Постанова

Іменем України

29 червня 2022 року

м. Київ

справа № 758/13380/14

провадження № 61-20944св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

заявник - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Корольов Вадим Вячеславович,

заінтересовані особи: товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова Вадима Вячеславовича на ухвалу Київського апеляційного суду від 26 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,

у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова Вадима Вячеславовича про розшук боржника.

Короткий зміст подання

У вересні 2021 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Корольов В. В. звернувся до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника ОСОБА_1 за виконавчими провадженнями № 60035068 та № 60034199.

У поданні приватний виконавець посилався на те, що боржник протягом тривалого часу не виконує рішення суду, ігнорує вимоги виконавця та не отримує кореспонденцію за адресою, зазначеною у виконавчому документі, не проживає за місцем реєстрації.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2021 року у складі судді Головчака М. М. відмовлено у задоволенні подання.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що приватний виконавець не вжив усіх необхідних та визначених законом заходів для встановлення місця знаходження боржника, а подання приватного виконавця не містить доказів, які підтверджували б вичерпність заходів, вжитих приватним виконавцем щодо встановлення місця знаходження боржника.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 листопада 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова В. В. на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2021 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні подання про розшук боржника не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Верховного Суду, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Корольов В. В., посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, справу передати на новий розгляд до апеляційного суду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Подільського районного суду міста Києва.

20 червня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 червня 2022 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Мартєв С. Ю., Петров Є. В., Сердюк В. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що вирішення питання про розшук боржника віднесено до компетенції суду. Приватний виконавець позбавлений можливості захистити права кредитора (стягувача) у виконавчому провадженні, окрім як оскаржити в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції про відмову у розшуку боржника.

В касаційній скарзі заявник як на підставу касаційного оскарження посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 756/671/16-ц.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства належить забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

У § 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1955 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97 проти України» від 21 жовтня 2010 року).

Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини першої статті 438 ЦПК України розшук боржника або дитини, привід боржника оголошуються за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання (перебування) боржника або дитини чи місцезнаходженням їхнього майна, або за місцем проживання (перебування) стягувача.

Згідно з частиною другою статті 352 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо оголошення розшуку відповідача (боржника) або дитини.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 752/1016/17 (провадження № 61-19138сво18) зроблено висновок, що тлумачення пункту 15 частини першої статті 293 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду. Ухвала про відмову у залишенні заяви без розгляду не перешкоджає подальшому провадженню у справі (не є остаточним рішенням), а тому особа має право оскаржити в апеляційному порядку ухвалу про відмову у залишенні заяви без розгляду разом з рішенням суду першої інстанції.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 06 березня 2019 року у справі № 756/671/16-ц (провадження № 61-42865сво18) зробила висновок, що ухвала суду першої інстанції за результатами вирішення питання про привід боржника може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції.

Аналогічні висновки при схожих ситуаціях зроблені Верховним Судом у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 295/6031/18 (провадження № 61-6350св20), від 17 лютого 2021 року у справі № 761/37339/19 (провадження № 61-4115св20), від 27 жовтня 2021 року у справі № 175/2182/21 (провадження № 61-13072св21), від 17 листопада 2021 року у справі № 2-227/11 (провадження № 61-12542св21).

Таким чином, тлумачення статті 438 ЦПК України та пункту 34 частини першої статті 353 ЦПК України має відбуватися з урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду, а тому ухвала суду першої інстанції за результатами вирішення питання про розшук боржника може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження на вказане вище уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку про неможливість апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні подання про розшук боржника.

Оскільки оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції позбавляє права на апеляційне оскарження судового рішення, то вона підлягає скасуванню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскільки оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, її належить скасувати, а справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова Вадима Вячеславовича задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 26 листопада 2021 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко С. Ю. Мартєв Є. В. Петров В. В. Сердюк