Постанова

Іменем України

14 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 757/71432/17-ц

провадження № 61-5237св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», яка підписана представником Куценком Олексієм Володимировичем, на постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) про захист прав споживачів, стягнення суми вкладу, процентів та штрафних санкцій.

Позов мотивований тим, що 26 липня 2013 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладений депозитний договір № SAMDN25000736780231, на виконання якого на рахунок № НОМЕР_1 позивачем було внесені 202 750,00 грн.

Навесні 2014 року, у зв`язку з припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АРК та міста Севастополя, рахунок позивача безпідставно заблокований відповідачем, а нарахування відсотків припинено, тому з метою отримання належних йому коштів та нарахованих по ним відсоткам, ОСОБА_1 неодноразово звертався до банку із вимогою поновити йому доступ до рахунку, але дані вимоги банком виконані не були.

17 жовтня 2017 року у Головному офісі АТ КБ «Приватбанк» у м. Дніпро отримано заяву позивача від 13 жовтня 2017 року про розірвання депозитного договору, видачу вкладу, нарахованих відсотків за вкладом та надання інформації, яка залишена відповідачем без задоволення.

Таким чином, позивач позбавлений права користуватися своїм майном, а саме, грошовими коштами, які банк отримав від позивача на умовах строковості та платності, та які не повернув.

У березні 2018 року позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, у якій заявив додаткові позовні вимоги, посилаючись на те, що 22 січня 2010 року між ним та АТ КБ «Приватбанк» укладений депозитний договір № SAMDN01000709203145, за яким на рахунок № НОМЕР_2 були внесені 10 000,00 дол. США.

З урахуванням збільшених позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти:

1 761 865,81 грн - вклад за депозитним договором № SAMDN25000736780231 від 26 липня 2013 року, що складається з суми вкладу - 202 750 грн, ненарахованих відсотків за період з 20 жовтня 2017 року по 13 березня 2018 року - 125 688,34 грн, ненарахованих відсотків за період з 20 жовтня 2017 року по 13 березня 2018 року -799,89 грн, пені з 20 жовтня 2017 року по 13 березня 2018 року - 1 418 853,63 грн,3 % річних за період з 20 жовтня 2017 року по 13 березня 2018 року - 2 399,67 грн, інфляційних втрат за жовтень 2017 року - лютий 2018 року - 11 374,28 грн;

10 000,00 дол. США - вклад за депозитним договором № SAMDN01000709203145 від 22 січня 2010 року,

2 194,52 дол. США - не нараховані відсотки за період з 23 лютого 2014 року по 19 жовтня 2017 року за договором № SAMDN01000709203145 від 22 січня 2010 року,

39,45 дол. США не нараховані відсотки за період з 20 жовтня 2017 року по 13 березня 2018 року за договором № SAMDN01000709203145 від 22 січня 2010 року,

1 383 385,46 грн - пеня у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 20 жовтня 2017 року по 13 березня 2018 року,

3 108,13 грн - 3 % річних за період з 20 жовтня 2017 року по 13 березня 2018 року

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 06 березня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до АТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживачів, стягнення суми вкладу, процентів та штрафних санкцій.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не додано належних доказів на підтвердження того, що між ним та банком виникли правовідносини з приводу укладання договорів банківського вкладу.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 березня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 :

- за договором № SAMDN25000736780231 від 26 липня 2013 року вклад у сумі 202 750 грн, проценти за користування вкладом у розмірі 126 488,26 грн, пеню у розмірі 3 % річних за кожен день прострочення у розмірі 202 750 грн, 3 % річних в розмірі 2 399 ,67 грн, інфляційні втрати в розмірі 11 374,28 грн;

- за договором № SAMDN01000709203145 від 22 січня 2010 року вклад в розмірі 10 000,00 дол. США, проценти за користування вкладом в розмірі 2 233,97 дол. США, пеню у розмірі 3 % річних за кожен день прострочення у розмірі 250 000,00 грн; 3 % річних в розмірі 3 108,13 грн.

Стягнено з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в розмірі 22 025, 00 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем на підтвердження внесення коштів на депозитні рахунки надано відповідні банківські документи, сторонами визнаються обставини щодо укладення двох депозитних договорів, а неналежне їх виконання відповідачем обґрунтовується лише припиненням діяльності філії в АРК, проте припинення діяльності відокремлених підрозділів не є підставою для невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань. Оскільки між сторонами не припинилися зобов`язальні відносини щодо повернення вкладів, позивач має право на отримання процентів за користування його коштами у розмірі, що сплачується банком за вкладом на вимогу у розмірі 1 % річних. Також враховуючи, що банк не виконав вимогу позивача про розірвання договорів банківського вкладу, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України за наведеним розрахунком суду, а також пені у розмірі 3% відповідно до вимог частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» з урахуванням клопотання відповідача про зменшення розміру пені.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У березні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу за підписом представника Куценка О. В., у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та залишити в цій частині в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 березня 2019 року.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення відповідач зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 757/1536/15-ц, 18 травня 2018 року в справі № 761/18883/15-ц, 05 червня 2019 року в справі № 757/32522/17-ц, 31 липня 2019 року в справі № 201/13687/16-ц, 02 жовтня 2019 року в справі № 20118575/17, 20 грудня 2019 року в справі № 757/18977/18-ц, 29 січня 2020 року в справі № 757/53464/18, 19 лютого 2020 року в справі № 757/49408/18-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, посилається на те, що апеляційний суд прийняв постанову із неповним з`ясуванням обставин, які мають суттєве значення для справи (пункт 4 частини другої статті 389, стаття 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження дотримання письмової форми договору банківського вкладу. Розмір пені є очевидно завищеним, таким, що не відповідає принципу розумності та справедливості, засадам цивільного судочинства. Суд апеляційної інстанції, навіть зменшивши розмір пені, не дотримав вказаних принципів, не встановив баланс між застосованими заходами відповідальності у вигляді неустойки та оцінкою дійсного розміру збитків. Проценти, які отримує вкладник від розміщення коштів на депозитному рахунку у банківській установі, є його доходом та прибутком, та відповідно, можуть бути віднесені до збитків, згідно статті 22 ЦК України. З урахуванням часткового задоволення позовних вимог суд апеляційної інстанції повинен був розрахувати та стягнути з банку на користь держави судовий збір пропорційно задоволеним вимогам та виходячи з максимальної суми судового збору - 7 720,00грн.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справу № 757/71432/17-ц, витребувано цивільну справу № 757/71432/17-ц з суду першої інстанції, зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до закінчення касаційного провадження.

У червні 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2021 року справу № 757/71432/17-ц призначено до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2021 року зупинено касаційне провадження у справі № 757/71432/17-ц до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 320/5115/17.

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2021 року поновлено касаційне провадження у цій справі.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 30 березня 2020 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 26 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений депозитний договір № SAMDN25000736780231, на виконання якого позивачем внесено 202 750,00 грн.

22 січня 2010 року у м. Сімферополь, АР Крим між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений депозитний договір № SAMDN01000709203145 на виконання якого, на рахунок № НОМЕР_2 були внесені 10 000,00 дол. США.

За умовами укладених договорів банк сплачує позивачу проценти на суму вкладу згідно договору № SAMDN25000736780231 від 26 липня 2013 року - 17 % річних, а за договором № SAMDN01000709203145 від 22 січня 2010 року - 6 % річних.

У зв`язку із припиненням функціонуванням банківських відділень ПАТ КБ «Приватбанк» на території АР Крим та м. Севастополя у 2014 році, рахунок позивача заблоковано та припинено нарахування відсотків.

13 жовтня 2017 року позивач звернувся до відповідача із письмовою заявою про дострокове розірвання договору банківського вкладу № SAMDN25000736780231 від 26 липня 2013 року та договору банківського вкладу № SAMDN01000709203145 від 22 січня 2010 року. У вказаній заяві позивач також просив відповідача видати належні йому кошти через касу будь-якого відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» у м. Києві, попередньо повідомивши його про час та місце розташування відділення банку та надати відповідним чином посвідчені виписки про рух коштів по рахунках і повідомити про обсяг нарахованих відсотків.

Банком вказана заява отримана 17 жовтня 2017 року, проте відповіді на вказану заяву матеріали справи не містять.

Згідно виписки ПАТ КБ «Приватбанк», станом на 31 грудня 2017 року на рахунку № НОМЕР_2 «Приват-вклад» містяться кошти в сумі 16 863,16 дол. США у гривнях: 265 907,68 грн; на рахунку № НОМЕР_3 «Депозит Плюс» на 12 міс. містяться кошти в сумі 205 394,08 грн.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає доводи, викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що «пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача. Разом

з тим після ухвалення судового рішення Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області від 04 грудня 2014 року (справа № 320/9186/14-ц), яке набрало законної сили 25 березня 2015 року, розірвано договори банківського вкладу, тому між сторонами, кожним із вкладників та банком, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу. Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто

з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону № 1023-ХІІ, а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ не нараховується. Як установлено судами, позивачі, звертаючись до суду з позовом, просили стягнути пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ, обчислену саме за період з 19 липня

2016 року по 19 липня 2017 року, тобто за один рік, що передував зверненню до суду із цим позовом, у той час як рішення суду, яким розірвано договори банківського вкладу, набрало законної сили 25 березня 2015 року. Оскільки між позивачами та банком припинено правовідносини з договорів банківського вкладу, то частина п`ята статті 10 Закону № 1023-ХІІ не розповсюджується на спірні правовідносини й відповідно рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині стягнення пені згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ за період з 19 липня 2016 року по 19 липня 2017 року з банку на користь ОСОБА_1 в сумі 67 078,57 долара США, на користь ОСОБА_4 - 59 900 доларів США, на користь ОСОБА_3 - 106 000 доларів США, на користь ОСОБА_5 - 120 033,89 долара США з ухваленням у цій частині нового судового рішення - про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог».

Відповідно до статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та

в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно з частиною другою статті 1060 ЦК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

У частині першій статті 1075 ЦК України визначено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20) зазначено, що «у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків».

Позивач просив, зокрема, стягнути пеню у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 20 жовтня 2017 року по 13 березня 2018 року у сумі 1 383 385,46 грн.

Суди встановили, що депозитні договори № SAMDN25000736780231 від 26 липня 2013 року та № SAMDN01000709203145 від 22 січня 2010 року розірвані з 19 жовтня 2017 року, тобто з цього часу пеня не нараховується.

Отже, у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» слід відмовити.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги стосовно того, що апеляційний суд не врахував відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження дотримання письмової форми договору банківського вкладу.

Суд апеляційної інстанції дослідив надані позивачем на підтвердження внесення коштів на депозитні рахунки відповідні банківські документи: копія договору про заощадження №SAMDN25000736780231(Вклад «Депозит Плюс на 12 міс») від 26 липня 2013 року, копія договору №SAMDN01000709203145 (Вклад «Приват-вклад») від 22 січня 2010 року, копію квитанції про внесення на рахунок № НОМЕР_4 грошових коштів в сумі 202 750,00 грн та виписки ПАТ КБ «ПриватБанк» по рахункам ОСОБА_1 з інформацією про залишки коштів та нарахованих відсотків клієнта, згідно якої вбачається, що станом на 31 грудня 2017 року на рахунку № НОМЕР_2 «Приват-вклад» міститься кошти в сумі 16863,16 дол. США у гривнях: 265907,68 грн; на рахунку № НОМЕР_3 «Депозит Плюс» на 12 міс. містяться кошти в сумі 205394,08 грн. Таким чином, суд апеляційної інстанції зробив вірний висновок, що надані позивачем банківські документи відповідають вимогам чинного законодавства та підтверджують факт внесення позивачем коштів на депозитні рахунки банку.

Висновки Верховного Суду

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20) колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції частково прийнята з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скарги слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині стягнення пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» скасувати, в цій частині ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, в частині стягнення судового збору змінити.

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2020 року зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до закінчення касаційного провадження.

Оскільки касаційне провадження у справі закінчено, то виконання постанови Київського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року в нескасованій частині підлягає поновленню.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».

Позовна заява подана ОСОБА_1 у лютому 2017 року. Ціна позову 3 469 689,00 грн.

Згідно пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем сплачується судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2017 року складав 1 600,00 грн.

Отже, судовий збір за подання позову складав 8 000,00 грн, за подання апеляційної скарги судовий збір - 12 000 грн.

Таким чином, з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір у розмірі 20 000, 00 грн.

За подання касаційної скарги відповідач сплатив судовий збір у розмірі 15 440, 00 грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) вказано, що «при зверненні до суду із цим позовом позивачі судовий збір не сплачували, посилаючись на те, що є споживачами, які на підставі частини третьої статті 22 Закону № 1023-ХІІ звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. Велика Палата Верховного Суду скасувала судові рішення в частині позовних вимог про стягнення процентів за договорами банківського вкладу та пені за частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, оскільки суди вважали, що між банком та кожним з позивачів існують споживчі правовідносини. Проте суди не врахували, що такі правовідносини припинені рішенням суду про розірвання договорів та існують правовідносини з виконання грошового зобов`язання, на які не поширюється дія умов договорів та Закону № 1023-ХІІ, тому позивачі не звільнені від сплати судового збору».

Отже, пропорційно розміру задоволених вимог касаційної скарги з позивача на користь відповідача слід стягнути судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 2 007, 20 грн.

Керуючись статтями 400 409 412 416 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», яка підписана представником Куценком Олексієм Володимировичем, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року в частині стягнення пеню у розмірі 3 % річних за кожен день прострочення у розмірі 452 750,00 грн скасувати, в частині стягнення судового збору змінити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» в частині стягнення пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 20 жовтня 2017 року по 13 березня 2018 року у розмірі 452 750,00 грн відмовити.

Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року в частині стягнення з Акціонерного товариства Комерційного «ПриватБанк» за договором № SAMDN25000736780231 від 26 липня 2013 року вкладу у сумі 202 750 грн, процентів за користування вкладом у розмірі 126 488,26 грн, 3 % річних в розмірі 2 399 ,67 грн, інфляційних втрат в розмірі 11 374,28 грн; за договором № SAMDN01000709203145 від 22 січня 2010 року вкладу в розмірі 10 000,00 дол. США, процентів за користування вкладом в розмірі 2 233,97 дол. США, 3 % річних в розмірі 3 108,13 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» в дохід держави судовий збір у розмірі 20 000,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» витрати по оплаті судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 2 007,20 грн.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року в скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук