№ 758/18341/21 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2024 року

м. Київ

справа № 758/18341/21

провадження № 61-15677св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач- Державне підприємство Завод «Генератор»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства Завод «Генератор» на рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 травня 2023 року, ухвалене у складі судді Анохіна А. М., та постанову Київського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Нежури В. А., Кулікової С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року Державне підприємство Завод «Генератор» (далі - ДП Завод «Генератор») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про виселення із службового житлового приміщення.

Позовна заява мотивована тим, що14 січня 2002 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду водія.

24 січня 2003 року спільним рішенням № 33 адміністрації та профспілкового комітету підприємства ОСОБА_1 вселено в гуртожиток по АДРЕСА_1 .

07 березня 2006 року спільним рішенням адміністрації та профспілкового комітету підприємства ОСОБА_1 переселено до службового житлового приміщення, з наданням койко-місця у трикімнатній квартирі АДРЕСА_2 .

27 грудня 2019 року наказом № 403-к від 16 грудня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з роботи за скороченням штату за пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Після вселення відповідача до житлового приміщення адміністрація підприємства не направила клопотання до виконавчого комітету районної ради про затвердження відповідного рішення. Відповідач на час вселення не займав посаду відповідно до Переліку категорії працівників, яким може бути надано службові житлові приміщення, за місцем проживання не був зареєстрований.

З урахуванням зазначеного, ДП Завод «Генератор» просило суд зобов`язати ОСОБА_1 звільнити службове житлове приміщення.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 08 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року, у задоволенні позову ДП Завод «Генератор» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, установивши, що ОСОБА_1 зайняв службове приміщення на достатній правовій підставі та не підлягає виселенню без надання іншого житлазгідно з положеннями статті 125 ЖК України, а позивач порушує питання про виселення саме без надання іншого жилого приміщення, дійшов висновку про відсутність правових підстав для виселення відповідача зі спірного житлового приміщення.

При цьому суди зазначили, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод, а тому виселення ОСОБА_1 з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу житла.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У листопада 2023 року ДП Завод «Генератор» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просило скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що при працевлаштуванні відповідач мешкав у Києві за адресою: АДРЕСА_3 , не звертався з заявою до адміністрації підприємства про надання йому службового житла, як це передбачається законодавством, був поселений на койко-місце у службовому приміщенні з порушенням норм законодавства, при поселенні на койко-місце був ознайомлений з Положенням «Про надання ліжко-місць в службових квартирах ДП Заводу «Генератор», в якому зазначено, що при припинені трудових відносин інше житло звільненим не надається. Посада відповідача не належала до Переліку категорій працівників, кому може бути надано службові жилі приміщення (стаття 119 ЖК України). Спеціального ордеру, який є підставою для вселення у службове жиле приміщення, відповідач не має (стаття 122 ЖК України). Відповідач не зареєстрований у службовому приміщенні. Під час роботи на підприємстві відповідач змінював місце своєї реєстрації. Відповідачу надавалося койко-місце, а не службове приміщення, кімнатою службового приміщення відповідач заволодів без законних підстав, самоправно (частина третя статті 116 ЖК України). Відповідач перешкоджає позивачу користуватись своїм майном, не дає можливості вселення інших працівників на койко-місце у службове приміщення, що зайняв самоправно. Суди попередніх інстанцій неспівмірно та непропорційно застосовали статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтю 1 Протоколу до Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20), та у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 182/7347/18 (провадження № 61-19252св19); суд не дослідив зібрані у справі докази.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мневець О. М. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У грудні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14 січня 2002 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду водія до ДП Завод «Генератор».

Розпорядженням Подільської районної у м. Києві державної адміністрації від 12 червня 2002 року № 680 житлове приміщення по АДРЕСА_4 включено до числа службових.

Наказом ДП Завод «Генератор» від 16 грудня 2019 року № 403-к ОСОБА_1 звільнено з роботи за скороченням штату за пункту 1 статті 40 КЗпП України з 27 грудня 2019 року.

Період роботи відповідача на підприємстві становить більше десяти років, а саме з 14 січня 2002 року по 27 грудня 2019 року.

16 серпня 2021 року на ім`я ОСОБА_1 відповідач направив повідомлення щодо добровільного виселення з займаної житлової площі у зв`язку зі звільненням з підприємства.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Частиною першою статті 118 ЖК України встановлено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.

Статтею 124 ЖК України передбачено, що робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

За змістом статті 125 ЖК України без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено, зокрема: осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років; осіб, звільнених у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників.

Оскільки в силу статті 125 ЖК України деякі категорії громадян, які проживають у службових жилих приміщеннях, не підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення, при розгляді справ про виселення зі службових жилих приміщень необхідно з`ясовувати, чи користуються відповідачі зазначеною пільгою. Зокрема, особи, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення, не менше 10 років, користуються такою пільгою і в тому разі, коли цей стаж переривався, а також така пільга поширюється на осіб, які звільнені з роботи на відповідному підприємстві за скороченням чисельності чи штату працівників.

За правилом частини першої статті 126 ЖК України надане громадянам у зв`язку з виселенням з службового жилого приміщення інше жиле приміщення має відповідати вимогам, передбаченим частиною другою статті 114 цього Кодексу.

Відповідно частини другої статті 114 ЖК України надане громадянам у зв`язку з виселенням інше жиле приміщення повинно знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.

За змістом наведених норм, зазначені у статті 125 ЖК України особи можуть бути виселеними виключно за умови надання іншого жилого приміщення, яке повинно знаходитись у межах того ж населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.

У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 належить до категорії осіб, передбачених статтею 125 ЖК України, які не можуть бути виселені із службових жилих приміщень без надання іншого житла, зокрема, ОСОБА_1 має стаж роботи у відповідача більше десяти років та його було звільнено у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Крім того, судами попередніх інстанцій установлено, що відповідач, в силу положень статті 125 ЖК України не може бути виселений із службового житла без надання іншого житлового приміщення, а також, що відповідач є добросовісним наймачем спірного житлового приміщення, яке використовується ним як постійне місце проживання, після звільненняу грудні 2019 року ОСОБА_1 проживав у спірному житловому приміщенні, а позивач направив відповідачу вимоги про виселення у серпні 2021 року, а отже суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про виселення відповідача із службового приміщення без надання йому іншого житла.

Також суди попередніх інстанцій правильно врахували, що задоволення позовних вимог призведе до порушення права відповідача на житло, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), адже доказів того, що відповідач має інше житло, суду не надано.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій неспівмірно та непропорційно застосували статтю 8 Конвенції та статтю 1 Першого Протоколу до Конвенції, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до позицій Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладених у його рішеннях по застосуванню статті 8 Конвенції, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Оскільки відповідач у цій справі вселився до спірного житлового приміщення з підстав, що не суперечать положенням законодавства, тривалий час користувався цим житлом, і його виселення буде мати характер неправомірного втручання у право на житло, то колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо застосування положень статті 8 Конвенції.

Наявність підстави, яка забороняє виселяти осіб без надання іншого жилого приміщення, при тому, що позивач порушує питання про виселення саме без надання іншого жилого приміщення, вказує на неможливість захистити права ДП Завод «Генератор» у обраний у контексті цього позову спосіб.

Посилання на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20), та у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 182/7347/18 (провадження № 61-19252св19), є безпідставними з урахуванням того, що у наведених заявником постановах суду касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій встановлено різні фактичні обставини справ.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства Завод «Генератор» залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник