ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 757/75512/17-ц

провадження № 61-2453св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт»,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 березня 2021 року в складі судді Ільєвої Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Крижанівської Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» (далі - ТОВ «ФК «Форінт») та просила визнати недійсним укладений відповідачами договір відступлення права вимоги № 30 від 11 жовтня 2017 року.

Позовні вимоги мотивувала тим, що 10 квітня 2008 року між нею та ВАТ «Райффайзен банк Аваль» було укладено кредитний договір № 014/08-112/77060, а 18 серпня 2008 року - кредитний договір № 014/0028/73/127779.

11 жовтня 2017 року відповідачі уклали договір відступлення права вимоги № 30, на підставі якого ТОВ ФК «Форінт» відступило ОСОБА_2 права вимоги заборгованості за вказаними кредитними договорами.

Вважала, що договір відступлення укладений з порушенням положень частини першої статті 203, частини другої статті 1083, частини третьої статті 1079 ЦК України, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року, позов задоволено.

Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги № 30 від 11 жовтня 2017 року, укладений між ТОВ «ФК «Форінт» та ОСОБА_2 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що оспорюваний правочин суперечить вимогам закону, оскільки з укладенням цього договору відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не відноситься до фінансових установ.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У лютому 2022 року ТОВ «ФК «Форінт» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права: застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року в справі № 3-43гс15 та в постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року в справі № 912/1856/16, від 14 травня 2019 року в справі № 910/11511/18, від 15 серпня 2019 року в справі № 1340/4630/18, від 04 грудня 2019 року в справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року в справі № 910/6091/19, від 27 травня 2020 року в справі № 263/11786/17, від 16 жовтня 2020 року в справі № 910/12787/17, від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц, від 02 лютого 2021 року в справі № 904/6248/19, від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18, від 21 квітня 2021 року в справі № 904/5480/19, від 08 червня 2021 року в справі № 346/1305/19, від 11 серпня 2021 року в справі № 686/12230/18, від 31 серпня 2021 року в справі № 266/2971/19; судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не врахували, що позивач не є стороною договору про відступлення права вимоги, факт порушення своїх прав та обов`язків укладенням цього договору не довела.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

22 червня 2022 року справа № 757/75512/17-ц надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

10 квітня 2008 року між ВАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014/08-112/77060 та 18 серпня 2008 року між ними укладено кредитний договір № 014/0028/73/127779.

У подальшому право вимоги за цими кредитними договорами набув ПАТ «Кристалбанк», який на підставі договору факторингу від 25 травня 2017 року передав це право відповідачу ТОВ «ФК «Форінт».

11 жовтня 2017 року ТОВ ФК «Форінт» та ОСОБА_2 уклали договір відступлення права вимоги № 30, згідно з яким право вимоги заборгованості за кредитними договорами № 014/08-112/77060 від 10 квітня 2008 року та № 014/0028/73/127779 від 18 серпня 2008 року, укладеними між ВАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_1 , перейшло до ОСОБА_2 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом, наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.

У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.

З наведених норм права вбачається, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ.

Такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 465/646/11, підстав для відступу від якого Велика Палата Верховного Суду не вбачала згідно з постановою від 10 листопада 2020 року в справі № 638/22396/14-ц.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 вважала за необхідне відступити від загального висновку, сформульованого в постанові від 31 жовтня 2018 року в справі № 465/646/11, лише конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.

Отже, якщо попередній кредитор (банк) не перебуває у процедурі ліквідації, фізична особа не може бути стороною договору про переуступку права вимоги за кредитним договором.

Такий висновок підтриманий Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2023 року в справі № 206/4841/20.

Суди встановили, що на підставі договору про відступлення права вимоги від 11 жовтня 2017 року ТОВ «ФК «Форінт» відступило фізичній особі ОСОБА_2 право вимоги за кредитними договорами № 014/08-112/77060 від 10 квітня 2008 року та № 014/0028/73/127779 від 18 серпня 2008 року.

Отже, відбулась заміна суб`єктного складу в частині кредитора на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги згідно з вищевказаними нормами права.

При цьому матеріали справи не містять доказів перебування первісного кредитора АТ «Райффайзен Банк» у процедурі ліквідації.

З огляду на викладене суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що договір про відступлення права вимоги від 11 жовтня 2017 року укладений ТОВ «ФК «Форінт» та ОСОБА_2 всупереч вимог закону, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання його недійсним.

Висновки судів не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених у касаційній скарзі постановах.

Доводи касаційної скарги про те, що оспорюваним договором про відступлення права вимоги не порушуються права й законні інтереси ОСОБА_1 є необґрунтованими, оскільки внаслідок укладення цього договору ОСОБА_2 передано право вимоги за кредитними договорами, де вона є позичальником, отже оспорюваний правочин стосуються її прав та інтересів.

Інші доводикасаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів та стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстав для їх скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко