Постанова

Іменем України

03 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 757/59744/19-ц

провадження № 61-12626св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області,

треті особи: Головне управління Національної поліції в Київській області, ОСОБА_2 ,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 листопада 2020 року в складі судді Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2021 року в складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного Управління Державної казначейської служби України у Київській області (далі - ГУ ДКСУ у Київській області) та просив стягнути на його користь з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України грошову компенсацію майнової шкоди у розмірі 783 450 грн.

В обґрунтування позову зазначав, що 15 вересня 2018 року за фактом вчинення злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, відкрито кримінальне провадження № 12018110040001851 та внесено його до Єдиного реєстру досудових розслідувань, в якому він має процесуальний статус потерпілого.

Кримінальне провадження порушено відносно ОСОБА_2 , який шахрайським шляхом заволодів його грошовими коштами в сумі 783 450 грн шляхом укладання договору від 23 січня 2016 року щодо набуття у власність квартир № 39 та № 64 у багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказує, що судовий розгляд до цього часу не розпочався, обвинувальний акт не складений, завдана шкода підозрюваним у кримінальному провадженні не відшкодована, тому на його користь як потерпілого на підставі статті 55 Конституції України, статті 4 ЦПК України, частини другої статті 16, частини другої статті 1177 ЦК України підлягає відшкодуванню майнова шкода, завдана кримінальним правопорушенням, в розмірі 783 450 грн.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 червня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з недоведеності та передчасності позовних вимог. Досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12018110040001851 триває, позивач визнаний потерпілим у вказаному кримінальному провадженні та може реалізувати своє право на відшкодування спричиненої шкоди шляхом звернення з цивільним позовом в межах кримінального провадження. Позивач не надав докази протиправності діяння (бездіяльності) органу досудового розслідування, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 242/4741/16-ц.

Також посилався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вказував, що позовна вимога про компенсацію майнової шкоди, завданої йому вчиненим ОСОБА_2 злочином, ґрунтується не на делікті відповідача, а є передбаченим частиною другою статті 1177 ЦК України позитивним обов`язком держави Україна, який полягає у компенсації за рахунок Державного бюджету України протиправного порушення його права власності.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду м. Києва.

30 вересня 2021 року справа № 757/59744/19-ц надійшла до Верховного Суду.

ГУ ДКСУ у Київській області направило відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що в провадженні Ірпінського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області перебуває кримінальне провадження №12018110040001851 від 15 вересня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України за заявою ОСОБА_3 у власних інтересах та в інтересах законних власників квартир, які на даний час недобудовані, а саме: будинки за АДРЕСА_2 , будинки за АДРЕСА_3 , стосовно ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які, починаючи з 2015 року по 2017 рік, зловживаючи довірою громадян, шляхом обману отримали грошові кошти законних власників квартир і не виконали перед ними свої договірні зобов`язання.

З протоколу допиту потерпілого від 27 травня 2019 року вбачається, що позивача ОСОБА_1 допитано як потерпілого в межах кримінального провадження № 12018110040001851.

19 вересня 2019 року в межах зазначеного кримінального провадження складено повідомлення про підозру ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, 29 жовтня 2019 року підозрюваного ОСОБА_2 оголошено у державний розшук, 30 жовтня 2019 року підозрюваного ОСОБА_2 оголошено у міжнародний розшук, отже досудове розслідування кримінального провадження № 120018110040001851 від 15 вересня 2018 року триває.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 зазначав, що він має процесуальний статус потерпілого у кримінальному провадженні № 12018110040001851 та враховуючи, що на даний час не розпочався судовий розгляд у вказаному кримінальному провадженні, шкода, завдана кримінальним правопорушенням, не відшкодована, він має право на компенсацію завданої шкоди за рахунок державного бюджету України відповідно до частини другої статті 1177 ЦК України.

Статтями 1173 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Однак, правовою підставою для задоволення заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначав статтю 1177 ЦК України.

Статтею 1177 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.

Держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Положення статті 1177 ЦК України передбачають порядок відшкодування шкоди, завданої лише фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення.

Проте, на даний час у національному законодавстві відсутній відповідний нормативно-правовий акт, який визначає такий порядок відшкодування шкоди.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 30 вересня 2014 року

у справі «Петро Якович Петльований проти України», заява № 54904/08, Суд зауважив, що відповідно до ЦК України питання державної компенсації жертвам злочину врегульовано таким чином, що будь-яка вимога про таку компенсацію є умовною, і ці умови частково викладені у першому пункті статті 1177 ЦК України, який містить слова «якщо особа, яка вчинила злочин, не ідентифікована або неплатоспроможна». Подальші умови полягають у тому, що вони мають бути встановлені окремим законом, який не було прийнято до цього часу. Такий закон має також містити процедуру присудження та сплати компенсації. Ясно видно з цих застережень, що право на компенсацію з боку держави жертвам злочину, передбачене вищевказаною статтею Кодексу, ніколи не було призначене, щоб бути безумовним. Практика національних судів підтверджує, що за відсутності закону, який формулює такі положення, право на компенсацію не може виникнути згідно зі статтею 1177 ЦК України, як окремо взятою.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), дослідивши приписи статті 1177 ЦК України у редакції, що була чинною до 09 червня 2013 року, та статті 1207 цього Кодексу, у справах за заявами № 54904/08 і № 3958/13 (поданими потерпілими - фізичними особами, яким держава не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення) вказав, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені, та за наявності окремого закону, якого немає і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування. Тому ЄСПЛ відзначив, що право на відшкодування державою потерпілим унаслідок кримінального правопорушення ніколи не було безумовним. Оскільки заявники не мали чітко встановленого в законі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), вони не могли стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави. З огляду на це ЄСПЛ визнав скарги заявників на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції несумісними з положеннями Конвенції ratione materiae (див. ухвали ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine), заява № 54904/08, і від 16 грудня 2014 року у справі «Золотюк проти України» (Zolotyuk v. Ukraine), заява № 3958/13).

Такий висновок зроблено у пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження

№ 12-208гс18).

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю та передчасністю, оскільки досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12018110040001851 триває, позивач визнаний потерпілим у вказаному кримінальному провадженні та може реалізувати своє право на відшкодування спричиненої шкоди шляхом звернення з цивільним позовом в межах кримінального провадження, а посилання ОСОБА_1 на доведеність завдання йому майнової шкоди в розмірі 783 450 грн внаслідок злочину, не підтверджено належними доказами.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 242/4741/16-ц не приймаються судом до уваги, оскільки висновки суду касаційної інстанції у наведених справах зроблені за встановлення інших фактичних обставин.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2021 року залишити без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко