Постанова

Іменем України

08 червня 2022 року

м. Київ

справа № 757/61769/19-ц

провадження № 61-16569св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач)

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дугінов Дмитро Андрійович, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 липня 2020 року в складі судді Волкової С. Я. та постанову Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Іванової І. В., Сліпченка О. І., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживачів та стягнення пені.

Позовна заява мотивована тим, що 12 січня 2010 року ОСОБА_1 та Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк), назву якого змінено на АТ КБ «ПриватБанк», уклали депозитний договір № SАМDN26000709080603, ставка за яким становить 11,5 % річних. Відповідно до умов зазначеного договору позивач вніс на рахунок банку суму в розмірі 31 000,00 дол. США. Крім того, 08 січня 2013 року між позивачем та банком укладено договір банківського вкладу № SАМDN80000732022603, за умовами якого позивач вніс на рахунок банку грошові кошти в розмірі 25 000,00 дол. США, розмір процентів за користування коштами становив 9 % річних.

Весною 2014 року, у зв`язку з припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території Автономної Республіки Крим, рахунки позивача було безпідставно заблоковано, нарахування відсотків було припинено.

Вказує, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року у справі № 754/13058/15-ц встановлено факт укладення вищевказаних депозитних договорів, факт передання ОСОБА_1 банку коштів у загальному розмірі 56 000 дол. США, а також факт невиконання банком зобов`язань перед вкладником.

Проте, банк не виконує рішення суду, що набрало законної сили, тобто не виконує свої зобов`язання за договором банківського вкладу, що має наслідком настання відповідальності у вигляді сплати пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-ХІІ) за період з 21 листопада 2018 року до 21 листопада 2019 року.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» за договором від 12 січня 2010 року 339 450 дол. США пеню у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ за період з 21 листопада 2018 року до 21 листопада 2019 року; за договором від 08 січня 2013 року 273 750 дол. США пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ за період з 21 листопада 2018 року до 21 листопада 2019 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 01 липня 2020 року позов задоволено частково.

Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором від 12 січня 2010 року суму пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ за період з 21 листопада 2018 року до 21 листопада 2019 року у розмірі 138 148,57 грн, з відрахуванням податків та зборів відповідно до чинного законодавства.

Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором від 08 січня 2013 року суму пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ за період з 21 листопада 2018 року до 21 листопада 2019 року у розмірі 88 478,03 грн, з відрахуванням податків та зборів відповідно до чинного законодавства.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 841,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вимоги про стягнення пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ за договорами банківських вкладів були заявлені станом на 21 листопада 2019 року, стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням позивача до суду і починається з дня (місяця), коли вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою, тому нарахування і стягнення пені може бути здійснено за період з 21 листопада 2018 року до 21 листопада 2019 року. Пеня має обчислюватися та стягуватися за судовим рішення виключно у національній валюті Україні. Визначені за розрахунком позивача суми пені не відповідають принципам співмірності та розумності.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що, визначаючи суму пені у національній валюті України - гривні, суд першої інстанції правильно виходив з того, що пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу основного зобов`язання, її сплата та розмір визначені Законом № 1023-ХІІ за неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві. Встановивши, що банк прострочив виконання зобов`язання з видачі ОСОБА_1 належних йому сум за договорами банківських вкладів, суд першої інстанції правильно обчислив розмір пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ і з урахуванням того, що розмір пені значно перевищує реальні збитки, обґрунтовано зменшив розмір пені за вказаними договорами до 138 148,57 грн та 88 478,03 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дугінов Д. А., просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі адвокат позивача як на підставу оскарження судових рішень посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Вказує, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16; Верховного Суду від 12 лютого 2018 року у справі № 753/2454/16-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 761/24140/15-ц, від 04 квітня 2018 року у справі № 367/7401/14-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 754/931/15-ц, від 18 квітня 2018 року у справі № 201/17457/15-ц, від 15 травня 2018 року у справі № 761/31569/16-ц, від 18 липня 2018 року у справі

№ 201/12075/14-ц, від 19 вересня 2018 року у справі № 761/46145/16-ц, від 01 жовтня 2018 року у справі № 761/42169/16-ц, від 06 грудня 2018 року у справі № 235/6674/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі

№ 760/20593/15-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 359/8114/17, від 20 грудня 2019 року у справі № 757/70995/17-ц, від 12 лютого 2020 року у справі

№ 643/6454/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 757/33041/18-ц; Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16, від 01 червня 2016 року у справі № 6-2558цс15, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1699цс16, від 13 березня 2017 року у справі № 6-2128цс16, від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1881цс16.

Касаційна скарга мотивована тим, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені у розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. При цьому, порушення прав позивача тривало майже 6 років.

Застосовуючи норму статті 551 ЦК України, суд повинен зменшити суму пені не до суми відсотків, яку банк мав сплатити, а до суми утримуваних банком коштів (за вкладом та відсотками). Присудження пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ в обсязі 100 % вкладу є обґрунтованим та прийнятним.

Присудження судами попередніх інстанції пені у загальному розмірі 226 626,60 грн не відповідає принципам розумності та справедливості, а також не стимулює відповідача для належного та своєчасного виконання зобов`язань. Тобто банк майже 6 років використовував у власних потребах вклади позивача безпідставно, не повертав їх, відмовлявся визнавати позивача вкладником, не визнавав існування зобов`язань перед ОСОБА_1 .

Доводи інших учасників справи

АТ КБ «ПриватБанк» подало до суду відзив на касаційну скаргу, в якій просило рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.

Вказувало, що зменшення пені відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України є не обов`язком суду, а його правом. Помилковими є доводи позивача про необхідність зменшення розміру пені до суми утримуваних банком коштів, оскільки норма статті 551 ЦК України не пов`язує таке право суду із зазначеною умовою. Практика Верховного Суду підтверджує обставини щодо зменшення розміру пені до сум, які є меншими від розміру нарахованих процентів за депозитами.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

04 березня 2021 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 04 листопада 2021 року справу призначено до розгляду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 10 листопада 2021 року касаційне провадження зупинене до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 761/16124/15-ц.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 08 червня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 12 січня 2010 року між позивачем та ПАТ КБ «Приватбанк» у м. Севастополі був укладений договір банківського вкладу № SАМDN26000709080603 «СТАНДАРТ», відповідно до умов якого сума вкладу становила 31 000,00 дол. США, строк вкладу - до 12 лютого 2010 року включно зі сплатою процентів в розмірі 11,5% річних.

08 січня 2013 року між позивачем та ПАТ КБ «Приватбанк» у м. Севастополі було укладений договір банківського вкладу № SАМDN80000732022603 «СТАНДАРТ», згідно з умовами якого сума вкладу становила 25 000,00 дол. США, строк вкладу - 6 місяців, зі сплатою процентів в розмірі 9 % річних.

Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 13 квітня 2016 року у справі 754/13058/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів, стягнення депозитного вкладу, нарахованих відсотків та штрафних санкцій, позов задоволено. Стягнено з ПАТ КБ «Приват Банк» на користь ОСОБА_1 суму банківського вкладу з невиплаченими відсотками та штрафними санкціями за договором від 12 січня 2010 року № SAMDN26000709080603 в розмірі 61 170,64 дол. США. Стягнено з ПАТ КБ «Приват Банк» на користь ОСОБА_1 суму банківського вкладу з невиплаченими відсотками та штрафними санкціями за договором від 08 січня 2013 року № SAMDN80000732022603 в розмірі 48 513,01 дол. США.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 01 листопада 2019 року, заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове про часткове задоволення позову. Стягнено з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором від 12 січня 2010 року № SAMDN26000709080603 в сумі 3 610,39 дол. США, яка складається із заборгованості за вкладом в сумі 31 000,00 дол. США, за процентами в сумі 5 180,39 дол. США та 3 % річних за невиконання грошового зобов`язання в сумі 20 897,09 грн, та заборгованість за договором від 08 січня 2013 року № SAMDN80000732022603 в сумі 28 317,81 доларів США, яка складається із заборгованості за вкладом в сумі 25 000,00 дол. США, за процентами в сумі 3 317,81 дол. США та 3 % річних за невиконання грошового зобов`язання в сумі 16 852,52 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю не відповідають зазначеним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20) зробила висновок, що до спірних правовідносин споживача фінансових послуг та банку в разі невиконання банком зобов`язань за договором банківського вкладу підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону № 1023-ХІІ, проте дійсний зміст приписів цієї норми слід трактувати так, що пеня, яка має бути сплачена виконавцем, нараховується на суму, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі базою нарахування пені згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ слід вважати проценти на суму вкладу або дохід в іншій формі (статті 1058 1061 ЦК України), що підлягає сплаті банком вкладникові за використання вкладу. Сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ. Також у цій постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що набрання законної сили судовим рішенням про присудження до виконання стороною спору певного договірного зобов`язання в натурі або відшкодування стороною спору за його невиконання чи порушення відповідно до умов договору та законодавства не змінює суті цього зобов`язання. Тому немає жодних підстав вважати, що у разі присудження відсотків за договором банківського вкладу за рішенням суду таке зобов`язання виникає не з договору, а з рішення суду про задоволення вимог вкладника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) наведено правовий висновок, що «пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону

№ 1023-ХІІ, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача. Разом з тим після ухвалення судового рішення Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області від 04 грудня 2014 року (справа № 320/9186/14-ц), яке набрало законної сили 25 березня 2015 року, розірвано договори банківського вкладу, тому між сторонами, кожним із вкладників та банком, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу. Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону № 1023-ХІІ, а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ не нараховується. Як установлено судами, позивачі, звертаючись до суду з позовом, просили стягнути пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ, обчислену саме за період з 19 липня 2016 року по 19 липня 2017 року, тобто за один рік, що передував зверненню до суду із цим позовом, у той час як рішення суду, яким розірвано договори банківського вкладу, набрало законної сили 25 березня 2015 року. Оскільки між позивачами та банком припинено правовідносини з договорів банківського вкладу, то частина п`ята статті 10 Закону № 1023-ХІІ не розповсюджується на спірні правовідносини й відповідно рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині стягнення пені згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ за період з 19 липня 2016 року по 19 липня 2017 року з банку на користь ОСОБА_1 в сумі 67 078,57 долара США, на користь ОСОБА_4 - 59 900 доларів США, на користь ОСОБА_3 - 106 000 доларів США, на користь ОСОБА_5 - 120 033,89 долара США з ухваленням у цій частині нового судового рішення - про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог».

Відповідно до статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно з частиною другою статті 1060 ЦК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

У частині першій статті 1075 ЦК України визначено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20) зазначено, що «у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків».

Схожі висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2021 року у справі № 757/71432/17-ц (провадження № 61-5237св20).

Позивач просив стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» за договором від 12 січня 2010 року 339 450 дол. США пеню у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ за період з 21 листопада 2018 року до 21 листопада 2019 року; за договором від 08 січня 2013 року 273 750 дол. США - за період з 21 листопада 2018 року до 21 листопада 2019 року.

Суди у справі № 754/13058/15-ц встановили, що 29 червня 2015 року та 31 липня 2015 року позивач звернувся до відповідача із заявою про дострокове розірвання договорів банківського вкладу, повернення належних йому коштів та сплати відсотків.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 01 листопада 2019 року стягнено банківські вклади та нараховані проценти, що також свідчить про те, що ці договори розірвано, тобто з цього часу пеня не нараховується.

Відповідно до статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, у цій справі це постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) та від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20).

Суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті позовних вимог, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з що обґрунтованості вимог про стягнення пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ за договорами банківських вкладів, які були заявлені станом на 21 листопада 2019 року. Вважав, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням позивача до суду і починається з дня (місяця), коли вона нараховується, у межах позовної давності за основною вимогою, тому нарахування і стягнення пені може бути здійснено за період з 21 листопада 2018 року до 21 листопада 2019 року. Пеня має обчислюватися та стягуватися за судовим рішення виключно у національній валюті Україні. Визначені за розрахунком позивача суми пені не відповідають принципам співмірності та розумності.

Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення першої та апеляційної інстанцій, заявник вказує на порушення, на його думку, судами положень частини третьої статті 551 ЦК України щодо обчислення пені, яка нараховується на підставі частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ. Зокрема, заявник не погоджується з розміром пені, який присуджено до стягнення судами першої та апеляційної інстанцій.

Принцип диспозитивності полягає у наданні можливості діяти особі на власний розсуд, самостійно обирати напрями своєї поведінки у межах встановлених законом. Ці вимоги у своїй сукупності утворюють межі розгляду справи, за які суд не може виходити, навіть коли для нього є очевидним, що ефективний захист порушеного права потребує іншого підходу та вирішення питання про інші вимоги, що не були заявлені. Принцип диспозитивності зумовлює таку змістовну побудову меж розгляду справи, яка залежить виключно від волевиявлення учасників справи та не допускає втручання суду у цей процес.

Як вбачається з матеріалів справи та касаційного провадження, відповідач позовні вимоги визнавав частково та судові рішення у встановленому законом порядку не оскаржував, тому враховуючи принцип диспозитивності та змагальності цивільного процесу, а також те, що вищезазначене не дає підстав для задоволення касаційної скарги, колегія суддів відхиляє такі доводи касаційної скарги.

З огляду на те, що правові висновки у тотожній справі, зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) та постанові від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20) після ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень, відповідач судові рішення попередніх інстанцій не оскаржив, а доводи касаційної скарги зводяться до оскарження цих судових рішень лише в частині розміру пені, тому Верховний Суд доходить висновку про необхідність викласти мотивувальну частину оскаржуваних судових рішень у редакції цієї постанови, а резолютивну частину залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною першою, четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Тому Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду у цій справі слід змінити шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови, а в решті - залишити без змін.

Щодо вирішення клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

ОСОБА_1. звернувся до суду з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків, зроблених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року ц справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) та від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20).

Проте судова практика у цій категорії справ є сталою, а відмінність залежить лише від доказування.

Отже, підстав для висновку про необхідність відступу від такої позиції Верховного Суду з мотивів, наведених заявником, не вбачається.

Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені заявником аргументи у розумінні частини п`ятої статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому в задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок Верховного Суду про зміну мотивувальної частини оскаржуваних судових рішень і залишення без змін резолютивної частини судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400 402 403 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дугінов Дмитро Андрійович, про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дугінов Дмитро Андрійович, задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року змінити, виклавши їхні мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

В решті рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук