Постанова
Іменем України
29 січня 2020 року
м. Київ
справа № 757/58899/17-ц
провадження № 61-39815св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: Державна казначейська служба України, Генеральна прокуратура України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Державної казначейської служби України та представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , на рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 грудня 2017 року у складі судді Писанця В. А. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 07 червня
2018 року у складі колегії суддів: Прокопчук Н. О., Саліхова В. В., Семенюк Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Генеральної прокуратури України про відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що 07 лютого 2011 року відносно них були порушені кримінальні справи за частиною другою статті 205, частиною другою статті 28, частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 212 КК України. З 15 лютого 2011 року по 10 листопада 2014 року вони перебували під слідством та судом. Посилались на те, що кримінальне розслідування щодо них тривало понад три роки за час якого вони затримувались, перебували під вартою, відносно них обирався запобіжний захід у виді підписки про невиїзд, у результаті чого понесли душевні страждання, які призвели до порушення їх нормальних життєвих зав`язків і вимагало від них додаткових зусиль для організації свого життя.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд стягнути моральну шкоду з відповідачів на користь ОСОБА_1 - 1 000 000,00 грн та на користь ОСОБА_2 - 800 000,00 грн.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 144 000,00 грн. Стягнуто з Державної казначейської служби за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди 144 000,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що незаконними діями органів досудового слідства було порушено право позивачів на свободу та особисту недоторканість, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та завдано моральної шкоди, що виявилось у душевних стражданнях, які вони зазнали у зв`язку із притягненням до кримінальної відповідальності, перебуванням під вартою, підпискою про невиїзд, пов`язаними з цим обмеженнями в їх житті, в порушенні нормального та звичного способу життя тощо.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 07 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , подано їхнім представником ОСОБА_4 , залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 грудня 2017 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та дійшов правильного висновку про те, що незаконними діями органів досудового слідства було порушено право позивачів на свободу та особисту недоторканість, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та завдано моральної шкоди. Разом з тим, визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що розмір моральної шкоди 1 000 000,00 грн та 800 000,00 грн, зазначений у позові позивачами є завищений, а тому правильно вважав розумним, достатнім та справедливим розміром такого відшкодування 144 000,00 грн.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи
У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, Державна казначейська служба України, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства. Державна казначейська служба України посилалась на те, що у відповідності до вимог постанови Пленуму Верховного Суду України
від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» позивач, визнаючи розмір відшкодування моральної (майнової) шкоди, повинен наводити відповідні мотиви. Розмір відшкодування суд повинен визначати залежно від характеру та обсягів страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховувати стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Вважала, що судами попередніх інстанцій необґрунтовано визначено розмір моральної шкоди та безпідставно завищено такий розмір.
У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неналежним чином досліджено надані докази у їх сукупності, у зв`язку із чим заявник вважав, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку щодо зменшення розміру моральної шкоди до мінімального у відповідності до норм Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Посилався на те, що розмір моральних страждань розраховувався із врахування того, що внаслідок незаконного застосування відносно позивачів заходів у вигляді тримання під вартою та підписки про невиїзд з місця проживання, вони були обмежені протягом більше трьох років у праві на вільне пересування; позбавлені можливості батьківського піклування над своїми дітьми та матеріального забезпечення своїх сімей.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подану їхнім представником - ОСОБА_4 , у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із Печерського районного суду м. Києва.
Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України у вказаній справі та зупинено виконання рішення Печерського районного суду
м. Києва від 12 грудня 2017 року.
У вересні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2020 року справу за позовом
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, Генеральної прокуратури України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів прокуратури і суду, за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва
від 07 грудня 2018 року, призначено до розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2020 року справу за позовом
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, Генеральної прокуратури України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів прокуратури і суду, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подану їхнім представником -
ОСОБА_4 , на рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 07 грудня 2018 року, призначено до розгляду.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу.
У серпні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подану їхнім представником -
ОСОБА_4 , від Генеральної прокуратури України, у якому заявник посилався на те, що касаційна скарга є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки судами попередніх інстанцій в повному обсязі з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, надано належну оцінку всім доказам, поясненням та запереченням, наданим сторонами.
У січні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу Державної казначейської служби України, від ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , поданий їхнім представником - ОСОБА_4 , у якому заявники просили залишити без задоволення касаційну скаргу Державної казначейської служби України.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Постановою слідчого управління податкової міліції Державної податкової адміністрації України (далі - ПМ ДПА) від 07 лютого 2011 року відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та інших осіб було порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва, вчиненого повторно, за попередньою змовою групою осіб, а також за фактом пособництва службовим особам товариства з обмеженою відповідальністю «ТЦЦ «Цифрал» в умисному ухиленні від сплати податків, за ознаками злочинів, передбачених частиною другою статті 205, частиною другою статті 28, частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 212 КК України.
15 лютого 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були затримані в порядку статті 115 КПК України.
Постановою слідчого управління ПМ ДПА від 18 лютого 2011 року було притягнуто ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як обвинувачених у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 205, частиною другою статті 28, частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 212 КК України.
Постановами Новозаводського районного суду м. Чернігова від 18 лютого
2011 року відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було обрано міру запобіжних заходів у вигляді взяття їх під варту.
28 лютого 2011 року заступником Генерального прокурора України
Блажівським Є. М. було визначено підслідність та провадження досудового слідства доручено слідчому відділу ПМ ДПА у Чернігівській області.
Постановами Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 квітня
2011 року було продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до чотирьох місяців.
28 квітня 2011 року кримінальна справа № 69-114 була прийнята до провадження слідчим управлінням ПМ ДПА України.
Постановами старшого слідчого органів внутрішніх справ слідчого управління
ПМ ДПА України Мойсеєнка В. В. від 11 травня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було переведено (етаповано) з Чернігівського слідчого ізолятору (далі - СІЗО) № 31 до Київського СІЗО № 13 Державного Департаменту України з питань виконання покарань.
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 03 червня 2011 року було продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_1 до семи місяців.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 06 червня 2011 року було продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_2 до чотирьох місяців, зокрема до 16 червня 2011 року.
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2011 року в задоволенні клопотання слідчого про продовження до восьми місяців строку тримання під вартою ОСОБА_2 було відмовлено.
17 червня 2011 року ОСОБА_2. було звільнено з Київського СІЗО та було обрано запобіжний захід - підписка про невиїзд.
12 серпня 2011 року відносно ОСОБА_1 було змінено міру запобіжного заходу з тримання під вартою на підписку про невиїзд.
17 жовтня 2011 року ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення (у новій редакції) у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 205, частиною другою статті 28, частиною п`ятою статті 27, частиною третьою
19 жовтня 2011 року ОСОБА_2 було пред`явлено обвинувачення
(у новій редакції) у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 205, частиною другою статті 28, частиною п`ятою статті 27, частиною третьою
У період з 20 по 26 грудня 2011 року органом попереднього слідства було складено обвинувальний акт у кримінальній справі № 69-114 за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який 17 січня 2012 року було затверджено заступником Генерального прокурора України державним радником юстиції першого класу Блажівським Є. М., та справу передано до Шевченківського районного суду м. Києва.
Під час розгляду цієї справи, після проведення судового слідства та дослідження судом доказів, до Шевченківського районного суду м. Києваз постановами
від 21 серпня 2014 року про відмову від обвинувачення у кримінальній справі
№ 60-114 за обвинуваченям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за частиною другою статті 205, частиною другою статті 28, частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 212 КК України звертався старший прокурор прокуратури Шевченківського району м. Києва Панов В. Є., посилаючись на те, що на вимоги статті 22 КК України 1960 року, проаналізувавши обставини справи та ретельно вивчивши наявні матеріали у кримінальному провадженні дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у причетності до вчинення злочинів, передбачених частиною другою статті 205, частиною другою статті 28, частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 212 КК України не підтвердилась, під час судового розгляду кримінальної справи, не здобуто переконливих та беззаперечних доказів їх причетності до цих злочинів, а тому у діях цих осіб відсутній склад інкримінованих їм злочинів.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 10 листопада
2014 року, кримінальну справу відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , обвинувачених за частиною другою статті 205, частиною другою статті 28, частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 212 КК України, було закрито у зв`язку з відмовою прокурора від обвинувачення та скасовано міру запобіжного заходу - підписку про невиїзд.
Отже, встановлено, що позивачі незаконно перебували під слідством з 07 лютого 2011 року по 10 листопада 2014 року, тобто 45 повних місяців.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Касаційні скарги Державної казначейської служби України та представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , задоволенню не підлягають.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Положеннями частин першої, другої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон).
Згідно із статтею 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
Згідно зі статтею 3 Закону у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня
1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності
(в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України та пунктом 1 частини першої Закону.
З аналізу наведених норм вбачається, що для відшкодування моральної шкоди в порядку, що встановлений Законом необхідна наявність певних передумов, а саме: встановлення незаконності дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури чи суду в ході розслідування кримінального провадження відносно особи, внаслідок яких останній спричинена моральна шкода.
При цьому, незаконність перебування особи під слідством і судом, за правилом статті 2 Закону, підтверджується постановленням виправдувального вироку, або встановленням в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду факту незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури в ході здійснення кримінального провадження, або закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановивши, що кримінальне розслідування щодо позивачів тривало понад три роки, а саме 45 повних місяців, за час якого вони затримувались, перебували під вартою, засуджувалась судом, відносно них обирався запобіжних захід у виді підписки про невиїзд, у результаті чого перенесли душевні страждання, що призвело до порушення їх нормальних життєвих зав`язків і вимагає від них додаткових зусиль для організації свого життя, обґрунтовано вважав, що позивачами підтверджено факт заподіяння їм моральних страждань, а тому дійшов правильного висновку про задоволення позову. Разом з тим, визначаючи розмір моральної шкоди, суди попередніх інстанції обґрунтовано виходили із засад розумності, виваженості та справедливості.
Доводи касаційних скарг щодо неправильного визначення розміру моральної шкоди є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що суму відшкодування моральної шкоди на користь позивачів необхідно стягнути з державного бюджету шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, із розрахунку розміру мінімальної заробітної плати 3 200,00 грн за кожен місяць перебування позивачами під слідством чи судом, у цьому випадку 45 місяців, враховуючи, що мінімальний розмір відшкодування, визначений законом становить 144 000,00 грн, надавши належну оцінку обставинам справи, взявши до уваги тривалість вчинення щодо позивачів незаконних дій, що завдали їм моральних страждань, призвели до порушення їх нормальних життєвих зав`язків, вимагають від них додаткових зусиль для організації свого життя, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому правильно визначили розмір моральної шкоди саме в сумі 144 000,00 грн з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Інші наведені у касаційних скаргах доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваних рішень та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявників з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.
При вирішенні вказаної справи судами правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.
Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишити без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Щодо зупинення виконання рішення
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Враховуючи те, що ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 грудня 2018 року було зупинено виконання рішення печерського районного суду м. Києва від 12 грудня 2017 року до закінчення касаційного провадження, тому виконання судового рішення на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.
Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги Державної казначейської служби України та представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 07 червня 2018 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 грудня 2017 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович