, проте не врахували, що вимоги кредиторів, які залишилися незадоволеними після завершення процедури ліквідації неплатоспроможного банку, вважаються їх збитками (шкодою).

Щодо доводів про неконституційність Закону та клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Підстави для передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду передбачені статтею 403 ЦПК України.

Тлумачення змісту частини п`ятої статті 403 ЦПК України свідчить, що клопотання має містити обґрунтування необхідності про передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Відповідно до ухвали Конституційного Суду України від 10 лютого 2016 року у справі № 1-26/2016 (№ 2-4/2016) провадження № 9-у/1016 конституційним судом встановлено, що суб`єкт права на конституційне подання - Верховний Суд України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням розглянути питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VI зі змінами (далі - Закон). Автор клопотання вважає, що Закон не відповідає вимогам статті 6, частини першої статті 8,частини четвертої статті 13, статей 21, 22, частин першої, четвертої, п`ятої статті 41 Конституції України. Свою позицію суб`єкт права на конституційне подання мотивує тим, що Верховна Рада України, прийнявши Закон, змінила підхід до системи гарантування вкладів фізичних осіб. Так, оспорюваними положеннями Закону частину функцій щодо нагляду та регулювання діяльності неплатоспроможних банків, а також повноваження стосовно здійснення ліквідації банків передано від Національного банку України до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який наділяється "повноваженнями по суті регулювання банківської діяльності в Україні, тобто повноваженнями та функціями органу державної влади, яким за своєю суттю Фонд не є". Крім того, на думку автора клопотання, закріплені положеннями статті 52 Закону черговість і порядок задоволення вимог до банку призводять до порушення рівності прав вкладників та можуть створити ситуацію, за якої фізична особа (вкладник) протиправно позбавляється права власності на вклад.

Враховуючи, що після звернення Верховного Суду України із зазначеним конституційним поданням до Закону внесено значні зміни, зокрема, як зазначено вище, і Законом від 30 червня 2021 року № 1588-IX, який врегулював порядок та підстави відшкодування шкоди (збитків), які спрямовуються на задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного банку, аналізуючи відповідні доводи касаційної скарги, предмет спору, характер спірних правовідносин та підстави відкриття конституційного провадження за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону, колегія суддів в межах касаційного перегляду цієї справи та враховуючи висновки по суті її вирішення не вбачає підстав для висновку, що стаття 52 Закону у діючій редакції суперечить Конституції України.

З цих підстав наведені в касаційній скарзі аргументи, пов`язані із застосуванням статті 52 Закону та можливого не задоволення вимог кредиторів у зв`язку із недостатністю майна неплатоспроможного банку, в розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України не підтверджують наявність виключної правової проблеми і не свідчать про необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому в задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.

Враховуючи висновки, викладені в цій постанові, оскаржені судові рішення належить змінити в мотивувальній частині.

При цьому, не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду належить відмовити, касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржені судові рішення змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині залишити без змін.

Оскільки судові рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 402 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук