Постанова

Іменем України

20 квітня 2023року

м. Київ

справа № 757/76916/17-ц

провадження № 61-244св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Управління справами Апарату Верховної Ради України, Верховна Рада України, Державна казначейська служба України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Редакція журналу «Віче»,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 червня 2021 року в складі судді Писанця В. А. та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління справами Апарату Верховної Ради України, Верховної Ради України, Державної казначейської служби України, Товариства з обмеженою відповідальністю «Редакція журналу «Віче» (далі - ТОВ «Редакція журналу «Віче»), в якому з урахуванням доповнення позовних вимог просив стягнути солідарно з Управління справами Апарату Верховної Ради України, Верховної Ради України, ТОВ «Редакція журналу «Віче» на його користь: заборгованість із заробітної плати за період з квітня 2016 року по 01 лютого 2017 року у розмірі 125 611,12 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 761 838,22 грн; компенсацію за невикористану відпустку за 2015 та 2016 роки у розмірі 24 638,91 грн; вихідну допомогу у розмірі 46 690,80 грн; матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 15 563, 60 грн.

На обґрунтування позову зазначав, що 01 грудня 2011 року його прийнято на посаду оглядача відділу висвітлення соціально-економічної політики, соціологічних досліджень та правового забезпечення редакції журналу Верховної Ради України «Віче».

02 квітня 2012 року його переведено на посаду завідувача відділу висвітлення питань соціально-економічної політики соціологічних досліджень та правового забезпечення, а 01 серпня 2014 року - на посаду заступника головного редактора.

Він своєчасно, належним чином виконував посадові обов`язки заступника головного редактора, однак редакція журналу Верховної Ради України «Віче» у період з квітня 2016 року по січень 2017 року не здійснювала виплату заробітної плати, у зв`язку із чим 26 січня 2017 року він звернувся до товариства із заявою про звільнення у зв`язку з невиконанням останнім законодавства про працю, невиплатою заробітної плати, ненаданням чергової щорічної відпустки на підставі частини третьої статті 36 КЗпП України, та просив здійснити остаточний розрахунок у строки, встановлені статтею 116 КЗпП України, виплатити компенсацію за невикористану щорічну відпустку і вихідну допомогу на підставі статті 44 КЗпП України.

01 лютого 2017 року його було звільнено із займаної посади за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. Станом на дату звернення до суду з позовом з ним не проведено остаточного розрахунку при звільненні.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень в справі

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 03 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Редакція журналу «Віче» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з квітня 2016 року по 01 лютого 2017 року у розмірі 125 611,12 грн, середній заробіток за час затримки у розмірі 761 838,22 грн, компенсацію за невикористану відпустку за 2015 та 2016 роки у розмірі 24 638, 91 грн, вихідну допомогу у розмірі 46 690,80 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 15 563,60 грн, а всього 974 342,65 грн.

У задоволенні вимог ОСОБА_1 до Управління справами Апарату Верховної Ради України, Верховної Ради України відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що з вини редакції журналу Верховної Ради України «Віче», правонаступником якої є ТОВ «Редакція журналу «Віче», ОСОБА_1 не було проведено своєчасну виплату заробітної плати за період з 01 квітня 2016 року по 01 лютого 2017 року, тому його вимоги до товариства про виплату заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги та матеріальної допомоги на оздоровлення є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вимоги до Управління справами Апарату Верховної Ради України, Верховної Ради України задоволенню не підлягають, оскільки позивач не довів, що ними порушені його трудові права. Відповідальність за порушення трудового законодавства у цій справі має нести саме роботодавець.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог до Управління справами Апарату Верховної Ради України, Верховної Ради України, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 червня 2021 року в оскаржуваній частині залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідальність за порушення норм трудового законодавства при звільненні позивача з роботи повинно нести саме ТОВ «Редакція журналу «Віче» як правонаступник редакції журналу Верховної Ради України «Віче».

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 червня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року.

На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосуваннясудами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 03 липня 2013 року в справі № 6-64цс13, від 29 січня 2014 року в справі № 6-144цс13 та у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року в справі № 359/4100/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Верховна Рада України як засновки журналу та Управління справами Апарату Верховної Ради України як суб`єкт управління майном журналу та як орган, на який покладені обов`язки забезпечення реалізації заходів щодо реформування редакції журналу «Віче», зобов`язані були до 01 квітня 2016 року ліквідувати заборгованість із заробітної плати.

16 листопада 2016 року Верховна Рада України прийняла постанову «Про вихід Верховної Ради України із засновників редакції журналу Верховної Ради України «Віче», у зв`язку з цим розпочато ліквідаційну процедуру журналу. Пунктом 2 зазначеної постанови зобов`язано Управління справами Апарату Верховної Ради України забезпечити реалізацію заходів щодо реформування редакції журналу Верховної Ради України «Віче».

Таким чином, Верховна Рада України доручила реалізацію заходів щодо реформування (в тому числі й погашення заборгованості, як це передбачено Законом України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації») саме Управлінню справами Апарату Верховної Ради України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду м. Києва.

24 червня 2022 року справа № 757/76916/17-ц надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що наказом Головного редактора редакції журналу Верховної Ради України «Віче» Писаренко С. В. від 01 грудня 2011 року № 201 ОСОБА_1 прийнято на посаду оглядача відділу висвітлення соціально-економічної політики, соціологічних досліджень та правового забезпечення за переводом.

02 квітня 2012 року згідно наказу Головного редактора редакції журналу Верховної Ради України «Віче» № 57 позивача було переведено на посаду завідувача відділу висвітлення питань соціально-економічної політики соціологічних досліджень та правового забезпечення.

01 серпня 2014 року позивача було переведено на посаду заступника головного редактора на підставі наказу Головного редактора редакції журналу Верховної Ради України «Віче» №70 від 23 липня 2014 року.

01 лютого 2017 року позивача було звільнено з посади заступника головного редактора редакції журналу Верховної Ради України «Віче» за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.

16 листопада 2016 року Верховною Радою України прийнято постанову «Про вихід Верховної Ради України із засновників редакції журналу Верховної Ради України «Віче».

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «Редакції журналу «Віче» є правонаступником редакції журналу Верховної Ради України «Віче».

Судами встановлено, що Управління справами Апарату Верховної Ради України не є засновником (співзасновником) редакції журналу Верховної Ради України «Віче».

В матеріалах справи відсутні докази про перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з Управлінням справами Апарату Верховної Ради України.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Роботодавець - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво) або самозайнята особа, яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов`язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов`язки, передбачені законами (підпункт 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідно до статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Суди встановили, що виробничі, майнові, фінансові та інші умови діяльності журналу Верховної Ради України «Віче» регулювалися статутом редакції журналу, затвердженим постановою Верховної Ради України від 06 березня 1996 року № 82/96-ВР, згідно з яким редакція є юридичною особою, реєстрація якої здійснюється в установленому чинним законодавством України порядку, має самостійний баланс, відповідні рахунки в установах банків, печатку, штамп, інші реквізити, необхідні для здійснення поставлених перед нею завдань; керівництво редакцією здійснює головний редактор, який призначається на посаду і звільняється з неї Головою Верховної Ради України за поданням профільного комітету Верховної Ради України та за письмовим погодженням (візуванням) з керівниками фракцій (груп) народних депутатів України; джерелом формування майна, фонду оплати праці та інших видів фінансування редакції є кошти державного бюджету, засновником журналу є Верховної Ради України.

Згідно з Положенням про Управління справами Апарату Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 05 жовтня 2015 року № 1371, редакція журналу Верховної Ради України «Віче» не належить до сфери управління Управління справами (пункт 3.4 Положення).

Ураховуючи наведене, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про те, що відповідальність за порушення норм трудового законодавства при звільненні позивача з роботи повинно нести саме ТОВ «Редакція журналу «Віче» як правонаступник журналу Верховної Ради України «Віче». Позивач не перебував у трудових правовідносинах з Управлінням справами Апарату Верховної Ради України і Верховною Радою України та не довів, що вони порушили його трудові права.

Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом України та Верховним Судом у зазначених в касаційній скарзі постановах.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 червня 2021 року в оскаржуваній частині та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року залишити без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Управління справами Апарату Верховної Ради України, Верховної Ради України про стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, вихідної допомоги та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко