№ 757/7971/19-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

07 липня 2021 року

м. Київ

справа № 757/7971/19-ц

провадження № 61-13265св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - держава України в особі Державної казначейської служби України,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Голосіївський районний відділ Державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Головне територіальне управління юстиції у м. Києві,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва, у складі судді Остапчук Т. В.,

від 30 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Кравець В. А., Мазурик О. Ф., Махлай Л. Д., від 04 серпня

2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду із позовом до держави України в особі Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Голосіївський районний відділ Державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - Голосіївський РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві), про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконних рішень, дій та бездіяльності органів державної влади.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 28 серпня 2013 року в кримінальній справі № 2604/28988/12 ОСОБА_3 був визнаний винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною першою статті 135, частини другої статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України), та із застосуванням статті 70 КК України йому призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. У межах кримінального провадження розглянутий та частково задоволений цивільний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 щодо відшкодування шкоди, заподіяної злочином (загибеллю сина), та стягнуто із

ОСОБА_3 на їх користь по 233 070,50 грн кожному.

19 грудня 2013 року Дніпровським районним судом м. Києва на примусове виконання вироку по кримінальній справі № 2604/28988/12 видані виконавчі листи про стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 28 вересня 2017 року у справі № 755/7704/17 за період з 26 листопада 2013 року

по 30 квітня 2017 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь

ОСОБА_1 261 337,73 грн - інфляційних втрат, 24 003,06 грн -

3% річних, а на користь ОСОБА_2 261 337,73 грн - інфляційних втрат, 24 003,06 грн - 3% річних.

Державним виконавцем Голосіївського РВ ДВС м. Київ 24 липня 2014 року, тобто через вісім місяців після набрання вироком законної сили, винесено постанову про відкриття виконавчих проваджень і 22 жовтня 2014 року виконавчі провадження були об`єднані у зведене виконавче провадження № 45194239.

Позивачі вважали, що у зв`язку з численними порушеннями, допущеними державними виконавцями, затягуванням та зволіканням із вчиненням відповідних дій, наразі виконати вказані судові рішення неможливо, оскільки боржник відчужив належне йому майно, а місце перебування ОСОБА_3 невідоме.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просили суд стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання з рахунку призначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб:

- на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 672 053,15 грн, з яких: 514 985,20 грн - майнова шкода, 52 601,40 грн - інфляційні втрати,

14 466,55 грн - 3% річних, 90 000 грн - моральна шкода;

- на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 672 971,35 грн, з яких: 515 798,82 грн - майнова шкода, 52 679,50 грн - інфляційні втрати,

14 493,03 грн - три проценти річних, 90 000 грн - моральна шкода.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13 червня 2019 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві (далі - ГТУЮ у м. Києві).

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду

від 04 серпня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 по 3 000 грн на відшкодування моральної шкоди, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачами не надано суду доказів спричинення державними виконавцями майнової шкоди, а вимоги в цій частині фактично є нестягнутими грошовими коштами за виконавчими листами. Частково задовольняючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, суди виходили із того, що неналежним виконанням державними виконавцями своїх посадових обов`язків позивачам заподіяна моральна шкода, яку суд з врахуванням засад розумності та справедливості визначив у розмірі 3 000 грн кожному.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

05 вересня 2020 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 січня

2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня

2020 року скасувати, а справу направити на новий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 757/7971/19-ц та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У грудні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звертають увагу на порушення апеляційним судом норм процесуального права, які є підставою для скасування судового рішення, а саме те, що суд розглянув справу за відсутності учасника справи належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання.

Крім того, заявники посилаються на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Вказують, що судом першої інстанції не було заслухано вступне слово, не було з`ясовано обставин справи та досліджено докази відповідно до статей 227-229 ЦПК України. Позивачі були позбавлені можливості представляти свою позицію, викласти зміст та підстави щодо предмету позову, надати окремі усні пояснення та підтвердити їх відповідними доказами. Судом враховані пояснення третіх осіб, які не були надіслані позивачам, що позбавило їх можливості надати свої заперечення.

Апеляційний суд не надав належної оцінки всім доводам апеляційної скарги. Безпідставно не зазначив як учасника справи третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ГТУЮ у м. Києві. Апеляційна скарга та відповідний відзив Державної казначейської служби України не відповідають процесуальним вимогам, оскільки в них не було зазначено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ГТУЮ у м. Києві.

Внаслідок несвоєчасного направлення Дніпровським районним судом

м. Києва виконавчих листів, неправомірних дій (бездіяльності) державних виконавців боржник фактично протиправно був звільнений від виконання судового вироку, а позивачі залишились без належного захисту своїх прав та інтересів, оскільки у зв`язку з підробленням боржником судового рішення про зняття арешту на рухоме майно та несвоєчасністю накладення державними виконавцями арешту на інше майно боржника, останній відчужив належне йому майно і на даний час його місце перебування невідоме, що унеможливлює подальше виконання вироку суду, чим позивачам завдано матеріальної та моральної шкоди.

Також вважали, що визначений судами розмір відшкодування моральної шкоди не відповідає засадам розумності та справедливості.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 28 серпня 2013 року по кримінальній справі № 2604/28988/12 ОСОБА_3 , визнаний винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною першою статті 135, частини другої статті 286 КК України, та із застосуванням статті 70 КК України йому призначено покарання у вигляді 6 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вказаній кримінальній справі були визнані потерпілими.

У кримінальній справі судом розглянутий та частково задоволений цивільний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо відшкодування шкоди, заподіяної злочином та стягнуто із ОСОБА_3

по 233 070,50 грн кожному із позивачів у рахунок відшкодування матеріальної, моральної шкоди та судових витрат.

19 грудня 2013 року Дніпровським районним судом м. Києва на примусове виконання вироку в кримінальній справі № 2604/28988/12 видані виконавчі листи про стягнення із ОСОБА_3 грошових коштів на користь позивачів.

24 липня 2014 року державним виконавцем Голосіївського РВ ДВС м. Київ винесено постанову про відкриття виконавчих проваджень та 22 жовтня 2014 року виконавчі провадження були об`єднані у зведене виконавче провадження № 45194239.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 28 вересня 2017 року у справі № 755/7704/17 за період з 26 листопада 2013 року по

30 квітня 2017 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь

ОСОБА_1 261 337,73 грн - інфляційні втрати, 24 003,06 грн - 3% річних, а всього 285 340,79 грн; на користь ОСОБА_2 - 261 337,73 грн - інфляційні втрати, 24 003,06 грн - 3% річних, а всього 285 340,79 грн.

20 грудня 2017 року Дніпровським районним судом м. Києва у справі № 755/7704/17 видані виконавчі листи про стягнення із ОСОБА_3 грошових коштів на користь позивачів.

03 січня 2018 року державним виконавцем Голосіївського РВ ДВС м. Київ винесено постанову про відкриття виконавчих проваджень та 03 січня

2018 року виконавчі провадження приєднанні до зведеного виконавчого провадження № 45194239.

Позивачі неодноразово зверталися до органів державної виконавчої служби та суду з приводу тривалого невиконання судових рішень.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 15 листопада

2017 року по справі № 755/5626/16-ц визнано неправомірною бездіяльність Голосіївського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві:

- щодо незабезпечення надіслання копії постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 01 серпня

2014 року боржнику та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна в строки, визначені частиною четвертою статті 57 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІУ «Про виконавче провадження»;

- щодо невжиття в повному обсязі необхідних заходів щодо розшуку автомобіля ГАЗ 3302, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , своєчасного накладення арешту з метою подальшої реалізації майна;

- щодо порушення строків, визначених Законом України від 21 квітня

1999 року № 606-ХІУ «Про виконавче провадження», при примусовому виконанні вироку Дніпровського суду м. Києва від 25 листопада 2013 року у кримінальній справі № 2604/28988/12 та невжиття всіх необхідних заходів, спрямованих на виконання виданих за цим судовим рішенням виконавчих документів.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 03 серпня 2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду м. Києва

від 26 грудня 2018 року, у справі № 755/9795/18:

- визнано неправомірною бездіяльність начальника Управління ДВС ГТУЮ у м. Києві Чепурного В. М., яка полягає у незабезпеченні належного розгляду скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на бездіяльність начальника відділу ДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві;

- визнано неправомірною бездіяльність начальника Управління ДВС ГУЮ у м. Києві Чепурного В. М., яка полягає у незабезпеченні здійснення перевірки законності зведеного виконавчого провадження відповідно до вимог закону;

- зобов`язано начальника Управління ДВС ГТУЮ у м. Києві Чепурного В. М. повторно розглянути скаргу на бездіяльність начальника відділу ДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві, здійснивши перевірку законності зведеного виконавчого провадження.

Постановою начальника Голосіївського РВ ДВС м. Київ Ярушевської І. І.

від 23 вересня 2016 року:

- визнано незаконною та скасовано постанову про закінчення виконавчих проваджень;

- зобов`язано відновити провадження та вчинити виконавчі дії.

Постановою начальника Голосіївського РВ ДВС м. Київ Ярушевської І. І.

від 15 листопада 2016 року «Про результати перевірки законності виконавчого провадження»:

- визнано дії головного державного виконавця Бережної О. О. з примусового виконання виконавчих листів Дніпровського районного суду

м. Києва, виданих на виконання вироку у кримінальній справі № 2604/28988/12, від 19 грудня 2013 такими, що здійснені з порушенням вимог статей 11, 30 Закону України № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року «Про виконавче провадження»;

- зобов`язано державного виконавця усунути порушення та забезпечити подальше своєчасне і в повному обсязі здійснення виконавчих дій.

Постановою начальника Голосіївського РВ ДВС м. Київ Зайця А. М.

від 16 травня 2017 року:

- визнано дії головного державного виконавця Бережної О. О. з примусового виконання зазначених виконавчих листів такими, що здійснені в порушення вимог статей 11, 30 Закону України № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року «Про виконавче провадження»;

- зобов`язано державного виконавця усунути порушення та забезпечити подальше своєчасне та в повному обсязі здійснення виконавчих дій.

Постановою начальника Управління ДВС ГУЮ у м. Києві Чепурного В. М.

№ 264 від 13 листопада 2018 року:

- дії головного державного виконавця Бережної О. О. визнано такими, що вчинені з порушенням вимог статей 11, 57 Закону України № 606-XIV

від 21 квітня 1999 року «Про виконавче провадження»;

- дії старшого державного виконавця Маріуци Г. В. визнано такими, що вчинені з порушенням вимог статей 11, 57 Закону України № 606-XІV

від 21 квітня 1999 року, вимог статей 18, 48 Закону України № 1404-VIII

від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження»;

- дії державного виконавця Бучанького Ю. О. визнано такими, що вчинені з порушенням вимог статей 18, 48 Закону України № 1404-VIII від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження»;

- дії начальника відділу Ярушевської І. І., в.о. начальника відділу

Гертичної В. В. та Шевченко М. Р. визнано такими, що вчинені з порушенням вимог статті 74 Закону України № 1404-VIII від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження»;

- зобов`язано начальника Голосіївського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Коблоша О.Й. вжити заходів щодо недопущення виконавцями аналогічних порушень.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини другої статті 87 Закону України № 606-XIV

від 21 квітня 1999 року «Про виконавче провадження» (який був чинним до 05 січня 2017 року) збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Згідно з частиною третьою статті 11 Закону України № 202/98-ВР

від 24 березня 1998 року «Про державну виконавчу службу» (який був чинним до 05 жовтня 2016 року) шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Статтями 1173 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи.

Звертаючись з цим позовом, позивачі посилались на те, що допущені посадовими особами державної виконавчої служби порушення щодо виконання судових рішень призвели до неможливості їх виконати, оскільки боржник відчужив належне йому майно, а тому вони мають право на відшкодування матеріальної шкоди в розмірі суми боргу за виконавчими листами з урахуванням встановленого індексу інфляції, трьох процентів річних від простроченої суми за весь час такого прострочення, а також право на відшкодування моральної шкоди.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у частині відшкодування матеріальної шкоди, інфляційних втрат, трьох процентів річних.

Судами встановлено, що дії державних виконавців щодо незабезпечення надіслання копії постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, невжиття в повному обсязі необхідних заходів щодо розшуку майна боржника, своєчасного накладення арешту з метою подальшої реалізації майна та інших дій (бездіяльності) державних виконавців при вчиненні виконавчих дій, які визнані неправомірними судовими рішеннями та відповідними постановами посадових осіб державної виконавчої служби, не перебувають у причинному зв`язку із спричиненням позивачам майнової шкоди.

За таких обставин суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення в частині позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди, врахувавши зазначені вище норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що допущенні державними виконавцями порушення, на які посилаються позивачі, як на підставу задоволення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є підставою для задоволення цих вимог.

Такий висновок є правильним, оскільки саме невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачам майновою шкодою, адже остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника (відомості про закінчення зведеного виконавчого провадження у зв`язку з неможливістю його виконання відсутні).

Невиплачені позивачам кошти на виконання судових рішень, ухвалених на їх користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню державою на підставі статей 1173 1174 ЦК України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів.

Колегія суддів також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог про відшкодування інфляційних витрат, трьох процентів річних, оскільки за змістом частини другої статті 625 ЦК зазначені вимоги входять до складу грошового зобов`язання і єособливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, пов`язані з примусовим виконанням судових рішень, у яких державна виконавча служба виступає суб`єктом примусового стягнення коштів за виконавчими документами, а не боржником у грошовому зобов`язанні, та є відповідальною за свої дії чи бездіяльність у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Інфляційні втрати, три проценти річних за своєю правовою природою є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, а оскільки боржником у даному зобов`язанні є ОСОБА_3 , то саме з нього і можуть бути стягнуті відповідні суми.

У зв`язку з наведеним суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у частині відшкодування матеріальної шкоди, інфляційних втрат, трьох процентів річних не підлягає задоволенню.

Крім того, судом апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи правильно враховані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені в постанові

від 20 лютого 2019 року у справі № 761/27123/16-ц та які узгоджуються із усталеною практикою Верховного Суду, викладеною в постановах

від 12 серпня 2020 року у справі № 761/7165/17, від 23 грудня 2020 року у справі № 757/63732/18, від 25 лютого 2021 року у справі № 761/6346/17,

від 24 березня 2021 року у справі № 757/48981/18.

Доводи касаційної скарги щодо порушення судом першої інстанції прав позивачів на участь у розгляді справи спростовані матеріалами справи, згідно з якими ОСОБА_2 двічі подавав заяву про розгляд справи за його відсутності, а ОСОБА_1 особисто приймала участь в судових засіданнях 13 червня 2019 року, 13 вересня 2019 року, 30 січня 2020 року, подала заяву про виступ в суді, в якій виклала правове обґрунтування позовних вимог, зазначила про наявні докази, навела свої заперечення щодо відзиву відповідача та пояснень третьої особи. Судом першої інстанції також було постановлено ухвалу від 13 вересня 2019 року, якою встановлено позивачам строк для подання відповіді на відзив відповідача, та прийнято заяву про збільшення позовних вимог.

Отже позивачі у повній мірі користувалися наданими їм процесуальним законом правами, в тому числі щодо подання доказів, надання пояснень, заяв, заперечень.

Посилання заявників на розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження є безпідставними, оскільки відповідно до ухвали Печерського районного суду м. Києва від 22 лютого 2019 року розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження, у справі було проведено підготовче судове засідання, за результатами якого ухвалою суду першої інстанції від 13 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду по суті.

При цьому, виходячи з аналізу частини першої статті 368 ЦПК України, в суді апеляційної інстанції, незалежно від категорії справи, предмета спору та складу учасників, апеляційний розгляд здійснюється за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Колегія суддів відхиляє як помилкові посилання заявників на те, що суд першої інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, зокрема на підставі пояснень Голосіївського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві.

Відповідно до частини першої статті 229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Саме по собі не зазначення апеляційним судом у постанові від 04 серпня 2020 року ГТУЮ у м. Києві, як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору та розгляд справи без її участі, не є підставою для скасування правильного по суті судового рішення.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не уповноважені представляти в суді інтереси ГТУЮ у м. Києві, яке постанову Київського апеляційного суду

від 04 серпня 2020 року в касаційному порядку не оскаржувало.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Стосовно доводів заявників про те, що апеляційний суд належним чином не обґрунтував підстав відхилення доводів апеляційної скарги, то необхідно врахувати наступне.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Постанова апеляційного суду містить обґрунтування висновків із ключових питань поставлених на вирішення суду, у тому числі щодо наявності або відсутності правових підстав для відшкодування шкоди.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують висновків суддів попередніх інстанцій по суті вирішення заявлених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 позовних вимог у частині відшкодування матеріальної шкоди, інфляційних втрат, трьох процентів річних, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в цій частині не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне оскаржувані судові рішення в частині вирішення вказаних позовних вимог залишити без змін.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у частині відшкодування моральної шкоди

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У розглядуваній справи суди попередніх інстанцій, встановивши наявність порушень допущених державними виконавцями щодо забезпечення належного та ефективного виконання судових рішень, у тому числі й того, яким було стягнуто кошти на відшкодування шкоди, заподіяної злочином, внаслідок якого загинув син позивачів, дійшли обґрунтованих висновків про завдання позивачам моральної шкоди.

Проте, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 3 000 грн кожному з позивачів, суди першої та апеляційної інстанцій не в повній мірі врахували тривалість невиконання судових рішень та систематичність допущених державними виконавцями порушень, що підтвердженні як в судовому порядку (ухвали Дніпровського районного суду м. Києва

від 15 листопада 2017 року в справі № 755/5626/16 та від 03 серпня

2018 року в справі № 755/9795/18), так і в порядку відомчого контролю відповідними посадовими особами державної виконавчої служби (постанови начальника Голосіївського РВ ДВС м. Київ та начальника Управління ДВС ГУЮ у м. Києві від 23 вересня 2016 року, від 15 листопада 2016 року, 16 травня 2017 року, від 13 листопада 2018 року).

Колегія суддів, з урахуванням встановлених судами обставин у розглядуваній справі, вважає за необхідне збільшити розмір моральної шкоди до 10 000 грн кожному із позивачів.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але в частині визначення розміру моральної шкоди неправильно застосовано норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про зміну рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди змінити, збільшивши розмір стягнутих на відшкодування моральної шкоди коштів із 3 000 грн до 10 000 грн кожному із позивачів.

В іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня

2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович