№ 757/74/19-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

09 лютого 2022 року

місто Київ

справа № 757/74/19-ц

провадження № 61-3379св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2020 року у складі судді Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2021 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Чобіток А. О., Ящук Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у грудні 2018 року звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця», Залізниця), яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Укрзалізниця»), у якому просила:

- визнати незаконним та скасувати рішення ПАТ «Укрзалізниця» від 22 лютого 2017 року № Ц 57, протокол від 22 лютого 2017 року

№ Ц-57/13Ком. т.;

- визнати незаконним та скасувати наказ ПАТ «Укрзалізниця» від 17 березня 2017 року № Ц-153 про введення в дію структури Управління статистики;

- визнати протиправними дії АТ «Укрзалізниця» щодо вилучення 17 березня 2017 року посади заступника начальника Управління статистики ПАТ «Укрзалізниця»;

- визнати протиправними дії АТ «Укрзалізниця» щодо непереведення ОСОБА_1 за заявою від 21 грудня 2017 року на посаду заступника начальника відділу розвитку бізнес-аналітики Апарату директора з питань інформаційних технологій;

- визнати незаконним та скасувати рішення ПАТ «Укрзалізниця» від 24 квітня 2018 року (протокол від 24 квітня 2018 року № Ц-64/41 Ком. т.) про встановлення нових посадових окладів та затвердження нового Положення про оплату праці в ПАТ «Укрзалізниця»;

- визнати незаконним та скасувати наказ ПАТ «Українська залізниця» від 27 квітня 2018 року № 285 про встановлення нових посадових окладів та затвердження нового Положення про оплату праці в ПАТ «Укрзалізниця», додаток 40 якого визначає межі посадових окладів працівників апарату ПАТ «Укрзалізниця»;

- визнати незаконним та скасувати наказ ПАТ «Укрзалізниця» від 04 травня 2018 року № 829-ос «По особовому складу» про призначення посадового окладу;

- визнати незаконним та скасувати наказ ПАТ «Укрзалізниця» від 01 серпня 2018 року № 1547-ос про переведення з 01 жовтня 2018 року на режим неповного тижня та неповного робочого дня, а саме - 1 година на тиждень;

- зобов`язати АТ «Укрзалізниця» не вчиняти перешкод позивачу виконувати повноваження заступника начальника Управління статистики;

- стягнути з АТ «Укрзалізниця» на користь позивача заборгованість за виплатами при нарахуванні заробітної плати за новими тарифними ставкам, які затверджені наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 27 квітня 2018 року № 285, за період з квітня до жовтня 2018 року у розмірі 174 980, 55 грн;

- відшкодувати моральну шкоду у розмірі 100 000, 00 грн.

Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що працює у відповідача з 01 серпня 1989 року, на момент подання позову обіймала посаду заступника начальника Управління статистики ПАТ «Укрзалізниця». Однак, починаючи з березня 2017 року, керівництво АТ «Укрзалізниця» систематично порушує вимоги законодавства стосовно трудових прав ОСОБА_1 з огляду на таке.

На підставі доповідної записки начальника Управління статистики ПАТ «Укрзалізниця» від 31 січня 2017 року виконуючий обов`язки голови правління відповідача Залєсний М. та член правління Бужор О. 17 березня 2017 року підписали наказ № Ц-153 про введення в дію структури Управління статистики, відповідно до якого посада заступника начальника Управління статистики ПАТ «Укрзалізниця», яку обіймає ОСОБА_1 , мала бути вилучена зі штатного розпису з 20 червня 2017 року. З наказом позивач ознайомилася 26 вересня 2017 року, при цьому позивачу не запропонували працевлаштування у ПАТ «Укрзалізниця».

У подальшому, позивач отримувала пропозиції можливого працевлаштування у відповідача, однак такі пропозиції стосувалися посади, що були нижчі за її кваліфікацію, хоча, за твердженнями ОСОБА_1 , були наявні вакансії відповідного рівня.

ОСОБА_1 21 грудня 2017 року подала заяву про погодження на зайняття посади заступника начальника відділу розвитку бізнес аналітики Апарату директора з питань інформаційних технологій, однак на цю посаду переведена вона не була, а згодом роботодавець прийняв рішення про переведення ОСОБА_1 на режим неповного робочого тижня та неповного робочого дня, а саме 1 година на тиждень, з низькою заробітною платою.

Відповідно до рішення правління ПАТ «Укрзалізниця» від 24 квітня 2018 року про встановлення нових посадових окладів та затвердження нового Положення про оплату праці в ПАТ «Укрзалізниця» 04 травня 2018 року видано наказ № 829-ос «З особового складу» про призначення посадового окладу, з яким позивач не ознайомлена. Посадовий оклад позивача становить 11 070, 00 грн, натомість згідно з «посадовою вилкою» посадовий оклад заступника начальника Управління статистики становив від 28 960, 00 грн до 40 550, 00 грн.

ОСОБА_1 зверталася до в. о. голови правління ПАТ «Укрзалізниця» за отриманням обґрунтування переведення її на режим роботи 1 година на тиждень, із запитом посадових інструкцій для роботи за режимом 1 година на тиждень, однак відповіді не отримала. Документ, у якому було б визначено зміни в організації виробництва та праці, що призвело до встановлення приблизно для 30 працівників апарату ПАТ «Укрзалізниця» графіку скороченого тижня і робочого дня - 1 година на тиждень, немає.

Позивач 15 листопада 2018 року повідомила відповідача про те, що стосовно неї здійснюється дискримінація; відповідь на таке звернення не отримала.

Відповідно до висновку експертного дослідження від 07 грудня 2018 року № 20/18 за результатами економічного дослідження, здійсненого судовим експертом Вавіловою В. В., заборгованість за грошовими щомісячними виплатами ОСОБА_1 під час нарахування заробітної плати за новими тарифними ставками, які затверджені наказом ПАТ «Українська залізниця» від 27 квітня 2018 року № 285, за період з квітня до жовтня 2018 року складає 174 980, 55 грн.

Стверджувала, що під час тимчасової непрацездатності позивача мали місце дзвінки на її мобільний телефонний номер із залякуванням звільненням у разі непідписання нею, ОСОБА_1 , під час хвороби чергових листків-ознайомлень, заяв про погодження на низькооплачувану роботу тощо; також мали місце дзвінки безпосереднього керівника позивача до головного лікаря залізничної лікарні із проханням видати конфіденційну інформацію щодо діагнозу та можливого тиску на позивача через лікаря безпосередньо.

У зв`язку з наведеним, вважаючи дії відповідача незаконними та протиправними, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач надав до суду відзив на позов, просив відмовити у його задоволенні. АТ «Укрзалізниця» заявило про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом. Також відповідач вважав позов необґрунтованим.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 07 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 січня 2021 року, Печерський районний суд міста Києва відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив, що ПАТ «Укрзалізниця» дотримало всіх вимог закону щодо працевлаштування позивача: відбулися зміни у структурі Управління статистики, вилучено посаду заступника начальника Управління статистики, яку обіймала позивач; позивач попереджена про наступне вивільнення, після її виходу на роботу після тривалого лікування їй неодноразово запропоновано всі вакантні посади; позивач не надала згоду на переведення на іншу роботу в строки, які вона сама зазначила.

Суди встановили, що АТ «Укрзалізниця» не порушило переважне право позивача на залишення на роботі, передбачене статтею 42 КЗпП України, оскільки під час аналізу продуктивності праці двох працівників встановлено наявність у позивача найбільшої кількості днів відсутності на роботі через лікарняні і відпустки та найменшого показника робочого часу. Позивач не має державних нагород, у неї менший досвід роботи на займаній посаді тощо, у зв`язку з викладеним відповідач зробив висновок, що продуктивність праці ОСОБА_1 була нижчою, порівняно з іншими працівниками, які обіймали рівнозначну посаду.

Оскільки позивач на момент вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій фактично не звільнена із займаної посади та отримувала заробітну плату, суди дійшли висновку, що фактично право ОСОБА_1 не порушено відповідачем.

Про зміну істотних умов праці, зокрема установлення режиму неповного робочого тижня відповідач повідомив позивача відповідно до частини третьої статті 32 КЗпП України за два місяці, а тому наказ від 01 серпня 2018 року № 1547/ос щодо зміни істотних умов праці є законним, таким, що прийнятий відповідно до вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим позовні вимоги щодо його скасування не підлягають задоволенню.

У частині вирішення позовних вимог про оплату праці суди встановили, що розмір посадового окладу ОСОБА_1 не порушує вимоги, встановлені КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», а Положення про оплату праці працівників ПАТ «Укрзалізниця» регулює та визначає посадові оклади працівників товариства та прямо не порушує права ОСОБА_1 .

Враховуючи, що під час розгляду справи не встановлено порушення трудових прав позивача, вона забезпечена робочим місцем, їй виплачується заробітна плата, суд зробив висновок про відмову у задоволенні позову і в частині позовних вимог про зобов`язання АТ «Укрзалізниця» не вчиняти перешкоди ОСОБА_1 виконувати повноваження заступника начальника Управління статистики.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 03 березня 2021 року звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Вивчивши зміст касаційної скарги, Верховний Суд встановив, що скарга містить визначення підстав касаційного оскарження відповідно до вимог статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження наведених судових рішень заявник визначила, що:

- оскаржувані рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права;

- суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема:

у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 753/3889/17 (провадження №61-2св20) щодо переважного права на залишення на роботі;

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (П/9901/310/18) (провадження № 11-431асі18), постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17 (провадження № 38337св18) щодо обов`язку роботодавця запропонувати працівнику всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення;

у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі

№ 207/1385/16-ц (провадження № 61-23193св18), відповідно до якого у справах, що випливають із трудових правовідносин, тягар доказування правомірності прийнятих рішень, вчинених дій покладається на роботодавця;

у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 452/832/16-ц (провадження № 61-976св17), від 11 грудня 2019 року у справі № 569/9913/18 (провадження № 61-15809св19), що належним виконанням вимог статті 42 КЗпП України є проведення порівняльного аналізу продуктивності праці та кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню, до пред`явлення попередження про вивільнення;

у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 742/532/18 (провадження №61-3607св19) щодо дослідження судами штатних розписів роботодавця, що були чинним на день попередження про можливе майбутнє звільнення, так і штатні розписи, що були чинними протягом наступних двох місяців, під час вирішення питання про виконання роботодавцем вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України;

- під час вирішення питання про дотримання відповідачем вимог статті 42, частини другої статті 49-2 КЗпП України суди першої та апеляційної інстанцій оцінили як належний доказ документ, складений відповідачем після відкриття провадження у справі, який містить недостовірну інформацію (щодо дослідження Залізницею переважного права ОСОБА_1 залишення на роботі);

- суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про витребування штатних розписів з метою перевірки наявності вакантних посад, які за кваліфікацією могли підійти позивачу;

- суд першої інстанції неповно дослідив наказ від 04 травня 2018 року

№ 829-ос, оскільки відповідач не надав суду додатки до зазначеного наказу.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

АТ «Українська залізниця» у квітні 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направило до Верховного Суду відзив, у якому просило залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2021 року залишити без змін.

На переконання відповідача, вимоги касаційної скарги виходять за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції переглядав рішення суду першої інстанції в частині вимог, натомість у касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю та ухвалити нове рішення про задоволення позову, а отже, ОСОБА_1 просить переглянути в касаційному порядку рішення суду першої інстанції, яке не переглядалося апеляційним судом.

Також у відзиві Залізниця зазначає про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та пропуск заявником строку звернення до суду з позовом.

ОСОБА_1 у квітні 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду письмові пояснення на відзив на касаційну скаргу, які просила прийняти та долучити до матеріалів справи.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 01 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 працює у АТ «Укрзалізниця», яке є правонаступником ПАТ «Укрзалізниця», з 01 серпня 1989 року.

Відповідно до заяви від 09 листопада 2015 року та наказу ПАТ «Укрзалізниця» від 10 листопада 2015 року № 948 ОСОБА_1 призначена на посаду заступника начальника Управління статистики ПАТ «Укрзалізниця».

З метою оптимізації роботи товариства та відповідно до пункту 19 Статуту ПАТ «Укрзалізниця» самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Згідно з пунктом 23 Статуту для досягнення мети товариства та провадження господарської діяльності товариство приймає внутрішні документи, обов`язкові для виконання всіма працівниками і підрозділами товариства.

Відповідно до пункту 102 Статуту до компетенції правління ПАТ «Укрзалізниця» належить визначення та затвердження організаційної структури товариства та його штатного розпису, встановлення чисельності працівників, затвердження положення про структурні підрозділи товариства. Тож ПАТ «Укрзалізниця» має право самостійно приймати рішення щодо структури товариства, повноважень підрозділів, чисельності штату.

Згідно з рішенням правління ПАТ «Укрзалізниця» від 22 лютого 2017 року (протокол № Ц-57/13 Ком. т.) внесені зміни до штатного розпису ПАТ «Укрзалізниця», відповідно до яких з 01 червня 2017 року посада заступника начальника Управління статистики ПАТ «Укрзалізниця» вилучається.

Відповідно до пункту 5.3 витягу з протоколу № Ц-57/13 засідання правління ПАТ Укрзалізниця» (далі - протокол) затверджено нову структуру Управління статистики чисельністю 16 штатних одиниць згідно з додатком 8 до протоколу та введено її в дію наказом ПАТ «Укрзалізниця».

Пунктами 5.1, 5.2 протоколу затверджено зміни до штатного розпису апарату управління ПАТ «Укрзалізниця» згідно з додатком 7 до протоколу та зазначено, що з 01 червня 2017 року посада заступника начальника Управління статистики вилучається.

Наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 17 березня 2017 року № 153 введена в дію нова структура Управління статистики, де посада заступника начальника Управління статистики ПАТ «Укрзалізниця», яку обіймала позивач, вилучена зі штатного розпису.

Відповідач здійснив порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації працівників ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , які обіймали однакові посади, одна з яких скорочена рішенням роботодавця.

АТ «Укрзалізниця» встановило, що ОСОБА_4 обіймає посаду заступника начальника Управління статистики з 13 серпня 2014 року (до цього обіймав посаду начальника відділу контрольно-ревізійної роботи Управління статистики з 12 квітня 2013 року) та має більш високу продуктивність праці, що зокрема підтверджується високими результатами системи багатопрофільного тестування, відзначений державною нагородою - відзначений Подякою Державної адміністрації залізничного транспорту України.

ОСОБА_1 у 2017 році була відсутня на роботі 221 робочий день, з них: 85 днів - щорічна відпустка та 136 - у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. У 2018 році позивач була відсутня на роботі 107 робочих днів, з них: 38 - щорічна відпустка та 69 - у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. У 2019 році за три місяці була відсутня на роботі 28 днів, з них: 14 - щорічна відпустка та 14 - у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Підвищення кваліфікації ОСОБА_1 не проходила, премії за виконання особливо важливих робіт чи завдань від керівництва не отримувала, державними нагородами не нагороджена.

Натомість ОСОБА_4 характеризується як професійний, ініціативний, відповідальний керівник, який безумовно дотримується правил внутрішнього розпорядку та зацікавлений у постійному освоєнні нових знань та навичок, які сприяють покращенню виконання своїх посадових обов`язків.

За даними СКЕДО ОСОБА_4 підготував 156 вихідних документів, став автором 3 статей у періодичних виданнях ПАТ «Укрзалізниця» щодо бачення розвитку залізничної статистики в умовах реформування, питання достовірності статистичних даних, перспектив запровадження автоматизації формування статистичної інформації та аналізу виконання окремих показників експлуатаційної роботи.

Основні досягнення Управління статистики за зазначений період відбулися за безпосередньої участі ОСОБА_4 (не враховуючи виконання щоденних посадових обов`язків, передбачених посадовою інструкцією).

Під час вирішення питання щодо переважного права залишення на роботі між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 відповідач врахував наявність дисциплінарних стягнень та звернень/скарг щодо неналежного виконання чи невиконання працівниками покладених на них посадових обов`язків. ОСОБА_1 мала дисциплінарне стягнення та її робота була охарактеризована її безпосереднім керівником як незадовільна.

Починаючи з 27 лютого 2017 року до 25 вересня 2017 року позивач фактично була відсутня на робочому місці: з 27 лютого 2017 року до 08 березня 2017 року - у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю; з 09 березня 2017 року до 24 березня 2017 року - відпустка; з 25 березня 2017 року до 15 липня 2017 року - тимчасова непрацездатність; з 16 липня 2017 року до 26 серпня 2017 року - відпустка; з 28 серпня 2017 року до 22 вересня 2017 року - тимчасова непрацездатність.

Фактично ОСОБА_1 приступила до виконання своїх обов`язків 25 вересня 2017 року, що підтверджується табелями обліку робочого часу.

Листом від 11 вересня 2017 року № Цкадр-583 ОСОБА_1 повідомлено про вилучення посади, яку вона обіймає зі штатного розпису, повідомлено, що їй будуть запропоновані посади для подальшого працевлаштування, а в разі відмови від запропонованих посад трудовий договір буде розірвано на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Цим же листом запропоновано ОСОБА_1 вакантну посаду провідного економіста відділу експлуатаційної статистики Управління статистики для подальшого працевлаштування.

З цим листом ОСОБА_1 ознайомлена під особистий підпис 26 вересня 2017 року.

Листом від 22 вересня 2017 року № Цкадр-14/147 ОСОБА_1 направлено повідомлення з проханням з`явитися до Департаменту управління персоналом та соціальної політики для ознайомлення з повідомленням про скорочення посади.

Враховуючи, що ОСОБА_1 з 05 жовтня 2017 року до 15 жовтня 2017 року перебувала у відпустці, а з 21 листопада 2017 року до 28 листопада 2017 року була відсутня у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, що підтверджується табелями обліку робочого часу, позивача ознайомлено зі згаданим листом лише 30 листопада 2017 року та із запропонованими вакантними посадами, про що свідчить її особистий підпис. ОСОБА_1 зазначила, що повідомить про прийняте рішення до 14 грудня 2017 року.

Листом від 21 грудня 2017 року (вх. № Цкадр-23/1505) ОСОБА_1 повідомила Департамент розвитку персоналу та кадрової політики про бажання переведення на посаду заступника начальника Відділу розвитку бізнес аналітики Апарату директора з питань інформаційних технологій.

Враховуючи те, що позивач станом на 21 грудня 2017 року не надала відповідь та у зв`язку з необхідністю виконання покладених на заступника начальника відділу розвитку бізнес аналітики Апарату директора з питань інформаційних технологій посадових обов`язків Залізниця запросила на цю посаду іншого працівника, про що ОСОБА_1 була повідомлена.

Листом від 12 лютого 2018 року № ЦПК-15/34 ОСОБА_1 запропоновано терміново повідомити про прийняте рішення щодо працевлаштування на поданих посадах.

Відповідно до пункту 1 наказу АТ «Укрзалізниця» від 01 серпня 2018 року № 1547/ос встановлено ОСОБА_1 , заступнику начальника Управління статистики АТ «Укрзалізниця», режим неповного робочого тижня: робочий день - понеділок та режим неповного робочого дня - протягом години з 08:00 год. до 09:00 год., починаючи з 01 жовтня 2018 року.

У листі від 13 серпня 2018 року № ЦПК-154 ОСОБА_1 знову були запропоновані додаткові посади для подальшого працевлаштування у Філії «Проектно-конструкторське технологічне бюро інформаційних технологій» АТ «Укрзалізниця», з якими ОСОБА_1 ознайомилася 14 серпня 2018 року.

Іншим листом від 11 жовтня 2018 року № ЦЦУП-11/319 ОСОБА_1 повідомлено про необхідність надання відповіді стосовно прийнятого рішення про переведення на запропоновані посади.

Також 27 листопада 2018 року позивачу на домашню адресу направлено повідомлення № ЦПК-235 з пропозицією вакансій для подальшого працевлаштування.

Листом від 03 грудня 2018 року на заяву позивача від 15 листопада 2018 року вкотре повідомлено про необхідність повідомлення Департамент розвитку персоналу та кадрової політики товариства про прийняте ОСОБА_1 рішення.

Актом інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує працю, від 02 листопада 2018 року № КВ1383/72/АВ не встановлено порушень в роботі товариства під час проведення процедури скорочення працівників.

Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 наказом (розпорядженням) від 18 серпня 2020 року звільнена з 19 серпня 2020 року з посади заступника начальника Управління статистики у зв`язку з переведенням на іншу посаду. Підстава ухвалення наказу - заява ОСОБА_1 від 18 серпня 2020 року, лист філії «Головний інформаційно-обчислювальний центр» АТ «Укрзалізниця» від 18 серпня 2020 року № ГІОЦ-56/3973.

Суди також встановили, що відповідно до Закону України «Про оплату праці» у АТ «Укрзалізниця» діє колективне договірне регулювання оплати праці працівників, яке здійснюється на основі Галузевої угоди.

Питання оплати праці регулюються Положенням про оплату праці працівників ПАТ «Укрзалізниця» (далі - Положення), яке є невід`ємною частиною Галузевої угоди.

Положення затверджене рішенням правління від 24 квітня 2018 року

№ Ц-64/41 Ком. т та введене в дію в повному обсязі наказом від 27 квітня 2018 року № 285. Положенням визначено нові підходи до питань оплати праці працівників, нові міжрозрядні та міжпосадові співвідношення, а схеми посадових окладів визначено з їх диференціацією залежно від рівнів управління, обсягів роботи, кваліфікації працівника, складності роботи і відповідальності за її виконання. Також системою оплати праці враховано діючі у АТ «Укрзалізниця» рівні підпорядкованості (апарат управління, філія, структурний підрозділ філії), що передбачає різні рівні оплати праці залежно від функціональних обов`язків, які виконують підрозділи.

Суди встановили, що загального підвищення тарифних ставок та посадових окладів зазначеним рішенням правління не здійснювалося. Конкретні розміри тарифних ставок та посадових окладів працівникам визначаються відповідними наказами на підставі затверджених штатних розписів.

Відповідно до рішення правління від 24 квітня 2018 року (протокол

№ Ц-64/41 Ком. т) посадові оклади працівників, посади яких відносяться до номенклатури ПАТ «Укрзалізниця», в тому числі заступника начальника управління, та передбачені у штаті, який підлягає скороченню відповідно до законодавства, встановлюється за окремим розпорядчим документом ПАТ «Укрзалізниця».

Наказом від 04 травня 2018 року № 829/ос з 01 квітня 2018 року заступнику начальника Управління статистики встановлено посадовий оклад у розмірі 11 070, 00 грн.

Суд відхилив дані висновку експертного дослідження за результатами проведення економічного дослідження від 07 грудня 2018 року № 20/18, відповідно до якого заборгованість за грошовими виплатами ОСОБА_1 при нарахуванні заробітної плати за новими тарифними ставками, які затверджені наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 27 квітня 2018 року № 285, за період з квітня до жовтня 2018 року складає 174 980, 55 грн, оскільки експертом визначена така сума заборгованості за новими тарифними ставками за відповідною посадою позивача без врахування наказів від 27 липня 2016 року № 468 про встановлення позивачу з 01 січня 2017 року посадового окладу у розмірі 8 429, 00 грн за посадою заступника начальника Управління статистики, наказу від 04 травня 2018 року № 829/ос про встановлення з 01 квітня 2018 року посадового окладу у розмірі 11 070, 00 грн та без врахування наказу про запровадження для позивача неповного робочого тижня та неповного робочого дня.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення. Судам необхідно мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою, на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Під час вирішення питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми права працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише якщо такої роботи немає - інша наявна робота.

Щодо дослідження переважного права залишення на роботі

Відповідно до частини другої статті 49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

За змістом статті 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду (постанова Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 753/3889/17 (провадження № 61-2св20).

У постанові від 16 січня 2018 року у справі № 452/832/16-ц (провадження

№ 61-976св17) Верховний Суд зазначив, що для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі.

У постанові від 11 грудня 2019 оку у справі № 569/9913/18 (провадження

№ 61-15809св19) Верховний Суд зазначив, що процедура визначення кваліфікації та продуктивність праці працівників, а також процедура визначення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі, законодавчо не визначена. Проте, враховуючи, що потреба у визначені (оцінці) наявності такого права виникає при вивільненні працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, скороченні чисельності штату працівників, яке ініціюється роботодавцем, тому створити умови та провести таку оцінку повинен роботодавець.

Заперечуючи проти дотримання роботодавцем вимог трудового законодавства щодо вирішення питання про переважне право залишення працівника на роботі, заявник зазначила, що АТ «Укрзалізниця» не досліджувало це питання до визначення того, хто саме з працівників підлягає вивільненню, а порівняння здійснено відповідачем лише під час розгляду справи.

Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що визначення переважного права на залишення на роботі має бути здійснено роботодавцем до пред`явлення працівнику повідомлення про можливе вивільнення. Водночас у справі, яка переглядається, здійснення порівняння переважного права залишення на роботі під час розгляду справи не призвело до порушення прав ОСОБА_1 на залишення на роботі, оскільки позивач не спростувала доводи відповідача про те, що переважне право на залишення на роботі мав інший працівник, а не ОСОБА_1 . Порушення, допущене роботодавцем щодо оформлення рішення про переважне право залишення працівника на роботі, не призвело до порушення права ОСОБА_1 , а тому не може бути підставою для задоволення позову.

Враховуючи, що під час розгляду справи АТ «Укрзалізниця» довело правомірність та обґрунтованість прийнятого рішення про вивільнення ОСОБА_1 , тому правомірним є висновок, що оскаржувані судові рішення відповідають правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 207/1385/16-ц (провадження

№ 61-23193св18) щодо розподілу тягаря доказування у трудових спорах.

Доводи касаційної скарги у частині визначення переважного права зводяться до непогодження з прийнятим роботодавцем рішенням, а також з оцінкою судами першої та апеляційної інстанцій доказів відповідача на підтвердження того, що у позивача немає переважного права на залишення на роботі.

Резюмуючи, Верховний Суд дійшов висновку, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій у частині дослідження наявності у ОСОБА_1 переважного права на залишення на роботі не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, наведеним заявником у касаційній скарзі як підстава оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Щодо пропозицій ОСОБА_1 вакантних посад

За правилами частини першої статті 40, частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП України власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

З огляду на викладене, оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані усі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 вересня 20148 року у справі № 800/538/17 (П/9901/310/18) (провадження № 11-431асі18) не встановила правових підстав відступити від цих висновків.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що АТ «Укрзалізниця» неодноразово пропонувало ОСОБА_1 вакантні посади на підприємстві. Листом від 21 грудня 2017 року (вх. № Цкадр-23/1505) ОСОБА_1 повідомила Департамент розвитку персоналу та кадрової політики про бажання переведення на посаду заступника начальника Відділу розвитку бізнес аналітики Апарату директора з питань інформаційних технологій. Водночас відповідач відмовив позивачу у переведенні на цю посаду з тих підстав, що вже запросив на цю посаду іншу особу.

В оцінці таких дій роботодавця Верховний Суд врахував, що на момент звернення ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» із заявою про переведення її на іншу посаду ця посада була вакантною, доказів того, що на момент надання позивачем згоди на переведення на іншу посаду така посада вже не була вакантною відповідач до суду не надав.

За таких обставин Верховний Суд погоджується з доводами заявника про порушення роботодавцем його обов`язку з працевлаштування працівника у разі скорочення.

Водночас Верховний Суд врахував, що ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом 02 січня 2019 року, коли рішення про скорочення посади відповідач прийняв 22 лютого 2017 року, з яким позивач ознайомилася 26 вересня 2017 року. При цьому згоду на переведення ОСОБА_1 надала 21 грудня 2017 року, на що отримала відмову роботодавця та протягом лютого-грудня 2018 року ознайомлювалася з іншими вакантними посадами у відповідача.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Верховний Суд в оцінці застосування норм матеріального права у спірних правовідносинах визнає обґрунтованим, що встановлені статтями 228 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Під час вирішення питання про поновлення строку суд дає оцінку обставинам, які були перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого спеціальним законом строку звернення до суду із позовом до моменту подання такого позову.

Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк, подання позову. Тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця про звільнення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі з поважних причин.

Верховний Суд врахував, що про порушення свого права на переведення на іншу посаду ОСОБА_1 мала дізнатися у лютому 2018 року, коли роботодавець продовжив знайомити її з іншими вакантними посадами, не здійснивши переведення її на ту посаду, на яку вона виявила бажання бути переведеною та надала таку згоду.

Враховуючи, що строк на оскарження дій АТ «Укрзалізниця» сплинув на момент подання цього позову до суду, Верховний Суд зробив висновок про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині вимог про визнання протиправними дії АТ «Українська залізниця» щодо нездійснення переведення ОСОБА_1 за заявою від 21 грудня 2017 року на посаду заступника начальника відділу розвитку бізнес аналітики Апарату директора з питань інформаційних технологій у зв`язку зі спливом строку звернення до суду з таким позовом.

Щодо необґрунтованого відхилення судом клопотання про витребування доказів

Звільнення працівника за пунктом 1 частини першої статі 40 КЗпП України вважається таким, що проведено з дотриманням норм трудового законодавства, зокрема, у тому разі, коли працівникові було запропоновано всі вакантні посади, що з`явилися на підприємстві у період строку попередження, і які існували на день звільнення працівника (постанова Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 742/532/18 (провадження № 61-3607св19)).

З метою доведення тих обставин, що АТ «Укрзалізниця» запропонувало позивачу не усі вакантні посади, ОСОБА_1 звернулася до суду із клопотаннями про витребування від відповідача доказів - штатних розписів, проте суд відмовив у задоволенні такого клопотання позивача. Таке рішення суд не обґрунтував, мотиви відхилення клопотання позивача не навів.

Водночас ненаведення судом мотивів відхилення такого клопотання позивача не є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки позивач не оскаржувала дії АТ «Укрзалізниця» щодо неознайомлення її з усіма вакантними посадами на підприємстві. Також Верховний Суд врахував, що 18 серпня 2020 року ОСОБА_1 сама просила звільнити її з займаної посади у зв`язку з переведенням до філії «Головний інформаційно-обчислювальний центр» АТ «Укрзалізниця» та наказом (розпорядженням) АТ «Укрзалізниця» від 18 серпня 2020 року ОСОБА_1 звільнено у зв`язку з переведенням.

Підсумовуючи, Верховний Суд встановив, що на момент звернення позивача до суду з позовом, вона не була звільнена у зв`язку з скороченням, дії відповідача щодо непропонування усіх вакантних посад не оскаржувала, а лише не погоджувалася зі скороченням її посади та непереведенням на іншу вакантну посаду, а тому Суд не встановив невідповідність оскаржуваних судових рішень правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 29 січня 2020 року у справі № 742/532/18 (провадження

№ 61-3607св19) щодо застосування пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Також Верховний Суд врахував, що позивач не оскаржувала її звільнення у зв`язку з переведенням, а отже, погодилася із таким рішенням АТ «Укрзалізниця».

Щодо підстав касаційного оскарження рішень судів у частині позовних вимог щодо законності рішення відповідача про скорочення, а також щодо оплати праці

Верховний Суд, проаналізувавши зміст касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга в частині оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій про вирішення позовних вимог щодо оплати праці містить доводи лише про те, що суди першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясували обставини, зокрема наказ від 04 травня 2018 року № 829-ос, що мають значення для справи, а висновки, викладені у рішенні суду, не відповідають обставинам справи.

В оцінці таких доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що вони не можуть бути самостійною підставою касаційного оскарження судових рішень відповідно до правил статті 389 ЦПК України.

Верховний Суд визнає, що у касаційній скарзі немає належно викладених підстав касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України - оскарження судових рішень з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України.

У постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 761/10548/18 (провадження № 61-10409св20) Верховний Суд зазначив, що потрібно враховувати, що така підстава касаційного оскарження як недослідження судами першої та апеляційної інстанцій доказів у справі може вважатися належно викладеною, якщо містить доводи про те, що суди першої та/або апеляційної інстанцій не здійснили дослідження зібраних у справі доказів, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу, що відповідає пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України. Натомість, у справі, яка переглядається, заявник в обґрунтування такої підстави касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій не навів доводів про те, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення без врахування правових висновків Верховного Суду в цій частині позовних вимог (про оплату праці) або відсутності правового висновку Верховного Суду чи необхідності відступлення від вже існуючого правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

За таких обставин, враховуючи межі касаційного розгляду справи, які окреслюються у тому числі й підставами касаційного оскарження судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку, що немає підстав для перевірки рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про оплату праці.

Також Верховний Суд не надає оцінку рішенням судів у частині вирішення позовних вимог про оскарження рішення відповідача про скорочення посади заявника, переведення її на режим неповного тижня та робочого дня, а також вимоги не чинити їй перешкоди виконувати повноваження заступника начальника управління статистики, оскільки в цій частині заявник не навела підстав касаційного оскарження судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на наведене, Верховний Суд зробив висновок про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання протиправними дій АТ «Українська залізниця» щодо непереведення ОСОБА_1 за заявою від 21 грудня 2017 року на посаду заступника начальника відділу розвитку бізнес аналітики Апарату директора з питань інформаційних технологій з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини перша-третя статті 412 ЦПК України).

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції в частині позовних вимог про оскарження непереведення позивача на обрану нею посаду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволення позову в цій частині, однак правовий результат вирішення спору на користь відповідача, то судові витати, понесені заявником у зв`язку із розглядом справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, покладаються на неї.

Керуючись статтями 389 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2021 року у частині вирішення позовних вимог про визнання протиправними дій Акціонерного товариства «Українська залізниця» щодо непереведення ОСОБА_1 за її заявою від 21 грудня 2017 року на посаду заступника начальника відділу розвитку бізнес аналітики Апарату директора з питань інформаційних технологій скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до дій Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання протиправними дій Акціонерного товариства «Українська залізниця» щодо непереведення ОСОБА_1 за її заявою від 21 грудня 2017 року на посаду заступника начальника відділу розвитку бізнес аналітики Апарату директора з питань інформаційних технологій відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко