ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 757/64895/21-ц
провадження № 61-18467 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Держава Україна в особі Міністерства юстиції України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 липня 2022 року у складі судді Ільєвої Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Білич І. М., Мостової Г. І., Слюсар Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Міністерства юстиції України про визнання розгляду справи надмірним, відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що внаслідок тривалого розгляду справи № 826/4061/17 за його позовом до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, йому завдана моральна шкода, яка виразилася у душевних стражданнях, руйнуванні життєвих планів та соціальних зв`язків, значному погіршенні стану здоров`я, психічних розладах, яку він оцінив у 30 000,00 грн.
Зокрема, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2017 року було відкрито провадження у вказаній справі. Судовий розгляд у суді першої інстанції тривав із 24 березня 2017 року по 24 вересня 2019 року (день ухвалення судового рішення), тобто 2 роки 6 місяців. Суд вчиняв відверті помилки в ухвалах суду, затримував строки пересилання судових рішень.
22 січня 2020 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду було відкрито касаційне провадження у цій справі. Проте
з січня 2020 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - ЄДРСР)
по вказаній справі судові рішення відсутні. На думку позивача, розгляд даної справи є надмірно тривалим, поза межами розумного строку (в цілому 4 роки
8 місяців), що порушило його права.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд: визнати надмірно тривалим, поза межами розумного строку, судовий розгляд справи № 826/4061/17,
що призвело до заподіяння йому моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн,
яку просив стягнути за рахунок Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку України без утримання з цієї суми при виконанні рішення обов`язкових платежів і зборів, комісійної винагороди.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 липня 2022 року, ухваленим в порядку спрощеного позовного провадження, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року, прийнятою у порядку письмового провадження, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи
в задоволенні позову ОСОБА_1 виходив із того, що позивачем не доведено,
а судом не встановлено факту завдання йому моральної шкоди, причинно-наслідкового зв`язку між завданою шкодою та діями з боку відповідача, що в силу статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. При цьому Міністерство юстиції України не є органом через який діє держава у співних правовідносинах
та жодним нормативно-правовим актом не наділене повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави у даній категорії справ. Разом із цим, суд апеляційної інстанції не погодився із висновком суду першої інстанції про те,
що позов пред`явлено до неналежного відповідача, оскільки відповідачем
у подібних справах є саме Держава Україна, тоді як позивачем невірно визначено орган, який діє від імені держави. Однак, зазначене не вплинуло на правильність вирішення указаного спору в цілому (відсутність правових підстав для задоволення позову).
Суди послалися на відповідні норми Конституції України ЦК України, Конвенції
про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також урахували прецедентну практику Європейського суду з прав людини рішення
(далі - ЄСПЛ), релевантну судову практику Великої Палати Верховного Суду
та Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить рішення Печерського районного суду міста Києва
від 21 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду
від 22 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: судами застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також належним чином не досліджено зібрані
у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Крім цього, вважає, що судові рішення ухвалено судами з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, касаційна скарга подана на судові рішення у справі, яка в силу пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України є малозначною, проте вона містить посилання на випадки, передбачені підпунктом а пункту 2 частини третьої
статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2024 року відкрито касаційне провадження
у цій справі, яка є малозначною, проте касаційна скарга містить посилання на те, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України). Витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій
не врахували тривале порушення його законних прав та інтересів, пославшись
на норми статті 56 Конституції України, статей 23 1167 1173 ЦК України
щодо відповідальності за завдану моральну шкоду, зробили неправильний висновок про відмову у задоволенні його позову за недоведеністю, при цьому одночасно вказавши, що Міністерство юстиції України є неналежним відповідачем у цій справі. Разом із цим, стороною у спорі є саме Держава Україна.
Також уважає, що судами неправильно встановлена юрисдикція суду.
Висновки судів суперечать положенням Конвенції, прецедентній практиці ЄСПЛ
і правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
На його думку, суди порушили порядок встановлення обставин, які мають преюдиційне значення, і зробили неправомірний висновок про залучення
до справи іншого відповідача (суд, дії якого призвели до завдання шкоди), але суд не може бути відповідачем у спірних правовідносинах.
Крім цього, вказує, що розгляд його апеляційної скарги на рішення суду у цій справі тривав у Київському апеляційному суді 447 днів.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2024 року Міністерство юстиції України надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції
та постанова апеляційного суду є законними та обґрунтованими, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення -
без змін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1
частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів
та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених
у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір
не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного
або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право
на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями
чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування,
їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку
її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду
від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19)).
Так, позовні вимоги про відшкодування майнової/моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду
у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що тривалим розглядом судами справи № 826/4061/17 порушено його права, у зв`язку з чим йому завдана моральна шкода, яку він оцінив у 30 000,00 грн, та яка підлягає стягненню за рахунок Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів.
За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової
та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав
та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній
або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової
або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування
при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини
цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи,
так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності
за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Подібний висновок щодо застосування зазначених норм матеріального права викладений у постановах Верховного Суду: від 20 вересня 2021 року у справі
№ 686/8422/20 (провадження № 61-2846св21), від 15 листопада 2021 року у справі № 686/24617/20 (провадження № 61-10922св21), від 20 березня 2023 року у справі № 757/57509/20 (провадження № 61-727св23), від 18 березня 2024 року у справі
№ 760/24262/19 (провадження № 61-10177св23) та інших.
Застосовуючи статті 1173 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування (див. пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження
№ 12-208гс18)).
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади,
є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173,
1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю),
які встановлені судом (суддею).
Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, відповідно до якої протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти
як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється)
у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій
на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично
не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи. Самі по собі строки поза зв`язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення
чи утримання від яких встановлюється цей строк.
Такий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду:
від 19 квітня 2018 року (провадження № 11-138заі18), від 09 вересня 2019 року
у справі № 9901/486/19, від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/120/19,
у постановах Верховного Суду: від 17 квітня 2019 року у справі № 342/158/17,
від 15 травня 2019 року у справі № 688/4321/16-а, від 28 квітня 2020 року у справі № 347/1906/16 та інших.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, завдання моральної шкоди позивач пов`язує із тривалістю розгляду судами справи № 826/4061/17,
що, на його думку, є порушенням розумних строків її розгляду.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Наявність або відсутність підстав для задоволення позову про відшкодування шкоди, завданої порушенням державою розумного строку розгляду справи,
а також розмір такого відшкодування суд мав би оцінювати з урахуванням критеріїв, вироблених у практиці ЄСПЛ, серед яких: юридична та фактична складність справи; поведінка сторін, а також інших учасників судового процесу; поведінка держави, її органів; важливість результату судового процесу для особи, яка скаржиться на його надмірну тривалість (див. mutatis mutandis рішення
від 29 вересня 2011 року у справі «Скороход проти України» (Skorokhod v. Ukraine, заява № 47305/06, § 13), від 02 серпня 2010 року у справі «Федіна проти України» (Fedina v. Ukraine, заява № 17185/02, § 78), від 18 червня 2009 року у справі «Пилипей проти України» (Pilipey v. Ukraine, заява № 9025/03, § 29), від 11 грудня 2008 року у справі «Лошенко проти України» (Loshenko v. Ukraine, заява
№ 11447/04, § 36), від 13 листопада 2008 року у справі «Кушнаренко проти України» (Kushnarenko v. Ukraine, заява № 18010/04, § 19), від 21 грудня 2006 року
у справі «Мороз та інші проти України» (Moroz and Others v. Ukrainе, заява
№ 36545/02, § 55), від 10 серпня 2006 року у справі «Кухарчук проти України» (Kukharchuk v. Ukrainе, заява № 10437/02, § 33), від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України» (Smirnova v. Ukraine, заява № 36655/02, § 66) та інші).
Для встановлення розумності строку розгляду конкретної справи ЄСПЛ
(до прикладу, рішення від 27 червня 2000 року у справі «Фрідлендер проти Франції») виробив у своїй практиці кілька критеріїв, а саме: складність справи; поведінка скаржника; поведінка судових та інших державних органів; важливість предмета розгляду для заявника. Суд у своїй практиці неодноразово відзначав,
що такий критерій є суб`єктивним і має трактуватись у кожному випадку, залежно він певних обставин. Таким чином, розумність строку повинна оцінюватись через призму наведених вище критеріїв на предмет можливості розгляду справи протягом більш або менш тривалого строку. Тому навіть значна тривалість розгляду справи може бути визнана розумною, з урахуванням певних індивідуальних обставин. Тут слід приділити особливу увагу тому, які саме причини сприяли більш тривалому розгляду справи та пропуску строків, встановлених законодавством (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/120/19).
Аналіз практики ЄСПЛ щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить,
що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У розумінні ЄСПЛ для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
Поняття розумних строків розгляду справи в контексті статті 6 Конвенції нетотожне (неідентичне) поняттю процесуальних строків в національних системах права. Право ЄСПЛ є «автономним» і його тлумачення Конвенції не пов`язане
з тлумаченням права національними судами.
У пункті 1.6. Європейської хартії про статус суддів (Рада Європи, 1998 рік)
з урахуванням положень статті 6 Конвенції, якою передбачено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом» зазначено,
що на державу покладається обов`язок забезпечувати суддів всіма засобами, необхідними для належного виконання їхніх завдань, і зокрема, для розгляду справ в межах розумного періоду часу.
Стосовно критерію поведінки держави під час розгляду відповідної справи,
то оцінка такої поведінки з боку суду, який розглядатиме справу
про відшкодування шкоди, завданої порушенням державою гарантії розумного строку, має бути обмеженою та враховувати неможливість оцінювання в одній судовій справі діянь суду (судді) під час розгляду іншої справи.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те,
що оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді) (див., наприклад, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 62-65), від 13 березня 2019 року
у справі № 462/32/17, від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17,
від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункти 24-26), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 21)).
За відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень ОСОБА_1 у справі № 826/4061/17 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва
у березні 2017 року. Надаючи оцінку загальній тривалості розгляду судами даної справи, Верховний Суд ураховує, що тривалість не була надмірною та не свідчить про порушення розумних строків розгляду справи, оскільки на її тривалість вплинули, зокрема об`єктивні причини, такі як складність справи; розгляд справи судами всіх трьох інстанцій; проведення судової реформи в Україні; загальна кількість справ, що була передана та перебувала у провадженні Верховного Суду протягом 2017-2019 років, а також суб`єктивні причини, а саме процесуальна поведінка учасників справи, у тому числі й ОСОБА_1 , заявлення відводів, клопотань, подання апеляційних скарг.
При цьому суди неуповноважені надавати оцінку діям суддів та судовим рішенням під час касаційного перегляду судових рішень на предмет їх законності
та обґрунтованості.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 та надаючи оцінку його доводам щодо розгляду судами справи № 826/4061/17 з порушенням розумних строків,
як підставу, покладену в основу обґрунтування відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій урахували наявні в матеріалах справи докази та вказали, що позивач не довів фактів безпідставного, невиправданого затягування
або невжиття необхідних заходів щодо розгляду судами зазначеної справи
№ 826/4061/17, й, що такою протиправною бездіяльністю йому завдано моральну шкоду на визначену ним суму. Також позивач не довів, а суди не встановили, самого факту завдання йому моральної шкоди та наявність причинного зв`язку
між такою шкодою і протиправністю дій її заподіювача.
Верховний Суд ураховує та звертає увагу заявника касаційної скарги,
що підставою відмови у задоволенні його позову стало саме недоведення завдання йому моральної шкоди разом із складовими елементами (крім вини), необхідними для покладення цивільно-правової відповідальності
з її відшкодування на Державу Україна, що в силу вимог статті 81 ЦПК України було його процесуальним обов`язком.
Посилання суду першої інстанції на те, що Міністерство юстиції України
не є належним відповідачем у спорі не вплинуло на загальний висновок районного суду про відсутність правових підстав для задоволення позову у зв`язку з його недоведеністю, який і є правильним. Тим більше, що Міністерство юстиції України дійсно не є тим органом, через який діє держава у спірних правовідносинах
та жодним нормативно-правовим актом не наділене повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави у даній категорії справ. Однак, як правильно вказав суд апеляційної інстанції, відповідачем у подібних справах є саме Держава України, а невірне визначення органу, через який вона діє, не свідчить у даному випадку про неналежність складу відповідачів.
Оскільки у даній справі не встановлено підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням розумного строку розгляду справи № 826/4061/17 Верховний Суд відхиляє посилання заявника касаційної скарги на відповідні правові висновки, наведені у скарзі, які узагальнено стосуються того, що кожна особа має право на ефективний судовий захист; справа має бути розглянута впродовж розумного строку; виконання судового рішення є складовою права
на судовий захист; невиконання судового рішення впродовж розумного строку порушує права особи; суди використовують як джерело права норми Конвенції, практику ЄСПЛ; обов`язок держави гарантувати особам права і свободи, визначені Конвенцією, та у разі невиконання вказаного обов`язку наявні підстави для стягнення компенсації.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій, правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи та ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення,
які відповідають вимогам матеріального та процесуального права, із якими погоджується й суд касаційної інстанції.
Таким чином, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, вони
є аналогічними доводам позовної заяви та апеляційної скарги, яким уже надавалася оцінка судами, вони не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, по суті зводяться до переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 липня 2022 року
та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць