Постанова
Іменем України
29 червня 2022 року
м. Київ
справа № 757/883/20
провадження № 61-5608св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 вересня 2020 року у складі судді Матійчук Г. О. та постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Гуля В. В., Матвієнко Ю. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживачів, стягнення пені та відшкодування збитків.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що між ним і АТ КБ «ПриватБанк»
у 2013 році були укладені договори банківських вкладів: від 30 квітня 2013 року № SAMDN01000734972986; від 30 квітня 2013 року № SAMDN01000734973500;
від 30 квітня 2013 року № SAMDN01000734973084; від 30 квітня 2013 року
№ SAMDN01000734973415; від 30 квітня 2013 року № SAMDN01000734973189;
від 30 квітня 2013 року № SAMDN01000734973310; від 30 квітня 2013 року
№ SAMDN01000734973235; від 31 жовтня 2013 року № SAMDN01000738909033.
У квітні 2014 році він двічі звертався до банку із заявами про відсутність наміру продовжувати дію договорів банківських вкладів та повернення належних до виплати грошових коштів, але його заяви задоволені не були.
Постановою Верховного Суду від 11 липня 2018 року рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 31 березня 2016 року змінено, стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за вказаними договорами вкладу у розмірі 3 499 849,51 грн.
Вказана сума грошей була повернута лише 20 березня 2019 року.
Таким чином, на думку позивача, банк повинен сплатити йому пеню у розмірі трьох відсотків від суми заборгованості за кожен день прострочення за період
з 22 листопада 2018 року до 20 березня 2019 року та за період з 21 березня
2018 року до 19 листопада 2018 року на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а також три відсотки річних та інфляційні втрати відповідно до статті 625 ЦК України.
З огляду на викладене ОСОБА_1 просив:
стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 38 113 361,16 грн;
стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь три відсотки річних за
119 днів прострочення виконання зобов`язання у розмірі 34 231,40 грн;
стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь інфляційні втрати у розмірі 163 905,79 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 04 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пеню згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі
3 499 849,51 грн за період з 11 січня 2019 року до 20 березня 2019 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь держави 10 510,00 грн судового збору.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що вкладник за договором банківського вкладу є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені в розмірі трьох відсотків вартості послуги за кожен день прострочення.
Враховуючи те, що позивач звернувся до суду із цим позовом 11 січня 2020 року, тому відповідно норми статті 258 ЦК України з відповідача підлягає стягненню сума пені за період з 11 січня 2019 року до дати виконання зобов`язання
- 20 березня 2019 року у межах спеціального строку позовної давності. Таким чином, сума пені, розрахована на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», становить 6 509 719,76 грн, проте із урахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення її розміру до суми основного боргу -
3 499 849,51 грн.
Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що позивач всупереч статті 625 ЦК України не обґрунтував з чого саме він виходив, обраховуючи період для застосування вказаної норми з 22 листопада 2018 року до 20 березня 2019 року. Тому суд дійшов висновку про неможливість визначення періоду, за який слід застосувати до відповідача відповідальність, передбачену статтею 625 ЦК України, внаслідок чого відмовив у задоволенні цих позовних вимог.
Постановою Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 вересня 2020 року
у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України скасовано, ухвалено у цій частині нове судове рішення про задоволення цих позовних вимог.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 три відсотки річних за період з 22 листопада 2018 року до 20 березня 2019 року у розмірі 34 231,40 грн та інфляційні втрати за період з листопада 2018 року до березня 2019 року
в розмірі 163 905,79 грн, а всього - 198 137,19 грн.
У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд дійшов висновку, що неналежне виконання банком своїх зобов`язань з повернення коштів вкладнику має наслідком настання відповідальності, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у вигляді сплати пені в розмірі трьох відсотків від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі у межах спеціальної позовної давності, передбаченої статтею 258 ЦК України. Визначивши період прострочення виконання зобов`язання, врахувавши строк позовної давності та зменшивши суму пені до розміру основного боргу банку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення пені у сумі 3 499 849,51 грн. При цьому, позивач ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції в частині стягнутої пені не оскаржував.
Доводи відповідача про те, що розмір внесених споживачем в банк грошових коштів за договорами банківського вкладу не може бути базою для обчислення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», апеляційний суд вважав безпідставними, оскільки у розумінні статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага. Таким благом є видача (повернення) вкладнику його коштів, а відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності у вигляді сплати пені в розмірі трьох відсотків від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.
Посилання АТ КБ «ПриватБанк» на те, що суд помилково врахував 20 березня 2019 року до періоду прострочення виконання грошового зобов`язання, оскільки саме в цей день банк перерахував належні позивачу кошти, апеляційний суд відхилив, оскільки строк для виконання грошового зобов`язання станом на день повернення цих коштів уже був порушений. При цьому згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник повинен сплатити три відсотки річних від простроченої суми за весь час прострочення.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з банку на користь позивача трьох відсотків річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України, суд першої інстанції помилково послався на відсутність обґрунтування періоду застосування такої міри відповідальності для відповідача, оскільки саме позивач визначає обсяг і межі позовних вимог. При цьому, наданий позивачем розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат відповідає вимогам закону та не спростований відповідачем. Вказаних обставин суд першої інстанції не врахував та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині. Враховуючи те, що банком порушено строки виконання грошового зобов`язання та повернуто грошові кошти, які належать позивачу, на підставі судового рішення лише 20 березня 2019 року, то з банку підлягає стягненню сума трьох відсотків річних за період з 22 листопада 2018 року до 20 березня 2019 року у розмірі 34 231,40 грн та інфляційні втрати за період з листопада 2018 року до березня 2019 року у розмірі 163 905,79 грн.
Аргументи учасників справи
У квітні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог, направити справу в цій частині на новий розгляд до апеляційного суду.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
відсотки, які отримує вкладник від розміщення коштів на депозитному рахунку у банківській установі, є його доходом і прибутком, та відносяться до збитків згідно з статтею 22 ЦК України. Банк вважає, що розмір нарахованої пені не може перевищувати розмір збитків, якими є не отримані (несвоєчасно отримані) позивачем відсотки. Таким чином, розмір пені, який може підлягати стягненню з банку у межах розгляду цієї справи, не повинен перевищувати розмір збитків повивача, а саме розмір відсотків у сумі 499 849,51 грн. Проте суд апеляційної інстанції безпідставно залишив без змін рішення суду першої інстанції, яким стягнуто з банку суму пені за кожним депозитним договором, що значно перевищує розмір збитків позивача;
банк під час апеляційного розгляду заявляв клопотання про зупинення апеляційного провадження у цій справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 320/5115/17, проте суд апеляційної інстанції вказане клопотання безпідставно відхилив;
суд апеляційної інстанції неправильно визначив період нарахування пені, зазначивши, що таким є період з 11 січня 2019 року до 20 березня 2019 року. Відповідач наголошує, що нарахування пені можливе лише до 19 березня
2019 року, оскільки 20 березня 2019 року банк вже перерахував кошти позивачу у повному обсязі;
нарахування інфляційних втрат за листопад 2018 року є неправомірним та безпідставним. Апеляційний суд необґрунтовано стягнув з банку інфляційні втрати за період, за який такі вимоги вже були предметом судового розгляду в іншій справі.
У січні 2022 року від АТ КБ «ПриватБанк» надійшло пояснення, в якому банк просить відмовити у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені. Крім того, банк посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від
09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 та від 01 грудня 2021 року у справі № 321/404/19.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції. Цією ж ухвалою
у задоволенні клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про зупинення виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 вересня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року залишено без розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі
№ 757/32522/17-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 201/18575/17, від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18, від 12 лютого 2020 року у справі
№ 757/42043/18-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, від
13 липня 2020 року у справі № 757/26343/18-ц.
Фактичні обставини справи
У квітні, жовтні 2013 році між ОСОБА_1 і АТ КБ «ПриватБанк» були укладені договори банківських вкладів: від 30 квітня 2013 року № SAMDN01000734972986; від 30 квітня 2013 року № SAMDN01000734973500; від 30 квітня 2013 року
№ SAMDN01000734973084; від 30 квітня 2013 року № SAMDN01000734973415;
від 30 квітня 2013 року № SAMDN01000734973189; від 30 квітня 2013 року
№ SAMDN01000734973310; від 30 квітня 2013 року № SAMDN01000734973235; від 31 жовтня 2013 року № SAMDN01000738909033.
У пункті 9 депозитних договорів передбачено право достроково розірвати договір, повідомивши про це іншу сторону за два банківські дні до дати розірвання договорів.
Дія усіх зазначених договорів продовжена (пролонгована) згідно з пунктом 6 цих договорів, в якому передбачено, що строк дії договорів автоматично пролонгується на один строк, якщо вкладник не заявить про відмову від пролонгації дії цього договору. Строк вкладу подовжується неодноразово без явки позивача до банку;
У квітні 2014 року ОСОБА_1 двічі звертався до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявами про відсутність у нього наміру продовжувати дію укладених між сторонами договорів банківського вкладу та повернення належних до виплати грошових коштів, проте такі заяви не були задоволені;
19 червня 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладені додаткові угоди до договорів банківських вкладів, за умовами яких, крім іншого, передбачено зобов`язання вкладника не звертатись до банку із вимогами про повернення сум вкладів за кожним із укладених сторонами договорів банківських вкладів до 19 червня 2019 року;
10 лютого 2015 року позивач пред`явив вимоги про розірвання договорів, повернення всіх сум вкладів з відсотками у повному обсязі шляхом подання до суду 10 лютого 2015 року уточненого позову у справі № 201/9927/14-ц, що свідчить про відсутність у нього наміру продовжувати дію договорів банківських вкладів. Звернення до суду з вказаними позовними вимогами за своєю суттю є односторонньою відмовою вкладника від договору і його заявою (в розумінні статті про розірвання договорів банківських вкладів;
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 31 березня 2016 року стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за депозитними договорами у розмірі 3 800 000,00 грн та нараховані відсотки за цими договорами. У задоволенні вимог про розірвання договорів вкладу, визнання недійсними умов додаткових угод відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2016 року апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 31 березня 2016 року задоволено, рішення суду в частині задоволення позову скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у позові.
Постановою Верховного Суду від 11 липня 2018 року рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2016 року скасовано, а рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 31 березня 2016 року змінено в частині визначення розміру стягнутих грошових коштів за депозитними договорами. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь позивача грошові кошти за договором від 30 квітня 2013 року № SAMDN01000734972986 у розмірі 463 333,20 грн; за договором від 30 квітня 2013 року № SAMDN01000734973500
у розмірі 463 333,20 грн; за договором від 30 квітня 2013 року
№ SAMDN01000734973084 у розмірі 463 333,20 грн; за договором від 30 квітня 2013 року № SAMDN01000734973415 у розмірі 463 333,20 грн; за договором від
30 квітня 2013 року № SAMDN01000734973189 у розмірі 463 333,20 грн;
за договором від 30 квітня 2013 року № SAMDN01000734973310 у розмірі 463 333,20 грн; за договором від 30 квітня 2013 року № SAMDN01000734973235
у розмірі 463 333,20 грн; за договором від 31 жовтня 2013 року
№ SAMDN01000738909033 у розмірі 256 517,11 грн, що разом становить 3 499 849,51 грн. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У цій постанові Верховного Суду, серед іншого зазначено, що умова укладених у квітні 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 додаткових угод про зобов`язання вкладника не звертатись до банку із вимогами про повернення сум вкладів за кожним із укладених сторонами договорів банківських вкладів до 19 червня 2019 року є нікчемною відповідно частини другої статті 1060 ЦК України.
20 березня 2019 року банк сплатив позивачу кошти за рішенням суду у розмірі 3 499 849,51 грн.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги
з таких мотивів.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень статей 526 530 598 599 ЦК України (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (частини перша, третя статті 1058 ЦК України).
Відповідно до частин першої-другої статті 1060 ЦК України (у редакції станом на 2013-2014 роки, коли укладались договори банківського вкладу та додаткові угоди до них) договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.
Щодо позовних вимог про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті
10 Закону України «Про захист прав споживачів»
Згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що «пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача. Разом
з тим після ухвалення судового рішення Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області від 04 грудня 2014 року (справа № 320/9186/14-ц), яке набрало законної сили 25 березня 2015 року, розірвано договори банківського вкладу, тому між сторонами, кожним із вкладників та банком, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу. Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто
з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону № 1023-ХІІ, а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ не нараховується. Як установлено судами, позивачі, звертаючись до суду з позовом, просили стягнути пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ, обчислену саме за період з 19 липня 2016 року по 19 липня 2017 року, тобто за один рік, що передував зверненню до суду із цим позовом, у той час як рішення суду, яким розірвано договори банківського вкладу, набрало законної сили 25 березня 2015 року. Оскільки між позивачами та банком припинено правовідносини з договорів банківського вкладу, то частина п`ята статті 10 Закону № 1023-ХІІ не розповсюджується на спірні правовідносини й відповідно рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині стягнення пені згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ за період з 19 липня 2016 року по 19 липня 2017 року з банку на користь ОСОБА_1 в сумі 67 078,57 долара США, на користь ОСОБА_4 - 59 900 доларів США, на користь ОСОБА_3 - 106 000 доларів США, на користь ОСОБА_5 - 120 033,89 долара США з ухваленням у цій частині нового судового рішення - про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20) зазначено, що «у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків».
Позивач просив, зокрема, стягнути пеню у розмірі трьох відсотків за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 22 листопада 2018 року до 20 березня 2019 року та за період з 21 березня 2018 року до 19 листопада 2018 року на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у загальному розмірі 38 113 361,16 грн.
Пред`явивши 10 лютого 2015 року вимоги про розірвання договорів, повернення всіх сум вкладів з відсотками у повному обсязі шляхом подання до суду уточненого позову у справі № 201/9927/14-ц, позивач фактично відмовився від договорів банківського вкладу, реалізувавши визначене частиною другою статті 1060 ЦК України право вкладника на видачу вкладу на його першу вимогу, що за своєю суттю є односторонньою відмовою від договору.
За таких обставин, депозитні договори вважаються розірваними з 13 лютого
2015 року (зі спливом двох днів після подання заяви про видачу вкладу, як це передбачено пунктом 9 договорів банківського вкладу), а споживчі правовідносини - припиненими. З цього часу пеня, яка визначена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», не нараховується.
Отже, підстав стягнення пені у розмірі трьох відсотків за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 22 листопада 2018 року до 20 березня 2019 року та за період з 21 березня 2018 року до 19 листопада 2018 року у загальному розмірі 38 113 361,16 грн немає.
Таким чином суди дійшли помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення пені у розмірі трьох відсотків за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 11 січня 2019 року до 20 березня 2019 року
у розмірі 3 499 849,51 грн. Тому рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного в цій частині позову необхідно скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.
Щодо позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України
У контексті статей 524 533 - 535 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зазначено, що: «після розірвання договорів банківського вкладу в судовому порядку банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов`язань згідно зі статтею 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У такому випадку Велика Палата Верховного Суду визначає порядок обчислення трьох процентів річних за формулою: сума вкладу за рішенням суду від 04 грудня 2014 року (з урахуванням моменту набрання ним чинності - 25 березня 2015 року) х 848 (кількість днів прострочення виконання рішення суду) х 3 (розмір процентів, встановлених частиною другою статті 625 ЦК України) : 100: 365 (днів у році)».
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення трьох відсотків річних у розмірі 34 231,40 грн на підставі статті 625 ЦК України, апеляційний суд виходив з того, що періодом прострочення виконання грошового зобов`язанняє строк
з 22 листопада 2018 року до 20 березня 2019 року.
Колегія судді з таким висновком апеляційного суду не погоджується, оскільки днем повернення коштів є 20 березня 2019 року. Цей день (20 березня 2019 року) не вважається днем прострочення грошового зобов`язання, а тому його не може бути включено у строк прострочення виконання грошового зобов`язання. Таким чином, періодом прострочення виконання відповідачем зобов`язання за договорами банківських вкладів у межах заявлених позовних вимог є 118 днів
(а не 119 днів, як це визначили суди): з 22 листопада 2018 року (дата визначена позивачем, з урахуванням позовних вимог у справі № 757/58986/18-ц) до
19 березня 2019 року (останній день перед виплатою банком коштів за банківськими вкладами).
Апеляційний суд встановив, що сума боргу банку за договором від 30 квітня
2013 року № SAMDN01000734972986 становить 463 333,20 грн; за договором від 30 квітня 2013 року № SAMDN01000734973500 - 463 333,20 грн; за договором від 30 квітня 2013 року № SAMDN01000734973084 - 463 333,20 грн; за договором від 30 квітня 2013 року № SAMDN01000734973415 - 463 333,20 грн; за договором від
30 квітня 2013 року № SAMDN01000734973189 - 463 333,20 грн; за договором від 30 квітня 2013 року № SAMDN01000734973310 - 463 333,20 грн; за договором від 30 квітня 2013 року № SAMDN01000734973235 - 463 333,20 грн; за договором від 31 жовтня 2013 року № SAMDN01000738909033 - 256 517,11 грн. Загальний розмір заборгованості становить 3 499 849,51 грн.
За таких обставин сума трьох відсотків річних відповідно до частини другої статті
625 ЦК України становить 33 943,75 грн (3 499 849,51 грн (загальна сума боргу)
х 118 днів х 3 (розмір відсотків) : 100 : 365 (днів у році). Тому постанову апеляційного суду в частині розміру стягнутих відсотків на підставі частини другої статті 625 ЦК України необхідно змінити, зменшивши їх розмір з
34 231,40 грн до 33 943,75 грн.
Доводи банку про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно стягнув інфляційні втрати за усіма договорами банківських вкладів за листопад 2018 року, оскільки цей період увійшов до розрахунку інфляційних втрат, які стягнуті у справі
№ 757/58986/18-ц, є безпідставними.
Відповідно до положень статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року у справі 757/58986/18-ц апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року в частині відмови у стягненні інфляційній втрат скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 інфляційні збитки в сумі 1 305 443,68 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Аналіз змісту вказаної постанови апеляційного суду свідчить, що позов у вказаній справі пред`явлено ОСОБА_1 21 листопада 2018 року. Водночас нарахування інфляційних втрат апеляційним судом було здійснено в межах трирічного строку позовної давності за період з 01 листопада 2015 року до
01 листопада 2018 року, виходячи із загальної суми стягнутих грошових коштів за депозитними договорами в розмірі 3 499 849,51 грн.
Таким чином, інфляційні втрати за усіма договорами банківських вкладів за листопад 2018 року, не увійшов до розрахунку інфляційних втрат, які стягнуті
у справі № 757/58986/18-ц.
За таких обставин, апеляційний суд зробив правильний висновок про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача інфляційних втрат за усіма договорами банківських вкладів за період з листопада 2018 року до березня 2019 року
у розмірі 163 905,79 грн.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк», з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від
09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19 (провадження
№ 61-7157св20), дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу
АТ КБ «ПриватБанк» слід задовольнити частково; судові рішення в частині задоволених позовних вимог про стягнення пені скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог; постанову апеляційного суду в частині стягнення трьох відсотків річних змінити, зменшивши їх розмір до 33 943,75 грн; постанову апеляційного суду в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 163 905,79 грн залишити без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, а у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) вказано, що «при зверненні до суду із цим позовом позивачі судовий збір не сплачували, посилаючись на те, що
є споживачами, які на підставі частини третьої статті 22 Закону № 1023-ХІІ звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. Велика Палата Верховного Суду скасувала судові рішення в частині позовних вимог про стягнення процентів за договорами банківського вкладу та пені за частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, оскільки суди вважали, що між банком та кожним з позивачів існують споживчі правовідносини. Проте суди не врахували, що такі правовідносини припинені рішенням суду про розірвання договорів та існують правовідносини з виконання грошового зобов`язання, на які не поширюється дія умов договорів та Закону № 1023-ХІІ, тому позивачі не звільнені від сплати судового збору».
Згідно із частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час звернення позивача із позовом) за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана, зокрема, фізичною особою, судовий збір встановлюється у розмірі 1 відсотка від ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (768,40 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (встановлено обмеження - 9 605,00 грн).
Згідно із Законом України «Про Державний бюджет на 2019 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць становив 1 921,00 грн.
Ціна позову становила 38 311 498,36 грн.
За результатами касаційного перегляду постанову апеляційного суду залишено
в силі лише в частині стягнення з відповідача на користь позивача трьох відсотків річних у розмірі 33 943,75 грн та інфляційних втрат у розмірі 163 905,79 грн, тобто позов задоволено на 0,5 % (197 849,54 * 100 % : 38 311 498,36 грн).
Тому з відповідача в дохід держави підлягає стягненню 9,60 грн судового збору за подання позовної заяви, враховуючи обмеження по сплаті судового збору на час подачі позову, а саме не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 9 605,00 грн, та відсоток задоволених вимог - 0,5 % (9 605,00 грн * 0,5 % : 100 %). Інша частина судового збору за подання позовної заяви в сумі 9 595,40 грн підлягає стягненню з позивача у дохід держави пропорційно розміру задоволених вимог.
ОСОБА_1 оскаржив рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку
в частині відмови у стягненні трьох відсотків річних та інфляційних втрат на загальну суму 198 137,19 грн, при цьому з посиланням на норми Закону України «Про захист прав споживачів» судовий збір не сплачував. Під час звернення до суду він повинен був сплатити 2 972,06 грн (1 981,37 грн (1 % від суми) * 150 %).
Ці вимоги за результатом касаційного перегляду задоволено на 99,85 %
(197 849,54 грн : 198 137,19 грн * 100 %). Тому з відповідача в дохід держави підлягає стягненню 2 967,60 грн судового збору за подання ОСОБА_1 апеляційної скарги (2 972,06 грн * 99,85 % : 100 %), а інша частина судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 4,46 грн підлягає стягненню з позивача
у дохід держави пропорційно розміру задоволених вимог.
Крім того, АТ КБ «ПриватБанк» у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції сплатило 15 765,00 грн, переглядом справи у суді касаційної інстанції - 21 020,00 грн. Касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, судові рішення в частині задоволених позовних вимог про стягнення пені
(3 499 849,51 грн) скасовано, а постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних змінено, зменшено їх розмір з 34 231,40 грн до 33 943,75 грн, тобто скаргу задоволено на 94,6 % від розміру задоволених позовних вимог ((33 943,75 грн + 163 905,79 грн) : 3 697 986,70 грн * 100%). Тому понесені відповідачем судові витрати під час розгляду справи судами апеляційної і касаційної інстанцій підлягають стягненню з позивача в сумі 35 649,92 грн ((15 765,00 грн + 21 020,00 грн) * 94,6 %).
Таким чином з АТ КБ «ПриватБанк» за результатом розгляду справи в дохід держави необхідно стягнути судовий збір в загальному розмірі 2 977,20 грн
(9,60 грн за подання позовної заяви та 2 967,60 грн судового збору за подання ОСОБА_1 апеляційної скарги), а з ОСОБА_1 - 9 599,86 грн
(9 595,40 грн та 4,46 грн відповідно).
Крім того, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» необхідно стягнути 35 649,92 грн судових витрат на сплату судового збору під час звернення банку
з апеляційною та касаційною скаргами.
Керуючись статтями 141 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року в частині позовних вимог про стягнення з Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 3 499 849,51 грн скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» відмовити.
Постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року в частині позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних відповідно до статті 625 ЦК України змінити, зменшивши їх розмір з 34 231,40 грн до 33 943,75 грн.
Постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року в частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі 163 905,79 грн залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 9 599,86 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» в дохід держави судовий збір за подання ОСОБА_1 позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 2 977,20 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» 35 649,92 грн судових витрат на сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 вересня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року в скасованій частині втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук