Постанова

Іменем України

16 червня 2022 року

м. Київ

справа № 757/75447/17-ц

провадження № 61-18785св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 ,

відповідач - Національний банк України,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 лютого 2020 року під головуванням судді Писанця В. А. та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Голуб С. А., Таргоній Д. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», про відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до Національного банку України про відшкодування шкоди, в якому просила стягнути з відповідача на її користь майнову шкоду в сумі 3 266 413,98 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») було укладено договори банківського вкладу, а саме:

- 04 грудня 2014 року договір-заяву № 313731/47144/370-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Пенсійний» на 370 днів в національній валюті, відповідно до якого вкладник вніс, а банк прийняв грошові кошти в національній валюті на вкладний рахунок № НОМЕР_1 в сумі 900 000 грн на строк з 04 грудня 2014 року по 09 грудня 2015 року з відсотковою ставкою у розмірі 26,10 % річних із зарахуванням процентів на рахунок № НОМЕР_2 ;

- 25 грудня 2014 року договір-заяву № 313731/56892/370-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Пенсійний» на 370 днів в національній валюті, згідно з яким вкладник вніс, а банк прийняв грошові кошти в національній валюті на вкладний рахунок № НОМЕР_3 в сумі 1 527 173,83 грн на строк з 25 грудня 2014 року по 30 грудня 2015 року з відсотковою ставкою у розмірі 26,10 % річних із зарахуванням процентів на рахунок № НОМЕР_4 ; при цьому відповідно до пункту 4 договору 06 січня 2015 року позивачем було поповнено вкладний рахунок на суми 27 000 грн та 5 569,37 грн;

- 12 січня 2015 року договір-заяву № 313731/6641/370-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Пенсійний» на 370 днів в національній валюті, за умовами якого вкладник вніс, а банк прийняв грошові кошти в національній валюті на вкладний рахунок № НОМЕР_5 в сумі 620 000 грн на строк з 12 січня 2015 року по 17 січня 2016 року з відсотковою ставкою у розмірі 26,10 % річних із зарахуванням процентів на рахунок № НОМЕР_6 .

17 вересня 2015 року на підставі постанови Правління Національного банку України № 612 у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» запроваджено тимчасову адміністрацію, а відповідно до постанови від 17 грудня 2015 року № 898 розпочато процедуру ліквідації, у зв`язку з чим 29 січня 2016 року Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було виплачено позивачу, як вкладнику, гарантовану суму у розмірі 200 000 грн. Згідно із довідкою ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» від 22 квітня 2016 року № 1025 кредиторські вимоги ОСОБА_1 акцептовані на суму 3 266 413,98 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 грудня 2016 року у справі № 826/7697/16 задоволено позов до Національного банку України та визнано протиправною бездіяльність Національного банку України в період з 01 січня 2011 року по 17 вересня 2015 року щодо не вжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», яка виразилась у порушенні строків: проведення інспекційної планової перевірки ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не рідше одного разу на 36 місяців; надання ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» результатів інспекційних перевірок за періоди з 01 січня 2008 року по 01 січня 2012 року та з 01 лютого 2012 року по 01 грудня 2014 року, встановлених статтею 19 ГК України; повідомлення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про встановлення рейтингової оцінки за системою САМЕLS за результатами інспекційних перевірок за періоди з 01 січня 2008 року по 01 січня 2012 року та з 01 лютого 2012 року по 01 грудня 2014 року; визнано протиправною бездіяльність Національного банку України в періоди квітня 2012 року - липня 2012 року та березня 2015 року - травня 2015 року щодо невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на підставі проведених перевірок та складення звіту про інспектування ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за періоди з 01 січня 2008 року по 01 січня 2012 року та з 01 лютого 2012 року по 01 грудня 2014 року і встановленої рейтингової оцінки САМЕLS.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року апеляційну скаргу Національного банку України задоволено, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 грудня 2016 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено. Втім, 10 серпня 2017 року Вищим адміністративним судом України було постановлено ухвалу, якою касаційну скаргу задоволено, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 грудня 2016 року залишено в силі.

У зв`язку зі встановленими обставинами адміністративним судом щодо протиправної бездіяльності Національного банку України позивач вважає, що їй завдано майнової шкоди на загальну суму 3 266 413,98 грн, що еквівалентно неповернутій сумі вкладів ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Печерський районний суд м. Києва рішенням від 28 лютого 2020 року позов залишив без задоволення.

Київський апеляційний суд постановою від 20 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який є правонаступником ОСОБА_1 , залишив без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 лютого 2020 року без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що вимога позивача про відшкодування збитків Національним банком України є необґрунтованою та такою, що не підтверджена належними доказами щодо завдання їй реальних збитків діями або бездіяльністю саме відповідача. Апеляційний суд додатково вказував, що питання повернення вкладу повинно вирішуватись відповідно до вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», проте по суті не вирішене.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Кравець Р. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підставу, передбачену пунктами 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Представник заявника вказує, що судами попередніх інстанцій було ухвалено рішення без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 15 травня 2019 року у справі № 201/5856/17; від 24 липня 2019 року у справі № 642/5814/18 та у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 826/9802/17.

Аргументом касаційної скарги також є те, що представник заявника вважає, що є об`єктивна необхідність відступити від правової позиції Верховного Суду, викладеної у справах: № 757/29145/18-ц, № 910/13826/18, № 757/75104/17.

Висновки у цих справах не узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 826/9802/17 де вказано, що Національний банк України повинен вживати заходів впливу та контролю з метою недопущення порушення норм банківського законодавства та відновлення платоспроможності і стабільності банків. У випадку ж несвоєчасного вчинення Національним банком України зазначених дій (наприклад протиправна бездіяльність Національного банку України, яка встановлена судами у справі № 826/15685/16) відбувається порушення прав вкладників у вигляді неповернутих грошових коштів.

Разом із тим у вказаних справах (№ 757/29145/18-ц, № 910/13826/18, № 757/75104/17), рішення, яким встановлена протиправна бездіяльність Національного банку України не доводить, що саме у зв`язку із протиправною бездіяльністю Національного банку України настали наслідки для вкладників, відсутній факт завдання останнім шкоди, а тому відсутні підстави для відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України, у зв`язку із чим слід керуватись нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

На думку представника заявника, за умови наявності судового рішення про встановлення протиправної бездіяльності органу державної влади, звернення з позовом з підстав, передбачених статтею 1173 ЦК України не лише виключає необхідність доведення вини органу державної влади, а взагалі не потребує її наявності.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому у грудні 2021 року до Верховного Суду відзиві представник Національного банку України - Чорна Ю. А. касаційну скаргу просила залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Представник відповідача зазначає, що у справах, пов`язаних із виконанням банком, в якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, а тому унеможливлює задоволення вимог кредиторів такого банку поза межами ліквідаційної процедури.

Крім того, суди правильно вважали, що позивачем не доведено протиправності дій Національного банку України відносно ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», а тому підстав для задоволення позову немає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено договори банківського вкладу, а саме:

- 04 грудня 2014 року договір-заяву № 313731/47144/370-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Пенсійний» на 370 днів в національній валюті, відповідно до якого вкладник внесла, а банк прийняв грошові кошти в національній валюті на вкладний рахунок № НОМЕР_1 в сумі 900 000 грн на строк з 04 грудня 2014 року по 09 грудня 2015 року з відсотковою ставкою у розмірі 26,10 % річних із зарахуванням процентів на рахунок № НОМЕР_2 ;

- 25 грудня 2014 року договір-заяву № 313731/56892/370-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Пенсійний» на 370 днів в національній валюті, згідно з яким вкладник внесла, а банк прийняв грошові кошти в національній валюті на вкладний рахунок № НОМЕР_3 в сумі 1 527 173,83 грн на строк з 25 грудня 2014 року по 30 грудня 2015 року з відсотковою ставкою у розмірі 26,10 % річних із зарахуванням процентів на рахунок № НОМЕР_4 ; при цьому відповідно до пункту 4 договору 06 січня 2015 року ОСОБА_1 було поповнено вкладний рахунок на суми 27 000 грн та 5 569,37 грн;

- 12 січня 2015 року договір-заяву № 313731/6641/370-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Пенсійний» на 370 днів в національній валюті, за умовами якого вкладник внесла, а банк прийняв грошові кошти в національній валюті на вкладний рахунок № НОМЕР_5 в сумі 620 000 грн на строк з 12 січня 2015 року по 17 січня 2016 року з відсотковою ставкою у розмірі 26,10 % річних із зарахуванням процентів на рахунок № НОМЕР_6 (а. с. 7-15).

17 вересня 2015 року на підставі постанови Правління Національного банку України № 612 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 вересня 2015 року № 171 про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку строком на три місяці з 18 вересня 2015 року по 17 грудня 2015 року включно (а. с. 83-86).

17 грудня 2015 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», а 18 грудня 2015 року відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 230 у банку розпочато процедуру ліквідації та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку з 18 грудня 2015 року по 17 грудня 2017 року включно (а. с. 87, 88).

29 січня 2016 року Фондом гарантування вкладів фізичних осіб була здійснена виплата ОСОБА_1 суми гарантованого відшкодування вкладу у розмірі 200 000 грн, що не заперечувалося сторонами та про що свідчить заява на видачу готівки № 4031931 (а. с. 16).

Згідно із довідкою ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» від 22 квітня 2016 року № 1025 відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 07 квітня 2016 року № 488 затверджено перелік (реєстр) вимог кредиторів банку і у вказаному реєстрі міститься інформація про включення кредиторської вимоги ОСОБА_1 на суму 3 266 413,98 грн до четвертої черги вимог кредиторів (а. с. 17).

Рішенням виконавчої дирекції Фону гарантування вкладів фізичних осіб від 28 листопада 2017 року № 5175 продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на два роки до 17 грудня 2019 року включно (а. с. 89).

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Печерського районного суду м. Києва.

16 грудня 2021 року цивільна справа № 757/75447/17-ц надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 27 травня 2022 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що ним встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб за вкладами фізичних осіб, а його метою є захист прав і законних інтересів вкладників банку.

Відповідно до пункту 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з пунктами 1, 2 частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Частиною першою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень.

У частині четвертій статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги.

Ураховуючи, що між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» виникли договірні відносини, і на момент її звернення до суду з позовом в банку була розпочата процедура ліквідації, зазначене унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

За загальним правилом, яке встановлено у частині першій статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків (майнової шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

У частині другій статті 22 ЦК України визначено, що майнова шкода виражається у формі збитків. У свою чергу збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв`язок між протиправною дією чи бездіяльністю і негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Статтями 1173 1174 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, а також, завдана органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів чи вини посадової або службової особи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 серпня 2021 року в справі № 757/4166/19 (провадження № 61-3547св20) зроблено висновки, що запровадження тимчасової адміністрації у банку та початок процедури ліквідації унеможливлює виплату коштів за договором банківського вкладу в інший спосіб, аніж це передбачено положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відкликання Національним банком України банківської ліцензії ПАТ «Дельта Банк» та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема виникнення спеціальної процедури пред`явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». При цьому задоволення вимог окремого кредитора, визнаних в межах ліквідаційної процедури банку, але заявлених до стягнення в іншому порядку, не допускається, оскільки це має наслідком порушення рівності прав вкладників банку та порушує принципи виведення неплатоспроможного банку з ринку. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов загалом обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю, оскільки позивач не довів протиправність дій відповідачів, внаслідок яких йому було завдано шкоди на суму неповернутих вкладів, внесених до ПАТ «Дельта Банк». Позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами, що є його процесуальним обов`язком, протиправної поведінки з боку Національного банку України, оскільки винесені ним постанови про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних, неплатоспроможних та про відкликання банківської ліцензії, відповідають положенням закону, є чинними та скасовані не були. Розміщені позивачем на рахунках у ПАТ «Дельта Банк» як банківські вклади кошти (у загальному розмірі неповернутих вкладів на суму 3 556 001,99 грн) не є збитками у розумінні статті 22 ЦК України, а тому відсутні підстави для стягнення зазначеної суми у порядку, встановленому статтею 1173 ЦК України із відповідачів. Вимоги ОСОБА_3 на суму 3 556 001,99 грн було включено до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Дельта Банк». Позивач не втратив право на ці кошти. Процедура ліквідації банку триває. Задоволення вимог окремого кредитора, визнаних в межах ліквідаційної процедури банку, але заявлених до стягнення в іншому порядку, не допускається, оскільки це має наслідком порушення рівності прав вкладників банку та порушує принципи виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв`язок між його діями та шкодою підлягають доказуванню на загальних підставах та відповідно до статей 12 81 ЦПК України є обов`язком позивача.

Отже, обов`язковою умовою відшкодування заподіяних збитків та майнової шкоди є порушення прав особи внаслідок незаконних дій або бездіяльності та наявність реального збитку та шкоди.

Урахувавши, що правовідносини, які виникли між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», є договірними, які регулюються нормами цивільного законодавства, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме внаслідок діяльності Національного банку України вона позбавлена можливості повернути кошти з депозитних вкладів, що завдало їй шкоди, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Аргументи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій було ухвалено рішення без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 15 травня 2019 року у справі № 201/5856/17; від 24 липня 2019 року у справі № 642/5814/18 та у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 826/9802/17 колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Верховний Суд в постанові від 15 травня 2019 року у справі № 201/5856/17 (провадження № 61-36689св18) розглянув справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», треті особи: Національний банк України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про відшкодування збитків та моральної шкоди. Позовна заява мотивована тим, що між ним та банком протягом 2015-2016 років були укладені договори депозитних вкладів, однак при перевірці банківських рахунків він виявив, що 22 грудня 2016 року банк в односторонньому порядку списав кошти з них, не повідомивши його. Вказані неправомірні дії відповідача спричинили йому збитки у розмірі 11 706 688,27 грн, 368 607,90 доларів США, 4,88 євро та моральну шкоду у сумі 2 141 294,48 грн, які він з урахування зміни позовних вимог просив стягнути з відповідача на свою користь.

Предметом касаційного оскарження у цій справі була ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2018 року, якою апеляційну скаргу Національного банку України на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2017 року повернуто заявнику.

У вказаній справі Верховний Суд виклав правовий висновок про те, що оскільки представником Національного банку України як органу державної влади у цій справі може бути не лише адвокат, а й особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, тому висновки апеляційного суду про повернення апеляційної скарги заявнику у зв`язку з тим, що вказану апеляційну скаргу подав не адвокат, є неправильними та такими, що не відповідають вимогам закону.

У справі № 642/5814/18 було подано позов ОСОБА_1 до Національного банку України про відшкодування майнової та моральної шкоди, який мотивований тим, що в результаті пожежі в приміщеннях відповідача та застосування засобів тушіння постраждало його майно, а саме безпосередньо приміщення та продукція, що в ньому зберігалась (ґудзики), чим було спричинено майнову шкоду.

У вказаній справі у постанові від 24 липня 2019 року Верховний Суд виклав правовий висновок про те, що наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах. Апеляційний суд не врахував те, що спір між сторонами виник не у зв`язку із здійсненням господарської діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, не у зв`язку з укладенням, зміною, розірванням і виконанням правочинів у господарській діяльності, які віднесені до юрисдикції господарських судів; не звернув уваги, що між сторонами взагалі відсутні будь-які господарські відносини, а позовні вимоги стосуються відшкодування збитків, завданих залиттям приміщення, яке належить фізичній особі.

02 жовтня 2019 року у справі № 826/9802/17 (провадження № К/9901/22243/19) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув справу за позовом ПАТ «Кременчуцький завод дорожніх машин» до Національного банку України про визнання протиправною бездіяльності Національного банку України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик», невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик».

У цій справі Верховний Суд вказував, що бездіяльність Національного банку України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів, яка призвела до порушень прав вкладників у вигляді неповернутих грошових коштів, за певних обставин може розцінюватись як шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади. Особи, що постраждали внаслідок такої бездіяльності можуть вимагати компенсації відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України, проте такий спір не може бути вирішено в рамках адміністративного судочинства.

Таким чином у наведених представником заявника справах предмет та підстави позовів були відмінними від предмета та підстав позову у справі, яка переглядається, а тому колегія суддів відхиляє цей аргумент касаційної скарги.

Одночасно колегія суддів зазначає, що вказівка Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 826/9802/17 (провадження № К/9901/22243/19) на те, що бездіяльність Національного банку України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів, яка призвела до порушень прав вкладників у вигляді неповернутих грошових коштів, за певних обставин може розцінюватись як шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади. Особи, що постраждали внаслідок такої бездіяльності можуть вимагати компенсації відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України, проте такий спір не може бути вирішено в рамках адміністративного судочинства не впливає на правильність висновків судів попередніх інстанцій у цій справі, оскільки обставин невжиття відповідачем належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів, яка призвела до порушень прав вкладників у вигляді неповернутих грошових коштів під час розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій не встановлено.

Доводи касаційної скарги про наявність підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду, викладеної у справах: № 757/29145/18-ц, № 910/13826/18, № 757/75104/17 оскільки вона не узгоджується із правою позицією, викладеною у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 826/9802/17 колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Відступ від правової позиції - це сукупність підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього висновку щодо певного питання на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов`язано зі зміною суспільних відносин та усунення суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією «живого права» (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права.

Верховний Суд у постанові від 13 квітня 2020 року у справі № 757/29145/18-ц (провадження № 61-3077св19) вказував, що віднесення банку до категорії неплатоспроможних та запровадження процедури ліквідації банку не має наслідком припинення зобов`язання між банком і клієнтом. Вказане свідчить про те, що позивач, як сторона за договорами, внаслідок віднесення банку до категорії неплатоспроможних постановою Національного банку України від 03 червня 2016 року № 913 не втратив права на отримання сум банківських вкладів, повернення яких підлягає у порядку, визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

З огляду на вказане, внаслідок прийняття Національним банком України вищевказаного рішення обсяг майнових прав позивача на кошти, що обліковувались на рахунках за договорами, не зменшився, а тільки були запроваджені інші процедури задоволення цих майнових прав.

У постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 910/13826/18 Верховний Суд вказував, що віднесення банку до категорії неплатоспроможних та запровадження процедури ліквідації банку не має наслідком припинення зобов`язання між банком та клієнтом. Вказане свідчить про те, що позивач, як сторона за договором, внаслідок віднесення банку до категорії неплатоспроможних постановою НБУ від 17 вересня 2015 року № 612 не втратив права на кошти, розміщені на депозитному рахунку, повернення яких підлягає у порядку, визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Постанова Верховного Суду від 05 листопада 2021 року у справі № 757/32858/18 (провадження № 61-2772св21) також містить посилання на те, що між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Хрещатик» виникли договірні відносини, і на момент її звернення до суду з позовом в банку була розпочата процедура ліквідації, зазначене унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Таким чином, з урахуванням викладеного, зважаючи на предмет та підстави позову у даній справі, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для відступу від правової позиції у наведених представником заявника справах, оскільки остання ґрунтується на тлумаченні норм матеріального права, яке залишається незмінним.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. В. Сердюк