Постанова

Іменем України

30 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 758/13504/21

провадження № 61-10497 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Матвієнко Ю. О., Гуля В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 17 серпня 2021 року, посвідченого приватним Прилуцького районного нотаріального округу Чернігівської області Ігнатовим Д. Є., зареєстрованого в реєстрі за № 2507, вона придбала у ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 . Потрапити до власної квартири вона не може, оскільки в ній на підставі договору найму (оренди) нерухомого майна від 07 березня 2020 року проживає відповідач ОСОБА_2 . Пунктом 4.1. договору оренди (оренди) нерухомого майна встановлено термін дії договору з 07 березня 2020 року та з подальшим викупом квартири за обумовленою у попередньому договорі купівлі-продажу ціною.

Вказувала, що 07 березня 2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений і нотаріально посвідчений попередній договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , у якому сторони погодили, що договір купівлі-продажу квартири має бути укладено та нотаріально посвідчено не пізніше 01 вересня 2020 року. 26 серпня 2020 року та 16 лютого 2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладались додаткові угоди до попереднього договору купівлі-продажу квартири від 07 березня 2020 року, якими відстрочено укладення договору купівлі-продажу квартири до 15 лютого 2021 року та до 17 лютого 2022 року відповідно. Відтак, право на оренду вищевказаної квартири у ОСОБА_2 діяло до 17 лютого 2022 року, проте з моменту набуття позивачем права власності на квартиру з 17 серпня 2021 року ОСОБА_2 втратила право на користування цією квартирою.

На вимогу про усунення перешкод у користуванні квартирою та її звільнення ОСОБА_5 не реагує.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд усунути перешкоди у користуванні належною їй на праві власності квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2

із вказаної квартири.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 22 червня 2022 року у складі судді Петрова Д. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 користується квартирою АДРЕСА_1 на підставі договору найму (оренди) від 07 березня 2020 року, термін дії якого встановлено з 07 березня 2020 року і до моменту її викупу відповідачем. Після придбання квартири позивачем до останньої перейшли всі права та обов`язки наймодавця, отже договір найму (оренди) нерухомого майна від 07 березня 2020 року на час звернення ОСОБА_1 до суду з вимогою про виселення ОСОБА_2 не припинив свою дію, а тому відсутнє порушення прав позивача зі сторони відповідача.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 червня 2022 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 .

Виселено ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що договір найму (оренди) спірної квартири від 07 березня 2020 року, укладений ОСОБА_2 , не був нотаріально посвідчений відповідно до частини другої статті 811 ЦК України, а відтак є нікчемним в силу частини першої статті 220 ЦК України.

Власником спірної квартири на підставі договору купівлі-продажу від 17 серпня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Прилуцького районного нотаріального округу Чернігівської області Ігнатовим Д. Є., є ОСОБА_1 , а тому вимоги позивача про усунення перешкод у користуванні належним їй майном шляхом виселення відповідача із квартири є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2022 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року й залишити в силі рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 червня 2022 року.

Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказував, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 752/13845/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2022 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 758/13504/21 із Подільського районного суду м. Києва.

У листопаді 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув увагу на те, що до ОСОБА_1 , як до нового власника спірної квартири, відповідно до частини першої статті 814 ЦК України перейшли всі права та обов`язки наймодавця за договором найму (оренди) нерухомого майна від 07 березня 2020 року, укладеним з ОСОБА_2 . Вказаний договір не був розірваний, а отже на час звернення позивача з позовом у цій справі не припинив свою дію, тому підстави для виселення відповідача зі спірної квартири відсутні.

Апеляційний суд дійшов помилкового висновку щодо укладення між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 договору оренди житла з викупом, адже між вказаними сторонами був укладений попередній договір купівлі-продажу спірної квартири з авансом та відповідним зобов`язанням щодо укладення основного договору купівлі-продажу, а також договір оренди спірної квартири, який мав діяти до укладення основного договору купівлі-продажу квартири та не передбачав ніяких істотних умов, необхідних при укладенні договору оренди з викупом.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

07 березня 2020 року між ОСОБА_4 , від імені якого діяв ОСОБА_6 , та ОСОБА_2 , був укладений договір найму (оренди) нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 (а. с. 13).

Згідно з пунктом 4.1. договору найму (оренди) нерухомого майна від 07 березня 2020 року термін договору встановлено з 07 березня 2020 року та з подальшим викупом за обумовленою у попередньому договорі ціною (а. с. 13).

07 березня 2020 року між ОСОБА_4 , від імені якого діяв ОСОБА_6 , та ОСОБА_2 , був укладений попередній договір купівлі-продажу квартири, посвідчений державним нотаріусом Одинадцятої київської державної нотаріальної контори Ричок Р. М., зареєстрований в реєстрі за № 2-135, у якому сторони дійшли згоди не пізніше 01 вересня 2020 року укласти договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (а. с. 8-9).

26 серпня 2020 року між ОСОБА_4 , від імені якого діяв ОСОБА_6 , та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду до попереднього договору купівлі-продажу квартири, посвідчену державним нотаріусом Одинадцятої київської державної нотаріальної контори Ричок Р. М., зареєстровану в реєстрі за № 2-426, у якій сторони погодили, що договір купівлі-продажу квартири має бути укладено та нотаріально посвідчено не пізніше 15 лютого 2021 року (а. с. 10).

16 лютого 2021 року між ОСОБА_4 , від імені якого діяла ОСОБА_7 , та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду до попереднього договору купівлі-продажу квартири, посвідчену державним нотаріусом Одинадцятої київської державної нотаріальної контори Ричок Р. М., зареєстровану в реєстрі за № 2-87, у якій сторони погодили, що договір купівлі-продажу квартири має бути укладено та нотаріально посвідчено не пізніше 17 лютого 2022 року (а. с. 11).

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 17 серпня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Прилуцького районного нотаріального округу Чернігівської області Ігнатовим Д. Є., ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_1 купила квартиру АДРЕСА_1 .

У пункті 5 договору купівлі-продажу квартири від 17 серпня 2021 року вказано, що квартира АДРЕСА_1 на момент підписання цього договору в найм (оренду) не передана (а. с. 5-7).

03 вересня 2021 року ОСОБА_1 направила на адресу ОСОБА_2 вимогу про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом її звільнення та надання доступу до квартири. Вказана вимога залишена відповідачем без задоволення (а. с. 17, 18).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 316 ЦК України визначено, що право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагатиусунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, в тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні власністюшляхом вселення.

Установивши, що власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 17 серпня 2021 року є ОСОБА_1 , а ОСОБА_2 створює позивачу перешкоди у користуванні та розпорядженні належним їй майном, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для судового захисту прав позивача та усунення перешкод у користуванні належним їй майном шляхом виселення відповідача із квартири.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя та до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Аналізуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях Європейського суду з прав людини, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Оскільки у цій справі виселення особи переслідує легітимну мету - захист права власності, апеляційний суд правильно встановивши, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, урегульовані відповідними нормами ЦК України щодо захисту права власності, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про те, що після придбання спірної квартири ОСОБА_1 до останньої, як до нового власника квартири, перейшли всі права та обов`язки наймодавця за договором найму (оренди) нерухомого майна від 07 березня 2020 року, укладеним з ОСОБА_2 , і вказаний договір продовжив свою дію, є безпідставними. Апеляційним судом правильно встановлено, що вказаний договір на створює юридичних наслідків для ОСОБА_1 , як нового власника квартири, оскільки 07 березня 2020 року між попереднім власником квартири ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений саме договір оренди житла з викупом, для якого законодавством встановлена обов`язкова нотаріальна форма (частина друга статті 811 ЦК України), яка сторонами договору не була дотримана, а тому такий договір є нікчемним в силу частини першої статті 220 ЦК України, про що правильно вказав суд апеляційної інстанції.

Апеляційний суд правильно виходив із того, що після укладення договору купівлі-продажу спірної квартири з ОСОБА_1 попередній договір купівлі-продажу квартири, укладений з ОСОБА_2 , та додаткові угоди до нього, втратили чинність. При цьому ОСОБА_2 не оспорювала договір купівлі-продажу квартири від 17 серпня 2021 року, укладений з ОСОБА_1 .

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено.

Колегія суддів погоджується з апеляційного сулу по суті вирішення спору. Судом правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Посилання касаційної скарги на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 752/13845/16, є безпідставним, оскільки висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у зазначеній заявником у касаційній скарзі постанові.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович